Єретики Дюни

***

Від часу прибуття на Ракіс Одраде кілька разів ловила себе на тому, що згадує стародавню картину, яка займала чільне місце на стіні Таразиного помешкання в Капітулі. Коли надходив цей спогад, відчувала, що руки їй поколює, наче від мазка пензля. Ніздрі переповнював запах олійних фарб і пігментів. Емоції бушували, б’ючись об полотно. Щоразу Одраде випливала зі спогадів з новими сумнівами: чи є Шіана її полотном?

«Котра з нас насправді малює іншу?»

Це повторилося цього ранку. За стінами пентхаузу ракіанської Твердині, який вона займала з Шіаною, ще було темно. Тихо ввійшла аколітка, щоб розбудити Одраде і сказати їй, що Тараза невдовзі прибуде. Одраде глянула вгору, на м’яко освітлене обличчя темноволосої аколітки, і перед її внутрішнім зором спалахом постала записана в пам’яті картина.

«Котра з нас насправді творить іншу?»

— Хай Шіана ще трохи поспить, — сказала Одраде, перш ніж відіслати аколітку.

— Поснідаєте до прибуття Матері Настоятельки? — спитала аколітка.

— Почекаємо, щоб зробити приємність Таразі.

Підвівшись, Одраде швидко виконала ранковий туалет і вдягла найкращу чорну одіж. Підійшла до східного вікна спільної кімнати їхнього піднебесного житла, глянула в бік космодрому. Численні рухомі світелка кидали там відблиск на затягнуте курявою небо. Вона активувала всі світлокулі в кімнаті, щоб приглушити вид зовні. Кулі золотими зоряними сплесками відбивалися на товстому армованому пласклі вікон. Темна поверхня віддзеркалювала також неясний обрис її власного обличчя, виразно показуючи прокладені втомою лінії.

«Я знала, що вона прибуде», — подумала Одраде.

Не встигла додумати це, як ракіанське сонце з’явилося над розмитим від куряви горизонтом, наче жовтогарячий дитячий м’яч, підкинутий угору. Негайно наступило стрімке наростання тепла — явище, про яке згадувало стільки спостерігачів Ракіса. Одраде відвернулася від краєвиду й побачила, що двері в коридор відчинені.

Шелестячи одягом, вступила Тараза. Чиясь рука зачинила за нею двері, залишивши їх удвох. Мати Настоятелька наближалася до Одраде, її чорний каптур був піднятий і обрамляв обличчя. Її вигляд аж ніяк не був заспокійливим.

Розпізнавши хвилювання Одраде, Тараза зіграла на цьому.

— Що ж, Дар, думаю, врешті-решт ми зустрілися як чужі одна одній.

Реакція на Таразині слова стала для Одраде несподіванкою. Вона правильно витлумачила погрозу, але страх її покинув, вилився геть, наче вода з глечика. Уперше в житті Одраде точно розпізнала мить перетину лінії поділу. Це була лінія, про існування якої підозрювало небагато її Сестер. Переступаючи її, усвідомила: завжди знала, що там. Місце, де вона може вступити в порожнечу та вільно злетіти. Більше не була беззахисною. Могла бути вбитою, але не переможеною.

— Тож більше немає Дар і Тар, — сказала Одраде.

Тараза почула чистий, невимушений тон голосу Одраде й витлумачила це як самовпевненість.

— Може, ніколи й не було Дар і Тар, — промовила вона крижаним голосом. — Бачу, ти вважаєш, що діяла вкрай спритно.

«Битву розпочато, — подумала Одраде. — Але я не стою на лінії атаки».

— Не було прийнятної альтернативи союзу з тлейлаксу, — сказала вона. — Особливо коли я збагнула, чого насправді ти добиваєшся для нас.

Зненацька Тараза почулася дуже втомленою. Це була довга подорож, попри стрибки її не-корабля крізь просторові складки. Тіло завжди відчувало, коли його вибито зі звичних ритмів. Вона вибрала м’який диван і сіла, зітхнувши від задоволення розкішним комфортом.

Одраде розгледіла втому Матері Настоятельки, її відразу ж охопило співчуття. Раптом вони стали двома Превелебними Матерями зі спільними проблемами.

Тараза, вочевидь, відчула це. Поплескала по подушці поруч із собою, почекала, доки Одраде сяде.

— Мусимо зберегти Сестринство, — сказала Тараза. — Це єдино важлива річ.

— Звичайно.

Тараза вп’ялася поглядом в Одраде, вивчаючи знайомі риси. Так, Одраде теж втомлена.

— Ти була тут, зблизька торкалася людей і проблем, — промовила Тараза. — Хочу… ні, Дар, потребую дізнатися твою думку.

— Співпраця тлейлаксу на вигляд здається повною, — відповіла Одраде, — та в цьому є нещирість. Я почала ставити собі вкрай тривожні питання.

— Наприклад?

— Що, як аксолотлеві контейнери не є… контейнерами?

— Що ти маєш на увазі?

— Вафф видає ознаки поведінки, характерної для сімей, що намагаються приховати потворну дитину чи божевільного дядька. Клянуся тобі, він бентежиться, коли ми торкаємося теми контейнерів.

— Та що вони могли б використати замість…

— Сурогатних матерів.

— Але тоді б мусили… — Тараза замовкла, шокована можливостями, відкритими цим питанням.

— Хто коли бачив жінку-тлейлаксу? — спитала Одраде.

Розум Тарази переповнили заперечення.

— А як же точний хімічний контроль, необхідність обме­жити кількість змінних… — Вона відкинула каптур, труснула волоссям, випускаючи його на волю. — Ти маєш рацію: мусимо все ставити під сумнів. Але це… це жахливо.

— Він так і не розповідає повної правди про нашого гхолу.

— А що він каже?

— Не більше за те, про що я вже звітувала: це видозміна оригінального Дункана Айдаго, яка відповідає всім нашим специфікованим вимогам щодо прана-бінду.

— Це не пояснює, чому вони вбивали чи намагалися вбити тих, кого ми придбали раніше.

— Присягається клятвою Великої Віри, що діяли так через сором, бо одинадцять попередніх гхол не відповідали очі­куванням.

— Як вони могли знати? Натякає, що вони мають шпигунів серед…

— Клянеться, що ні. Коли я дорікнула йому цим, відповів, що якби гхола виявився вдалим, то це, напевно, викликало б у нас помітне сум’яття.

— Яке помітне сум’яття? Що він…

— Він не скаже. Постійно повторює, що вони виконали свої контрактні зобов’язання. Де гхола, Тар?

— Що… ох. На Гамму.

— Я чула поголос про…

— Бурзмалі тримає ситуацію під контролем. — Тараза туго стиснула губи, сподіваючись, що це правда. Останні звіти не давали особливої певності.

— Ви, очевидно, ведете дебати, чи не вбити гхолу.

— Не тільки гхолу!

Одраде посміхнулася.

— То це правда, що Беллонда хоче позбутися мене раз і назавжди.

— Звідки ти…

— Друзі — це інколи дуже цінний актив, Тар.

— Ти ступила на небезпечний ґрунт, Превелебна Мати Одраде.

— Та я на ньому не спотикаюся, Мати Настоятелько Таразо. Я довго обмірковувала те, що відкрив мені Вафф про цих Всечесних Матрон.

— Розкажи мені дещо зі своїх міркувань. — У голосі Тарази була невблаганна рішучість.

— Ми не помилилися щодо них, — сказала Одраде. — Вони перевершили сексуальні вміння наших імпринтерок.

— Блудниці!

— Так, вони використовують свої вміння у спосіб, що врешті-решт стане фатальним для них самих і для інших. Їх засліпила власна сила.

— І це всі висновки, яких ти змогла дійти?

— Скажи мені, Тар, навіщо вони атакували нашу Твердиню на Гамму та знищили її?

— Очевидно, задля нашого гхоли Айдаго, щоб захопити чи вбити його.

— Чому це було для них так важливо?

— Що ти намагаєшся сказати? — зажадала Тараза.

— Чи могли блудниці діяти на основі інформації, відкритої їм тлейлаксу? Тар, а якщо ця таємна річ, яку люди Ваффа ввели у нашого гхолу, зробила з нього чоловічий відповідник Всечесної Матрони?

Тараза притисла руки до вуст і швидко їх опустила, помітивши, як видав її цей жест. Дарма. Вони й досі були двома Превелебними Матерями.

— А ми ще й наказали Люціллі зробити так, аби більшість жінок не могла перед ним встояти, — продовжила Одраде.

— Відколи тлейлаксу спілкуються з цими блудницями? — вимогливо спитала Тараза.

Одраде знизала плечима.

— Краще спитати, відколи вони спілкуються зі своїми Загуб­леними, що повертаються з Розсіяння? Тлейлаксу розмовляють із тлейлаксу, а при цьому може відкритися багато таємниць.

— Блискуча проєкція з твого боку, — промовила Тараза. — Як ти оцінюєш її ймовірність?

— Ти знаєш про це не гірше від мене. Це багато що пояснювало б.

— І що ти тепер думаєш про свій союз із тлейлаксу? — гірко спитала Тараза.

— Він потрібніший, ніж будь-коли досі. Мусимо бути всередині. Мусимо бути там, де можемо впливати на учасників протистояння.

— Гидь! — буркнула Тараза.

— Що?

— Цей гхола — наче записний пристрій у людській подобі. Його помістили між нас. Прибравши його до рук, тлейлаксу багато про нас довідаються.

— Це було б незугарно.

— І типово для них!

— Я погоджуюся, що наша ситуація має й інші приховані труднощі, — сказала Одраде. — Але такі аргументи кажуть мені лише те, що ми не сміємо вбити гхолу, доки самі його не вивчимо.

— Може бути надто пізно! Прокляття на твій союз, Дар! Ти дала їм змогу вхопити нас… а нам — змогу вхопити їх, і ніхто не відважиться відпустити іншого.

— Хіба ж це не ідеальний союз?

Тараза зітхнула.

— Коли ми маємо дати їм доступ до наших розплідних записів?

— Скоро. Вафф наполягає на цьому.

— І тоді ми побачимо їхні аксолотлеві… контейнери?

— Це, звичайно, той важіль, який я використовую. Він не­охоче погодився.

— Глибше і глибше в кишені одне одного, — похмуро пробурмотіла Тараза.

Тоном цілковитої невинності Одраде відповіла:

— Ідеальний союз, як я й казала.

— Прокляття, прокляття, прокляття, — бурмотіла Тараза. — А Теґ розбудив первісні спогади гхоли!

— Але чи Люцілла…

— Я не знаю! — Тараза з похмурим виразом обличчя обернулася до Одраде та виклала їй останні звіти з Гамму. Теґа і його групу знайдено, короткий витяг з повідомлень про них, від Люцілли жодної звістки; плани, як видобути їх звідти.

Таразині слова малювали в її власній свідомості тривожну картину. Ким був цей гхола? Вони від початку знали, що Дункани Айдаго — не звичайні гхоли. Та тепер, зі збільшеними нервовими та мускульними здібностями, а ще невідомою річчю, яку ввели в нього тлейлаксу, — це однаково що тримати в руках підпалений кий. Знаєш, що, можливо, доведеться використати цей кий, аби вижити, але полум’я наближається зі страшною швидкістю.

Одраде замислено озвалася:

— Ти колись намагалася уявити, як почувається гхола, прокидаючись у відновленому тілі?

— Що? Що ти…

— Усвідомлюючи, що твоє тіло виросло з клітин трупа, — промовила Одраде. — Пам’ятаючи власну смерть.

— Айдаго ніколи не були звичайними людьми, — зауважила Тараза.

— Те саме можна сказати про цих Панів тлейлаксу.

— До чого ти хилиш?

Одраде потерла чоло, виділила мить, щоб наново оглянути свої думки. Як це тяжко з тією, що відкинула почуття, з тією, що виривається назовні з серцевини, в якій кипить лють. Тараза не мала… не мала симпатіко. Не могла вжитися в тіло та чуття когось іншого, розуміла тільки логіку.

— Пробудження гхоли мусить бути руйнівним переживанням, — промовила Одраде, опускаючи руку. — Виживають лише ті, хто володіє надзвичайною психічною стійкістю.

— Ми припускаємо, що Пани тлейлаксу — щось більше, ніж те, чим здаються.

— А Дункани Айдаго?

— Звичайно. Чого б інакше Тиран купував їх у тлейлаксу?

Одраде стало ясно, що суперечка була безглуздою. Вона сказала:

— Айдаго були знамениті своєю вірністю Атрідам, а слід пам’ятати, що я теж Атрідка.

— Думаєш, вірність пов’яже його з тобою?

— Особливо після Люцілли…

— Це може бути надто небезпечно!

Одраде відкинулася у куток дивана, сперлася спиною. Тараза хотіла певності. А життя серійних гхол було наче меланж — різного смаку за різних обставин. Як могли вони мати певність у своєму гхолі?

— Тлейлаксу пхають носа в сили, що створили нашого Квізац Хадераха, — пробурмотіла Тараза.

— Думаєш, тому їм потрібні наші розплідні записи?

— Я не знаю! Бодай тебе, Дар! Не бачиш, що ти наробила?

— Думаю, я не мала вибору, — промовила Одраде.

Тараза зобразила холодну посмішку. Гра Одраде зоставалася незрівнянною, та слід поставити її на місце.

— Гадаєш, я зробила б так само? — спитала Тараза.

«Вона досі не розуміє, що зі мною сталося», — подумала Одраде. Тараза очікувала, що Дар, за її побажаннями, діятиме незалежно, але розмах цієї незалежності струсонув Вищу Раду. А Тараза не хотіла бачити у цьому власної волі.

— Усталена практика, — сказала Одраде.

Ці слова вдарили Таразу, наче ляпас по обличчі. Лише суворе бене-ґессеритське тренування втримало її, не давши накинутися на Одраде.

Усталена практика!

Чи часто сама Тараза виявляла в цьому джерело свого роздратування, постійного збудника тієї люті, яку вона так старанно намагалася опанувати? Одраде часто це чула.

Одраде натомість процитувала Матір Настоятельку:

— Застиглий звичай небезпечний. Вороги можуть виявити схему й використати її проти вас.

— Це слабкість, так, — насилу промовила Тараза.

— Наші вороги гадали, що вони знають наші методи, — сказала Одраде. — Навіть ти, Мати Настоятелько, думала, що знаєш межі, в яких я діятиму. Наче я Беллонда — вона ще не озвалася, а ти вже знаєш, що вона скаже.

— Може, ми помилилися, не поставивши тебе наді мною? — спитала Тараза. Говорила з цілковитою щирістю і вірністю Сестринству.

— Ні, Мати Настоятелько. Стежка, якою ми йдемо, ковзка, та ми обидві знаємо, куди мусимо прийти.

— Де зараз Вафф? — поцікавилася Тараза.

— Спить під надійною охороною.

— Поклич Шіану. Мусимо вирішити, чи обірвати цю частину проєкту.

— І без скаржень приймемо синці?

— Як ти й кажеш, Дар.

З’явившись у спільній кімнаті, Шіана була ще сонною, але, вочевидь, устигла хлюпнути собі в обличчя водою і вдягти чисте біле вбрання. Її волосся досі було вологим.

Тараза й Одраде стали біля східного вікна, повернувшись спинами до світла.

— Це Шіана, Мати Настоятелько, — промовила Одраде.

Шіана миттю збадьорилася та випросталася. Вона чула про цю могутню жінку, цю Таразу, що керувала Сестринством з далекої цитаделі, званої Капітулою. Крізь вікно за двома жінками лилося яскраве світло, осяваючи Шіанине обличчя та засліплюючи її. Обличчя двох Превелебних Матерів частково перекривало сонячне проміння, чорні силуети їхніх постатей здавалися нечіткими на блискучому тлі.

Аколітки-інструкторки приготували її до цієї зустрічі: «Стій рівно перед Матір’ю Настоятелькою, уважно слухай і говори з пошаною. Відповідай лише тоді, коли вона тебе запитає».

Шіана стояла рівно та пильно слухала, як їй і наказано.

— Мене поінформували, що ти можеш стати однією з нас, — промовила Тараза.

Обидві жінки бачили, який вплив справили слова на дів­чинку. До цього часу Шіана вже більш повно розуміла здобутки Превелебної Матері. Потужний промінь істини зосередився на ній. Вона почала сприймати величезний обсяг знань, які Сестринство нагромадило впродовж тисячоліть. Їй розповіли про селективну передачу спогадів, про дію Інших Пам’ятей, про Агонію прянощів. І ось перед нею стояла наймогутніша з усіх Превелебних Матерів, та, від якої ніщо не могло приховатися.

Коли Шіана не відповіла, Тараза спитала:

— Тобі нічого сказати, дитино?

— Що тут казати, Мати Настоятелько? Ви все сказали.

Тараза кинула на Одраде пильний погляд.

— Маєш для мене ще якісь маленькі несподіванки, Дар?

— Я казала тобі, що вона надзвичайна, — промовила Одраде.

Тараза знову звернулася до Шіани:

— Ти пишаєшся цією думкою, дитино?

— Вона мене лякає, Мати Настоятелько.

Досі зберігаючи якомога незворушніший вираз обличчя, Шіана почала дихати вільніше. «Кажи тільки найглибшу правду, яку можеш відчути», — нагадала вона собі. Ця вчительська пересторога набула для неї більшого значення. Вона злегка розо­середила погляд і дивилася на підлогу просто перед двома жінками, уникаючи найбільшого блиску сонячного світла. Відчувала, як продовжує калатати її серце, і знала, що Превелебні Матері це помітять. Одраде часто демонструвала таке вміння.

— Що ж, вона й повинна тебе лякати, — зауважила Тараза.

— Ти розумієш, що тобі сказано, Шіано? — спитала Одраде.

— Мати Настоятелька хоче знати, чи я цілковито віддана Сестринству, — відповіла Шіана.

Одраде глянула на Таразу і знизала плечима. Не було потреби далі обговорювати цю тему. Так воно є, коли ви — частка одної сім’ї, як вони в Бене Ґессерит.

Тараза далі мовчки оглядала Шіану. Це був тяжкий погляд, що витягував з дівчинки енергію. Вона знала, що мусить зберігати мовчання і дозволити це палюче обстеження.

Одраде стримала співчуття. Шіана багато в чому скидалася на неї саму в юності. Мала той самий сферичний інтелект, що розширювався у всіх напрямках як куля, коли її надимають. Одраде згадала, що вчителі захоплювалися цією її рисою, але з певною недовірою, як і Тараза зараз. Одраде розгледіла цю недовіру, коли була ще молодшою за Шіану, і не сумнівалася, що й Шіана в цю мить її помічає. Інтелект мав своє застосування.

— Ммм, — пробурмотіла Тараза.

Одраде почула у цьому бурмотінні відображення внутрішніх роздумів Матері Настоятельки, сама перебуваючи при цьому в кількох паралельних потоках мислення. Пам’яттю повернулася в минуле. Сестри, які приносили Одраде їжу, коли вона вчилася допізна, завжди знаходили привід затриматися, щоб простежити за нею. Стежили за кожним її рухом, як зараз за Шіаною. Одраде знала про ці особливі методи спостереження від наймолодшого віку. Адже це було, врешті-решт, однією з найбільших принад Бене Ґессерит. Хотілося мати такі езотеричні здібності. Шіана, напевне, відчувала таке бажання. Це було мрією кожної постулантки.

«Якби такі речі були можливими для мене!»

— Як гадаєш, дитино, чого ти хочеш від нас? — спитала Тараза після довгого мовчання.

— Того ж, чого, на вашу думку, хотіли ви, коли були в моєму віці, Мати Настоятелько.

Одраде придушила усмішку. Шіанине дике почуття незалежності вже наблизилося до зухвальства, і Тараза, без сумніву, це помітила.

— Думаєш, це належне використання дару життя? — спитала Тараза.

— Це єдине використання, яке я знаю, Мати Настоятелько.

— Я ціную твою щирість, та попереджаю тебе: будь обережною, вдаючись до неї, — промовила Тараза.

— Так, Мати Настоятелько.

— Ти багато чим нам зобов’язана, а будеш зобов’язана ще більше, — сказала Тараза. — Пам’ятай це. Наші дарунки не дістаються дешево.

«Шіана гадки не має, скільки вона заплатить за наші дарунки», — подумала Одраде.

Сестринство ніколи не дозволяло своїм посвяченим забувати, що вони мають зобов’язання, за якими мусять платити. Любов’ю розплатитися не можна. Любов небезпечна, і Шіана вже це вивчає. Дар життя? Одраде відчула, що її починає проймати дрож. Вона кашлянула, щоб його втихомирити.

«Чи я жива? Можливо, я померла, коли мене забрали від мами Сібії. Там, у тому домі, я жила, та чи жила після того, як Сестри забрали мене звідти?»

— Можеш нас залишити, Шіано, — сказала Тараза.

Шіана обернулася на місці і вийшла з кімнати, проте Одраде встигла помітити напружену усмішку на юному обличчі. Шіана знала, що пройшла випробування Матері Настоятельки.

Коли двері за Шіаною зачинилися, Тараза сказала:

— Ти згадувала про її природну здатність користуватися Голосом. Я, звичайно, почула. Дивовижно.

— Вона добре тримає своє вміння на припоні, — промовила Одраде. — Навчилася не випробовувати його на нас.

— То що ми тут маємо, Дар?

— Можливо, майбутню Матір Настоятельку з надзвичайними здібностями.

— Не надто надзвичайними?

— Поживемо — побачимо.

— Як думаєш, вона здатна вбити заради нас?

Питання застало Одраде зненацька, і вона не зуміла приховати здивування.

— Тепер?

— Так, звичайно.

— Гхолу?

— Теґ не зробив би цього, — сказала Тараза. — Я маю сумніви навіть щодо Люцілли. З їхніх звітів ясно, що він спроможний творити могутні зв’язки… спорідненості.

— Навіть зі мною?

— Шванг’ю — і та не була цілковито невразливою.

— І де ж у такому діянні шляхетна мета? — спитала Одраде. — Чи не від цього застерігав Тиран?

— Він? Убивав багато разів!

— І платив за це.

— Ми платимо за все, що забираємо, Дар.

— Навіть за життя?

— Дар, ніколи, ні на мить не забувай, що Мати Настоятелька спроможна ухвалити будь-яке рішення, необхідне для виживання Сестринства!

— Хай так і буде, — промовила Одраде. — Забирай, що хочеш, і плати за це.

Відповідь була слушною, але вона зміцнила нову силу, яку відчувала Одраде, цю свободу реагувати по-своєму в новому світі. Яке джерело такої стійкості? Є вона наслідком суворого виховання Бене Ґессерит? Чи спадком Атрідів? Одраде не намагалася дурити себе, що причиною всього є її рішення керуватися власними моральними вказівками, а не чужими. Та внутрішня стабільність, на яку вона зараз опиралася, не була чисто моральною. Не була й бравадою. Цього ніколи недостатньо.

— Ти дуже схожа на свого батька, — сказала Тараза. — Зазвичай більша частка відваги переходить із материнського боку, та, думаю, у твоєму випадку — від батька.

— Майлс Теґ напрочуд відважний, але я вважаю, що ти надто спрощуєш, — відповіла Одраде.

— Може, й так. Однак у тому, що стосувалося тебе, я щоразу мала рацію, Дар. Навіть коли ми були постулантками-ученицями.

«Вона знає!» — подумала Одраде.

— Ми не маємо потреби це з’ясовувати, — промовила Одраде. І подумки продовжила: «Це походить із того, що я народилася тією, ким народилася, що мене вчили й формували так, як це було… з того, якими були ми обидві: Дар і Тар».

— Це щось з Атрідівської лінії, не до кінця проаналізоване нами, — сказала Тараза.

— Не генетична випадковість?

— Інколи я міркую, чи від Тиранових часів у нас траплялася якась справжня випадковість, — відповіла Тараза.

— Невже він лежав там у своїй цитаделі й заглядав крізь тисячоліття аж до цієї миті?

— Чи далеко ти можеш простежити свої корені? — спитала Тараза.

Одраде сказала:

— Що насправді відбувається, коли Мати Настоятелька наказує Розпорядницям схрещення: «Нехай оця схреститься з цим»?

Тараза зобразила холодну посмішку.

Зненацька Одраде відчула, що вона на вершині хвилі, що свідомість штовхає її в цю нову реальність, несе в нове царство. Тараза хоче мого бунту! Хоче мати в мені опонентку!

— Тепер ти побачишся з Ваффом? — спитала Одраде.

— Спершу я хочу почути, як ти його оцінюєш.

— Він вбачає у нас найкраще знаряддя для творення «возвеличення Тлейлаксу». Ми — Божий дар його народові.

— Вони довго цього чекали, — промовила Тараза. — Так ретельно прикидалися, геть усі, усі ці еони!

— Їхній погляд на час такий, як у нас, — погодилася Одраде. — Це остаточно їх переконало, що ми поділяємо їхню Велику Віру.

— Та звідки ця їхня незугарність? — спитала Тараза. — Вони не дурні.

— Це відвертало нашу увагу від того, як вони насправді використовують своїх гхол, — сказала Одраде. — Хто б повірив, що дурні спроможні на щось таке?

— І що ж вони створили? — зауважила Тараза. — Лише образ лихої глупоти?

— Достатньо довго поводься, як дурень, то й станеш дурнем, — сказала Одраде. — Удосконалюй мімікрію своїх лицеплясів, і…

— Хай що станеться, мусимо їх покарати, — промовила Тараза. — Ясно це бачу. Нехай його приведуть сюди.

Одраде віддала наказ. Доки вони чекали, Тараза сказала:

— Графік навчання гхоли цілковито збився ще до їхньої втечі з Твердині Гамму. Він випереджав своїх учителів, схоп­лював те, до чого вони тільки підходили, і робив це в тривожно прискореному темпі. Хтозна, ким він став тепер?