Єретики Дюни

***

— Те, що ти робиш, надто небезпечно, — промовив Теґ. — Мені наказано захищати і зміцнювати тебе. Не можу дозволити, щоб це тривало.

Теґ і Дункан стояли у довгому, оббитому деревиною коридорі відразу ж за тренувальною залою не-кулі. За їхнім умовним і звичним часом був уже пізній пополудень. Люцілла, розлючена затятою суперечкою, щойно зникла.

Останнім часом кожна зустріч Дункана й Люцілли набувала характеру битви. От хоча б сьогодні: стояла у дверях тренувальної зали — міцна постать, що могла б здатися масивною, якби не м’які форми та спокусливі рухи, помітні обом чоловікам.

— Люцілло, зупинись! — наказав Дункан.

Лише голос Люцілли видав її гнів:

— Як думаєш, скільки я чекатиму змоги виконати свої накази?

— Доки ти чи хтось інший не скаже мені, що я…

— Тараза чогось вимагає від тебе, а чого — ніхто з нас не знає, — перебила його Люцілла.

Теґ намагався втихомирити дедалі лютішу суперечку.

— Прошу. Чи ж не досить, що результати Дункана постійно кращають? За кілька днів я почну регулярну вахту назовні. Можемо…

— Можеш не заважати мені, бодай тебе! — гарикнула Люцілла. Відвернулася і пішла геть.

Коли Теґ побачив тверду рішучість на обличчі Дункана, на нього самого наче найшов якийсь шал. Відчув, що їхня вимушена ізоляція почала на нього тиснути. Його інтелект, цей чудово відточений інструмент ментата, тут був закритий від психічного виру, до якого він звик назовні. Подумав, що коли б тільки міг змусити свій розум до тиші, привести його до стану спокою, то все б стало ясним.

— Чого ти затримуєш дихання, башаре?

Дунканів голос пронизав Теґа наскрізь. Повернення до нормального дихання вимагало найбільших вольових зусиль. Він відчував емоції двох своїх компаньйонів у не-кулі як припливи та відпливи, тимчасово віддалені від інших сил.

Інші сили.

Ментатська свідомість може перетворитися на безтямність ідіота у присутності інших сил, що прокочувалися крізь Усе­світ. У Всесвіті могли існувати люди, чиї життя переповнювали сили, яких він не міг і уявити. Перед такими силами вони були б мов полова, кинута в піняву дикого потоку.

Хто може зануритися в таке вировиння і вийти з нього неушкодженим?

— Що може зробити Люцілла, якщо я їй опиратимуся? — спитав Дункан.

— Вона використала проти тебе Голос? — спитав Теґ. Йому здалося, що його власний голос надходив десь здалеку.

— Один раз.

— І ти зумів протистояти? — Десь усередині Теґа неясно зблиснуло здивування.

— Я навчився цього від самого Пола Муад’Діба.

— Вона спроможна тебе паралізувати і…

— Думаю, віддані їй накази забороняють насилля.

— Що є насиллям, Дункане?

— Я йду в душ, башаре. Ти зі мною?

— За кілька хвилин. — Теґ глибоко вдихнув, відчуваючи, як близько він до виснаження. Цей пополудень у тренувальній залі та пізніші події геть вичерпали сили. Дивився, як виходить Дункан. Де Люцілла? Що вона запланувала? Скільки зможе чекати? Це було головним питанням, а їхня ізоляція від Часу всередині не-кулі особливо підкреслювала його вагу.

Він знову відчув припливи та відпливи, під владу яких потрапили три їхні життя. «Мушу поговорити з Люціллою! Куди вона пішла? До бібліотеки? Ні, спершу мушу зробити щось інше».

Люцілла сиділа в кімнаті, яку обрала собі за помешкання. Це було невелике приміщення з оздобленим ліжком, яке цілковито заповнювало нішу в стіні. І грубі, і тонкі знаки дов­кола підказували, що ця кімната належала гетері-фаворитці Харконнена. Тканини були пастельно-блакитної барви з темнішими синіми акцентами. Попри барокові фігури, вирізьблені на ліжку, алькові, стелі та всіх аксесуарах, Люцілла могла викинути цю кімнату зі свідомості, розслабившись тут. Вона лягла на ліжко й заплющила очі, щоб не бачити грубих сексуальних постатей на стелі алькова.

«Слід зайнятися Теґом».

Це треба зробити так, щоб не образити Тарази й не ослабити гхоли. Теґ був особливою проблемою з багатьох поглядів, надто ж у тому, що його ментальні процеси могли поринати у глибокі джерела й виринати з них, подібно до того, як це робили Бене Ґессерит.

«Це все, звичайно, Превелебна Мати, яка народила його!»

Від такої матері до такої дитини щось перейшло. Це почалося ще в материнському лоні і, ймовірно, не закінчилося навіть після остаточного розділення. Він ніколи не проходив усепоглинальної трансмутації, що творила Гидь… ні, не це. Та мав тонкі й реальні сили. Народжені Превелебними Матерями опановували речі, недосяжні іншим.

Теґ достеменно знав, як Люцілла дивиться на любов у всіх її виявах. Вона бачила це на його обличчі, колись у його кімнатах у Твердині.

«Відьма, яка керується розрахунками!»

Він однаково що сказав це вголос.

Люцілла згадала, як вона обдаровувала його доброзичливою усмішкою і владним виразом. Це було помилкою, принизливою для них обох. Передумуючи це, вона відчула приховане співчуття до Теґа. Десь усередині неї, попри ретельний вишкіл Бене Ґессерит, в її обладунку були щілини. Учителі не раз її про це попереджали.

«Щоб викликати справжнє кохання, мусиш сама його відчути, але ненадовго. Одного разу вистачить!»

Теґові реакції на гхолу Дункана Айдаго багато про що казали. Молодий підопічний і приваблював, і відштовхував Теґа.

«Як і мене».

Можливо, відмова від спокушення Теґа була помилкою.

Під час Люціллиної сексуальної освіти, коли її навчали черпати сили з любовного єднання, а не губитися в ньому, вчителі звертали особливу увагу на аналіз та історичні порівняння, яких було багато в Інших Пам’ятях Превелебної Матері.

Люцілла зосередилася на чоловічій сутності Теґа. Зробивши це, відчула жіночу реакцію, її плоть прагла близькості Теґа, жадала піднести його до сексуальної вершини, готового до таємничої миті.

У свідомість Люцілли прокралася легка розвага. Не оргазм! Жодних наукових ярликів! Це був найчистіший жаргон Бене Ґессерит: таємнича мить, найвище вміння імпринтерки. Занурення у довгу неперервність Бене Ґессерит вимагало такої концепції. Її навчили глибоко вірити в дуалізм: наукове знання, яким керувалися Розпорядниці схрещення, та водночас і таємнича мить, що каламутила всі ці знання. Історія і наука Бене Ґессерит казали, що потяг до продовження роду глибоко закарбований у психіці. Його неможливо усунути, не знищивши при цьому весь вид.

«Сітка безпеки».

Люцілла зібрала довкола себе сексуальні сили, як це вміли тільки імпринтерки Бене Ґессерит. Зосередила думки на Дункані. Він мав уже приймати душ і думати про сьогоднішнє тренування зі своєю вчителькою — Превелебною Матір’ю.

«А зараз я піду до свого учня, — подумала вона. — Він мусить вивчити важливий урок, бо інакше не буде цілком готовим для Ракіса».

Такими були інструкції Тарази.

Люцілла повністю сфокусувала думки на Дункані. Ніби побачила його голого під душем.

Як мало розумів він те, чого міг навчитися!

Дункан самотньо сидів у роздягальні душових, що примикали до тренувальної зали. Він поринув у глибокий сум. Причиною цього стали забуті болі в старих ранах, яких ніколи не зазнавало це молоде тіло.

Деякі речі ніколи не змінюються! Сестринство знову грає у свої старі-престарі ігри.

Він звів очі вгору, оббіг поглядом цю Харконненівську кімнату, оббиту темними панелями. На стінах і стелі вирізьблено арабески, на підлозі викладено химерний мозаїчний узор. Окреслені тими ж лініями страховиська і прегарні людські тіла змішувалися між собою. Лише зблиск уваги відділяв одних від інших.

Дункан глянув униз, на це тіло, яке створили для нього тлейлаксу та їхні аксолотлеві контейнери. Досі траплялися моменти, коли почувався дивно. Він був людиною з великим досвідом дорослості в ту останню мить, яку запам’ятав зі свого догхолівського життя. Мить, коли він змагався з юрмищем сардаукарів, даючи своєму юному Герцогу змогу порятуватися втечею.

Його Герцог! Пол був тоді не старшим за це тіло. Та йому твердо прищепили те, що завжди було принципом виховання Атрідів. Вірність і честь понад усе.

«Вони прищепили це й мені, врятувавши від Харконненів».

Щось у ньому не давало змоги відхилитися від цього древнього обов’язку. Він знав його джерело. Міг окреслити процес, за яким у нього заклали цей принцип.

Він там і зостався.

Дункан зиркнув на мозаїчну підлогу. На кахельних плитках уздовж душової кабінки було вибито слова. Одна частка його свідомості розпізнала цей напис як щось древнє, з давніх Харконненівських часів, та для іншої він виявився аж надто знайомим галахом.

«ЧИСТОТА ЛЮБА ЧИСТОТА ЯСНА ЧИСТОТА ІДЕАЛЬНА ЧИСТОТА».

Такий самий древній напис оббігав кімнату, наче ці слова могли створити щось — як це знав Дункан — чуже Харконненам з його спогадів.

Над дверима душової кімнати ще один напис:

«ОЧИСТИ СЕРЦЕ СПОВІДДЮ І ЗНАЙДЕШ ЧИСТОТУ».

Релігійне напучення у Харконненівській цитаделі? Невже Харконнени так змінилися за століття після його смерті? Дункану складно було в це повірити. Мабуть, будівничі просто вирішили, що ці слова відповідні.

Він швидше відчув, ніж почув Люціллу, що позаду нього ввійшла до кімнати. Дункан підвівся і взявся за застібки туніки, яку він знайшов у нуль-ентропійному контейнері та привласнив (спершу споровши всі Харконненівські відзнаки!).

Не обертаючись, сказав:

— Що ще, Люцілло?

Вона погладила тканину туніки, провівши йому по лівій руці.

— Харконнени любили багатство.

— Люцілло, — тихо промовив Дункан, — якщо ти ще раз торкнешся мене без мого дозволу, я постараюся тебе вбити. Так постараюся, що тобі, найімовірніше, доведеться вбити мене.

Вона відсахнулася.

Він дивився їй в очі.

— Я, бодай йому біс, не огир для відьом!

— Думаєш, ми хочемо від тебе цього?

— Ніхто не сказав, чого ви від мене хочете, та твої дії очевидні!

Він змінив позу, ставши навшпиньки. Непробуджена істота всередині нього здригнулася, змусивши пульс прискоритися.

Люцілла пильно його оглянула. Клятий Майлс Теґ! Вона не сподівалася, що опір набуде такої форми. Не мала сумнівів у щирості Дункана. Самих слів більше не досить. Він невразливий на Голос.

Правда.

Єдина зброя, що їй зосталася.

— Дункане, я достеменно не знаю, чого Тараза очікує від тебе на Ракісі. Можу спробувати здогадатися, та мої здогади можуть бути помилковими.

— Спробуй здогадатися.

— На Ракісі є юна дівчина, ще підліток. Зветься Шіаною. Її слухаються черви Ракіса. З якоїсь причини Сестринство мусить долучити цей талант до своєї скарбниці здібностей.

— А що я міг би…

— Якби я знала, напевне, б тобі сказала.

Відчай у її голосі змусив його повірити, що це щирі слова.

— А що спільного з цим має мій талант? — зажадав він.

— Це знає лише Тараза та її радниці.

— Вони хочуть якось мене зв’язати, накласти на мене щось, що не дасть мені змоги втекти!

Люцілла теж дійшла цього висновку, але не сподівалася, що він так швидко це розгледить. За юним виглядом Дункана приховувався розум, спосіб мислення якого вона ще не збагнула. Думки Люцілли мчали чвалом.

— Контролюючи червів, можеш оживити древню релігію, — залунав Теґів голос із дверей за Люціллою.

«Я не почула, як він прийшов!»

Вона обернулася. Теґ стояв у дверях із древнім Харконненівським лазерострілом. Недбало прилаштував його на лівій руці, спрямувавши на неї дуло.

— Це для гарантії, що ти мене вислухаєш, — промовив він.

— І ти давно там підслуховуєш?

Гнів у її голосі не змусив його змінитися на виду.

— З тієї хвилини, як ти сказала, що не знаєш, чого Тараза очікує від Дункана, — промовив Теґ. — Я теж не знаю. Та можу зробити кілька ментатських проєкцій. Жодна з них не є безперечною, але всі спираються на можливі припущення. Скажеш мені, якщо я помиляюся.

— У чому?

Він глянув на Дункана.

— Один із відданих тобі наказів: зробити його таким, аби більшість жінок не могла йому протистояти.

Люцілла спробувала приховати свою збентеженість. Тараза попереджала, що це слід якомога довше приховувати від Теґа. Вона бачила, що вже нічого не вдасться приховати. Теґ розгадав її поведінку завдяки клятим здібностям, які дістав у дарунок від своєї клятої матері!

— Зібрано величезну енергію та націлено її на Ракіс, — продовжив Теґ. Незворушно глянув на Дункана. — Незалежно від того, що тлейлаксу в нього заклали, він має у генах печать древнього людства. Цього й потребують Розпорядниці схрещення?

— Клятий огир Бене Ґессерит! — вибухнув Дункан.

— Що ти збираєшся зробити з цією зброєю? — спитала Люцілла. Кивнула на древній лазеростріл у Теґовій руці.

— З цим? Я його навіть не зарядив. — Відклав лазеростріл у куток біля себе, сперши його об стіну.

— Майлсе Теґу, тебе буде покарано! — грізно мовила Люцілла.

— З цим доведеться почекати, — сказав він. — Надворі майже ніч. Я виходив туди під життєсховним покривалом. Тут побував Бурзмалі. Залишив знак, аби сповістити мене, що прочитав послання, яке я видряпав на деревах начебто звіриними відмітками.

У Дунканових очах зблиснула настороженість.

— Що ти зробиш? — спитала Люцілла.

— Я залишив нові сліди, щоб улаштувати нам зустріч. Просто зараз ми всі йдемо до бібліотеки. Вивчатимемо карти. Закарбуємо їх у пам’яті. Принаймні знатимемо, де ми, коли доведеться тікати.

Вона удостоїла його легким кивком голови.

Дункан лише краєм свідомості зауважив її рух. Його розум уже перестрибнув до древнього обладнання в бібліотеці Харконненів. Це він показав Люціллі й Теґові, як правильно користуватися цим обладнанням, викликаючи стародавню карту Ґ’єді Прайм, датовану часом, коли збудовано не-кулю.

Маючи за провідника Дунканову догхолівську пам’ять, а на додачу і власне, сучасніше знання про планету, Теґ спробував оновити карту.

«Відділення Лісової Варти» стало «Твердинею Бене Ґессерит».

— Частиною цього відділення був мисливський будиночок Харконненів, — сказав Дункан. — Вони полювали на людську дичину, навмисне для цього вирощену й виховану.

Під час Теґового оновлення зникли менші міста. Деякі великі зосталися, але з новими підписами. Найближча метрополія, Айсай, на оригінальній карті була позначена як Бароні.

Від цього спогаду очі Дункана скам’яніли.

— Тут вони катували мене.

Коли Теґ вичерпав свою пам’ять про планету, багато пунктів було позначено як невідомі, але часто з’являлися символи Бене Ґессерит із закрученим хвостиком — вони відмічали місця, про які люди Тарази сказали Теґові, що там він може знайти тимчасовий притулок.

Саме ці місця Теґ і хотів закарбувати в пам’яті.

Обернувшись, щоб повести їх до бібліотеки, Теґ сказав:

— Зітру карту, коли ми її вивчимо. Невідомо, хто може знайти це місце й оглянути її.

Люцілла майнула вперед і промчала повз нього.

— Це твій клопіт, Майлсе!

Теґ гукнув їй у спину:

— Кажу тобі як ментат: я зробив те, що від мене вимагалося.

— Як логічно! — промовила вона, не обертаючись.