Єретики Дюни

***

Тараза дивилася на пелюстки цвіту, що падали сніжинками на тлі срібного неба ракіанського ранку. Небо світилося перламутровим сяйвом — попри всі приготування, вона не передбачала такого. Ракіс приховував багато несподіванок. Тут, на краю Дар-ес-Балятського саду на даху, панував аромат псевдопомаранчі, що пересилював усі інші запахи.

«Ніколи не вір, що знаєш до глибин будь-яке місце… чи будь-яку людину», — нагадала вона собі.

Розмова тут закінчилася, та не змовкало відлуння слів, якими вони обмінялися кілька хвилин тому. Хоча всі погодилися, що настав час діяти. Невдовзі Шіана «станцює для них черва», укотре продемонструвавши свою майстерність.

Вафф і нові представники священства мали бути співучасниками цієї «святої події». Але Тараза не сумнівалася, що ніхто з них не знає справжньої природи того, свідками чого вони мали стати. Ваффові, звичайно, набридло бути спостерігачем. Досі носився з роздратованою недовірою до всього, що чув чи бачив. Це творило дивну суміш із прихованим благоговінням, викликаним перебуванням на Ракісі. Каталізатором була, очевидно, лють через те, що правлять тут дурні.

Одраде повернулася з кімнати зустрічей і зупинилася поруч із Таразою.

— Я вкрай занепокоєна звітами з Гамму, — сказала Тараза. — Ти приносиш щось нове?

— Ні. Там, очевидно, досі панує хаос.

— Скажи мені, Дар, як гадаєш, що ми маємо зробити?

— Я постійно згадую слова Тирана, звернені до Ченоа: «Бене Ґессерит такі близькі до того, чим повинні бути, а водночас такі далекі».

Тараза вказала на відкриту пустелю за канатом музейного міста.

— Він досі там, Дар. Я певна цього. — Повернулася обличчям до Одраде. — А Шіана розмовляє з ним.

— Він так багато брехав, — промовила Одраде.

— Але не брехав, коли говорив про свою реінкарнацію. Пам’ятаєш, що він казав? «Кожна породжена мною частка носитиме замкнену в ній дрібку моєї свідомості, загублену й безпорадну — перлинку мене, що наосліп блукатиме в піску, піймана в нескінченний сон».

— Ти так багато ставиш на карту через віру в силу цього сну, — зауважила Одраде.

— Ми мусимо розкрити задум Тирана! Весь повністю!

Одраде зітхнула, але нічого не сказала.

— Ніколи не варто недооцінювати сили ідеї, — сказала Тараза. — Атріди незмінно правили як філософи. Філософія завжди небезпечна, бо сприяє творенню нових ідей.

Одраде знову промовчала.

— Черв носить це все в собі, Дар! Усі сили, приведені ним у рух, досі в ньому.

— Ти намагаєшся переконати мене чи себе, Тар?

— Я тебе караю, Дар. Як Тиран усе ще карає нас.

— За те, що ми не такі, якими повинні бути? Ах, наближається Шіана, а з нею інші.

— Мова черва, Дар. Ось важлива річ.

— Якщо ти так кажеш, Мати Настоятелько.

Тараза кинула гнівний погляд на Одраде, яка рушила вперед, щоб привітати новоприбулих. Одраде охопила тривожна похмурість.

Але присутність Шіани повернула Таразі рішучість і усвідомлення мети. Яка пильна ця маленька Шіана. Дуже добрий матеріал. Минулої ночі Шіана продемонструвала свій танець, виступаючи у великій музейній залі перед гобеленом. Екзотичний танець на тлі екзотичної тканки з меланжевого волокна, на якій зображено пустелю та червів. Дівчина здавалася частиною гобелена, постаттю, що виступила з-поміж стилізованих дюн та майстерно й детально відтворених червів, які проповзали між ними. Тараза згадала, як бронзове волосся Шіани розліталося у вируванні танцювальних рухів, погойдувалося, перетворюючись на розмиту від швидкості дугу. Бічне освітлення підкреслювало червонуваті спалахи в її волоссі. Очі мала заплющені, та на обличчі не було спокою. Збудження проявлялося у пристрасному вигині широкого рота, у роздутих ніздрях, випнутому вперед підборідді. Рухи Шіани виражали внутрішню витончену мудрість, що суперечила її юності.

«Танець — це її мова, — подумала Тараза. — Одраде має рацію. Дивлячись на танець, вивчаємо мову».

Вафф цього ранку мав якийсь відсторонений погляд. Складно було визначити, куди дивляться його очі — назовні чи всередину.

Поруч із Ваффом був Тулушан, гарний смаглявий ракіанець, вибраний представник священства на сьогоднішній «святій події». Зустрівши Тулушана на танцювальному показі, Тараза зауважила його незвичайну рису: він ніколи не казав «але», а все ж це слово відчувалося у всьому, ним промовленому. Ідеальний бюрократ. Мав підстави сподіватися, що зайде далеко, та ці сподівання невдовзі розіб’ються об несподівану перепону. Вона знала це, проте не жаліла його. Тулушан був молодиком з м’якими рисами обличчя і надто юним віком для такого відповідального становища. Звичайно, у ньому було щось більше, ніж видно на перший погляд. І менше водночас.

Вафф відійшов до краю саду, залишивши Одраде та Шіану з Тулушаном.

Юний священник, вочевидь, сприймався як витратний матеріал. Саме тому його вибрали для цієї авантюри. Це підказало Таразі, що вона сягнула належного рівня потенційного насилля. А все ж не думала, що якась зі священничих фракцій посміє скривдити Шіану.

«Ми триматимемося поблизу Шіани».

Тиждень, що почався демонстрацією сексуальних здобутків блудниць, видався для них дуже працьовитим. Дуже неспокійний тиждень, як на те пішло. Одраде постійно займалася з Шіаною. Тараза віддала б перевагу Люціллі для такої освітньої буденщини, та слід вдовольнятися доступним. Одраде, вочевидь, була найкращою вчителькою цієї науки, доступною на Ракісі.

Тараза глянула на пустелю. Вони чекали ’топтерів з Кіна, з вантажем Дуже Важливих Спостерігачів. ДВС ще не запізнювалися, але, як усі такі люди, з’являться, либонь, в останню мить, усі юрбою.

Шіана, схоже, добре сприймала сексуальну освіту, хоча Таразина оцінка доступних на Ракісі вчителів-мужчин із Сестринства не була високою. Першої своєї ночі тут Тараза покликала одного зі службових чоловіків. Пізніше вирішила, що шкода зусиль для тієї дрібки радості та забуття, яку це їй дало. Крім того, що вона могла забути? Забуття означало зізнання у слабкості.

«Ніколи не забувай!»

Але саме це й робили блудниці. Вони торгували забуттям. Геть не розуміли, що Тиран досі тримає людське призначення в лещатах, не здогадувалися про необхідність зламати цей затиск.

Тараза таємно слухала вчорашню розмову між Шіаною й Одраде.

«Навіщо я слухала?»

Юна дівчина й учителька сиділи в саду на даху, обличчям одна до одної, на двох лавах. Портативний іксіанський глушник приховував їхні слова від усіх тих, хто не мав декодера-транслятора. Глушник на силовій підвісці витав над ними, наче дивна парасоля, чорний диск проєктував спотворення, які видозмінювали рухи губ і звуки голосів.

До Тарази, що стояла в довгій кімнаті для зустрічей із крихітним транслятором у лівому вусі, цей урок дійшов як так само спотворений спогад.

«Коли мене навчали всіх цих речей, ми не бачили, на що спроможні блудниці з Розсіяння».

— Чому ми кажемо про складну природу сексу? — спитала Шіана. — Чоловік, якого ти прислала минулої ночі, постійно це повторював.

— Багато хто вважає, що розуміє це, Шіано. Можливо, ні­хто з них не розуміє по-справжньому, бо ці слова більше звернені до розуму, ніж до тіла.

— Чому я не повинна робити нічого з того, що ми бачили в лицеплясів?

— Шіано, складність приховується всередині складності. Сексуальні сили стимулювали і до великих справ, і до мерзенних вчинків. Ми говоримо про «сексуальну силу», «сексуальну енергію» і про такі речі, як «надмірна нагальність пристрасті». Не заперечую, що такі речі можна простежити. Але те, на що ми дивимося, — така могутня сила, що може знищити і тебе, і все вартісне в тобі.

— Я це й намагаюся зрозуміти. Що саме блудниці роблять неправильно?

— Ігнорують особливості діяльності виду, Шіано. Думаю, ти вже це відчула. Це, безперечно, знав Тиран. Чим же був його Золотий Шлях, як не видінням діяльності сексуальних сил у нескінченному відтворенні людства?

— А блудниці не творять?

— Вони здебільшого намагаються контролювати свої світи за допомогою цієї сили.

— Здається, так вони й роблять.

— Ах, та які ж сили протидії вони викликають?

— Я не розумію.

— Ти знаєш про Голос і як він може контролювати людей?

— Але не всіх.

— Достеменно. Цивілізація, підвладна Голосу, впродовж тривалого періоду виробляє способи пристосування до цієї сили, запобігаючи маніпуляціям з боку тих, хто використовує Голос.

— Тож є люди, які знають, як опиратися блудницям?

— Ми бачимо безпомильні ознаки цього. І це одна з причин, чого ми тут, на Ракісі.

— Блудниці дістануться сюди?

— Боюся, що так. Хочуть контролювати ядро Старої Імперії, бо мають нас за легку здобич.

— Ти боїшся, що вони переможуть?

— Вони не переможуть, Шіано. Покладайся на це. Але нам вони на користь.

— Як це?

Тон Шіани був відлунням шоку самої Тарази, коли вона почула ці слова від Одраде. Про що здогадується Одраде? Наступної миті Тараза зрозуміла та задумалася, чи урок так само зрозумілий молодій дівчині.

— Ядро статичне, Шіано. Ми вже тисячоліття перебуваємо в безруху. Життя і рух там «зовні», з людьми Розсіяння, що опираються блудницям. Мусимо робити все, щоб іще посилити цей опір.

Звук наближення ’топтерів вирвав Таразу із задуми. ДВС прибувають із Кіна. Поки ще на відстані, але звуки в чистому повітрі розносяться далеко.

Тараза мусила визнати, що методика навчання Одраде була доброю. Обмірковуючи це, вона оглядала небо, чекаючи появи ’топтерів. Вони, вочевидь, летіли низько й наближалися з іншого боку будинку. Неправильний напрямок, та, можливо, ДВС повезли на коротку екскурсію до залишків Тиранової стіни. Багато кого цікавило місце, де Одраде знайшла скарбницю прянощів.

Шіана, Одраде, Вафф і Тулушан повернулися до довгої кімнати зустрічей. Вони теж почули ’топтери. Шіана прагнула показати свою владу над червами. Тараза завагалася. Звук, з яким наближалися ’топтери, був якимось тяжким. Може, вони перевантажені? Скількох спостерігачів привезли?

Перший ’топтер з’явився над дахом пентхаузу, і Тараза побачила броньовану кабіну пілота. Розпізнала зраду ще до того, як перший промінь вистрелив із машини, вціливши їй у ноги. Вона тяжко впала на дерево в горщику. Ноги було відтято по коліна. Наступний промінь пронизав її, під кутом відтявши стегно. ’Топтер з різким ревінням двигунів пролетів над нею і звернув ліворуч.

Тараза вчепилася за дерево, відсуваючи вбік агонію. Їй вдалося більш-менш зупинити кровотечу, але біль був неймовірним. Хоча й не таким сильним, як в Агонії прянощів, нагадала вона собі. Це допомогло, та вона знала, що приречена. Чула крики й численні звуки насилля з усього музею.

«Я перемогла!» — подумала Тараза.

Одраде стрілою вилетіла з пентхаузу та схилилася над Таразою. Вони не обмінялися й словом, але Одраде показала, що зрозуміла, приклавши чоло до Таразиної скроні. Це був споконвічний знак Бене Ґессерит. Тараза почала переливати в Одраде своє життя — Інші Пам’яті, надії, страхи… все.

Одна з них ще може врятуватися.

Шіана стежила з пентхаузу, залишаючись там, де їй наказано чекати. Вона знала, що відбувається в саду на даху. То була найвища таємниця Бене Ґессерит, і це розуміла кожна постулантка.

Вафф і Тулушан, які вийшли з кімнати, коли почалася атака, не поверталися.

Шіана здригнулася, нажахана розумінням.

Зненацька Одраде підвелася і помчала назад до пентхаузу. Її очі дивилися дико, але рухалася вона обдумано. Підплигуючи, ловила світлокулі, хапала їх за шнури з’єднань і збирала у в’язки. Всунула кілька таких в’язок Шіані в руки, і та відчула, як її тіло легшає, здіймаючись угору на силових підвісках світлокуль. Збираючи нові й нові групи світлокуль і тягнучи їх за собою, Одраде поквапом дісталася вужчого кінця кімнати. Там у стіні були ґратки, їх вона й шукала. З допомогою Шіани вийняла ґратки з пазів, відкривши вхід до глибокої вентиляційної шахти. При сяйві пучка світлокуль видно було грубі внутрішні стіни шахти.

— Тримай кулі поблизу, щоб досягти найбільшого ефекту поля, — промовила Одраде. — Відштовхуючи їх, спускатимешся.

Шіана затисла шнури з’єднань у спітнілій долоні та перестрибнула через край отвору. Полетіла вниз і лише тоді злякано притисла кулі якомога ближче. Світло вгорі над нею підказувало, що Одраде рухається слідом.

Спустившись на дно, вони опинилися у приміщенні з помпами. Тут шуміли численні вентилятори, але звуки насилля звідусіль перебивали їхній шум.

— Мусимо дістатися до не-кімнати, а звідти в пустелю, — сказала Одраде. — Усі ці машинні приміщення з’єднані між собою. Прохід знайдеться.

— Вона мертва? — прошепотіла Шіана.

— Так.

— Бідна Мати Настоятелька.

— Тепер я Мати Настоятелька, Шіано. Принаймні тимчасово. — Вона вказала вгору. — Це блудниці напали на нас. Нам слід поспішати.