Єретики Дюни

***

— Як ти можеш наказувати всім цим священникам? — спитала Шіана. — Це їхнє місце.

Одраде відповіла наче знічев’я, але дбайливо добирала слова, аби вони узгоджувалися з тим, що, як вона знала, вже було відомо Шіані.

— У священників фрименське коріння. Превелебні Матері завжди були поблизу них. Крім того, ти, дитино, теж наказуєш їм усім.

— Це інше.

Одраде приховала посмішку.

Минуло трохи більш як три години, відколи їхні штурмові сили відбили напад на храмовий комплекс. За цей час Одраде влаштувала в Шіаниному приміщенні командний центр, де зайнялася всім необхідним для оцінки та попередньої акції відплати, при цьому постійно відповідаючи на питання Шіани і стежачи за нею.

Багатопотоковий процес.

Одраде окинула оком кімнату, обрану командним центром. Шматок порваної одежі Стіроса досі лежав під стіною. Недогляд. Кімната мала дивну форму. Жодні дві стіни не були паралельними. Вона принюхалася. Досі зоставався запах озону від детекторів, якими її люди забезпечили ізольованість цього приміщення.

Чому така дивна форма? Споруда стара, її часто перебудовували й розширювали, але це не пояснювало обрису кімнати. Шорстка фактура кремової штукатурки на стінах і стелі була приємною на дотик. Майстерно зіткані завіси з меланжевого волокна обрамляли двоє дверей. Було надвечір’я, і сонячне проміння, профільтроване крізь ґратки, освітлювало стіну нав­проти вікон. Під стелею ширяли срібно-жовті світлокулі, пристосовані до сонячного світла. З вентиляційних отворів під вікнами долинав приглушений вуличний шум. М’який узор із жовтогарячих килимів і сірих плиток підлоги свідчив про багатство й безпеку, та Одраде зненацька перестала почуватися в безпеці.

Висока Превелебна Мати вийшла із сусідньої кімнати, де розташовувався комунікаційний пункт.

— Мати Командирко, — сказала вона, — надіслано повідом­лення Гільдії, Іксу та Тлейлаксові.

— Підтверджено, — розсіяно відповіла Одраде.

Вісниця повернулася до своїх обов’язків.

— Що ти робиш? — спитала Шіана.

— Дещо вивчаю.

Одраде замислено стиснула губи. Провідники у храмовому комплексі вели їх крізь лабіринт коридорів і сходів, повз проблиски внутрішніх двориків за арками, тоді до чудової іксіанської системи трубопроводів на силових підвісках — ця система безшумно перенесла їх до чергового коридору, інших сходів, ще одного вигнутого коридору… і, врешті, до цієї кімнати.

Одраде ще раз оглянула приміщення.

— Чому ти вивчаєш цю кімнату? — спитала Шіана.

— Цить, дитино!

Кімната мала форму неправильного многокутника, з найменшою стороною ліворуч. Близько тридцяти метрів зав­довжки, наполовину менша завширшки. Багато низьких диванів і крісел різної комфортності. Шіана сиділа в по-королівськи пишному яскраво-жовтому кріслі з м’якими підлокітниками. Слідокрісел тут не було. Багато коричневої, синьої, жовтої тканини. Одраде вдивлялася у забраний білими ґратками вентиляційний отвір над картиною на ширшій торцевій стіні. Картина зображала гірський пейзаж. Холодний бриз віяв від вентиляційних отворів під вікнами до вентиляційного отвору над картиною.

— Це була кімната Гедлі, — сказала Шіана.

— Навіщо ти дратуєш його, називаючи на ім’я, дитино?

— Це його дратує?

— Не грайся зі мною у словесні ігри, дитино! Ти знаєш, що це його дратує, і навмисно це робиш.

— То навіщо питаєш?

Одраде проігнорувала це зауваження, продовжуючи пильно оглядати кімнату. Стіна навпроти картини була розміщена під кутом до зовнішньої стіни. От і піймала! Спритно. Кімнату було спроєктовано так, щоб навіть шепіт тут був чутний комусь за вищим вентиляційним отвором. Картина, без сумніву, приховувала іншу повітряну дорогу, що переносила звуки з цієї кімнати. Жоден детектор, винюхувач чи інший інструмент не викрив би такого налаштування. Ніщо не сповістило б попискуванням про появу шпигунського ока чи вуха. Лише пильне чуття когось натренованого в ошуканстві могло це помітити.

Одраде прикликала аколітку, яка чекала поблизу, махнувши рукою. Пальці Одраде затріпотіли в безгучному спілкуванні: «Довідайся, хто слухає за цим отвором. — Кивнула головою в бік вентиляційного отвору над картиною. — Нехай продов­жують. Ми мусимо знати, кому вони звітують».

— Звідки ти знала, коли прийти і врятувати мене? — спитала Шіана.

«Дитина має гарний голос, але він вимагає тренування», — подумала Одраде. Та в ньому була стійкість, яку можна перетворити на потужний інструмент.

— Відповідай мені! — наказала Шіана.

Владний тон застав Одраде зненацька, викликавши у неї швидкий гнів, який вона змушена була придушити. Слід негайно внести поправки!

— Заспокойся, дитино, — сказала Одраде. Віддала наказ точно розміреним тоном і побачила, що це справило ефект. Але Шіана знову її здивувала:

— Це інший вид Голосу. Ти намагаєшся мене заспокоїти. Кіпуна все розповіла мені про Голос.

Одраде обернулася і глянула Шіані просто в обличчя. Перша туга Шіани вже розвіялася, та коли вона говорила про Кіпуну, то досі залишався гнів.

— Я зайнята формуванням нашої відповіді на цей напад, — промовила Одраде. — Чого ти мені заважаєш? Думаю, ти хотіла б, щоб їх покарали.

— Що ти з ними зробиш? Скажи мені! Що ти з ними зробиш?

«Дуже мстиве дитя», — подумала Одраде. Це слід обмежи­ти. Ненависть — емоція така ж небезпечна, як і кохання. Спроможність до ненависті була спроможністю і до її протилежності.

Одраде сказала:

— Я послала Гільдії, Іксу та Тлейлаксові повідомлення, яке ми посилаємо завжди, коли нас роздратують. Два слова: «Ви заплатите».

— Як заплатять?

— Належне покарання з боку Бене Ґессерит розробляється. Вони відчують наслідки своєї поведінки.

— Але що ви зробите?

— Із часом ти, можливо, довідаєшся. Можеш навіть дізнатися, як ми плануємо наше покарання. Зараз тобі немає потреби знати.

На обличчі Шіани з’явився похмурий вираз. Вона сказала:

— Ти навіть не сердита. Роздратована. Так ти сказала.

— Обмеж свою нетерплячість, дитино! Є речі, яких ти не розумієш.

Превелебна Мати повернулася з комунікаційної кімнати, знову глянула на Шіану і звернулася до Одраде:

— Капітула підтвердила отримання вашого звіту. Схвалюють вашу відповідь.

Коли Превелебна Мати, сказавши це, зосталася на місці, Одраде спитала:

— Ще щось?

Погляд, мигцем кинутий на Шіану, сповістив, що жінка має пересторогу. Одраде здійняла праву руку, давши знак до беззвучної розмови.

Превелебна Мати відповідала, її пальці танцювали з неприхованим збудженням.

«Повідомлення Тарази: тлейлаксу є головним елементом. Гільдія мусить дорого заплатити за їхній меланж. Перекрий їм ракіанське постачання. Зіштовхни Гільдію та Ікс. Нехай постануть перед руйнівною конкуренцією з боку Розсіяння. Рибомовок тим часом проігноруй. Вони впадуть разом із Іксом. Пан Панів відповів нам із Тлейлакса. Він вирушає на Ракіс. Затримайте його».

Одраде м’яко всміхнулася, підтверджуючи, що зрозуміла. Дивилася, як Сестра виходить із кімнати. Капітула не лише погодилася з акцією, вчиненою на Ракісі, а й напрочуд швидко обдумала належне покарання Бене Ґессерит. Тараза та її радниці, вочевидь, передбачили цей момент.

Одраде дозволила собі полегшено зітхнути. Послання Капітулі було стислим: короткий опис атаки, список жертв із Сестринства, ідентифікація напасників і нотатка Таразі з підтвердженням того, що Одраде вже послала винуватцям потрібну пересторогу: «Ви заплатите».

Так, ці дурні напасники тепер знають, що потривожили осине гніздо. Цим створено основоположну частину покарання — страх.

Шіана крутилася у своєму кріслі. Її поведінка підказувала, що зараз вона спробує новий підхід.

— Одна з твоїх Сестер сказала, що там були лицепляси. — Вона підборіддям вказала на дах.

«Який же глибокий колодязь невігластва цього дитяти», — подумала Одраде. Цю порожнечу слід заповнити. Лицепляси! Одраде згадала про тіла, які вони оглянули. Тлейлаксу врешті вислали на дію своїх лицеплясів. Це, очевидно, було випробуванням Бене Ґессерит. Цих нових дуже складно розпізнати. Хоча, попри свої унікальні феромони, вони все-таки виділяли характерний запах. Одраде переслала ці дані у повідомленні Капітулі.

Тепер проблемою було збереження відомостей Бене Ґессерит у таємниці. Одраде викликала вісницю-аколітку. Порухом ока вказавши на вентиляційний отвір, Одраде беззвучно наказала пальцями: «Убийте тих, хто слухає!»

— Ти надто цікавишся Голосом, дитино, — промовила Одраде, звертаючись до Шіани у кріслі. — Тиша — ось найцінніше навчальне знаряддя.

— Але я зможу навчитися Голосу? Я хотіла б навчитися.

— Кажу тобі, щоб ти мовчала і вчилася через своє мовчання.

— Наказую тобі навчити мене Голосу!

Одраде згадала звіти Кіпуни. Шіана встановила ефективний голосовий контроль над більшістю свого оточення. Дитина навчилася цього самостійно. Середній рівень Голосу для обмеженої аудиторії. Природний талант. Туек, Канія та інші були залякані Шіаною. Очевидно, до цього страху додалися релігійні фантазії, але майстерність Шіани в доборі висоти й тону Голосу була ознакою чудової, хоч і несвідомої вибірковості.

Одраде знала, що найкращий спосіб підходу до Шіани є очевидним. Чесність. Наймогутніша принада, до того ж багатоцільова.

— Я тут, щоб навчити тебе багатьох речей, — промовила Одраде, — але не роблю цього за твоїм наказом.

— Усі мене слухаються! — заперечила Шіана.

«Ледь увійшла в пубертатний вік і вже досягла такого аристократичного рівня, — подумала Одраде. — Боги, яких ми творимо самі! Ким вона може стати?»

Шіана зсунулася з крісла і встала, питально дивлячись на Одраде. Очі дівчинки були на рівні плечей Одраде. Шіана повинна вирости високою, з владною поставою. Якщо виживе.

— Ти відповіла на деякі мої питання, а на інші ні, — дорікнула Шіана. — Сказала, що чекала мене, але не пояснила. Чого ти мене не слухаєшся?

— Дурне питання, дитино.

— Чого ти постійно називаєш мене дитиною?

— А ти не дитина?

— У мене вже є місячні.

— Та ти все ще дитина.

— Священники мене слухаються.

— Вони тебе бояться.

— А ти ні?

— Я ні.

— Добре! Коли всі лише тебе бояться, це набридає.

— Священники думають, що ти послана Богом.

— А ти так не думаєш?

— Чого б я мала так думати? Ми… — Одраде не договорила. Ввійшла вісниця-аколітка. Її пальці затанцювали в беззвучному спілкуванні: «Чотири священники підслуховували. Їх убито. Усі були слугами Туека».

Одраде помахом руки відіслала вісницю.

— Вона розмовляє пальцями, — промовила Шіана. — Як вона це робить?

— Ти ставиш надто багато недоречних питань, дитино. І ти не сказала мені, чому я мушу вважати тебе Божим знаряддям.

— Шайтан мене щадить. Я ходжу пустелею, а коли приходить Шайтан, розмовляю з ним.

— Чому ти називаєш його Шайтаном, а не Шай-Хулудом?

— Усі ставлять мені те саме дурне питання!

— То дай мені свою дурну відповідь.

На обличчя Шіани повернувся похмурий вираз.

— Це через те, як ми з ним зустрілися.

— А як ви зустрілися?

Шіана схилила голову вбік, якусь мить дивилася на Одраде, тоді відповіла:

— Це таємниця.

— І ти знаєш, як зберегти таємницю?

Шіана випросталася і кивнула головою, але Одраде помітила в цьому русі невпевненість. Ця дитина знала, коли її ставлять у безвихідне становище!

— Чудово! — промовила Одраде. — Збереження таємниці — це одна з найважливіших наук Превелебної Матері. Я рада, що нам не доведеться цим перейматися.

— Але я хотіла б навчитися всього!

Яка нетерплячість у голосі. Дуже слабкий емоційний конт­роль.

— Ти мусиш навчити мене всього! — наполягала Шіана.

«Час для батога», — подумала Одраде. Шіана наговорила й показала своєю поведінкою достатньо, щоб навіть аколітка п’ятого рівня мала цілковиту певність, що тепер зможе її контролювати.

Вдавшись до повної сили Голосу, Одраде сказала:

— Не говори зі мною таким тоном, дитино! Не говори, якщо хочеш чогось навчитися.

Шіана завмерла. Простояла так більш як хвилину, поглинаючи те, що з нею сталося, тоді розслабилася. За мить усміхнулася з теплим і відвертим виразом обличчя.

— О, я така рада, що ти прийшла! Останнім часом було так нудно.