Правила гри. Частина друга

ДЕНЬ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ (напевне)

Я нарешті вирвався з того липкого кошмару, в якому перебував останні… скільки годин? Задихаючись, витер неслухняною долонею спітніле обличчя. Подивився на тьмяне світло ліхтарика. Він же був увімкнутий увесь цей час! Акумулятори незабаром сядуть.

Хитаючись, піднявся на ноги. І побачив (чи — відчув?), що попереду рухається… щось. О мертві Боги!..

Додумати не дали. Туманна, розмита постать, крізь яку без перешкод проходила голка ліхтаревого світла, випливла з-за повороту та на мить завмерла. Потім рішуче вирушила до мене, не торкаючись ногами землі.

Захлинувшись панічним криком, я відсахнувся та позадкував. Воно наступало. Забувши про матеріали, не турбуючись про долю фотоапарата та диктофона, я жбурнув сумку в це. Вона пролетіла повз, точніше — крізь постать, і гепнулася на підлогу.

Воно було все ближче, все ближче! і я вже не кричав, я хрипів, загнано дивлячись на прозору істоту, я вже давився своїм криком, я вже… вже я…

вже не я…

/зміщення

зміщення

зміщення

зміще…/