Перунів цвіт

Вирішальний бій

Годвін спустився на галявину й підбіг до дядька.

— Усе добре?

— Нормально, — сказав Август. — Нічого не змінилося тут. Окрім, хіба що, цього дивного відчуття…

— Якого? — запитав Годвін, але у відповіді не було потреби: безпідставне хвилювання позбавляло сил і всякого бажання жити. — Дядьку, Велес збирає армію драконів, аби напасти на Верхній світ. Але схоже, що вони ще не готові: у разі нападу їх на людей ми б неодмінно про все дізналися. Наш обов’язок — звільнити родину й Добромисла з в’язниці, якщо вони ще живі, і вигнати Велеса із Землеграда.

— Як ти собі це уявляєш?! — скипів Август. — Удвох проти всього Землеграда й міфічного чудовиська?!

— Я зірвав квітку папороті.

— То ти бачиш майбутнє?

— Ні.

— А те, що під землею?

— Ні, але я й не намагався!

Годвін змусив себе дивитися просто на палаючі пелюстки, а потім перевів погляд на землю. На мить йому здалося, що він осліп. Було темно, але із суцільного мороку раптом виринули чотири фігури драконів у печері із прозорими стінами.

— Я бачу! — зрадів дракон. — Бачу варту під люком! Їх четверо — більше, ніж зазвичай. Певно, моя втеча спонукала їх стерегти вихід ретельніше. От що! — Годвін поглянув на друзів, а потім на дядька. — Ми відкриємо обережно люк — це треба зробити якомога тихіше — а потім, поки варта не оговталась, я й ти, Августе, щосили дихнемо вогнем у печеру. Цього замало, аби зашкодити вартовим, але досить, щоб злякати їх і змусити звільнити майданчик. Коли ми приземлимось, я осліплю їх квіткою. Потім ми прорвемося на майдан.

— А потім?

— Як вийде.

— А що робити нам? — запитала Калина.

— Вам — міцно триматися й бути хоробрими. Усе. Успіху.

Годвін спробував відкрити люк, але не зміг.

— Не виходить! — розгубився дракон. — Спробуй ти, дядечку!

Август щосили потягнув металевий диск на себе. Дракон поламав усі кігті, проте так і не зрушив люк із місця.

— Хоч зубами гризи! — відсапувався Август. — Там, напевно, хитрий новий замок!

— О! — пригадав Годвін. — Ольга казала, що квітка відкриє будь-які двері!

Дракон обережно приклав Перунів цвіт до металевого диска, щось під землею клацнуло, і люк відкрився.

— Вдалося! Августе, давай до мене!

Дядько підповз до люка, встромив голову в отвір і прислухався. Годвін також зазирнув у шахту. Вартові не зважали на люк.

— Якщо я стану князем, не дозволю таким тюхтіям охороняти своє місто! — обурився Годвін. — Давай на три. Один, два, три!

Дракони набрали повні легені повітря й разом видихнули дим та вогонь. Вартові закричали, підхопилися й кинулися врозтіч. Годвін, а за ним і Август, притримуючись лапами за стіну, спустились униз. Вартові нажахано притискалися до стін печери.

— Ні з місця! — скрикнув Годвін, високо піднявши квітку. — Я не бажаю вам зла! Нам просто треба до Землеграда!

Август намацав боковий прохід і побіг у місто.

Трохи отямившись, один із вартових прикрив лапою очі й поглянув на Годвіна.

— Примара! Примара! — прошепотів він, ще сильніше втискаючись у стіну.

У Годвіна не було часу на роздуми. Він сховав квітку до торбинки і прослизнув у прохід слідом за дядьком. Калина й Данило лише встигали пригинати голови й охати.

Коридор поступово розширювався, але варти, на щастя, у ньому більше не було. Перед виходом на майдан Август зупинився, почувши безліч роздратованих голосів. Годвін причаївся в тіні поряд із дядьком, озирнувся і прислухався до шквалу невдоволення на майдані.

Близько сотні драконів-робітників, оточених вояками, били хвостами й гарчали:

— Що за неподобство?! Працювати двадцять годин поспіль, а потім іще й муштра?! Нам це не потрібно!

— Від віку такого не було! Гордій ніколи так не знущався над громадою!

— Ганьба! Злочинці! Тварини!

— Геть Кіра!

— Давайте сюди свого навіженого князя!

Вояки дряпали каміння й пихкали димом.

— Мовчати! Усім мовчати, черви! — підбіг до робітників Кір. — Смерди тупоголові! Хто роззявить свою смердячу пащу, того спалить Велес!

Годвін і Август обережно вилізли зі схованки й непоміченими долучилися до гурту робітників. Вони протислися ближче до воєводи, який гарчав і бризкав слиною.

Годвін виступив наперед і подивився Кіру в очі.

— Навіщо ти принижуєш мій народ?! Вони нічого тобі не винні!

— Ти?! Чого припхався, вилупку?! — спалахнув Кір. — На тебе не чекали!

— Мені байдуже! Я не дозволю тобі знущатися над землеградцями! Де мої батьки?!

— Я попіклувався, щоб їх не стало! — скаженів воєвода. — І тебе не буде!

Кір плигнув на Годвіна, але дракон вислизнув із-під його величезного черева, і воєвода впав на землю. Не встиг Кір підвестись, як Август накинувся на нього, перевернув на спину і впивсь іклами в горло.

— Стій, не треба! — спробував відіпхнути дядька Годвін.

— Він убив мого брата! — не випускав супротивника з кігтів Август.

— Він бреше!

— А коли ні?!

— Тоді я сам знищу його! — налилися кров’ю Годвінові очі.

Варта кинулася було на Годвіна, але робітники разом заревли, прийнявши бойову стійку. Нечисленний загін схитнувсь і втік із майдану.

Робітники здивовано роздивлялися Годвіна й Августа.

— Шановна громадо, — звернувся до присутніх Годвін, — чи не знаєте ви, де утримують князівську родину й ректора Добромисла?

Один із робітників відкашлявсь і вклонився Годвіну.

— Де князь Гордій, ми не знаємо, — сказав дракон. — А поважного Добромисла замкнули в його ж кімнаті в Академії.

— Дякую! — Годвін із ненавистю поглянув на Кіра, який звивався під Августом. — Тримай міцно цього зрадника, дядечку! Коли все владнається, ми судитимемо його.

— І виженемо із Землеграда! — запропонував Август.

— Ні! Він небезпечний — його не можна просто відпустити. Довічне ув’язнення — от що чекає на цього мерзотника!

Кір захрипів.

— Заспокойся! — кинув йому з відразою Годвін. — Радій, що моє виховання не дозволяє плюнути у твою мерзенну пику!

Годвін задумався, хмикнув.

— Скоро повернуся. Я спробую звільнити ув’язнених, — попередив він дядька і швидко пішов у бік Академії. Мавка й домовик тихо зітхнули в нього на спині.

На превеликий подив, Академію не охороняли. Годвін підійшов до дверей Добромислової кімнати. Вони були підперті товстими залізними прутами.

— Гей, хто є всередині? — крикнув Годвін.

— Це ти, Годвіне? — здивовано прошепотів Добромисл із-за дверей. — Ти сам?

— Ні. Я зараз випущу тебе, учителю.

Годвін відкинув залізні прути й потягнув двері на себе. Добромисл допомагав йому, підштовхуючи двері зсередини. Коли отвір уже став чималим, старий ректор виліз назовні.

— Годвіне, хлопчику мій! — обійняв Добромисл свого учня. — Я знав, що ти повернешся!

— Дивися, що в мене є! — Годвін розв’язав торбинку, і з неї вирвалася веселка.

Добромисл зазирнув у торбинку.

— Квітка папороті? — посміхнувся старий.

— Так.

— На тебе можна покластися, мій любий хлопчику! — старий знову обійняв Годвіна. — А це хто? — побачив він Калину й Данила.

— Це друзі. Мої батьки живі? — запитав із надією Годвін.

— Я думаю, так! Вони, здається, там, де й були раніше!

— А інші?

— Ладу нещодавно забрали працювати на кухню. Сайрес і Урсула в біологічному музеї. Їх треба негайно звільнити!

Добромисл із Годвіном спустилися на другий ярус і відчинили двері Годвіновими ключами.

Дядько й дядина, похитуючись, вийшли з музею.

— Годвіне? Добромисле?

Годвін обійняв Сайреса й Урсулу.

— Вам зле? — захвилювався він, коли рідні не відповіли на привітання.

Урсула сіла, а Сайрес прихилився до стіни.

— Нас не годували й не давали пити, — прохрипів Сайрес. — А ще це жахливе денне світло… Аж у голові паморочиться…

— А я звик нагорі, — похвалився Годвін. — Давайте потихеньку звідси вибиратися! На майдані дядько Август утримує Кіра. Йому треба допомогти.

— Август? — байдужим тоном перепитав Сайрес. — Я, певно, сплю…

Дракони вийшли з Академії й заклякли від переляку: довкола було повно вояків, а перед виходом звивалося величезне тіло Велеса. Велес заревів, розсипаючи іскри, навис над Годвіном, подібно до вогняного смерчу.

Калина пискнула й затисла рота руками.

— Маааатінко рідна! — видихнув Данило. — Кінець нам!

Годвін встигнув скинути домовика й мавку зі спини, перш ніж незбагненно велика паща насунулася на нього. Сяйнуло злюще червоне око, клацнули здоровезні зуби, й Годвіна обдало сірчаним духом. Нестерпна спека випалювала очі, шпигала рот і ніс. Ніби здалеку, Годвін чув, як ревли дракони, як волали безпомічно його маленькі налякані друзі.

«Я в його пащі! Я в його пащі!» — метушилась у Годвіновій голові одна-єдина думка.

Обпеченими лапами Годвін розірвав торбинку. Палаюча квітка впала просто на вогняний Велесів язик. Чудовисько підкинулося, затрусило головою. Гігантський змій спробував виплюнути ненависний світоч, але Годвін вчепився кігтями в його піднебіння й не давав ворогу розкрити пащу. Велес заревів від болю й відчаю і раптом вибухнув. Годвіна відкинуло на стіну. Печери трусились і гули, зі стелі падало каміння. Уламок зачепив Годвіна, і дракон утратив свідомість…