Бурштиновий Меч 3

.

Але його розум потрапив у тривожне коло.

Існування Нідхоґґа було заблоковане в наступну мить, і навіть у наступну мить, навіть якщо це буде лише мікросекунда, воно буде відновлено у вічність. Тоді яким методом він повинен скористатися, щоб повністю стерти існування Нідхоґґа в самій базовій одиниці часу?

.

Це була сила, якою не міг володіти навіть Священний Меч.

.

Брандо задумався над своїм методом. Для того, щоб подумати, він продовжував лінію часу, змушуючи час майже вічно зупинятися в цей момент. Людина і дракон опинилися в глухому куті в цьому стані застою.

У нього не було абсолютної впевненості, і Нідхоґґ не міг поворухнутися.

.

Але час завжди був обмежений.

.

Голка завжди рухалася знову.

.

Його сила законів ставала все ближче і ближче до виснаження.

Очі Брандо ускладнилися. Чи варто йому ризикувати? Він злегка заплющив очі, наче подумки прийняв остаточне рішення. Але в цю мить голос вразив струни його серця.

Невже ти забув мене, цю порочну жінку?

.

Брандо був трохи приголомшений.

.

Згідно з його Законом Часу, тільки його Літакоходи і істоти, викликані його Картами Долі, могли підтримувати той же плин часу, що і він, тому що вони вважалися єдиним цілим з ним.

?

Але хто був цей голос? Це не може бути Метиша, не може бути Хіпаміра чи Андріке.

.

У темряві відчинилися двері світла.

.

Струнка жіноча постать повільно виходила з нього.

Жінка лагідно подивилася на Брандо. Вона була одягнена в чорну марлеву сукню і вуаль, але навіть з чорною маскою у формі метелика на обличчі її пара фіолетових очей блиснула світлом мудрості. Ще можна було побачити спокійний і впертий погляд дочки прем’єр-міністра.

.

Це був .

Ні, можливо, це має бути неприступна Фергі.

?

?

.

Хіба ви не очікували, що я приїду сюди, ваша величносте? — з усмішкою запитала донька прем’єр-міністра.

,

Ні, ви

?

Я твоя істота , - тихо сказав Дельфайн, - За частиною закону, реагувати на твій виклик - це нормально, чи не так?

—

Але — Брандо глибоко вдихнув, Ти не став Літакоходцем і не приєднався до колоди Мертвого Місяця.

?

То й що?

?

У нескінченному нерухомому часі Дельфайн посміхнувся. Вона так засміялася, що її тіло здригнулося. Але в її фіолетових очах збереглася ясність, і вона лагідно відповіла: Поки я можу допомогти тобі, хіба цього не достатньо?

—

Вона підійшла до Брандо і своєю чорною марлевою рукавичкою обережно підняла підборіддя Брандо. Її глибокі очі спокійно дивилися на Брандо: Не відчувай, що ти винен мені, тому що я ненавиджу, коли ти так зі мною поводишся. Я розумію, чому ти мене не привела —

Нарешті Брандо заговорив: Ти не можеш йти, Дельфайн. У мене є інші способи.

Що, якщо ви пожертвуєте кимось іншим, наприклад, принцесою Срібного ельфа?

.

Брандо мовчав.

Дочка прем’єр-міністра злегка опустила голову, Як і очікувалося, в душі я набагато поступаюся вашій маленькій принцесі.

, —

Ні, це не те, що я мав на увазі, — відповів Брандо, — але вас не можна вважати справжньою істотою , я можу…

Чи не запізно зараз? Дельфайн подивився на нього з посмішкою. Вона простягла палець і ніжно постукала Брандо по грудях: Ти не можеш більше рухатися, правда?

.

Брандо був приголомшений і тупо дивився на дочку прем’єр-міністра.

?

Шкодуєте про це? — тихо спитав Дельфайн.— Шкодуй, що ти був м’якосердий і не перетворив мене на справжню карткову істоту?

Вона злегка посміхнулася, але в цьому немає нічого страшного. Я хочу, щоб ти пам’ятала, я твоя королева.

.

Донька прем’єр-міністра ніжно опустила голову, і її фіолетові губи поцілували губи Брандо. Потім вона підвела очі, розвернулася і повільно пішла до Смарагдового Дракона.

.

Брандо міг лише мовчки спостерігати за спиною дочки прем’єр-міністра.

.

У цей момент, незалежно від того, відпускав він час чи ні, здавалося, що йому судилося бути не в змозі змінити результат.

У порожнечі Нідхогг був схожий на суцільний гірський хребет, а дочка прем’єр-міністра була схожа на порошинку поруч з ним. Вона обернулася і востаннє подивилася на Брандо. У той момент будь-яка любов і ненависть були безглуздими. В очах дівчини була тільки ніжність і ласка.

.

Вона обережно поклала руку на тіло Нідхоґґа.

.

Закон Літакоходця показав свою абсолютну велич на істотах мережі Тіамат.

Щоразу, коли неприступна Фергі завдає істоті бойової шкоди, убийте цю істоту.

У далекому космосі пролунало довге скорботне виття.

,

Але коли час знову почав текти, в цей момент закінчилася легенда про безсмертя і вічність. Це було схоже на кінець циклу. Енергія і матерія, все, з чого складався Бронзовий король, нескінченно випромінювалося на всі боки, вриваючись в порожнечу.

У нескінченному білому світлі обвалився маяк Темного Світу, вершина Смарагду.

.

Здавалося, що все Царство мертвих купалося в чистому білому світлі. Незліченна енергія, немов величезне кільце, повільно розтікалася з неба. Зникли всі, крім Брандо, який був міцно захищений Законом Космосу. Неподалік від нього знаходився чорний вівтар.

,

На просвіт вилетів невеликий предмет. Брандо вловив це підсвідомо.

,

Це був залишок брошки. На ньому була квітка фіолетового маку. На зворотному боці мітрілової поверхні був вигравіруваний рядок з дрібних слів

.

Подарунок .

— Мітріл Терріс.

Брендель подивився на брошку в руці і закліпав очима. У цьому світі небуття йому в очі потрапило трохи піску. Він стиснув губи і глибоко вдихнув.

Перш ніж обернутися, Брандо востаннє поглянув на центр білого світла.

У тому чистому і бездоганному світлі здавалося, що серце молодої дівчини мирно спить.

Потім він розвернувся і, не вагаючись, увійшов до дверей світла.

.

Там.

Це було б початком усього, а також місцем, де все закінчиться.

У темряві і порожнечі почувся слабкий гуркіт.

.

Біла Тіамас раптом підвела голову, наче раптом прокинулася. Вона подивилася на пісочний годинник, що плив у темряві неподалік. Тихо линув золотий пісок. Це було вже в цей час, але привид принцеси начебто відреагував.

.

Вона прокинулася з темряви, в її очах відбилося глибоке світло. Вдалині, здавалося, промайнув метеорит. У відповідь серед рядів чашок Петрі в її полі зору одна з них стала яскравою.

.

Перший.

.

Тіамас подивився на цю сцену і байдуже сказав:

.

Вона підняла руку і ніжно погладила волосся на лобі. Її срібні очі блиснули складним блиском. Темний світ був занурений у мовчазний спокій.

.

Але це був останній мир.

.

Порожнеча тремтіла.

Тіамас підняв на стіл перевернуту рамку для картини. Вона перевернула рамку для картини, і на грубому креслярському папері видно було чотири усміхнені обличчя, намальовані простим пером і чорнилом. І одна з них була настільки розмитою, що її було майже не видно. Тіамас ніжно погладив чоловіка по обличчю. Сльози текли по її обличчю і розпливалися в темряві.

Віллефор, я сподіваюся, що ти зможеш мене пробачити.

Погляд Тіамаса ковзнув по двох її дочках і став лагідним і спокійним.

Але врешті-решт вона відклала рамку для картини і підняла голову.

.

Почалося.

У порожнечі Буноссона відьми з тринадцяти країн, кожну з яких очолювала відьма з Місяця Спадщини, прийшли до кордону своїх країн.

.

Зірки на небі немов відбивали світло епохи.

. É .

Софі підвела голову і втупилася в сріблястого вовка вдалині. Погляд Ечіса був холодний і дещо стурбований.

Пора, — пролунав у порожнечі голос велетенського вовка, Софіє, чому я не можу по-справжньому контролювати силу Закону Тіамат? Де знаходиться Престол Долі?

Але Софі лише м’яко посміхнулася, я не знаю.

?

Що ти сказав?

.

Гнівне виття пролунало по всьому Кордону стихій.

—

Але в темряві —

Тіамас вже розкрилася. Вона мовчки спостерігала за цією давньою битвою. За нею, давним-давно, було місце, якому дали особливе ім’я — Гея.

.

Мета земного існування полягала в тому, щоб оберігати зародження життя.

.

І саме на це покладалася вся надія.

1548

Розділ 1548

.

Світ за світловими воротами насправді був світом води.

,

Водна гладь була спокійна, як дзеркало, як неглибоке море. На поверхні моря відбивалося блискуче зоряне небо. Метеор промайнув по далекому небу, і неглибокі хмари окреслювали обрій, наче гора.

Пальці ніг Брандо легенько наступили на поверхню води, і на дзеркальній поверхні розпливлися кола брижів.

.

Це було місце, де все народилося. Світло подорожувало по поверхні води, а з води народжувалися духи.

Він підвів голову. Спина дівчини вдалині нерухомо дивилася вгору на яскраве зоряне небо.

Ти прийшов пізніше, ніж я думав,

Вона повільно обернулася, і її яскраві чорні очі дивилися на Брандо, коли вона тихо говорила.

—

Між ними був трон —

Він був блакитний, як море, і зірки могли складати на ньому вірші. Він був чистий і бездоганний, як корона Марти.

На плато Карсук сонце повільно опускалося до горизонту.

Усі підняли голови, щоб подивитися на нічне небо, якому судилося бути надзвичайним у Вонде. Здавалося, що половина неба палає золотим полум’ям, а шари хмар відбивали вогненно-червоне світло. Палаючий метеор потроху пролітав по небу.

.

На другій половині неба щойно зійшли зірки, і ці величні, яскраві та чудові сузір’я одне за одним відкривалися на світло-фіолетовому небі. Зірки міняли своє світло, і на нічному небі в очах кожного поступово з’являлося сузір’я короля.

— Це було диво, яке існувало незліченну кількість років.

Хмари і зірки на нічному небі мінялися одна з одною, утворюючи високу гору.

.

Величезний дракон, що розлетівся по небу, і король на гірській вершині дивилися один на одного.

У цей момент в очах кожного були такі зірки і сни, полум’я і смерть. Це була найпрекрасніша сцена, написана в історії Блідої поеми — Сутінковий Дракон в цей момент злився з законом Тіамат.

І в цю мить у небі пролунав голос

,

Ти прийшов трохи пізніше, ніж я очікував, Брендел

Але все скінчено. — тихо промовив римлянин. Вона простягнула руку, і з її долоні засяяло чисте і бездоганне світло. Світло лилося повільно, як німий вірш, описуючи історію кількох епох.

У незліченних міфах і легендах він мав безліч назв.

.

Блідий вірш.

.

Чорне пророцтво.

,

Авторитет Марти, а також

.

Трон долі.

Римлянин подивився на яскраве світло і сказав: Дивись, це те, на що ти покладався, Трон Долі, і тепер він належить мені

Вона підняла голову і помилувалася чудовим зоряним небом. Її очі відбивали різнокольорове світло, наче вона була сп’яніла. Я на власні очі побачу руйнування твого світу в полум’ї. Таке чудове зоряне небо з часом розсіється в нескінченній темряві. Коли зірки гаснуть одна за одною, Всесвіт зустріне вічну тишу.

, ,

Тобі не здається, що це красиво, Брандо? Вона тихо засміялася, бо правда завжди прекрасна. Ви ще пам’ятаєте зірки, які ми бачили літньої ночі в Бучче? Хоча шкода, але вони врешті-решт загинуть

.

Брандо мовчки подивився на неї.

На якусь мить він справді побачив у ній тінь купецької дами.

Але, на жаль, тінь завжди буде тінню.

.

Він зітхнув.

?

Римлянин озирнувся на нього: Чому ти зітхаєш? Вам шкода всього цього?

.

Брандо похитав головою.

.

Я зітхаю про час, який ніколи не повернеться. Вона залишається в моєму серці, завжди нагадуючи мені про те хороше, що минуло.

Але те, що минуло, завжди пройде.

,

Те, що минуло, завжди пройде

-

Амандіна підняла голову в засніженому лісі, прислухаючись до знайомого і ніжного голосу. У небі він повільно звучав, наче розповідав давню історію.

.

У тій історії вона була принцесою в казці, і її принц відчинив їй довгі і вузькі двері з теплим світлом.

.

Це було її серце.

Якоїсь миті Амандіна прикрила рота, сльози котилися вниз, бризкаючи білими сніжинками.

Брандо повільно підвів голову, подивився в очі римлянину і тихо промовив

Я просто хочу дещо тобі сказати, Сутінковий Дракон.

Ви помиляєтеся

.

Він простягнув руку.

У темряві в його руці з’явилися дві протяжні золоті лінії. Лінії окреслювали форму священного меча. Виразне лезо сяяло світлом опору.

.

Священний меч Одерфейса, потроху, відбивався на поверхні води.

.

На нічному небі немов зійшли яскраві зорі.

У кожній країні на континенті Вонде люди дивилися на цю сцену в заціпенінні.

.

Сім святих мечів сяяли в нічному небі.

Одерфейс, що уособлював полум’я опору.

Цинна, сяйво мудрості.

Суд, безкорислива справедливість.

Зелень, життя природи.

Твердь, необмежена свобода.

, мовчазний захист.

Митор, чиста віра.

.

Сім променів світла зникали один за одним. Але сім зірок, що зійшли, поступово злилися в одне і під поглядами людей перетворилися на нове сузір’я.

.

Через багато років люди все ще пам’ятали цю ніч, сузір’я, яке сяяло на нічному небі.

Це був яскравий меч

.

Він мав назву.

.

Це називалося долею.

!

Брандо тримав меч і стояв на відблиску мілкого моря. На клинку один за одним зникали за ним сім священних мечів: вода і вогонь, вітер і земля, життя, світло і темрява. Вони злилися в одне ціле і перетворилися в бездоганне гостре лезо, яке випромінювало золоте світло.

.

Він сяяв, як золотий кришталь.

А в кристалі містилася доля цього світу.

?

Роман був приголомшений. Вона виразно відчула зловісну загрозу з боку меча і тихим голосом запитала: Що це таке?

Вона була трохи приголомшена. Чому я відчуваю таку ж силу, як і Престол Долі від цього меча? Але це неможливо У законі Тіамат не може бути двох однакових авторитетів!

.

Але Брандо лише мовчки дивився на Сутінкового Дракона.

.

Це бурштин, відповів він тихо, його м’який голос ніби описував усі легенди про цей меч.

?

Бурштин?

.

Сутінковий Дракон розгублено насупився.

Але Брандо підняв меч у руці. Прозоре тіло меча, здавалося, містило в собі якусь невидиму силу. Його зосереджені очі стояли навпроти Сутінкового Дракона на троні, але, здавалося, між ними була нездоланна прірва.

?

Бачили? Траєкторія в цьому мечі схожа на долю смертних

.

Тому що бурштин спочатку був вмістилищем, яке використовувалося для зберігання часу та історії.

Коли в нього поміщається доля, тут все фіксується.

.

Брандо підвів голову і серйозно відповів їй: У законі Тіамата, дійсно, немає двох однакових авторитетів, але корона в твоїй руці - це влада, а корона в моїй руці - це відповідальність.

.

Сутінковий Дракон нарешті відчув, що щось не так.

Вона зробила крок назад і запитала: Яка різниця?

Брандо засміявся. Здавалося, що в незліченних війнах протягом століть сторона порядку ніколи не була так близько до світанку перемоги, як зараз. Він м’яко відповів правду.

Сенс існування бурштину полягає не в тому, щоб керувати всім. Однак існував тип влади, який не був верховним правителем. Натомість це була сила, яка передала владу в руки кожного смертного — бурштину. Це були кайдани. А сенс існування кайдани в тому, що вони можуть бути розірвані людьми.

.

Це була дзвінка і сильна відповідь, яка в цю мить пролунала над хмарами.

,

У горах Алкаша маленька принцеса з Дев’ятого Фенікса мовчки опустила голову, подивилася на рукавички в руках і прислухалася до слів учителя. Це була обіцянка, але це також була декларація

,

Ти все ще не розумієш, Сутінковий Дракон? У голосі Бренделя, здавалося, було ледь помітне почуття гордості. Якщо з цього моменту Закону Тіамат більше не існує в цьому світі, як ви думаєте, що станеться?

?

Що станеться?

.

У цей момент на Вавилонській фортеці жінка-командир легіону фактично пролила сльози в заціпенінні. Пам’ять юнака в Петлі пасатів стала чіткою і розмитою водночас. Відстань між ними була така велика.

.

А Вагіна вже мовчки схлипувала.

.

Мефісто, який був поруч з ними, поплескав їх по плечах, не сказавши ні слова.

Під блискучим зоряним небом Брандо обережно підняв меч у руці.

;

Він тихо промовив: Пані Марто, я ношу корону на голові і несу її вагу. Зі Святим Мечем у руці клянусь скинути всі кайдани; І в цей момент кругообіг історії закінчиться. Все, що я обіцяв вам зробити, тепер тут.

На плато зоряне небо немов змінилося.

.

Над зіркою, на вершині гір, високо стояв монарх і повільно отримував з хмар корону.

Це була добра обіцянка, авторитет найвищих.

ó

Від Карсука до Тонігеля, від Пустелі Чотирьох Територій до Клоак-Бей, від Білої гори до Великих рівнин люди дивилися на небо і фактично ставали на коліна один за одним. На зоряному небі, немов по небу простяглася зоряна ріка, це був король Вонде, виконуючи свою обіцянку.

.

Мітріл тупо дивився на зоряне небо за вікном.

.

А в Деревній залі Гаруз подивився на корону в руці. Кришталево чисті сльози падали на дорогоцінний камінь Еруїна крапля за краплею.

.

У голосі Брандо нарешті з’явився натяк на полегшення.

?

Сутінки, він підняв голову і посміхнувся, ви готові?

!

Ні! — скрикнув римлянин. Вона нарешті зрозуміла, що збирається робити Брандо, і в паніці закричала: Ні, ти не можеш мене вбити. Ви повинні розуміти, що мого тіла тут немає. Максимум, ви можете вбити лише частину моєї свідомості!

Але Брандо похитав головою. Якщо ти не станеш єдиним цілим із законом Тіамату, як ти зможеш зруйнувати цей світ? Сутінковий дракон, навіщо себе обманювати? У той момент, коли ви отримуєте Трон Долі, ви Тіамат.

—

Ти — Купецька дівчина нарешті запанікувала. Ти чекав моменту, коли я отримаю Престол Долі. Ви ж знали, що це станеться, чи не так?

.

Брандо мовчки кивнув.

!

Ні! — скрикнув римлянин. У той момент, коли ви надягаєте цю корону, ви також Тіамат. Якщо повністю розірвати цей ланцюжок, це рівнозначно самогубству! Не розумієте? Ти теж помреш!

.

Але Брандо тільки незворушно дивився на неї.

У цей момент римлянин раптом щось зрозумів. Вона виглядала приголомшеною. Гаразд, я визнаю, що ви виграли Дозвольте мені піти звідси. Я обіцяю подарувати вам ще одну епоху. Всі будуть жити. Ти, твоя сім’я, друзі і навіть все на цьому світі!

— майже істерично вигукнула вона. Хіба цього недостатньо?

.

Брандо похитав головою.

Ні! Дівчина-купець відчувала, що божеволіє. — скрикнула вона. Є ще я. У мені є частка римлянина, чи не так? Ти теж збираєшся її вбити!?

В очах Брандо відчувався натяк на м’якість, але в його сльозах був проблиск світла.

Вибач, Романе.

.

— тихо відповів він. Я хочу не частини вас, а всіх вас.

.

Разом з лагідними словами.

Король Вонде рішуче підняв Священний Меч у руці. Він зробив крок вперед і вдарив по трону посеред мілкого моря. Цей руб був би найсліпучішим світлом меча в цьому світі. Бо те, від чого вона виривалася, було не лише долею цього світу.

.

У порожнечі.

.

Здавалося, що все розбивається на друзки.

.

заціпеніло подивився на небо.

,

У шарах хмар цар ніс пару крил світла. Це було так само сліпуче, як і раніше.

.

Він обережно поклав корону на голову і повільно сів на трон. Він так велично дивився на цю землю. Його лицарі, здавалося, розширювали для нього цю величезну землю.

Його погляд давно вже зосередився на місці, ще далі. На далекому небі між шарами хмар лунала тиха і ніжна пісня. Лагідний голос промовляв до нього.

.

Я дарую тобі крила світла. І одного разу я буду пишатися тобою.

.

Моя дитина.

.

Палаючі хмари зникали шар за шаром.

.

Срібляста сітка мерехтіла і обвалювалася в небі над Вонде.

Магічні кола і таємничі руни, які оточували чарівників, раптово зникали одна за одною. Вони поступово втрачали свою магічну здатність.

.

Сила стихій також згасала шар за шаром. У світі вже не миготіли рядки законів. Світ, сконструйований стихіями, в цей момент перетворився на справжній наріжний камінь.

.

Вечірній вітер м’яко повіяв на плато. Захід сонця згасав. Тулман раптом підняв руку. На його зап’ясті була вражаюча рана. Повільно витікала яскраво-червона кров.

.

Закінчилася епоха.

.

Золоте око в небі поволі заплющувалося. Світовий плач пролунав по всій землі. Настали сутінки. Так само, як і його спуск, війна, яка тривала сім епох, закінчилася в цей момент.

.

Озирнувшись, на рівнинах Вонде один за одним падали Кришталеве Скупчення та Раса Но.

Раптом високий Володар Кристалічних Грон розпався і перетворився на уламки, які розліталися разом з вітром.

.

І ридання поширилися по всьому плато.

,

Позаду Мейнільд фактично став на коліна на землю в заціпенінні. Сеньйор торкнувся її щік. Вона не знала, коли, але її обличчя також було повне сліз.

.

На полі бою.

Фрея спокійно спостерігала за всім. Її очі наповнилися умиротвореним поглядом. Поруч з нею на вітрі плато м’яко майорів срібний прапор лілії Еруїна.

.

Але її сльози впали в порох.

.

Вона підняла голову.

Те, що він побачив, було схоже на зоряну літню ніч, блискучий Чумацький Шлях, що простягався через гори Бучче.

,

Того дня Петі-фініс все ще був поруч з нею.

Старша сестро, ти чуєш цей голос?

.

Можливо, з цього все і почалося.

.

Час минав у темряві.

?

Софі?

З-за спини Брандо долинув дещо незнайомий голос. Брандо був приголомшений і обернувся. Він побачив кількох лицарів у лицарському мундирі Греція, що йшли йому назустріч. Вони поплескали його по плечу і сказали: Чого ти чекаєш? Нежить наближається.

?

Нежиті?

.

Брандо був приголомшений.

.

Він підвів голову. Перед ним були гори Алкеш. Прапори, що вкривали гори, були незліченними лицарськими полками Фанзіна. Лицарі робили останні приготування. Вони вийшли з укріплень і вишикувалися у відкритій долині.

.

Лицарі один за одним проходили повз нього.

Раптом він згадав ім’я одного з лицарів.

.

Але світло і тінь перед ним раптом переплелися.

.

Потім він перетворився на небо, повне полум’я.

!

До нього поспішив гравець, весь у крові, і крикнув: Біжи, Мадара атакує!

У диму та пилу повільно спадав прапор срібної лілії Еруїна.

Скільки сягало око, палаци і міста були спалені вщент у полум’ї.

Брандо не знав коли, але сльози текли по його обличчю.

.

Але сцена перед ним знову змінилася.

Він був звільнений і стояв на величезному полі бою. Куди б він не глянув, всюди були палаючі вуглинки і залишки трупів. Залишки колісниць і танків горіли і були розкидані по відкритих рівнинах.

Над його головою свистіли і летіли вдалину незліченні літальні апарати.

,

На небі був гігантський дракон, який вкрив небо. Його величезні золоті очі холодно дивилися на землю.

Повз нього проходила незліченна кількість солдатів. Вони наче й не бачили його існування, коли кричали й кидалися вдалину.

Потім все світло зникло.

.

Здавалося, що світ повертається в темряву.

У безкрайній темряві він почув лагідний голос.

. —

Це твоя остання надія. Сподіваюся, ти дорожиш ним —

.

Примітка автора Після цього розділу має бути останній розділ. Останню главу ще потрібно відредагувати. Ймовірно, пройде близько години, перш ніж він буде випущений. Це подарує всім більш задовільний фінал. Адже я сказала, що не буду писати трагедію. Після того, як книга буде закінчена, я маю написати післямову до Амбера. Я не знаю, чи буде вона опублікована сьогодні, чи завтра. Також вітаю всіх з новим роком. Я дуже вдячний за ваші шість років спілкування.

1549

Розділ 1549

.

Довгий спис встромився прямо в груди Кирила.

.

Скарлет задихався повітря. Вона міцно стиснула спис і дивилася на короля племені Но, коли він голосив і перетворювався на незліченні шматки, які розсіювалися від світу. Вона повернула голову. Над безкрайніми Крайніми рівнинами залишалася лише порожнеча. У далекій, глибокій темряві все далі й далі віддалялася від неї небесно-блакитна постать.

!

Міс Овіна!

!

Господи мій!

У темряві дівчина-горець раптом прокинулася. М’яке сонячне світло світило в кімнату через вікно. Тонкі фіранки не могли приховати краси літа. На столі лежала тепла лілія.

Скарлет раптом зрозуміла, що їй сниться кошмар. Вона сіла на ліжко і обережно поклала руку собі на груди. Все минуле м’яко текло в її серці. Вона підвела очі і спокійно подивилася на Лазуровий Спис з боку кімнати.

Звук бійки Хіпаміри та Шити було чути з двору зовні, що супроводжувалося лайкою Мейнільди.

За вікном небо було блакитне і чисте.

Карета повільно поїхала в ліс. Ділфері тримала листа в руці і мовчки дивилася в той бік, поки тінь від карети нарешті не зникла.

.

Вона подивилася на листа в руці. В її ясних очах промайнув спалах полегшення, а потім вона обернулася легкими кроками. У маєтку Яньбао слуги пошепки обговорювали щорічне грандіозне весілля королівства.

?

Що було після цього?

Після цього все було добре. Його Величність Вогняний Король відрубав голову Сутінкового Дракона, і війна нашого часу підійшла до кінця.

?

Яке відношення це має до весілля принцеси?

. —

Звичайно, це пов’язано з цим. У тій війні брала участь і принцеса Фоза —

Але історія, яку я почув, відрізняється від вашої. Хіба Його Величність, Вогняний Король, не покинув наш світ?

.

Це лише чутка з села.

Ділфері посміхнувся. Вона подивилася на хмари в небі. Морський бриз дмухнув м’яко, і лист у її руці немов затріпотів.

На листі стояла печатка Чорної Сосни.

По головній дорозі Абіса йшов юнак. Він мав неголену бороду і носив подертий солом’яний капелюх. Він тримав у роті травинку і з цікавістю озирався навколо. Сіель окі вулиці по обидва боки замку Колдвуд кардинально змінилися. Обабіч дороги з’явилися нові будівлі — всілякі магічні майстерні. Гуркотіла пара, а на зеленому поясі стояли залізні ліхтарні стовпи, на яких висіла емблема лілії королівської сім’ї.

.

Перехожі на вулиці ніколи не бачили такої пошарпано одягненої людини з часів Срібного року першої епохи. Всі вони подивилися на юнака. Юнак не помітив і зупинив одного з них і запитав:

?

Брате, дозвольте запитати, який сьогодні рік?

?

Якого року?

Я маю на увазі, скільки часу минуло з року Меча?

.

Чоловік дивився на юнака, як на божевільного. Це друга епоха, рік Літньої Дикої Природи. Минуло дванадцять років з Року Меча. Він поплескав юнака по плечу. Молодий чоловіче, не пийте занадто багато.

.

Каргліз не знав, сміятися чи плакати.

ó .

Він не очікував, що йому знадобиться дванадцять років, щоб повернутися в цей світ після того, як його вигнали Всі за одного. Найголовнішим було те, що тут все відрізнялося від знайомого йому Еруїна. Лорди пішли, королівство отримало три нові провінції в Шварцвальді, королівська фракція розпалася десять років тому, і війна закінчилася. Місцеві жителі Тонігеля насправді були п’яницями.

Він тихо зітхнув, відчувши на серці легку меланхолію.

?

Еруїн все ще існує, але де ти, мій пане?

Він схопив чоловіка за руку і вийняв з кишені срібну монету. Яка сьогодні дата? Що таке святкування?

,

Каргліз показав на дві сторони вулиці, які були прикрашені ліхтарями та прикрасами. Також були завіси з емблемами лілій. Вдалині стояли навіть столи з пивними бочками та їжею на них. Весь замок Абіс був наповнений святковою атмосферою.

—

Хіба ти не знаєш, друже? Це весілля Її Королівської Високості —

Весілля Її Королівської Високості? Каргліз був шокований, що принцеса Грифіна виходить заміж? За кого вона виходить заміж?

?

Яка принцеса Грифіна? Чоловік помер кілька років тому. Слідкуй за своїм ротом, юначе. Той, хто виходить заміж – княгиня Фоша.

?

Королівська високість померла? Той, хто виходить заміж – це принцеса Фоша?

Каргліз був приголомшений, спостерігаючи, як чоловік іде геть. Ким була принцеса Фауша?

.

Він у заціпенінні вийшов на центральну площу замку Абіс. Під яскравим сонячним світлом він нарешті побачив височезну статую.

.

Каргліз зупинився.

.

З його очей одразу потекли сльози.

-

Нарешті він впізнав найпривабливішу статую лицаря на площі. Це була людина, яку він шанував.

.

Його володар.

Він стояв під статуєю в заціпенінні, поки хтось не підійшов до нього і не став поруч. Ця людина також підняла голову, щоб подивитися на статую. Через деякий час людина заговорила.

Минуло багато років. Людей, які б стояли під цією статуєю, стає все менше і менше.

Почувши знайомий голос, Каргліз різко обернувся.

Містер Ретто?

!?

!?

.

Високе арочне вікно, яскраві кольори, а подвір’я за вікном було прекрасним, як ніколи. Здавалося, що за останні десять років це дещо спокійне вивчення не дуже змінилося з того року, коли помер її батько.

.

Грифіна мовчки подивилася на довге крісло під шторами. Червона подушка на стільці відбивала золоте полуденне сонце. Пил літав вгору і вниз у косих променях сонячного світла. Грифіна все ще пам’ятала дівчину, яка сиділа на цьому стільці і слухала історію, розказану Обервеєм того ж тихого дня.

Старша принцеса повільно закліпала очима. Вона зібралася з думками і обережно зачинила двері, перш ніж розвернутися, щоб піти.

.

Але голос гукнув її ззаду.

.

Сестра.

Харуз з короною на голові дивився на струнку і самотню спину сестри. Через десять років він виріс і мав обов’язки короля. Але в його серці все ще були речі, які він не міг відпустити.

.

Називайте мене принцесою Грифіною.

Сестро, Харузе не могла втриматися, щоб не прошепотіти: Передайте мої вітання вчительці.

.

Грифіна повернула голову і подивилася на брата.

?

На обличчі Грифіни з’явилася ледь помітна посмішка: Чому б тобі не піти самій?

—

Учитель не хоче мене бачити —

?

Чи так це? Очі Грифіни блиснули пустотливим світлом, До речі, я вийшла за нього заміж замість тебе.

—

Сестра —

Гарузе раптом стало ніяково: Чи не могли б ви перестати говорити про принцесу Фушу? Я не робив це спеціально.

Нічого страшного, Грифіна радісно посміхнулася Вона в майбутньому буде моєю. Природно, вона не має до вас ніякого відношення.

.

Харузе подивився на сестру з ошелешеним виразом обличчя.

.

Зал замку Абіс час від часу наповнювався сміхом і дискусіями. Всі готувалися до майбутнього весілля — весілля віконта Канолана і принцеси Фуші. Можливо, ще півроку тому Еруїн так і не дізнався, де знаходиться Канолан у цьому королівстві. Можливо, це була нещодавно оброблена земля в Шварцвальді. Хоробрий лицар завоював серце принцеси.

.

Все було як у легенді десятирічної давнини.

!

Але серед гармонії завжди були якісь дисонансні ноти. Наприклад, пролунав голос, який звучав трохи сердито: Ця розповідь знову неправильна, Амандіно! Де Фелаерн? Іди за Фелаерном!

.

Амандіна гірко посміхнулася, дивлячись на даму-купчину, поклавши руки на стегна і піднявши брови перед собою: Фелерн уже вирушив у подорож на рівнини з містером Сіель ом. Вони також взяли з собою Тію.

—

Ой, сердита купецька пані постукала їй по голові, я тепер пам’ятаю, цим рахунком керує той хлопець —

!

Вона підвела очі і побачила підступну постать, що піднімалася сходами. Вона тут же крикнула Брандо, стій!

Але Брендел ніяк не міг зупинитися, і він негайно втік.

?!

Сердитий голос Амандіни було чути по всьому замку Брандо, ти мертвий! Ти вчора знову залізла в ліжко тієї маленької жінки-дракончика?!

? -!

Або червоний? Або ті дві маленькі вовчиці!

Дівчина-горець збиралася вийти, але коли почула це, її обличчя відразу почервоніло. Вона відчинила двері і побачила, що знадвору їй підморгує якийсь пан.

Скарлет на мить остовпіла, потім мовчки зачинила двері.

. -

У всякому разі, голос Амандіни долинув ззовні: я кажу тобі, Брандо, ти можеш спати з ким завгодно, але ти не можеш безрозсудно обчислювати рахунки. Якщо ти знову зробиш таку помилку низького рівня, я вижену тебе зі своєї гільдії!

У саду Мефістофель дуже зрадів, слухаючи метушню в замку. Він подивився на сестру. Андріке роздратовано подивився в той бік і відповів: Пара собак.

Принцеса Срібного Ельфа, яка сиділа збоку, вислухала скарги Андріке і не могла стриматися від посмішки. Вона підняла голову і подивилася на строкату тінь дерев.

.

Вона раптом відчула небувалий спокій у своєму серці.

.

На кладовищі.

.

Едесса спокійно дивилася на тихий і самотній надгробок посеред трояндових кущів. Її погляд був м’яким, ніби вона згадувала все багаторічної давнини. У ту хаотичну епоху її душа змогла знайти когось, на кого можна було б покластися. Але в цю епоху вона могла відчувати себе самотньою тільки в цьому світі.

.

Вона на деякий час зупинялася перед надгробком, як і кожного дня, зупинялася тут. Для неї, на цьому самотньому кладовищі, в її серці був похований король.

.

Вона мовчки тримала намисто в руці. На кольє не вистачало лише кришталевого кулона.

.

Це була вся її надія.

.

Едесса повільно розвернулася і вийшла з кладовища. У цей момент вона почула ззаду здивований крик.

!

Мерія!

.

Едесса обернулася і побачила дівчину, яку кілька разів бачила в кутку кладовища. Вона була приголомшена, коли подивилася на юнака, що стояв перед нею. Прекрасне обличчя дівчини було повне сліз.

?!

Каргліз: Ти ще живий?!

.

Вони міцно обійнялися.

Побачивши це, Едесса раптом зрозуміла, що сталося. Вона ніжно притиснула руку до грудей і відчула легке тепло в серці. Вона подивилася на миготливий ліс вдалині і, здавалося, прийняла рішення в своєму серці.

.

Вона підняла голову і вийшла з кладовища.

,

Після цього цю жінку в Абі більше ніхто не бачив. Лише через багато років красива легенда поширилася на Південній території Еруїна. У цій легенді черниця Асоціації срібних лілій Хав’єра присвятила своє життя сліпим.

У тихому лісі після обіду Брандо нарешті втік із замку Абіс. Він тримав листа в руці і самотньо прогулювався в сонячному лісі. Цей ліс колись ніс у собі багато його прекрасних спогадів. Ці спогади, з накопиченням років, ставали все більш м’якими і неповторними.

.

Він підняв листа в руці. Це був вітальний лист від Фаени. У листі поскаржилися, що він так довго не відвідував її. Але більше того, ця зріла жінка описала все про новий . Після того, як престол успадкував принц Ленаретт, імперія отримала нове дихання, яке довгий час мовчало, і все поступово налагодилося правильним шляхом. Люди поступово забули біль минулого і почали відбудовувати свої будинки на руїнах після поля бою.

В кінці листа Фаена ще раз закликала його поспішити в імперію, щоб побачитися з нею.

,

Як тільки він подумав про принцесу Мехотофенську, Брандо не міг не посміхнутися. Він поклав листа на руки і видихнув.

Після Сутінкової битви все повернулося до первісного стану. Полум’я Фенікса було в Дев’яти Феніксах, а його старша сестра також подорожувала по всьому світу. Час від часу вона надсилала йому якісь місцеві делікатеси. І світ, здавалося, змінився. Хоча на кордоні цивілізації ще були якісь монстри та залишки Сутінків, але після смерті Сутінкового Дракона все принаймні рухалося у найкращому напрямку.

У серцях людей помер Король Полум’я.

Але як смертний йому вдалося вижити.

Втративши всю свою владу, здавалося, не було ніякого дискомфорту, але Брандо завжди мав невиразний жаль у своєму серці. Він мовчки вийняв з рук зім’яту картку. На картці була картина із зображенням жінки в чорній сукні та масці.

–

Карта була така стара, що втратила всю свою магію, але він заціпеніло подивився на папірець і тихо сказав: Король не помер, а ти пішов рятуватися сам:

.

У лісі почувся шурхіт, наче відгукнувся на його голос.

Але раптом, наче це була ілюзія, позаду нього раптом пролунав голос, що сміється: Говорити погано про інших за їхніми спинами, це не те, що повинен робити король.

Рука Брандо злегка затремтіла, і папірець упав на землю.

.

Він заціпеніло повернув голову назад.

.

Під блідо-жовтим і плямистим сонячним світлом, між світлом і тінню, це була розумна і зарозуміла дівчина. Донька прем’єр-міністра, схоже, все ще була одягнена в довгу сукню, яку вона носила, коли йшла того дня. Вона спокійно дивилася на нього, її фіолетові очі блиснули світлом, якого він давно не бачив.

Але, самі того не усвідомлюючи, ті очі наповнилися сльозами.

Раптом якась постать кинулася йому в обійми.

Я повернувся, Брандо.

.

Брандо вже давно був приголомшений.

,

Він підвів очі, його очі блиснули найвдячнішим світлом

, —

Спасибі тобі, Тіамас —

.

Мати можливість зустрітися один з одним – найкраща надія людей.

Кінець книги

1550

Розділ 1550

Багато людей сказали, що не бачать пов’язаної з роботою, тому я опублікую ще одну.

, 55,000 .

Нова книга Стовпи Іти виходила майже півтора тижні і налічувала 55 000 слів.

.

Темою нової книги стали віртуальні онлайн-ігри, командний пригодницький роман, а тема була більш розкутою.

Спочатку, коли він писав Ембер, він планував написати фентезійний роман, але, подумавши, щоб компенсувати жаль Ханаана, він вирішив написати більш чисту онлайн-гру. Звичайно, це не була онлайн-гра в традиційному розумінні, адже він вже написав багато традиційних онлайн-ігор.

В цілому, нову книгу можна розглядати як духовне продовження роботи Ханаана. Мета історії не надто відрізнялася, це все одно була історія дослідження, командної роботи та пригод. Звичайно, все-таки це був новий світ, тому, природно, буде новий початок.

.

Від початку пригоди, від кінця пригоди, сподіваюся, всім сподобається.