Твердиня

CLXXXI

Після 7 вересня 2012-го Левко нікому не розповідав про Паїтіті.

Останнім, що доконало хлопця, стала звістка про зникнення Яна Фідлера. Прилетівши до Києва, українець зателефонував чехові, намірившись розказати про той кошмар, на який обернулася поїздка. Не дотелефонувавшись на мобільний, він набрав міський номер будинку Ніколаса Фідлера, від якого довідався, що його небіж зник безвісти 25 серпня, того дня, коли Левко, Семен, Ґрем і Сатомі мали повернутися з подорожі… тобто, коли Ян мусив дізнатися, що вони не повернулись. Ян Фідлер вийшов із будівлі Департаменту промислової екології за адресою Текнікрінген, 44 о пів на шосту вечора, й більше його ніхто не бачив…

Левко Бартош покинув Швецію, не захищаючи магістерської роботи. Тупо не з’явився на захист. Професор Рональд Веннерштейн, голова Департаменту, особисто телефонував українцеві, вмовляв передумати, просив приїхати, обіцяючи поставити оцінку формально, без захисту. Коли це не подіяло, Рональд виклав останній козир, повідавши, що не проти взяти Левка до аспірантури, бо наразі є кілька грантових місць. Лео вислухав професора, подякував і відмовився. Він не міг більше залишатись у Стокгольмі.

Після повернення ніхто, навіть Левкові батьки, не зрозумів, що трапилося. Хлопець замкнувся в собі, ні з ким не спілкувався та майже не виходив із дому. За півроку він так і не знайшов роботи. Та найважливіше — він вернувся без диплома, і розголос про цей ганебний в очах багатьох факт помалу ширився в колі родичів і друзів. Не знаючи реальних причин, люди почали плескати язиками. Основних версій було дві. Перша: Левко з кимось побився, під час бійки його затримала шведська поліція, після чого хлопця, певна річ, депортували. Друга: Бартош напився й почав блювати під час міжнародної наукової конференції (в найбільш трешових варіаціях — на захисті диплома та просто на стіл голові Департаменту). Кінцевий результат той самий — депортація.

Одного дня на Левковий мобільний зателефонувала американка. Відрекомендувалася Мелані Шанклін. Поки Левко згадував, де чув ім’я, жінка, схлипуючи, сказала, що шукає сина, Ґрема Келлі, й можливо…

Левко натиснув «Відбій», не дослухавши, наче з трубки вистромлювались осині жала.

Про його походеньки в джунглях Мадре-де-Діос мало хто чув, а ті, хто чув, нічого не розпитували. Значно більше родичів і знайомих хвилювало рішення виїхати зі Швеції без диплома KTH, що поставило жирний хрест на блискучій кар’єрі.

Левку доводилося боротися зі своїми демонами наодинці.

На початку 2013-го, через п’ять місяців після повернення з Мадре-де-Діос, страхітливі спогади нарешті поблякли. Хлопець віддалявся від чорноти, вливаючись у нормальне життя. Він покинув міркувати про Ґрема, більше не бачив у передсвітанкові години мертвого Семена, аж доки одного дня наприкінці січня…

CLXXXII

24 січня 2013, 19:55 (UTC +2)

Рівне, Україна

…із прихоплених зі Швеції паперів, яких Левко не торкався від часу приїзду, висковзнув складений учетверо блокнотний аркуш.

Хлопцю здалося, що його серце вирізали лазером, воно випало з грудей і гепнулося до ніг на підлогу, пробивши в грудях акуратну циліндричну дірку.

Він розгорнув аркуш. З обох боків його вкривали рівні рядки незрозумілих символів. Левко впізнав Семенів почерк, хоча відчувалося, що росіянин квапився — значки були не такими акуратними, як завжди. Подекуди, гублячи рядок, який переписував, він похапцем замальовував і виправляв символи на нові, такі, що вважав правильними.

Спогади наринули нізвідки й почали душити Левка. Він почувався так, як ніби плавав у герметичній кімнаті, що її поступово заповнювало водою, підбираючись ближче й ближче до стелі та знаючи, що раніше чи пізніше він однаково захлинеться.

Хлопець спробував пригадати, що казав Семен, віддаючи аркуші, проте не зміг. Щойно в голові проступала виразна картинка, її, немов лавиною, зносило геть. На її місці випирало видовище розбризканої по траві сірої мозкової речовини та розкиданих уламків черепа.

(…не ‘би’айте! бу’ ‘аска! ‘и ‘о’ите ‘оми’ку, А’аро…)

Пізніше він згадав про аркуші. Не аркуш, а аркуші! У Сьоми їх було кілька! Левко заходився перебирати документи — рекомендації, розклад занять, останні захищені практичні роботи, фрагменти магістерської — й невдовзі відшукав іще два аркуші, на одному з яких була таблиця відповідності між арабськими цифрами та знаками цивілізації Паїтіті, а на другому — формула для перекодування дат.

Левко замислився. Навіщо це йому? Чи не краще викинути все в смітник і забути? Чорт забирай, йому знадобилося півроку, щоб відновити здоровий сон, для чого знову ятрити рани, які затяглися тонкою кіркою? А тоді він згадав Семена. Востаннє, коли бачив живим. Усю розмову відновити не вдавалось, але в голові пролітали, наче осколки після вибуху, уривки того, що говорив Семен за кілька хвилин до жахливої смерті.

(…будь ласка… просто візьми це…)

(…бери аркуші й тікай…)

(…послухай мене!.. ПОЧУЙ мене!..)

Він мусить розкодувати дати. Навіть якщо це фарс, вигадка сивочолого фанатика, що кількадесят років длубав камені в надрах найзагадковіших руїн на планеті. Навіть якщо не спатиме ще півроку. І навіть якщо з’їде після цього з глузду.

Бо таким було передсмертне бажання його друга.

Витративши півгодини, Левко створив таблицю в «Microsoft Excel», яка переганяла дати з формату, використовуваного цивілізацією Паїтіті, у формат григоріанського календаря, й один за одним увів у неї рядки із Семенового аркуша.

Здебільшого дати були незнайомими. Хлопець запустив «Google» та взявся шукати. Обирав будь-яку з дат, набирав у пошуковому рядкові та натискав «Enter». Після кожного натиску сервер видавав сукупність статей і фотографій про ту чи ту катастрофу. Наприклад, у рядку № 2 стояло 15 квітня 1912-го, що було днем, коли потонув Титанік», а число 1514 відповідало кількості загиблих у цій катастрофі. У 17-му рядку — 27 березня 1977-го. Цього дня в аеропорту Тенеріфе під час зльоту зіштовхнулися два «Boeing 747», загинуло 583 людини.

Під № 20 йшло 1 вересня 1983-го, коли радянський перехоплювач збив авіалайнер «Korean Air Lines», рейс 007, який випадково відхилився від курсу та залетів на територію СРСР. 269 пасажирів — усі, хто перебував на борту, — загинули (у п’ятій колонці знаходилося саме це число — 269).

Що далі Лео просувався списком, то більше сум’яття охоплювало його. Він більше не читав статті, просто вводив дати й дивився, що за ними криється.

Рядок № 5–6 грудня 1917-го — вибух у канадському місті Галіфакс — французький транспортний корабель «Монблан», завантажений самою вибухівкою (піроксилін, тротил і пікринова кислота), зіштовхнувся з норвезьким кораблем «Імо», внаслідок пожежі стався вибух, який розніс на друзки весь порт і більшу частину Галіфакса, загинуло близько 2000 осіб.

Рядок № 7 — 16 грудня 1920-го — жахливий землетрус у Ганьсу — чи не найбільш смертоносний за всю історію спостережень, сила поштовхів сягнула максимуму — 12 балів, а кількість жертв перевищила чверть мільйона.

Рядок № 9 — 26 квітня 1942-го — вибух на вугільній шахті Benxihu, Китай, що вбив 1549 шахтарів — найбільша в історії вугільної промисловості трагедія.

Рядки № 10 і № 11 — відповідно, 6 та 9 серпня 1945-го — бомбардування атомними бомбами Хіросіми та Нагасакі.

Рядок № 12 — 9 травня 1960-го — вибух вугільного пилу на шахті «Laobaidong» біля міста Датонг, Китай — згоріло живцем і отруїлося чадним газом 682 робітники.

Рядок № 23–12 жовтня 1985-го — катастрофа рейсу 123 «Japan Airlines» — у польоті в «Boeing 747» відірвало вертикальний стабілізатор, і лайнер, утративши керування, впав у горах на півдні Японії, загинуло 510 людей.

Рядок № 24–26 квітня 1986-го — катастрофа на Чорнобильській АЕС.

Рядок № 26 — 4 червня 1989-го — залізнична катастрофа під Уфою в Росії — через аварію на трубопроводі «Сибір — Урал — Поволжя» хмара вуглеводнів опустилася на долину, крізь яку йшов залізничний перегін «Аша — Улу-Теляк», на момент зустрічного проходження двох потягів № 211 «Новосибірськ — Адлер» і № 212 «Адлер — Новосибірськ» проскочила іскра, що спричинила вибух колосальної сили; загалом загинуло 575 пасажирів, серед яких 181 дитина.

Рядок № 27–29 червня 1995-го — обвал торгового центру «Sampoong Department Store» в Сеулі, Корея, під завалами загинуло 502 особи.

Рядок № 29 — теракти 11 вересня 2001-го…

Левко подивився на привезений з джунглів блокнотний аркуш. Звідки Сьома взяв усі ці дати? На Паїтіті не було інтернету, а росіянин (Левко був певен) не міг знати точну дату й кількість загиблих у катастрофі, скажімо, рейсу 981 «Turkish Airlines» 3 березня 1974 року. Вірогідно, це витівка Джейсона. Але для чого? І яким чином? Що потрібно було вигадати, щоб людина з таким розвинутим аналітичним мисленням, як Семен, повірила в подібні несусвітні байки?

А раптом?..

Ні, це не може бути правдою.

Левко зиркнув у кінець списку на зворотному боці аркуша. Є можливість перевірити.

Останні десять рядків — із 34-го до 44-го — стосувалися майбутнього. І в першому з них, рядку за номером 34, йшлося про близьке майбутнє. Програма перегнала дату у формат григоріанського календаря, й Левко записав її на окремому аркуші:

Якщо Семен мав рацію, число 241 повинно було відповідати кількості загиблих.

Левко тупився в аркуш і думав, що чекати лишалося недовго — якихось три дні.

«Три дні… Через три дні загине 241 людина…»

CLXXXIII

27 січня 2013, 22:54 (UTC +2)

Рівне, Україна

Хлопець просидів перед телевізором увесь день, не пропустивши жодного випуску новин, але… нічого не сталось. Транслювали звичний фарш із низькопробних новин: політика, кримінал, спорт. Були поодинокі вбивства, відносно невелика автомобільна аварія, пожежа, кілька фатальних випадків, спричинених необережністю в побуті, проте не трапилося нічого, що спровадило б на той світ одразу 241 людину. Не було вибухів на шахтах, не розбивалися літаки, нічого великого не втонуло в океані.

Левко востаннє проглянув аркуші з датами, після чого зім’яв їх, розкаюючись, що накрутив себе, давши змогу огидним спогадам знову заполонити свідомість, і викинув у смітник.

Хлопець не подумав про те, що катастрофа могла відбутися пізно ввечері, й новини про неї не встигли поширитися світом. Він також не врахував розбіжність у часі між регіонами Землі: наприклад, американський континент сім годин після того, як Україна вступила в 28 січня, все ще мав 27 січня…

Приблизно між 2:00 та 2:30 ночі в бразильському місті Санта-Марія, штат Ріо-Ґранде-до-Сул, у дискоклубі «Kiss», у якому повним ходом ішла вечірка за назвою «Aglomerados», організована студентами місцевих ВНЗ, унаслідок використання заборонених піротехнічних засобів розпочалася пожежа. У клубі на момент займання відпочивало більше ніж одна тисяча людей. Коли зал затягло димом, зчинилася паніка, й молодь ринула до виходу, створюючи жахливу тисняву. Невдовзі один за одним хлопці й дівчата осідали на землю, щоби більше не піднятися, наче безликий ангел, який зійшов із-під землі, торкався їх і вкладав на підлогу. Вони вмирали від токсичного диму, що виділявся під час горіння звукоізоляції, якою було обкладено стіни клубу. Загинуло 235 молодих людей. На ранок шестеро померли в лікарнях, довівши загальну кількість жертв до 241.

Украй мало світових каналів поширило новину. Навіть попри те, що Левко весь наступний день не відлипав від екрана телевізора, йому судилося проґавити сюжет про трагедію в Санта-Марії. Кілька українських сайтів розмістили повідомлення про пожежу в клубі «Kiss», одначе загалом подія набула розголосу лише в Бразилії.

Наступного дня зіжмакані аркуші з датами катастроф поїхали гнити на сміттєзвалище неподалік Рівного, що на заході України.

8 лютого — 26 квітня 2011

Київ

21 вересня 2012 — 15 травня 2013

Київ — Рівне — Кіровоград — Prešov (Словаччина) — Київ

друга редакція

7–17 листопада 2016

Рівне