Смертельний світ

XXIII.

Гілки дерев порушили падіння рятувального човна, носові ракети вигоріли в аварійному вибуху, а болото трохи зм'якшило приземлення. Проте це все ж була аварія. Зруйнований циліндр повільно тонув в застійній воді і тонкій твані болота. Ніс ракети вже був занурений до того як Джейсон встиг виштовхнути аварійний люк посередині човника.

Не було жодної можливості дізнатися, як довго часу потрібно щоб човен повністю затонув і Джейсон був не в змозі над цим замислюватись. Приголомшений і скривавлений, він мав якраз достатньо сил щоб вибратись самому. Пробираючись і падаючи, він вибрався на твердішу землю, важко усідаючись щойно помітивши щось, що б його втримало.

Позад нього булькотів і тонув рятівний човник. Повітряні камери ще трохи втримували його, а тоді піддалися. Вода завмерла, і лише зламані гілки і дерева, видавали ознаки того, що тут коли-небудь пролітав космічний човен.

Комахи дзижчали на болоті і єдиний звук, що пронизував тишу лісу був жорстокий крик звіра, який тягнув свою здобич. Коли луна відбилась крихітними звуковими хвилями все змовкло.

Джейсон із зусиллям отямився з напів трансу. Його тіло ніби пропустили крізь м'ясорубку і з туманом в голові було майже неможливо думати. По хвилі роздумів він зрозумів, що йому необхідна аптечка. Проста застібка не відмикалась і випускна кнопка не працювала. Врешті він перекрутив руку поки вона не опинилась під насадкою і витиснув увесь блок. Прилад задзижчав усередині, хоч він не відчував голок, він здогадався, що аптечка працює. Його зір потьмарився на якийсь час, а тоді прояснився. Знеболювальне зробило свою справу і він поволі вийшов з густої хмари, що оповила його мозок з часу аварії.

Вернувся розум, а з ним і самотність. Він був без їжі, без друзів, в оточенні ворожих сил чужої планети. В середині наростала паніка і лиш концентрованим зусиллям йому вдалось стриматись.

— Думай, Джейсоне, не час для емоцій, — сказав він вголос, щоб заспокоїтись, проте миттєво пошкодував, бо його голос звучав слабким в порожнечі, з нерівними додатками істерії. Щось зчавило в горлі і він прокашлявся, щоб його прочистити, тоді виплюнув кров. Дивлячись на червону пляму він раптом розсердився. Ненавидячи цю смертельну планету і неймовірну дурість людей, що тут жили. Прокльони вголос вийшли краще і тепер його голос лунав не так слабко. Він взявся кричати, погрожуючи кулаком, в основному, порожнечі, однак це допомогло. Гнів змив страх і повернув його в дійсність.

Тепер, сидіти на землі було добре. Сонце було теплим і коли він відкидався назад, то сливе забував нескінченний тягар подвійного тяжіння. Гнів забрав страх, відпочинок стер втому. Десь з глибини душі вискочила стара банальність. Де життя – є надія. Він скривився цим банальним словам, водночас усвідомлюючи, що в них крилась проста істина.

Перелічив свої активи. Добре побитий, проте все ж живий. Жоден синець не виглядав надто серйозним і жодна кістка не була зламана. Його пістолет досі працює, він вискочив і вернувся до автокобури, коли він подумав про нього. Пирійці робили міцне спорядження. Аптечка також працювала. Якщо він пильнуватиме, зможе йти доволі прямо і може вижити з землі, то з високою ймовірністю зможе дістатися міста. Втім, що його там чекатиме зовсім инша справа. Він це з’ясує як туди дійде. Дістатись туди було головним пріоритетом.

З пасивного боку була планета Пир. Тяжіння, що висмоктує сили, убивча погода й жорстокі тварини. Чи зможе він вижити? Неначе, щоб підкреслити його думки, небо потемніло і дощ задріботів лісом посуваючись в його напрямку. Джейсон звівся на ноги і зорієнтувався перш ніж дощ вкраде видимість. Зазубрений гірський кряж нечітко виднівся на обрії, він згадав що вони їх минали відлітаючи. Вони згодяться на перший проміжний пункт. По досягненні якого, він потурбується про наступний відтинок подорожі.

* * * * *

Листя й бруд летіли за швидкими поривами вітру, далі він промок від дощу. Вимоклий, змерзлий, вже втомлений до кісток він протиставляв хитку силу ніг цій планеті смерти.

Коли смеркло ще й досі дощило. Не було жодної певності щодо правильного напрямку і ніякого сенсу продовжувати. Якщо цього мало, Джейсон був на межі повного виснаження. Ніч заповідалась на мокру. Всі дерева були товсто-стовбурними і слизькими, він не зміг би влізти на жодне навіть у світі з нормальним тяжінням. Захищені зваленими деревами і густими кущами місця були настільки ж мокрі як і решта лісу. Зрештою, він згорнувся калачиком з підвітряного боку дерева і заснув, тремтячи під струменями води, що його заливала.

Дощ припинився близько опівночі і температура різко впала. Джейсон мляво прокинувся від сну, в якому він замерз до смерти, щоб виявити, що то була майже правда. Добротний сніг просівався крізь крони дерев, присипаючи землю і просто йому в лице. Холод кусав його плоть і коли він чхнув в грудях заболіло. Його зболіле й оніміле тіло хотіло лиш відпочинку, однак останній проблиск розуму звів його на ноги. Якщо він зараз ляже, то помре. Тримаючись однією рукою дерева щоб не впасти, він почав плентатись довкола нього. Крок по човгкім кроці, навколо і навколо, аж поки страшний холод не відпустив трохи і він перестав тремтіти. Втома повзала ним ніби вкутувала сірою ковдрою. Він продовжував ходьбу половину часу з заплющеними очима. Розплющуючи їх тільки коли падав і доводилось боляче зводитись на ноги.

На світанку сонце випалило снігові хмари. Джейсон притулився до свого дерева і запаленими очима моргнув до неба. Земля була білою у всіх напрямках, за винятком довкруж дерева, де він затинаючись ногами збовтав коло чорного багна. Спиною проти гладкого стовбура, Джейсон повільно опустився на землю, даючи сонцю всмоктатися в нього.

Знемога ввела його у стан марення, а губи потріскалися від спраги. Майже безперервний кашель рвав його груди вогненними пальцями. Хоча сонце досі було низько, та вже пекло випікаючи його шкіру насухо. Сухе і спекотне.

То не було добре. Ця думка продовжувала нити в його мозку, поки він не визнав цього. Обертав її знову і знову, розглядав її з усіх боків. Що було не так? Те, як він почувався.

Пневмонія. У нього були всі симптоми.

Його сухі губи потріскалися і кров змочувала їх коли він всміхався. Він уник всіх тваринних небезпек Пиру, усіх великих хижаків і отруйних рептилій, тільки для того щоб впасти від найменшого з усіх звірів. Втім у нього був засіб і на цього. Засукавши рукав з тремтячими пальцями, він притис аптечку до своєї голої руки. Вона клацнула і почала гудіти сердитим виттям. Це щось означало, він знав, однак просто не міг згадати. Піднявши її він побачив, що одна з підшкірних голок висувалась лише наполовину з гнізда. Звісно ж. Не вистачало антибіотика, якого вимагав аналізатор. Це вимагало заправки.

Джейсон жбурнув прилад з прокляттям і він хлюпнув в воду і зник. Кінець медицини, кінець аптечки, кінець Джейсона дінАльта. Самотнього борця з небезпеками смертельного світу. Сильного серцем незнайомця, що зміг зрівнятись з місцевими жителями. Йому вистачило всього лиш одного дня на самоті, щоб спромогтись підписати собі смертний вирок.

* * * * *

Здушене гарчання відлунювало позад нього. Він одним рухом повернувся, впав і вистрілив. Все скінчилось, перш ніж він усвідомив, що сталося. Пирійське навчання відточило його рефлекси на підкірковому рівні. Джейсон втупився у потворного вмираючого звіра менше як в метрі від нього, і зрозумів, що його добре натренували.

Його першою реакцією було невдоволення, що він убив одного з собак корчувальників. Коли він придивився, то зрозумів, що це тварина дещо відрізнялась забарвленням, розмірами й характером. Хоча більшість із його передньої четвертини знесло пострілом, кров пульсувала передсмертними цівками, воно досі намагалось дістатися Джейсона. Доки очі засклилися смертю воно проборсалось майже до його ніг.

Це був не зовсім собака корчувальника, хоча була ймовірність, що це був його дикий родич. Зі спорідненістю схожою як в собаки з вовком. Він замислився чи існували які-небудь инші спільні риси між вовками і цим мертвим звіром. Чи вони теж полюють зграями?

Щойно думка спливла в голові, він глянув вгору — ні на мить не завчасно. Великі постаті плигали з-за дерев, наближаючись до нього. Коли він підстрелив двох, решта загарчали від люті і потонули у лісі. Вони не втекли. Замість злякатися смерти вони ще сильніше розлютились.

Джейсон сидів спиною до дерева і чекав, поки вони не наблизяться, перш ніж вбивати їх. З кожним пострілом і передсмертним криком обурені живі завили ще голосніше. Деякі з них кидались одне на одного, даючи волю наростаючій злості. Один стояв на задніх лапах і здирав великі смужки кори з дерева. Джейсон стрельнув у нього напрямку, проте він був занадто далеко, щоб влучити.

Він зрозумів, що лихоманка давала певні переваги. Логічно він розумів, що проживе тільки до заходу сонця, чи доки не скінчаться набої. Однак це не сильно його турбувало. Насправді ніщо не мало значення. Він впав, повністю розслабився, піднімаючи руку тільки для пострілу, а тоді даючи їй знову впасти. Що кілька хвилин він змушений був рухатись, щоб подивитися з тилу дерева, і вбити когось з тих, хто підкрадався з його в сліпого боку. Він смутно мріяв притулитись до меншого дерева, однак це не вартувало зусиль перейти до такого.

Десь по обіді він вистрелив свій останній набій. Вбив ним тварину якій дозволив підібратися ближче. Він зауважив, що він з дальшої відстані хибив. Звір загарчав і впав, инші, що були ближче відсахнулись і співчутливо завили. Один з них виставився і Джейсон потяг гашетку.

Лише невеличке клацання. Він спробував знову, на випадок простої осічки, однак далі було лиш клацання. Пістолет був порожній, як і запасна скоба на поясі. Туманно пригадав про перезарядку, хоча він не міг згадати, скільки разів він це робив.

Це, отже, був кінець. Вони всі були праві, кажучи що Пир його переможе. Хоча їм би краще мовчати. Вона зрештою їх теж вб'є. Пирійці не вмирають в ліжку. Давні пирійці не вмирали, їх просто з’їдали.

Тепер, коли він не змушував себе бути напоготові і тримати пістолет, лихоманка взяла гору. Він хотів спати, і знав, що це буде довгий сон. Його очі майже заплющились коли він спостерігав як насторожені хижаки підбирались ближче до нього. Перший закрався досить близько для стрибка, він бачив як напружились м'язи в його ногах.

Він стрибнув. Перевернувся в повітрі і впав, перш ніж він досяг його. Кров потекла з його розкритої пащі і коротка металева стріла вистромилася з боку голови.

Двоє чоловіків вийшли з-за кущів і глянули на нього зверху вниз. Самої їх присутності, здавалося, було достатньо для хижаків, бо всі вони зникли.

Корчувальники. Він так поспішав дістатися міста, що забув про корчувальників. Добре, що вони тут і Джейсон дуже радів їх приходу. Він не міг до пуття говорити, тож він посміхнувся на знак вдячності. Проте надто заболіли губи, тож він заснув.