Смертельний світ

XV.

Вантажівка пригуркотіла до брами обводу і зупинилась. Кренон махнув охоронцям крізь переднє вікно, а тоді замкнув його металевим щитом. Коли ворота розчинились вантажівка — насправді гігантський броньований танк — повільно посунув вперед. За першою була друга брама, вона не відчинялася поки не було зачинено внутрішню. Джейсон глянув в перископ другого водія коли підняли зовнішні ворота. Автоматичні вогнемети спалахнули загороджуючи проїзд, і вимкнулись тільки тоді, коли вантажівка досягла їх. Випалена площа чорніла півколом довкола воріт, далі були джунглі. Несвідомо Джейсон відсахнувся до спинки сидіння.

Всі види рослин і тварин, зразки яких він будь-коли бачив, були тут у надлишку. Вкриті шипами гілки й галузяччя мережились із твердого настилу, з якого буяло дике життя. На них накинулось шаленство звуків, глухі стуки і подряпини задзвонили бронею. Кренон засміявся і натиснув перемикач, який пустив електрострум на зовнішній контур. Дряпання стихло оскільки тварини заземлили ланцюг оболонки корпусу.

Їхали повільно, на найнижчій передачі продираючись джунглями. Лице Кренона ховалось в масці перископа і він мовчки давав собі раду з керуванням. З кожним кілометром прохідність здавалось покращувалась, поки він врешті не сховав перископ і відчинив віконну броню. Джунглі й далі були густими й смертельними, однак ніякої схожости з ділянкою відразу за обводом. Скидалось, що більшість смертоносних потуг Пиру були зосереджені на одній ділянці навколо поселення. Чому? Запитав себе Джейсон. Чому така інтенсивна планетарна ненависть?

Двигуни змовкли і Кренон встав потягуючись. "Ми на місці," — сказав він. — "Давай розвантажувати."

Довкола вантажівки були голі скелі, округлі пагорки, що захищали від джунґлів, занадто гладкі і стрімкі щоб рослинність могла вчепитися. Кренон відімкнув вантажні заслони і вони повитягували коробки та ящики. Коли вони скінчили Джейсон знесилено опустився на тюки.

— Залізай, ми їдемо, — сказав Кренон.

— Ти їдеш, я лишаюсь тут.

Кренон холодно глянув на нього. "Залазь в вантажівку, бо я тебе вб'ю. Ніхто тут не залишиться. По-перше, ти не зміг би тут вижити й годину. Гірше того, ти дістанешся корчувальникам. Звісно вони тебе одразу вб’ють, однак не це важливо. В тебе обладнання, яке ми не можемо дати їм до у руки. Ти хочеш побачити корчувальника зі зброєю?"

Поки пирієць говорив, Джейсон посилено обмірковував. Він сподівався Кренон був настільки тупим, наскільки мав швидкі рефлекси.

Джейсон подивився на дерева, дав погляду помандрувати вгору крізь товсті гілки. Хоча Кренон ще говорив, але мимовільно зосередився на Джейсоновій зацікавленості. Коли очі Джейсона розширилися і його пістолет плигнув до руки, Кренонів пістолет з'явився націлений в тому ж напрямку.

— Там на верху! — закричав Джейсон і вистрілив в клубок гілок. Кренон теж стрельнув. Щойно він це зробив, Джейсон кинувся назад, згорнувшись клубком, покотився схилом додолу. Постріли заглушили звуки його рухів, і перш ніж Кренон повернувся тяжіння затягло його вниз скелею в густе листя. Тріскаючи гілки ляскали його, однак сповільнювали падіння. Коли він перестав рухатися, він зник у заростях. Постріли Кренона пролунали занадто пізно, щоб його вразити.

Лежачи там втомлений і в синцях, Джейсон чув прокльони пирійця. Він потоптався довкола скелі, вистрілив кілька раз, однак волів не залазити в хащі. Зрештою, він здався і повернувся до вантажівки. Загарчав двигун і протектори забряжчали і заскрипіли вниз скелею і назад в джунґлі. Зачувся приглушений гуркіт і тріск, що повільно віддалявся від скелі.

Відтак Джейсон залишився сам.

* * * * *

До цієї миті він зовсім не усвідомлював наскільки самотнім він буде. Оточений нічим окрім смерті, вантажівка вже зникла з поля зору. Він мав придушити непереборне бажання бігти за нею. Що зроблено, те зроблено.

Він сильно ризикував, проте це був єдиний спосіб зв'язатися з корчувальниками. Вони були дикунами, але все ж таки вони були людської раси. І вони не опустились настільки, щоб зупинити обмін з цивілізованими пирійцями. Він повинен був зв'язатися з ними, заприятелювати з ними. Довідатись, як їм вдавалось безпечно жити в цьому божевільному світі.

Якби існував инший спосіб розв’язати проблему, він би ним скористався; його не приваблювала роль мученика героя. Однак Керк з його реченцем підштовхував до дії. Необхідно було швидко налагодити контакт, а це був єдиний спосіб.

Не було жодних вказівок, де були дикуни, чи коли вони прийдуть. Якщо ліс не занадто смертельний, він міг би ховатися і поступово зблизитись з ними. Якби вони знайшли його серед поставок, то могли б, керуючись звичним пирійським рефлексом, проштрикнути його на місці.

Обачно скрадаючись він підійшов до межі дерев. Щось ворухнулось на гілці, проте зникло коли він наблизився. Жодна з рослин поблизу дерева з товстим стовбуром не виглядала отруйною, тож він прослизнув за нього. Довкола, в полі зору, не було нічого смертельного і це дивувало. Він дозволив тілу трохи розслабитись, притулившись до грубої кори.

Щось м'яке і ядушне впало йому на голову і його тіло було скуте сталевою хваткою. Чим більше він боровся тим тугіше його душило аж поки кров не загриміла у вухах, а легеням забракло повітря.

Лиш коли він розслабив кінцівки хват послабився. Його перша паніка трохи відступила, коли він зрозумів, що на нього напала не тварина. Він нічого не знав про корчувальників, однак вони були людьми, тож шанси були.

Його руки і ноги були зв'язані, кобура вирвана з руки. Без неї він почувався напрочуд голим. Могутні руки знову його схопили і його підкинули в повітря, щоб він впав обличчям на щось тепле і м'яке. Страх підступив знову, там була якась велика тварина. А всі пирійські тварини були смертельними.

Коли тварина рушила, несучи його, паніка змінилась наростаючим відчуттям захвату. Корчувальникам якось вдалося приручити принаймні один вид тварин. Він мусив з'ясувати як. Якби він міг вивідати цю таємницю і принести її до міста — це б виправдало всю його працю і страждання. Це може зробити смерть Вельфа не марною, якщо одвічну війну вдасться вгамувати, а то й припинити.

Спочатку щільно зв'язані кінцівки Джейсона жахливо боліли, однак коли кровообіг припинився вони заніміли. Тряска їзди продовжувалась до нескінченності, він не мав можливості заміряти час. Дощі промочили його наскрізь, відтак він відчував як парував його одяг коли виглянуло сонце.

Нарешті поїздка завершилась. Його зняли зі спини тварини і кинули долі. Коли хтось послабив пута його руки звільнились. Відновлення кровообігу завдавало йому болю поки він лежав, намагаючись ворухнути руками. Коли врешті вони підкорились він підвів їх до обличчя щоб зняти з голови мішок з густої шерсті. Світло засліпило його поки він подих за подихом вдихав чисте повітря.

Блимаючи від яскравого світла, він роздивився навколо. Він лежав на долівці з грубих дошок, призахідне сонце світило йому в очі крізь бездверний вхід до будівлі. Ззовні було зоране поле, що простягалось схилом пагорба аж до джунґлів. Було надто темно, щоб щось роздивитись всередині хижі.

Щось заблокувало світло з дверей, висока твариноподібна постать. З другого погляду Джейсон зрозумів, що це був чоловік з довгим волоссям і густою бородою. Він був одягнений в хутра, навіть ноги були загорнуті в хутряні гетри. Його очі були прикуті до бранця, а одна рука гладила сокиру, що висіла на поясі.

— Хто ти? Шо хош? — раптом запитав бородатий.

Джейсон повільно підбирав слова, гадаючи чи й цей дикун був такої ж запальної вдачі як містяни.

— Мене звуть Джейсон. Я прийшов з миром. Я хочу бути твоїм другом...

— Брехня! — хмикнув чоловік і витягнув з-за пояса сокиру. — Трюки лахмітників. Я видів як ти ховав сі. Заміряючись вбити мене. Заб’ю ті скорше. — Він перевірив край леза з відтопиреним пальцем, а тоді замахнувся.

— Почекай! — Відчайдушно сказав Джейсон. — Ти не розумієш.

Сокира гойднулась додолу.

— Я прибулець і...

Його обдали дрижаки коли сокира встромилась в дерево поряд з його головою. В останню мить чоловік сіпнув її вбік. Він схопив Джейсона за барки і потягнувч його, поки їх обличчя не торкнувся.

— То правда? — закричав він. — Ти прибулиц? — Він розтулив руку і Джейсон впав перш як зміг відповісти. Дикун перестрибнув його до тьмяної задньої частини хатини.

— То має знати Рез, — сказав він, вовтузячись із чимось на стіні. Засяяло світло.

Все що міг зробити Джейсон це спостерігати. Волосатий, вкритий хутром дикун послуговувався комунікатором. Мозолясті пальці з брудом під нігтями спритно налагодили зв’язок і набрали числа.