Смертельний світ

XXII.

Джейсон стояв осторонь і спостерігав завантаження смертоносного вантажу до корабельного трюму. Пирійці були в доброму гуморі укладаючи гвинтівки, гранати і газові бомби. Коли на борт доправили заплічник з атомною бомбою один з них затягнув похідної пісні, а решта підхопили. Можливо вони були щасливі, однак очікування кривавої різанини сильно гнітило Джейсона. Він почувався якимось зрадником життя. Можливо, знайдене ним життя потрібно було знищити, а може й не потрібно. Без здійснення хоч би найменшої спроби до порозуміння, знищення буде відвертим вбивством.

Керк вийшов з операційної будівлі й всередині корабля чулось гудіння пускових насосів. Вони вирушали з хвилини на хвилину. Джейсон змусив себе поспішно перейняти Керка на півдорозі до корабля.

— Я лечу з вами, Керку. Принаймні це ти мені винен, за те що я їх знайшов.

Керк вагався, не схвалюючи таку думку. "Це бойова місія," — сказав він. — "Немає місця для спостерігачів і додаткової ваги... і вже занадто пізно нас зупиняти, Джейсоне, ти це знаєш."

— Ви пирійці найгірші брехуни у Всесвіті, — сказав Джейсон. — Ми обидва знаємо, що корабель може підняти в десять разів більший вантаж ніж той, що він несе нині. Отже... ти дозволиш мені летіти чи заборониш без всякої на те причини?

— Залазь на борт, — сказав Керк. — Лиш не плутайся під ногами, бо розтопчуть.

Цього разу, оскільки точка призначення була достеменно відома, політ тривав набагато менше. Мета підняла корабель в стратосферу високою балістичною дугою, що закінчувалась на островах. Керк сидів у кріслі другого пілота, Джейсон сидів позад них, звідки міг бачити екрани. Десант з двадцяти п'яти добровольців був в нижньому трюмі зі зброєю напоготові. Всі екрани корабля переведено на фронтальний показ. Вони спостерігали як з'являвся і здіймався зелений острів, тоді він зник прихований полум'ям гальмівних ракет. Старанно маневруючи кораблем, Мета посадила його на плоскім уступі поблизу входу в печеру.

Цього разу Джейсон був готовий до психічного вибуху ненависті, проте як і раніше було боляче. Стрільці сміялись і радісно вбивали всіх тварин острова, що наближались до корабля. Їх вбивали тисячами, а вони перли далі.

— Хіба ви мусите це робити? — запитав Джейсон. — Це вбивство, різанина, отак просто забивати цих звірів.

— Самозахист, — сказав Керк. — Вони на нас нападають і їх вбивають. Що може бути простіше? А тепер стули писок, бо кину тебе до них.

Минуло з півгодини, перш ніж стрільба стихла. Тварини й далі на них напали, однак масові напади, здавалося, скінчились. Керк сказав через внутрішній лінію.

— Штурмова група виходьте і обережно там. Вони знають, що ми тут і спробують за можливості влаштувати нам пекло. Несіть бомбу в цю печеру і перевірте наскільки вона глибока. Ми завжди можемо підірвати їх з повітря, однак з того не буде нічого доброго, якщо вони сховалися у твердій скелі. Тримайте екран відкритим, залиште бомбу і відходьте щойно я скажу. Тепер рухайтесь.

* * * * *

Чоловіки роїлися вниз сходами і утворюючи стрій для відкритого бою. Незабаром їх атакували, проте тварюк знесли, перш ніж вони змогли б підібратися ближче. Небавом чоловік з бомбою дістався печери. У нього на грудях була змонтована камера, тож спостерігачі на кораблі могли бачити поступ штурмового загону.

— Велика печера, — пробурчав Керк. — Заглиблюється і простягається до низу. Цього я й боявся. Скинута бомба просто завалила би вхід. Без жодних гарантій, що щось не змогло б зрештою вибратись звідти. Мусимо переконатись як глибоко простягається печера.

В печері було досить тепло щоб використовувати інфрачервоні фільтри. Кам'яні стіни жорстко відсвічували чорно-білим з перебігом наступу.

— Жодних ознак життя, відтоді як увійшли до печери, — повідомив офіцер. — Обгризені кістки на вході і трохи посліду лиликів. Поки скидається на природну печеру.

Крок за кроком наступ тривав, щораз сповільнюючись. Навіть не чутливі до псі випромінювання пирійці відчували безперервний потік ненависті спрямований на них. У Джейсона, на кораблі, головний біль замість послаблюватись, повільно зростав.

— Стережись! — закричав Керк, з жахом вдивляючись в екран.

Печера від стіни до стіни була заповнена блідими, безокими тваринами. Вони сипались з крихітних бічних проходів і, здавалось, буквально з'являються з-під землі. Їхні передні ряди, розчинилися в полум'ї, проте ще більше продовжували натиск. Спостерігачі на кораблі побачили на екрані як печера хитнулась перевертаючись — оператор впав. Бліді тіла накрили і поховали об'єктив.

— Зімкнути ряди... вогнемети і газ! — закричав в мікрофон Керк.

Після першого нападу вижило менше половини чоловіків. Ті хто не загинув, під прикриттям вогнеметів метнули газові гранати. Їх захищена бойова броня захистила їх коли частина печери заповнилась газом. Хтось викопав з тіл нападників камеру.

— Лишайте там бомбу і відступайте, — наказав Керк. — Ми вже достатньо втратили.

В об'єктиві був инший чоловік. Офіцер був мертвий. "Вибачте, сер," — сказав він, — "однак це те саме що й рухатися вперед поки тримають газові гранати. Ми занадто близько, щоб відступати.

— Це наказ, — кричав Керк, проте людина зникла з екрану і наступ продовжився.

Пальці Джейсона боліли у тому місці де він затис підлокітник. Він відпустив і розім'яв їх. На екрані чорно-біла печера постійно насувалась на них. Так спливала хвиля по хвилі. Щоразу, коли тварини атакували знов, застосовувались ще кілька газових гранат.

— Попереду бачу щось дивне, — стихаючий голос вирвався з динаміка. Вузька печера повільно перейшла в гігантську порожнину, настільки велику, що стеля і протилежні стіни ховалися в далечі.

— Що це? — запитав Керк. — Скеруй прожектор отуди правіше.

Тепер картинка на екрані була нечіткою і було важко щось вирізнити, послаблена шарами породи між ними. Не можливо було роздивитись подробиць, однак було очевидно, що це щось незвичне.

— Ніколи раніше не бачив ... нічого подібного, — сказав мовець. — На вигляд як якісь великі рослини, щонайменше десятиметрові, однак вони рухаються. Ці гілки, щупальця чи що воно таке, постійно вказує на нас і в моїй голові з'являються найтемніші відчуття...

— Підстрель одне, побачимо, що станеться, — сказав Керк.

Пістолет вистрілив і в ту ж мить посилена психічна хвиля ненависті накотилась на чоловіків, збиваючи їх на землю. Вони каталися від болю, непритомніли і не були в змозі думати чи битися з підземними тварюками, що звивались над ними для нової атаки.

В кораблі, набагато вище, Джейсон відчув удар по свідомості і здивувався, як люди внизу змогли б пережити його. Решту в диспетчерській він теж вразив. Керк гупав по рамі екрану і кричав до людей внизу, що не чули його.

— Відступайте, відходьте...

Було надто пізно. Люди тільки злегка ворушились поки звитяжні пирійські тварини накривали їх, роздряпуючи з'єднання їх броні. Лиш один чоловік заворушився, встаючи і відбиваючись від істот голими руками. Він затинаючись пройшов кілька кроків і схилився над купою, що судомно корчилась під ним. Ривком плеча він потягнув иншу людину вгору. Людина була мертва, та його наплічник досі був на його спині. Скривавлені пальці намацали наплічник і обидвох чоловіків змило смертельною хвилею.

— Це була бомба! — кричав Меті Керк. — Якщо він не змінив налаштування, то вона досі на десяти секундному мінімумі. Забираймося звідси!

* * * * *

В Джейсона тільки й було часу, щоб відкинутись на дивані прискорення, перш ніж ракети зірвались. Тиск навалився на нього і продовжував зростати. В очах потемніло, проте він не знепритомнів. Повітря вищало об корпус, відтак звук стих коли вони покинули атмосферу.

Щойно Мета вимкнула живлення зблиск білого світла вирвався з екранів. Вони миттєво почорніли разом зі згорянням об'єктивів на корпусі. Вона ввімкнула відповідні фільтри, натисла кнопку, що замінило об'єктиви на нові.

Далеко внизу, в киплячому морі, зростаюча грибо-подібна хмара полум'я позначала місце, де кілька секунд тому був острів. Всі троє дивились на це мовчки й нерухомо. Керк оговтався першим.

— Летимо додому, Мето і зв'яжи мене з командним пунктом. Двадцять п'ять чоловік загинули, однак вони зробили справу. Вони вбили тварюк... чим би вони не були... і скінчили війну. Не можу придумати кращого способу померти чоловіку.

Мета встановила курс, а тоді з'єднала з командним пунктом.

— Маю труднощі зі зв'язком, — сказала вона. — Робот відповідає згодою на запит, та ніхто не відповідає на виклик.

В порожньому екрані з'явився чоловік. Він був змережаний краплинами поту і мав спустошений погляд в очах. — Керк, — сказав він, — це ти? Мерщій летіть сюди. Нам потрібна ваша вогнева міць на обводі. Хвилину тому вони пішли у загальний наступ з усіх боків, гіршого я ще не бачив.

— Що ти маєш на увазі? — не вірячи й затинаючись белькотів Керк. — Війна скінчилася, ми їх підірвали, повністю знищили їх штаб-квартиру.

— Війна триває як ще ніколи досі, — огризнувся инший. — Не знаю, що ви зробили, але це розворушило тут ціле пекло. Тепер годі теревенити, веди сюди корабель!

Керк повільно повернувся до Джейсона, його обличчя випромінювало чисту тваринну дикість.

— Ти...! Це ти зробив! Я мав тебе убити одразу як тебе побачив вперше. А я хотів, тепер я знаю, що слід було. Відтоді як ти прилетів сюди, ти як чума сієш смерть навсібіч. Я знав, що ти неправий, та дозволив твоїм заплутаним словам переконати себе. І подивись, що сталося. Спочатку ти вбив Вельфа. Тоді ти вбив тих людей в печері. Зараз ця атака на обвід... всіх, хто там згине, вбив ти!

Керк посунув на Джейсона, повільно крок за кроком, з обличчям скривленим ненавистю. Джейсон позадкував доки міг відступати далі, плечі вперлись у скриньку з мапами. Керк накинувся на нього та не навкулачки, а зі всього замаху дав йому ляпаса. Хоча Джейсон відхилився ляпас збив його з ніг і він простягнувся на на підлозі. Його рука була на шафці з мапами, а пальці на захисних трубах, де були матриці міжзоряних курсів.

Джейсон схопив обома руками одну з важких труб і потягнув її. Він щосили замахнувся нею в обличчя Керка. Він пробив шкіру вилиці і лоба, з розрізів заюшила кров. Однак це зовсім не сповільнило й не зупинило масивного чоловіка. В його усмішці не було й краплі милосердя, коли він нахилився й поставив Джейсона на ноги.

— Опирайся, — сказав він, — матиму набагато більше задоволення вбиваючи тебе. — Він замахнувся гранітним кулаком, що зніс би голову Джейсона з пліч.

— Давай, — сказав Джейсон і перестав опиратись. — Вбий мене. Тобі ж це легко зробити. Тільки не називай це справедливістю. Вельф помер, щоб мене врятувати. Однак люди на острові згинули через твою дурість. Я хотів миру, ви хотіли війни. Тепер маєте. Убий мене, щоб заспокоїти совість, бо правда в тому, що ти не можеш глянути правді у вічі.

З гнівним ревом Керк направив кулак донизу.

Мета схопила його руку обома руками і повисла на ній відтягуючи його в бік, перш ніж удар досяг цілі. Всі троє впали разом, мало не придушивши Джейсона.

— Не роби цього, — закричала вона. — Джейсон не хотів, щоб ті люди туди спускались. Це була твоя ідея. Ти не можеш його за це вбити!

Керк, шаленіючи з люті, нічого не чув. Він перевів увагу на Мету, відриваючи її від себе. Вона була жінкою і її гнучка сила була мізерною в порівнянні з його великими м'язами. Однак вона була пирійською жінкою і зробила те чого не міг зробити жоден не пирієць. Вона сповільнила його на мить зупиняючи лють його нападу, поки він не зміг вивільнитись з її рук і відкинути її геть. Для нього це не потребувало багато часу, але цього було якраз достатньо щоб Джейсон дістався дверей.

* * * * *

Джейсон прошкутильгав далі й замкнув за собою замок шлюзу. Мить по тому як він замкнув люк вся вага Керка налетіла на двері. Метал скрипів і гнувся, поступаючись. Одна завіса обірвалась, а инша висіла на клапті металу. Наступний удар виносив двері.

Джейсон не чекав коли це станеться. Він не оглядався щоб з’ясувати чи двері спинять розлюченого пирійця. Жодні двері на судні не могло його зупинити. зі всіх сил Джейсон тікав коридором. На кораблі не було безпечного місця, а це означало, що потрібно було його покинути. Відсік з рятувальним човником був прямо попереду.

Відтоді як він вперше побачив їх, він багато думав про рятувальні човни. Хоча звісно не передбачав такої ситуації, він знав, що може настати година, коли йому самому знадобиться окремий транспорт. Рятувальні човни видались йому найкращою можливістю, за винятком того, що Мета сказала, що в них не було пального. Вона не помилялась в одному — човен, у якому він був тоді мав порожні баки, він перевірив. Хоча були п'ять инших човнів, які він не перевірив. Він обміркував ідею непридатних рятувальних човнів і дійшов, як йому видалось, правильного висновку.

Цей корабель був єдиним пирійським судном яке в них було. Якось Мета йому казала, що вони завжди планували купити ще одне судно, однак не зробили цього. Певні инші необхідні військові витрати ставали на першому місці. Одного судна їм і справді було достатньо для їхніх справ. Єдина складність полягала в тому, що вони повинні були підтримувати цей корабель робочим, бо пирійське місто загинуло б. Без поставок їх знищать протягом декількох місяців. Тому екіпаж судна не міг і замислитись про можливу евакуацію з корабля. Незалежно від неприємностей з якими вони мали справу, вони не могли залишити його. Загибель їх корабля означав загибель їх світу.

Мислення у такому руслі не передбачало жодної необхідності для пального на рятувальних човнах. Не на всіх, принаймні. Хоча було б розумно, принаймні один з них мати заправленим для коротких польотів, які були б марнотратними для основного корабля. В цьому місці ланцюжок Джейсонових висновків давав слабину. Занадто багато "якщо". Якщо вони взагалі використовуються човники, один з них повинен бути з пальним. Якщо це так, то він мав би бути заправлений зараз. І якщо він був з пальним, то який саме з шести? В Джейсона не було часу для перевірки. Він повинен був обрати правильний з першого разу.

Його міркування привели його до відповіді, останньої у довгому ланцюжку припущень. Якщо човен з паливом, то він має бути найближчим до кабіни керування. Куди він зараз і прямував. Його життя залежало від послідовності цих здогадок.

Двері позад нього впали із тріском. Керк заревів і стрибнув. Джейсон метнувся крізь люк човника темпом, що найбільше скидався на біг в умовах подвійного тяжіння. Обома руками схопив ручку аварійного запуску і потягнув її.

Пролунав сигнал тривоги і люк зачинився, буквально перед Керковим носом. І лиш його пирійська спритність врятувала його від розчавлення ним.

Загорілись твердо паливні двигні і відділили рятувальний човен від основного судна. Їх коротке прискорення ляснуло Джейсона на підлогу, далі він захитався, коли човен перейшов у вільне падіння. Основні ракетні приводи не спрацювали.

У той момент Джейсон дізнався, як це знати, що ти мертвий. Без палива човен впаде в джунґлі внизу, впаде, як скеля і вибухне на частини від удару. Не було жодного виходу.

Відтак ракети схопились, заревли, він впав на палубу і розтовк собі носа. Він сів, потираючи носа і шкірячись в посмішці. В баках було паливо – затримка у запуску була просто частиною послідовності запуску, що дозволяла рятувальному човнику від’єднатись від корабля. Тепер, щоб взяти керування під контроль, він всівся в крісло пілота.

Висотомір подавав інформацію автопілоту, вирівнюючи човен поземно. Як і у всіх рятувальних човнів елементи керування були дитячо простими, призначені для використання новачками в надзвичайних ситуаціях. Автопілот не можливо було відключити, він керував разом з ручним керуванням, регулюючи невміле пілотування. Джейсон потягнув штурвал для різкого повороту і автопілот згладив його до м'якої кривої.

Через отвір він бачив яскраве полум’я великого корабля, що здійснював набагато різкіший поворот. Джейсон не знав, хто керував ним, чи про що думав пілот – він не в жодному випадку не хотів ризикувати. Затискаючи кермо вперед для піке, він вилаявся коли човник почав плавно знижуватись. Більший корабель таких обмежень не мав. Він скаженим маневром змінив курс і пірнув на човник. Передня вежа вистрелила і вибух на кормі струснув невеличкий човен. Це чи то вибило автопілота, чи то струснуло його до підпорядкування. Повільне падіння змінилось сильним піке і джунглі здіймались попереду.

Джейсон відтягнув кермо вгору і часу вистачило якраз, щоб поставити руки ховаючи обличчя, перш ніж він врізався.

Громовиння ракет і тріск дерев скінчилось великий сплеском. Запала тиша і дим звільна розсіявся. Високо вгорі нерішуче кружляв космічний корабель. Злегка спускаючись, ніби бажаючи спуститись додолу і обстежити. Відтак знов піднімаючись реагуючи на терміновий запит допомоги з міста. Відданість перемогла і він повернувся і вергаючи вогнем повернув у бік міста.