Смертельний світ

XVI.

Це було якесь безглуздя. Джейсон намагався поєднати сучасну машину з варваром і не міг. Кому він дзвонить? Існування одного комунікатора означало, що був принаймні ще один. Рез був людина чи річ?

Зусиллям розуму він позбирав свої думки і зупинив їх. Це було щось нове, чинники яких він не врахував. Він продовжував себе переконувати, що всьому є пояснення, щойно збереш усі факти.

Джейсон заплющив очі, перекриваючи разючі промені сонця, що пробивались крізь крони дерев і переосмислював наявні факти. Вони рівномірно розділились на дві групи: ті, які він бачив сам, і почуті від містян. Він спробував зіставити отой другий клас «фактів» з тим, що він бачив на власні очі. Існувала велика ймовірність, що більшість або й всі з них виявляться хибними.

— Вставай, — голос втрутився у його думки. — Ми йдемо.

Його ноги все ще оніміли і навряд чи придатні для ходьби. Бородатий чоловік відразливо пирхнув і підняв його на ноги, притулив його до зовнішньої стіни. Коли його залишили самого Джейсон вчепився у вузлувату кору колод. Він роздивився довкола, збираючи враження.

Вперше, він був на фермі відтоді як втік з дому. Инший світ з иншою екосистемою, та для нього схожість була досить очевидною. Поле з новим посівом простягнулося вниз схилом перед хатиною. Зоране добрим фермером. Навіть борозни були добре зроблені вздовж схилу. Инша, більша будівля з колод була поруч з цією, ймовірно, хлів.

Позаду почувся звук сопіння і Джейсон швидко повернувся... і завмер. Його рука викликала пістолет, якого не було, а його палець тягнув спусковий гачок, якого не було.

Створіння вийшло з джунґлів і тихенько підкралося ззаду. У нього було шість товстих ніг з кігтистими лапами, що вгризалися в землю. Двометрове тіло було вкрите скуйовдженим хутром жовтого і чорного відтінків, все окрім голови і плечей. Вони були покриті роговими пластинками. Джейсон міг це все бачити бо звір був дуже близько.

Він чекав смерті.

Рот розтулився, жабоподібно розділяючи безволосу голову, виказуючи подвійний ряд щербатих зубів.

— Сюди, Фідо, — сказав бородатий чоловік, підійшовши до Джейсона ззаду, водночас клацаючи пальцями. Істота стрибнула вперед, потираючись об приголомшеного Джейсона і потерлась головою до ноги чоловіка. — Хороший песик, — сказав чоловік, чіхраючи пальцями під краєм панцира, де той приєднувався до плоті.

Бородатий чоловік приніс двоє в’ючних тварин з хліву осідланих і загнузданих. Джейсон ледь помітив подробиці гладкої шкіри і довгих ніг, коли вже колихався на одному з них. Його ноги швидко прив’язали до стремен. Коли вони рушили черепоголовий звір подався за ними.

— Хороший песик! — сказав Джейсон і засміявся без жодної причини. Бородатий чоловік повернувся і сердито подивився на нього, поки він не заспокоївся.

* * * * *

Заки вони увійшли до джунґлів стемніло. Було неможливо щось побачити під густим листям, до того ж вони не використовували світла. Тварини, здавалося, знали дорогу. Було чутно дряпання і пронизливі вигуки з джунґлів довкола, та це не надто турбувало Джейсона. Можливо спокійна манера подорожування иншого чоловіка заспокоювала його. Чи присутність "собаки", яку він швидше відчував, ніж бачив. Поїздка була довгою, проте не надто незручною.

Розмірена хода тварин і його втома здолала Джейсона і він задрімав уривчастим сном, прокидаючись кожного разу коли падав вперед. Зрештою, він заснув сидячи в сідлі. Так минули години аж він розплющив очі і побачив попереду квадрат світла. Поїздка скінчилася.

Його ноги заклякли і вкрились синцями від сідла. Коли його ноги відв'язали спуститись коштувало зусиль і він мало не впав. Двері відчинилися і Джейсон увійшов. Його очам знадобилося кілька секунд, щоб звикнути до світла, поки він зміг роздивитись постать людини у ліжку навпроти нього.

— Йди но сюди й сідай. — Голос був гучний і сильний, звиклий командувати. Тіло було скалічене. Ковдра вкрила його до пояса, вище шкіра була хворобливо білою, з поцяцькована червоними вузлами і висіла на кістках. Видавалося від людини, не залишилося нічого, крім шкіри й кісток.

— Не дуже приємно, — сказав чоловік з ліжка, — проте я звик до цього. — Його тон різко змінився. — Накса сказав, що ти прибулець. Це правда?

Джейсон ствердно кивнув і його відповідь пробудила нове життя в цьому живому скелеті. Голова піднялась з подушки і почервонілими очима він втупився в очі Джейсона з безнадійною напругою.

— Мене звуть Рез і я... корчувальник. Ти мені допоможеш?

Джейсон здивувався напрузі Резового питання, зовсім не пропорційній з простим значенням слів. Тим не менш, він не бачив причини, щоб відповісти щось окрім першої ліпшої відповіді, що спала на думку.

— Звичайно, я тобі допоможу, чим зможу. Якщо це не зашкодить комусь иншому. Чого ти хочеш?

Голова хворої людини знов безвольно втомлено впала, поки говорив Джейсон. Проте вогонь все ще горів в очах.

— Будь певен... Я не хочу нікому нашкодити, — сказав Рез. — Зовсім навпаки. Як бачиш, я страждаю від хвороби, яку нашими методами не вилікувати. Впродовж кількох днів я помру. Я бачив... міські люди... користуються пристроєм, вони притискають його до рани чи укусу тварини. У тебе є такий пристрій?

— Скидається на опис аптечки. — Джейсон торкнувся кнопки на поясі і йому до рук випала аптечка. — У мене є моя. Вона аналізує і обробляє більшість...

— Ти б використав її на мені? — Рез раптово перебив його, терміновим голосом.

— Вибачаюся, — сказав Джейсон. — Я мав зрозуміти. — Він ступив уперед і притиснув пристрій на одну з запалених ділянок на грудях Реза. Операційний вогник спалахнув і тонкий промінь аналізатора пробника ковзнув шкірою. Далі він відключився з дзижчанням, тоді тричі клацнув коли три підшкірні голки прокололи шкіру. Потім вогник згас.

— І це все? — запитав Рез, дивлячись як Джейсон ховає аптечку в пояс.

Джейсон кивнув, потім підвів очі і помітив вологі сліди сліз на обличчі хворого. Рез помітив і гнівно їх витер.

— Коли людина хвора, — прогарчав він, — тіло і всі його почуття зраджують. Не думаю, що плакав відтоді як був дитиною, однак ти повинен розуміти, що це не за собою плачу. Це незліченні тисячі моїх людей, що вмерли через відсутність цього маленького пристрою, з яким ти так недбало поводишся.

— Напевно у вас є свої ліки й лікарі?

— Лікарські трави і знахарі, — сказав Рез, махнувши на все це рукою, ніби нема про що й казати. — Мало працьовитих й чесних людей ведуться на можливість бути зціленим вірою швидше ніж найкращим зіллям.

Розмови втомили Реза. Він раптово зупинився і заплющив очі. На його грудях, запалені ділянки вже були не такими розчервонілими, ін'єкція діяла. Джейсон оглянув кімнату, у пошуках підказок до таємниць цих людей.

* * * * *

Долівка й стіни були з дерев’яних припасованих брусків, не фарбованих і грубої обробки. Вони виглядали просто й грубо, як і личить дикунам, яких він сподівався тут зустріти. А чи й справді вони були необробленими? Деревина була очищена, вкрита яскравими шарами узорів. Коли він придивився, то помітив, що деревина була навощена, звідси й узори. Чи була це робота дикунів, а чи витвір творчої людини, що прагне взяти максимум із простих матеріалів? Остаточний ефект суттєво перевершує фарбовані сірим і знютовані сталлю кімнати пирійських містян. Хіба не слушно завважити, що по обидва кінці мистецької скалі простоті відводилось чільне місце? Неосвічений абориген здійснив просте вираження чіткої ідеї, створивши красу. З иншого боку, досвідчений критик відхилив перемудрованість та оформлення і знайшов правдиву чистоту й акцентовність мистецтва. Який бік скалі він роздивлявся зараз?

Йому казали, що ці люди дикуни. Вони одягнені у хутра і говорять невиразною і ламаною мовою, принаймні, Накса. Рез зізнався, що радше віддає перевагу цілителям ніж лікарям. Однак, якщо все це правда, то як до цього припасувати комунікатор? Чи стелю, що своїм світінням освітлює кімнату м'яким світлом?

Рез розплющив очі і втупився в Джейсона, ніби бачив його вперше. "Хто ви?" — запитав він. — "І що ви тут робите?"

В його словах була холодна загроза і Джейсон розумів чому. Пирійські містяни ненавиділи "корчувальників" і, безперечно, почуття було взаємним. Сокира Накси була доказом. Поки вони говорили мовчки увійшов Накса і стояв торкаючись ручки тої ж сокири пальцями. Джейсон розумів, що його життя все ще в небезпеці, аж поки він не надасть відповіді, що задовольнять цих людей.

Він не міг сказати правду. Якщо вони якось запідозрять, що він шпигує серед них, щоб допомогти містянам, то був би кінець. Хоч як би там було, йому можна було вільно говорити про проблему виживання.

Відповідь його вразила щойно він зафіксував проблему. На все знадобилась якась мить і коли він повернувся до інваліда, то враз відповів. Намагаючись говорити звичним і невимушеним голосом.

— Я Джейсон дінАльт, еколог, тож, як бачите, маю всі у всесвіті причини для відвідин цієї планети...

— Що таке еколог? — втрутився Рез. В його голосі не було нічого, що вказувало б чи питання серйозне, чи це пастка. Всіх ознак легкості їх більш ранньої розмови як не було, його голос був сповнений смертельної отрути жалокрила. Джейсон ретельно підбирав слова.

— Простими словами — це галузь біології, що вивчає відносини між організмами і їхнім навколишнім середовищем. Як кліматичні та инші чинники впливають на форми життя, як форми життя, в свою чергу впливають один на одного і на навколишнє середовище. — Це, Джейсон знав, було правдою, проте насправді це було сливе все знання дисципліни, тому він швидко продовжив.

— Я чув, доповіді про цю планету і, нарешті, приїхав сюди дослідити її власною персоною. У прихистку міста я зробив все можливе, та цього не достатньо. Тамтешні люди думають, що я божевільний, але вони, зрештою, погодилися пустити мене сюди.

— Які були домовленості щодо твого повернення? — відрізав Накса.

— Жодних, — сказав йому Джейсон. — Вони, здається цілком впевнені, що я миттєво згину і немає ніякої надії на моє повернення. Насправді, вони відмовлялись мене відпустити і мені довелося втекти.

Така відповідь, позірно вдовольнила Реза і його обличчя розплилось у невеселій посмішці. "Ті лахмітники й справді могли так подумати. Не можуть відійти на метр за межі власних стін без тих величезних, як стодола, броньованих машин. Що вони тобі про нас казали?"

Вдруге Джейсон розумів як багато залежить від його відповіди. Цього разу він ретельно обдумав, перш ніж казати.

— Ну ... може я й отримаю сокирою ззаду в шию якщо скажу це... однак я маю бути чесним. Ви повинні знати, що вони думають. Вони сказали мені, що ви брудні і неосвічені дикуни, від яких тхне. І ви... ну, маєте дивні звичаї у поведінці з тваринами. В обмін на їжу вони дають вам кульки і ножі...

На це обидва пирійці скорчились в конвульсіях сміху. Від слабкості Рез швидко зупинився, а Накса засміявся до нападів кашлю і мусив похлюпати голову водою з гарбуза-збанка.

— Цьому я цілком вірю, — сказав Рез, — це скидається на ті нісенітниці, що вони городять. Ті люди нічого не знають про світ в якому живуть. Сподіваюся, що решта сказаного тобою правда, проте навіть якщо це не так, тобі тут раді. Я знаю, що ти прибулець. Жоден лахмітник не ворухнув би й пальцем щоб врятувати мені життя. Ти перший прибулець, якого коли-небудь знали мої люди і тому вам двічі раді. Ми тобі допоможемо всім чим зможемо. Моя рука твоя рука.

Останні слова ніби мали для них якесь ритуальне значення і коли Джейсон повторив їх Накса схвалив це кивком. Водночас, Джейсон відчув, що це був більше ніж пустопорожній ритуал. Взаємозалежність на Пирі забезпечувала виживання, а він знав, що ці люди разом стояли на смерть проти жахливих небезпек довкола них. Він сподівався ритуал залучить його в це захисне коло.

— На сьогодні досить, — сказав Рез. — Плямиста хвороба мене ослабила, а твоя медицина зробила з мене желе. Джейсоне, ти лишишся тут. Знайдеться ковдра, проте поки без ліжка.

Досі Джейсон існував на піднесенні, забуваючи всі сьогоднішні потуги в умовах подвійного тяжіння. Зараз втома буквально звалила його з ніг. У нього ще були тьмяні спогади про відмову від їжі і закутування в ковдру на долівці. Потому, забуття.