Острів Дума

Як намалювати картину (V)

Не бійтеся експериментувати; знайдіть свою музу і дозвольте їй скеровувати вас. Зі зміцненням таланту музою Елізабет стала чудесна балакуча лялька Новін. Чи так їй здавалося. А коли вона зрозуміла, що помилялася — коли у Новін змінився голос — було вже пізно. Проте спочатку все мусило йти чудово. Як завжди буває з віднайденням власної музи.

Наприклад, пиріг.

— Зроби, щоб він упав на долівку — каже Новін. — Зроби, щоб він упав на долівку, Ліббіт!

Вона це може зробити, отже й робить. Малює спечений Нянею Мельдою пиріг на підлозі. Ха! Як він ляпнувся на підлогу! А Няня Мельда стоїть над ним, досадливо уперши руки в боки.

А чи соромно стало Елізабет, коли це дійсно трапилося? Соромно і трішечки лячно? Гадаю, що так.

Я певен, що так. Дітям підлість завжди видається забавною поки вона живе лише в уяві.

Були й інші розваги. Інші експерименти. Аж поки врешті у 1927 році...

У Флориді всі позасезонні урагани називають Аліса. Це щось на кшталт жарту. Але той, що з виттям налетів від Затоки у березні того року, мусив би отримати ім’я Елізабет.

Лялька нашепотіла їй у вухо голосом, який певно звучав як той вітер, що колише пальми вночі. Або як відлив, що перегортає мушлі під Великою Ружею. Нашепотіла, коли Ліббіт вже переступала поріг сну. Розказала їй, як було б весело намалювати велику бурю. І ще дещо.

Новін каже — Є потаємні речі. Поховані скарби, які відкриє шторм. Речі, які Татові цікаво було б знайти, цікаво подивитися на них.

Трюк подіяв. Елізабет не вельми й хотілося малювати шторм, але якщо так можна порадувати Тата? Невідпорний аргумент.

Тому що Тато того року був сердитим. Він сердився на Аді, котра навіть після поїздки до Європи не збиралася повертатися до школи. Аді не бажала знайомитися з пристойними людьми і відвідувати пристойні бали дебютантів. Їй задурив голову Емері... А він зовсім не належав до Пристойних — з погляду Тата.

Тато каже — Він не нашого поля, він Целулоїдний комірець, а Аді каже — Він мого поля, не важливо який там комірець, і Тато шаленіє.

Сварки бували жорстокі. Тато злостився на Аді, а вона на нього. Ганна й Марія злостилися на Аді через те, що та знайшла собі красивого бойфренда, котрий, з одного боку, старший за неї, а з іншого — нижчий за статусом. Близнючок лякав увесь цей ґвалт. Ліббіт теж. Няня Мельда все частіше робила заяви, що аби не Тесі з Ло-Ло, вона вже давно повернулася б у Джексон-віл до своєї родини.

Елізабет малювала всі ці речі, тож я їх бачив.

Докипілося до того, що врешті зірвало покришку. Аді і її Недостойний молодик втекли до Атланти, де Емері була обіцяна робота у конкурентів. Тато бісився. Великі Злюки, що приїхали на вікенд додому з Брейденської школи, підслухали, як він розмовляв по телефону в своєму кабінеті, кажучи комусь, що Емері Полсона скоро привезуть назад і він його відшмагає нагаєм до півсмерті. Він їх обох відшмагає!

Відтак він каже — Та ні, заради Бога. Хай буде, як буде. Вона сама собі послала постіль. Сама хай в ній і спить.

Після цього прийшла буря. Аліса.

Ліббіт відчувала її наближення. Вона відчувала, як почав здійматися вітер і дути з простих грифельних, чорних, як смерть, штрихів. Потужність справжнього урагану, коли він врешті надійшов — безпросвітна злива, гомінкі, як у паротяга, завивання бурі, — налякала її дуже, так, ніби вона звала собаку, а з’явився вовк.

Але потім вітер ущух, вийшло сонце і все було гаразд. Краще, ніж просто добре, бо наслідки Аліси примусили на якийсь час забути про Аді і її Недостойного молодика. Елізабет навіть чула, як Тато стиха щось наспівував, розчищаючи з містером Шенінгтоном двір перед будинком. Тато сидів за кермом маленького червоного трактора, а містер Шенінгтон накидав обламане пальмове гілляччя й листя у маленький причеп, що тягнувся позаду.

Лялька шепотіла, муза розповідала свою казку.

Елізабет прислухалась і того ж дня намалювала місце напроти Відьмацької скелі, де, як їй нашепотіла Новін, лежать зараз на видноті поховані скарби.

Ліббіт просить Тата піти і подивитися, вона прохає, прохає, прохає. Тато каже — НІ. Тато каже, що він надто утомлений після роботи у дворі, надто виснажений.

Няня Мельда каже — У воді вас, може, трохи попустить, містере Істлейк.

А ще Няня Мельда каже — Ви ж знаєте, яка вона зараз. Якщо вона каже, щось там є, то, можливо...

Отже, вони спускаються на берег до Відьмацької скелі — Тато в купальному костюмі, який йому вже замалий, і Елізабет, і близнючки, і Няня Мельда. Ганна з Марією були в школі, а Аді... та краще не згадувати про неї. Аді В НЕМИЛОСТІ. Няня Мельда несла червоний пікніковий кошик. У ньому була їжа, капелюшки від сонця для близнючок рисувальні знаряддя Елізабет, Татів пістоль і кілька гарпунів до нього.

Тато взуває свої ласти, забрідає в солоний бульйон по коліна і каже — Тут холодно! Краще б це не забрало багато часу, Ліббіт. Розповідай мені, де лежать твої скарби.

Ліббіт каже — Я розкажу, а ти мені пообіцяєш віддати порцелянову ляльку?

Тато каже — Будь-яка лялька — твоя, це законний приз за спасіння на морі.

Муза це побачила, а дівчинка намалювала. Так заснувалося їх майбуття.