Лицар Відображень

2

— Як і ваші жарти, — відповів я, — думки мої безцінні. Доведеться мені плескати вам в долоні. У той час я не тільки нічого про це не знав, але навіть не здогадався зіставити кілька фактів. Ти це хотіла почути?

— Так, — сказала вона.

— Радий, що настав момент, коли справи у вас пішли не так, як потрібно, — додав я.

Вона зітхнула, кивнула і надпила вина.

— Так, прийшов такий момент, — визнала Ясра. — Я абсолютно не чекала, що в такій простій грі доведеться дати задній хід. Важко повірити, що в Світі стільки іронії.

— Якщо тобі потрібне моє схвалення, доведеться висловитися трохи ясніше, — сказав я.

— Знаю. У відомому сенсі мені дуже неприємно міняти той смутно спантеличений вираз обличчя, який ти цього разу начепив, щоб порадіти моєму незавидному положенню. Тим не менш, можна знайти ще дещо, що, повернувшись іншою стороною, засмутить тебе ще більше.

— Сьогодні виграв, завтра програв, — сказав я. — Готовий тримати парі, дещо з тих самих пір ще ставить тебе в глухий кут.

— Наприклад? — Запитала вона.

— Наприклад, чому жодна з спроб вбити мене тридцятого квітня не вдалася.

— Я вважаю, Рінальдо влаштовував саботаж і застерігав тебе.

— Неправильно.

— Тоді що ж?

— Ті'га. Її примусили захищати мене. Може, ти пам'ятаєш її — в ті дні вона мешкала в тілі Гейл Лампрен.

— Гейл? Дівчисько Рінальдо? Мій син зустрічався з демоном?

— Ну-ну, не треба бути упередженим. На першому курсі він викидав номери і почистіше.

Вона ненадовго задумалася, потім повільно кивнула.

— Тут ти правий, — визнала вона. — Про Гейл я забула. А ти так і не дізнався, чому це все відбувалося — не рахуючи того, в чому тоді в Амбері зізналася тобі ця тварюка?

— Так і не дізнався, — сказав я.

— У такому світлі весь той період виглядає ще більш дивно, — задумливо промовила вона, — особливо тому, що наші шляхи знову перетнулися… Цікаво…

— Що?

— Вона там перебувала, щоб захищати тебе або щоб заважати мені? Твій охоронець… або моє прокляття?

— Важко сказати, результат-то один і той же.

— Але вона явно стала тинятися біля тебе зовсім недавно — а це говорить на користь останнього.

— Звичайно, якщо тільки вона не знає щось, що невідомо нам, — сказав я.

— Наприклад?

— Наприклад, що між нами можливий новий конфлікт.

Вона посміхнулася.

— Тобі слід було піти вчитися на юриста, — сказала вона. — Ти такий же хитрий і нещирий, як твоя амберська рідня. Хоча я можу, не покрививши душею, сказати, що нічого з того, що входило в мої плани, не можна було б витлумачити таким чином.

Я знизав плечима.

— Просто прийшло в голову. Будь ласка, продовжуй історію Джулії.

Вона проковтнула кілька шматків. Я склав їй компанію, а потім виявив, що їм і не можу зупинитися. Я подивився на Мандора, але той зберігав незворушний вираз лиця. Він ніколи не дозволяв собі покращувати смак магічними засобами або примушувати обідаючих підчистити з тарілок все. Як би там не було, перш, ніж Ясра заговорила знову, з цієї зміною страв було покінчено. Враховуючи це, навряд чи у мене були причини скаржитися.

— Після того, як ви розлучилися, Джулія займалася з різними вчителями, — почала вона. — Раз вже я задумала змусити їх говорити або робити речі, які позбавлять її ілюзій або розчарують настільки, що вона прийметься підшукувати собі когось ще, домогтися цього виявилося неважко. Це було незадовго до того, як вона прийшла до Віктора, який вже перебував під нашою опікою. Я наказала йому умовити Джулію залишитися, махнути рукою на звичайні попередні переговори, і зайнятися її навчанням перед тою присвятою, що я вибрала для неї.

— А саме? — Перебив я. — Навколо повнісінько всяких присвят, ось тільки закінчуються всі вони по-різному і дуже специфічно.

Ясра посміхнулася і кивнула, розламавши булочку і намазуючи її маслом.

— Я сама провела її через те, що вибрала — дорогою Зламаного Лабіринту.

— Судячи з назви, це щось небезпечне з амберських окраїнних Відображень.

— До твого знання географії не причепишся, — сказала вона. — Але це зовсім не так небезпечно, якщо знати, що робиш.

— Я це ось як розумію, — сказав я. — Світи Відображень, де існують відображення Лабіринту, можуть вміщати в себе лише його неповноцінні копії, а це завжди означає ризик.

— Ризик існує тільки, коли не знаєш, як з цим управлятися.

— І ти змусила Джулію пройти… Зламаний Лабіринт?

— Про те, що ти називаєш «пройти Лабіринт», я знаю тільки те, що мені розповідали мій останній чоловік і Рінальдо. По-моєму, треба від якогось певного початку зовні йти всередину нього вздовж ліній до того місця, де до тебе приходить сила?

— Так, — підтвердив я.

— У Зламаному Лабіринті, — пояснила вона, — входиш через яку-небудь ваду в ньому і йдеш до середини.

— Як же можна йти вздовж ліній, якщо вони розірвані або в них є дефекти? Справжній Лабіринт знищить того, хто порушив структуру.

— Там ходять не по лініях, а по проміжках, — сказала вона.

— А коли виходиш… то? — Запитав я.

— Ти несеш в собі образ Зламаного Лабіринту.

— А як ти користуєшся ним для того, щоб чаклувати?

— За допомогою дефектів. Викликаєш образ, і це нагадує темний колодязь, з якого черпаєш силу.

— А як ви подорожуєте серед Відображень?

— Майже як ви — в моєму розумінні, — сказала вона. — Але з нами завжди тріщина.

— Тріщина? Не розумію.

— Тріщина в Лабіринті. Вона слідує за нами через Відображення. Поки подорожуєш, вона завжди поруч: іноді це тріщинка товщиною з волосину, іноді — велика розколина. Вона переміщається і може з'явитися раптово, де завгодно — провал в реальності. Ось ризик для йдучих дорогою Зламаного Лабіринту. Впасти туди — смерть.

— Тоді тріщина повинна ховатися у всіх ваших заклинаннях, як пастка.

— У кожній справі — свій ризик, — сказала Ясра. — Уникати тріщин — частина мистецтва.

— Це і є те посвята, через яку ти провела Джулію?

— Так.

— І Віктора?

— Так.

— Я розумію, про що ти, — відповів я, — але треба ж віддавати собі звіт в тому, що Зламані Лабіринти черпають свою силу зі справжніх.

— Звичайно. Ну і що? Якщо постаратися, подоба виходить не гірше першотвору.

— До речі, скільки вдалих?

— Вдалих?

— Вони повинні б вироджуватися від Відображення до Відображення. Де ти проводиш межу і кажеш собі: «Після цього зламаного Відображення я не стану ризикувати зламати собі шию?»

— Зрозуміло, що ти хочеш сказати. Працювати можна, скажімо з першими дев'ятьма. Я ніколи не заходила далі. Найкраще — перші три. Трьома наступними ще можна керувати. Три наступних — вже куди більший ризик.

— Тріщина щоразу збільшується?

— Ось саме.

— Чому ти розкриваєш мені такі секрети?

— Ти — посвячений більш високого рівня, так що це не має значення. Крім того, ти ніяк не можеш вплинути на стан речей. І останнє — ти повинен знати це, щоб оцінити фінал історії.

— Гаразд, — сказав я.

Мандор ляснув по столу, і перед нами з'явилися кришталеві чашки з лимонним шербетом. Ми зрозуміли натяк і, перш, ніж відновити розмову, промочили горло. З якогось далекого коридору в кімнату полилася тиха музика. Звідкись ззовні, найімовірніше, з Замку, до нас долинули дзенькіт і дряпають звуки, як ніби вдалині щось копали і згрібали.

— Отже, Джулія пройшла твоє посвячення, — підказав я.

— Так, — сказала Ясра.

— Що сталося потім?

— Вона навчилася викликати Зламаний Лабіринт і користуватися ним, щоб магічно бачити і накладати закляття. Вона навчилася витягувати через тріщини в ньому грубу силу. Вона навчилася відшукувати дорогу в Відображення.

— Не забуваючи при цьому про провал? — Припустив я.

— Саме так, і до цього у неї безумовно був талант. До речі кажучи, у неї чуття абсолютно на все.

— Мене дивує, що смертний може пройти Лабіринт — навіть якщо це його зіпсоване відображення — і вижити.

— Це вдається небагатьом, — сказала Ясра. — Інші наступають на лінії або вмирають таємничою смертю в зоні пролому. Проходить, напевно, відсотків десять. Це непогано. Дещо обмежує доступ. З тих, хто пройшов його, лише деякі здатні належним чином навчитися чародійському ремеслу, щоб щось являти собою, як знавці.

— І ти кажеш, як тільки Джулія зрозуміла, що їй потрібно, вона дійсно виявилася краще Віктора?

— Так. Я й уявити собі не могла, наскільки, поки не стало надто пізно.

Я відчув на собі її погляд, як ніби Ясра перевіряла, яка буде моя реакція.

Відірвавши очі від тарілки, я підняв брову.

— Так, — продовжувала вона, явно задоволена. — Ти не знав, що це Джулію ти заколов біля Джерела?

— Ні, — признався я. — Маска весь час ставила мене в безвихідь. Я не міг уявити собі жодного мотиву для того, що відбувається. Самим дивним виявилися квіти, а потім, я дійсно так і не зрозумів, блакитні камені — твоя робота або Джулії?

Вона розсміялася.

— Блакитні камені і печера, звідки вони походять, — щось на зразок сімейної таємниці. Їх речовина — свого роду магічний ізолятор, але якщо з'єднати два шматки, виникає зв'язок, так що володій ти належною чутливістю і залишивши собі шматок, ти отримуєш можливість стежити за пересуваннями другого шматка по Відображеннях.

— По Відображеннях?..

— Так.

— Навіть коли б у мене не було ніяких здібностей до цього?

— Навіть у такому випадку, — сказала вона. — Це все одно, як стежити за механізмом, що переміщує Відображення. На це здатний будь-хто, якщо він досить моторний і чутливий. Просто ще трохи розширюєш практику. У момент, коли відображення переміщується, ти переміщаєшся сам — тут скоріше йдеш по сліду, який залишає переміщаючий механізм, ніж за самим Відображенням…

— За самим, за самим… Ти намагаєшся пояснити, що у когось з'явилися переваги перед тобою?

— Правильно.

Я підняв очі саме вчасно, щоб побачити, що Ясра почервоніла.

— Джулія? — Сказав я.

— Ти починаєш розуміти.

— Ні, сказав я. — Ну, може, зовсім трішки. Вона виявилася більш обдарованою, ніж ти чекала. Це ти мені вже говорила. У мене склалося враження, що вона залишила тебе в дурнях. Але як або в чому, я точно не знаю.

— Я приводила її сюди, — сказала Ясра, — щоб захопити таке-сяке спорядження — хотілося забрати його з собою в перше коло відображень поруч з Амбером. Дійсно, тоді вона подивилася мою робочу кімнату в Замку. А я в той час була, напевно, занадто товариська. Але звідки мені було знати, що Джулія все бере на замітку і, ймовірно, щось замишляє? Я вважала, що вона ще занадто залякана, щоб віддаватися подібним роздумам. Треба визнати, вона відмінна актриса.

— Я прочитав щоденник Віктора, — сказав я. — З нього випливає, що ви весь час були в масках або капюшонах і користувалися закляттями, які спотворюють голос?

— Так, але, по-моєму, замість того, щоб вселити Джулії страх і належну смиренність, я розворушила у ній жадібність до всього магічного. Здається мені, якраз тоді вона і підібрала один з моїх траголітів… тих блакитних каменів… Все інше — надбання історії.

— Не для мене.

Переді мною з'явилася чаша з незнайомими овочами, аромат, тим не менше, був чудовим. Від чаші піднімалася пара.

— Подумай-но.

— Ти доставила її в Зламаний Лабіринт і провела посвяту… — почав я.

— Так.

— Як тільки їй представлялася можливість, — продовжував я, — вона використовувала… траголіт, щоб повернутися в Замок і дізнатись ще які-небудь твої секрети.

Ясра тихенько поплескала в долоні, спробувала овочі та швидко взялася за їжу. Мандор посміхався.

— Далі здаюся, — зізнався я.

— Будь хорошим хлопчиком, їж, — сказала вона.

Я послухався.

— Мої висновки з цієї чудової історії засновані виключно на знанні людської натури, — несподівано помітив Мандор, — але я сказав би, що їй хотілося перевірити і кігті, і крила. Здогадуюся, що Джулія повернулася, кинула виклик своєму колишньому вчителю — цьому Віктору Мелману — і билася з ним на чаклунський дуелі.

Я почув, як Ясра шумно втягнула повітря.

— Це дійсно всього лише здогад? — Запитала вона.

— Правда, — відповів він, бавлячись вином у кубку. — Більше того, я здогадуюся, що і ви одного разу проробили щось подібне зі своїм учителем.

— Який чорт розповів тобі про це? — Запитала вона.

— Я тільки здогадуюсь, що Шару був вашим учителем… а може, і більше, ніж вчителем, — сказав він. — Але це пояснило б і те, що ви заволоділи цим замком, і те, що зуміли застати його колишнього господаря зненацька. Він, можливо, навіть відволікся на хвилину від оборони, щоб від душі проклясти вас і побажати такій же долі в один прекрасний день наздогнати і вас. І навіть якщо нічого подібного не було, справи у людей нашого ремесла іноді роблять повний круг.

Вона хихикнула.

— Тоді ім'я цьому чортові — Розум, — сказала вона з ноткою захоплення в голосі. — Більш того, ти викликав його інстинктивно, а це вже мистецтво.

— Приємно усвідомлювати, що він все ще йде на мій поклик. Треба вважати, Джулія таки була здивована, що Віктор здатний їй суперечити.

— Вірно. Вона не очікувала, що ми зазвичай укутуємо учнів одним-двома захисними шарами.

— Але її власна оборона виявилася щонайменше — не гіршою…

— Так. Хоча це, звичайно, було рівноцінно поразці. Вона знала, що мені стане відомо про її бунт, і я незабаром з'явлюся, щоб приструнити її.

— О, — зауважив я.

— Так, — заявила Ясра. — Ось чому вона фальсифікувала власну смерть, і цим, треба зізнатися, надовго пошила мене в дурні.

Я пригадав той день, коли прийшов до Джулії в будинок, знайшов труп, як на мене напала та тварина. Обличчя трупа частково було знищено, те, що вціліло — було в крові. Але жінка була зростом з Джулію, загальна схожість теж зберігалася. І потім, вона була там, де і слід. І тут я привернув увагу істоти, яка сховалася там, схожа на собаку, яка, можна так сказати, відволікла мене від питань ідентичності. До того часу, як я закінчував боротися за своє життя під акомпанемент наближення сирен, мене більше цікавило, як би втекти, ніж подальше розслідування. Коли б я потім подумки не повертався до тієї сцени, я бачив тільки мертву Джулію.

— Неймовірно, — сказав я. — Чиє ж тоді тіло я знайшов?

— Поняття не маю, — відповіла вона. — Це могло бути якесь її «Я» з Відображень, або хто-небудь сторонній, з вулиці. Або труп, викрадений з моргу. Як впізнаєш?

— На ньому був один із твоїх блакитних каменів.

— Так. А другий — на нашийнику тієї істоти, яку ти вбив… а Джулія відкрила йому прохід.

— Навіщо? І до чого вела вся ця комедія?

— Фальшивка чистої води. Віктор думав, що Джулію вбила я, а я думала, що він. Він припускав, що це я відкрила прохід з Замку і послала цю бестію пополювати на неї. Я вважала, що це його рук справа, і була роздратована, що він приховав від мене, як швидко робить успіхи… Адже це рідко віщує щось хороше.

Я кивнув.

— Цих тварюк ти розводиш тут?

— Так, — відповіла вона, — а ще я поселила їх у кілька сусідніх Відображень. Дехто отримав блакитні стрічки.

— Я віддаю перевагу чортам з пекла, — сказав я. — Вони куди розумніші і ведуть себе краще. Значить, Джулія залишила тіло і замаскувала прохід сюди, а ти думала, що її прикінчив Віктор, який підбирається до твоєї святая святих?

— Приблизно так.

— А він думав, що вона стала дуже небезпечна для тебе… та ще цей прохід… І що ти вбила її?

— Я НЕ ЗНАЮ точно, чи знайшов Віктор взагалі цей прохід. Він був здорово захований, ти ж переконався. Як би там не було, жоден з нас до кінця не усвідомлював, що ж Джулія проробила насправді…

— Тобто?

— Вона і мені підсунула шматок траголіта. Потім, після посвяти, вона скористалася його парою, щоб простежити за мною через усі Відображення до Бегма.

— Бегма? А якого біса ти там робила?

— Нічого важливого, — відгукнулася вона. — Я згадала про це просто щоб підкреслити її хитрість. У той час вона до мене не наближалася. Фактично я знаю про це тільки тому, що пізніше вона сама розповіла мені про це. Тоді вона стежила за мною від кордону Золотого Кола до Замку. Решту ти знаєш.

— Не впевнений.

— Щодо цього Замку у неї були свої плани. Коли вона застала мене зненацька, я і справді здивувалася. Ось так я і стала вішалкою.

— А Джулія вступила у володіння цим замком, надівши воротарську маску на випадок спілкування з людьми. Деякий час вона жила тут, набираючись сил, вдосконалюючи свою майстерність, вішаючи на тебе парасольки…

Ясра тихо загарчала, і мені згадалося, що кусається вона кепсько. Я поспішив змінити тему розмови.

— До цих пір не розумію, чому іноді вона шпигувала за мною, а іноді — Обсипала квітами.

— Уміють же чоловіки вивести з себе, — сказала Ясра, піднявши кубок і осушуючи його. — Тобі вдалося зрозуміти все, окрім причини.

— Вона відправилася за владою, — сказав я. — Що тут ще розуміти? Пригадую навіть, як одного разу ми довго сперечалися про владу.

Я почув, як Мандор видав смішок. Під моїм поглядом він відвів очі, хитаючи головою.

— Очевидно, — сказала Ясра, — вона все ще була до тебе небайдужа. І здається, вельми небайдужа. Вона гралася з тобою. Їй хотілося розворушити в тобі цікавість. Хотілося, щоб ти пішов за нею, знайшов її, а можливо, хотілося спробувати свою силу проти твоєї. Їй хотілося показати тобі, що вона варта того, в чому ти відмовив їй, коли відмовився їй довіряти.

— Значить, ти і про це знаєш.

— Іноді вона розмовляла зі мною, не соромлячись.

— Значить Джулія була так небайдужа до мене, що послала людей з траголітами йти по моєму сліду до самого Амбера і спробувати убити. До речі, це їм майже вдалося.

Ясра закашлялась і відвела очі. Мандор тут же встав, обійшов навколо столу і, всунувшись між нами, знову наповнив її кубок. У той момент, коли вона повністю була схована від мого погляду, почувся її тихий голос:

— Ні, не зовсім так. Цих убивць найняла… я. Рінальдо був далеко, попередити тебе він не міг, а я вважала, що він зробить саме це, тому подумала — спробую-но я дістатися до Мерліна ще раз.

— О, — зауважив я. — Може, тут бродять ще вбивці?

— Ні, ті були останніми, — сказала вона.

— Дуже приємно.

— Я не прошу вибачення. Просто пояснюю — щоб покласти край розбіжностям між нами. Не хочеш анулювати і цей рахунок? Мені потрібно знати.

— Я вже казав — хотілося б вважати, що ми квити. Це залишається в силі. А яке відношення до цієї історії має Юрт? Не розумію, як вони зспівалися і що вони значать одне для одного.

Перш, ніж повернутися на своє місце, Мандор додав крапельку вина і в мій келих. Ясра глянула мені в очі.

— Не знаю, — промовила вона. — Коли ми з нею боролися, у неї не було союзників. Скоріше всього, це сталося, поки я була нерухома.

— Що ти думаєш щодо того, куди вони з Юртом могли втекти?

— Нічого.

Я глянув на Мандора, але той похитав головою.

— Я теж не знаю, — сказав він. — Однак мені прийшла в голову дивна думка.

— Так?

— Я відчуваю необхідність підкреслити, що Юрт не тільки подолав Лабіринт і отримав могутність — він, незважаючи на всі свої шрами і бракуючі частини тіла, дуже схожий на тебе.

— Юрт? На мене? Ти, напевно, смієшся!

Він подивився на Ясру.

— Мандор ПРАВИЙ, — сказала вона. — Абсолютно ясно, що ви — рідня.

Я поклав виделку і потряс головою.

— Що за нісенітниця, — сказав я більше для самозахисту, ніж для впевненості. — Ніколи цього не помічав.

Мандор ледве помітно знизав плечима.

— Тобі потрібна лекція з психології заперечення? — Запитала мене Ясра.

— Ні, — сказав я. — Мені потрібно трішки часу, щоб до мене дійшло.

— Все одно прийшла пора наступної зміни, — оголосив Мандор, зробив широкий жест, і з'явилися нові страви.

— Через те, що ти звільнив мене, у тебе будуть неприємності вдома? запитала Ясра.

— До того часу, як вони зрозуміють, що тебе там немає, я сподіваюся скласти гарну історію, — відповів я.

— Іншими словами, неприємності будуть, — сказала вона.

— Ну, може, зовсім небагато.

— Я подивлюся, що можна зробити.

— У якому сенсі?

— Терпіти не можу бути комусь зобов'язаною, — сказала вона, — а ти зробив для мене більше ніж я для тебе. Якщо я знайду спосіб відвернути від тебе їх лють, я ним скористаюся.

— Що це ти задумала?

— Давай на цьому зупинимося. Іноді краще не знати занадто багато.

— Мені не подобається, як це звучить.

— Чудовий привід змінити предмет розмови, — сказала вона. — Юрт дуже сильно ворогує?

— Зі мною? — Запитав я. — Або ти побоюєшся, чи не повернеться він сюди за другою порцією?

— Якщо тобі завгодно поставити питання так — і те, і інше.

— Думаю, якби Юрт міг, він убив би мене, — повідомив я, поглядаючи на Мандора, який згідно кивнув.

— Боюся, що так, — заявив він.

— Що ж стосується того, чи повернеться він сюди ще раз за тим, що вже отримав, — продовжив я — тобі судити самій. Як тобі здається, наскільки він близький до того, щоб повністю заволодіти силами, які можна отримати від Джерела під час ритуалу?

— Точно сказати важко, — сказала вона, — тому що він перевіряв свої сили в умовах жахливої плутанини. Може, відсотків на п'ятдесят. Це тільки здогадки. Чи задовольниться він цим?

— Можливо. Наскільки ж небезпечним він тоді стане?

— Дуже небезпечним. Коли повністю освоїться з положенням речей. Тим не менше, він повинен розуміти, що, виріши він повернутися, він знайде тут охорону, з якою важко було б боротися навіть такому, як він… Тільки Шару, такий, який він зараз, став би непереборною перешкодою.

Я все їв і їв.

— Ймовірно, Джулія порадить йому не пробувати, — продовжувала вона, — адже вона знайома з Замком.

Я кивнув на знак того, що погоджуюся з таким зауваженням. Коли зустрінемось, тоді й зустрінемось. Зараз я трохи можу зробити, щоб цьому запобігти.

— Можна, тепер я задам тобі питання? — Сказала вона.

— Давай.

— Ті'га…

— Так?

— Я впевнена, вона навіть в тілі дочки герцога Оркуза не просто так зайшла в палац і добрела до твоїх апартаментів.

— Навряд чи, — відгукнувся я. — Вона — в числі офіційно запрошених.

— Можна дізнатися, коли прибули запрошені?

— Раніше, вдень, — відповів я. — Хоча, боюся, не можу вдаватися в подробиці щодо…

Вона махнула багато прикрашеною кільцями рукою, зробивши жест заперечення.

— Державні таємниці мене не цікавлять, — сказала вона, — хоча я знаю, що Найда зазвичай супроводжує свого батька в якості секретарки.

— І що ж?

— Її сестра прийшла з нею або залишалася вдома?

— Ти про Корал, вірно? — Запитав я.

— Так.

— Вона залишилася вдома, — відповів я.

— Спасибі, — сказала вона, повертаючись до трапези.

Чорт. До чого все це? Що Ясра знає про Корал такого, чого не знаю я? Щось, що має відношення до її нинішнього, невизначеного стану? Якщо так, чого мені буде коштувати з'ясувати це?

Тоді я поцікавився:

— Навіщо тобі це?

— Просто цікаво, — відповіла вона. — Я знала цю сім'ю в… кращі часи.

Ясра в сентиментальному настрої? Бути не може.

Тоді що ж?

— Припустимо, у цієї сім'ї є пара проблем? — Запитав я.

— Крім того, що в Найду вселилася ті'га?

— Так, — сказав я.

— Сумно чути, — була відповідь.

— Що це за проблеми?

— Корал ніби як потрапила в полон…

Вона впустила вилку, і та впала на тарілку, тихо дзвякнувши.

— Про що ти говориш? — Запитала Ясра.

— Вона потрапила не туди, куди слід було, — сказав я.

— Корал? Як? Куди?

— Це до деякої міри залежить від того, скільки ти знаєш про неї насправді, — пояснив я.

— Ця дівчинка мені подобається. Не грайся зі мною. Що трапилося?

Така відповідь мене більше ніж спантеличила. Але мені потрібно було не це.

— Ти добре знала її матір?

— Кінто… Я зустрічала її… на дипломатичних прийомах. Чарівна леді.

— Розкажи мені про її батька.

— Ну, він — член королівського дерева, але по лінії, яка не успадковує престолу. Перш ніж стати першим міністром, Оркуз був послом Бегми в Кашері. Його сім'я жила там разом з ним. Тому, природно, я бачилася з ним з багатьох спра…

Коли вона зрозуміла, що я дивлюся на неї, не відриваючись, крізь Знак Логрусу, через її Зламаний Лабіринт, вона підняла очі. Наші погляди зустрілися і вона посміхнулася.

— О, ти запитуєш про її батька, — сказала вона. Потім Ясра замовкла, а я кивнув. — Так, у цих плітках є частка правди, — нарешті помітила вона.

— Але точно ти не знаєш?

— На світі стільки пліток… більшу їх частину перевірити неможливо. Звідки мені знати, в яких з них є частка істини? І потім, мені-то що турбуватися?

— Звичайно, ти права, — сказав я. — І все-таки…

— Ще одне позашлюбне чадо старого, — повідомила вона. — Цікаво, рахує їх хто-небудь? Чудо, що у нього залишався час на державні справи.

— Хтось додумався, — сказав я.

— Ну, щоб бути чесною, до тих пліток, що я чула, додам, що там дійсно була сімейна схожість. Хоча про це мені важко судити — з більшою частиною сім'ї я особисто не знайома. Ти, кажеш, в цьому є частка правди?

— Так.

— Тільки через схожість або було щось ще?

— Щось ще.

Вона приємно посміхнулася і знову взяла вилку.

— Завжди насолоджуюся одкровеннями-казочками, які супроводжують тих, хто в цьому світі піднісся.

— Я теж, — підтвердив я, знову беручись за їжу.

Мандор прочистив горло.

— Навряд чи чесно, — зауважив він, — розповісти тільки частину історії.

— Ти правий, — погодився я.

Ясра знову звернула погляд на мене і зітхнула.

— Ну, гаразд, — сказала вона. — Я поставлю питання. Чому ти так впевнений… О, звичайно Лабіринт.

Я кивнув.

— Ну, ну, ну. Малятко Корал — Господиня Лабіринту. Це сталося зовсім недавно?

— Так.

— Гадаю, тепер вона десь у якомусь Відображенні… святкує.

— Хотів би я знати.

— Тобто?

— Вона зникла, але куди, не знаю. Це з нею зробив Лабіринт.

— Яким чином?

— Хороше питання. Не знаю.

Мандор відкашлявся.

— Мерлін, — сказав він, — можливо, поміркувавши над деякими питаннями, — він покрутив лівою рукою, — ти побажав би…

— Ні, — сказав я. — Нехай, як зазвичай, восторжествує обережність… Можливо, брате мій, і по відношенню до тебе теж — адже ти хаосський лорд. А в разі вашої величності це само собою зрозуміло, — я кивнув Ясрі, — незважаючи на те, що ви з цією леді знайомі і, можливо, ти навіть відчуваєш до неї деяку прихильність. — Вирішивши не занадто перебільшувати, я швидко додав: — Або, принаймні, не відчуваєш до неї злоби.

— Як я вже сказала, ця дівчинка мені дуже до душі, — заявила Ясра, нахиляючись вперед.

— Добре, — відповів я, — бо я хоч трохи, але відчуваю себе відповідальним за те, що трапилося — не дивлячись на те, що мене водили за ніс. І тому відчуваю себе зобов'язаним спробувати виправити справу. Тільки не знаю, як.

— Що ж сталося? — Запитала вона.

— Я якраз розважав її, коли вона висловила бажання подивитися Лабіринт. Я зробив їй послугу. По дорозі вона розпитувала про нього. Розмова здавався нешкідливою, я не став нічого приховувати. Знай я про плітки з приводу того, хто її батько, я би щось запідозрив. Загалом, коли ми туди потрапили, вона ступила в Лабіринт і пішла по ньому.

Ясра шумно зробила вдих.

— Людину чужої крові це знищило б, — сказала вона. — Вірно?

Я кивнув.

— Навіть одного з нас, — повідомив я, — якщо зробити кілька помилок.

Ясра захихотіла.

— Припустимо, у її матері і справді був роман з лакеєм або кухарем? — Зауважила вона.

— У неї мудра дочка, — сказав я. — Як би там не було, якщо вже хтось пустився проходити лабіринт, зворотного шляху немає. Поки вона йшла по ньому, мені довелося давати їй інструкції. Інакше я опинився б кепським господарем і це, безсумнівно, пошкодило б відносинам між ріднею в Бегмі та Амбері.

— Ти зіпсував би всі делікатні переговори? — Запитала вона напівсерйозно.

І тут у мене виникло відчуття, що їй прийшовся би до смаку відступ від теми, що стосується справжніх причин візиту делегації Бегми. Але я на цене клюнув.

— Можна сказати і так, — погодився я. — У будь-якому випадку Корал пройшла Лабіринт до кінця — а потім він забрав її.

— Мій останній чоловік казав мені, що з центру Лабіринту можна наказати йому доставити тебе куди завгодно.

— Це правда, — підтвердив я, — але якраз її наказ був небагато дивнішим: вона веліла Лабіринту відправити її, куди завгодно йому.

— Боюся, я не розумію.

— Я теж, але вона так сказала, і Лабіринт послухався.

— Ти хочеш сказати, Корал просто вимовила: «Відправ мене туди, куди хочеш відправити», і негайно випарувалася в невідомому напрямі?

— Саме.

— Здається, тоді можна припускати, що Лабіринт частково розумний?

— Якщо тільки, звичайно, він не відгукнувся на її неусвідомлене бажання відвідати якесь конкретне місце.

— Вірно. Гадаю, є і така можливість. Але у тебе не було можливості простежить за нею?

— У мене був козир, який я з неї зробив. Коли я спробував ним скористатися, то добрався до неї. Здається, Корал замкнена десь у темряві. Потім ми загубили контакт, і все скінчилося.

— Давно це було?

— За моїми особистими підрахунками, кілька годин тому, — сказав я. — Тут у вас час іде, як в Амбері?

— Різниця, по-моєму, невелика. Чому б тобі не спробувати ще разок?

— З тих пір я був трохи зайнятий. І до того ж обмірковував, як добитися цього якимсь іншим способом. Пролунав дзенькіт, побрязкування, і я відчув запах кави.

— Якщо ти питаєш, чи допоможу я тобі, — сказала Ясра, — я відповім так. Тільки я і справді не знаю, як за це взятися. Можливо, якщо б ти ще раз спробував її Карту… а я б підстрахувала тебе… ми змогли б до неї дістатися?

— Гаразд, — сказав я, поставивши чашку і намацуючи колоду.

— Давайте спробуємо.

— Я теж буду допомагати тобі, — заявив Мандор, піднімаючись на ноги і підходячи, щоб стати праворуч від мене.

Ясра підійшла і встала зліва. Я тримав Козир так, щоб нам усім було добре видно.

— Давайте почнемо, — сказав я і зосередився.