Хранителі

Післямова від Діна Кунца

Якщо мені пощастить дожити до такого поважного віку, коли мій гардероб складатиметься із самих лише халатів, просторих спортивних костюмів, капців у формі ведмедів та підгузників для дорослих, і я ще зможу писати романи у ті присмеркові часи, то, мабуть, отримуватиму від читачів листи на кшталт: «Мені сподобалася ваша нова книга, але “Хранителі”, яких ви написали в юному віці, — ваш найкращий твір». Я в ці часи уже підписуватиму книги з допомогою медсестри і медбрата, який триматиме слухову трубку, а сам лежатиму під крапельницею для внутрішньовенних вливань рідких начос[73]. На мені буде строкатий спортивний костюм, кращий навіть за той, що мав Преслі, коли замешкував у Лас-Вегасі. Читачі вітатимуть мене, отримуватимуть екземпляри мого останнього твору з автографом, але більшість із них проситиме написати сиквел до «Хранителів». Я з посмішкою обіцятиму подумати над цим, намагаючись не пускати слину, і пояснюватиму, що не братимуся за сиквел до тих пір, поки не буду впевнений, що він принаймні не вийде гіршим за відправний твір.

Після написання роману про Ейнштейна — генетично модифікованого золотистого ретривера з надзвичайно потужним інтелектом — і його друзів мене кілька років цікавило, чи зміг би я написати ще одну книгу, яка б мені настільки сподобалася. Коли я працював чи працюю над тим чи іншим романом, то спершу переживаю похмурі напади невпевненості, а потім сповнююся рішучістю, відчай змінюється радістю — хоча загалом у цьому процесі темних моментів більше, ніж світлих. Геть інакше стояла справа з «Хранителями», трудячись над якими, я відчував лише радість. Бажання добре писати неможливо втілити без важкої праці; пишучи цю книжку, я згаяв за клавіатурою не більше часу і затратив не більше сил, ніж гаяв і затрачав на інші свої твори, але в цьому конкретному випадку я працював із задоволенням, оскільки знав, що викристалізовую унікальний задум, створюю особливий матеріал та повнокровніших і тепліших персонажів, аніж в інших творах того періоду. В ті дні, які пролетіли наче одна мить, я перебував у тому стані, який психологи називають станом потоку, коли людина настільки сфокусована на певному виді діяльності, що працює значно швидше й перевершує саму себе. В атлетів це називається «бути в ударі».

Врешті-решт, я написав кілька книг, що сподобалися мені не менше за «Хранителів», але зараз, коли оце пишу цей нарис, мушу зізнатися від щирого серця, що жодної іншої книжки я настільки не обожнюю, як цю. Бо попри все, будучи вічним оптимістом, я впевнений, що те, що зображено в ній, колись станеться. Я вірю, що видатні уми нашого часу скоро винайдуть засіб від шишкуватого дубового грибка і покращать процес вирощування брюссельської капусти зі смаком арахісового масла. Я вірю, що суспільство стане таким дружним, що Біґфут нарешті вийде зі своєї схованки і зможе поселитись у будь-якому місті нашої країни (за умови, що він регулярно прийматиме душ). Якщо такий день настане, мені здається, що пан Біґфут прийде до мене, щоб узяти автограф і особисто подякувати за те, що я врешті-решт створив твір, кращий за «Хранителів». З наших побіжних спостережень за Біґфутом можна припустити, що це сором’язливий хлопчина з лагідною вдачею. Я буду засмучений, якщо виявиться, що я тяжко помилявся, і він відгризе мені руку, аби пообідати нею. Проте я не стану меншим оптимістом, і хоч у мене залишиться всього лише п’ять пальців, я й надалі намагатимуся написати книжку, кращу за цю історію про Ейнштейна.

В анотованій бібліографії «Компаньйон Діна Кунца», що розповідає про мій творчий шлях, автор написав про «Хранителів» таке: «У романі розкрито всі теми, що цікавили його [Кунца]: цілюща сила кохання та дружби; боротьба з минулим та особисті зміни; моральна вищість індивідуума над винаходами державних і крупних інститутів; таємниці природи та потенціалу людського розуму; зв’язок людства з Богом; позамежжя; як не втратити надію, усвідомлючи неминучість смерті». Без сумніву, це і є основними проблемами цього роману.

Зазвичай, пишучи подібні есеї до своїх творів, я намагався зробити їх легкими і потішними: серйозно я ставлюся до своєї праці, але не до самого себе. Врешті-решт, людство — це парад дурнів, а мені часто випадає керувати цим парадом. І все-таки в цей есей я додав краплю серйозності (прийнявши п’ять крапель), оскільки «Хранителі» дійсно запали мені в душу.

Я вважаю, що Бог, створюючи нас, заклав у кожного моральний імператив любові, і намагаюся зобразити це у всіх своїх творах. У «Хранителях» згаданий імператив є центральною темою, і я навіть натякнув про це читачеві в епіграфах на початку другої частини: «Сама лиш любов може об’єднати і зробити довершеними всіх живих істот, бо вона об’єднує за їхньою глибинною сутністю» (П’єр Тейяр де Шарден) і «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Євангеліє від Івана). Нам притаманно змінюватися на краще, щоб стати гідними особистостями, а не бути безликою частиною аморфної маси. Кожен із нас наділений здібністю любити і має потребу в любові, кожен із нас може віддати своє життям заради тих, кого любить, — і саме в цих наших рисах проступає образ Бога, а отже, розвиваючи в собі ці якості, ми стаємо богоподібними.

Саме тому я дуже сподіваюся, що ця книга виявиться вартою вашої уваги і що ви прочитаєте її на одному подиху, а не просто візьметеся аналізувати тематичні лінії мого роману. Сподіваюся, що, читаючи його, ви від хвилювання так соватиметеся у кріслі, що ваша задниця буде в синцях від постійних падінь на підлогу. Сподіваюся, що цей роман змусить вас сміятися і плакати. Роман може мати бозна-які карколомні сюжети і символіку, але гріш їм ціна, якщо він виявиться нецікавий.

Коли я вже буду старезним як світ і ви прийдете до мене за автографом — я у цей час сидітиму в рожевому пацьорчастому халаті або в спортивному костюмі, на якому будуть вишиті епізоди з «Помічників»[74] Мо Говарда[75], — мені буде приємно почути від вас кілька теплих слів, які ви зможете прошепотіти в мою слухову трубку, навіть якщо ви прошепочете, що «Хранителі» — моя найкраща книга, цей роман про хвостатого героя, який сам у кінці книги завів роман. Але якщо з вами буде Біґфут, то в такому разі я попрошу і вас про одну послугу: запитайте в нього, чи він у доброму гуморі, а також, чи він уже пообідав.