Хранителі

Розділ 9

1

У неділю Трейвіс помітив, що Ейнштейн досі їсть менше, ніж завжди, але в понеділок, 29 листопада, як і у вівторок, ретривер почувався добре. Він з’їв усе до крихти і читав нові книги. Пес чхнув лише раз, але не кашляв.

Так, ретривер пив більше води, ніж звичайно, але не в надмірній кількості. Він більше часу проводив біля каміна і не так жваво бігав кімнатами… втім, наближалася зима, а поведінка тварин залежить від пори року.

У книгарні в Кармелі Нора придбала «Ветеринарний довідник собаківника». Вона кілька годин штудіювала його за кухонним столом, шукаючи можливі пояснення симптомів Ейнштейна. З довідника дізналася, що апатія, часткова втрата апетиту, чхання, кашель і надмірна спрага можуть свідчити про сотні захворювань, а можуть нічого й не означати.

— Але це точно не застуда, — запевнила Нора. — У собак не буває застуди.

Але на час придбання книжки ці симптоми вже були доволі непомітними, тому вона вирішила, що пес цілком здоровий.

У комірчині Ейнштейн виклав: «ТРИМАЮ ХВІСТ ПІСТОЛЕТОМ».

Нахиляючись до пса і погладжуючи його, Трейвіс промовив:

— Гадаю, тобі видніше.

«ЧОМУ КАЖУТЬ ТРИМАЮ ХВІСТ ПІСТОЛЕТОМ?»

Поскладавши фішки назад, Трейвіс промовив:

— Бо це означає «все гаразд».

«АЛЕ ЧОМУ ЦЕ ОЗНАЧАЄ ВСЕ ГАРАЗД?»

Трейвіс замислився над цим фразеологізмом — «тримати хвіст пістолетом» — і зрозумів, що не може його пояснити. Тому він запитав у Нори, котра якраз підійшла до дверей комірчини, але вона також не змогла відповісти.

Ретривер склав нове питання:

«ЧОМУ ГОВОРЯТЬ НАДІЙНИЙ ЯК ДОЛАР?»

— Це означає міцний, надійний, — промовив Трейвіс.

Нахилившись над ретривером, Нора додала:

— Ну, це простіше. Долар США колись був найнадійнішою і найстабільнішою валютою у світі. Гадаю, він нею й залишився. Вже упродовж кількох десятиріч долар не зазнавав жахливої інфляції у порівнянні з іншими валютами, отже, немає причин сумніватися в його надійності. Тому люди й кажуть: «Я надійний, як долар». Звісно, долар вже не той, що раніше, і ця фраза дещо застаріла, але її досі вживають.

«ЧОМУ ДОСІ ВЖИВАЮТЬ?»

— Бо… так було завжди, — промовила Нора, знизавши плечима.

«ЧОМУ ГОВОРЯТЬ ЗДОРОВИЙ ЯК КІНЬ? КОНІ НІКОЛИ НЕ ХВОРІЮТЬ?»

Зібравши фішки і поскладавши їх у трубки, Трейвіс промовив:

— Ні. Насправді коні — дуже тендітні тварини, незважаючи на їхні габарити. Вони дуже хворобливі.

Ейнштейн в очікуванні перевів погляд на Нору.

Жінка сказала:

— Напевне, ми так говоримо, бо коні виглядають сильними, тому складається враження, що вони ніколи не хворіють. Хоча це неправда.

— Звикай до того, що люди постійно плетуть нісенітниці, — сказав Трейвіс.

Натискаючи на педалі, ретривер виклав: «ВИ ДИВНІ ЛЮДИ».

Трейвіс подивився на Нору, і вони засміялися.

Ретривер продовжив: «ХОЧ ВИ Й ДИВНІ ЛЮДИ, АЛЕ ВСЕ Ж ВИ МЕНІ ПОДОБАЄТЕСЬ».

Допитливість і почуття гумору Ейнштейна свідчили про те, що він повністю видужав, якщо навіть до цього трохи прихворів.

Це було у вівторок.

У середу, 1 грудня, поки Нора малювала у своїй студії на другому поверсі, Трейвіс займався перевіркою системи безпеки і доглядом за зброєю.

В кожній кімнаті — під меблями, за занавісками і в шафах — була вогнепальна зброя, до якої можна було легко дотягнутися. Подружжя мало дві рушниці «мосберґ» із пістолетним руків’ям, чотири «сміт-вессони» 19-ої моделі, заряджені кулями 57-го калібру, два «вальтери» 38-го калібру, які вони возили із собою у пікапі чи в «тойоті», карабін «узі», а також два пістолети-кулемети «узі». Все це залізяччя вони могли б купити легально у місцевому магазині зброї, оскільки в них був будинок і прописка в окрузі, проте Трейвіс не хотів так довго чекати; йому було потрібно, щоб у першу ж ніч після їхнього заїзду в новий будинок у них уже була зброя. Тому за сприяння Ван Дайна вони з Норою знайшли нелегального торговця зброєю і придбали все необхідне. Звісно, вони не могли б купити пристрій для автоматичної стрільби для «узі» у легального продавця зброї, але знайшли три таких пристрої у Сан-Франциско, тож тепер карабін і пістолет-кулемет «узі» були повністю автоматичними.

Трейвіс обходив кімнати, перевіряючи, чи на місці зброя, чи не запилилася вона, чи добре змащена і чи повністю заряджені магазини. Він знав, що все гаразд, але для впевненості робив такі обходи щотижня. Хоча Трейвіс уже давно не служив, але колишні військові навички і вміння міцно засіли в ньому, тому в екстремальній ситуації вони проявилися швидше, ніж він гадав.

Прихопивши «мосберґ», Трейвіс разом з Ейнштейном обійшов будинок, зупиняючись біля кожного інфрачервоного давача, що були сховані й ретельно замасковані повсюди: за кімінням і рослинами, за стовбурами кількох дерев, що росли біля дому, за старим гнилим сосновим пеньком біля дороги. Сигналізацію він придбав легально в магазині електроніки в Сан-Франциско. Це була застаріла система безпеки, але Трейвіс вибрав її, оскільки працював з нею ще під час служби в загоні «Дельта» і вона засвідчила свою надійність. Кабелі від давачів проходили під землею і під’єднувалися до сигнального пристрою, схованого в одному із сервантів на кухні. Коли система вмикалася на ніч, то жодна більша за єнота істота не могла підійти непоміченою до будинку ближче ніж на десять метрів чи прокрастись у сарай на задньому дворі. При цьому не було жодних дзвінків чи сирен, бо це могло налякати Аутсайдера і він би втік. Трейвіс і Нора хотіли не спіймати монстра, a вбити. Тому коли спрацьовувала сигналізація, вона вмикала всі будильники в домі, встановлені на низькій гучності, але достатній, щоб розбудити Нору і Трейвіса і не злякати непроханого гостя.

Сьогодні всі давачі були на місці, як і завжди, тому господар лише трохи попротирав їх.

— Палацовий рів у нормі, мій лорде, — відзвітував він.

Ейнштейн схвально гавкнув.

В іржаво-червоному сараї Трейвіс з Ейнштейном оглянули обладнання, яке повинно були би стати неприємним сюрпризом для Аутсайдера.

У його північно-західному кутку, зліва від великих обертових дверей, до полиці було прикручено сталевий балон зі стисненим повітрям. У кутку по діагоналі, в задній частині приміщення, над пікапом і «тойотою» Трейвіс таким же чином прикріпив аналогічний балон. Вони нагадували великі пропанові балони, які зазвичай ставлять у літній кухні, щоб готувати їжу. Але там був не пропан, а оксид азоту, який іноді помилково називають «звеселяючим газом». Вдихнувши його перший раз, людина дійсно відчуває приплив сил і починає сміятися, але після другого вдиху одразу ж непритомніє. Стоматологи й хірурги часто використовують його як анестезійний засіб. Трейвіс придбав газ у магазині медичних товарів у Сан-Франциско.

Увімкнувши світло в сараї, Трейвіс перевірив давачі на обох балонах: тиск був у нормі.

Окрім великих обертових дверей спереду, в задній частині сараю були менші двері у людський зріст. Інших дверей не було. Кілька вікон на горищі Трейвіс забив дошками. Вночі, коли вмикалася сигналізація, він залишав менші задні двері відчиненими, сподіваючись, що Аутсайдер, зважившись поспостерігати за будинком з-за сараю, втрапить у пастку. Коли він відчинить двері й прослизне всередину, то задіє механізм, який зачинить їх на замок. Передні двері, вже зачинені знадвору, не дадуть йому вийти через них.

Одночасно з цим відкриються балони з оксидом азоту і менш ніж за хвилину звільняться від усього свого вмісту, позаяк Трейвіс обладнав їх аварійними хлипавками, під’єднаними до сигналізації. Він також позабивав усі щілини в сараї, ізолювавши приміщення найретельнішим чином, щоб не було витоку газу доти, доки не відчиняться одні із дверей.

Аутсайдер не міг також сховатися у пікапі чи в «тойоті», бо їх було замкнено. В сараї не знайдеться жодного закутка, де він міг би врятуватися від газу, тому і хвилини не мине, як знепритомніє. Трейвіс було прикидав, чи не використати якийсь отруйний газ, придбавши його на чорному ринку, але вирішив, що це вже занадто: якби щось пішло не так, Нора з Ейнштейном опинились би у смертельній небезпеці.

Коли Аутсайдер знепритомніє, Трейвіс просто відчинить двері, провітрить сарай, а потім увійде з карабіном «узі» і розстріляє непритомного монстра. У гіршому випадку, навіть якщо під час провітрювання Аутсайдер прокинеться, він буде зачумлений і дезорієнтований, тому його буде легко вбити.

Переконавшись, що у сараї все гаразд, Трейвіс з Ейнштейном вийшли на задній двір. Грудневий день видався холодним, але вітру не було. У лісі навколо обійстя нависла незвична тиша, і навіть дерева стояли непорушно. Небо було затягнуте синювато-сірими хмарами.

— Аутсайдер досі прямує сюди? — запитав Трейвіс.

Ейнштейн швидко заметляв хвостом: «Так».

— Він недалеко?

Ейнштейн понюшив чисте морозне повітря і побіг по периметру до північної частини лісу, де знову принюхався, підвів голову й уважно подивився у хащі. Цю процедуру він повторив і в південній частині обійстя.

Трейвісу здалося, що для визначення розташування Аутсайдера Ейнштейну потрібні були не лише зір, слух і нюх. Він відчував його зовсім по-іншому, ніж кугуара чи білку. Трейвіс дійшов думки, що пес використовує якесь невідоме шосте чуття — ментальне або напівментальне. Найімовірніше, цю ментальну здатність (або просто звичку) зініціювали звичні чуття.

Нарешті Ейнштейн повернувся до Трейвіса і якось дивно завив.

— Він недалеко? — перепитав Трейвіс.

Ейнштейн втягнув носом повітря і, наче вагаючись, оглянув ліс навколо.

— Ейнштейне, щось не так?

Врешті-решт ретривер гавкнув один раз: «Ні».

— Аутсайдер наближається?

Пес завагався, а потім відповів: «Ні».

— Впевнений?

«Так».

— Правда?

«Так».

Вдома, коли Трейвіс відчинив двері, Ейнштейн пішов на задній ґанок і якийсь час стояв там, востаннє оглядаючи подвір’я і притихлий напівтемний ліс. Потім, ледь здригнувшись, він зайшов усередину. Вдень під час перевірки засобів безпеки Ейнштейн був ніжнішим, аніж зазвичай: він терся об ноги Трейвіса, обнюхував його і постійно просив, щоб той його погладив чи почухав. Увечері, коли Трейвіс і Нора дивилися телевізор, а потім грали втрьох в «Ерудит», Ейнштейн продовжував ластитися. Він клав голову на коліна то Трейвісу, то Норі. Здавалося, ретривер готовий, щоб його до самісінького літа гладили або чухали за вухами.

З дня їхньої першої зустрічі на пагорбах Санта-Ани Ейнштейн час від часу поводився як звичайний пес, і тоді було важко повірити, що він наділений людським розумом. Сьогодні був саме такий випадок. Незважаючи на те, що під час гри в «Ерудит» ретривер проявляв неабияку кмітливість (він програв лише Норі й отримував страшенне задоволення, складаючи слова, які тонко натякали на її цікавий стан, хоча її вагітність ще не була помітна), але попри те зоставався просто собакою.

Нора і Трейвіс вирішили закінчити вечір якимось легким чтивом — детективами, — але Ейнштейн не хотів завдавати їм клопоту вставлянням книги у його пристрій для перегортання сторінок. Натомість він ліг на підлогу й одразу ж заснув.

— Він досі якийсь млявий, — промовила Нора.

— Але він з’їв усе. Та й день був доволі насичений.

Уві сні пес дихав нормально, тому Трейвіс не турбувався. Він навіть оптимістичніше, ніж раніше, дивився на їхнє майбутнє. Перевірка системи безпеки додала їм упевненості в цьому. Вони вірили, що впораються з Аутсайдером, коли той заявиться. Сміливість і відданність Гаррісона Ділворта поставили органи у глухий кут і унеможливили їхні розшуки — можливо, що й назавжди. Нора знову активно взялася за малювання, а Трейвіс вирішив одразу ж після знищення Аутсайдера скористатися своєю ліцензією агента з продажу нерухомості й узятися до роботи під новим іменем Семюела Гаятта. А якщо Ейнштейн і був досі кволий… то принаймні сьогодні він виглядав енергійнішим, аніж зазвичай, тому все повинно владнатися.

Тієї ночі Трейвісу нічого не снилося.

Вранці він прокинувся раніше за Нору, а коли узяв душ і одягнувся, його дружина також уже була на ногах. Дорогою до ванної вона поцілувала Трейвіса, вкусивши його за губу, і заспано промовила:

— Я тебе кохаю.

В неї були підпухлі очі, волосся позаплутувалось, а з рота пахло чимось кислим. Але Трейвіс був готовий затягнути її назад у ліжко, якби вона не сказала:

— Давай увечері, мій Ромео. Зараз моє серце жадає лише яєчні, бекону з тостами і кави.

Трейвіс спустився вниз і відкрив у вітальні віконниці, щоб впустити ранкове світло. Небо було хмарним і сірим, як і вчора, тому ввечері слід було чекати дощу.

На кухні він помітив, що двері в комірчину відчинені й там увімкнене світло. Він зазирнув туди, але Ейнштейна там не виявилось. На підлозі з фішок було викладено повідомлення, залишене ретривером уночі: «ПІСТОЛЕТ ЗЛАМАВСЯ. ЖОДНИХ ЛІКАРІВ. БУДЬ ЛАСКА. НЕ ХОЧУ НАЗАД ДО ЛАБОРАТОРІЇ. СТРАШНО. СТРАШНО».

Чорт забирай. Дідько.

Трейвіс вибіг з комірчини і крикнув: «Ейнштейне!»

Ніхто не гавкав і не біг.

На кухні вікна досі були зачинені, а світло з комірчини майже не проникало сюди, тому Трейвіс клацнув перемикачем.

У кухні Ейнштейна теж не було.

Трейвіс побіг у кабінет, але й там пса не виявилося.

З шалено розкалатаним серцем Трейвіс помчав нагору, перестрибуючи через кілька сходинок. Він зазирнув до третьої спальні, де вони планували зробити дитячу кімнату, а потім до студії. Але Ейнштейна теж там не було, як і в їхній спальні. Трейвіс у відчаї навіть зазирнув під ліжко. Він не міг зрозуміти, куди, в біса, подівся пес, і слухав, як Нора виспівує у душі (вона ще не знала, що відбувається). Трейвіс уже хотів було піти до неї, щоби повідомити, що трапилось щось жахливе, аж нараз згадав про ванну на першому поверсі. Він вибіг зі спальні й помчав униз сходами настільки швидко, що ледь не перечепився. У ванній, між кухнею та кабінетом, він знайшов згубу.

У ванній стояв сморід. Пса знудило в унітаз, але він не спустив після себе воду, хоч завжди це робив; напевне, йому забракло сил або тверезості розуму. Ейнштейн лежав на боці. Він ще був живий, висновуючи з його хрипкого дихання. Коли Трейвіс заговорив до нього, ретривер спробував підняти голову, але йому забракло сил.

Але його очі…

Трейвіс надзвичайно обережно припідняв голову ретривера й побачив, що його чудові виразні карі очі ледь вкрилися поволокою. З них сочилася водяниста жовта рідина, засихаючи на його золотистій шерсті; така ж рідина текла з його ніздрів.

Приклавши руку до шиї ретривера, Трейвіс відчув важкий і нерегулярний пульс.

— Ні, — промовив Трейвіс. — О ні, о ні. Цього не буде, хлопче. Я не допущу цього.

Він опустив голову ретривера на підлогу, піднявся і пішов до дверей. Ейнштейн майже беззвучно заскавчав, наче благав, щоб його не залишали одного.

— Я скоро буду, — пообіцяв Трейвіс. — Ти тільки тримайся, хлопче. Я скоро буду.

Він помчав до сходів і тепер злетів ними нагору ще швидше, ніж до цього. Він захекався, а його серце так калатало, що, здавалося, зараз вискочить із грудей.

Нора якраз ішла з душу в спальню, гола і мокра.

Трейвіс, затинаючись від паніки, вигукнув:

— Одягайся! Швидше! Заради Бога, нам потрібно до ветеринара.

— Що трапилося? — ошелешено запитала Нора.

— Ейнштейн… швидше… Здається, він помирає.

Поки Нора вдягалася, Трейвіс ухопив з ліжка ковдру і побіг вниз. За цей час ретривер, здавалося, почав дихати ще гірше й уривчастіше. Трейвіс склав ковдру вдвоє, а потім учетверо і поклав на неї пса.

Ейнштейн застогнав від болю, наче кожен рух завдавав йому страждань. Трейвіс промовив:

— Спокійно, спокійно. Ти одужаєш.

У дверях з’явилася Нора, на ходу застібаючи вологу блузку, позаяк, щоб не гаяти часу, вділа її просто на мокре тіло. Її розплетене волосся також було мокре.

— О ні, волохата мордо, — задихаючись від емоцій, промовила Нора.

Вона хотіла нахилитися і хоч би торкнутися ретривера, але не можна було гаяти жодної хвилини.

— Піджени пікап до будинку, — сказав Трейвіс.

Нора побігла до сараю, а Трейвіс тим часом загорнув Ейнштейна в ковдру, так що з неї виглядали лише його голова, хвіст і задні лапи. Трейвіс намагався не завдавати ретриверу нових страждань, але марно: той вив від болю. Взявши пса на руки, він поніс його з ванної через кухню на вулицю. Він зачинив двері, але не замикав їх, наплювавши на безпеку.

Надворі було прохолодно. На відміну від учорашньої днини, вічнозелені дерева розхитувались і тремтіли. У цьому розхитуванні й порипуванні голчастого гілля було щось зловісне. Інші дерева з голими кронами наче здіймали у похмуре небо свої чорні кістляві руки.

Нора у сараї завела пікап, і двигун заревів.

Трейвіс обережно спустився сходами й пішов у бік доріжки так обачно, наче ніс у руках найтоншу стародавню порцеляну. Різкі пориви вітру здіймали його волосся, торгали звислі кінці ковдри і куйовдили шерсть на голові Ейнштейна. Здавалося, що лиховісний вітер намагається відібрати у Трейвіса пса.

Нора розвернулася, виїхала і зупинилася, очікуючи Трейвіса. Вона вирішила сама кермувати.

Правду кажуть, що іноді в екстремальних ситуаціях та під час великих душевних потрясінь жінки краще від чоловіків уміють приймати рішення й робити правильні кроки. Трейвіс влип у пасажирське сидіння, пригортаючи замотаного у ковдру пса. Він був не в тому стані, щоб сідати за кермо. Його всього трясло, і він зрозумів, що з того самого моменту, коли він знайшов Ейнштейна у ванній, у нього з очей безнастанно котяться сльози. Трейвіс усілякого зазнав під час військової служби, але жодного разу не панікував і не завмирав від страху, навіть під час смертельно небезпечних операцій, що їх проводив загін «Дельта». Але тут була інша ситуація: це ж Ейнштейн, його дитина. Якби він сів за кермо, то напевне врізався б у якесь дерево або злетів у кювет. У Нори в очах теж бриніли сльози, але вона стримувала їх і, прикусивши губу, вела машину так, наче була вродженим каскадером. В кінці путівця вона звернула на північ і помчала звивистим шосе «Пасіфік коуст» до Кармела, де була надія знайти хоча б одного ветеринара.

Під час їзди Трейвіс розмовляв з Ейнштейном, намагаючись заспокоїти і підбадьорити його:

— Все буде добре, не переживай. Все не так погано, як здається. Скоро будеш як нова копійка.

Ейнштейн заскавчав і безсило заворушився. Трейвіс знав, у чому причина: пес боявся, що ветеринар помітить татуювання у вусі, впізнає його і відправить назад у Банодайн.

— Не переживай за це, волохата мордо. Ніхто не відбере тебе у нас, клянуся Господом! Лише через мій труп, а вбити мене їм точно не під силу.

— Не під силу, — похмуро погодилася Нора.

Але Ейнштейн, притиснутий у ковдрі до грудей Трейвіса, відчайдушно затремтів.

Трейвіс згадав складені фішки на підлозі у комірчині: «ПІСТОЛЕТ ЗЛАМАВСЯ… СТРАШНО… СТРАШНО».

— Не бійся, — благав пса Трейвіс. — Тобі нема чого боятися.

Незважаючи на щиросерді запевнення хазяїна, Ейнштейн продовжував тремтіти і боятися. Трейвісу теж було страшно.

2

Зупинившись на заправці «Арко» біля в’їзду до Кармела, Нора знайшла адресу ветеринара у телефонній книзі й одразу ж зателефонувала, аби впевнитися, що він на місці. Кабінет лікаря Джеймса Кіна був на Долорес-авеню у південній частині міста. Близько дев’ятої пікап приїхав на місце.

Нора очікувала побачити типову стерильну ветеринарну клініку, тому здивувалася, збагнувши, що кабінет лікаря Кіна розташовується в нього вдома. Він мешкав у химерному англійському котеджі з каменю і дерева, із закрученим дахом. Будинок був двоповерховий.

Коли Нора і Трейвіс з Ейнштейном на руках бігли кам’яною доріжкою, лікар Кін уже відчиняв двері, так наче виглядав їх. Хоча вивіска повідомляла, що вхід до операційної з іншого боку, ветеринар повів їх через парадний вхід. Лікар був високим чоловіком зі скорботним землистим обличчям. У нього були сумні карі очі, але він тепло всміхався і поводився дуже люб’язно.

Зачинивши двері, він попрохав:

— Сюди, будь ласка.

Лікар швидко повів їх коридором з дубовим паркетом і довгим вузьким східним хідником. Зліва, за аркою, виднілася зі смаком облаштована вітальня. Вона дійсно виглядала обжитою: підставки для ніг навпроти крісел, настільні лампи, полиці, заставлені книгами, і в’язані шерстяні пледи, акуратно і зручно складені на деяких кріслах на випадок, якщо вечір буде прохолодним. В арці стояв чорний лабрадор. Він із серйозним виглядом спостерігав за процесією, ніби розуміючи, у якому поганому стані Ейнштейн. Лабрадор залишився у вітальні.

Вони пройшли услід за ветеринаром углиб будинку і, повернувши наліво від коридору, опинилися у надзвичайно чистій приймальні. Вздовж стін стояли шафи з білої емалі та неіржавної сталі, крізь скляні дверцята яких було видно пляшки із сироватками, піґулками і капсулами, а також купу порошкових інгредієнтів для приготування специфічніших препаратів.

Трейвіс обережно поклав Ейнштейна на оглядовий стіл і звільнив від ковдри.

Нора усвідомлювала, що вони з Трейвісом виглядали як майже збожеволілі батьки, котрі принесли до лікаря дитину при смерті. У Трейвіса почервоніли очі, і хоча він уже не плакав, але постійно сякався. Припаркувавши пікап навпроти будинку і поставивши його на ручник, Нора не могла більше стримувати сліз. Вона стояла по інший бік оглядового столу разом із Трейвісом і тихо ридала.

Вочевидь, ветеринар звик до подібних емоцій власників тварин, бо жодного разу не глянув зацікавлено на Нору і Трейвіса, не намагався їх заспокоїти, говорячи, що не варто так переживати і сумувати. Лікар Кін прослухав стетоскопом серце і легені ретривера, промацав живіт і за допомогою офтальмоскопа оглянув очі, з яких текла рідина. Під час усіх цих процедур Ейнштейн лежав непорушно, так ніби його паралізувало. Єдиними ознаками життя були тихе скавчання й уривчасте дихання.

«Це не так серйозно, як здається», — промовила про себе Нора, витираючи очі косметичною серветкою «Клінекс».

Глянувши на Нору і Трейвіса, лікар Кін запитав:

— Як його звати?

— Ейнштейн, — промовив Трейвіс.

— Як довго він у вас?

— Всього лише кілька місяців.

— Йому робили щеплення?

— Ні, — відповів Трейвіс. — Ні, чорт забирай.

— Чому?

— Складно пояснити, — промовив Трейвіс. — Але на це були причини.

— Немає жодної вагомої причини, — з осудом промовив Кін. — У нього ні свідоцтва, ні щеплень. Це дуже безвідповідально.

— Знаю, — приречено промовив Трейвіс. — Знаю.

— Що з Ейнштейном? — сказала Нора, подумки благаючи: «Хоч би це було не так серйозно, як здається».

Легенько погладжуючи ретривера, Кін промовив:

— У нього чумка.

Ейнштейна перенесли в куток кабінету і поклали на товстий поролоновий матрац для собак із поліетиленовим чохлом на застібці. Щоб Ейнштейн не міг нікуди піти — раптом у нього з’являться сили, — його прив’язали коротким ремінцем до кільця у стіні.

Лікар Кін зробив Ейнштейну ін’єкцію.

— Антибіотики, — пояснив він. — Вони не вилікують від чумки, але допоможуть подолати вторинне бактеріологічне зараження.

Він також вколов голку в одну з вен на лапі ретривера і під’єднав крапельницю, щоб запобігти зневодненню.

Коли ветеринар спробував одягнути на Ейнштейна намордник, Нора і Трейвіс були категорично проти:

— Це не тому, що він може вкусити, — пояснив лікар Кін. — Це для його ж безпеки, щоб він не міг дістатися зубами до голки. Коли в нього з’являться сили, він робитиме те, що й інші собаки з ранами: облизуватиме і кусатиме місце, яке його турбує.

— Але не наш пес, — заперечив Трейвіс. — Він — інший.

Обминувши Кіна, він зняв із ретривера намордник.

Ветеринар хотів було протестувати, але потім передумав:

— Добре. Хай буде так, принаймні зараз, поки він дуже кволий.

Досі не вірячи в страшну правду, Нора запитала:

— Але чому він так тяжко захворів? У нього були лише мінімальні симптоми, і ті минули за кілька днів.

— Половина собак, у яких чумка, взагалі не відчуває жодних симптомів, — сказав ветеринар, поставивши пляшечку з антибіотиком назад до шафи зі скляними дверцятами і викинувши використаний шприц у смітник. — Інші відчувають лише легке нездужання, а іноді слабкі симптоми переходять у… ось такий стан. Але в цьому є плюси.

Трейвіс присів над Ейнштейном, щоб той міг бачити його, не піднімаючи голови й не переводячи погляд, і відчувати любов і турботу хазяїна. Коли лікар сказав про плюси, Трейвіс одразу ж підвів голову.

— Які? Ви про що?

— Стан собаки до того, як він заразиться чумкою, часто визначає перебіг хвороби. Найгостріше вона проявляється у тварин, які перебувають у поганих умовах і зле харчуються. Але я бачу, що за Ейнштейном добре доглядали.

Трейвіс сказав:

— Ми намагалися добре його годувати і слідкували, щоб він був у хорошій формі.

— Ми часто купали і чистили його, навіть занадто часто, — додала Нора.

Посміхнувшись і схвально кивнувши, лікар Кін сказав:

— Це і є плюс. І це дуже обнадіює.

Нора подивилася на Трейвіса. Він лише на мить зустрівся з нею поглядом, а потім знову повернувся до Ейнштейна. Тож їй нічого не залишалося, окрім як запитати про найстрашніше:

— Лікарю, він одужає? Він буде… буде жити?

Вочевидь, Джеймс Кін усвідомлював, що його від природи похмурий вираз обличчя і сумовиті очі не вселяють упевненості. Він тепло посміхнувся і заговорив тихим, терплячим голосом, ставши одразу схожим на якогось дідуся. Хоча така поведінка, найвірогідніше, була награною, але здавалася щирою і додавала трохи радості тому вічно сумному вигляду, яким нагородив його Господь.

Лікар підійшов до Нори і поклав їй руки на плечі.

— Голубонько, ви любите цього пса, як власну дитину?

Нора закусила губу і кивнула.

— Тоді вам потрібно вірити. Ви повинні мати віру в Бога, котрий навіть про пташок турбується, як написано у Святому Письмі. І трохи вірте в мене. Я цього заслужив, бо хочу вас запевнити, що добре знаю свою справу.

— Я вірю, що ви хороший лікар, — промовила Нора.

Не відводячи погляду від Ейнштейна, Трейвіс глухо запитав:

— Але які шанси? Скажіть, якісь шанси є?

Відпустивши Нору і повернувшись до Трейвіса, Кін сказав:

— Ну, виділення з очей і носа аж ніяк не такі густі, як могли би бути. На животі нема гнійників. Ви, здається, казали, що він блював, але без проносу.

— Ні. Лише блювота, — промовив Трейвіс.

— Його лихоманить, але великої небезпеки в цьому нема. В нього було неконтрольоване слиновиділення?

— Ні, — відповіла Нора.

— Напади, під час яких він трусив головою і хапав повітря, наче намагаючись позбавитися від поганого присмаку в роті?

— Ні, — Нора і Трейвіс відповіли майже одночасно.

— Він бігав колами або падав без причини? Ви бачили, щоб він, лежачи, несамовито посмикував ногами, як під час бігу? Безцільно тинявся кімнатою, врізався у стіни, смикався чи щось подібне?

— Ні, ні, — відповів Трейвіс.

— Господи, таке могло бути? — промовила Нора.

— На другій стадії чумки — так, — відповів Кін. — Тоді вражається мозок, починаються напади, схожі на епілепсію, і справа може дійти до енцефаліту.

Трейвіс підвівся, відчувши неприємне ниття в животі. На непевних ногах він пішов було в бік Кіна, але, хитнувшись, зупинився. Він весь пополотнів, а в очах світився страх.

— Вражається мозок? Якщо він виживе, то… в нього буде пошкоджено мозок?

Нора відчула, як їй до горла підступила масляниста блювота. Вона уявила, як Ейнштейн житиме з пошкодженим мозком. Пес, розумний, як людина, достатньо розумний, щоби пам’ятати, яким він був особливим, а тепер усе втратив і веде блякле, сіре життя, а не таке, як раніше. Від страху Норі запаморочилося в голові, і вона сперлася об оглядовий стіл. Її ледь не знудило.

Кін продовжував:

— Більшість собак на другій стадії не виживає. Якщо він і виживе, то, звісно, мозок буде уражено. Його не обов’язково присипляти. Наприклад, він усе життя страждатиме від хореї, тобто мимовільного посмикування кінцівок. Це щось схоже на парез, але обмежується м’язами шиї. Проте він зможе жити доволі безтурботно, в нього нічого не болітиме, і він, як і раніше, зоставатиметься симпатичним домашнім улюбленцем.

Трейвіс майже зірвався на крик:

— Мені насрати, буде він симпатичним домашнім улюбленцем чи ні! Мене не цікавлять фізичні прояви ураження мозку. Що буде з його розумом?

— Він упізнаватиме хазяїна, — промовив лікар. — Він знатиме, хто ви, і буде вам відданий. Тут проблем не буде. Можливо, він багато спатиме, а іноді в нього з’являтимуться періоди апатії. Але майже напевне втратить деякі звички, тут не йдеться про те, що він забуде, чому його навчили…

Тремтячи всім тілом, Трейвіс промовив:

— Мені начхати, якщо він навіть обдзюрить весь будинок! Головне, щоб він думав!

— Думав? — перепитав явно спантеличений лікар Кін. — Еммм… що ви маєте на увазі? Врешті-решт, це собака.

Ветеринар спершу сприймав їхні тривогу і відчай у таких випадках як звичайну реакцію власників тварин, але тепер він почав дивитися на Нору і Трейвіса зі здивуванням.

Почасти щоб змінити тему розмови й відволікти ветеринара від підозр, а почасти тому, що вона просто хотіла почути відповідь, Нора запитала:

— Добре. Але невже в Ейнштейна друга стадія чумки?

Кін відповів:

— Наскільки я зрозумів, у нього перша стадія. Ми вже почали його лікувати, і якщо впродовж доби не буде нових серйозних симптомів, гадаю, далі першої стадії хвороба не зайде, відтак він видужає.

— А на першій стадії мозок не уражається? — так наполегливо запитав Трейвіс, що Кін знову звів брови.

— Ні. На першій стадії цього не буває.

— А якщо далі першої стадії не зайде, то він не помре? — сказала Нора.

Намагаючись говорити якомога лагідніше, щоб заспокоїти Нору, Джеймс Кін відповів:

— Ну, зараз дуже високі шанси, що пес перехворіє на чумку першої стадії без жодних наслідків. Ви повинні розуміти, що в нього дуже великі шанси одужати. Але водночас я не можу давати вам оманливу надію. Це жорстоко. Навіть якщо хвороба і зупиниться на першій стадії… Ейнштейн може померти. Більше шансів на те, що він житиме, але не можна виключати і летального кінця.

Нора знову почала плакати. Вона думала, що вже взяла себе в руки і готова бути сильною, проте зараз не стрималась і заплакала.

Нора підійшла до Ейнштейна, присіла поряд на підлогу і поклала руку йому на плече, щоб він відчув її підтримку.

Кіна почала трохи нервувати — і збивати з пантелику — їхня бурхлива емоційна реакція на погані новини. Лікар заговорив, і в його голосі з’явилася криця.

— Послухайте, все, що ми можемо зробити, — це припинити цю гіперопіку і сподіватися на краще. Без сумніву, йому доведеться залишитись тут, бо лікування чумки — досить складний процес, і він повинен проходити під наглядом ветеринара. Я робитиму йому внутрішньовенні вливання і колоти антибіотики… а якщо в нього почнуться напади, доведеться регулярно вводити антиконвульсанти і заспокійливе.

Нора рукою відчула, як затремтів Ейнштейн, так ніби почув розмову й усвідомив усі похмурі перспективи.

— Добре, — погодився Трейвіс. — Звісно ж, він залишиться у вас. А ми будемо з ним.

— У цьому нема потреби… — почав Кін.

— Згоден, — швидко відповів Трейвіс. — Але ми хочемо залишитися. З нами буде все добре, ми зможемо поспати на підлозі.

— Боюсь, це неможливо, — промовив Кін.

— А я впевнений, що можливо, цілком можливо, — заперечив Трейвіс, повторюючи слова у відчайдушній спробі переконати ветеринара. — Не турбуйтеся за нас, лікарю. Ми впораємося. Ми потрібні Ейнштейну тут, тому ми залишимося. Це для нас надважливо. Звісно ж, ми доплатимо вам за всі незручності.

— Але ж у мене не готель!

— Нам потрібно залишитися, — наполягала Нора.

— Господи, я ж виважена людина, але… — почав було Кін.

Трейвіс обома руками схопив правицю Кіна і міцно стиснув її, чим надзвичайно здивував лікаря.

— Послухайте, лікарю Кін, я зараз усе поясню. Я розумію, що це незвичне прохання і що ми схожі на якусь пару божевільних. Але в нас на те є свої причини, і вони вагомі. Лікарю Кін, це не звичайний пес. Він врятував мені життя…

— І мені теж, — додала Нора. — Але то був інший випадок.

— І познайомив нас, — сказав Трейвіс.

— Якби не Ейнштейн, ми б ніколи не зустріли одне одного і не одружилися, ще й більш од того: давно вже були б мертві.

Кін здивовано переводив погляд із Нори на Трейвіса.

— Тобто він у прямому сенсі цього слова врятував вам життя у двох різних випадках?

— У прямому сенсі, — підтвердила Нора.

— І познайомив вас?

— Так, — погодився Трейвіс. — Він стільки разів змінював наше життя, що ми не можемо навіть підрахувати чи пояснити ці випадки.

Ветеринар, якого Трейвіс досі тримав за руку, опустив свої добрі очі на ретривера, що хрипів на матраці, відтак похитав головою і промовив:

— Я обожнюю історії про героїчних собак, тому вам доведеться розповісти мені свою.

— Ми все вам розповімо, — пообіцяла Нора, а подумки додала: «Але багато чого змінимо».

— Коли мені було п’ять років, мене врятував чорний лабрадор, коли я тонув, — промовив Джеймс Кін.

Нора згадала гарного чорного лабрадора у вітальні. «Цікаво, то нащадок того самого пса чи просто нагадування про його великий борг перед собаками?» — подумала вона.

— Добре, — сказав Кін. — Залишайтеся.

— Дякую, — промовив Трейвіс тремтячим голосом. — Дякую.

Вивільнивши руку, Кін промовив:

— Але впевнитися, чи Ейнштейн видужає, ми зможемо лише через сорок вісім годин. Це довга пісня.

— Сорок вісім годин — то пусте, — запевнив Трейвіс. — Дві ночі сну на підлозі. Витримаємо.

Кін сказав:

— У мене таке передчуття, що за таких умов ці сорок вісім годин здаватимуться вічністю. — Лікар подивився на наручний годинник і промовив: — Моя асистентка з’явиться через десять хвилин, і тоді почнеться ранковий прийом. Я не можу залишити вас тут, щоб ви вешталися під ногами, поки я оглядаю пацієнтів. А вам не сподобається чекати у вестибюлі разом із натовпом хворих тварин та їхніх стривожених власників, бо це лише пригнічуватиме вас. Тому пропоную почекати у вітальні. А коли пізно ввечері я зачиню кабінет, ви зможете побути тут з Ейнштейном.

— Ми можемо зазирати до нього одним оком упродовж дня? — запитав Трейвіс.

Кін посміхнувся і відповів:

— Добре. Але лише одним оком.

Нарешті Ейнштейн припинив тремтіти під рукою в Нори. Його напруга спала, він розслабився, коли почув, що Норі і Трейвісу дозволять бути поряд. Це суттєво заспокоїло пса.

Ранок тягнувся вкрай повільно. У вітальні лікаря Кіна стояв телевізор, були книги і журнали, але Нору і Трейвіса вони не цікавили.

Майже кожну годину вони виходили у коридор, щоб подивитися на Ейнштейна. Йому не ставало гірше, але й не кращало.

Один раз до них зайшов Кін і промовив:

— Можете користуватися ванною кімнатою. В холодильнику є освіжаючі напої, можете також приготувати собі каву. — Кін посміхнувся до чорного лабрадора. — А цього хлопчика звати Пука. Він до вас дуже прихилиться, якщо ви дасте йому таку можливість.

І справді, Пука виявився одним із найдружелюбніших собак, яких коли-небудь бачила Нора. Він сам був готовий кататися підлогою, прикидатися мертвим, сидіти на задніх лапах, а потім, метляючи хвостом, підходив до них, щоб його погладили або почухали.

Весь ранок Трейвіс ігнорував спроби лабрадора завоювати його серце, так наче якби він погладив собаку, то зрадив би Ейнштейну і тим самим спричинив його смерть від чумки.

Натомість Нора знаходила у псові розраду і приділяла йому достатньо уваги. Вона вирішила, що, бачачи її добре поводження з Пукою, боги змилосердяться і допоможуть Ейнштейнові зцілитися. У відчаї Нора почала вірити у забобони так сильно, як і Трейвіс (якщо не більше).

Трейвіс ходив туди-сюди кімнатою, а потім сідав на край крісла, нахиливши голову і затуляючи руками обличчя. Він міг довго дивитись у вікно на вулицю, але не бачити нічого, крім страхітних картин, що малювала його уява. У тому, що сталося, він звинувачував себе, і реальна ситуація, про яку йому постійно торочила Нора, не зменшувала його ірраціонального відчуття провини.

Дивлячись у вікно і зіщулившись, наче йому було холодно, Трейвіс тихо запитав:

— Як гадаєш, лікар Кін бачив татуювання?

— Не знаю. Можливо, ні.

— Гадаєш, ветеринарам справді розіслали опис Ейнштейна? Кін зрозуміє, що то за татуювання?

— Можливо, ні, — відповіла Нора. — Мабуть, ми трохи параноїки.

Але, дізнавшись від Гаррісона про зусилля, докладені спецслужбами, щоб завадити адвокату попередити їх, Нора і Трейвіс усвідомлювали, що нагальні й широкомасштабні пошуки пса тривають, тому їх навряд чи можна вважати «параноїками».

З дванадцятої до другої в лікаря Кіна була обідня перерва, тому він, зачинивши кабінет, запросив Нору і Трейвіса пообідати на кухні. Він був нежонатим і міг про себе подбати. Його морозильна камера була напхом напхана різними харчами, які він сам приготував і запакував. Кін розморозив окремо загорнуті великі шматки лазаньї. Нора і Трейвіс допомогли йому зробити три салати. Все було дуже смачним, але Нора із Трейвісом не могли багато їсти.

Чим більше Нора дізнавалася про Джеймса Кіна, тим більше він їй подобався. Незважаючи на суворий вигляд, він мав досить легку вдачу й добре почуття гумору з нотками самоіронії. Більш за все в житті він любив тварин, і це робило його особливо привабливим. Собаки були його найбільшою пристрастю, тож коли лікар починав говорити про них, цей ентузіазм змінював його бляклі риси й він ставав значно гарнішим і привабливішим.

Лікар розповів їм про чорного лабрадора, якого звали Король. Він врятував його, коли той тонув у дитинстві. Відтак Кін попросив Нору із Трейвісом, щоб вони теж розповіли, яким чином Ейнштейн врятував їм життя. Трейвіс вигадав захопливу історію про те, як він пішов у похід і ледь не наштовхнувся на пораненого і розлюченого ведмедя. Розповів, як Ейнштейн попередив його, а коли оскаженілий ведмідь погнався за Трейвісом, відволікав його. Історія Нори була більш правдивою: її Ейнштейн урятував від сексуального маніяка і затримав його до приїзду поліції.

Кін був вражений.

— Та він справжній герой!

Нора відчула, що історії про Ейнштейна так зачарували лікаря, що якщо він і помітив татуювання і зрозумів, що воно означає, то навмисне не надав цьому значення і відпустить їх, щойно Ейнштейн видужає. Якщо видужає.

Але, прибираючи брудний посуд, Кін промовив:

— Семе, а чому ваша дружина називає вас Трейвісом?

Вони були готові до цього. Отримавши нові паспорти, вони вирішили, що Норі простіше і безпечніше називати його Трейвісом, а не Семом, оскільки в екстремальній ситуації вона могла забутися. Вони вигадали легенду, що Трейвіс — це прізвисько, яке вона дала йому після одного дуже особистого жарту; підморгуючи одне одному і дурнувато посміхаючись, вони могли натякнути, що в цього жарту був якийсь сексуальний підтекст і що вони не бажають розповідати про це. Тому вони так і відповіли на запитання Кіна, але в них не було настрою підморгувати і дурнувато посміхатися. Тож Нора побоювалася, що лікар їм не повірить, а навпаки, їхня нервова і невміла гра лише посилить підозри Кіна, якщо в нього такі виникли.

Перед денним прийомом зателефонувала асистентка Кіна, у якої ще вранці розболілася голова, а тепер їй погіршало і до цього ще додався розлад шлунка. Тому ветеринару довелося самому вести прийом. Трейвіс і Нора одразу ж запропонували свої послуги.

— Звісно ж, у нас нема ветеринарної освіти, але ми впораємося з будь-якою некваліфікованою роботою, — запевнив Трейвіс.

— Звісно, — підтвердила Нора. — Окрім того, у нас є голова на плечах. Ми зможемо зробити все, якщо ви нас трохи підучите.

Весь пообідній час вони тримали впертих котів, собак, папуг та інших тварин, що виривалися з рук, поки Джим Кін лікував їх. Крім того, вони подавали бинти, діставали ліки із шаф, мили і стерилізували інструменти, брали платню і виписували чеки. За деякими тваринами, що блювали чи мали пронос, потрібно було прибирати нечистоти. Але Трейвіс із Норою, не вагаючись і не нарікаючи, виконували ці неприємні завдання, як і іншу роботу.

Ними керували два мотиви: по-перше, допомагаючи Кіну, вони весь час перебували в операційній поряд з Ейнштейном. У вільну хвилину вони викроювали час, щоби погладити ретривера, підбадьорити його і впевнитися, що йому не гіршає. Мінусом чергування поряд з Ейнштейном було те, що, на жаль, його стан і не покращувався. По-друге, вони хотіли сподобатися ветеринару, щоб той відчував у них потребу і не передумав залишати їх на ніч.

Кін зауважив, що сьогодні пацієнтів значно більше, ніж зазвичай, тому вони зачинилися аж після шостої. Втома та спільна праця породили тепле відчуття приязності. Поки вони разом готували вечерю, а тоді сиділи за столом, Джим Кін розважав їх цікавими історіями про тварин зі своєї практики, і їм було так комфортно разом, наче вони знали ветеринара вже багато місяців, а не всього один день.

Кін постелив їм у спальні для гостей і дав кілька ковдр, щоб вони могли спорудити якусь подобу ліжка в кабінеті. Трейвіс і Нора вирішили спати по черзі, щоб половину ночі провести на підлозі біля Ейнштейна.

Першим мав чергувати Трейвіс — з десятої до третьої ночі. Він залишив ввімкненим нічник лише у дальньому кутку кабінету й то сидів, то лежав на купі ковдр у напівмороці біля Ейнштейна.

Іноді Ейнштейн засинав, і тоді його дихання нормалізовувалося, вже не так лякаючи Трейвіса. Але коли він прокидався, то йому було ще дуже важко дихати, і тоді він починав скавчати від болю і — як відчував Трейвіс — від страху. Коли ретривер не спав, Трейвіс ділився з ним спогадами про всі хороші моменти за останні півроку. Здавалося, що Ейнштейна начебто заспокоював його голос.

Пес узагалі не міг рухатися, тому страждав від нетримання. Кілька разів він дзюрив на вкритий поліетиленом матрац, і Трейвіс прибирав, не відчуваючи жодної відрази, з такою ніжністю і турботою, яка притаманна батькові, котрий доглядає за дуже хворою дитиною. Дивно, але Трейвіса це навіть втішало, бо означало, що пес досі живий і певною мірою його організм функціонує, як і раніше.

Вночі декілька разів починався дощ зі шквальним вітром. Вистукування крапель по даху нагадувало печальний похоронний марш.

Двічі впродовж зміни Трейвіса приходив Джим Кін у накинутому на піжаму халаті. Перший раз він ретельно оглянув Ейнштейна і змінив крапельницю, а пізніше, після огляду, зробив йому ін’єкцію. В обох випадках він запевнив Трейвіса, що зараз немає ознак покращення, але принаймні його стан хоч не погіршується.

Часто впродовж зміни Трейвіс ішов в інший куток кабінету і читав текст у простій рамці над умивальником:

ДАНИНА СОБАЦІ

Єдиним абсолютно безкорисливим другом людини у цьому корисливому світі, другом, який ніколи її не покине, який ніколи не буває невдячним і ніколи не зрадить, є Собака.

Собака залишається поряд з людиною у багатстві і в бідності, у здоров’ї і хворобі. Собака буде спати на сирій землі, де дмуть холодні вітри і шалено мете сніг, тільки б залишатися поряд із хазяїном. Собака цілуватиме йому руку, навіть якщо ця рука не може дати йому води. Він зализуватиме рани і подряпини — результат зіткнень людини з жорстокістю навколишнього світу. Собака охороняє сон свого убогого, злиденного хазяїна так ревно і щиро, наче він принц.

Коли людину покидають усі інші друзі, — цей залишається. Коли всі багатства щезають і все розвалюється на шматки, Собака такий же постійний у своїй любові, як сонце, що простує небом.

Сенатор Джордж Вест, 1870

З кожним новим перечитуванням цього послання Трейвіс із новою силою дивувався тому, що Ейнштейн з’явився на світ. Будь-яка дитина тільки й мріє про те, щоб її пес був таким же сприйнятливим, мудрим і розумним, як будь-який дорослий. Для молодих умів найбільший дар небес — домашній собака, що зможе спілкуватися нарівні з людиною, ділитися своїми радощами і бідами, повністю розуміючи їхні значення і важливість. Яке чудо зможе принести більше радощів, навіяти більше благоговіння перед незбагненністю природи, більший захват перед несподіваними сторонами життя? Якимось чином сама думка про об’єднання в одній істоті індивідуальності собаки і людського інтелекту обнадіювала, що колись може з’явитися такий вид, не менш обдарований, ніж люди, але благородніший і з більшим почуттям гідності. А хіба дорослі не найбільше мріють про те, що одного дня у безкрайньому холодному всесвіті вони зустрінуть інших розумних істот і ця зустріч принесе людству полегшення у його одвічній самоті й тихому відчаї, який неможливо передати?

І яка інша втрата може дорівнятися до втрати Ейнштейна, першого обнадійливого свідчення того, що людство несе в собі паростки не лише величі, а й певний божественний первень?

Трейвіс не міг відігнати цих думок. Вони зворушили його, і він аж захлипав від горя. Проклинаючи себе за м’якотілість, чоловік вийшов у коридор на першому поверсі, щоби, бува, Ейнштейн не почув і не злякався його сліз.

Нора змінила Трейвіса о третій годині. Їй довелося вмовляти чоловіка піти нагору, бо він не хотів залишати кабінет Кіна.

Трейвіс був виснажений, але запевняв, що не зможе заснути. Втім, щойно він опинився у ліжку, одразу ж поринув у сон.

Трейвісу наснилося, що його переслідує жовтоока істота з гострими кігтями і щелепами, як в алігатора, хоч і меншого розміру. Він намагався захистити Ейнштейна і Нору, пропустивши їх уперед і підганяючи, але чудовисько якимось чином обігнало Трейвіса й розірвало Ейнштейна на шматки, а потім і Нору. То було Прокляття Корнелла, від якого не врятуватися, навіть якщо ти прибрав ім’я Семюела Гаятта. Врешті-решт Трейвіс припинив біг і впав на коліна, оскільки, втративши Нору і пса, не хотів більше жити. Він зі страхом почув наближення істоти — клац-клац-клац, — але водночас зрадів смерті, що наближалася до нього…

Нора розбудила Трейвіса близько п’ятої ранку.

— Ейнштейн, — коротко промовила жінка. — В нього почалися конвульсії.

Коли Нора привела Трейвіса у кабінет із білими стінами, Джим Кін саме схилився над Ейнштейном, вводячи йому ін’єкцію. Єдине, що їм зоставалось, це не плутатися у ветеринара під ногами і не заважати йому робити свою справу.

Нора і Трейвіс стояли обійнявшись.

Через кілька хвилин ветеринар підвівся. У нього був стурбований вигляд, і він не намагався, як зазвичай, посміхатися чи якось підбадьорити їх.

— Я вколов йому додаткові антиконвульсанти. Гадаю… зараз йому полегшає.

— У нього почалася друга стадія? — запитав Трейвіс.

— Не факт, — відповів Кін.

— А на першій стадії можуть бути конвульсії?

— Це можливо.

— Але малоймовірно.

— Так, — промовив Кін. — Але… можливо.

«Друга стадія чумки», — у відчаї подумала Нора.

Вона ще тісніше пригорнулася до Трейвіса.

Друга стадія. Ураження мозку. Енцефаліт. Хорея. Пошкодження мозку.

Пошкодження мозку.

Трейвіс не міг заснути і просидів у кабінеті з Норою та Ейнштейном усю ніч.

Вони увімкнули ще одну лампу, щоб у кімнаті стало світліше, але не заважало Ейнштейну. Подружжя дивилося на ретривера, спостерігаючи, чи не з’являться, бува, симптоми того, що чумка перейшла у другу стадію: посмикування і жувальні рухи, про які говорив Кін.

Трейвіса не заспокоїв той факт, що таких симптомів раніше не було, адже зараз вони проявилися. Навіть якщо Ейнштейн перебуває у першій стадії хвороби і вона не прогресує, то здається, що він помирає.

Наступного дня, 3 грудня у п’ятницю, асистентка Джима Кіна досі хворіла і не змогла вийти на роботу, тому Нора і Трейвіс знову допомагали Кіну.

До обіду температура не зменшилася. З очей і носа ретривера продовжувала сочитися жовтувата рідина. Хоч його дихання було вже не таким важким, але Нора у розпачі думала, що пес уже не хоче боротися за життя і починає згасати.

Обіду вона навіть не торкнулася. Поки Нора прала і прасувала одяг Трейвіса і свій, їм довелося вдягнути халати Джима Кіна, завеликі на них.

Цього дня пацієнтів також не поменшало. У Нори і Трейвіса не було жодної вільної хвилини, але Нора була цьому рада.

За двадцять хвилин п’ята (цей час вона ніколи не забуде) вони допомогли Джиму впоратися з важким пацієнтом — ірландським сетером, і саме тоді Ейнштейн двічі заскавчав зі свого ліжка у кутку. Нора з Трейвісом, зойкнувши, обернулися, очікуючи найгіршого, оскільки це був перший звук Ейнштейна, крім виття, з тих пір, як він потрапив сюди. Але ретривер підвів голову — вперше у нього з’явилися на це сили — і, кліпаючи, глянув на них, відтак зацікавлено роззирнувся, наче хотів запитати: «Де я, в біса, опинився?»

Джим присів біля пса і, поки Трейвіс і Нора очікувально стояли за його спиною, ретельно оглянув Ейнштейна.

— Подивіться в його очі. Вони ще трохи каламутні, але вже не так, як раніше, і з них вже не сочиться рідина.

Лікар вологою серветкою протер злиплу шерсть під очима Ейнштейна і прочистив йому ніс, звідки вже не текли нові виділення, відтак виміряв температуру ректальним термометром і промовив:

— Падає. На цілих два градуси.

— Хвала Богові, — промовив Трейвіс.

Нора відчула, як її очі наповнюються сльозами.

— Він ще не виборсався, — промовив Джим. — Його серцебиття рівніше і повільніше, хоча все ще далеке від норми. Норо, візьміть одну із мисок і налийте води.

За мить Нора повернулася від умивальника і поставила миску на підлогу біля ветеринара.

Джим підсунув її до Ейнштейна.

— Що скажеш, друже?

Ейнштейн підвів голову з матраца і подивився на миску.

Його в’ялий язик був сухим і вкритим якоюсь клейкою речовиною. Ретривер заскавчав, облизуючись.

— Зможе, якщо ми допоможемо… — сказав Трейвіс.

— Ні, — заперечив Джим Кін. — Він сам повинен вирішити. Він сам знає, що робити. Не слід змушувати його пити, бо може знову виблювати. Інстинкт йому підкаже.

Зі стогоном і хрипами Ейнштейн посунувся на своєму поролоновому матраці, наполовину перекотившись на бік і на живіт, відтак тицьнувся носом у миску і, понюхавши воду, кілька разів хлебнув. Мабуть, вода йому сподобалася, тому він випив чи не третину, а тоді зітхнув і ліг.

Погладивши ретривера, Джим Кін промовив:

— Буду дуже здивований, якщо він не оклигає, повністю не оклигає, з часом.

З часом.

Ця фраза непокоїла Трейвіса.

Скільки часу Ейнштейнові треба, щоби повністю одужати? Коли прибуде Аутсайдер, буде краще, якщо Ейнштейн видужає і всі його відчуття функціонуватимуть, як і раніше. Незважаючи на інфрачервону сигналізацію, пес першим подасть звістку.

Коли о пів на шосту пішов останній пацієнт, Джим Кін вислизнув на півгодини у якійсь таємничій справі. Повернувся він із пляшкою шампанського.

— Я не особливо любитель випити, але іноді трішки можна.

Нора зарікалася не пити під час вагітності, але в деяких випадках можна порушити навіть найсерйознішу клятву.

Вони дістали келихи і випили в кабінеті, виголошуючи тости за Ейнштейна. Пес кілька хвилин дивився на них, але незабаром заснув.

— Але це природній сон, — зазначив Джим. — Без снодійного.

— Скільки йому потрібно часу на одужання? — запитав Трейвіс.

— Щоб видужати від чумки — ще кілька днів або тиждень. В будь-якому разі я протримаю його тут іще кілька днів. Якщо бажаєте, можете йти додому, можете залишитися. Ви багато в чому допомогли мені.

— Ми залишимося, — одразу ж промовила Нора.

— Але, перемігши чумку, він ще буде слабким? — запитав Трейвіс.

— Спочатку — так, — сказав Джим. — Але поступово до нього повернуться якщо не всі, то майже всі сили. Тепер я впевнений, що в нього ніколи не було другої стадії чумки, незважаючи на конвульсії. Можливо, до Нового року він повністю видужає, без жодної тривалої немочі, парезів і тому подібного.

До Нового року.

Трейвіс сподівався, що буде ще не пізно.

Нора і Трейвіс знову поділили ніч на дві зміни. Трейвіс чергував першим, а Нора змінила його о третій ранку.

На Кармел опустився туман. Він із м’якою наполегливістю ліз у вікна.

Коли прийшла Нора, Ейнштейн спав, і вона запитала:

— Він спав неспокійно?

— Так, — промовив Трейвіс. — Час від часу.

— Ти… розмовляв з ним?

— Так.

— І?

Обличчя Трейвіса витягнулося і виглядало виснаженим і похмурим.

— Я задавав йому питання, на які можна відповісти «так» або «ні».

— І?

— Він не відповідав, а лише кліпав і позіхав, а потім лягав спати.

— Він ще дуже втомлений, — промовила Нора, у відчаї сподіваючись, що це пояснює неконтактність ретривера. — Йому бракує сил навіть на питання та відповіді.

Трейвіс зблід і пригнічено сказав:

— Можливо. Не знаю… але, як на мене… він чимось збентежений.

— Він ще не оклигав від хвороби, — сказала Нора. — Вона досі не відпустила його. Ейнштейн бореться з клятою болячкою, але все ще перебуває в її лещатах. Тому не дивно, що в нього в голові легка плутанина.

— Він збентежений, — повторив Трейвіс.

— Це мине.

— Так, — повторив він. — Це мине.

Але, висновуючи з його голосу, Трейвіс не вірив, що пес колись повернеться до свого попереднього стану. Нора знала, про що думає Трейвіс: знову прокляття Корнеллів. Хоча він і зарікався більше не вірити в нього, але глибоко в душі досі боявся. Всі, кого любив Трейвіс, були приречені на страждання і передчасну смерть. Всіх, кого любив, він рано чи пізно втрачав.

Звісно, це була маячня, в яку Нора ніколи не вірила, але вона розуміла, як важко скинути тягар минулого і дивитись лише в майбутнє, тому співчувала Трейвісу, що він не може глянути на нинішню ситуацію з оптимізмом. Нора також розуміла, що ніяк не зможе вибавити його від цих душевних мук — хіба що поцілувати й обійняти, а потім відправити спати.

Коли Трейвіс пішов, Нора сіла на підлозі біля Ейнштейна і промовила:

— Хочу тобі дещо сказати, волохата мордо. Гадаю, ти заснув і не чуєш мене. Навіть якщо ти не спиш, то все одно не зрозумієш, що я тобі кажу, і, можливо, більше ніколи не розумітимеш. Тому я хочу сказати це зараз, оскільки я хоч трішки сподіваюся, що в тебе досі ясний розум.

Нора замовкла, глибоко вдихнула й обвела поглядом кабінет, де тьмяне світло виблискувало на предметах з неіржавної сталі та склі емальованих шаф. О пів на четверту ранку тут було самотньо.

Ейнштейн дихав, тихо посвистуючи й іноді хриплячи.

Він не крутився і навіть не ворушив хвостом.

— Я вважала тебе своїм янголом-охоронцем, Ейнштейне. Так я тебе назвала одного разу, коли ти врятував мене від Артура Стрека, — мій янгол-охоронець. Ти не лише врятував мене від того страхітного чоловіка. Ти врятував мене від самотності і страшенного відчаю. Ти врятував Трейвіса від його внутрішньої темряви, ти познайомив нас. Ти в сотні разів кращий за будь-якого янгола-охоронця. Твоє добре, чисте серце жодного разу не попросило нічого взамін за все, що ти зробив. Хіба що кілька «Мілк-боунів» або шматок пирога. Але ти б допомагав нам навіть тоді, якби тебе годували лише «Доґ чоу».[67] Ти робив це з любові й взамін хотів лише, щоб тебе любили. І це був такий важливий урок для мене, волохата мордо, що я не можу навіть висловити…

Кілька хвилин Нора не могла вимовити ні слова. Вона сиділа у темряві біля свого друга, вчителя і янгола-охоронця.

— Але, чорт забирай, — нарешті промовила Нора. — Мені довелося підібрати слова, бо, можливо, ти востаннє зможеш зрозуміти їх. Ти… навчив мене, що я теж твій янгол-охоронець, як і Трейвіса. А він — наш із тобою янгол-хоронитель. Ми повинні піклуватися одне про одного, бо ми янголи-хоронителі, які оберігають одне одного від темряви. Ти навчив мене, що ми всі комусь потрібні, навіть ті, котрі вважають себе нецікавими і непримітними й гадають, що не приносять жодної користі. Коли ми любимо і дозволяємо себе любити… така людина — найдорожча цінність у світі. Ти навчив мене цьому, волохата мордо. Дякуючи тобі, я ніколи не буду такою, як раніше.

Впродовж цієї довгої ночі Ейнштейн міцно спав, навіть не поворухнувшись.

По суботах Джим Кін працював лише зранку. В обід він зачинив вхід у свою лікарню, що була з іншого боку його великого затишного будинку.

Вранці в Ейнштейна з’явилися обнадійливі симптоми одужання: він пив більше води і деякий час лежав на животі, а не лише на боці. Пес піднімав голову і з цікавістю спостерігав за тим, що відбувається в операційній ветеринара. Він навіть вихлебтав половину суміші сирого яйця з підливою, яку Джим поставив перед ним, і не відригнув. Джим припинив робити йому внутрішньовенні вливання.

Але ретривер досі багато спав, а на Трейвіса з Норою реагував як звичайний пес.

Після обіду, коли вони сиділи за кухонним столом і допивали каву, Джим зітхнув і промовив:

— Далі тягнути не можна.

Із внутрішньої кишені своєї старої поношеної вельветової куртки він дістав складений аркуш паперу і поклав на стіл перед Трейвісом.

На хвильку Норі здалося, що то рахунок. Але коли Трейвіс розгорнув аркуш, вона побачила, що то листівка про розшук Ейнштейна.

Трейвіс похилив плечі.

Нора відчула, як її серце опускається в п’яти, і підсунулася до чоловіка, щоб теж прочитати листівку. Її було датовано минулим тижнем. Окрім опису прикмет Ейнштейна, разом із трьохзначним татуюванням у його вусі, у листівці йшлося про те, що пес, найімовірніше, перебуває в чоловіка на ім’я Трейвіс Корнелл та його дружини Нори, які можуть ховатися під чужими іменами. Внизу був опис і світлини Нори і Трейвіса.

— Як давно ви дізналися? — запитав Трейвіс.

Джим Кін сказав:

— За годину після того, як уперше побачив його зранку в четвер. Вже півроку мені регулярно присилають такі листівки. Окрім того, після цього мені тричі телефонували з Федерального інституту раку і нагадували, щоб я оглянув кожного золотистого ретривера на предмет лабораторного татуювання й у разі виявлення такого одразу ж їх повідомив.

— Ви вже повідомили? — запитала Нора.

— Ще ні. Не бачив сенсу говорити про це, поки не переконався, що пес виживе.

— А тепер повідомите? — запитав Трейвіс.

Джимове собакоподібне обличчя спохмурніло ще більше, коли він сказав:

— Як повідомили в Інституті раку, пес був об’єктом надважливих досліджень, в результаті яких можуть знайти ліки від цієї хвороби. Мовляв, якщо собаку не знайдуть і не повернуть до лабораторії, то мільйони доларів, виділених на дослідження, виявляться марно витраченими.

— Брехня, — заперечив Трейвіс.

— Я хочу, щоб ви розуміли, — промовив Джим, нахилившись на кріслі й обхопивши чашку з кавою своїми великими долонями. — Я дуже великий любитель тварин і присвятив їм усе своє життя. Найбільше я люблю собак. Але я не підтримую людей, які вважають, що слід припинити всі досліди над тваринами; людей, переконаних, що медичні відкриття, які допомагають врятувати людське життя, не варті життя однієї морської свинки, кішки чи собаки. Люди, котрі вдираються у лабораторії, крадуть тварин, зводячи роки важливих досліджень нанівець… викликають у мене огиду. Це добре, коли цінують життя і люблять його в будь-яких проявах. Але ці люди не такі: вони роблять життя своїм культом. Це прояв варварства і темнобіснування чи навіть дикунства.

— Все це неправда, — заперечила Нора. — Ейнштейн ніколи не був об’єктом досліджень, пов’язаних із лікуванням раку. Це вигадка. Ейнштейна розшукує не Інститут раку, а Агентство національної безпеки.

Нора подивилась на Трейвіса і промовила:

— Що ж тепер робити?

Трейвіс похмуро посміхнувся і сказав:

— Ну, я ж не можу вбити Джима, щоб зупинити його…

Ветеринар розгубився.

— …тому, гадаю, слід його вмовити, — закінчив Трейвіс.

— Розповісти йому правду? — запитала Нора.

Трейвіс на довший час затримав погляд на Джимові Кіну й нарешті промовив:

— Так. Правду. Це єдиний спосіб умовити його викинути ту кляту листівку у смітник.

Глибоко вдихнувши, Нора почала:

— Джиме, Ейнштейн такий же розумний, як ми з Трейвісом чи ви.

— Іноді мені здається, навіть розумніший, — докинув Трейвіс.

Ветеринар витріщився на нього, нічого не розуміючи.

— Давайте зробимо ще кави, — промовила Нора. — Нас чекає дуже довга розмова.

Через кілька годин, в десять хвилин на шосту, Нора, Трейвіс і Джим Кін збились біля матраца, на якому лежав Ейнштейн.

Пес попив трішки води і зацікавлено дивився на них.

Трейвіс намагався зрозуміти, чи в тих карих очах залишилася ще та дивна глибина, невловима тривога та людський інтелект, які він помічав багато разів. На жаль, він не був упевнений у цьому, і це лякало його.

Джим оглянув Ейнштейна, зазначивши, що його очі стали ясніші й майже прийшли до норми, а температура досі падала.

— Серце теж б’ється рівніше.

Ейнштейна виснажив десятихвилинний огляд. Він перевернувся на бік і протяжно зітхнув. За мить пес уже спав.

— Щось не надто він скидається на генія, — сказав ветеринар.

— Він досі хворий, — промовила Нора. — Все, що йому потрібно, — це трішки більше часу, і коли він оклигає, тоді доведе, що ми говорили правду.

— Як ви гадаєте, коли він зведеться на ноги? — запитав Трейвіс.

Джим подумав, а потім сказав:

— Можливо, завтра. Спочатку він буде хитатися, але завтра, можливо, вже ходитиме. Подивимось.

— Коли він зведеться на ноги і повернеться його почуття рівноваги, то це означатиме, що в голові у нього теж прояснилося, — сказав Трейвіс. — Тому, коли він зможе ходити, ми проведемо тест, щоб довести, наскільки він розумний.

— Справедливо, — промовив Джим.

— Якщо він доведе це, ви не викажете його? — запитала Нора.

— Виказати його людям, які створили цього Аутсайдера, про якого ви розповідали? Брехунам, які вигадали ту дурну листівку про розшук? Норо, за кого ви мене маєте?

— За порядну людину, — відповіла Нора.

Через добу, в неділю ввечері, Ейнштейн дибуляв кабінетом Джима Кіна, як чотириноге дитинча.

Нора повзала біля нього на підлозі й тихенько намагалася підбадьорити, кажучи, який він молодець і сміливець. Кожен його крок захоплював її, так неначе це була її власна дитина. Але ще більше її вразило те, як Ейнштейн на неї кілька разів подивився: спочатку він здавався засмученим через свою слабкість, але водночас у його погляді була й іронія, так наче він хотів запитати: «Гей, Норо, це якась ідіотська вистава чи що?»

Пес багато пив, а найбільш обнадійливою ознакою його видужання було те, що він попросився в туалет на вулицю. Він не міг довго триматися на ногах, іноді хилитався і падав на задницю, але не врізався у стіни й не ходив колами.

Вчора Нора пішла в магазин і повернулася із трьома наборами «Ерудита». Трейвіс розклав фішки на двадцять шість купок в одному з кутків кабінету, де було багато вільного місця.

— Ми готові, — сказав Джим Кін.

Він сидів на підлозі поряд із Трейвісом, склавши ноги по-турецьки.

Пука лежав біля хазяїна, спантеличено спостерігаючи за ним своїми темними очима.

Нора повела Ейнштейна до фішок. Взявши його за голову і подивившись у вічі, вона запитала:

— Що ж, волохата мордо, давай доведемо лікарю Джиму, що ти не жалюгідна лабораторна тварина, над якою експериментували, щоб знайти ліки від раку. Покажи йому, хто ти є, і покажи йому, чому ті погані люди насправді розшукують тебе.

Нора намагалася переконати себе, що в темних очах Ейнштейна вона бачить колишній розум.

Не приховуючи хвилювання і страху, Трейвіс промовив:

— Хто перший питатиме?

— Я, — негайно відповіла Нора й одразу ж звернулася до Ейнштейна: — Як там пістолет?

Вони розповідали Джиму Кіну про повідомлення, яке залишив Ейнштейн того ранку, коли сильно захворів, — «ПІСТОЛЕТ ЗЛАМАВСЯ», — тому ветеринар знав, про що вони говорять.

Ейнштейн кліпнув на Нору, потім подивився на літери, знову кліпнув. У неї занило в шлунку, але Ейнштейн раптово почав обирати фішки і носом викладати речення:

«ПІСТОЛЕТ ТРЕБА ЛИШЕ ЗАРЯДИТИ».

Трейвіс здригнувся, наче страх, що засів у ньому, був потужним електричним зарядом, який водномить вивільнився з нього.

— Слава тобі, Господи, — промовив він і радісно засміявся.

— Що за чортівня! — протягнув Джим Кін.

Пука високо підняв голову і настовбурчив вуха. Він відчував важливість моменту, але не міг зрозуміти, що трапилось.

У Нори відлягло від серця, і тепер її переповнювали захват і любов. Вона розклала літери по окремих стосиках і сказала:

— Ейнштейне, хто твій хазяїн? Назви його ім’я.

Ретривер подивився на Нору, на Трейвіса, а потім подумав і виклав:

«НЕ ХАЗЯЇН. ДРУЗІ».

Трейвіс засміявся.

— Господи, а мені подобається! Ніхто не може бути його хазяїном, але бути другом Ейнштейна — до біса велика честь.

Дивно, але коли Трейвіс сміявся від захвату, побачивши, що розум Ейнштейна не постраждав, Нора ридала від радощів.

Джим Кін дивився на Ейнштейна, широко розплющивши очі й дурнувато посміхаючись, а потім зізнався:

— Я почуваюся дитиною, яка непомітно прослизнула вниз перед Різдвом і побачила справжнього Санта Клауса, який кладе подарунки під ялинку.

— Моя черга, — промовив Трейвіс, посунувшись уперед, щоби погладити Ейнштейна. — Джим згадав про Різдво, яке вже майже на порозі. До нього залишилось якихось двадцять днів. Ейнштейне, що б ти хотів отримати від Санти?

Двічі Ейнштейн починав викладати фішки, але змінював свою думку і перемішував їх. Він накульгував, падав на задницю і боязко озирався, а потім, побачивши, що всі чекають, підвівся й таки виклав прохання до Санти з чотирьох слів:

«ВІДЕО ПРО МІККІ МАУСА».

Ніхто не лягав спати до другої ночі, бо Джим Кін геть сп’янів. Не від вина, пива чи віскі, а від щирого захоплення розумовими здібностями Ейнштейна.

— Він як людина, але залишається собакою, який попри те мислить схоже, але не так, як ми. Хоч я й мало побачив, але вже встиг зрозуміти це. Дивина та й годі!

Але Джим не наполягав на тому, щоб Ейнштейн знову і знову демонстрував свій інтелект, і після дюжини прикладів першим зауважив, що не слід втомлювати пацієнта. Але він був наче наелектризований і ледве стримувався. Трейвіс не здивувався б, якби ветеринар раптом вибухнув.

На кухні Джим дуже просив їх знову повторити свої оповіді про Ейнштейна: випадок із «Модерн брайд» у Солванзі; як він сам розбавив гарячу ванну холодною водою, коли Трейвіс уперше купав його, і багато чого іншого. Деякі історії Джим практично переказував сам, так наче Трейвіс із Норою ніколи не чули їх, але ті раділи, що змогли догодити ветеринару.

Раптом Джим схопив зі столу листівку про розшук, запалив сірника і спалив її в умивальнику, а попіл змив.

— Нехай ідуть до чортової матері ті недоумки, які здатні тримати таку тварину в неволі, щоб колоти і вивчати. Хоча вони й створили такого генія, як Ейнштейн, але вони не розуміють важливості й величі свого творіння, інакше нізащо не тримали б його у клітці.

Зрештою, коли Джим Кін неохоче визнав, що всім пора спати, Трейвіс відніс напівсонного Ейнштейна до вітальні. Вони постелили йому на підлозі біля свого ліжка.

Нора і Трейвіс обіймалися у темряві під ковдрою, прислухаючись до заспокійливого хропіння Ейнштейна.

— Тепер усе налагодиться, — промовила Нора.

— Але наші біди ще не закінчилися, — заперечив Трейвіс.

Він відчував, що одужання Ейнштейна притлумило те прокляття передчасної смерті, що переслідувало його все життя. Але Трейвіс був не готовий визнати, що прокляття відпустило його зовсім. Десь там нишпорив Аутсайдер, і він наближався…