Фіолетова загибель

12

Джеймс Марчі спинився біля входу в свою палатку. Він запитливо дивився на Клайда, що наближався до нього. Обличчя його вже не було сердитим, Коротун відходив одразу, особливо якщо ним оволодівали якісь нові думки. Клайд знав це й почав без передмов:

— Скажи, Джеймс, чи може мати якесь значення те, що мертві мурашки опинилися саме біля правого блюдечка? А чому біля інших двох їх не було? Адже ти поклав плісень на всі три. В чому тут річ?

Джеймс уважно поглянув на Клайда, потім опустив очі додолу. Він вагався, поскубуючи свою кучеряву борідку, і видно було, що в ньому борються якісь сумніви. Клайд знизав плечима:

— Ну, якщо ти не хочеш говорити, я й не наполягаю. — І він вдав, наче збирається піти.

Джеймс Марчі схопив його за рукав:

— Бачиш, Клайд, я… був трохи необережний… — У нього заблищали очі.

— Та що з тобою, Коротун? — вразився Клайд. Він ласкаво поплескав Джеймса по плечу. — Що трапилося з тобою? Невже тебе так засмутив Фред зі своїм інсектицидом? Так ти облиш, не звертай уваги, адже все це дурниці. Хіба ти не знаєш, що його хлібом не годуй, тільки дай побазікати про комерційні справи. Він каже, що ти одержимий до науки. Ну, знаєш, зате сам він також одержимий у справах уявлюваного бізнесу!.. Я досхочу нареготався, коли він розвів теревені, і навіть не розумію, чого ти образився!..

Джеймс похмуро проговорив, втупившись собі під ноги:

— Інсектицид… бовдур він, ось хто! Реклама йому потрібна, та ще й римована…

— Аякже! — розсміявся Клайд. — Пам’ятаєш: «Стапльтон-Марчі препарат убиває всіх підряд!» Ну хіба не звучить? Віршики, правда, слабенькі, зате скільки енергії і лаконізму в такій фразі?

Він гадав, що Коротун принаймні посміхнеться. Але Джеймс Марчі лише покрутив головою.

— Ні, Клайд, я про інше. Може, саме в цьому і полягає причина того, що… — Він зам’явся, але тут-таки вийняв з кишені свою обкурену люльку й показав її Клайду: — Ось!

— Що ти хочеш сказати? — здивувався той, дивлячись то на люльку, то на Джеймса.

— Мені хотілося швидше розпочати експеримент… — пояснив Джеймс. — І ось так вийшло, що… — Він зітхнув і подивився на свою люльку. — Коли я поставив блюдечка в палатку і хотів відсунути постіль, то… Я саме в цей час курив… Люлька у мене в роті хитнулась, ну і впав попіл прямо на це блюдечко, що стояло праворуч. На плісень. Звичайно, я його зразу здмухнув, але, мабуть, частина попелу лишилася на плісені. І от… от така історія, — закінчив Джеймс свою плутану розповідь.

Клайд ледве стримав посмішку. Пояснення Джеймса було таким несерйозним, що хотілося сміятись. Але Коротун дивився на нього тривожними очима, і Клайд спробував делікатно урезонити його.

— Зажди, Коротун, — сказав він. — Я не зовсім розумію, яке відношення може мати попіл з твоєї люльки до мертвих комах? Наскільки мені відомо, попіл досі не вбивав мурашок чи метеликів. Отож…

— А, Клайд! — майже роздратовано перервав його Джеймс. — Звичайно, попіл за наших звичайних умов взагалі нейтральний. За наших звичайних, розумієш? Але ж плісень незвичайна, вона — космічна! І цілком можливо, що під впливом попелу в ній виникла мутація. І саме мутація призвела до того, що…

— Зачекай, зачекай, Коротун, не поспішай, — спинив його Клайд. — Що це таке — мутація?

Джеймс здивовано поглянув на нього з-під окулярів. Очевидно, йому важко було уявити собі, як людина може не розуміти таких простих речей. Клайд засміявся:

— О друже мій, я колись вивчав біологію, але це було так давно!

Він вийняв з пачки сигарету й закурив, хоч ніколи не робив цього перед сніданком. Джеймс машинально теж узявся за люльку й зробив рух, щоб вибити її. Але відразу глянув на палатку, де стояли блюдечка з плісенню, і поклав її назад у кишеню.

— А може, це не так уже й погано, — спокійно сказав Клайд. — Інакше ти не зіткнувся б із загадковим для тебе явищем. Але все ж таки, що сталося з твоїм попелом?

Джеймс Марчі, здавалось, цілком опанував себе. З його обличчя зник розгублений вираз, очі вже не кліпали так жалісно, він заговорив певніше, не плутаючись. І те, що він розповів, одразу ж таки захопило Клайда.

Мутація — це непередбачена зміна спадкових властивостей. От розмножуються мікроорганізми, і всі наступні покоління лишаються такими самими. Це природно. Але раптом втручаються якісь непередбачені обставини. Можливо, хімічні фактори або механічні чи радіоактивні впливи, які діють на розмноження мікроорганізмів. І тоді мікроорганізми, що з’явилися під впливом таких обставин, змінюють свої спадкові властивості. Але як!

Мікроорганізми, які досі були нешкідливими, можуть стати згубними. І навпаки, шкідливі бактерії раптом стають корисними. В усякому разі, під впливом мутації виникають зовсім нові риси мікроорганізмів. Невже ж це сталося з плісенню Джеймса Марчі, яку він намагався розмножувати у своїх смішних блюдечках з бульйоном, — з тією, в яку випадково впав попіл з люльки?.. Клайд напружено думав про це, і тепер попередні пояснення Коротуна вже не здавалися йому такими недоладними, як перед тим. Звичайно, все в цій історії здавалося трохи фантастичним, дещо неймовірним. Проте хіба не таким самим неймовірним і фантастичним був і початок всієї пригоди з загадковим метеоритом?

— У тебе викликав сумніви попіл, як фактор мутації плісені, — говорив Джеймс, збуджено виблискуючи блакитними очима. — Але ти забуваєш, що плісень прийшла до нас з інших світів! А може, для неї наш звичайний попіл є чимсь незвичайним? Уяви собі, що в її світі взагалі немає ніякого попелу, нема й вуглецю, з якого в основному складається попіл.

— Ну як так немає вуглецю? — заперечив той. — А сама плісень? Адже в ній є вуглець, як у всякому живому організмі.

— Необов’язково! — майже вигукнув Джеймс. — Чому ми не можемо уявити собі життя без вуглецю? Наприклад, з кремнієм замість вуглецю? Адже це цілком можливо, коли говорити про умови якоїсь іншої планети, звідки відірвався наш метеорит. Чому там обов’язково мусить бути наше білкове життя? З якої речі?.. Звичайно, все це можна достовірно з’ясувати лише тоді, коли нашу плісень піддати справжньому науковому обслідуванню. Ах, як шкода, що тут немає обладнання для таких досліджень!.. Хоч, правда, я сам і не міг би його провести, — зажурено визнав він, — для цього потрібні спеціальні знання й досвід. Але ми привеземо плісень для наукових досліджень, ми візьмемо її з собою, адже так, Клайд? А поки що можна сказати одне: плісень живе, і в ній виникла мутація, вона набула нових властивостей!

— Інсектицидних, — спробував пожартувати Клайд.

Але Джеймс цілком серйозно сприйняв жарт.

— Так, у даному випадку — інсектицидних, — погодився він. — Коли б такі властивості виникли в усіх блюдечках, тоді можна було б гадати, внаслідок чого вони з’явилися. Втім, мертві мурашки й метелики опинилися тільки біля одного блюдця, куди я впустив попіл! Значить, саме він отак подіяв на плісень…

— А чому метелики й бабка впали далі від блюдечка? — поцікавився Клайд. — Пам’ятаєш, вони лежали між блюдцями й мурахами?

Джеймс на хвилинку замислився. Потім швидко відповів:

— Дуже просто! Мурашки повзли до блюдечка й загинули під впливом плісені. А метелики й бабка пролітали над ним — і також загинули. От давай підемо до палатки й перевіримо, як це мусило бути, Клайд. Мені треба все докладно записати, як і що сталося під час першого дослідження. Це дуже важливо для науки, Клайд!

— Тільки не слід залишатися там дуже довго, — застеріг той. — Ці випари можуть бути шкідливими. В цьому розумінні, Фред, мені здається, мав рацію.

— Звичайно, звичайно, — заспокоїв його Джеймс. — Тільки подивимось і підемо, гаразд?