Чудесний генератор

1. МІСТЕР-ПІТЕРС НЕЗАДОВОЛЕНИЙ

Рома задоволено усміхнувся і ще раз спробував випростати ноги під низеньким столиком, на якому стояли його продукти. Але цього, як і завжди, зробити було неможна. Тому Рома лише ворухнув колінами, що впиралися внизу в мармурову кришку стола, і відразу ж забув про своє бажання. Час не ждав.

Шипіння генератора нагадувало про те, що Ромі залишалося всього чверть години; а ще треба було просвітити м’ясо — чудовий шматок підсмаженого м’яса, яке, між іншим, було б дуже непогано з’їсти й запити вже просвіченим молоком, що стояло тут-таки на столі. Хоч, правду кажучи, він зовсім не був проти того, щоб смачно поснідати, проте, такі думки навіть не турбували Рому; адже перед ним була не їжа, а недоторкані об’єкти наукових дослідів.

Рома поставив м’ясо на металеву касету й накрив його зверху другою половиною касети. Секундомір лежав поруч.

— Включаймо! — звелів Рома самому собі й натиснув на важіль рубильника.

Шипіння генератора погучнішало, чути було вже сухе потріскування. Секундомір спокійно відраховував секунди. Ось уже хвилина… хвилина й п’ять секунд… вісім секунд…

Крак!

Блакитнувате сяйво навколо генераторної лампи раптом зникло. Тільки на випростувачі горіли ніжним і прозорим синьо-зеленим світлом газотрони. Струм припинився. Що сталося?

І несподівано для самого себе Рома почув у тиші, як падають на стіл важкі краплі. Він повернув голову і побачив, як повільно розтоплювався товстий провідник, мідна паличка з боку лампи. Розжарена, аж сяюча, мідна паличка плакала сльозами розтопленого металу. Густі краплі падали на мармуровий стіл. Генератор зіпсувався.

— Містер-Пітерс! — вигукнув несамовито Рома. — Містер-Пітерс!

Мовчання.

— Гей, Містер-Пітерс! Швидше сюди! Нещастя!

Мовчання.

— Петро, щоб ти луснув. Де ти? Генератор псується…

Рома швидко підвівся. Його довгий тулуб похитнувся на довжелезних худих ногах, як коливається соломинка під подувом вітру. Великими кроками Рома помчався, розмахуючи руками, як веслами, з лабораторії. Широкі скляні двері розчинилися перед ним, наче він не встиг до них і доторкнутися. І відразу Рома спинився.

У дальшій кімнаті, спиною до нього, у кріслі сиділа людина. Над спинкою крісла було видно лише скуйовджене волосся людини, розгорнутий газетний аркуш, клуби диму від цигарки, що пихкотіла немов паровозна труба. Та ще час від часу вгору злітали рогові окуляри, підкидувані рукою в білому рукаві лабораторного халата. Людина читала газету.

— Читаєте? Курите? — іронично спитав Рома. — Добре, добре. А що там, у лабораторії, генератор зіпсувався, вам байдуже?

Людина в кріслі раптом підвелася на рівні ноги, відкинувши від себе газету.

— Так, так, дорогоцінний біолог, — додав Рома, але відразу спинився і раптом змінив тон: — Ні, люба Раю, ні, все гаразд. Тільки ось провідник розтопився… розумієте, взяв і розтопився чогось…

Дівчина у білому халаті, що стояла перед Ромою, підвівшись з крісла, презирливо поклала руки на боки:

— Отак просто — взяв і розтопився? — перепитала вона. — Ні з того, ні з цього? Любий мій харчосмаче, киньте такі жарти. А ну, ходімо… проте, ні, треба покликати Містера-Пітерса. Гей, Містер-Пітерс! — гукнула вона.

— Та я вже кликав, — розгублено відповів Рома. — Не відгукується…

Дівчина махнула в його бік рукою, як роблять це з настирливою мухою.

— Містер-Пітерс! — вигукнула вона ще раз.

Двері кімнати розчинилися — і на порозі показався хлопець, невисокий на зріст, стрункий, із стурбованим тонким обличчям.

— Чого це ви розкричалися, Раю? — спитав він, входячи до кімнати. — Адже вас чути на другому поверсі…

— Олесику, Олесику, — кинулася до нього Рая, — цей харчосмак щось наробив з генератором… І Містера-Пітерса немає…

Олесь озирнувся:

— Не те, щоб немає… він, знаєте…

Але в мову Олеся впав басовитий веселий голос:

— А хто тут кличе мене? А кому я такий потрібний, га?

Кремезний, широкий чоловік увійшов до кімнати майже вслід за Олесем. Він поглянув на всіх, усміхнувся й сказав:

— Вері-вел, гуд-морнінг, комрідс. Хав-ду-ю-ду, га?

— Містер-Пітерс, киньте, будь ласка, жарти, — звернулася до нього Рая. — Рома зламав генератора.

— Що? — заревів Містер-Пітерс.

З обличчя його зникла весела усмішка, немов її стерли гумкою. Він прожогом кинувся до лабораторії. За ним поспішала решта.

Містер-Пітерс підбіг до генератора. Так само розливали синьо-зелене сяйво газотрони, так само мертвою була лампа генератора. А провідник, що розтоплювався?.. Він перетворився на тонесеньку паличку, під якою на мармуровому столі зібралася купка застиглої міді.

— Оце? — показав пальцем Містер-Пітерс.

Рома засоромлено похилив голову. Рая й Олесь дивилися то на нього, то на купку міді.

— Так, — пробурчав нарешті Містер-Пітерс, — так, чорти вас забери, товаришу харчосмак. Скільки часу робили експозицію?

— Хвилину і… І вісім секунд.

— А перед тим?

— Е-е…

— Можна не екати, — суворо зазначила Рая.

— Е-е… щось із півтори хвилини…

— А відпочивати генераторові скільки давали? Тільки без брехні, без брехні, комрідс. Ну, пліз, прошу, — не вгавав Містер-Пітерс.

Рома остаточно засоромився:

— Він… той…

— Ви б тоді тойкали, а не тепер, — безжалісно сказала Рая.

— Він… генератор… не встиг відпочити… я поспішав…

— Ганьба! Ганьба! — прогримів Містер-Пітерс, — вері-бед, яка ганьба. І ви смієте називатися експериментатором? Ви, що не розумієте, як треба поводитися з генератором, скільки вас не вчи?.. Та ти, чортяко, розумієш, що ти мені тут наробив?

Рома, Олесь і навіть Рая мовчали.

— Ви мені тут таке наробили, таке, що я навіть не знаю, коли й як пощастить мені виправити все це.

Олесь несміло спитав:

— А хіба це так уже й зіпсовано?

— Дайбл і три чорти, — загримів знову Містер-Пітерс, — тут тепер треба лагодити принаймні добу, ось що…

Він підійшов до генератора і вимкнув струм. Газотрони згасли. Тиша.

Олесь і Рая подивилися на Рому. Той, хоч і стояв, схиливши голову, але відчув ці презирливі погляди. Не підводячи голови, він сказав:

— Але ж я не знав…

— Мені все одно, знав ти, чи ні. А чим же я сьогодні зерно просвічуватиму? — докірливо кинув Олесь.

— А в мене кроль готовий до просвічування… я ж його навмисне не годувала добу… за що, навіщо ж я його мучила? — додала Рая.

Рома мовчав. Що міг він відповісти?

— Забирай звідси свою їжу. Бо я можу від люті з’їсти її, — наказав йому Містер-Пітерс.

Повільними рухами, хитаючись на своїх довжелезних ногах, Рома зібрав продукти і поставив їх на запасний стіл, накривши скляними ковпаками. Потім він журно сів на стілець у кутку лабораторії.

— Прошу шановних товаришів залишити лабораторію, — наказав Містер-Пітерс, — починаю лагодити. Експерименти відкладаємо до завтра.

Олесь підійшов до нього:

— А може той… як-небудь… бач, у мене дуже багато зерна…

— Ніяких «як-небудь». Ось, від одного «як-небудь» скільки мороки. Прошу, джентлмени, забиратися геть. Гуд-бай!

Після такого ввічливого заклику залишалося тільки вийти з лабораторії, що всі й зробили. Містер-Пітерс поглянув їм услід, усміхнувся — і схилився над генератором. Він акуратно викрутив два гвинти, вийняв зіпсований провідник. Потім вийняв з ящика таку саму мідну товсту паличку, поставив її на місце зіпсованої, закрутив гвинти. Тепер він уже не поспішав.

Сівши на стілець, Містер-Пітерс витяг з кишені тютюн, папір, скрутив товсту цигарку й запалив її, з насолодою випускаючи великі хмари їдкого диму. Потім він хотів уже ввімкнути струм, як почув, що двері тихо розчиняються. Містер-Пітерс сердито озирнувся:

— Кого там чорт несе? Адже я ска… пробачте, Раю, я не знав, що це ви. Прошу, прошу. Тільки — що вам треба? Бачите, в мене дуже мало часу. Треба лагодити.

— А що, дуже зіпсувалася машина? — Рая показала пальцем на генератор. Містеру-Пітерсу було добре видно її тонку руку й блискучі нігті.

— Аякже, — відповів він, уже значно м’якше. — Тут, знаєте, поки даси лад… мабуть, до вечора не можна буде вмикати струм.

Рая зітхнула й сіла на стілець біля генератора. Її сині очі ласкаво поглянули на Містера-Пітерса — і йому стало трохи ніяково. Рая поправила халат і спитала знову:

— І нічого не можна зробити?.. Не можна прискорити?

Містер-Пітерс уперто покрутив головою. Це означало «ні в якому разі». Рая знов зітхнула:

— Бачите, Містер-Пітерс, я ж навіть відмовила Олесеві… вирішила не їхати з ним кататися на човні.

— Чому?

— Так, знаєте… захотілося дуже попрацювати з вами ввечері, порозмовляти радіом з якими-небудь аматорами… в Африці, або Зеландії… Адже ви будете сьогодні ввечері працювати на двобічному зв’язку?

— Звісно, буду, — необережно відповів Містер-Пітерс.

Очі Раї трішки, на невловиму мить, блиснули — і знов згасли.

— Отже, я хотіла попрацювати з вами… але для того мені обов’язково треба просвітити мого кроля… з вами, знаєте, так цікаво працювати… мені дуже подобається…

Рая знов поглянула на Містера-Пітерса. Що то за дивна річ — ласкавий погляд синіх дівочих очей!

Містер-Пітерс схилив голову до Раї і сказав пошепки:

— Знаєте, що? Здається, мені пощастить раніше справити генератор. Це, знаєте, можна. Ось, бачите?

Містер-Пітерс натиснув важіль рубильника. Спалахнули газотрони випростувача. Засяяла блакитнуватим світлом лампа генератора. Стало чути знайоме шипіння. Генератор працював. Рая сплеснула руками:

— Ой, як чудово! Значить, можна просвітити мого кроля? Милий Містер-Пітерс, як чудово! Зараз, несу, зараз!

— Але… Але я не сказав, що зараз… е-е, слухайте, Раю…

Проте, Раї вже не було. Вона побігла по кроля.

Містер-Пітерс зітхнув і почухав підборіддя:

— Чортова дівчинка… завжди обкрутить по-своєму…

Він знов схилився над генератором. Але двері розчинилися: мабуть, поверталася з кролем Рая. Не підводячи голови, Містер-Пітерс сказав:

— Тільки, знаєте, Раю, давайте швидше. Мені дуже треба сьогодні ще самому попрацювати з відрядником. Давайте вашого кроля… ой!

Звівши очі, Містер-Пітерс побачив біля себе не Раю. Коло стола стояв Олесь. Він тримав у руках великий мішок з зерном. Він одверто, чистим, невинним поглядом дивився на Містера-Пітерса. І стільки невинності було в тому погляді, що Містер-Пітерс навіть сплюнув:

— Чого тобі треба?

— Бач, мені здалося, що я чую шипіння генератора… Я взяв цей малесенький мішок, думаю: от, добре, Містер— Пітерс уже полагодив генератор… яке щастя!.. Так можна попрацювати?

Містер-Пітерс відкрив уже рот, щоб вилаятися, але Олесь попередив його:

— Ага, ага, звісно, можна, я й сам бачу. Все працює… давай швидше, бо, мабуть, зараз Рая прийде… Ти ж на неї чекав? І говорив щось до неї, коли я увійшов.

Містер-Пітерс сплюнув ще раз:

— Працюй, чорти б з тобою працювали!

А коли Олесь уже розсипав зерно в касеті, в дверях показалася Рая. Дивно, вона не принесла кроля. Вона навіть не помічала в кімнаті Містера-Пітерса. Вона звернулася просто до Олеся:

— Олесю, тільки ви не затримуйтеся. Адже мені треба після вас ще просвітити мого кроля інакше я не можу їхати.

Олесь відповів їй, не відриваючись від роботи:

— Майте на увазі, Раю, човен замовлено, запізнюватися не можна.

— Гаразд, гаразд, — відгукнулася Рая, — я встигну. А куди ми поїдемо? Я думаю, просто до парку…

Далі Містер-Пітерс не слухав. Він вийшов з лабораторії, обіцяючи собі надалі ніколи не піддаватися улесливим синім очам, що вміють так чудово дивитися й обтуманювати людей, як їм захочеться.

— Оце так попрацював на самоті, дайбл, — пробурчав Містер-Пітерс, — от, чортова дівчина… навколо пальця обвела… «хочеться з вами попрацювати, не поїду на човні…» Хм… а ти й розтанув, дурню? Теж мені, закохана шляпа!

Він пройшов повз заглибленого в думки Рому, що ще й досі переживав своє нещастя — зламаний генератор.

— Пішли, Ромо, — сказав Містер-Пітерс, — кинь журитися. Працює генератор. Вже виправлено.

І вони вийшли з будинку. А зверху, з вікон лабораторії, на них дивилися веселі очі Раї й Олеся…

Проте, чи не час уже розповісти точніше й конкретніше, хто такі наші герої та що вони всі роблять коло генератора? Що то за дивні роботи, що за дивне сперечання навколо черги й можливості попрацювати довше?..

Насамперед, умовимося: нічого дивного тут немає. Все йде своїм шляхом, цілком закономірно. Дуже просто.

Є чотири науково-дослідницькі інститути: електротехнічний, сільськогосподарський, харчовий і біологічний. Різні інститути, з різними роботами й напрямками. Але чого не буває в нашій чудесній країні?.. Вийшло так, що певна галузь науково-дослідницької роботи поєднала навколо себе інтереси представників цих чотирьох наукових інституцій. Представники інститутів побачили, що їм найкраще працювати разом. Так утворилася бригада.

Чотири наукові працівники, представники чотирьох науково-дослідницьких інститутів, зібрані в одну бригаду — працювали з ультракороткими хвилями. Кожен з них робив своє — але всі ті досліди були скеровані на одне: вивчення властивостей ультракоротких хвиль, найзагадковіших поки що випромінювань з усіх, відомих сучасній науці.

Біологічний інститут цікавився впливом ультракоротких хвиль на живі організми, цікавився тими змінами, що виникають внаслідок просвічування ультракороткими хвилями живих істот.

Харчовий інститут цікавився тим, що ультракороткі хвилі в певних умовах убивають геть усі бактерії — в тому числі й гнилісні. Отже, просвітивши ультракороткими хвилями той чи інший продукт і вбивши в ньому бактерії, можна було дістати своєрідний ефект: продукт не псувався довгий час, все одно, як законсервований. А це обіцяло революцію в консервній промисловості.

Сільськогосподарський інститут цікавився просвічуванням ультракороткими хвилями насіння — зерна для посіву. Адже в певних умовах просвічуване зерно збільшувало свій запас енергії зростання. Зерно, кинуте далі в ґрунт, сходило швидше від звичайного, зростало буйніше. І, крім того, просвічування ультракороткими хвилями водночас позбавляло зерно всіх шкідників рослинного походження, що були досі на тому зерні. Адже ультракороткі хвилі вбивали всіх таких шкідників.

Зрештою, електротехнічний інститут, власник цілої лабораторії і дорогоцінного генератора ультракоротких хвиль, цікавився використанням ультракоротких хвиль в геть усіх галузях, а зокрема для зв’язку — певного й сталого двобічного радіозв’язку на недалекій відстані. Адже ультракороткі хвилі не знали атмосферних розрядів, що так заважають радіоприйманню; вони були нібито найкращими для пересилання зображень радіом, для телевізії.

Все це принципіально було вже відомо. Але — тільки принципіально. Бо ніде ще не було поставлено розгорнутих дослідів, що з’ясували б спірні питання відразу по всіх галузях. І вперше в науковому житті цілого світу зібралася й працювала така своєрідна об’єднана бригада, чотири експериментатори біля одного генератора. Проте, чому біля одного? Хіба не змогли б наукові інституції набудувати ще й ще відповідних установок для дослідів?..

Ультракороткі хвилі — дуже вередлива річ. Вивчити їх властивості важкенько; а ще важче діставати їх, якщо дослідник хоче дістати коливання певної частоти. Ось є схема генератора, є всі деталі. Дослідник працює, він будує генератор, пускає його. Він твердо знає, що матиме отаку, припустім, частоту. А справді виходить зовсім інша, менша частота, а, значить, і довші хвилі. Чому? Якийсь малесенький провідничок, якесь третєрядне сполучення вийшло на кілька міліметрів довше, ніж треба. І частота вийшла інша, — бо в генераторі виникла зайва ємність, чи зайва індукція, не передбачена конструктором, шкідлива.

Ось чому сталий, надійний генератор, сконструйований свого часу в електротехнічному інституті, був дорогоцінним. Майже випадково цей генератор чудово працював на широко вживаних у радіотехніці взагалі лампах — не потребуючи спеціальних, що коштували великі гроші. І навколо цього генератора зібралися наші дослідники.

Височенний харчовик Рома на довжелезних ногах, якому навіть і самому було якось незручно, ніяково за свій неймовірний зріст і тонкий, хиткий тулуб, вздовж якого висіли такі ж таки довгі й худі руки. Рома завжди намагався сховати кудись свій зріст — але куди його сховаєш?.. І схудле обличчя Роми завжди, як тільки був він не на самоті, було похмуре й ображене отаким глузуванням з нього природи, що видала йому перебільшену пайку зросту…

Агроном Олесь був протилежністю Ромі. Невисокий, стрункий, меткий — він справляв вражіння добре скраяного й не гірше пошитого фізкультурника. Та хіба й не був він таким? Олесь любив човен, любив воду, любив сонце, гострі пахощі вільготної землі. Олесь любив усю природу, матір усього живого. Засмагле тонке обличчя з рисами, немов вирізьбленими вправним майстром, легка хода, спритні хуткі рухи, — все це привертало до Олеся увагу, все це було на користь йому, зокрема в жінок.

Біолог Рая в кокетливому білому халаті, синьоока Рая з великою шапкою золотого волосся на голові, життєрадісна, смішлива, весела Рая даремно намагалася сховати цю свою життєрадісність великими роговими окулярами, виправдуючи їх наявність своєю нібито короткозорістю. Даремно намагалася вона справити вражіння солідності й цигарками, які вона курила, відпльовуючись, коли ніхто не бачив, і мужньо затягуючись, коли на неї хтось дивився. Не будемо нескромними, не говоритимемо нічого про те, яке вражіння взагалі справила Рая відразу, як тільки з’явилася в лабораторії, на трьох товаришів. Не говоритимемо нічого про ті сині очі, що здавалися декому солодкою згадкою про безкрає синє море, у якому так само можна потонути, як у тих очах; про золоте волосся, що в ньому, на думку декого, заплуталося навіки сонячне проміння; про тонкі красиві руки з блискучими нігтиками, які (о, цього дехто був певен!) не могли не викликати в людини гострого бажання розцілувати їх, ці рожеві, ніжні перламутрові нігтики на тонких пальцях…

Ні, про це ми не говоритимемо. Скажемо просто: Рая — це була справжня, на сто процентів Рая.

Нарешті, Містер-Пітерс: що то за дивне ім’я в співробітника радянського інституту? Власне, цього товариша колись називали просто Петро. Але з того часу, як він, кремезний і широкий, з лукавою усмішкою на товстих губах, почав курити товсті самокрутки з пахучого люлечного тютюну; з того часу, як він наполегливо взявся вивчати англійської мови й захопився остаточно збиранням різнокольорових квитанцій, які він діставав від радіоаматорів-короткохвильників усіх країн, — з цього часу він перестав бути Петром. Його ім’я, за загальною змовою всіх товаришів, стало Містер-Пітерс. Та й сам він звик до нього і тепер відгукувався на це ім’я, як на своє власне.

Містер-Пітерс був у бригаді найбільш поважною людиною. Адже кожен з чотирьох, звісно, знав багато про ультракороткі хвилі, вмів поводитися з генератором. Але — хто міг у цій галузі знати більше від Містера-Пітерса, спеціаліста-електротехніка, зв’язківця, що не тільки взагалі, як то кажуть, проїв зуби на радіотехніці, а й зокрема був конструктором цього самого генератора, — разом з іншими інженерами інституту? Тепер Містер-Пітерс стежив за станом генератора і водночас разом з товаришами провадив досліди коло використання ультракоротких хвиль для зв’язку і зокрема для телебачення.