Аргонавти Всесвіту

ЕПІЛОГ

Земля чекала…

Астрономи цілої земної кулі не виходили з обсерваторій, відриваючись від телескопів тільки для того, щоб зануритися в обчислювання, відривалися від обчислювань тільки для того, щоб знов припасти до окулярів телескопів. Щодня, щогодини, щохвилини в полі зору телескопів і рефлекторів могла з’явитися блискуча риска міжпланетного корабля Миколи Петровича Риндіна, переможного космічного корабля, що повертався з чудесної, нечуваної подорожі.

Не лише вчені, а й усі, хто цікавився долею експедиції Риндіна, всі читачі газет і журналів, — пам’ятали кожне слово з листів, одержаних на Землі від старого академіка та його товаришів.

Три ракети-листоноші досягли Землі з чотирьох. Одна з них, остання, або не встигла долетіти до Землі, або зникла, загубилася десь у міжпланетному просторі. Але й без неї людство знало: корабель академіка Риндіна вилетів у поворотну путь, він тепер наближається до Землі, він везе незнані, чудесні елементи, по які відряджена була експедиція.

Справою честі кожного астронома, кожного спостерігача небесних просторів — було помітити першим блискучу крапку серед нерухомих зірок. Ось чому астрономи не відходили від телескопів, ось чому знову й знову перевіряли вони розрахунки.

І ще одне хотів знати кожен: де спуститься ракетний корабель? Чи можна буде побачити цей спуск, чи пощастить побачити, як відчиняться двері ракети, як з’явиться в них знайома постать Риндіна, сива шапка його волосся, фігури його товаришів — і серед них той хлопець, що опинився несподівано в ракеті і став справжнім учасником експедиції, переніс разом із експедицією всі труднощі польоту і перебування на незнаній планеті?..

Людство чекало.

І в цьому напруженому чеканні як постріл пролунала перша звістка. Говорила потужна московська станція імени Комінтерну:

— Алло, алло! Слухайте всі, слухайте всі! Кримська обсерваторія з допомогою нового великого телескопа знайшла в небесному просторі міжпланетний корабель академіка Риндіна. Корабель помітний тільки в найпотужніші телескопи. Він наближається до Землі. За підрахунками обсерваторії, корабель мусить почати спуск на Землю через дванадцять днів. Слухайте всі! Через дванадцять днів корабель академіка Риндіна мусить почати спуск на Землю!

І протягом цих дванадцятьох днів не було людини, яка б щоночі не дивилася вгору, не намагалася б побачити в темному небі нову блискучу рухому зірочку. Звісно, це було неможливо, всі знали це; але знову й знову дивилися в небо, знову й знову шукали.

Минали дні. Щодня радіо сповіщало:

— Корабель академіка Риндіна наближається. Він помітний уже в нормальні телескопи. Кримська обсерваторія весь час спостерігає його наближення. Цілком можливо, що корабель почне спуск трохи раніше, бо астрономи помітили вибухи, які він робить, очевидно, з метою прискорити повернення на Землю. Останніми днями швидкість корабля побільшала. Головний астроном Кримської обсерваторії, товаришка Рижко, запевняє, що корабель почне спуск на два дні раніше, ніж передбачалося.

І кожен знав, що за наближенням корабля академіка Риндіна невідривно стежить з допомогою найпотужнішого в світі радянського телескопа ніхто інший, як астроном Рижко, мати того самого юнака, про долю якого було стільки розмов. Вона не зводить очей з крихітної блискучої зірочки, яка мчить до неї назад її сина, її завзятого, любого сина Василя.

Нове повідомлення:

— Корабель академіка Риндіна опинився біля Землі. За всіма спостереженнями, корабель починає гальмування. Він робить перший еліпс навколо Землі, гальмуючись об земну атмосферу. Спостерігайте міжпланетний корабель Риндіна, що перетворився тепер на супутника Землі. Корабель можна бачити щоночі в такі часи…

Радіо сповіщало про часи, коли корабель наближався до Землі, коли він знов віддалявся й знов наближався, виписуючи свої гальмуючі еліпси. Тепер корабель бачило чимало людей. Кожен, хто мав хоч невеличку астрономічну трубу, навіть гарну підзорну трубу, — міг знайти його на небі, користуючись вказівками обсерваторії.

Далеко-далеко, немов серед зірок, — у небі рухалася малесенька блискуча зірочка. Вона повільно пропливала небосхилом. Вона була ледве помітна близько до обрію. Потім вона підіймалася вище й вище, до зеніту — і весь час яскравішала. В зеніті її можна було помітити навіть у добрий бінокль. А далі вона спускалася до протилежного обрію, затьмарювалася, ставала дедалі непомітнішою, щоб нарешті й зовсім зникнути за обрієм.

Міжпланетний корабель зменшував швидкість. Його гальмуючі еліпси скорочувалися. І прийшов день, коли радіо сповістило:

— Еліпси корабля Риндіна перетворилися на кола. Корабель облітає Землю по рівних правильних колах. З хвилини на хвилину можна чекати зниження.

Тепер лишилася одна думка: куди саме спуститься корабель? Чи зможе старий академік вибирати місце, чи йому доведеться сідати куди-небудь серед океану?.. Адже це буде найбезпечніший спуск! Але тоді ніхто цього не побачить у безмежних просторах Атлантичного чи Великого океанів!..

Астрономи говорили:

— Не можна припустити іншої думки. Риндін спускатиметься тільки в океані. Інший спосіб був би надто небезпечним.

Астрономи не врахували того досвіду керування ракетним кораблем, який набув його командир, академік Риндін!

Ввечері цього ж таки дня радіо схвилювало всіх несподіваною звісткою:

— Одержано радіоповідомлення від академіка Риндіна. Микола Петрович сповіщає, що він зробить посадку міжпланетного корабля на те ж саме місце, звідки він стартував, на поверхню великого Іван-озера. Така можливість пояснюється тим, що погода дозволяє академіку Риндіну дуже добре бачити Землю й вибирати бажане місце для посадки. Корабель піде на посадку завтра біля десятої години ранку. Можна сподіватися, що він опиниться на поверхні озера біля одинадцятої години ранку.

Поїзди неспроможні були вмістити всіх, хто хотів цієї ночі виїхати до Іван-озера. Дороги вкриті були безперервними стрічками автомобілів. Здавалося, ціла країна вирушила цієї ночі, щоб до ранку опинитися на берегах уславленого Іван-озера. З усіх сторін, як до центра величезної зірки, люди мчали сюди. Летіли автомобілі, мотоцикли, мчали поїзди, линули в повітрі літаки й дирижаблі. Стратосферні літаки приносили людей з далеких кінців Радянського Союзу, з Сибіру, з Середньої Азії, з Хабаровська й Камчатки. Найшвидкохідніші ракетні літаки блискавками гнали, вигадуючи час, з Нью-Йорка, з Парижа, з Лондона.

Ранкове сонячне проміння осяяло береги великого Іван-озера, вкриті десятками тисяч людей. Береги змінили свій звичайний вигляд. Не лишилося жовтого кольору піску, не лишилося зеленої трави. Були тільки людські маси, схвильовані, збуджені; і над ними маяли в повітрі, палахкотіли там і тут червоні квіти прапорів.

Вожді народів Радянського Союзу, керівники партії й радянського уряду прилетіли з Москви на швидкохідних автожирах о дев’ятій годині ранку. Автожири спустилися на плоский дах великої споруди на березі, тієї самої споруди, з якої свого часу виводили на поверхню Іван-озера ракетний корабель. Улюбленці народу, великі керівники трудящих, пройшли до високої трибуни на даху споруди, зустрінуті радісними вигуками привітань, що розляглися по всьому озеру.

Урочисте чекання тривало. Напружено стугоніли серця, схвильовані думки виникали в людей: чи не занадто рискує академік Риндін, обираючи для посадки поверхню Іван-озера? Чи не краще було б йому все-таки обрати безкраю поверхню океану?.. Кожен розумів, що Микола Петрович хотів спуститися в межах Радянського Союзу, вітати цим спуском трудящих Радянського Союзу, кожен радів з цієї думки — і кожен турбувався: як то впорається Риндін із цією відповідальною посадкою?

В чистому синьому небі не було ні хмаринки. Золоте розтоплене сонце нерухомо висіло над срібною поверхнею озера. Ледве помітні прозорі жмурки набігали на берег і зникали на ньому. Корабель Риндіна вже почав посадку. Але де він? Звідки він з’явиться? Якщо зважити на знайомий уже рух маленької зірочки, яка вночі повільно пливла в темному небі, то корабель мусить з’явитися зі сходу. Тисячі очей стежили за обрієм на сході озера, шукаючи найменшої зміни в небі.

Але небо було все ще чистим. Ніщо не порушувало його синяви.

Де ж корабель? Де він?

І враз усі здригнулися. Загула сирена. Це означало — корабель помічено, треба бути обережними! І водночас із сиреною напружене зітхання сколихнуло людську масу. Он він! Он корабель Риндіна!

Крихітна темна рисочка з’явилася далеко-далеко в небі, ледве помітна над східним обрієм. Вона з секунду нерухомо висіла, немов застигла над далекими лісами, а потім усі виразно побачили, що рисочка почала підійматися. Вона злітала вище і вище, здавалося, вона ось-ось зникне в небі. І разом з тим вона повільно більшала. Значить, не віддаляється, а, навпаки, наближається?.. Проте, це було вже ясно і без міркувань.

Рисочка спинила свій підйом у небо. Вона змінила напрямок і тепер мчала якимсь невидимим схилом до озера. Ось уже видно, що це не риска, а малесенька сигарка… тільки — що це тягнеться за нею? Мов би кілька малесеньких трикутничків… Так, так, це парашути, якими Риндін гальмує корабель! Все гаразд.

Сигарка наближалася. І знову люди зітхнули. Вони схвильовано дивилися, як сигарка немов перевернулася в повітрі. Тепер вона наближалася хвостом уперед. Навіщо це? Невже аварія?..

Ні, це останнє гальмування. Хмарки диму оповили сигару; прорізаючи їх, корабель Риндіна мчав до озера, до його спокійної поверхні. Нові вибухи, нові хмари диму, вже більші, вже темніші. І кожному було помітно, як зменшив швидкість корабель. І все-таки — як швидко він падає!

Ще мить — і разом з останніми вибухами корабель сховався у воді. Він упав в неї, як падає бомба з важкого літака і враз зник під поверхнею озера. Озеро підкинуло в повітря високий стовп води, велетенський фонтан, що піднісся в повітрі і повільно розсипався на дрібні бризки, падаючи назад, в озеро. Де ж корабель?

Фонтан на кілька секунд притяг загальну увагу, а корабель уже швидко плив поверхнею озера, гойдаючись і розпліскуючи хвильки в найдрібніші бризки. Від нього підіймалася пара, він весь був оповитий парою. Вода кипіла навколо нього. Корабель був гарячий, він розжарився від тертя об повітря.

Помітно уповільняючи ходу, корабель виписав на воді широке півколо. Він наближався до берега, він плив до великої споруди з трибуною на даху. Він спинився, гарячий, оповитий хмарою білої пари, мов стомлений.

Гримнула музика. Мідні могутні звуки лунали над озером. Але їх заглушила буря радісних вигуків, шторм оплесків, якими люди зустрічали корабель. А він погойдувався біля берега, від нього все ще підіймалася пара, його круглі вікна дивилися на береги, як очі велетенської риби.

І ось на спині цієї велетенської металевої риби щось ворухнулося. То відчинявся верхній люк. Люди на березі змовкли. Лише радісна, урочиста музика лунала в повітрі. Зараз… зараз з’являться учасники експедиції!

Люк відчинився. Але з нього ніхто не з’являвся. Люди на березі завмерли. Стихла музика. Стало тихо — так тихо, що чути було, як хлюпочуть хвильки об металеві боки корабля.

І перед здивованими очима десятків тисяч людей з верхнього люка ракетного корабля швидко висунулася висока розсувна щогла. Вона здіймалася вище, вище… Для чого це?.. Що це буде?..

Широке червоне полотнище повільно попливло вздовж щогли вгору. Великий червоний радянський прапор з золотим серпом і молотом замаяв над ракетою, вітер розгорнув його на всю широчінь. Вітер показав усім цей радісний прапор, на якому було написано:

«Привіт Радянській Землі!»

Знов буря вигуків і оплесків пронеслася вздовж берегів, зразу ж завмираючи. Схвильовані люди забули про прапор. Вони побачили інше.

Над люком з’явилася така знайома всім сива голова Миколи Петровича Риндіна. Вітер куйовдив його волосся. Риндін підіймався на дах корабля з піднесеною на знак привітання рукою. А за ним з’явилися вже його супутники й товариші: Сокіл, який нервово поправляв окуляри, намагаючись сховати хвилювання, незмінно спокійний Гуро і сяючий Василь Рижко з радісним веселим обличчям.

І тепер уже нічого не можна було почути, ні музики, що даремно намагалася прорватися крізь ураган вигуків і оплесків, ні самих привітальних вигуків — нічого! Все змішалося, все гуло, все злилося в один суцільний могутній крик радості.

Радянська Земля зустрічала своїх героїв, відважних переможців космосу, завойовників Венери, зустрічала гідних синів радянського народу, сміливих, безстрашних аргонавтів Всесвіту!..

Харків 1935