Знак Хаосу

11

Я чекав, поки вона закінчить чепуритися, дивлячись з вікна на сніг і намагаючись знову крадькома дотягнутися до Корал або Люка, поки стояв до неї спиною. Але мені не пощастило. Коли вона відклала позичені у мене гребінець і гребінь і поклала поруч з ними дзеркальце, я зрозумів, що вона закінчила приводити в порядок не тільки волосся, але і думки, і готова продовжити розмову. Я повільно повернувся і підійшов до неї.

Ми вивчали один одного, змагаючись у повній беземоційності виразів обличчя, а потім вона запитала:

— У Амбері ще хто-небудь знає, що ви розбудили мене?

— Ні.

— Добре. Це означає, що у мене є шанс піти звідси живою. Треба вважати, ви хочете моєї допомоги проти Маски і Юрта?

— Так.

— Якої саме допомоги ви бажаєте і чим ви готові заплатити за неї?

— Я маю намір проникнути в Замок і нейтралізувати Маску і Юрта.

— «Нейтралізувати»? Це один з маленьких евфемізмів, що означають «Вбити», чи не так?

— Гадаю, так, — погодився я.

— Амбер ніколи не славився своєю педантичністю, — сказала вона. — Ви піддалися занадто сильному впливу амберської публіцистики. Отже, ви знаєте про мою обізнаність про Замок і хочете допомоги у вбивстві цієї пари. Правильно?

Я кивнув. — Рінальдо говорив мені, що якщо ми прибудемо надто пізно і Юрт вже пройде ритуал перетворення, то ви, можливо, знайдете спосіб звернути ту ж Міць проти нього, — пояснив я.

— Він забрався в цих записках куди далі, ніж я уявляла, — пробурчала вона. — Тоді мені доведеться бути з вами відвертим, оскільки від цього, можливо, буде залежати ваше життя. Так, така можливість існує. Але ні, нам вона нічим не допоможе. Для звернення Міці до такої мети потрібні деякі приготування. Це не така штука, яку можна проробити в будь-яку хвилину.

Мандор хмикнув.

— Я волів би не умертвляти Юрта, — висловив він своє бажання, — Якщо у мене буде можливість відвести його прямісінько назад до Двору. Його можна буде приструнити. Можливо, є спосіб нейтралізувати його не… не нейтралізуючи його по-справжньому, як ви висловлюєтеся.

— А якщо ні?

— Тоді я допоможу тобі вбити його, — твердо сказав він. — Я не плекаю на його рахунок жодних ілюзій, але вважаю себе зобов'язаним спробувати хоч що-небудь. Я боюся, що звістка про його смерть може послужити нашому батькові останнім ударом.

Я відвів погляд. Він міг бути правий, і хоча смерть старого Савалла означала, що саме він успадкує титул і чималі володіння, я був упевнений, що він не прагнув придбати їх такою ціною.

— Розумію, — сказав я. — Я про це не подумав.

— Тому дай мені шанс втихомирити його. Якщо у мене не вийде, то я приєднаюся до тебе у всьому, що потрібно зробити.

— Згоден, — сказав я, спостерігаючи, як сприймає це Ясра.

Вона вивчала нас з виразом цікавості на обличчі.

— «Нашого батька»? — Перепитала вона.

— Так, — відповів я. — Я не збирався про це згадувати, але раз вже це спливло, то Юрт — наш молодший брат.

Очі її засвітилися від запаху інтриги.

— Це сімейна боротьба за владу, чи не так? — Запитала вона.

— Гадаю, можна виразитися і так, — сказав я.

— Але по-справжньому — ні, — уточнив Мандор.

— А ваша сім'я займає важливе положення при дворі?

Мандор знизав плечима. Так само, як і я. У мене виникло відчуття, що вона намагається вирахувати спосіб отримати вигоду і з цього боку справи, і тому я вирішив їй перешкодити.

— Ми обговорювали безпосереднє завдання, — нагадав я. — Я хочу переправити нас туди і прийняти виклик Маски. Ми зупинимо Юрта, якщо він буде перешкоджати цьому, а якщо це виявиться неможливим, то підемо до кінця. Ви з нами?

— Ми ще не обговорили ціну, — нагадала в свою чергу вона.

— Гаразд, — зізнався я. — Я говорив про це з Рінальдо, і він велів мені передати вам, що він припинив вендету. Він вважає, що зі смертю Каїна всі рахунки з Амбером зведені. Він попросив мене звільнити вас, якщо ви погодитеся допомогти, і запропонував, щоб в обмін на допомогу проти нового господаря цитаделі ми відновили ваш суверенітет над Замком Чотирьох Світів. Нижня межа, як він висловлюється. Що скажете?

Вона взяла келих і зробила довгий повільний ковток. Я знав, вона буде тягнути, намагаючись вирахувати спосіб витиснути з цієї угоди побільше.

— Ви говорили з Рінальдо зовсім недавно? — Поцікавилася вона.

— Так.

— Мені не зрозуміло, чому він сновигає десь з Далтом, замість того, щоб бути тут, з нами, якщо він настільки підтримує цей план?

— Гаразд, я розповім вам все до кінця, — зітхнув я. — Але якщо ви з нами, то нам незабаром потрібно виступати.

— Давайте, — запропонувала вона.

Тому я переказав вчорашню пригоду в Ардені, опустивши тільки те, що Віала дала Люку свій захист. У міру того, як я розповідав цю повість, Найда, здається, ставала все більш пригніченою, видаючи через нерівні проміжки часу тихе скавуління.

Коли я закінчив, Ясра піднялася, спираючись на руку Мандора і злегка зачепивши його при цьому стегном, підійшла і зупинилася перед Найдою.

— А тепер скажіть, чому тут затримана дочка високопоставленого діяча Бегми? — Зажадала вона.

— Вона одержима демоном, який дуже любить втручатися в мої справи, — пояснив я.

— Справді? Я часто думала, чим же можуть захоплюватися демони, — зауважила вона. — Але цей конкретний демон, здається, намагався сказати щось, що може зацікавити мене. Якщо ви будете так ласкаві звільнити його на хвилину для розмови, то я обіцяю вам після обдумати вашу пропозицію.

— Час іде, — заперечив я.

— У такому разі, моя відповідь негативна, — заявила вона. — Замкніть мене де-небудь і вирушайте в Замок без мене.

Я глянув на Мандора.

— При цьому я ще не погодилася прийняти вашу пропозицію, — продовжувала вона. — Рінальдо назвав би це витратами на розваги.

— Не бачу від цього ніякої шкоди, — сказав Мандор.

— Тоді дозволь їй говорити, — порадив я йому.

— Можеш говорити, ті'га, — велів він.

Перші її слова, однак, були адресовані не Ясрі, а мені:

— Мерлін, ти повинен дозволити мені супроводжувати тебе.

Я підійшов до місця, звідки міг бачити її обличчя.

— Аж ніяк, — відрізав я.

— Чому? — Запитала вона.

— Тому що твоя схильність захищати мене може перешкодити мені в ситуації, де, ймовірно, доведеться піти на деякий ризик.

— Така моя природа, — відгукнулася вона.

— У цьому і полягає проблема, — сказав я. — Я не маю до тебе ніякого зла. Коли все це закінчиться, я буду радий поговорити з тобою, але цю справу тобі доведеться пересидіти тут.

Ясра кашлянула.

— У цьому і полягає повідомлення? Або є також щось, що ви бажаєте повідомити мені? — Запитала вона.

Послідувало довге мовчання, а потім Найда запитала:

— Ви будете супроводжувати їх чи ні?

Ясра затрималася з відповіддю на настільки ж довгий термін, очевидно, зважуючи слова.

— Операція ця таємна й особиста, — сказала вона. — Я зовсім не впевнена, що вона буде схвалена начальством Мерліна тут, в Амбері. Хоча я і можу вигадати від такої співпраці, я також піддамся і чималому ризику. Звичайно, я хочу повернути собі свободу і повернути собі Замок. Це майже справедливий обмін. Але він також просить і формальної відмови на вендету. А які в мене гарантії, що тут це що-небудь значить і що вищий ешелон Амбера не стане потім полювати на мене, як на порушницю спокою? Він не може говорити від імені решти, коли діє таємним чином.

Це було питання, вже адресоване мені, і оскільки це було дуже гарне питання, на яке я не мав ніякої справжнього відповіді, то я зрадів, що у Найди знайшлося що сказати:

— По моєму, я зможу вас переконати, що буде у ваших же інтересах погодитися їх супроводжувати і надати їм усіляку підтримку.

— Найнижче прошу вас, починайте, — запропонувала їй Ясра.

— Я воліла б поговорити про це з вами наодинці.

Ясра посміхнулася, наскільки я зрозумів, з любові до інтриг.

— Мене це влаштовує, — моментально погодилася вона.

— Мандор, примусь її сказати зараз, — розсердився я.

— Почекайте! — Промовила Ясра. — Або я отримую цю розмову наодинці, або ви можете забути про мою допомогу.

Я став думати, наскільки сильну допомогу могла надати Ясра, якщо вона не зможе використати енергію Фонтана для усунення Юрта, так як це могло стати нашою найбільшою проблемою. Вірно, вона знала Замок. Але я навіть поняття не мав, наскільки вона сильна як чаклунка.

З іншого боку, я хотів вирішити це питання зараз, а один зайвий адепт міг би переважити чашу терезів.

— Найда, — звернувся я. — Ти плануєш щось, що може нашкодити Амберу?

— Ні, — відповіла вона.

— Мандор, чим клянуться ті'га? — Запитав я довідку.

— Вони взагалі не клянуться, — просвітив він мене.

— Якого біса! — Вирішив я. — Скільки часу тобі потрібно?

— Дай нам десять хвилин. — Попросила вона.

— Пішли, прогуляємося, — запропонував я Мандору.

— Зрозуміло, — погодився він, кинувши ще одну кульку у бік Найди. Та приєдналася до інших кульок, вибравши орбіту навколо її талії.

Перш, ніж вийти, я дістав ключ з шухляди письмового столу. І, як тільки ми опинилися в коридорі, запитав Мандора:

— Ясра може якимось чином звільнити її?

— Тільки не після того, як я встановив додаткову мережу, мережу ув'язнення при виході, — запевнив він. — Мало чаклунів здатні придумати спосіб оминути її, і вже звичайно, не за десять хвилин.

— Вона просто набита секретами, ця проклята ті'га, — пробурчав я. — У деяких аспектах це змушує замислитися, хто тут насправді в полоні.

— Вона лише вимінює якусь крапельку знання на співпрацю Ясри, — сказав він. — Вона хоче зробити так, що вже якщо не може відправитися сама, то хоча б відправити супроводжувати нас цю даму, оскільки це означатиме додатковий захист для тебе.

— Тоді чому ж ми не можемо бути присутніми при цьому?

— Нічого зі знаного мною про неї не проливає на це анінайменшого світла.

— Ну, раз у мене є кілька хвилин, то я хочу збігати по одній невеликій справі. Ти постережи тут і візьми на себе керівництво, якщо вона покличе нас раніше, ніж я повернуся.

Він посміхнувся.

— А якщо сюди забреде один із твоїх родичів, чи слід мені представлятися, як повелитель Хаосу?

— Я думав, ти також і повелитель обману.

— Звичайно, — підтвердив він і, хляпнувши в долоні, зник.

— Я швидко, — пообіцяв я.

— Всього доброго, — долинув звідкись його голос.

Я поспішив по коридору.

Діставшись до потрібних дверей, я з хвилину постояв перед ними, закривши очі, уявляючи собі обстановку такою, якою я бачив її в останній раз. Це були апартаменти батька. Я багато разів бродив по них, намагаючись зрозуміти по меблюванню, розстановці, книжкових полиць і цікавих колекціях щось більше, ніж я вже знав про цю людину. Завжди знаходилася якась дрібниця, яка привертала мою увагу, або яка відповідала на якесь питання, або піднімала нове — напис на закладці в книзі або замітка на полях, срібний гребінець не з тими ініціалами, дагеротип привабливої брюнетки, підписаний «Карлу з любов'ю від Кароліни», моментальний знімок батька, який обмінювався рукостисканням з генералом Макартуром…

Я відімкнув двері й прочинив її поштовхом руки.

Однак кілька секунд я не рухався, так як всередині було світло. Я прислухався ще кілька довгих митей, але з покоїв не долинало жодного звуку. Тоді я повільно увійшов. На стоячому біля протилежної стіни туалетному столику горіло багато свічок. А от в полі зору — нікого.

— Привіт!? — Покликав я. — Це я, Мерлін.

Жодної відповіді.

Я зачинив за собою двері і рушив уперед. Серед свічок на туалетному столику стояла квіткова ваза. У ній знаходилася єдина троянда, що мала сріблястий колір. Я підійшов ближче. Так, вона була срібною. У якому ж Відображенні росли такі квіти?

Я взяв одну з свічок і пішов далі вже з нею, загороджуючи полум'я долонею. Повернув ліворуч і перейшов в наступну кімнату. І, відкривши двері, відразу ж побачив, що не було потреби приносити свічку. Тут горіли інші, ще в більшій кількості.

— Привіт!? — Повторив я.

Знову ніякої відповіді. Ніяких звуків взагалі.

Я поставив свічку на найближчий стіл і підійшов до ліжка. Піднявши рукав лежачої на ній сорочки, я упустив його назад. На покривалі лежала срібна сорочка і чорні штани — батьківські кольори. У минулий візит вони там не лежали.

Я сів поруч з одягом на покривало і втупився через кімнату в затінений кут. Що відбувається? Якийсь химерний сімейний ритуал? Явління примари? Або…

— Корвін? — Вимовив я.

Але я навряд чи очікував відповіді. І не був розчарований. Однак, піднявшись, я стукнувся об важкий предмет, що висів на найближчому стовпчику ліжка. Я простягнув до нього руку і підняв його, щоб краще розглянути. Це був пояс з пристебнутою до нього зброєю в піхвах. Вони теж були відсутні під час моїх останніх відвідин. Я взявся за руків'я і оголив клинок.

При світлі свічок затанцювала витравлена в сірому металі частина узору Лабіринту. Це був Грейсвандір, батьківський меч. І що зараз він робив тут, я поняття не мав.

І я зрозумів з уколом болю, що не можу затриматися тут подивитися, що тут відбувається. Я повинен повернутися до власних проблем. Так, своєчасність сьогодні була виразно проти мене.

Я поклав Грейсвандір назад у піхви.

— Батьку? — Вимовив я. — Якщо ти мене чуєш, то знай, я хочу побачитися з тобою знову. Але зараз я повинен йти. Удачі тобі у всьому, що б ти не робив.

А потім я покинув приміщення, торкнувшись мимохідь срібної троянди, і замкнув за собою двері. Коли я повернув назад у коридор, то зрозумів, що весь тремчу.

На зворотному шляху мені ніхто не зустрівся і, наблизившись до власних дверей, я гадав, слід мені увійти, постукати чи почекати. Потім щось торкнулося мого плеча і я обернувся, але там нікого не було. Коли я знову повернувся до дверей, Мандор з'явився поруч зі мною, злегка наморщивши лоб.

— Що трапилося? — Запитав він. — Ти виглядаєш неспокійніше, ніж коли йшов.

— Щось зовсім несподіване. Зсередини ще немає новин?

— Поки ти ходив по справі, я почув один раз крик Ясри, — повідомив він, — я поспішив до дверей і відкрив їх. Але вона засміялася і попросила закрити двері.

— Або ті'га знає якісь хороші новини чи анекдоти, або новини сприятливі.

— Здається, так.

Трохи пізніше двері відчинилися, і Ясра кивнула нам.

— Наша розмова завершена, — запросила вона нас увійти.

Увійшовши до кімнати, я вивчив її поглядом. Виглядала Ясра набагато веселіше, ніж коли ми виходили. По краях її очей спостерігалося трохи більше зморшок, і вона, здається, мало не з зусиллям утримувала на місці куточки губ.

— Сподіваюся, бесіда була плідною? — Висловив я своє побажання.

— Так. В цілому, я б сказала, що так воно і було, — відповіла вона.

Один погляд на Найду показав мені, що ні поза, ні вираз її обличчя не змінилися.

— Тепер я змушений запитати вас про прийняте вами рішення, — сказав я. — Довше зволікати я більше ніяк не можу.

— Що станеться, якщо я відповім відмовою? — Запитала вона.

— Я препровожу вас у ваші покої і повідомлю інших, що ви повернулися і знову з нами.

— Як гостя?

— Як гостя, яка дуже добре охороняється.

— Розумію. Ну, взагалі-то, мені не особливо хочеться знайомитися з тими покоями. Я вирішила супроводжувати вас і допомогти вам на обговорених нами умовах.

Я вклонився їй.

— Мерлін! — Окликнула мене Найда.

— Ні! — Відповів я і подивився на Мандора.

Той підійшов і зупинився перед Найдою.

— Найкраще тепер тобі буде заснути, — велів він їй, і очі її закрилися, а плечі обвисли. — Де хороше місце, щоб вона могла відпочити? — Запитав він у мене.

— Он там, — я показав на двері в сусідню кімнату.

Він узяв її за руку і відвів туди. Через деякий час я почув, як він тихо говорить щось, а потім запанувала мовчанка. Трохи пізніше він вийшов, а я підійшов до дверей і заглянув в кімнату. Вона витягнулася на моєму ліжку. Я не помітив поблизу ніяких металевих кульок.

— Вона без свідомості? — Запитав я.

— Надовго, — запевнив він.

Я подивився на Ясру, що чепурилася перед дзеркалом.

— Ви готові? — Запитав я.

Вона подивилася на мене з-під опущених він.

— Як ви думаєте переправити нас? — Запитала вона.

— У вас є якийсь особливий засіб доставити нас туди?

— Тільки не в даний момент.

— Тоді я попрошу Колесо-Привид переправити нас туди.

— Ви впевнені, що це безпечно? Я розмовляла з цим… пристроєм. І не думаю, що він заслуговує довіри.

— Воно цілком надійне, — запевнив я. — Хочете спершу запастися якимись заклинаннями?

— Немає потреби. Мої… ресурси у відмінному стані.

— Мандор?

Я почув клацання, що донеслося звідкись з-під плаща.

— Готовий, — доповів він.

Я витягнув Козир Колеса-Примари і пильно подивився на нього. Почав медитацію. Потім потягнувся. Нічого не сталося. Я спробував знову, згадуючи, налаштовуючись, поширюючись. Потягнувся знову, кличучи, дотягуючись…

— Двері… — Показала Ясра.

Я глянув на двері в коридор, але в них не було нічого незвичайного. Тоді я подивився на Ясру і простежив напрямок її погляду.

Дверний отвір в сусідню кімнату, де спала Найда, став світитися. Він сяяв жовтим світлом, і прямо у мене на очах цей світ розгорявся. Потім в центрі його з'явилася трохи більш яскрава пляма. Раптово пляма почала здійснювати повільний рух вгору-вниз.

Потім пролунала музика, я так і не зрозумів, звідки, і голос Привида сповістив:

— Слідуйте за стрибаючим м'ячиком.

— Припини! — Осадив я його. — Це відволікає!

Музика затихла. Коло світла стало нерухомим.

— Перепрошую, — втрутився Привид. — Я думав, що трошки розрядки не завадить.

— Ти вгадав неправильно, — відповів я. — Я хочу, щоб ти просто переправив нас до Цитаделі в Замку Чотирьох Світів.

— Війська ти теж хочеш переправити? Я, здається, не можу виявити Люка.

— Тільки нас трьох.

— А як щодо сплячої в сусідній кімнаті? Я зустрічав її раніше. Вона невірно сканується.

— Знаю. Вона не людина. Нехай спить.

— Тоді відмінно. Проходьте у двері.

— Ходімо, — скомандував я іншим, взяв пояс зі зброєю і, пристебнув його, додав запасний кинджал, схопив з крісла плащ і натягнув його на плечі.

Я підійшов до отвору, а Мандор і Ясра пішли за мною. Я ступив через поріг, але кімнати за ним більше не було. Замість неї настала мить змазування простору, а коли мої почуття прояснилися, то я опинився під затягнутим густими низькими хмарами небом. І холодний вітер шматував мій одяг.

Я почув вигук Мандора, а мить опісля — Ясри. Їх голоси доносилися зліва. Зліва розташовувалося біле, як кістка, крижане поле, а в протилежному напрямку свинцево-сіре море бовтало білі баранці хвиль, немов це були змії у відрі молока. Далеко внизу під нами мерехтіла і курилася темна земля.

— Привид! — Крикнув я. — Ти де?

— Тут, — долинув тихий свист і, подивившись вниз, я помітив поряд з кінчиком мого лівого чобота крихітне колечко світла.

Прямо попереду і нижче вдалині чітко виднівся Замок. За його стінами не спостерігалося жодних ознак життя. Я зрозумів, що, мабуть, перебуваю десь у горах, десь неподалік від місця, де свого часу вів довгу бесіду зі старим самітником по імені Дейв.

— Я хотів, щоб ти відправив нас в Цитадель Замку, — пояснив я. — Навіщо ти доставив нас сюди?

— Я ж казав тобі, що мені не подобається це місце, — відповів Привид, — я хотів дати тобі можливість оглянути її і вирішити, куди саме ти бажав би переправитися. Таким чином, я зможу зробити доставку дуже швидко і не піддавати себе впливу сил, які мене засмучують, надто довго.

Я продовжував пильно вивчати поглядом Замок. За зовнішніми стінами знову кружляла пара смерчів. Хоча перед фортецею і не було рову, але вони достатньо замінювали його. Їх розділяло майже 180 градусів і вони по черзі світилися. Найближчий став іскритися від блискавок, засвітившись надприродним жаром. Потім, коли він став згасати, засвітився інший.

На моїх очах вони кілька разів пройшли цей цикл.

Ясра видала слабкий звук і, повернувшись, я запитав у неї:

— Що відбувається?

— Ритуал, — відповіла вона. — Хтось саме зараз грає тими силами.

— Ти можеш визначити, наскільки далеко вони просунулися?

— Навряд чи. Вони могли тільки почати, або вже закінчують. Ці сполохи вогню кажуть мені тільки, що процес ще не завершений.

— Тоді вирішуй ти, Ясра, — звернувся я до неї. — Де нам слід з'явитися?

— У зал з фонтаном ведуть два довгих коридори, — прикинула вона. — Один на тому ж рівні, а інший — поверхом вище. Сам зал висотою в кілька поверхів.

— Це я пам'ятаю, — сказав я.

— Якщо вони безпосередньо працюють з Силами, а ми просто з'явимося в залі, — Продовжувала вона, — перевага раптовості буде лише миттєвою. Я не можу сказати напевно, чим вони по нас ударять. Краще підібратися по одному з двох коридорів і дати мені шанс оцінити становище. Оскільки є ймовірність, що вони можуть помітити наше просування по нижньому коридору, то для наших цілей краще всього підійде верхній.

— Гаразд, — погодився я. — Привид, ти можеш відправити нас углиб того верхнього коридору?

Круг розширився, накренився, піднявся, постояв з мить високо над нами, а потім впав.

— Ви… вже… там, — повідомив Привид, коли перспектива попливла й коло світла пройшло по нас зверху донизу. — До побачення.

Він був правий. На цей раз ми попали в яблучко. Ми стояли в довгому похмурому коридорі, зі стінами з темного тесаного каменю. Один його кінець губився в темряві. А інший вів в освітлену область. Стеля складалася з неотесаних колод, важкі поперечні балки пом'якшувалися заростями павутини. На стінних підставках мерехтіло кілька блакитних чаклунських куль, які розсіювали навколо бліде світло, показуюче, що термін дії їх заклинань наближається до кінця. А інші кулі вже згасли. Неподалік від освітленого кінця коридору деякі кулі вже замінили ліхтарями. Зверху долинали звуки шмигаючих по стелі дрібних істот. Все пропахло вологою, затхлістю. Але повітря здавався якимось наелектризованим, немов ми дихали озоном, і нервозність, передуюча якійсь події, здавалося, витала в повітрі.

Я перейшов на логрусовий зір, і відразу ж з'явилося істотне просвітлення. Всюди тягнулися силові лінії, схожі на світлі жовті кабелі. Вони давали додаткову ілюмінацію, яка сприймалася тепер мною. І кожен раз, коли мої рухи перетинали таку лінію, це підвищувало ефект лоскоту, який я відчував від них. Тепер я побачив, що Ясра стоїть на перетині декількох ліній, і мені здалося, що вона через них перекачує енергію в своє тіло. Вона набирала палаючого відтінку, і я не був упевнений, що помітив би це своїм нормальним зором.

Поглянувши на Мандора, я побачив, що перед ним теж висить Логрус, а це означало, що він помічає все те, що бачу і я.

Ясра стала повільно рухатися по коридору в напрямку до освітленого кінця. Я прилаштувався за нею і трохи лівіше. Мандор послідував за мною, рухаючись так безшумно, що я один раз мимоволі озирнувся, щоб пересвідчитися, що він як і раніше з нами. По мірі того, як ми просувалися, я став відчувати певні коливання, немов биття величезного пульсу. Я не міг сказати, чи передавалося воно через підлогу або постійні зустрічні лінії вібрували з такою інтенсивністю.

На ходу я по думав, чи не видало нас те, що ми зачіпали ці лінії, нашу присутність або навіть місцезнаходження адептові, який працює з ними внизу, біля Фонтана. Або зосередженість на безпосередньому завданні достатньо відволікала його, щоб дати нам наблизитися непоміченими.

— Вже почалося? — Прошепотів я Ясрі.

— Так, — підтвердила вона.

— Наскільки далеко вони просунулися?

— Уже могла завершитися основна фаза.

Ще кілька кроків, а потім вона запитала мене:

— Який твій план?

— Якщо ти права, атакуємо негайно. Напевно, нам слід спершу спробувати взяти Юрта — я маю на увазі, всім нам, — якщо він став таким небезпечним.

Вона провела язиком по губах.

— Ймовірно, я краще за всіх здатна впоратися з ним через те, що знаю, як поводитися з Фонтаном, — сказала потім вона. — Вам краще мені не заважати. Я волію, щоб ти розправився з Маскою, поки я займаюся цим. Можливо, краще буде тримати Мандора в резерві, щоб він надав підтримку того з нас, кому може знадобитися.

— Покладуся на твоє судження, — вирішив я. — Мандор, ти чув?

— Так, — тихо відповів він. — Я зроблю все, як говорить вона. — Потім він звернувся до Ясри:

— Що станеться, якщо я знищу сам Фонтан?

— Я вважаю, що це неможливо, — відповіла вона.

Він пирхнув і я зрозумів, по якому небезпечному шляху потекли його думки.

— Підіграй мені і припусти на хвилину, що можна, — хмикнув він.

Вона якийсь час мовчала, потім сказала:

— Якщо ти зумієш заткнути його навіть на короткий час, то Цитадель, ймовірно, зруйнується. Я, бувало, використовувала еманації Фонтана для утримання цієї споруди від падіння. Вона стародавня, а в мене так і не дійшли руки зміцнити його, де потрібно. Однак, необхідну для успішної атаки на Фонтан кількість енергії було б краще застосувати на якісь інші цілі.

— Спасибі, — подякував він.

Вона зупинилася, засунула руку в одну з силових ліній і закрила очі, немов мацаючи пульс.

— Дуже сильне, — повідомила вона трохи пізніше. — Хтось зараз качає з нього на глибокому рівні.

Вона знову рушила вперед. Світло в кінці коридору стало яскравішим, потім глибшим. В такт з цими коливаннями тіні то відступали, то наповзали знову. Я почав чутити звук, схожий на гудіння високовольтних проводів. З того ж напрямку долинало також і переривчасте потріскування. Ясра поспішила, і я теж збільшив швидкість. Приблизно в цей же момент спереду пролунав звук сміху. Фракір стягнув мені зап'ястя. Перед виходом з коридору спалахнули вогненні іскри.

— Прокляття, прокляття, прокляття! — Почув я лайку Ясри.

Коли ми наблизилися до майданчика, на якому під час нашого останнього зіткнення стояв Маска, вона підняла руку. Я зупинився, так як вона стала йти дуже повільно, наближаючись до поручнів. І справа, і зліва виднілися сходи, що вели до протилежних стін палати.

Вона лише на мить глянула вниз, а потім кинулася назад і вправо, покотилася, ледь торкнувшись підлоги, прихопивши по дорозі шматок поручнів. Вгору злетіла куля помаранчевого полум'я, схожа на повільну комету, пройшовши тільки що покинуте нею місце. Я кинувся до Ясри, взяв її під руку і став піднімати.

Потім я відчув, як вона напружилась, коли голова її повернулась вліво. Подивившись в ту сторону, я вже чомусь знав, що побачу.

Там стояв Юрт, абсолютно голий, якщо не рахувати пов'язки на оці, він світився, був усміхнений, пульсуючий в ритмічному розладі з реальністю від перенасиченості енергією.

— Добре, що заскочив, брат, — подякував він. — Шкода, що ти не зможеш залишитися.

Коли він змахнув рукою в моєму напрямку, на кінчиках його пальців затанцювали іскри. Я сумнівався, що все закінчиться тільки іскрами.

Все, що в даний момент мені прийшло в голову, це слова:

— У тебе розв'язалися шнурки; — що, звичайно ж, його не зупинило, хоча і дещо спантеличило на секунду-другу.