Замах на Селену

Телекінез

Ірина знайшла Сергія у сквері неподалік будинку, де вони мешкають. Сидів на лавці, тримаючись обома руками за бильця. Зраділо вхопився за її руки. Це її здивувало.

— Потім поясню, а поки що допоможи добратися додому.

— Ти захворів?

— НІ!

— П’яний?

— Ні!

— Так що ж трапилося?

— Я втратив рівновагу. Без тебе не дійду додому.

Сергій намагається говорити жартома, але в його погляді угледіла тривогу і затаєний страх.

— Тримайся, — сказала і здивовано побачила, як Сергій, обхопивши її за талію, почав невпевнено ступати по асфальтовій доріжці. Складається враження, що він втратив вагу. Ноги, ледь торкнувшись землі, підносять тіло вгору і тільки Ірина втримує Сергія в рівновазі. «Ні, не п’яний, — подумала, вглядаючись в його зосереджене обличчя. — Не дай Боже ще впаде».

Тим часом люди здивовано оглядаються. Хтось зауважив:

— То ж треба так напитисяі А старенька бабуся радить:

— Ти, дочко, хоч не показуй його міліції.

Ірина роззирнулася. Стидовище! Хоч би знайомі не зустрілися.

Коли добралися додому, лягти у ліжко відмовився. Присів не без її допомоги біля столу, вхопився за його край і відчужено втупився у вікно.

— Чого мовчиш? — Ірина не знає, що й робити.

За дорогу багато чого передумала і ні до чого не дійшла.

— Попав у цейтнот, — відповів похмуро.

— Говори, що сталося! Чи на коліна впасти?

— Я зробив відкриття.

— У пивній? — Ірина Починає сердитися.

— Я зробив відкриття, тільки ще не до кінця його довів. Поглянь — і відпустив руки.

Ірина завмерла. Сергій відшотвхнувся ногою від підлоги і плавно поплив у повітрі, по черзі торкаючись руками то стіни, то стелі. Видно, що старається, аби не перевернутися навзнак чи стати сторчма вниз головою. Щось подібне бачила в телепередачі про космонавтів. Вони на орбіті теж плавали.

— Зовсім втратив вагу, — сказав Сергій і, хапаючись за стіни, опустився біля столу.

— Ти дійсно, неначе у космосі, — вперше посміхнулася дружина. — Що ж тепер будеш робити?

— Попробую знайти спосіб, як повернути вагу, інакше, — біда, — помовчав, потім додав: — Подай попити, аж в роті пересохло. І залиш, будь ласка, одного. Мені потрібно зосередитися.

Подумала: «Дійсно, халепа. Сам і кроку не може ступити».

Набережна ставу давно опустіла. Хмуриться небо. Плесо морщиться під свіжим дощовим вітром. Парк занурився, у вечірні сутінки.

Сергій поволі іде берегом. Тривожать думки. Далі втаювати відкриття немає смислу. Рано чи пізно він десь зірветься і наробить шуму. Пригадує перший політ у кімнаті і бентегу дружини. Ось так може статися і з іншими, коли уздріють його в повітрі. В той день у скверику вперше зумів подолати всесвітнє тяжіння. Відкриття прийшло раптово, хоча ішов до нього довго і трудно. Кажуть, воздається тому, хто уперто іде до мети. Пам’ятає, як відчувши невагомість, ледве втримався за бильце лавки. Ану, якби відшотвхнувся і опинився у повітрі? Добре, що виручила дружина, яка вчасно нагодилася і благополучно довела додому. А вдома, коли не зміг навіть ногою ступити, щоб не стукнутися головою об стелю, зрозумів, у якому опинився становищі. Та у відчай не впав. Довго і настирно шукав способу регуляції гравітаційних процесів. І врешті-решт знайшов. А потім усвідомив, що це тільки початок. Зроблено головне: проник у святая святих — ядерну пульсацію власного тіла. Згодом вивів теорію, яка не заперечує фізичним законам природи. Левітація — це уміння силою слова проникати у глибину матерії і там зменшувати гравітаційну масу атомних ядер. Тобто робити тіло невагомим. При цьому вивільняється величезна кількість енергії. Поставив перед собою завдання — знайти спосіб використання її на практиці. Спершу зайнявся телекінезом — тобто дією на фізичне тіло на відстані…

Думки обірвала поява трьох тіней, що винирнули з бокової алеї парку. Вони ішли назустріч м’якою вкрадливою ходою. Зрозумів: доброзичливці так не ходять.

Довкола ні душі. Накрапує дощ. Ліхтарі ледь поблискують. Дорогу перегородив товстий, кряжистий, з круглою лисою головою, маленькими блискучими очима.

Ліворуч спинився високий, худорлявий. М’яке волосся спадає на плечі, вузькі прямокутники бакенбардів торкаються кутиків вуст, над тоненькою верхньою губою, наче намальовані, філігранні вусики. Третій став праворуч. Широкі плечі і тулуб складають квадрат, який опирається на дві коротенькі ноги. Підборіддя теж квадратне, навіть великі очі під зігнутими в кут волохатими бровами здаються квадратними.

— Всі цінності — на лапу, — владно хрипким голосом сказав товстун, піднісши кулак-гирю на рівень Сергієвих очей.

Зрозумів, що одними грошима не відв’яжеться. Вигляд у нападників агресивний. Їм, певно, треба більшого, навіть, якщо роздягнуть, і цього не буде досить. Поряд стиха б’ється об кам’яну дамбу почорніла хвиля ставу. На доріжці ані душі. І тут Сергія осінила думка: використати для захисту явище телекінезу, яким ще ні разу не користувався. Але для цього необхідно на три хвилини відключитися від зовнішнього світу. І хоча в такій ситуації це майже неможливо, іншого виходу немає. Тому спокійним голосом сказав:

— Панству потрібні мої скарби? — і неспішно засунув руку в бокову кишеню куртки.

Сам же переключив свою свідомість в стан внутрішнього самоспоглядання.

— Дєтка! Не тягни, — побачивши Сергійову неквапливість, вишкірився патлатий і вхопив за бартки.

— Швидше, витрушуйся! — верескнув жіночим голосом квадратний і відвів руки патлатого: мовляв, не заважай.

В цей час Сергій уже був повністю занурений в стан трансцендентальної медитації. Його руки самі машинально нишпорять по кишенях. Спочатку видобув гаманець і тицьнув у розчепірену долоню товстуна. Потім випотрошив кишеню, де були ключі та декілька пожмаканих банкнот і сунув їх патлатому.

Втретє запорпався в кишенях штанів, по черзі вивертаючи їх і завертаючи назад, щоб загаяти якомога більше часу. А в ці хвилини магічний ланцюжок закодованих слів все глибше проникав у кожну клітиночку власного тіла. Ще секунду, ще декілька мпттєвостей і завдання буде виконано. Ось він бачить внутрішнім зором хромосоми, обсипані нескінченними ланцюжками бусинок генів. Це — молекули ДНК, у яких зберігається програма побудови його власного тіла, його життя і смерті, його долі близької далекої. Ще мить і він уже бачить роздільно атоми, а їх біля двохсот мільйонів у кожному гені. Ще мить і внутрішній зір досягає атомних ядер. Ось вони — протони і нейтрони — альфа і омега світобудови! Вони живуть у просторі, відмінному від тривимірного. Вони нехтують спеціальною теорією відносності геніального Ейнштейна, бо обертаються довкола власної осі зі швидкістю в шість разів більшою від світлової! Така швидкість і спричинює появу земного тяжіння. Настав час магією таємничого ряду слів зменшити цей рух до нуля. І це йому вдалося! Магічна дія слова спрацювала! Він досяг контакту з ядрами атомів у кожній клітиночці власного тіла і сталося чудо. В ту мить, коли патлатий в нервовому нетерпінні обхопив жертву обома руками, щоб кинути в прохолодну воду ставу, Сергій відчув велетенський приплив сил.

Ривком вивільнив праву руку І повів нею поза спиною нападника. Товстий ойкнув і, відлетівши метрі зо три, грюкнувся лантухом на асфальтівку.

Квадратний вхопився за живіт і, двічі перевернувшись через голову, розпластався навзнак. Патлатий не зрозумів, що сталося і замешкався. Сергій в наступну мить провів перед його обличчям долонею, Тіло нападника, наче від страшного удару, обм’якло і хляпнувся біля Сергієвих ніг.

За якусь хвилину троє грабіжників були прикуті до асфальтової доріжки. Вони не мали можливості навіть поворухнутися. Невидима плита притискала їх до землі.

Зібравши свої пожитки, Сергій спокійно побрів додому.

— Шановні колеги! — Сергій вирішив повідомити про своє відкриття на засіданні «Товариства зв’язків з інопланетянами». — Як вам відомо, на атомне ядро не діють ні підвищені температури навіть до тисячі градусів, ні найбільший досі одержаний тиск, ні найпотужніші магнітні поля. — Обвів поглядом залу і продовжив: — Я знайшов спосіб безпосереднього контакту з атомними ядрами!

— І який результат цих контактів? — запитав активний відвідувач клубу Петро Зось.

— І ті ядра почали вас покірно слухатися? — в’їдливо перебив молодий астрофізик Андрій Бойко. — Як же виглядає той пристрій, яким ви орудуєте з ядрами?

— Ніякого пристрою не потрібно, — спокійно відповів Сергій.

Він знає, що своїм повідомленням викличе недовіру, тому заздалегідь приготувався до наглядного експерименту.

— Ще з давніх-давен, — продовжує Сергій, — різного роду ясновидці та шамани користувалися медитаційними прийомами, під час яких незрозумілим набором слів досягали прямого контакту з власним енергетичним біополем. В результаті творили різні чудеса. В моєму відкритті ніякого чуда немає. Мій пристрій — це слова, якими мене вчила розмовляти рідна матуся.

— Але це конкретні слова. І їх треба знати! — аж кричить Петро Зось.

— Так. Вся справа в тому, що я знаю той унікальний ряд слів, яким можна розкривати глибинні таємниці природи. Пригадайте вислів пророка: «Спочатку було слово». І вже потім був створений світ. Отже, слово — це генератор енергії, якого людина може, але, на жаль, ще не вміє використовувати для власних потреб.

— Так, шановні колеги! — продовжує Сергій, він не дав можливості зав’язатися полеміці. — Я знайшов словесний код, яким примушую ядерні частки зменшувати обертальний рух, що й призводить до повної невагомості тіла.

Після цих слів Сергій підійшов до вікна, розчинив його навстіж і на деякий час вкляк, вдивляючись невидимим поглядом в безхмарне небо. Аудиторія очікувала чуда. І це чудо не забарилося. Через декілька хвилин Сергій, відштовхнувшись ногами від підлоги, повис у повітрі спочатку вертикально, потім ледь помітно доторкнувся рукою до стіни і, переважившись у горизонтальне положення, плавно поплив над головами присутніх. Його обличчя було спокійним, а погляд натхненним. Довкола тіла бриніли колами хвилі ледь помітного голубого серпанку. Сергій легеньким помахом руки зібрав його у стрічку і направив до вікна. Це був згусток енергії, звільненої медитаційним прийомом і перетвореної ним у невидиму присутнім матерію. В якусь мить ця стрічка вислизнула через розчинене вікно. В цей час до кімнати влетіла Марія Іванівна — завгосп інституту — і з порога крикнула:

— Сергію Миколайовичу! — але, побачивши його розпластане тіло під стелею, злякано присіла, потім, сплеснувши руками, прошепотіла: — Ой, Господи!

Сергій вхопився за притолоку дверей і опустився на підлогу.

— Маріє Іванівно! Щось трапилося?

— Так, — пробелькотіла жінка. — Там вас шукає міліція.

— Шановні колеги! Я здогадуюся, яка в міліції проблема, але займу ще декілька хвилин вашої уваги. Згадайте Миколу Гоголя і молодого коваля із хутора біля Деканьки. Як ви пам’ятаєте, він осідлав чорта і злітав до Петербурга за черевичками для своєї коханої. Ви задумувалися, якою енергією користувався родич нечистої сили?

— Невже Гоголь щось тямив у цьому ділі? — здивовано вигукнула Марія Іванівна, вона уже оговталася від страху.

Сміх прокотився залою.

— Микола Гоголь змалював те, що почув від старих людей. Ми тільки можемо здогадуватися, що вивільненою енергією ядерних часток люди уміли користуватися з давніх-давен.

— Так то ж був чорт, а не людина!

— Гоголь змалював художній образ. Тим більше, що на чортів легше звалити незрозумілі явища.

— Баба Яга теж і досі літає на мітлі і ми не задумуємося, як це вона робить.

— За останнє сторіччя Баби Яги ще ніхто не бачив!

— Та то ж Вакула сам був екстрасенсом, тільки Гоголь про це не знав!

Сергій побачив, що полеміка перетворюється в базар, тому обірвав її такою заявою:

— Шановні колеги! Я маю нагоду продемонструвати явище телекінезу, яким оволодів зовсім недавно, — і підійшов до стіни, вільної від картин та діаграм. Постояв зо три хвилини, потім підвів руку і, не доторкуючись стіни долонею, поволі почав вимальовувати нею квадрат. Почулося шипіння, запахло горілим вапном та цеглою, а услід за долонею стала появлятися ледь помітна борозна. Коли рука дійшла до початкової точки, Сергій натис на квадрат і плита розміром метр на метр провалилася в кладовку. Отвір з рівненькими гранями зазіяв у стіні.

Зала заворожено мовчала.

— Це явище називається телекінезом, тобто дією на відстані. В цьому експерименті я перетворив енергію руху ядерних часток на енергію тепла. А тепер пригадайте НЛО. Ми можемо здогадуватися, що енлеотяни використовують звільнену енергію атомних ядер в такий спосіб. Тільки ще не ясно, яким чином вони її перетворюють в безшумний і керований політ. І це ще не все. Ми не знаємо механіки миттєвої появи і зникнення літаючих тарілок. Якщо це не зоровий обман, то я схильний думати, що вони вільно користуються переходом із трьохвимірного простору в якийсь інший. Як бачимо; рівень технології у енлеотян вищий від досягнень земної цивілізації. І все ж, перша сходинка на шляху до використання екологічно чистої і абсолютно нешкідливої енергії нами уже подолана.

— Вибач, колего, — зауважив Петро Зось, — подолана тільки тобою. До серійного виробництва ще далеко.

— Я стаю першим на чергу освоєння телекінезу, — заявив Андрій Бойко і швиденько підійшов до Сергія.

В цей час відчинилися двері. Зайшов чоловік у формі міліціонера.

— Я прошу вибачити, — сказав він, — обставини вимагають негайного вирішення одного незрозумілого явища. Дозвольте, — і звернувся до Сергія, — якщо я не помиляюсь, ви Сергій Миколайович?

— Так, це я.

— І працюєте в області розгадки НЛО?

— Так. В «Товаристві зв’язків із інопланетянами».

— Нам відомо, що серед вас є людина із властивостями екстрасенса. Терміново необхідно вивільнити трьох чоловіків, які потрапили у халепу.

— На набережній ставу? — спокійно запитав Сергій.

— Так, так! — зрадів міліціонер. — Вони знаходяться в плачевному стані. Я бачу, ви щось про них знаєте?

— Так, знаю. На мою думку, вони вже усвідомили причину неприємностей?

— Так, вони стверджують, що потрапили в біду від дії людини, яка володіє силою на відстані.

— Ви кажете, що вони в поганому стані?

— Їх притискає до землі невидимий тягар. В такому стані знаходяться з вчорашнього вечора.

— Шановні колеги, вибачте, — звернувся Сергій до товариства, — але я мушу бути там. — І залишив дослідників НЛО.

Становище вчорашніх нападників дійсно було плачевним. Складається враження, що трьох розпластаних чоловіків притискає до землі якась невидима сила. Ні рукою поворухнути, ні повернути головою. Поряд стоїть «Швидка допомога». Лікар в білому халаті провіряє пульс, тримаючи розпростерту руку патлатого, і тихо щось йому говорить. Медична сестра зеленим віником, зробленим із зірваного віття, відганяє мух, які юрмляться довкола непорушних тіл. Біля потерпілих зібрався натовп цікавих.

Сергій вийшов з машини і став осторонь, щоб на три хвилини відключитися від світу. Потім повів рукою, наче піднімає якийсь тяжкий предмет, обережно пересунув його в бік ставу і кинув у воду. Почувся навіть сплеск, на якого ніхто не звернув уваги, бо вчорашні нападники в одну і ту ж мить закрутили головами, попіднімали задерев’янілі руки. Лікар і сестра почали допомагати їм підвестися на ноги.

Міліціонер, побачивши, що з потерпілими нічого страшного не сталося, сказав:

— Сергію Миколайовичу, даруйте мені, але цю подію необхідно запротоколювати. Прошу вас в мою машину.

Три пожмакані постаті похмуро дивилися на свого рятівника. Вони впізнали в ньому вчорашнього колегу, з яким так необачно повелися. Сергій обвів їх поглядом, у якому не було торжества помсти, і сів у машину.

Місто було святковим, хоча день будній і календарем не зафіксовано будь-якого ювілею. Воно явно радувалося літньому липневому дневі, голубому безхмарному небу, дзеркальному плесу величезного ставу, шелесту каштанового листя на гомінких бульварах. Приїжджі вже звикли відмічати в цьому дивному місті незрозумілу щоденну святковість. Напевно, така вже тут благословенна земля, а, може, тут особливі люди, які уміють створювати навіть у дощовий день ясну погоду в душі?

Сергієві не хочеться їхати у відділення міліції, щоб там засвідчити дивовижне врятування потерпілих. Багато буде розтягнень, які ні до чого не призведуть. Вирішив створити жартівливу ситуацію. Йому потрібно було три хвилини медитаційного самозаглиблення, після якого бампер машини різко вперся у невидиму перепону. Замовк двигун. Міліціонер чортихнувся і, вискочивши, підняв капот.

Сергій непомітно вислизнув з машини, помахом руки розсіяв перед машиною невидиму стіну, відштовхнувся ногами від землі і поплив у височінь.

День був тихий, ледь дув вітерець. Сергій влився у горизонтальну течію вітру і, регулюючи руками, наче птах крильми, поплив над ставом у напрямку західного берега. Раптом сталося неймовірне. Поруч нього появилася величезна тарілка з явно вираженими ілюмінаторами вікон і спущеним тралом, що веде до вхідних дверей, Сергієві нічого не лишилося, як взятися за поручні і ступити на трап. Назустріч вийшов статний, з відкритим усміхненим обличчям енлеотянин. Мовчки взяв Сергія за руку і, міцно тримаючи, бо той ще був у стані невагомості, завів до салону. Це — кімната з багатогранними прозорими стінами, у яких ілюмінатори, певно, виконують роль потужних лазерних телескопів. Пульт управління розташований посередині на підвищенні. Стеля і підлога також прозорі.

Запропонувавши сісти, енлеотянин сказав:

— Я давно слідкую за твоїми успіхами в освоєнні ядерної енергії силою слова, — він говорить чистою рідною мовою навіть без акценту, що Сергія здивувало не менше, ніж раптова поява тарілки.

— Нас турбує ось що, — продовжує гість із космосу. — За деякий час ти передаси методику своїм землякам і вони її швидко освоять, як це було з іншими видами енергії у минулому.

— Ну й що? — гордовито запитує Сергій, — хіба це зле?

— Так, на сьогоднішній день це зле.

— Чому? — неабияк здивувався Сергій. — В порівнянні з досі існуючою технологією ядерних реакторів мій спосіб екологічно чистий і не потребує затрат.

— Людство морально ще недозріло до використання в такий спосіб ядерної енергії, — сказав осуджуюче суворий енлеотянин.

— Невже ти думаєш, що ми дикуни? — не на жарт обурився Сергій, перейшовши з космічним гостем на «ти».

— Так, ви ще дикуни, а серед них ти перший дикун.

Сергій спантеличено мовчить. Це вже занадто.

— Виходить, — схопився на ноги, відчувши, що вже й невагомість пропала, — подарована суспільству енергія, якої так не вистачає, принесе зло?

— Скільки часу ти тримав під плитою своїх нападників? — суворо запитав гість.

Сергієві стукнуло в голову. Ось куди гне енлеотянин! А той продовжує:

— Якщо кожен третій буде володіти в такий спосіб енергією ядра, через досить короткий час Земля стане пусткою.

— Не всі ж люди агресори, — Сергій охолов і вже оправдовується.

— Люди — це розумні і хитрі тварини. У них на першому місці боротьба за існування, яка набагато перевищує тваринні інстинкти самозбереження. Погодься, земляни ще не дозріли до такого простого способу одержання благополуччя, яке ти тільки вчора освоїв.

— Коли ж вони дозріють? — зажурно запитує Сергій.

— Була надія, що після Воскресіння Христового. Але цього не сталося.

— Двох тисяч років їм було недостатньо, щоб стати людьми? — з деякою насмішкою закидає Сергій. — А що буде зі мною?

— Ти випередив час, тому на Землю більше не повернешся, — сказав енлеотянин і натис на кнопку в пульті управління тарілкою.

Знизу замиготіли золотаві барви полів, голубе плесо ставу зробилося синім, а потім і воно розтануло в прозорому серпантині, що оперізує на космічній висоті Землю.

НЛО покидало планету, на якій люди ще не дозріли до Сергієвого відкриття.