Замах на Селену (Збірка)

І

Усім друзям і співпрацівникам ця подія довгий час не давала спокою. Ні сіло, ні впало, їхній колега — літній доцент медінституту оженився на дівчині, молодшій себе на цілих двадцять п’ять років.

Колючі кепкування над колегою довели Івана Івановича до певного відчуження від колективу. Особливо оте постійне нагадування: що ти будеш робити, коли згорбатієш, а молоденька дружина шукатиме можливостей, як наставити тобі роги? Іван Іванович любив свою дружину до безтями, а захиститися не вмів, бо від природи був небагатослівним. І все ж одному із найбільш нахабних, колег сказав:

— Ще побачимо, чий козир буде старший.

Що він мав на увазі, ніхто не зрозумів. Хоча декому й хотілося довідатися, що це означає. З часом інтерес до дивакуватого уже немолодого молодожона стих і життя потекло своїм звичайним руслом.

Тим часом Іван Іванович добився дозволу самостійно працювати над темою «Геронтологія і людина», для чого в інститутській лабораторії самотужки почав вести якісь чудернацькі дослідження. Його молоденька дружина якось сумовито дорікнула:

— Чого це я так рідко тебе стала бачити? Розлюбив уже, чи що?

Іван Іванович довго мовчав, а потім загадково промовив:

— Почекай трішки і я здивую світ.

«Напевно, готує якесь відкриття», — подумала і не стала втручатися у чоловікові проблеми, а тільки жартома сказала:

— Діду! Дозволь мені свій вільний час використовувати так, як я захочу.

Чоловік зітхнув, обняв свою пташку і відпустив на волю. А пташка, не гаючи часу, завела собі подружок такого ж, як і сама віку, і почала відвідувати якісь товариства та асоціації, що почали появлятися в місті, як гриби після дощу.

Врешті решт Іван Іванович був задоволений тим, що ніхто йому не заважає працювати. Якось він заглянув у дзеркало і подумки відмітив: «Дійсно, дід. Бородища на всі груди, на чолі уже й зморшки появилися та й зсутулився, бо ж день і ніч горбатію в лабораторії». Потім вирішив завести щоденник.

Ось деякі витяги з нього.

«У Всесвіті існують три стріли часу, які взаємно зв’язані і обумовлюють існування в ньому всього сущого.

Перша стріла — це розбігання галактик, яке відбувається по шляху від минулого у майбутнє. Причому, як показують розрахунки, у минулому; було більше порядку, а по дорозі у майбутнє цей порядок поступово зменшується, бо із розширенням простору втрачається набута колись теплова енергія, а також зменшується кількість матерії на одиницю об’єму. І не важко здогадатися, що таке розбігання наприкінці призведе до повного зникнення теплової енергії, а, значить, будь-якого руху, що є смертю для Всесвіту.

Друга стріла — це дія другого закону термодинаміки, який стверджує, що будь-яке тіло не нагромаджує енергію, а поступово її розвіює, тобто прагне до стану рівноваги із довколишнім середовищем. Що також веде до ентропії, за якою — смерть. До речі, ця втрата енергії також відбувається по шляху від минулого у майбутнє.

І третя стріла часу — це людське життя, яке рухається від більш активного вироблення життєвої енергії у боротьбі за своє існування до спаду цієї активності, тобто до старіння, яке також призводить до смерті.

Отже, Всесвіт побудований так, що в ньому всі матеріальні структури рухаються від минулого більш організованого в майбутнє із нижчою організацією системи.

Це говирть про те, що Всесвіт мав початок. Що він кимось був створений, але з часом послідовно і безповоротно наближається до загибелі.

І ось тут виникає запитання.

Якщо Всесвіт був створений і, рухаючись в майбутнє, поступово старіє, то чи не можна буде втрутитися в існуючий стан речей і постаратися повернути хід явищ у зворотний бік? Тобто, повернути всі оті стріли часу назад?».

На цьому, на жаль, запис закінчується. Доведеться нам самим простежити за подальшими діями дослідника цієї незвичайної проблеми.

За досить короткий час Іван Іванович, зробив висновок, що перші дві стріли — розбігання галактик і термодинамічне охолодження — йому одному в лабораторних умовах зупинити не вдасться. Тому впритул приступив до третьої стріли часу.

Для цього проник у структуру людських генів, які. Керують процесом життєдіяльності організму. Серед них вибрав спадкові гени, вони на протязі мільйонів років незмінні, тобто невмирущі. Це від них залежить передача із покоління в покоління інформації, який має бути індивід і скільки йому належить прожити років. Іван Іванович виявився мудрим і настирливим дослідником! За досить короткий час знайшов ключ до структури цих генів і примусив їх діяти у зворотному напрямку. Тобто стрілку часу повернув із сьогоднішнього у минуле, в результаті чого клітина почала молодіти. Для практичного використання відкриття змайстрував апарат, назвавши його апаратом «ікс», і почав ним омолоджувати клітини.

Це було відкриття на рівні Нобелівської премії.

Але за якийсь час виявилося, що людське тіло — це тільки біологічний одяг більш складнішого — ментального тіла людини. Тобто душі, яка керує цим тілом до самої його смерті. Про душу ще мало досліджено. Та й підходи до вивчення душі, як фізичного явища, дуже різноманітні. Одне тільки твердо доведено, що душа, або ще її звуть біополем, невмируща, що після смерті тіла вона його покидає і потім перебуває в іншому чи то світі, чи просторовому вимірі.

Отже, треба знайти ключ і до ментального тіла, щоб можна було заволодіти процесом омолодження людини вцілому. Таке завдання виявилося надзвичайно складним. Та зрештою, якщо буде знайдений і цей ключ — вічне життя знаходитиметься в руках Івана Івановича. Адже повернувши дію генів спадковості у зворотний бік, і з’єднавши цю дію із безсмертною душею, вирішиться одвічне питання: в чому сенс життя, якщо людина смертна?

Відтепер людина буде дійсно безсмертна! І питання про сенс відпаде.

Довгі місяці упертої і виснажливої праці привели дослідника до перемоги. Ключ до ментального тіла знайдений. Тепер можна приступати і до реального здійснення поставленої мети.

Але… Виявилося, що і цього не досить. Щоб вірогідно втрутитися у суб’єктивний стан людини і змінити його дію, яка записана ще в час народження, потрібно підібрати ключ ще й до астрального тіла.

Астрал — це механізм постійного зв’язку людини з Космосом. Кожен із нас своєю долею, своїм сьогоднішнім і майбутнім прив’язаний до зірок, планет, Місяця і Сонця. Існує такий мудрий вислів: що написано на роду, те має здійснитися.

Це значить, що нашими вчинками керує Космоси Він є..дороговказним; і аби щось змінити у подальшій долі, треба підібрати ключ і до цієї складної системи зв’язків людини із Всесвітом.

Іван Іванович, щоб не розкрити завчасу секрет винаходу, вирішив використати себе як піддослідного.

Для цього врахував хвилину свого народження (є такі таблиці), стан сузір’я в небесній екліптиці, під яким народився, а також стан Сонця, Місяця і планет під час своєї появи на світ. Потім вирахував напрямок космічної енергії і перетин цього напрямку із своїм астралом. Усі ці дані увів у сконструйований ним апарат.

Іван Іванович ще не знав, як вплине експеримент на фізіологічний стан організму, а також на психіку піддослідного, тому вирішив узяти відпустку на місяць і зникнути з очей дружини та дошкульних співпрацівників.

Якраз випала безплатна туристична путівка в Крим. Кращого випадку і шукати годі. Якщо буде все добре, то повернеться раніше, бо осінь і пляжі вже порожні. При негативних явищах експерименту ляже в лікарню прямо-таки там і спробує стрілку часу переключити в нормальне положення.

Апарат запакував у валізу і виїхав на південь. Дружина звикла до химерної поведінки чоловіка, тому й не заперечувала. Нехай відпочине її дід, може, набереться сил, бо вона уже й не пам’ятає, коли проявляв до неї ласку.

ІІ

Крим… Північний берег Чорного моря. Іван Іванович самотньо забрався на вершину однієї із невисоких, але екзотичних скель. Розіслав ковдру, розпакував апарат-ікс, приготував його до дії, розпростерся просто неба, підключив до життєвих точок тіла дроти і натиснув пуск.

Тіло пронизали кольки, в голові запаморочилося, кінцівки: отерпли, очі заволік туман і винахідник провалився у небуття. Спав довго, а коли прокинувся, не відчув жодної зміни, лише захотілося страшенно їсти. Махнувши рукою, побрів до туристичного будинку. У якійсь байдужості та апатії до всього, що було довкола, добув свою відпустку і повернувся додому.

Дивне почало творитися вдома. Уздрівши чоловіка, дружина вигукнула:

— Івасю! А де ж твоя борода?

Схопився за обличчя рукою. Дійсно, волосся немає, хоча ще вчора було.

Оглядівся у дзеркало і зробив висновок: апарат подіяв. Не зразу, а через двадцять чотири дні. З чого б це?

Перед ним у дзеркалі стояв юнак. Широкі плечі, горда постава голови, іскрометні очі, загоріле обличчя і жодної на ньому зморшки. Усмішка пашить юнацькою привабливістю. На верхній губі ледь сіються вуса. Дружина декілька хвилин крутилася довкруги Івася, зачудовано вглядувалася у його очі, а потім не втрималася і притулилася до коханого чоловіка з вогненним поцілунком.

Помітно помолоділий аспірант медичного інституту святкував перемогу. Він усвідомив, що дійсно ним зроблено відкриття, яке переверне світ.

Стрілка часу людського життя в його руках. Але про це ще рано оголошувати. Треба ще якийсь час пройти випробування. Треба досконально вивчити дію апарату і написати науковий трактат.

Він сказав дружині:

— Люба! Це Крим та море зробили із мене юнака.

— Я не вірю, що тільки Крим та море. Покажи-но мені фотографію тієї, з ким ти набирався своєї молодості.

У цих словах відчувалися ревнощі, яких він ніколи не спостерігав у дружини досі.

Отже, вона його кохає! Він запевнив, що жодної коханки не мав, а просто відпочив від каторжної роботи в лабораторії.

Пройшов деякий час. Ейфорія від перемоги над старістю поступово почала змінюватися сумнівами, які так і не дозволили йому піти на публічне оголошення відкриття.

А справа ось в чому. Апарат-ікс зробив дію, яка не зупиняється. Стрілка часу рухається у зворотний бік і робить людину щоразу молодшою. Вияснилося, що в апараті немає так званої коробки передач із механізмом заднього ходу. Як зупинити омолодження, коли виникне потреба?

Пройшов лише місяць, а Іван Іванович, уже має вигляд двадцятирічного юнака. Тобто рівного за віком зі своєю квітучою дружиною. Здавалось би, тут і треба зупинитися. Та цього зробити немає ніякої можливості.

Виходить, що апарат має дві недосконалості.

Перша — його дію неможливо зупинити. Друга — рух часу у зворотний бік не рівномірний, а прискорений.

Виникла негайна потреба винахід удосконалити. Тут же прокралося побоювання, що за близький час йому самотужки з цією проблемою не впоратися. Але і просити колег допомогти не вистачило сміливості. Адже появляться розпитування, під час яких він може стати посміховищем. Ця обставина примусила винахідника знову самому взятися за роботу, у яку і поринув з головою.

Він не став звертати уваги на здивовані погляди співпрацівників, особливо жіноцтва. Навіть начальство пильно заглядало йому в очі, шукаючи відповіді на разючі метаморфози свого підлеглого.

Щоб уникнути зайвих розпитувань, винахідник приходив додому вночі, а на роботу вирушав спозаранку. Їжу, що, б не ходити до їдальні, брав із собою. Він зненавидів дзеркала, не дивився у вітрини магазинів, бо боявся уздріти себе в образі переляканого хлопчика.

Дружина спочатку була безкінечно рада, не могла подругам нахвалитися своїм чоловіком — таким помолоділим, красивим (сильним. А коли невдовзі стала виглядати старшою за нього, почала дивитися на нього з підозрою. «Чи не захворів, бува, її Івась?».

Тим часом новоявлений юнак, перестрибуючи через дві сходинки на третю, хоча існував ліфт, щоранку летить у свою лабораторію. Він уже повністю втратив душевний спокій і меланхолійну рівновагу. Розхристаний, неакуратний, у якомусь незрозумілому вихрі метляється між стінами тепер уже обридлої йому лабораторії. Час для нього втратив розміреність, в якій живуть нормальні люди.

Він бачить себе збоку і фіксує в пам’яті щоденні зміни. Ці зміни викликають у свідомості жах. Апарат-ікс не піддається реконструкції. Його можна тільки розтрощити! Але ця думка приносить ще більшу паніку. Інколи сідає на стілець і йому хочеться розридатися. Не виходить.

А тим часом час невпинно рухається назад. Іван Іванович почав підраховувати, через скільки місяців, тижнів, днів він перетвориться у хлопчика, якого не допустять у лабораторію. Потім настане ще більша трагедія. У якусь зловісну ніч (а всі зміни приходять вночі) зконфужений конструктор стане немовлям. І тоді він вже не зможе навіть накласти на себе руки.

Таким чином життя для Івана Івановича перетворилося у пекло, яке було ним самим збудоване.

З часом почав відчувати, що скоро зійде з розуму. Чи не краще самому добровільно піти з життя? Іншого виходу не бачить. Непомітно від дружини із сімейного альбома вирвав фото, на якому красується поряд з молоденькою дружиною літній красень з пишною бородою. Без жалю відчикрижив ножицями кохану супутницю життя і в ближньому фотоательє збільшив фотографію для похорону. Власноруч змайстрував для неї рамки. Нехай в труні буде лежати молодик, зате фотографія нагадуватиме, який він був до невдалого експерименту. Після цього якось пізньої ночі, згадуючи етапи побудови апарата-ікс, повернувся до хромосом. За якусь годину на нього найшло просвітлення. Все довкола стало ясним, як удень. Тягар страху розтанув, винахідник знайшов спосіб, як зупинити омолодження біологічного виду на клітинному рівні. Змоделювавши ретранслятор, вставив його в апарат-ікс. Потім передав імпульс на власне тіло. Відчув, як стрілка зворотнього руху часу зупинилася у кожній його клітиночці. Це відбулося із страшенним гулом у скронях і тремтінням всього тіла.

Втомлений, висохлий, у розхристаному брудному одязі винахідник повернувся додому. На столі лежала записка.

«Івасю! Ти перетворив моє життя в пекло. Не тому лишаю тебе, що ти став молодшим від мене. Мене гризе страх за тебе. Подивись, на що ти став подібний. Прощавай!»

Іван Іванович опустився на крісло і вперше заплакав, як мала дитина. І був радий, що, нарешті, видавив із себе сльози. Вони облегшили душу. Апатично подумав: експеримент не вдався. Потім глянув у дзеркало.

На нього дивився столітній бородань із сивою головою та сотнею зморшок під очима. Промайнув здогад: виходить, що місяці, прожиті у насильно поверненій молодості, десятикратно приблизили старість. Природа не терпить втручання у її одвічний розмірений порядок.

Великий винахідник розчесав закошлатілу бороду, розтрощив на друзки апарат-ікс і назавжди виїхав із рідного міста.

м. Тернопіль.