Замах на Селену

Посланці Дивосвіту

Коли він появився вперше, нам не вірилося, що почуємо щось путнє, таким пересічним видався цей лектор з товариства «Знання».

Він же, відчувши нашу настороженість, запитав:

— Хто з вас не знає, яким чином Ціцерон став знаменитим оратором у Древньому Римі? — І, не чекаючи відповіді, продовжив. — Коли б не він із своєю упертістю в досягненні мети, ваш слуга не стояв би оце зараз перед вами.

Такий вступ лектора нас заінтригував, а я подумав: «Невже оцей непоказний сутулуватий чоловік теж тримав за щелепою каміння, щоб стати красномовним?».

Ми прискіпливо вслухалися в його вимову, бо націлив на це нашу увагу, але ніяких дефектів не виявили.

Він не став за трибуну, як це роблять здебільшого статечні лектори, а пішов поміж рядами крісел і, розмірковуючи вголос, щоразу звертався до слухачів з несподіваними запитаннями.

Спочатку це нас знічувало, та ми швидко звикли до такої, методики, бо виявилося, що він і не домагався відповідей.

Пізніше вияснилося, то і Ціцерон, і всі оті запитання були своєрідною манерою відволікати нас від сторонніх думок, а то і самовдоволеного дрімання.

Дрімати нам не довелося. Лектор настільки заволодів нашою увагою, що ми намагалися не пропустити жодного його слова.

— Немезіда — це зоря-блуканка, яка періодично з’являється в межах Сонячної системи, — так почав наслідувач Ціцерона. — Стародавні греки її називали зорею Помсти. Як ви гадаєте, вони уже тоді щось про неї знали?

Це запитання було адресоване мені. Поки я розмірковував про отих греків, він уже звернувся до іншого слухача.

— Хто вона дійсно, ота Немезіда? Месниця чи помічниця? — Той теж не встиг зібратися з думками, як запитання було поставлене наступному.

— З якою метою вона повертається до нас через кожні п’ятдесят мільйонів років? Наробити чергового клопоту? Чи допомогти голубій планеті переступити на вищий щабель розвитку?

В залі панувала тиша. А він продовжував.

— До речі, через тисячу двісті років таємнича гостя знову появиться над дахом нашого неба. Як ви гадаєте, — звернувся до когось уже в кінці зали, — подасть нам руку дружби, а чи кине планету у вир катастроф?

Ми мовчали. Запитання були несподівані. Жоден лектор досі не читав так лекцій. А він, поправивши окуляри, що сповзли на ніс, продовжував ходити між рядами і розмірковувати.

— З вашого дозволу, я коротенько зупинюся на слідах Немезіди, які вона залишила на нашій планеті, і наявність яких ніхто не може спростувати. Ці сліди — таємничий Бермудський трикутник у Західній півкулі і море Диявола — у Східній.

Під час відвідин нашого зоряного краю, пролітаючи аж занадто близько біля Сонця, зоря-блуканка дією своєї гравітації повалила Землю на бік, тобто на дев’яносто градусів відносно осі її обертання. В результаті такого струсу Північний полюс перескочив у район Бермудського трикутника, а Південний — у район Тихого океану на схід від острова Тайвань. Ці два новоявлені полюси і створили нову вісь обертання Землі. Тоді ж і екватор змінив своє місце перебування. Він оперезав земну кулю по меридіану, який пройшов через Європу, Африку, Антарктиду в Східній півкулі і Тихий океан та Аляску — у Західній. Північний льодовитий океан і Антарктида опинилися в тропіках. Льодовики на Антарктиді і Гренландії, а також крига в Північному льодовитому океані розтанули. Рівень води у світовому океані піднявся на сімдесят метрів. Клімат Землі різко потеплішав. Планету почали зволожувати безперервні дощі. Сушу заполонили джунглі велетенських папоротеподібних рослин. Буйний ріст дерев, стоячі води сприяли окам’янінню рослинних кладовищ. У науці цей період називається карбоном. Кам’яне вугілля повсюдно нагромаджувалося багатометровими пластами.

В цей же період одержав розквіт клас рептилій. Ці холоднокровні плазуни настільки мали благодатні умови для існування, що з часом захопили не лише сушу та море, а й повітря. І ось тоді серед різновидів гігантських динозаврів появився вид п’ятипалих плазунів. Вони називаються котілозаврами. Цей вид у процесі подальшої еволюції дав родовід теплокровним ссавцям, в тому числі і людині.

Минуло кілька епох.

Під час чергових відвідин Немезідою Сонячної системи знову ж таки від її гравітаційного поштовху полюси і екватор повернулися на свої попередні місця. Одночасно повернулися на свої місця і магнітні полюси Землі. Клімат планети набув сучасного стану. Але пам’ять про перебування в Бермудському трикутнику та морі Диявола магнітні полюси зберігають досі.

Це пов’язано з кристалічною будовою земного осердя. Тут уже мовилося, що не лише тверді кристали, а й рідкі, мають властивість довгий час зберігати інформацію про минуле. В розломах морського дна, над якими перебували геомагнітні полюси, ці кристали мають особливу активність. Земний магнетизм чітко зв’язаний із сонячними магнітними бурями. Під час збурень на поверхні Сонця колишні полюси Землі теж пробуджуються. Магнітні силові лінії в дні аномалій створюють тут порожнини діаметром у декілька кілометрів, а висотою — від океанського дна до стратосфери. Це — своєрідні магнітні, діри, з яких назовні не проникає жоден сигнал. Все, що потрапляє в цю діру, провалюється, наче в безодню, не залишивши жодного сліду. Риби та морські ссавці заздалегідь відчувають початок магнітних аномалій і спішно віддаляються від тривожних місць..

З давніх давен кораблі, а в останнє століття і літаки, безслідно щезають в цих незвичайних циліндрах.

Лектор зробив паузу. І раптом вигукнув:

— Як ви думаєте, все, що там зникало протягом віків, лежить спокійнісінько собі на морському дні?

Ми мовчали. Де нам знати, що робиться на тому страшному дні! Та він не довго очікував нашої відповіді.

— Я цю думку спростую, — сказав лектор. — Там, на дні, від них немає жодного сліду! Так, так! Жодного сліду! — вигукнув він. — Тоді виникає таке запитання: де ж вони поділися? Адже часу появи перших мореплавців і до наших днів там повинні бут величезні кладовища кораблів!

Правда — останнім часом дати магнітних аномалій вказуються в періодичній пресі заздалегідь. Про ці дні сповіщається і по центральному радіо на початку нового місяця. Капітанам кораблів та авіалайнерів не рекомендується появлятися в цих районах, що вони і роблять.

І все ж, де розгадка цього таємничого явища?

Лектор замовк. У залі стало чутно, як ходить по подвір’ї ранній березень. Вітерець постукує забрунькованим віттям у шиби вікон, ніби кличе нас на волю. Але ми не хочемо тієї волі. Ми зосереджені і замислені. Ми зачудовані почутим і заклопотані несподіваною звісткою.

Справді, де поділися рештки затоплених кораблів, якщо їх там на дні немає? І тут я твердо запитую:

— Якщо на дні моря ніяких слідів не виявлено, то чи не є отой магнітний циліндр своєрідним мостом, по якому предмети, що потрапляють в нього, переносяться в інше місце Всесвіту? В таке місце, звідки до нас не доходять ніякі сигнали?

Лектор уважно подивився, поправив окуляри і неспішно відповів:

— Так, шановні друзі! Ми ще не знаємо, де та пристань, до якої прибувають потерпілі земляни. Але переконані, що той світ в іншому вимірі простору. Він у нас називається четвертим виміром. Про нього наука уже дещо знає. В тому світі, який має чотиривимірний простір, цивілізація існує на багато вищому рівні розвитку. Одним із характерних показників їхнього існування — це безсмертя. Так! Так! У них час тече зовсім інакше, ніжу нас. Мешканці Дивосвіту, так ми називатимемо їхню цивілізацію, володіють поступом часу не лише від минулого до майбутнього, а й у зворотньому напрямку. Це дає їм можливість вчасно виправляти свої помилки, допущені в русі часу від минулого до майбутнього. Потрапивши у скрутне становище, вони повертають плин часу у зворотній бік і усувають помилки на підставі набутого досвіду. Завдяки цьому фізично і морально вдосконалюються без якихось обмежень. І таким чином віддаляють наближення своєї смерті, строки якої, як це ви знаєте, мають усі види живого не лише на нашій планеті, а й у всьому Всесвіті.

Вам відомо, що земне людство тисячоліттями б’ється над вічним питанням: в чім сенс життя? І відповіді не знаходить.

Пам’ятаєте, що сказав Гейне ще в минулому столітті?

«Кожна людина — це весь, світ, який з нею народжується і з нею помирає…».

Ви замислювались хоч раз, чи є в цьому якийсь глузд? Інша справа — Дивосвіт. Там люди мають можливість вирішувати питання життя і смерті за своїм розсудом. При бажанні можуть жити вічно. Поки не набридне. Вони тут господарі становища.

Ми ж із вами обов’язково смертні. Так записано в генетичному механізмі спадковості. Хоча ми і стараємося цьому явному факту не надавати значення. Ми в силу природженого оптимізму (мабуть, є і такі гени) не замислюємося про якусь там смерть, принаймні в межах недалекого майбутнього. Тому, йдучи на будь-який ризик, навіть смертельний, віримо, що ми невразливі. Біда може статися з кимось, тільки не зі мною. Так думає кожен.

Чи не є де відлунням того чотиривимірного світу? Чи не закладена і в нас із вами інформація про те, що і ми колись існували в чотиривимірному просторі? Тому і стараємося, нехай і підсвідомо, не дуже то вірити у безглуздя, яке нам вручає Природа у вигляді смерті…

Лектор замовк, а потім знову мовив;

— Єдине щастя! Чуєте, щастя наше в тім, що ніхто з нас не знає дати свого останнього подиху! І ми мусимо дякувати долі за те, що існує ця страшна таємниця. Перший, хто її розкриє, стане вбивцею всієї земної цивілізації. Бо розгадка строку життя кожного з нас кине суспільство у вир непоправної анархії.

Лектор звернувся до одного із слухачів:

— Якщо ви будете знати, що вам залишилося рівно рік до смерті, як ви цей рік будете себе поводити? Може, підете на трудовий подвиг, а чи махнете на все рукою і станете мурувати собі гробницю?

— Шановні! Прошу вас, стороніться розгадки цієї таємниці! — вигукнув уже вкотре наслідувач Ціцерона.

Нам стало сумно. Бо, виявляється, що є світи, де не обов’язково помирати в той час, який записаний у наших хромосомах. Там їх, ці хромосоми, можна обхитрити і повернутися у минуле. І я знову запитую:

— Але ж у безсмертному світі проживають і наші земляки. Це ті, що потрапили туди в різні часи через отой Бермудський циліндр? Вони там теж, певно, використовують можливість обманювати свою смерть шляхом маніпуляцій з часом. Вони там теж, мабуть, уміють повертатися у минуле, щоб виправляти набуті раніше помилки, і таким чином відтягують власну смерть. Так чому ж тоді вони не подають нам про себе звістки? Адже четвертий вимір такі стосунки не заперечує?

— Для них не проблема послати нам своє вітання, — відповідає лектор так, наче він тільки вчора звідти, — нам треба лише уявити ось що. В кожний відрізок часу наш час із їхнім несумісний. Вони в цю хвилину можуть бути за тисячу літ попереду, або ж настільки позаду. Це по-перше. По-друге, шукати своїх родичів чи друзів у велетенській Книзі Всесвітнього Часу дуже копітка робота. Та й невдячна. Справа в тому, якщо хтось із них і знайде будь-який наш день, а в ньому свого колишнього друга чи родича, йому з ним розмовляти не буде про що. Ця зустріч буде скучною і безплідною. Пришелець з Дивосвіту бачить майбутнє кожного із нас до найменшої деталі. Він бачить наші злети і падіння, які рано чи пізно збудуться, сьогоднішні і завтрашні помилки, наші наміри добрі і злі, наші найпотаємніші думки, наші муки совісті і фізичні муки, розчарування, безплідне честолюбство і навіть нашу смерть. Поставте хоч на мить себе на місце мешканця Дивосвіту і ви зрозумієте, як вам буде прикро стояти поруч з рідною людиною, яку бачиш наскрізь, знаєш, шо вона думає, що з нею відбудеться через хвилину, годину, завтра, через рік. Ось чому вони і не подають про себе ніяких сигналів. Ми для них нецікаві, бо обмежені і — смертні.

І тут я знову наважуюся запитати:

— А чому б мешканцю отого Дивосвіту не допомогти близькій людині у нашому світі? Наприклад, уникнути передчасної смерті, не тієї, що записана в генах, а трагічної, яка трапиться від нещасного випадку, і яку вони уміють передбачати? Адже їм це зробити неважко?

— На це я дам таку відповідь, — сказав незворушно лектор. — Протягом останніх тисячоліть зустрічі мешканців Дивосвіту із чрмлянами неодноразово відбувалися. Вони продовжуються і досі. Деякі наслідки цих зустрічей увійшли в історію чи в легенди, як незрозумілі явища, близькі до дії божественного промислу.

Поява зцілителів — це теж є одним із прикладів, коли мешканні Дивосвіту, перегортаючи Книгу Всесвітнього Часу, натрапляють на відрізок нашого земного часу, і, вибравши в ньому симпатичного землянина, вселяють у нього ту чи іншу надприродну силу. Наприклад, звичайна людина раптом починає відчувати в собі можливості виліковувати безнадійно хворих простим доторком пуки. Або починає бачити людину наскрізь з усіма її болячками. Є такі, що раптом набувають здатності вгадувати наше минуле чи майбутнє, або ж на відстані читати думки.

Для цього мешканці Дивосвіту вибирають таких людей, які мають, сильну волю, трудолюбивих, кришталево чесних і з повною відсутністю честолюбства. Вони мусять відтепер слугувати нещасним землякам, взамін для себе нічого не вимагаючи, і навіть не помишляти про якусь винагороду.

Скажу відверто, мешканцям Дивосвіту знайти таких особистостей на нашій Землі зовсім не важко, і вони це роблять, але тільки для» вселюдського блага. Додам, що дивосвітяни, зробивши подібну послугу, тут же поринають у течію свого часу, який відмінний від нашого, і втрачають будь-який контроль за наслідками своєї роботи. Таким чином, їхні обранці, залишені тут самі на себе, продовжують діяти так, як підказує їм сумління і започаткована від батьків душевна доброта.

Лектор замовк.

— То при чому тут Немізіда? — не вгаваю я.

— А при тому, що поява органічного світу на Землі — не справа її рук. Вона започаткувала перші біологічні види живого, перекинувши їх через Космос на Землю, а потім слідкувала за їх розвитком. Вона провокувала мутантні зміни до тих пір, поки на Землі виник Розум, спроможний переінакшувати світ. Вона створила систему зв’язків із Дивосвітом через Бермудський трикутник і море Диявола для того, щоб людство не вигибло в тяжкі епохи епідемій і мору. Пам’ятаєте, колись вимирали міста і села від холери та чуми? І раптом появлялися серед конаючих люди, яких ця хвороба не чіпала І хоронили загиблих, а самі продовжували рід людський. Це і є наслідки зв’язків із Дивосвітом.

У залі вкотре запанувала тиша. Березень продовжував ходити по подвір’ю. Вітерець і далі постукував у шибки забрунькованим віттям. Сріблясті хмари пливли по голубому обійстю неба десь за горизонт. А, може, у Дивосвіт? Тм услід дивилося широкою таємничою посмішкою веселе сонце.

Лектор порушив мовчання:

— Через тисячу двісті років знову у нашому небі появиться революціонерка. Що на цей раз вона принесе нашій старенькій планеті? Якої сили має стати катастрофа, викликана її появою? Чи не покладе вона знову голубу подругу на лопатки І примусить полюси змінити свою адресу? І розтануть тоді крижані панцири, і настане світовий потоп, і розвалиться тоді озонний щит, і вдарить по тім’ю всього живого радіація. Хто ж після всього цього залишиться живим? Може, хтось із вас відповість на ці запитання?

Ми мовчали, а мій сусід насмішкувато пробубнів:

— Нам особисто це не загрожує.

— Так. Не загрожує. А якщо шановна донька Всесвіту на цей раз появиться набагато швидше? Вибере, наприклад, іншу дату для візиту і прибуде через декілька десятків літ, щоб полюбуватися справою своїх рук. Тобто нами, людьми, яких вона створила в останні свої відвідини. Їй, напевно, цікаво буде взнати, наскільки ми порозумнішали, як ми Землю рідну цивілізували і як приготувалися до зустрічі із своєю праматір’ю.

Після цих слів лектор повернувся до столу.

— А тепер, — сказав звідти, — я задам ряд запитань, над якими попрацюйте до наступного мого приходу. Ось ці запитання: у якому стані зараз перебуває Немезіда із своєю генетичною лабораторією? Скільки космічних об’єктів засіяла Немезіда зернами життя за час своїх подорожей по дорогах Всесвіту? Де ще вона виростила людський Розум, подібний нашому земному? Якщо хтось із вас знайде відповідь, хоча б на одне із цих запитань, він отримає ключ до таємниць Всесвіту…

На прощання лектор по черзі потис нам руки і побажав успіхів у пошуках сенсу життя. А ми попросили його наступного разу принести ключ до розгадки таємниць Всесвіту, якими збунтував наші вразливі душі.

Ми стояли, поки гравітон, до якого статечно забрався лектор, поплив по вертикалі у піднебесся і розтанув, як дим.

Товариство «Знання» знаходиться на штучному супутнику, який уже десяток років висить у небі над нашим містом, бо має швидкість, рівну швидкості обертання Землі навколо своєї осі. Тієї осі, полюси якої при майбутній появі Немезіди можуть знову переміститися у Бермудський трикутник і у Тихий океан на схід від острова Тайвань.

Що тоді станеться з нами? Що тоді станеться з тобою, наш незвичайний лекторе?

І тут раптом мене різонула думка: звідки стародавнім грекам було відомо про місію зорі-блуканки, яку вони назвали доброю Месницею? Невже вони уже тоді знали про її далекосяжні наміри створювати Розум на дорогах Всесвіту? Невже уже тоді був між ними хтось, хто зумів прочитати минуле Землі по книзі, яку зберігає кожна маленька клітиночка у нашому тілі? І я з благоговійним нетерпінням став очікувати той день, коли знову побачу наслідувача Ціцерона.