Замах на Селену

Веремія

У Малому підприємстві «Меркурій», яке розташоване в правому крилі древнього замку, сьогодні позачергова нарада. Начальник відділу Антитеза пан Вавила повернувся з планети Меркурій і має зробити важливе повідомлення.

Засновник Малого підприємства, довгообразий, з високим чолом і мудрими, завжди усміхненими очима магістр права добродій Платон, обвівши поглядом невеличкий круглий стіл, сказав:

— Я задоволений роботою пана Вавили. Нам слід обговорити проблему заселення Меркурія людьми і прийняти рішення. Прошу, — і широким жестом дозволив доповідачу розпочати роботу.

Треба сказати, що добродій Платон у своїй роботі опирається на високоморальні принципи у сфері людських взаємовідносин. Таких принципів три: доброта, любов до ближнього і милосердя. Згідно існуючого порядку ці принципи є першоосновою розвитку цивілізацій в усьому Всесвіті.

Мале підприємство «Меркурій» створено недавно. Якщо Великі підприємства подібного типу займаються розселенням людського роду по сузір’ях всієї Галактики, то малі виконують цю роботу в межах Сонячної системи. Планета Меркурій — наймолодша донька Сонця — досі перебувала у дитячому віці і тільки останнім часом виникла можливість прилучити її до людської цивілізації. Це значить, що на Меркурії створилися відповідні умови для існування гомо сапієнса. Треба додати, що досвід розселення людей у Космосі набутий уже давно. Наприклад, Земля одержала людського прародителя ще півтора мільйона років тому. Але у Всесвітньому потоці часу такий термін не має суттєвого значення. Бувають моменти, коли одна мить варта декількох тисячоліть.

Слід сказати, що члени Малого підприємства, як і їхні колеги у інших підприємствах подібного типу, хоча і відносяться до виду людини розумної, але мають статус космічний, тому деякі параметри їхньої генної структури не сходяться із загальнолюдськими. Наприклад, вони не мають обмежень у віці. Також мають можливість перебувати на будь-якій планеті, якщо навіть там інші життєві умови. В усьому ж іншому вони нічим не відрізняються від мешканців Землі. Це пояснюється тим, що людина як витвір Великого творця у всьому Всесвіті має сталу подібність. Хоча і допускаються деякі відмінності в залежності від конкретних умов, але ті відмінності не повинні порушувати основної гармонії людського тіла.

До керівництва Малого підприємства «Меркурій» входять чотири начальники відділів, у яких абсолютно відмінні обов’язки. Про магістра права добродія Платона ми вже дещо сказали. Начальник відділу Антитеза пан Вавила — округлий, низенький з притиснутою до товстого тулуба головою — є провідником протилежних принципів, впроваджуваних у життя добродієм Платоном. Він стверджує, що поряд з добротою неодмінно має перебувати зло, з любов’ю — ненависть, а з милосердям — розбрат. Це, на його думку, потрібно для нормального розвою цивілізацій. Мотивація така: залиши людей без страху перед злом, ненавистю та розбратом і зони стануть ходячими трупами. Інша справа, все треба робити в міру. А він, пан Вавила, в цьому ділі ніколи не переборщує. Основне гасло, яким він керується, — немає добра без лиха.

Якось винивши по чарці з начальником генної лабораторії, якого тут кличуть просто цехманстром, він по секрету признався: «Я в глибині душі до своєї роботи відношусь з презирством». Потім додав, що робота є робота і якщо не буде він, то на цю посаду прийде хтось інший, можливо, ще зліший і нахабніший. Тож нехай буде так, як є.

Навпроти пана Вавили сидить панна Леля — уособлення жіночості. Вона має високе світле чоло, золотаву товсту косу, що в’ється гірським потічком між пишними опуклостями грудей, великі бездонні очі, в яких можна з першого погляду втопитися, і граційну поставу голови. Панна Леля уміє навіть класичним мовчанням поставити на місце, колегу, якщо той зарветься у своїх не вельми благопристойних діях щодо жіноцтва. Особливо цього боїться зі своїми принципами в побудові космічних цивілізацій пан Вавила. Панна Леля завідує відділом захисту прекрасної половини людства і упевнено стверджує: якщо не буде жінки, згине людство. У зв’язку з цим захисниця жіноцтва знаходить виправдання навіть існуванню повій, відьом і убивць власних чоловіків.

Вона переконливо доводить, що причиною таких явищ є ті чоловіки, у яких сильні м’язи, але слабка і нікчемна душа. Треба додати, що панна Леля облюбувала місце за круглим столом навпроти пана Вавили. Якось у неї прохопилося, що це її обов’язок — стримувати антиправні дії чорнокнижника. Але колеги мають щодо цього іншу думку: їхня колежанка безоглядно і бездумно закохалася у товстуна Вавилу, але тримає це в таїні. Четвертий член правління Малого підприємства — це пан Веремія (він же — цехмайстер), який є начальником космічної лабораторії і стоїть осторонь вищевказаних позитивних і негативних гуманітаріїв. Він технічний виконавець їхніх рішень і є конкретним вершителем людських доль. Одержавши команду, він в глибинах космічної лабораторії змінює інформаційну структуру спадкових генів. Якось хвалився, що за короткий час може зробити, з простачка генія, з убивці — людинолюбця, а зі страхополоха — вождя приборканих мас. Ясно, що такий умілець мусить бути з прозоро-чистою душею, добрим серцем і сталевим характером. Інакше його експерименти можуть стати полем боїв мафіозних кланів і навіть рекетерських міжнаціональних корпорацій. На щастя, пан Веремія гідно тримає прапор непідкупності і твердої незалежності.

Отже, нарада продовжується. Пан Вавила згріб товстими короткими пальцями пачку дрібненько списаних в дорозі аркушів, відсунув їх вбік і пророкотав металевим басом:

— Я радий повідомити, що ми вчасно вибороли ліцензію на заселення Меркурія гомо сапієнсом. — Платон задоволено посміхнувся, панна Леля повела вусебіч великими очима, а пан Цехмайстер крутонув довгою шиєю, аж хруснуло в шийних хребцях.

— Епоха динозаврів, — продовжує Вавила, — на Меркурії закінчилася. Мастодонти вимерли, а теплокровні ссавці вільно розгулюють по континентах. Середня температура на планеті відповідає земним показникам. Ліпшого моменту для заселення її людьми і шукати годі. Правда, є деякі відмінності. На протязі земного року Меркурій обертається довкола своєї осі п’ять разів. А це означає, що день так, як і ніч, триває сімдесят три з лишком земних днів. А якщо врахувати, що рік на Меркурії втричі менший від земного, то виходить, що день там тягнеться більше половини їхнього року. А це призводить до різкого перепаду температури. І хоча планета близька до Сонця, за довгу ніч поверхню заковує холод, а вдень наступає неймовірно висока спека. Тому людині земного типу доведеться пристосовуватися до їхніх умов з деякою складністю.

— На мій погляд, — сказав Платон, — можливі два варіанти. Або постійна міграція навпроти сходу Сонця, одо дасть можливість перебувати все життя на межі весни. Або забиратися на довгу ніч у підземні поселення. Другий варіант можливий при високому розвитку технологій. На це потрібен час. По-моєму, нехай поки що використовують перший варіант. А в подальшому житті все залежатиме від самого суспільства.

— Хотів би і я пожити в шатрі на отому довгому весняному роздоллі, — сказав пан Вавила, цим давши згоду на перший варіант.

— Видайте програму для мого комп’ютера, — сказав цехмайстер, крутнувши маленького головою, аж знову щось хруснуло в довгій шиї, — і ми швидко внесемо зміни у спадкові гени переселенців. Для нас це діло не хитре. — Таким чином і він погодився з трактовкою пана магістра.

— А тепер, — Платон доторкнувся пальцем мочки правого вуха, що означає стурбованість, — давайте визначимо вік майбутніх меркуріян.

— Сімдесят років вистачить, — каже Вавила.

- Їхній рік менший земного, — уточнює Платон.

Леля підхопилася. У неї м’яке жіноче серце, тому в усіх її позиціях проглядається тільки доброта.

— На мій погляд, треба їм залишити вік земний, адже їхні гени налаштовані на земну довжину життя, — сказала вимогливо Леля.

Вавила, як майстер антитезових пропозицій, стоїть на шляху заперечень:

— Чи не буде це аж занадто? Уявляю на гробниці напис: прожив триста років!

— Але ж земних буде тільки сто! — роз’яснює Леля.

— Якщо зважити, що наші жінки живуть довше чоловіків, — каже Вавила, — то вийде і за триста.

— В цьому ділі треба дотримуватися демократичних засад, — втручається в перепалку добродій Платон. — Нехай хто як хоче, так і розпоряджається своїми роками. Щодо жінок, вони не зловживають алкоголем та курінням, то й живуть довше. І хай собі живуть.

Цехмайстер підтримує Лелю.

— А навіщо взагалі встановлювати вік? Нехай собі живуть, скільки заманеться. Планета молода, ще не обжита. Місця вистачить.

Платон роз’яснює:

— Так не можна. Візьмемо приклад із Землі. Сьогодні на ній мешкає понад п’ять мільярдів чоловік. За останні сімдесят літ приріст населення виявився більшим, ніж за всю попередню історію. Якщо і далі так піде, то через сорок п’ять років кількість людей на Землі подвоїться і досягне одинадцяти мільярдів. А це вже катастрофа. Відомо, що при нинішніх можливостях Земних контингентів нормальна кількість людей не має перевищити п’ять і сім десятих мільярдів. Тобто, земляни уже на грані можливого. Це варто мати на увазі при заселенні Меркурія.

— Ось бачте, — каже Вавила, — і на Землі людський вік уже треба скорочувати.

— Як це скорочувати? — обурюється пані Леля.

— А так. Встановити тверду межу, після якої кожен мусить подумати, яким робом звільнити місце для молодших.

— Ото була б робота для рекетерів та мафіозів! — вигукує цехмайстер.

Видно, добряче вони йому допекли.

— Це жорстоко! — хвилюється Леля. — Мало того, що різні хвороби вкорочують життя, так ще й ми тим хворобам хочемо допомогти. Це не гуманно!

— Я пропоную всіх молодих чоловіків, — каже цехмайстер, крутнувши головою на сто вісімдесят градусів, — відправляти на приборкання стихій. Наприклад, розбудовувати міста на морському дні. І площа поселень збільшиться, і приріст населення зменшуватиметься. Той втопиться, той захлинеться.

— Нудяра! — прошепотіла панна Леля.

Вона б хотіла вразити цехмайстра поглядом, але той на неї не дивиться.

— Ми вже «Бами» будували, — каже Платон, — і що це дало?

— А як тоді бути з жінкам? Їх і так більше чоловіків? — запитує сталевим голосом Вавила. — Куди їх?

— Ви жінок не чіпайте, — креснула великими очима Леля, аж Вавила прикусив язика, бо дивився на уособлення жіночої мудрості, як завжди, з інтересом.

— Шановні колеги! — втрутився у спірку магістр права. — Мова йде про заселення Меркурія. Зважаючи на земні негаразди, вік меркуріян встановимо не вище сотні років кожному. Надіюсь, цього їм вистачить?

— Сотню земних? — перепитує обнадійливо панна Леля.

— Звісно, що земних, — твердить пан Платон, — які ще будуть пропозиції?

— Я пропоную на Меркурії запровадити сумчастих жінок, — невпевнено виголошує цехмайстер, — досвід з Австралійським континентом підказує, що сумчасті ссавці набагато сумирніші від плацентних і повільно плодяться. Он скільки вже записано в Червону книгу.

— Дивно, чому не завелися до цього часу у Австралії сумчасті жінки? — дивується Вавила.

Платон заперечив:

— Жінки мають бути чарівними. А ви на живіт торбу хочете почепити.

— І вчепив би, якби моя воля! — не відступає пан цехмайстер.

Він старий холостяк і, певно, жононенависник.

Вавила очунявся від Леліного погляду і каже:

— Всі війни врешті-решт починалися від капризів жінки. Хоч вона і слабка тілесно, але має хитрий розум і загребущу натуру. — Тепер уже він на панну не дивиться.

— Але ж завдяки таким рисам, — гордо парирує панна Леля, — жінки вивели людство із дикого стану! Це вони зробили людей людьми. В тому числі і вас, пане Вавило! — потім вона звертається до магістра Платона: — Я підтримую пропозицію пана Веремія. Давайте заселимо Меркурія сумчастими жінками.

Платон стурбовано відтягнув пальцями мочку вуха.

— Але жінки мусять бути взірцем краси! Вам усім відомо, що на красі тримається світ. І ми не маємо права жінок спотворювати.

— Пане Платоне! — вигукує цехмайстер. — Признаюся, що я уже давненько мізкую над цим питанням. І вже дещо заготовив для сумчастої структури. Наприклад, я маю гени округлостей жіночого тіла, а також — стрункості, ніжності, сором’язливості, цнотливості і ще з сотню інших.

Платон ніяк не може погодитися з таким поворотом справи, тому продовжує стояти на своєму.

— Вважаю, що на животі торба — це явна антикраса.

Вавила на боці Платона:

— Дійсно, нехай жінка буде тричі симетрична, і сто разів пропорційна, та коли уявиш оту торбу, то й руки опускаються, — він скоса дивиться на Лелю.

Цехмайстер не здається:

— Для чоловіків це буде додаткова зручність. Пляшку в торбу, жінку під руку — і немає проблем.

Леля підводиться і каже:

— Колеги! Не поспішайте заперечувати. Можливо в цьому варіанті і є рація. Меркурій — планета невеличка. Варто спробувати. Те, що не вдалося нашим попередникам на Австралійському архіпелазі, нам вдасться на Меркурії. Адже малюки у сумчастих народжуються зовсім дрібненькими. Це і буде запорукою більшої уваги до дитяти, а разом з цим і до сім’ї. Можливо, таким чином зменшиться розпуста, бо жінка через оту сумку на животі не матиме потрібних для розпусти вільностей.

Вавила не вгамовується:

— А як же тоді бути з конкурсами міс Європа чи Азія? Якщо дівчина вийде на сцену з торбою на пузі, яка ж то красуня? Адже вони там показуються і в чому мати народила.

Леля спростовує і цей колючий випад чорнокнижника:

— Надіюся, пан цехмайстер своїми генами передбачить сумку акуратною і привабливою. Окрім того, треба подовжити жінкам ноги, нехай статура відповідає золотому перерізу, щоб не вдавалися більше до високих каблуків.

— З нинішніми короткими ногами, — роз’яснює чорнокнижник пан Вавила, — жінки мають можливість лантухи тягати на спині, а коли стануть довгоногими, то про мішки уже і мови не буде.

— Вам, пане Вавило, — парирує захисниця жіноцтва, — певно, якась жінка добряче залила за шкіру сала.

— А як же тоді буде зі спідницями? — питає стурбовано цехмайстер. — На животі робити для сумки розріз?

— Ніяких спідниць не потрібно! — роз’яснює Леля, — треба придумати щось подібне до фраку із фалдами. Як у диригентів. Ззаду закрито, а спереді відкрито. І красиво, і зручно…

— Це, щоб видно було торбу, — додає Вавила, — ще й дашок над нею зверху придумати.

Панна Леля уже й не звертає уваги на Вавилині’кпини. Вона розчервонілася і вголос фантазує:

— Сумку закривати сукнею не потрібно. Бо з неї виглядатиме кумедне малятко. І нічого в цьому не буде незвичайного. Це лише на перших порах буде дивиною, а потім притреться і ще й як полюбиться. Уявіть собі: іде молода мама, ноги стрункі, відкриті, постава горда, руки вільні, красиві…

— І в обох руках по торбі з хлібом та капустою, — домальовує пан Вавила.

— А де будуть у їхньої жінки груди? — докопується цехмайстер, — як відомо, в сумчастих вони в сумці, десь внизу.

— Дійсно, — продовжує сумніватися магістр права, — пишні, акуратні груди — це дев’яносто відсотків жіночої привабливості. А в сумчастих жінок їх навіть не буде видко.

— Пан цехмайстер через маніпуляції з генами залишить груди на попередньому місці, — відповідає Леля, — мама нехай кормить дитятко по-земному. Зате опісля цього в руках буде тримати не дитину, а квіти чи книгу. Уявіть собі таке: тато іде поруч з мамою, тримаючи її під руку. В неї стрункі міцні ноги, горда приваблива постава, а внизу на округлому біломармуровому животі з акуратної ноші виглядає круглооке малятко. Подібної картини ще жодний художник не змальовував. А коли б змалював, то до неї було б денне і нощне паломництво любителів художнього мистецтва.

— Я не пішов би, — сказав Вавила, — бо не люблю картинних галерей.

— На таку красу треба дивитися на вулиці, а не в картинних галереях, — зауважує пан Веремія, — в натуральному вигляді.

— Мені здається, — промовив магістр права тепер уже погідливим тоном, — що панна Леля має рацію. Дійсно, сумчасті мами, можливо, зроблять світ на Меркурії мирним і милосердним. Пане цехмайстер, займіться, будь ласка, генами і внесіть до них відповідні зміни. Не забудьте підсилити гени доброти і милосердя. І наскільки буде можливо, ліквідуйте гени заздрощів та брехні. Тоді, на мою думку, Меркурій стане добрим прикладом і для інших планет у Всесвіті.

— Я вас не розумію, пане магістре, — заперечує Вавила. Він згадав, що відповідає за діалектичний розвиток цивілізацій. — Відомо, що будь-яке суспільство не матиме динамічного руху вперед без таких підстьобувачів, як брехня та заздрість. Відсутність їх призведе до поступової деградації людського роду.

Платон погоджується:

— Я знаю, дійсно не можливо обійтися без неправди та заздрощів. Але вони мусять бути добрими, а не злими.

Леля стривожено запитує:

— Пане Платоне! Невже в житті так уже необхідна неправда? Та ще й для розвитку суспільства?

Цехмайстер крутонув головою, аж щось луснуло в шиї:

— Я сам звідав, що таке добра брехня. Коли б мені в лікарні сказали правду про мою хворобу, я давно уже був би в ямі.

Платон продовжує думку.

— Комплімент — це також обман, але він людям подобається. Коли ми близькій людині говоримо, що вона чудесно виглядає, то це не значить, що так є в дійсності. А їй приємно. І часто такі слова окрилюють, хоча це і є брехня.

Леля стоїть на своєму:

— І все ж будь-яка, навіть приємна, брехня вкупі зі заздрістю призводить до злочину. Навіщо залишати їх суспільству?

Платон роз’яснює:

— Якщо заздрість не злобива, то це тільки на добре. Вона спонукає людину до дії, активізує всі її можливості, пробуджує хист, наснажує на досягнення рівня того, кому позаздрив. Заздрість примушує думати, метикувати. Скажіть мені, хто перемагає на Олімпійських іграх? Заздрість! Хто долає гірські вершини? Заздрісники! Хто шукає ліпших рішень, не досипає, щоб добитися свого? Хто живе повнокровним життям? Заздрісники! Заздрість є ворог всілякого застою, байдужості, вона рятує від пасивності, а, отже, і від передчасного згасання. Але, коли заздрість переходить у чорну злість, її треба вчасно перепинити. Неприборкана задрість призводить до егоїзму, себелюбства, а потім і до ненависті. Ось тут і повинне сказати своє слово милосердя. Воно має бути з людьми невідступно!

Леля погоджується:

— Я згідна, пане Платоне, що добра неправда має право на існування. Бо вона дійсно дає наснагу навіть ображеним природою, вселяє віру в себе. Але навіщо так багато у нас негативних генів? Скільки їх є, пане цехмайстре?

— Шановна панно Леліє! У моєму арсеналі є гени брехні, підлабузництва лестощів, зради, кривлення душею, лихварства, хабарництва і навіть рекету.

— І ви їх використовуєте у своїй праці?

— Доводиться. Життя є життя.

— Тоді чи є ота границя між білою і брудною неправдою? Між доброго і чорною заздрістю? — допитується засмучена жінка.

— Границя є в поєднанні, — відповідає магістр права, — якщо поєднати заздрощі з брехнею, це призведе до біди. Якщо поєднати неправду з милосердям, тоді вона стає святою, а люди добрими. Панові цехмайстрові необхідно буде взяти ці постулати за основу.

Панна Леля низько вклоняється:

— Я вам вдячна, пане магістре, за ваш світлий розум. Надіюся, що пан Веремія виконає вашу вимогу. І тоді наше підприємство заселить Меркурій гомо сапієнсом із відповідним набором тільки позитивних генів.

Платон підвівся.

— Заперечень не буде? Отже, бажаю успіхів. Шановне товариство, прошу приступати до праці.

Пройшов деякий час у його всесвітньому потоці. В Малому підприємстві «Меркурій», яке розташоване тепер уже в хмарочосі, зведеному над плесом голубого ставу, зібралося молоде покоління дослідників космічних об’єктів.

Почесний член підприємства сивобородий стариган магістр права добродій Платон сидить на особливому кріслі ветеранів. Зібрання ювілейне. Після велемовних побажань доброго здоров’я та многая літа і вручення кількадесяти розкішних букетів за трибуну ступив давно відомий нам цехмайстер чан Веремія.

Він досі трудиться. Сказав якось журналістам, що працюватиме до свого останнього дня, про який знає, але нікому не скаже, коли той прийде.

— Шановні пані і панове, колеги! — сказав висушений нанівець цехмайстер, тільки блискучі верткі очі сяють ще молодим запалом. — Я маю незвичайне повідомлення. — Він, як і в ті далекі часи, граційно крутнув головою, аж захрустіло в хребцях шиї і сказав: — На це свято ми запросили нашу давню глибокоповажну панну Лелю та колишнього начальника відділу вельмишановного пана Вавилу, які мешкають ось уже кілька десятків літ на планеті Меркурій. Але, на превеликий жаль, вони не мали змоги зробити таку нам і нашому ювіляру приємність. Натомість пан Бавила надіслав телеграму. Ось її текст: «Вітаю ювіляра, бажаю панові Платону довгих літ життя. На Меркурії матріархат. Надсилайте ролики про війну. Молодь не знає, що це таке. Міста будуємо на океанському дні, відпочиваємо в небі, бо на суші тільки троянди і виноград. Бережіть чоловіків. Приїжджайте в гості, захопіть із собою мотопіхотний броньований автомобіль. Вавила»!

— Ми попередньо порадилися, — каже, прочитавши телеграму, цехмайстер, — і вирішили до Меркурія надіслати делегацію з метою довідатися, що означає «Бережіть чоловіків» та «Захопіть мотопіхотний бронеавтомобіль». У космічному спілкуванні це щосі нове. І тому його необхідно вивчити на місці.

— Шановне товариство! — підвів руку ювіляр, магістр права, екс-засновник Малого підприємства пан Платон. — Я також одержав телеграму від глибокоповажної пані Лілеї. Як відомо, два наших колишніх співпрацівники ще на перших порах заснування на Меркурії людства були відправлені туди у відрядження. З того часу вони на Землю більше не поверталися. Пізніше ми одержали повідомлення, що молода панна Леля і добродій Вавила побралися. Ще через деякий час на ім’я пана Веремія надійшло офіційне запрошення відвідати планету Меркурій. Подібні запрошення повторювалися ще двічі, але пан цехмайстер так і не зібрався не зробити. Ось що телеграфує пані Вавиленкова: «Дорогі краяни! Помилка пана цехмайстра нам дорого коштує. Ми з Вавилком у довговічному ув’язненні. Нас вартують жінки-воїни. Сумчасті чоловіки готують їсти і виховують молоде покоління. Тут вічний мир, одна тюрма і два в’язні. Ваша Лілея».

Після цього магістр права сказав:

— Помилка пана Веремія виявилася в тому, що при заселенні планети Меркурій людьми він переплутав гени. Тепер там жінки народжують малюпусіньких меркуріян, а чоловіки їх виношують у власних торбах, бо вони є сумчасті. У зв’язку з цим вони не спроможні ні воювати, ні сидіти в пивних барах. Тм навіть немає часу дивитися, як виграє чи програє їхня жіноча команда на першість континенту з футболу.

— Нам треба, — продовжує сивобородий магістр права, — відправити на Меркурій групу захоплення із бронетранспортером і визволити з тюрми ув’язнених землян. На мою думку, це є результат зловмисних дій чоловіків з торбами на пузі. Хто має бажання виконати цю почесну місію?

— Я, — гучно вигукнув висохлий в пень пан цехмайстер і підійшов до мікрофону, — я звільню шановних земляків сам! І займу міспе в довічній тюрмі. Дозвольте спростувати звинувачення пана Платона. Мої дії не були помилкою. На протязі віковічної історії світлі уми вирішували питання, як у суспільстві покінчити з війнами. У них нічого не вийшло. Один тільки я це питання вирішив позитивно. На Меркурії не знають, що таке війна. Моя совість чиста. Вона вища від життєвих благ…

Пан цехмайстер після цього низько вклонився і покинув мікрофон. Тільки тепер присутні в залі побачили, як постарів пан Веремія. Ювілейне зібрання без особливого ентузіазму погодилося з пропозицією екс-цехмайстра і побажало йому успішного виконання милосердного вчинку.

Зібрання констатувало, що милосердя на планеті Земля ще не втратило свого благородного змісту.