Замах на Селену

Бранець підводного царства

Шторм налетів зненацька. Шхуну кидало з гребня на гребінь, як тріску. Арсен вийшов з рубки, цього не треба було робити. Підступна хвиля вдарила у спину, коли відвернувся від різкого вітру, і поволокла, накривши товщею роз’яреної води. Відчув, що довго борсатися не зможе. Покидали останні сили, як раптом щось обхопило за плечі і потягнуло в морську глибінь.

Прийшов до тями під велетенським склепінням підводного гроту. Біля очей промайнув овал обличчя вродливої жінки. Ворухнувся, пошщав рукою ліжко — низенька кам’яна тумба, застелена м’якою ковдрою із сухих водоростей.

Підвів голову. Молода жінка із коротенькою зачіскою і непокритим тілом уважно стежить за його пробудженням. Перед ложем-тумбою в овальному отворі підлоги хлюпається темна вода. Жінка по пояс у цій ополонці.

Вгорі склепіння, осяяне блідим світлом. Воно ллється із сріблястих велетенських раковин, що звисають зі стелі на зелених рослинних линвах. Нижче цих дивних світильників по стінах в’ється широколисте пагіння з гірляндами біло-рожевих суцвіть. В підлозі то тут, то там кілька отворів-ополонок, також заповнених темною водою.

Жінка дзвінким гортанним голосом щось промовила. Арсен показав рукою, що не розуміє. Усміхнулась і, вказавши на себе, декілька разів вигукнула:

— Арі! Арі!

— Арсен! — відповів, вказуючи на; себе.

— Арсі! — повторила радісно і зникла у темній безодні проруба.

Поки Арсен оглядав дзвоноподібний грот, появилася Арі, поставила біля нього круглу чашу-раковину, підняла кришку. По блискучих зернятках риб’ячої ікри стікали прозорі краплі води. Не виходячи з ополонки, показала рукою, щоб скуштував.

Попробував. Така ж, як і вдома. Смачна.

Арі, пересвідчившись, Що полоненик не гребує гостинцем, за якихось Декілька хвилин подала невеличкий глечик з довгастим вузьким горлом. Арсен збовтнув і глянув на Арі. Вона, посміхнувшись, показала, щоб пив. Пригубив. В’язка рідина з терпким кислуватим присмаком. Надпив. Обпекло нутрощі живильною вологою. Напій був приємним і збуджуючим.

Подумав, треба вияснити, куди він попав. По всьому видко, що це підводне сховище якоїсь компанії. Оригінальні.світильники, дивна рослинність, приємна напівгола рятівниця. А, може, вона мадонна якогось злополучного клану? Може, в такий спосіб він став полонеником якоїсь банди?

Підхопився і став над прорубом.

Жінка похитується по пояс у воді, наче соромиться своєї наготи.

Не роздумуючи, підхопив її за обидві руки і хотів посадити біля себе на тумбу. Та що це? Нижче пояса стрункого з чітко окресленими рисами жіночого тіла звивається риб’ячий хвіст! Арсен спантеличено розслабив руки і Арі шубовснула назад у воду.

Майнула думка: русалка!

Пригадав, що бачив у якомусь журналі фотознімки подібних створінь. І ще пригадав розповіді старих людей, що в далеку давнину існували у наших річках русалки. Вони жили у воді і тільки вночі виходили на берег, щоб залоскотати необережних хлопця чи дівчину, а потім затягнути у підводну вирву.

Арі не лоскотала. Навпаки, вона врятувала його під час шторму. Вона красива і добра. Її очі випромінюють ласку і приязнь. В погляді гама почуттів, які не важко розгадати: стурбованість, сором’язливість, невинність і цікавість.

Хто ж вона? Що це за підводне господарство?

Треба якось подякувати русалці за порятунок і розпитати, як звідси вибратися. Певно, що вона тут не одна. Він, Арсен, її полоненик. Отже, тільки вона зможе прояснити обстановку, в яку він попав. Ще не відомо, хто за її плечима, а тому негайно треба іти з нею на контакт.

Арсен ласкаво доторкнувся до її руки і жестами і словами почав тлумачити, що хоче туди, звідки вона його забрала.

Вона мовчки слухає і видно, що розуміє.

Коли Арсен замовк, показала в ополонку, потім вгору і сказала своєю мовою, що означало:

— Тут глибоко, потім треба довго пливти прямо, а там — вгору.

Арсен зрозумів, що до цієї печери довгий підводний лабіринт, по якому без акваланга, напевно, не вибратися.

Час летить тільки тоді швидко, коли нічого не очікуєш, коли маєш клопоти, а чи в захопленні вирішуєш невідкладні справи.

Тут у підводному царстві час зовсім зупинився. Тут гробова тиша. Правда, через якісь проміжки часу і то дуже рідко сюди пробивається тихе ледь вловиме шумовиння морського прибою. А, може, воно тільки йому примарюється? Ні! Він його чує, воно подібне до музики морської ракушки, коли її притулити до вуха. Певно, підводний дзвін якимось чином з’єднаний із зовнішнім світом. Невже в камінній товщі є якийсь отвір? А, може, цей дзвін вловлює зовнішню музику світу і ретранслює її своєю акустичною будовою?

Арсен уже вкотре проходить вподовж стін. Широколисті пагіння густим килимом закривають їх поверхню. Не видно жодного отвору. Баня стелі також бездоганно чиста, наче висічена руками якогось умільця. І тільки в кам’яній підлозі декілька прорубів-ополонок. Яка ж їх глибина?

Арсен спробував пірнути в одну, другу, третю. І в кожній спочатку вертикальний ствол, потім він круто повертає у горизонтальну штольню. Пропливши в кожній з них скільки можна, щоб не задихнутися, Арсен повертав назад.

Складається враження, що ці підводні штольні штучно кимось видовбані навзамін прямих отворів у стіні, які б з’єднували грот безпосередньо з морем. Але… В такому разі чи можливий був би наповнений повітрям дзвін?

Отже, прямого виходу в море немає.

Безнадія і відчай охопили бранця.

Треба щось робити. Треба шукати виходу зі становища, в якому опинився…

На другий день Арсен простежив, як русалки, а між ними були і набагато старші від Арі, відправляються на морські промисли. Вони це роблять колективно, дружно і повертаються не скоро. Якщо перевести на земний час, то, приблизно, близько половини доби вони перебувають в морі.

Без цього, певно, Арі не змогла б пригощати свого бранця смачними рибними стравами, а також креветками, крабами, молюсками та різновидами салатів із морських водоростей.

Від Арі довідався, що подібні помешкання є і в інших місцях підводних скель архіпелагу.

Зробив висновок: цивілізація русалок обширна і має певні наукові досягнення. Широколистий рослинний килим на стінах гроту виробляє не лише кисень, використовуючи світло дивних світильників, а й дає плоди для життєдайних лікувальних напоїв. Тільки не ясно, за рахунок якої енергії чаші-світильники випромінюють денне світло? Невже це форма біологічного струму За аналогією морських риб-світлячків? Багато неясного, та більше всього Арсена турбує, як вибратися на волю. Арсен розуміє, що Арі до нього ставиться більше, ніж милосердно. В очах іскорки захоплення, ніжні миттєві доторки рук, бажання пригостити щоразу смачнішими стравами, говорять самі за себе.

І вона йому також подобається. Але риб’ячий хвіст викликає насторогу і навіть відразу, яку він намагається приховувати. Адже тільки з допомогою цієї дивної істоти він зможе вирватися на білий світ. А час іде. Русалчине суспільство постійно перебуває в морі. На довгі, довгі години Арсен залишається на самоті. Бездіяльність і самотність, відсутність щонайменших порухів вітру, сонячного світла, спілкування з нормальними людьми кидають його у безпросвітню апатію. Почастішали нервові зриви, під час яких ладен був трощити все, що потрапить під руку. Врешті-решт, щоб не з’їхати з глузду, вирішив вивчити русалчину мову.

Арі, на диво, радо погодилася і стала неабияким вчителем. Арсен здивовано виявив, що їхні фонеми близькі до наших. Певно, прамова їхня і наша мали спільні витоки. Відтепер Арі стала більше вділяти часу Арсенові. А це для неї не так просто. Справа в тому, що в підводному суспільстві діє чіткий і строгий розпорядок дня.

Промисли в морі — основний спосіб існування. Для цього у них існує закон громади. Разом в море, разом — додому. Певно, поодинці вони не змогли б вижити.

Отже, щоб залишитися з Арсеном, їй треба було поламати споконвічний звичай. І Арі його поламала.

Коли Арсен подолав перші труднощі мовної науки, перед ним розкрилася дивовижна історія рибохвостого суспільства. У них повністю відсутній прояв егоїзму. Вони, не знають заздрощів, обману, зради. Зате мають досить розвинуте почуття милосердя.

— Звідки ви такі тут взялися? — запитує Арсен вчительку.

Ось що вона розповіла:

— Це було дуже давно. Моє плем’я жило там, де є сонце і вітер, дні і ночі. Воно уміло вирощувати зерно, полювати на звірів, ловити рибу. І раптом в один із добрих і спокійних днів на наш край напали чужинці. Це буди сильні і жорстокі люди. Вони хапали моїх предків без вибору статі і віку і відправляли невідомо куди. Звідти вже ніхто не повертався. З часом наскоки чужинців почастішали. Ми ховалися в лісах, печерах, заривалися в землю, але пришельці знаходили і там. Назрівало повне знищення нашого племені. І тоді наші риболови пригадали про підводні печери, яких багато у відрогах довколишніх гір. В них і переселилися мої предки, і врятувалися від повної загибелі.

За довгий час існування у нових умовах вони знайшли спосіб порозумітися з дельфінами. Це розумні мешканці моря. Вони також покинули сушу, тільки набагато раніше від нас. Ми навчилися їх не лише розуміти, а й з ними спілкуватися. Ми вивчили їхню мову, а потім вступили у більш близькі стосунки. Цього вимагає морська стихія. Ось цей плавник, — вона вказала на хвіст, — це від них. Завдяки йому ми пересуваємося в морі швидше за інших його мешканців, окрім дельфінів. Також завдяки дельфінам, ми пристосувалися до довгого перебування у воді. Тобто, ми дихаємо і легенями, як ти, а у воді — всім тілом. Тому нам не потрібен одяг.

Пройшло багато часу і в наші краї прийшли інші люди, які не мали злих намірів. Та моє плем’я уже не змогло повернутися на землю. Спекотне повітря швидко висушує наше тіло і ми задихаємося, як риби.

Окрім того, на протязі віків почуття обережності примушує нас продовжувати таємниче підводне життя. Ми досі не довіряємо людям, які мешкають на суші. Вони за своєю природою підступні, навіть самі цього не помічають. Вони злі тому, що їм легше прожити за рахунок слабших. І ще вони заздрісні, а заздрість породжує злодійство. Моє плем’я не відає, що таке заздрість.

— Ви боїтеся людей, що на суші? — питає Арсен.

— Так. Ми не довіряємо їм. Вони мають літаючі апарати. Можливо, це нащадки тих давніх пришельців, що примусили нас піти в море. Вони також мали літаючі апарати…

Арсен сумує за світом сонця. Арі це бачить і розуміє, що її полоненик так довго не витримає. В ній ведеться боротьба двох протилежних бажань. Одне — втримати Арсена біля себе якомога довше. Вона його кохає тією любов’ю, яка не хоче компромісів. В ній пробудилося бажання щастя, яке терзає душу, і вона дивується його нагальній з’яві. Друге — протилежне першому — це допомогти Арсену вибратися наверх. Він не спроможний пристосуватися до печерних умов існування і їй його шкода.

Якось вона сказала:

— На березі появилися люди. Довбають землю, щось шукають і час від часу пірнають у воду. У них є речі, з якими можна довго бути під водою.

Арсен аж підскочив.

— Вони мають акваланги? Ти їх бачила? — де і поділася млявість.

Надія на порятунок обпекла його вогнем. Він упав навколішки перед Арі і з благанням дивиться їй в очі. Він ладен виконати будь-яку забаганку: Він готовий на будь-який вчинок, аби Арі принесла акваланга.

— Арі! Ваші люди не знають, що таке взяти без дозволу те, що тобі не належить. Тебе ж я прошу це зробити. Ради мене. Ради мого порятунку, ради того, щоб я жив.

Арі була спокійна.

Певно, не розуміє, що значить для нього її повідомлення, не розуміє, на якій грані між життям і смертю він знаходиться. Та Арсен помилився.

Арі сказала:

— Я бачу, як ти втрачаєш себе. Тобі у нас тяжко. Я тобі допомогла під час шторму. Я мушу тобі допомогти і тепер. Цієї ночі, що скоро прийде на землю, я принесу тобі ту річ, з якою люди плавають у глибокій воді. Я вже знаю, де вона знаходиться.

Арсен недовірливо дивиться на свою рятівницю. Він почув те, про що навіть боявся подумати. Це не просто заспокійливі слова. Арі, напевно, стежила за людьми, вивчаючи їхню поведінку, вона це робила ради нього. Відтепер Арсен має реальну можливість вирватися на волю. І допоможе йому та, котра уже один раз його врятувала.

…Цієї ночі Арі пішла на ризик.

Арсен залишився один на один зі своїми надіями. У гроті немає механізму поділу доби на день і ніч. І все ж біологічний годинник спрацьовує чітко.

Арсен сидить над прорубом і відчуває, як там вгорі ходить ніч. Він напружено подумки стежить за кожним сплеском рук людини, яка має повернути йому життя. Його лякають несподіванки. То здається, що Арі спіймали на гарячому. Відтепер її вже ніколи не випустять на волю. Світ облетить сенсація, що спіймали русалку. На острів нагряне армія науковців та журналістів. Але, він упевнений, вона не скаже про бранця підводного дзвону. Вона берегтиме таємницю роду. І він навіки залишиться в неволі.

Потім він уявляє, як Арі хтось наполохані вона злякано повертається ні з чим. Потім його беруть сумніви — чи спроможна Арі на злодійський вчинок? Чи зможе щось зробити, маючи замість ніг — хвіст?

А тим часом у гроті безпросвітня тиша. Навіть не чутно музики прибою, яка раніше просочувалася через невідомий отвір. Ніч тягнеться безкінечно довго.

Нинішнє очікування виявилося особливо тривожним. Арсен, наче натягнута струна, яка ось-ось обірветься. Все, що було досі, він викреслив із пам’яті. Перед його очима залишилася одна-єдина у світі істота — не Арі. Він уже вкотре уявляє, як вона виходить із моря. Їй не заважає навіть хвіст. Навпаки, він допомагає, безшумно приблизитися до намету, де лежить акваланг. Ось вона його бере і повертається назад. Довкруги тихо, і темно. Ось вона входить у чорні хвилі і пірнає, щоб досягти підводної в’язниці.

Арсен зривається на ноги і біжить по дну дзвона. Все швидше і швидше. Напруга досягає граничної межі. Зараз він знеможено впаде.

І раптом…

У прорубі появляється Арі. Вона спокійно кладе до Арсенових ніг акваланг. Полоненик, забувши про все на світі, за декілька секунд готовий до стрибка у воду.

В останню мить глянув на Арі.

В її очах побачив сльози. Він знає, що у водному середовищі сльози втратили своє фізіологічне значення. Але природа, певно, зберегла сльози, як спосіб збереження від стресових напружень. Арі тяжко вдався акт злодійства.

Вона сказала:

— Я зробила те, чого ніхто з наших зробити не спроможний. Відтепер я не матиму спокою за свій вчинок. Але ти допоможеш мені його згладити…

Арсен все зрозумів.

Арі зробила відчайдушний вчинок, даруючи йому половинчату свободу. Він відтепер матиме можливість жити на суші і продовжуватиме відвідувати дзвін. Вона в ньому упевнена, бо згідно з їхніми моральними принципами будь-якого обману у взаємостосунках бути не може. Арсена врятувала Арі від загибелі, його прийняли до їхньої спільноти. Вони йому повірили. У них відсутнє таке поняття, як зрада чи підступність. У їхніх вчинках домінує довір’я. У їхніх умовах не може бути і гадки, щоб хтось зневажив довір’я.

Арсен це розуміє, але прагнення свободи сильніше від будь-яких умовностей. Він сприймає їхні принципи, як ланцюг умовностей. А сам знає, що буде робити на волі. І йому стало шкода Арі.

Тим часом Арі продовжує:

— Коли ти будеш спілкуватися з людьми, не розкривай таємниці про існування мого племені. Люди можуть легко зруйнувати усталений плин часу в нашому світі.

«Що сказати цій дивній дитині? Їхнє життя — це повсякдень на боротьба зі стихією. Вони до цього життя звикли. В ньому свої труднощі і свої радощі. Про труднощі він здогадується, а про радощі зовсім не відає. Які вони? А він? Чи зможе він погодитися хоча б на частку подібного існування?».

— Я вдячний тобі, — сказав Арсен, — за те, що врятувала під час шторму, і за те, що повертаєш мені сонце. Без нього я не виживу. Обіцяю зберегти тайну твого племені. Проведи мене до моря.

— Отже, ти прийдеш!

Арсен мусив сказати неправду. Він з нетерпінням очікує зустрічі з білим світом, тому вигукнув:

— Я повернуся! — І вказав рукою, запрошуючи свою рятівницю першою прокласти шлях до свободи.

Арі шубовснула у прохолодну воду, а за нею і він.

Арсен не повернувся.

Арі була вражена підступністю людини, яку врятувала від смерті. За добро платять добром. Тут так споконвіку. Арсен добром не відплатив. Він порушив закон їхнього племені. Про зраду Арсена вона передала телепатичним сигналом всьому підводному суспільству.

Таку форму передачі сигналів на далекі відстані рибохвості перейняли у дельфінів. Почувши тривожний клич, наймудріші представники підводного архіпелагу зібралися у Ариному дзвоні. Порадившись, прийшли до висновку, якщо врятована ними людина так легко їх зрадила, то так же легко вона розкриє таємницю їхнього існування. А це призведе до біди, бо земник людям вірити не можна. Треба діяти рішуче, щоб попередити нещастя.

Нешироке морське узбережжя, покрите жорствою, оаніше людьми не освоювалося. Воно споконвіку пустинне, необжите. І тільки останні роки сюди зачастили дослідницькі експедиції: геологи тукають корисні копалини, археологи досліджують минуле архіпелагу, а риболови збудували тимчасову базу для переробки риби…

Зовсім недавно сюди прибула ще й експедиція вулканологів.

Причина така: давно заснулий вулкан починає пробуджуватися. Вулканологи розташувалися в наметах на березі моря у підніжжі гори, яка має кратер. Крутий схил вулкану, зарослий чагарником, стрімко скочується в море. У підводній частині цього схилу колись існував досить об’ємний грот, який з’єднував кратер з морем.

Поки вулкан спав, вода, що проникала в середину кратера, не створювала небезпеки. В останні віки вулкан час від часу почав показувати свій норов. Погуркоче, появиться хмара над кратером, сипоне дощем, інколи навіть з попелом, і заспокоїться.

Тільки вода, що потрапила в кратер через підводну галерею, ще довго виносила в море ядовиті розчини магми.

Підводне суспільство від цього потерпало. Тому після одного із таких пробуджень вулкану мешканці підводних дзвонів запакували камінням отвір галереї.

Цьогоріч вулкан знову пробуджується. Зачастили підземні поштовхи. Час від часу над кратером появляється біла хмара із водяних випарів. Тож і не дивно, що на березі острова отаборилася експедиція вулканологів.

Рада підводного племені вирішила відкрити отвір до кратера. Тобто зруйнувати перемичку.

Над островом сонце в зеніті. В небі жодної хмаринки. Тихо і спекотно. Арсен до приходу чергового судна тимчасово влаштувався в експедицію вулканологів простим робітником. Тут же повернув акваланг, відсутність якого не була поміченою. Про русалок нікому не сказав ні слова.

Коли хлинула вода через підводну галерею в серцевину розжареного кратера, прокотився підземний гул, а над вулканом піднявся клубок білої пари. Острів здригнувся. Вулкан заговорив на всю свого потужність, яку таїв у собі тисячоліттями. Вода прискорила цей процес. За парою вгору полетіло каміння, впереміш з вогненними викидами розжареної лави. Небо затягло чорними хмарами, піднявся вітер. На землю посипався кам’яний град.

Арсен оглянувся. Поблизу жодної споруди, де б можна було сховатися хоча б на деякий час. Метнувся до намету, схопив акваланг і щез у морській хвилі. Це його врятувало.

За якусь годину острів перетворився в палаючі руїни.

Дим і сморід від ядовитих випарів, не дозволяють покинути море. Арсен зрозумів, що так буде довго. Тому вирішив податися до підводного дзвону. Там можна буде перечекати, поки все затихне і до острова причалить рятівне судно.

Арсен безпомилково знайшов дорогу до дзвону, де мешкає Арі. Коли винирнув з проруба, побачив свою рятівницю серед старійшин племені. Майнула думка: промишляти в морі зараз небезпечно, тому й зібралися на якусь раду. Рибохвості понуро дивляться на пришельця, не виражаючи жодних емоцій.

Арі спокійно подала гостю чашу з їжею, потім підібрала акваланг і так же спокійно шубовснула у проруб. За нею подалися і всі її одноплемінники.

Арсен зрозумів: його залишили самого. Отже, добрі відносини зруйновані. Треба старанно приготуватися до захисту. Перше. Він не зрадник, бо не розголосив про їхнє існування у підводді.

Друге. Він має їм розтлумачити, що без сонця жити не зможе. Рибохвості мають велике почуття милосердя, а тому мусять дати йому повну волю.

Щодо Аріної любові, то нехай залишить її в пам’яті, як найкращий спогад про їхню дружбу. Але сталося непередбачене.

Громада рибохвостих почала періодично посилати екскурсії для огляду Арсена, як дивовижну істоту. Він для них тепер став експонатом ошуканця і зрадника. Молоді вихователі приводять дитячі групи, щоб показати злу людину зі світу, що над морем.

За якийсь час це Арсенові набридло. Він кинувся в пошуках акваланга, та усе даремно. Дійшов остаточного висновку: рибохвості його запакували у дзвоні навіки. Вони не простили йому зради.

Арсен, впав у повну прострацію. Його покинуло будь-яке бажання шукати шлях до порятунку.

А тим часові Арі не може змиритися зі своїм обманутим коханням. Це велике почуття вона не може в собі загасити. Напевно, її колишні предки, що жили під сонцем, також мали щось подібне.

Арсен не знає, яку боротьбу вела Арі за його звільнення. Але у неї нічого не вийшло. Старійшини підводної цивілізації взяли Арсена під свій нагляд.

Арсен уже пасивно сприймає їхні експерименти. Майбутнє тепер його мало турбує. Тим більше, що рибохвості, маніпулюючи над ним руками, до нього навіть не доторкуються. Це щось подібне до магічних заклинань з розмахуванням руками довкола тіла. Він уже нічому не дивується, ніщо його не цікавить, він готовій померти і всяка повільність на шляху до небуття його тільки дратує. Його навіть перестало цікавити, що він їсть, який сьогодні День, що робитиме завтра.

В монотонному напівсні, напівмаренні минали дні і місяці. Він втратив будь-яку міру часу. І раптом появляється Арі. Вона сувора і непідступна.

— Збирайся додому, — сказала і поклала до ніг акваланг.

Арсен не вірить щастю, яке знову принесла Арі. Чи не сон це? Несміливо, шпортаючись, ступає до Арі, щоб подякувати.

Арі стоїть, наче видовбана з каменю. Тільки очі повні, давнього блиску. Змахнув рукою на прощання і кинувся вниз, у воду, у своє визволення, у країну сонця і вітрів.

На березі його підхопили дужі молодики у матроській формі і понесли на судно. Арсен сам не зміг ступити ані кроку. Він розучився ходити.

В каюті відчув — чогось йому бракує. Покликав лікаря. Той нічого підозрілого не знайшов, хоча Арсенові щось здавлює груди. Просить оглянути детальніше. Коли роздягнули, крик здивування прокотився по кораблю.

— Людина-риба!

Людина, яка серед білого дня випливла із морської глибини, на ногах має плавники.

Корабельний медик розвів руками.

— Подібного явища в медицині не спостерігалось. Можна подумати, що кінцівки перетворюються в плавники спонтанно, тобто самовільно, ізсередини.

Команда корабля юрмиться біля дивовижного знайди. А він лежить і задихається. На кораблі неймовірна спека. Арсен попросив облити його водою. І коли це зробили, полегшено зітхнувши, сказав:

— На превеликий жаль, мені зараз бракує моря. Прошу вас, винесіть мене на берег.

Арсен зрозумів, що підводна цивілізація без його згоди, шляхом сильної екстрасенсорики, зробила його мутантом. Рибохвості використовуючи дію біоенергетичного поля, не лише спровокували переродження кінцівок у плавники, а і перетворили його шкіру в орган дихання водою.

Відтепер він мусить замінити стихію повітря на стихію моря. Він має втретє повернутися в царство підводних дзвонів і уже назавжди.

Екіпаж корабля виніс Арсена і поклав на березі моря. Налетіла хвиля і огорнула водою людину, що задихалася від спеки. Арсенові зробилося легко і вільно. Він змахнув руками і пірнув у морське лоно.

Випірнувши під куполом підводного дзвону, побачив Арі, що сиділа на його ложі. Вона його чекала.

Арі відчувала кожен крок Арсена там, на суші, і тривожно стежила за його поведінкою. І лише тоді, як Арсена обняла морська хвиля, Арі заспокоїлася.

Арсен не виходить з ополонки, він, похитуючись у воді, як це вона робила в перший день їхньої зустрічі, жде, що вона скаже. Вона довго мовчить, потім простягає руку. Арсен притискає її до своїх вуст і каже:

— Твоє плем’я забрало в мене сонце. Ти заміниш мені сонце?