Замах на Селену

Гея Волосожар

Зала гула не однією сотнею голосів. Згідно оголошення, на зібрання було скликано літніх людей. Молодим вхід заборонений. Присутні ось уже хвилин п’ятнадцять з нетерпінням очікували виступу пришельця із Космосу. І не просто з Космосу, а мешканця нашої сусідки Венери, який прибув до нас добровільно, покинувши свою рідну батьківщину назавжди. Публіку збуджувало ще й те, що втікач з Венери прибув не сам, а з дружиною — венеріанкою, яка, згідно чуток, була найвродливішою жінкою у світі.

У призначений час, коли в залі поміж людьми не можна вже було протиснути і долоню, на сцену вийшли три особи. Першим узяв мікрофон засновник Товариства космічних мандрів Яків Бах. Він чемно, із виглядом натхненного відкривача принаймні ще одного Всесвіту, сказав:

— Шановні колеги і гості! Сьогодні я маю честь представити вам двох переселенців із Космосу, двох утікачів, сміливців і відчайдухів, які не захотіли більше мешкати на сусідній Венері, а забажали поселитися у нас. — Зала дружно зааплодувала пришельцям.

— Вони просять, — продовжує врочисто Яків Бах, — у нас із вами милосердного притулку. — Він широким жестом показав на чоловіка й жінку, що стояли поряд. — Перед вами вельмишановний Грицько Лемех і його дружина глибокоповажна Гея Волосожар. Я вважаю, що ми з вами, задоволимо їхню волю. Не так уже й часто до нас звертаються пришельці з космосу. Прошу, — звернувся до Геї Волосожар, у якої волосся довкруги голови світиться багряними протуберанцями, — скажіть своє слово першою.

Гея жестом повелительки всіх космічних просторів взяла мікрофонну трубку і піднесла до божественних вуст. Якщо зібрати всіх красунь Землі докупи, і, перемішавши їх, виділити щось середнє, ось тоді і вийде Гея Волосожар. Не будемо її змальовувати, бо для цього не знайдеться ні такого пензля, ні такого олівця та й немає нічого такого на Землі, з чим можна було порівнювати цей витвір жіночої краси. Отже, описові вона не підлягає. І коли б хто і взявся за це діло, він накликав би на себе не лише кпини, а й збудив би до себе зненависть принаймні більшої половини присутніх. Бо не можна зображувати те, що не піддається ні описові, ні змалюванню.

Додамо, що поруч неї стояв не хто інший, як наш давній знайомий, колишній бурсак із космічної бурси, у якій рудобровий Яків Бах готував переселенців на Венеру. Грицько Лемех і тепер був такий собі опосередкований сіро-буро-малиновий хлопець, якого ніхто тут не пам’ятає, окрім Якова Баха, і який прожив на Венері рівно десять літ. Додамо, що цей пришелець за довгі десять років абсолютно не постарів, що підтверджує неоднаковість життєвих умов на Землі і Венері. Він, яким був колись середньостатистичним, вайлувато-тугодумним, таким виглядає і зараз. Коли б хто його в залі і пригадав тодішнього, то в першу чергу запитав би, як це сталося, що він зумів прихопити із собою на Землю таку колоритну красуню, на що наш герой тут же відповів би, що Гея Волосожар є однією із багатьох представниць жіночої статі, які там водяться повселюдно.

— Я уклінно прошу шановних мешканців Землі дозволити мені до кінця днів моїх стати вашою землячкою, — пролунало сріблястим дзвоником, який продзвенів чистою мовою ошелешених земляків. Яків Бах, хитро, примруживши очі, подумав: «Бач, отакий неповоротько, а зумів її досконально навчити нашої мови».

Не будемо описувати ні фонетичної, ні синтаксичної форм овації, якою вибухнула зала після заяви венеріанської втікачки. Гул, ляскіт, стукіт, тупіт, брязкіт, дзенькіт — все це разом виразило згоду землян на подальше проживання біглянки на нашій благодатній Землі. Аж тепер і Яків Бах, хоч сам уже пройшов Крим і Рим, і мідні труби, зрозумів, як жіноча краса врятовує світ.

Грицько Лемех мав продовжувати виступ, але публіка цього допустити не захотіла. Вона воліє і далі слухати і дивитися, дивитися і слухати безкінечно в часі і в просторі на представницю Космічного Всесвіту. І вона вимушена була підкоритися волі з’юрмлених землян.

— Я дещо знала і раніше про вас із легенд та історичних монографій, які були колись опубліковані нашими астронавтами. Вони останній раз побували на Землі перед Всесвітнім потопом. А після тієї Господньої кари, яку за свої гріхи зазнало людство, нам було заборонено вас відвідувати. Ми з Григорієм першими переступили цю заборону і тому вимушені просити у вас притулку.

— Що вас примусило це зробити? — запитав лагідний публієць, що нічим не виділяється серед публіки.

Хіба тільки тим, що сидить у першому ряду і з’їдає очима космічну красуню.

Рея Волосожар зрозуміла, яке враження вона справила на землян, тому, щоб його якось остудити, відповіла так:

— Мій єдиний, мій суджений Гриць останні роки почав сохнути за своєю матінкою-Землею, за своєю Вітчизною, то ж я не могла не піти йому назустріч. Мені відоме ваше прислів’я, що чоловік, то є голка, а жінка — нитка. Куди голка, туди має рухатися і нитка.

Гея не встигла закінчити думку, як знялася буря. Серед двадцятихвилинного гамору можна було розібрати у різних варіантах тільки одне звернення до Грицька: обманюга, ошуканець, дурисвіт, брехуняка! Публіку розвеселило, розсмішило, а декого навіть розлютило те, що Гриць Лемех виявився не венеріанином, а таким, як і вони, простісіньким землянином, який якимось чином зумів пробратися на Венеру і заволодіти ось такою незбагненною жіночою красою.

— Грицьку! — загримів бас, коли в залі трохи стихло. — Скажи правду, тільки не вішай нам на вуха локшину, ти вкрав чужу жінку і дременув на Землю?

Грицько, вхопивши мікрофонну рурку, заперечно замахав нею, наче шаблею, видно було, що дуже розсердився, і сказав:

— Я на Геї оженився за всіма правилами, які існують у Всесвіті.

— А чому тоді покинув Венеру? — продовжує бас.

Грицько зроду не був багатослівним, тому, показавши рукою втору, сказав усього три слова:

— Там відсутнє зло!

Зала притихла. Вона Грицька не розуміє. Вона вважає його або хитруном, або людиною, яка втратила у високості здоровий глузд. Та виявляється, що Гриць не був дурним. Він спокійно продовжує:

— На Венері відсутнє будь-яке зло. Там все правильне і все можливе: Живи, скільки тобі заманеться, роби, що хочеш — спи, їж, гуляй. Я це робив десять літ. Я не мав жодного протистояння чи заперечення. Я не відчував страху перед невідомістю, не зустрічав перешкод, які б примушували напружено шукати виходу, там зовсім відсутня боротьба! Там немає стресів, розумієте? Немає ніяких стресів! І я, врешті-решт, зрозумів, що то не є нормальне життя.

Зала приголомшливо мовчить. Яків Бах теж зацікавився цим монологом. Він подумав: «Бач, як вибалакався, чи не Гея його цьому навчила?».

А Грицько продовжує:

— Невже вам не зрозуміло, що людина тоді є людиною, коли вона в пошуках, коли вона переборює труднощі, коли вона долає зло і гордиться своєю над ним перемогою. На Венері немає зла і тому я втік звідти.

— Але ж про таке життя мріє людство уже не одну тисячу років! — зауважує такий собі пересічний, як і Грицько, публієць.

— Людство створило собі уяву про таке життя, де все є, і назвало його раєм. На Венері все є і там дійсно райське життя, але мені воно не підходить.

— Не мели дурниць! — лунко заперечує інший публієць. — Венеріанці щось же все-таки роблять?

— Так, — спокійно продовжує Лемех, — вони працюють. Але мозком. Ми так не вміємо, як це роблять вони. Послухайте. Всесвіт — це грандіозний комп’ютер. Це споконвічно закодована інформаційна система, яка зберігає все, що творилося, твориться і буде творитися у космічному просторі. Венеріанці уміють підключатися до цієї системи, тому, користуючися всесвітньою інформацією, уникають випадковостей у житті. А ще вони своїм розумом уміють переробляти енергію думки в необхідні життєві потреби. Їм не потрібні заводи і фабрики, порти і аеродроми, електростанції і атомні реактори, мерседеси і кораблі. Вони вільно літають, використовуючи енергію думки. Вони силою думки проводять холодний ядерний синтез, перетворюючи, одні елементи речовин в інші, їм в такий спосіб підвладні витвори із будь-яких сполук, а це і їжа, і одяг, і тепло.

— Яким чином їм це вдається? — лунає із зали.

— Вони використовують можливості свого мозку на всю потужність, — відповідає Грицько Лемех; він відчув, що заволодів залою.

— А ми скільки використовуємо тих можливостей? — запитує високочолий публієць.

— Тільки сім відсотків! — вигукує Гриць Лемех.

— Тоді навіщо нам така велика голова, якщо ми нею не користуємося сповна? — запитує зовсім білий, як стеля, дід.

— Людину створив Господь за своєю подобою, — тлумачить Грицько Лемех, — так само, як і всіх мешканців Всесвіту. Але земні люди пішли не дорогою, вказаною Богом, тобто духовною, а по шляху виживання фізичними методами. Хто сильніший, спритніший, хитріший або нахабніший — той і зверху. Через це нам такий великий мозок і не потрібний.

— Ось тому жінки і страждають при родах. Була б у дитяти менша голова, роди собі хоч щороку, — резюмує білий дід.

— Виходить, балачки про рай — це не є вигадка?

— Так, той рай дійсно існує. Але не для мене і моєї Геї.

— Тоді для кого? — питає стурбовано чорний, як смола, дядько.

— Дійсно, кому із нас він підходящий? — запитує той самий білий як стеля дід.

— Для пенсіонерів! — випалює усіма голосовими зв’язками Грицько Лемех.

Зала заціпеніла. Це був апогей, до якого готувався Яків Бах.

— Шановне товариство! — сказав урочисто організатор цього вирішального зібрання, — пропоную всім пенсіонерам відправитися на Венеру. Там можна нічого не робити, а тільки одержувати власну пенсію і використовувати свій великий мозок на повну потужність. Тобто, скільки влізе в голову всіляких забаганок, стільки їх і одержуй у свої руки.

— Дійсно, — сказав підстаркуватий чоловік, — на Землі пенсіонерам сутужно, а на Венері для них один рай.

— Дайте слово сказати! — пророкотав розкотистим басом похилого віку чоловік. — Я сумлінний пенсіонер і не проти закінчити життя у венеріанському раю, але я не згідний там бути без внуків.

— Що ви пропонуєте, — запитує кисло Яків Бах, він не сподівався, що така нісенітниця, як онуки, стане на перешкоді відправки першої партії пенсіонерів у Космос.

— Я пропоную дати можливість забирати туди із собою і своїх внуків.

— Яка ж мати відпустить дитину та ще й в Космос? — злиться Яків Бах.

— Нехай бере з дитячих будинків, скільки захочеться, — радить жіночим голосом старий і довгий, як патик, публієць.

— Вірно! Треба придумати закон, який би зобов’язував відпускати внуків з дідами. Рай ліпший за дитячі садочки.

Яків Бах не витримав, він відчув збочення публіки від основної теми, треба негайно виправляти становище.

— Панове! — уже поблажливо звертається Бах. — Ми ще не знаємо, кого із вас у той рай приймуть. Шановна Гею Волосожар! Що ви скажете з цього приводу? — і дає жінці мікрофонну трубку.

Красивіша із найкрасивіших жінок світу сказала:

— Моя планета, як і кожна демократична планета у Всесвіті, приймає будь-якого дисидента, котрий не згідний з існуючим порядком на батьківщині.

— То ви хочете мене зробити вигнанцем? — загримів представник когорти пенсіонерів. — Я не був дисидентом за часів неволі, тим паче зараз не хочу ним бути!

— Нам не відомо чи є там цвинтарі, а як є, то які вони? — запитує стурбовано товстий чорнобородий, певно, теж пенсіонер.

— Якщо у нас тих пенсіонерів аж забагато, — сказав приємного вигляду чоловік, — то чи не слід все-таки їх примусово відправляти в рай?

— Референдум потрібно зробити, — вигукнув товстобровий, схожий на покійного власника всіх орденів світу, і вибіг на сцену до мікрофона, — тільки референдумом зможемо врятувати обстановку!

— А як ставити будемо питання?

— Як це — як? — питає товстобровий. — Хто за рай, а хто проти раю?

— Я, хоч і референдум присудить, в рай не поїду, — сказав висушений, як гороховий стручок сивенький пенсіонер.

— Чому? — запитав здивовано приємного вигляду чоловік.

— Бо там немає зла! — відрубав сухий пенсіонер.

— Навіщо тобі те зло здалося? — сердиться товстобровий.

— Бо моя баба дуже зла. Через те її у рай не приймуть. А я без неї пропаду за три дні.

— А ти її у валізу запакуй і — в дорогу, — це каже приємного вигляду чоловік.

— Вона, мабуть, у тебе суха, бо зла, то і у валізу влізе, — додає товстобровий.

— На митниці все одно довідаються, що вона є, — журиться гороховий стручок.

— Яким чином?

— Балакуча вона! Вночі і то просинається, щоб побалакати.

— Ну й хай собі балакає.

— Але ж і в чамайдані балакатиме і тим себе виявить.

— Громадяни Землі! — Яків Бах почав уже аж занадто злитися, бо перейшов на таке звертання. — Прошу підняти руку, хто бажає ще до референдуму податися у Венеріанську Аркадію, — Бах уже не називай рай раєм, бо бачить, що до цього слова виникає якась недовіра.

Зала затихла. Пройшло не менше двох хвилин і, нарешті, вгору підвелося всього три руки.

Для Якова Баха це було катастрофою. Його приватизована фірма тільки й тримається на дивідентах від кількості добровольців, завербованих у Космос. Йому дивно, що в цьому ділі не допомогла навіть найкрасивіша у світі жінка. Тому вирішив зробити ще один маневр.

— Щановні першовідкривачі космічного простору! — звернувся облесливо до трьох, що підвели вгору руки. — Запрошую на сцену.

За деякий час на помості постали троє плечистих зі, сріблястими бородами, довгими запорізькими вусами, похожих один на одного літніх чоловіків. Можна було малювати з них картину про січове братерство, якби був під рукою такий художник, як Ілько Рєпін. Пізніше, коли ці вусані вже були в дорозі, вияснилося, що то були рідні брати, у яких передчасно повмирали жінки. Настав час для Якова Баха іти ва-банк.

— Увага, увага! — оголосив Бах вібруючим голосом. — Товариство космічних мандрів вирішило виділити ось цим трьом сміливцям по сто тисяч грошових знаків у будь-якій за їх бажанням валюті!

В залі зашуміло, зайорзало, заскрипіло. Коли ж нарешті стало тихо, один із вусанів підійшов до мікрофону і сказав:

— Шановні добродії! — голос у нього — громоподібний бас; якби в залі горіли свічки, вони б одночасно всі погасли. — Ми втрьох, порадившися, ставимо перед вельмишановним керівником одну умову.

Яків Бах великодушно дозволив викласти умову.

— Ми згідні хоч зараз сісти в ракету і летіти на Венеру. Але не на зовсім, — дід помовчав, Яків Бах схопився обома руками за голову, — ми хочемо там поженитися і повернутися з венеріанками на Землю, — він прискіпливо подивився на Гею Волосожар.

Раптом зала вся підвелася. За якусь хвилину на сцені не можна було проштовхнути між людськими тілами навіть голку.

Яків Бах, вхопивши мікрофон, як зброю захисту, несамовито закричав:

— Сто тисяч грошових знаків у будь-якій валюті з цієї хвилини відміняється! — на нього ніхто більше не звертає уваги.

Бажаючими на Венеру були всі присутні в залі, окрім одного діда, похожого на горохового стручка, у якого аж занадто зла баба.

Яків Бах відійшов убік і раптом розсміявся.

— Це моя перемога, — сказав сам собі.

За організацію групового турне на Венеру він одержить солідний куш. Хто буде знати, що вони мають намір повернутися? Головне, щоб мовчали хоча б до старту. А він підчас їхнього польоту, одержавши силу грошей, шмигоне в Бразілію чи Мексіку. Поки шефи докопаються до істинної суті цієї афери, він матиме на березі моря власну віллу, яхту і особистий літак. Не забуде ще й найняти охоронців.

— Ось що значить оригінальна реклама в епоху ринкових відносин, — Бах вдячно подивився на жінку, що світилася багряними протуберанцями, і приготувався записувати добровольців на Венеру.

Грицько Лемех підхопив під руки свою красуню і, тримаючи в кишені солідний банківський рахунок, покинув, залу.