Замах на Селену

Замах на Селену

— Є альтернатива! — прозвучав раптом десь із середини зали гучний колоритний бас. — Я пропоную вирішити цю проблему за рахунок знищення Місяця!

Напевно, опонент в такий спосіб мав привернути на себе увагу.

Лука пригадав, як перед ним промайнуло одухотворене обличчя молодого працівника дослідного інституту Віктора Лепехи.

Не був його друг і однокашник по вузу. З ним долали бастіони науки, потім залишилися в цьому інституті і тільки в останній рік попали в різні дослідницькі центри.

На конференції йшлося про зміну енергетичного балансу в космічному середовищі. Завідуючий відділом «Термодинаміка зір» Олег Білодід тільки що закінчив обгрунтування водневої концепції. Лишилося уточнити деякі деталі, як раптом було заявлено, що є альтернатива.

— Водневий варіант вимагає величезної кількості води. Для нас, землян, цей фактор не може не викликати деякого занепокоєння. Наявність у Всесвіті одинокої планети із живими істотами завдячується тільки відповідною кількістю на ній цієї цілющої рідини. І тому ми не можемо безоглядно сприймати проект, побудований тта її безпечному розтринькуванні. В противагу вашому проекту, шановний доповідачу, я маю свій альтернативний проект, який базується на використанні твердого палива.

Теоретичні розрахунки показали, що місячна порода є безвідходною сировиною для нашого генератора. Додам, — упевнено продовжував молодий науковець, — виробничий процес відбуватиметься, якщо буде затвердженим, за межами нашої планети. А це, з точки зору екології, має перевагу перед будь-яким іншим виробництвом. У зв’язку з цим, — вів далі опонент, — вважаю, що ми повинні, — тут Лепеха зробив паузу і, наголошуючи, повторив, — повинні беззастережно пожертвувати Місяцем, якщо нам дороге благополуччя земної цивілізації.

В залі було тихо, як у склепі. Дехто здивовано, дехто приголомшливо, а більшість — допитливо чекали подальших роз’яснень.

— Шановні колеги! — продовжував гучним басом Лепеха. — Зверніть увагу, яким чином мій альтернативний проект відшкодовує матеріальні і навіть моральні втрати, спричинені знищенням природного супутника Землі. — Після цих слів Лепеха приступив до математичних викладок…

Лука стоїть на краю аеродрому. Йому не хочеться додому. Думки робіться сумні і тривожні. Він підняв голову. В темному нічному небі поміж білястими вітрилами хмар плаває мовчазний свідок незчисленних любощів закоханих і підступних злодійств. На протязі тисячоліть під покровом ночі вершилися добро і зло. Місяць це бачив і мовчав. Він і зараз мовчить. Він не знає про замах, який готують на нього люди…

Лука виразно бачить на округлому світлому, дискові силует Каїна, який тримає на вилах конаючого брата. Йому навіть привиділися краплі крові, що стікають по держаку на руки братовбивці.

Лука здригнувся. Прийшло на думку: ця трагедія має щоночі нагадувати людям про зло, скоєне людині людиною. Але гострота жахливої події з часом стерлася і ми перестали на неї зважати. Ми її просто не помічаємо. Люди до всього звикають: і хорошого, і поганого. Невже отак звикнуть і до відсутності у небі Місяця?..

За спиною Луки стоїть з погашеними вогнями зореліт. А попереду з темені ночі випливає рідне місто, розцяцьковане гірляндами вогнів. Воно, неначе живе створіння, очікує повернення експедиції, яка тільки що завершилася. Один лише він, Лука, зможе розповісти правду про смерть космонавта-розвідника, яка сталася так несподівано. Поки що Лука стоїть на краю злітного майданчика і з жалем дивиться на приреченого на загибель віковічного супутника Землі.

Після цієї експедиції Місяць для Луки став не лише небесним тілом, з яким певною мірою пов’язана доля кожного мешканця планети, а й святим місцем, де навіки залишився лежати його вірний друг і найближча у світі людина.

Лука відчув, як у ньому наростає протест, все його єство наповнюється незламною силою протидії божевільній альтернативі.

І він вирішив зробити все можливе, аби не допустити здійснення жахливого наміру самовпевненого зухвальця.

— Але як? — сам себе запитує у нічному безмов’ї і відповідає: — Треба стати на чолі всіх противників зловісного проекту!

Хто ж вони, оті противники?

Напевно, всі молоді люди, які звідали неповторну радість зустрічей з коханими під білим промінням нічного охоронця.

Також — мореплавці, мандрівники, розвідники, мисливці, для кого Місяць в сутужні нічні години стає рідним братом.

А ще солдати, які стоять на варті спокою Вітчизни. І добросовісні послідовники Гіппократа.

Що станеться з нами, коли обірвуться біологічні ритми в людському організмі, диригентом яких є Місяць? Які ліки надолужать втрачене?

А дендрологи? Що станеться зі світом дерев, у яких рух соків по стволах чітко прив’язаний до фаз Місяця? Та й щоб мати добру скрипку, треба знати, у якому місяці зрізувати дерево. А що скажуть зцілювачі травами? Цілюща властивість їх залежить від того, в якому місяці, в якій його фазі їх зірвеш.

А що скажуть технарі приморських країн, які натхненно запрягають морські припливи генераторами струму?

А мешканці пологих океанських берегів, на які припливи, керовані Місяцем, приносять дари морських глибин?

А хлібороби з місячним календарем землеробства! А породілі з дев’ятимісячним очікуванням радості!

Лука упевнений, що вся ота когорта активних однодумців, а він їх зробить однодумцями, не допустить до зруйнування нічного небесного добротворця.

Опріч загальнолюдських цінностей, Місяць для Луки ще є і святим місцем пам’яті, яку треба берегти.

Там, під кам’яною брилою, лежить його кохана людина, яку він власними руками поховав декілька годин тому.

Він там залишив не лише мудрого і самовідданого товариша, а й жінку, яку кохав палкою юнацькою любов’ю.

То була жінка-науковець, пристрасний дослідник Селени і ревнивий її захисник… Експедиція на Місяць, що так трагічно закінчилася, була споряджена за вимогою переважної більшості учасників конференції.

Завдання було таке: остаточно Довести, чи має під собою грунт альтернатива молодого науковця. Для цього учасники експедиції мали безпосередньо на Місяці вивчити глибинні структури його будови і або підтвердити, або відкинути теоретичні розрахунки автора альтернативи.

Лука пригадує, як Юлія, а це було вона, його напарниця по дослідженню Селени, спостерігаючи за показниками лазерного аналізатора, поступово перетворювалася в сомнамбуліка.

Цифрові дані явно свідчили не на користь ідеї збереження Місяця. Вони чітко і послідовно підтверджували правоту розрахунків Віктора Лепехи.

Це відкривало пряму дорогу вбивцям небесного красеня.

І чим більше Юлія брала проб у найрізноманітніших місцях поверхні космічного бранця, тим гнітючіше ставало у неї на серці.

Останню вилазку вони з Юлією зробили у морі Спокою. Лука відчував, що Юлія іще не втратила надії. Але і ця остання проба, взята на східному схилі стрімкої гори, дала ті ж результати. І коли настав час повертатися до зорельота, Юлія раптом присіла на кострубатий осколок величезного метеорита, що стримів у місячному поросі. Вона задумливо вдивлялася у темне небо, засіяне немигаючими зорями, неначе шукала в них відповіді на пекуче: що робити далі? На запитання Луки Юлія не відповідала. Так пройшло з десять довгих хвилин. У цей час із-за обрію почала викочуватися величезна темно-синя опука Землі. Раптом Юлія рвучко підвелася і попрямувала на неї в протилежний бік зорельота. Вона зовсім не реагувала на умовляння Луки повернутися.

Жінка віддалялася мовчки, плавно розводячи руки, і здавалася казковим птахом у космічному безмов’ї. Лука вирішир силою зупинити її і прискорив біг.

Але трапилося несподіване. Юлія ще швидше стала віддалятися від товариша. Лука побачив; відстань між ними збільшується. Юлія, немов на крилах, пливла у космічній порожнечі, віддаляючись все далі і далі, то зникала у темені скель, то виринала на їх вершинах.

Ні вимоги через радіофон зупинитися, ні благання хоча б почекати, на неї не діяли. Вона віддалялася із незбагненною упертістю, поступово перетворюючись у казковий силует, в дивовижне марево, що тануло у місячній пустелі.

А коли Лука, напруживши всі свої сили, все-таки її наздогнав, вона різко повернулася до нього і рішуче промовила:

— Коханий, — Лука вперше почув це давно очікуване слово, — я вирішила залишитися тут назавжди!

Лука обімлів, а Юлія продовжувала:

— Прошу і заклинаю — виконай мою останню волю: поховай мене ось на цій вершині. Я своєю смертю заявляю протест всім, хто наважується знищити мою рідну Селену. Якщо здоровий глузд на Землі не переможе, нехай спалять разом із нічним небесним красенем і мене. І тоді залишаться навіки осиротілими рідне небо і вкарбується у людській пам’яті безглуздий вчинок бездушних технократів. Я жертвую собою в ім’я сталості і недоторканості світу…

Після цих гірких і рішучих слів Юлія розгерметизувала шолом і, розпростерши руки, плавно опустилася на вершину скелі.

Лука підхопив конаюче тіло і притиснув його до власних грудей…

Місяць у небі був повним. Каїн тримає Авеля на вилах і споглядає, як у предсмертних конвульсіях вмирає брат… В душі Луки порожньо. Тяжкий жаль гризе її і не дає ні на хвилину заспокоїтися. А у пам’яті знову постає зала, де відбувалася конференція.

— Шановні колеги, гості! — продовжував Лепеха із середини зали, яка повернулася до нього тисячею облич. — Прискорення моменту зворотного руху галактики, а разом із цим і підвищення температури космічного середовища повністю залежить від нас із вами. Я погоджуюся із висновками головуючого, який сказав, що людство впритул наблизилося до того часу, коли сидіти, склавши руки, було б злочином перед цивілізацією. Ми маємо повну уяву, що може статися із нами завтра, якщо не приступимо до кардинальних дій по шляху покращення енергетичного становища на Землі. А тому я пропоную мій альтернативний проект затвердити і включити його у виробничу програму. Випуск гравімегатонів необхідно уже завтра поставити на серійну основу…

Лука зрозумів, що Лепеха заволодів становищем. Дійсно, його проект, якщо врахувати потреби в енергетиці планети, не викликає категоричних заперечень. Але ж і замах на Селену не витримує ніякої критики.

Страшно навіть уявити, як на очах всього людства відбуватиметься руйнування небесного красеня. Лука допускає, що якась кількість черствих прагматиків до цієї трагедії поставиться з холодною, розважливістю. Але переважна більшість мешканців планети, а він у цьому упевнений, не погодиться на експеримент, якому не буде зворотної дії. Душевно багаті люди рішуче виступлять проти зруйнування Місяця…

А тим часом головуючий, зваживши на сказане Лепехою, пішов на деякі уступки. Він заявив:

— У виступі шановного Лепехи ми почули твердження, з якими не можна не погодитися. Дійсно, відкладати в довгий ящик розробки обох винахідників не слід. На мою думку, нам необхідно приступити до вивчення другого, альтернативного проекту в такий спосіб, — головуючий порадився з членами президії і продовжив: — Створимо комісію, яка має провести детальне вивчення впливу зміни гравітації — і на нас із вами, і на весь обшир Всесвіту.

— Друга комісія, — продовжував далі голова, — має зробити всебічні випробування гравітаційного апарату в природних умовах. І тільки тоді, одержавши висновки обох комісій, зможемо прийняти, або не прийняти проект для реалізації. Що стосується Білодідового гравіквантора, то його треба буде уже починати використовувати в програмі пошуків позаземної цивілізації.

Хтось запропонував:

— Необхідно зробити детальний аналіз породи на всю її глибину безпосередньо на Місяці. Для цього мусить бути споряджена експедиція.

— Я маю бажання її очолити! — вихопилося у Луки.

…Безтурботне місто спить праведним сном. Воно знає, що експедиція закінчила свою роботу. Воно ще не знає результатів її роботи. Воно ще не знає і про трагедію, яка сталася на Місяці. Завтра науковий світ одержить повідомлення, яке розвіє сумніви і або поставить крапку на існуванні небесного сателіта Землі, або…

А що скаже цивілізований світ?

Лука всоте подумав: невже нетлінне у місячному середовищі вічно молоде тіло безстрашної Юлії не заступить дорогу бездушним роботам?

Каїн тримає Авеля на піднятих вгору вилах. Кров стікає на руки братовбивці.

Лука бачить краплі (він упевнений, що бачить!) і не знає, що робити, щоб зупинити злочин, який має відбутися на очах п’яти мільярдів мешканців земного дому.

Полотно, створене невідомим художником на дискові Місяця, не дало очікуваного ефекту.

Люди привикли до трагедії братовбивства і вважають, що, напевно, так було і треба… Люди до всього з часом звикають.

А опісля, щоб заспокоїти власне сумління, завжди знаходять виправдання: те, що сталося, уже сталося і назад не повернеш. А на цей раз? Чи знайдуть мешканці планети у собі сили заявити: «Ми не хочемо, щоб сталося те, чого не повернеш назад!..».

Експеримент, запропонований Лепехою, не буде мати зворотної дії.

Каїн не поверне Авеля, хоч як би того хотів. Біду легше застерегти, ніж її допустити, а потім тисячоліттями твердити: те, що сталося, назад уже не повернеш…

Думки, думки, досить вам ятрити зболену душу, і Лука, освітлений ласкавим місячним сяєвом, неспішно попрямував до рідкого дому.