Ресторан на краю Всесвіту

РОЗДІЛ 8

– То ми довго будемо отак сидіти? – сердито запитав Зафод. – Чого потрібно цим типам там, за вікном?

– Їм потрібен Бібльброкс, – відповів Руста. – Вони хочуть забрати вас у зоряну систему Жаби – найлиховісніший з усіх світів Галактики.

– Та невже? – сказав Зафод. – Для цього їм доведеться спочатку прийти сюди і схопити мене.

– Вони уже прийшли і схопили вас, – сказав Руста. – Вигляньте у вікно. Зафод виглянув у вікно і широко відкрив рота.

– Земля! Земля тікає з-під ніг! – задихаючись вимовив він. – Куди вони забирають землю?

– Вони забирають будинок, – сказав Руста. – Ми у повітрі.

За вікном кабінету пропливали хмарки.

Там за вікном угорі навколо похиленої вежі будинку він знову побачив кілька темно-зелених винищувачів із зоряної системи Жаби. Вона випромінювали силові промені, які утворювали щось на зразок сітки і тим самим надійно утримували вежу будинку в повітрі.

До краю розгублений Зафод похитав головою.

– І що я такого зробив, щоб зі мною таке витворяти? – здивувався він. – Я заходжу до будинку і його забирають разом зі мною.

– Переймаються вони зовсім не тим, що ви уже встигли скоїти, – сказав Руста, – справа в тім, що ви ще тільки збираєтеся робити.

– Невже від мене більше нічого не залежить?

– Залежало. Багато років тому. Краще тримайтеся за щось, нас дорогою трохи потрясе.

– Якщо я колись зустріну себе колишнього, – сказав Зафод, – то я йому так вріжу, що він навіть не встигне довідатися, від кого йому перепало.

У двері не поспішаючи зайшов Марвін і з докором глипнув на Зафода, подався в куток і там вимкнув себе.

На борту “Золотого серця” панувала тиша. Артур втупив очі у полицю навпроти себе і думав. Підсвідомо він перехопив допитливий погляд Тріліан і знову видивився на полицю.

Нарешті він щось побачив.

Він узяв п’ять маленьких пластикових квадратиків і поклав їх на поверхню столу, який стояв під полицею.

На п’ятьох квадратиках стояли чотири літери Ч, Е, П, У. Він виклав їх поряд з іншими трьома Р, У, Н.

– Чепурун, – вимовив він уголос. – Мої очки потроюються. Здається, я набагато покращив рахунок.

Кораблем хитнуло, і квадратики з літерами уже вкотре перемішалися.

Тріліан зітхнула і знову заходилася вирівнювати їх.

Туди-сюди мовчазними коридорами блукала луна він кроків Форда Префекта. Він вештався кораблем і зганяв свою злість на мертво-мовчазних приладах.

Чому корабель постійно здригається? – думав він.

Чому він перевертається і гойдається?

Чому ніяк не вдається визначити місце знаходження?

І все-таки, де вони опинилися?

Ліва вежа будинку редакції “Путівника по Галактиці для космотуристів” мчала міжзоряним простором із швидкістю, з якою ні досі ні після не літав жоден будинок у Всесвіті.

У центральній його частині з кутка в куток кімнати походжав сердитий Зафод Бібльброкс.

Руста сидів на краєчку столу і займався рутинною справою – розправляв свій рушник.

– То куди, ви кажете, летить цей будинок? – запитав Зафод.

– Зоряна система Жаби, – відповів Руста, – найлиховісніше місце у Всесвіті.

– А там можна перекусити? – запитав Зафод.

– Перекусити? Ви летите до зоряної системи Жаби і ще запитуєте, чи там можна перекусити?

– Без їжі я можу і не дотягти до зоряної системи Жаби.

У вікні вони не бачили нічого, крім силуетів, які, як слід гадати, були розмитими формами винищувачів із зоряної системи Жаби. На такій швидкості космос став невидимим і справді нереальним.

– Ось, посмокчіть оце, – запропонував Руста, простягнувши Зафодові свого рушника.

Зафод видивився на нього так, наче у того з чола ось-ось вискочить зозуля на пружинці.

– Він просякнутий поживними речовинами, – пояснив Руста.

– Ви що, завжди пхаєте до рота усілякий непотріб? – здивувався Зафод.

– Жовті смуги багаті протеїном, у зелених – суміш вітамінів В і С, а маленькі рожеві квіточки містять у собі екстракт із зерен пшениці.

Зафод узяв рушника до рук і захоплено дивився на нього.

– А коричневі плями? – запитав він.

– Соус для гриля, – відповів Руста, – на випадок, коли мені набриднуть зерна пшениці.

Зафод несміливо понюхав рушника.

Ще більше вагаючись, він спробував посмоктати один з кутиків рушника.

І одразу виплюнув його.

– Фу, – скривився він.

– Так, – сказав Руста, – коли мені трапляється смоктати з того кінця, то зазвичай доводиться пробувати ще трішки й з протилежного.

– Чому, – з підозрою поцікавився Зафод, – що у ньому?

– Антидепресанти, – відповів Руста.

– Знаєте, напевно досить з мене цього рушника, – сказав Зафод і віддав його.

Руста взяв рушника, зсунувся з столу, обійшов його, всівся в крісло і висадив ноги на стіл.

– Бібльброксе, – озвався він, заклавши руки за голову, – а чи здогадуєтеся ви що вас чекає у зоряній системі Жаби?

– Там мене нагодують? – із надією в голосі спробував вгадати Зафод.

– Там вас згодують, – відповів Руста, – Водоверті тотальної перспективи.

Зафодові ніколи не доводилося чути про таку річ. Йому здавалося, що хто-хто, але він чув про все, що є цікавого у Галактиці, отож він прийшов до висновку, що ця Водоверть тотальної перспективи аж ніяк не підпадає під категорію цікавих речей. Він поцікавився у Русти, що то таке.

– Всього-на-всього, – Сказав Руста, – найпекельніша психічна тортура, якій можна піддати мислячу істоту. Зафод з розумінням кивнув.

– Отже, – сказав він, – їжі не буде, так?

– Послухайте! – з притиском вимовив Руста. – Людину можна вбити, знищити її тіло, зламати дух, але тільки Водоверть тотальної перспективи спроможна анігілювати людську душу! Уся процедура триває лише кілька секунд, але наслідки її залишаються на усе життя.

– Чи чули ви, може, коли про Пангалактичний полоскальний полиск? – гострим тоном запитав Зафод.

– Ця тортура набагато страшніша.

– Ого-го, – вимовив вражений Зафод. – Як гадаєте, чому цим хлопцям заманулося влаштувати мені щось таке? – додав він за хвилю.

– Вони вважають, що це найкращий засіб, аби позбавитися від вас назавжди. Їм відомо, що ви розшукуєте.

– А вони б не могли натякнути і мені, щоб я теж про це довідався?

– Ви знаєте, – сказав Руста, – все ви знаєте, Бібльброкс. Ви хочете знайти людину, яка править Всесвітом.

– А ця ваша людина, вона вміє куховарити? – запитав Зафод. І, поміркувавши, додав: – Хоча я сумніваюся. Якби вона вміла готувати хороші страви, то її б не обходила решта Всесвіту. А мені треба знайти кухаря. Руста важко зітхнув.

– До речі, ви що ж тут робите? – запитав Зафод. – Яким чином це стосується вас?

– Я один з тих, які планували усе це разом із Зарнівупом, з Юденом Вренксом, з вашим прадідусем та й з вами також, Бібльброкс.

– Зі мною?

– Так, з вами. Мені казали, що ви змінилися, але я не уявляв, що настільки разюче.

– Але ж...

– Я тут для того, щоб зробити одну невеличку справу. Я візьмуся до неї перед тим, як залишу вас.

– Яку справу, чоловіче добрий? Про що ви говорите?

– Я зроблю її перед тим, як залишу вас.

І Руста поринув у непробивну мовчанку.

Зафод невимовно зрадів цьому.