Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок

Лаксіанський ключ

Річард Грегор сидів за тим самим столом у тому самому трохи занедбаному офісі компанії «ААА Головна міжпланетна служба дезактивації». Наближався полудень, але Арнольд, його партнер, ще не з'являвся. Грегор знову розкладав свій надзвичайно складний пасьянс. Раптом з холу почувся грюкіт.

Двері «AAA Головної» прочинилися, у щілину простромилася голова Арнольда.

— Що, в тебе короткий робочий день? — поцікавився Грегор.

— Я щойно забезпечив наше майбутнє, — заявив Арнольд, потім відчинив двері навстіж і гукнув:

— Хлопці, заносьте!

Четверо спітнілих вантажників затягли квадратну чорну машину завбільшки як слоненя.

— Ось, — гордовито вказав на неї Арнольд.

Він розрахувався з робітниками, заклав руки за спину, мрійливо примружився, оглядаючи машину.

Грегор відклав карти повільним рухом стомленої від життя людини, яка бачила всього на своєму віку. Далі підвівся та обійшов навкруг машини.

— Ну-ну… І що ж воно таке?

— Мільйон баксів просто у нас в руках, — повідомив Арнольд.

— Хто б сумнівався. Але що це?

— Безвтратний Виробник, — пояснив Арнольд, задоволено посміхаючись. — Я вранці проходив повз контору міжзоряного лахмітника Джо й побачив у вітрині цю штуку. І купив її, вважай, задурно. Джо навіть не знає до ладу, що воно таке.

— Так само, як і я, — зітхнув Грегор. — А ти хоч знаєш?

Арнольд опустився навколішки, намагаючись прочитати інструкцію, вигравіювану на передній панелі машини. Не оглядаючись, кинув:

— Ти ж чув про планету Мельдж?

Грегор кивнув. Мельдж була віддаленою від торгових шляхів маленькою непоказною планетою на північній периферії галактики. Свого часу на Мельдж існувала надзвичайно розвинена цивілізація, що розквітла завдяки так званій Стародавній Мельджській Науці. Старовинні наукові досягнення мешканці планети втратили кілька століть тому, хоча іноді де-неде ще знаходилися поодинокі артефакти.

— Це витвір Стародавньої Науки? — уточнив Грегор.

— Авжеж. Це Мельджський Безвтратний Виробник. Сумніваюся, чи знайдеться більш ніж чотири чи п'ять подібних у цілому всесвіті. Відтворити їх неможливо.

— Що ж він виробляє? — запитав Грегор.

— А я звідки знаю? — знизав плечима Арнольд. — Може, знайдеш мені мельдж-англійський словник?

Сам дивуючись з власної терплячості, Грегор підійшов до книжкової полиці.

— То ти навіть не знаєш, для чого він?

— О, словник. Дякую. Чи не байдуже, що він виробляє? Це ж безкоштовно. Машина отримує енергію з повітря, з космосу, від сонця, звідки завгодно. Їй не потрібне жодне підключення, пальне чи обслуговування. Дія в неї не обмежена.

Арнольд розгорнув словник і почав шукати у ньому слова з панелі Виробника.

— Вільна енергія…

— Ці вчені були не дурні, — Арнольд уже занотовував свій переклад у кишеньковому ґаджеті. — Виробник добуває енергію з повітря, тому байдуже, що він виробляє. Ми завжди зможемо це продати, і все отримане буде чистим прибутком.

Грегор дивився на свого низенького меткого партнера, і його зажурене довгобразе обличчя здавалося ще сумнішим, ніж зазвичай.

— Арнольде, — сказав він, — хочу тобі дещо нагадати. Перш за все ти хімік. Я еколог. Ми нічого не петраємо в машинах, а в складних інопланетних механізмах і поготів.

Арнольд неуважно кивнув і повернув вимикач. Виробник стримано загурчав.

— Ба більше, — Грегор відступив на кілька кроків, — ми — дезактиватори планет, якщо ти не забув. У нас немає підстав для...

Виробник почав уривчасто кашляти.

— Ось, переклав, — вигукнув Арнольд. — Тут написано: «Мельджський Безвтратний Виробник — ще один тріумф Лабораторії Глоттена. Цей Виробник гарантовано не піддається жодним руйнівним впливам, захищений від пошкоджень, його неможливо вивести з ладу. Він не потребує жодного джерела енергії. Щоб розпо-чати роботу, натисніть кнопку 1. Щоб зупинити, використовуйте Лаксіанський Ключ. Ваш Мельджський Безвтратний Виробник постачається з вічною гарантією щодо відсутності дефектів. У разі їх виникнення просимо звертатися до Лабораторії Глоттена».

— Я погано пояснив? — не здавався Грегор. — Ми дезактиватори…

— Не будь занудою, — перебив його Арнольд. — Щойно ця машина запрацює, ми можемо піти у відставку. Так, ось кнопка 1.

Машина лиховісно задеренчала, далі цей звук змінився рівним гудінням. Кілька хвилин нічого не відбувалося.

— Мабуть, вона прогрівається, — занепокоївся Арнольд.

Нарешті з отвору внизу панелі посипався сірий порошок.

— Напевне, пилюки назбиралося, — пробурчав Грегор.

Але порошок і далі сипався на підлогу.

— Вона працює! — вигукнув Арнольд.

— Що ж це таке? — запитав Грегор.

— І гадки не маю. Доведеться зробити аналіз.

Переможно посміхаючись, Арнольд набрав порошку в пробірку й побіг до свого столу.

Грегор стояв перед Виробником і дивився на струмінь сірого порошку, аж поки озвався:

— Може, ліпше вимкнути, поки не дізнаємося, що воно таке?

— Ну, ні, — похитав головою Арнольд. — Хоч би що це було, воно коштує грошей.

Він узяв пальник, долив у пробірку дистильованої води й поринув у роботу.

Грегор знизав плечима. Він звик до Арнольдових проектів.

Звідтоді, як вони заснували «AAA Головну», Арнольд шукав легкого збагачення. Але його так звані короткі шляхи зазвичай лише додавали труднощів у їхній роботі й ускладнювали звичні методи, але Арнольд швидко забував про це.

«Ну, — подумав Грегор, — принаймні, з ним не занудьгуєш». Він сів за стіл і знову почав розкладати складний пасьянс.

Упродовж наступних кількох годин у офісі панувала тиша. Арнольд невтомно працював — додавав хімікати, збирав осад, звіряв результати за кількома грубими книгами, розкладеними на столі. Грегор приніс бутерброди та каву. Сам попоїв і тепер ходив туди-сюди кімнатою та спостерігав, як сірий порошок безперервним потоком сіється з машини.

Гудіння Виробника поступово поголоснішало, порошок посипався грубішою цівкою.

Ще за годину Арнольд скінчив свою роботу.

— Ми на коні! — заявив він.

— То що ж це за речовина? — поцікавився Грегор, сподіваючись, що хоча б цього разу Арнольд поцілив у яблучко.

— Ця речовина — танґриз, — повідомив Арнольд і глянув на Грегора в очікуванні його реакції.

— Танґриз?

— Абсолютно точно.

— Тоді, прошу, поясни мені, що воно таке, цей танґриз? — допитувався Грегор.

— Я думав, ти знаєш. Танґриз — основна їжа населення Мельджу. Дорослі жителі планети Мельдж споживають по кілька тонн танґризу на рік.

— Їжа? — Грегор по-новому, з повагою подивився на темно-сірий порошок. Машина, яка цілодобово виробляє їжу, може виявитися дуже прибутковою.

Особливо, якщо не потребує жодного обслуговування та працює без витрат.

Арнольд уже розгорнув телефонний довідник і набрав номер.

— Доброго дня. Це міжзоряна харчова корпорація? Я б хотів поговорити з президентом. Що? Його немає? Тоді з віце-президентом. Це важливо... Ви слухаєте? Гаразд, тут така справа. Я можу запропонувати вам майже необмежену кількість танґризу, основної їжі населення планети Мельдж. Так-так. Я знав, що вас це зацікавить. Так, звичайно, я зачекаю.

Він звернувся до Грегора:

— У цих корпораціях думають, що зможуть на нас натиснути... Так, сер, це правда, сер. Ви маєте справу з танґризом? Чудово, чудово!

Грегор підійшов ближче, намагаючись почути, що говорять по той бік лінії зв'язку.

Арнольд відсторонив його.

— Ціна… Ну, і яка ж справжня ринкова ціна? …П'ять доларів за тонну не так і багато, але я гадаю… що? П'ять центів за тонну? Ви жартуєте! Я сподівався на серйозну розмову.

Грегор відійшов від телефону й стомлено опустився в крісло, незворушно слухаючи балачки Арнольда:

— Так, так. Ну, я не знав, що... Розумію. Дякую.

Арнольд поклав слухавку.

— Здається, — сказав він, — на Землі нема значного попиту на танґриз. Тут мешкають лише близько п'ятдесяти прибульців з Мельджу, а вартість його транспортування на саму планету може виявитися надзвичайно високою.

Грегор підняв брову й глянув на Виробника. Здавалося, машина запрацювала швидше, бо танґриз ринув, як вода з шлангу під високим тиском. На всіх речах у кімнаті осіла сіра пилюка. Шар пороху на підлозі перед машиною сягав півфута.

— Нічого, — заспокоїв партнера Арнольд, — можливо, цей порошок використовується ще й з іншою метою.

Він повернувся до столу й почав гортати свої грубі книжки.

— Може, поки що ліпше його вимкнути? — запропонував Грегор.

— Нізащо, — відмахнувся Арнольд. — Він же працює безкоштовно! Хіба ти не розумієш? Він заробляє нам гроші.

Арнольд занурився у книги. Грегор знову почав був сновигати кімнатою, але виявилося, що по кісточки в танґризі не так легко брести. Він важко опустився у крісло, міркуючи: може, ліпше піти кудись у парк?

До вечора сірий пил заповнив кімнату на кілька футів у висоту. В ньому вже потонули кілька ручок, олівців, папок і кейс. Грегор почав перейматися, чи витримає таку вагу підлога. Він проклав стежку до дверей, користуючись замість лопати кошиком для сміття.

Арнольд із втомленим, але задоволеним виглядом нарешті згорнув свої книги.

— Є ще одне застосування цього продукту.

— Яке саме?

— Танґриз використовується, як будівельний матеріал. За кілька тижнів він застигає на повітрі, стає твердим як граніт. Знаєш, що зробимо?

— Ну кажи.

— Зателефонуємо до будівельної компанії. Давай просто зараз.

Грегор поговорив з представником будівельної компанії Толедо-Марс і повідомив панові О'Тоулу, що вони можуть запропонувати майже необмежену кількість танґризу.

— Танґризу? — перепитав О'Тоул. — Зараз цей будівельний матеріал не надто популярний. Розумієте, до нього не пристає фарба.

— Я цього не знав, — розгубився Грегор.

— А ви знаєте, що раса якихось божевільних вживає його в їжу? Чому б вам…

— Ми воліємо продавати його як будівельний матеріал, — пояснив Грегор.

— Гаразд, я думаю, ми зможемо домовитися. Завжди є сякий-такий попит на дешеве будівництво. Візьмемо по п'ятнадцять за тонну.

— Доларів?

— Центів.

— Я вам зателефоную, — сказав Грегор.

Його партнер схвально кивнув.

— Гаразд. Скажімо, ця машина виробляє десять тонн за день, щодня, рік за роком. Давай порахуємо...

Він швидко щось обчислив на логарифмічній лінійці.

— Майже п'ятсот п'ятдесят доларів на рік. Це, звичайно, нас не озолотить, але хоча б частково відшкодуємо оренду офісу.

— Але ж ми не можемо залишати все це тут, — Грегор з тривогою спостерігав, як неухильно зростають кучугури танґризу.

— Звичайно ж, ні. Ми винаймемо ділянку десь за містом і перенесемо виробництво туди. Покупці зможуть забирати продукт у будь-який зручний для них час.

Грегор зателефонував О'Тоулу й дав згоду на співпрацю з його фірмою.

— Гаразд, — погодився й О'Тоул, — ви знаєте, де розташований наш завод? Привозьте продукт у будь-який час протягом робочого дня.

— Ми повинні привозити? Я думав, що ви…

— За п'ятнадцять центів за тонну? Ні, ми й так ідемо вам на поступки, забираючи у вас цей товар. Доставка вашим коштом.

— Нічого собі, — пробурмотів Арнольд, коли Грегор повісив слухавку, — вартість транспортування…

— …значно перевищить п'ятнадцять центів за тонну, — продовжив Грегор. — Ти ліпше зупини машину до того часу, поки ми вирішимо, що робити

Арнольд нахилився до Виробника.

— Зараз подивимося, — бурмотів він. — Щоб вимкнути Виробника, потрібно скористатися Лаксі-анським ключем.

Він оглянув передню панель машини.

— Вимикай мерщій, — нетерпляче квапив Грегор.

— Хвилинку.

— Ти його вимкнеш нарешті, чи ні?

Арнольд з ніяковою посмішкою випростався.

— Це не так просто.

— У чім затримка?

— Щоб його вимкнути, потрібен Лаксіанський ключ. А його тут, здається, немає.

Наступні кілька годин вони витратили на безладні телефонні дзвінки в різні куточки країни. Грегор і Арнольд зв'язувалися з музеями, науково-дослідними інститутами, археологічними відділеннями коледжів та будь-якими установами, що лишень спадали на думку. Ніхто зроду не бачив Лаксіан-ського ключа, жоден співрозмовник гадки не мав, де його шукати.

Арнольд у розпачі зателефонував міжзоряному лахмітникові Джо.

— Ні, не було в мене Лаксіанського ключа, — відповів Джо. — А як гадаєте, чому я так дешево продав машину?

Партнери облишили телефон і подивилися один на одного. Мельджський Безвтратний Виробник бадьоро видавав струмінь нікому не потрібного порошку. Обидва стільці, крісло й радіатор потонули в ньому, сірі кучугури танґризу вже сягали висоти столів.

— Гарні заробітки, — підсумував Грегор.

— Ми щось вигадаємо.

— Ну-ну… Ми?

Арнольд повернувся до своїх книжок і провів цілу ніч у пошуках іншого застосування танґризу. Грегору довелося викидати сірий порошок у хол, щоб він повністю не поглинув офіс.

Настав ранок, безтурботне сонце зазирнуло у вікна крізь пелену сірого пилу. Арнольд відірвався від книг, устав і позіхнув.

— Ну то що? — не витримав Грегор.

— На жаль, нічого.

Грегор подався по каву. Коли повернувся, то застав Арнольда в товаристві розлюченого власника будинку й двох здоровенних червонопиких поліцейських.

— Негайно заберіть цей пісок з холу до останньої порошинки! — верещав власник.

— Правильно, — докинув один із червонопиких поліцейських. — Окрім того, є постанова проти експлуатації заводів у діловому районі.

— Це не завод, — намагався пояснити Грегор, — це — Мельджський Безвтратний Виробник.

— А я вам кажу, що це завод, — розгнівався поліцейський, — і наказую негайно припинити виробництво.

— У нас проблема, — розвів руками Арнольд. — Ми не можемо його вимикнути.

— Як це — не можете вимкнути? — підозріливо поцікавився поліцейський. — Ви що, знущаєтеся? Вимкніть негайно.

— Офіцере, присягаюся…

— Слухайте-но, розумнику, я повернуся за годину. Або вимкнете машину й приберете весь цей безлад, або проти вас буде відкрито справу.

Усі троє пішли.

Грегор і Арнольд перезирнулися, далі обоє глянули на Безвтратного Виробника. Танґриз майже поховав його під сірим заметом, але й далі невблаганно прибував.

— Прокляття! — здавалося, що Арнольд на межі нервового зриву. — Кудись же треба це збувати. Має ж бути хоч якийсь попит на цей клятий продукт! Але воно нічого не варте! Вся ця купа бісового порошку не коштує і копійки!

— Опануй себе, — Грегор сердито витрушував пил з волосся.

— Ти розумієш? Якщо ми отримуємо цю дурню в необмеженій кількості й без втрат, на неї має бути попит…

Двері відчинилися, ввійшов високий, худий чоловік у темному діловому костюмі з компактним ґаджетом у руці.

— О, це таки справді тут, — сказав він.

Раптом Грегорові сяйнула божевільна надія.

— Це Лаксіанський ключ? — запитав він.

— Який ще ключ? Ні, це зовсім не те, що ви подумали, — заперечив чоловік, — це вимірювач втрати електроенергії.

— О Господи! — вирвалося у Грегора.

— І він, здається, привів мене до джерела витрат, — мовив чоловік. — Мене звуть Гарстерсом.

Він згріб порошок зі столу Грегора, зняв показники приладу й почав заповнювати якийсь бланк.

— У чому річ? — не зрозумів Арнольд.

— Я з енергетичної компанії «Метрополітен», — пояснив Гарстерс. — Учора, десь близько полудня, ми помітили раптовий стрибок витрат електроенергії.

— І ви хочете сказати, що ці витрати через нас? — налякався Грегор.

— Через вашу машину, — уточнив Гарстерс. Він заповнив свій бланк і поклав його до кишені. — Дякую за співпрацю. Рахунок вам надішлють.

Із чималими зусиллями службовець прочинив двері, з порогу озирнувся на Безвтратного Виробника.

— Мабуть, він у вас виробляє щось дуже коштовне, — резюмував він, — якщо компенсує такі витрати. Це часом не платиновий порошок?

Чоловік ввічливо посміхнувся, вклонився і вийшов.

Грегор глянув на Арнольда:

— Оце твоя безкоштовна енергія?

— Ну, таке, — знітився той. — Гадаю, він просто захоплює енергію з найближчого джерела.

— Так отож. «Отримує живлення з повітря, з космосу, від сонця». І з ліній енергопостачання, якщо вони близенько.

— Виходить, що так. Але основний принцип…

— До дідька твій основний принцип! — скрикнув Грегор. — Ми не можемо зупинити цю дурню без Лаксіанського ключа, жодна людина не знає, що таке цей клятий ключ, ми занурюємося в кучугури якогось жахливого пилу й навіть не спроможні його вивозити, ще й спалюємо енергію, ніби нове сонце!

— Ну має ж бути якийсь вихід, — у голосі Арнольда почувся відчай.

— Та що ти кажеш? Припустимо… Ну то шукай його!

Арнольд сів там, де під купами порошку мав бути його стіл, і заплющив очі. У двері гупали, з вулиці чулися розгнівані голоси.

— Замкни двері, — попросив Арнольд.

Грегор замкнувся на ключ. Арнольд подумав ще кілька хвилин, потім підвівся.

— Не все ще втрачено, — запевнив він. — Ця машина таки забезпечить нам статки.

— Давай просто знищимо її, — запропонував Грегор. — Скиньмо в океан, абощо.

— Ні! Я знаю, що робити! Ну-бо, поквапся. Приготуємо до відльоту наш космічний корабель.

Наступні дні для «AAA Головної» промайнули в суцільній метушні. Партнерам довелося за немислиму ціну найняти людей, щоб ті вигребли з будинку танґриз. Далі вони якось примудрилися перевезти до космічного корабля машину, яка безперервно розсівала скрізь за собою сірий пил. Нарешті все було готове. Безвтратний Виробник стояв у трюмі, швидко заповнюючи його танґризом. Корабель залишив межі сонячної системи й набирав швидкість.

— Це ж логічно, — пояснював Арнольд. — Звичайно, на Землі немає попиту на танґриз. Тому не варто було й намагатися продати його тут. Але на планеті Мельдж…

— Щось мені це все не до вподоби, — засумнівався Грегор.

— Мій план має спрацювати. Постачати на Мельдж тангриз надто дорого. Але ми розмістимо там саму нашу фабрику. Можемо випускати продукцію безперервним потоком.

— А якщо й там попит виявиться занизьким? — не вгавав Грегор.

— Як це він може бути занизьким? Цей продукт — хліб мешканців Мельдж. Це їхній основний харч. Як тут можна проколотися?

По двотижневій подорожі у космосі в ілюмінаторі з правого борту корабля з'явилася Мельдж. І саме вчасно — танґриз уже заповнив трюм під зав'язку. Його герметично закрили, але тиск зростав разом із загрозою розриву стін корабля. Доводилося щодня скидати по кілька тонн, але цей процес займав багато часу й призводив до втрат тепла та повітря.

Таким чином, вони прибули на Мельдж майже без запасів кисню, в холодному кораблі, кожен закапелок якого був натоптаний танґризом. Щойно приземлилися, на борт прибув митник у помаранчевому однострої.

— Ласкаво просимо, — сказав він. — Гості не так часто відвідують нашу невеличку віддалену планету. Ви до нас надовго?

— Гадаємо, що так, — відповів Арнольд. — Ми збираємося відкрити тут бізнес.

— Чудово! — чиновник привітно посміхнувся. — Нашій планеті потрібна свіжа кров, нові підприємства. Дозвольте поцікавитися, що у вас за бізнес?

— Ми збираємося продавати танґриз, основний продукт харчування...

Обличчя чиновника миттю спохмурніло.

— Що-що ви збираєтеся продавати?

— Танґриз. У нас є Безвтратний Виробник, і…

Митник натиснув кнопку пристрою, закріпленого на зап'ястку.

— Вибачте, ви повинні негайно залишити планету.

— Але ж ми маємо паспорти з відкритими візами…

— Згідно з нашими законами, ви маєте негайно відлетіти й забрати свого Безвтратного Виробника.

— Як таке можливе? — обурився Грегор. — У вас хоча б є свобода підприємництва?

— Тільки не для виробництва танґризу.

З десяток танків виповзли на поле космодрому й оточили корабель. Чиновник вийшов і почав спускатися трапом.

— Зачекайте! — відчайдушно заволав Грегор. — Якщо ви боїтеся конкуренції, то прийміть Безвтратного Виробника від нас у подарунок!

— Ні! — закричав Арнольд.

— Так! Просто відкопайте і заберіть його. Нехай годує ваших злидарів. Може, потім поставите нам пам'ятник.

Підтяглися ще кілька танків. Низько у небі над космодромом кружляли застарілі реактивні літаки.

— Залиште планету! — вигукнув чиновник. — Ви справді гадаєте, що змогли б продавати танґриз на Мельджі? Та розплющте очі, озирніться!

Вони поглянули навколо. Поле космодрому було вкрите сірим порошком, його оточували будівлі однакового сірого кольору. Позаду розкинулися похмурі сірі поля, а ще далі здіймалися низькі сірі гори.

Скільки сягало око, скрізь панував сірий колір танґризу.

— Тобто ви маєте на увазі, — почав здогадуватися Грегор, — що вся планета…

— Уявіть, — сказав чиновник, затримавшись на сходах, — тут батьківщина Стародавньої Науки, й завжди знаходяться дурні, в яких руки так сверблять, що кортить покопирсатися в давніх артефактах. А тепер бувайте. Але якщо вам колись трапиться де-небудь Лаксіанський ключ, повертайтеся і називайте будь-яку ціну.