Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок

Дипломатичний імунітет

— Проходьте, панове, — посол запросив їх до апартаментів, наданих йому Державним департаментом, — сідайте, будь ласка.

Полковник Серсі сів, придивляючись до персони, яка викликала ажіотаж у всьому Вашингтоні. З вигляду посла ніяк не можна було сказати, що він становить певну загрозу. Це був худорлявий чоловік у класичному коричневому твідовому костюмі, також наданому Державним департаментом. Обличчя мав розумне, витончене та байдуже.

«Людина як людина», — подумав Серсі, вивчаючи прибульця холодним безстороннім поглядом.

— Чим можу прислужитися? — посміхнувся посол.

— Президент доручив мені вашу справу, — сказав Серсі. — Я ознайомився з доповіддю професора Дар-ріґа, — він кивнув убік вченого зі свого супроводу, — але хотів би почути все особисто від вас.

— Авжеж, — прибулець запалив сигарету. Здавалося, він щиро тішиться тим, що до нього звернулися. Це здивувало Серсі, адже за тиждень, який минув від приземлення інопланетянина, у нього вже побували ледь не всі видатні вчені країни.

«Але у скруті завжди звертаються до армії», — нагадав собі Серсі. Він розвалився на стільці, недбало заклав руки в кишені. Правицею стиснув знятий із запобіжника пістолет сорок п'ятого калібру.

— Я прибув, — почав інопланетянин, — як повноважний посол імперії, що займає половину галактики. Я хочу передати вітання від мого народу й пропозицію стосовно вступу до нашого союзу.

— Зрозуміло, — відповів Серсі, — але у деяких вчених склалося враження, ніби це приєднання ви вважаєте обов'язковим.

— Ви приєднаєтеся, — посол випустив дим із ніздрів.

Серсі помітив, що Дарріґ заціпенів на своєму стільці й закусив губу, тож перемістив пістолет так, щоб легко вихопити в разі потреби.

— Як ви дізналися про нас? — запитав він.

— За кожним із повноважних послів закріплена нерозвідана ділянка космосу, — пояснив інопланетянин. — Ми обстежуємо кожну зірку цієї ділянки на наявність планет у її системі й кожну планету — на наявність розумного життя. Як ви знаєте, розумне життя в галактиці трапляється не надто часто.

Серсі кивнув, хоча й уперше чув про це.

— Коли знаходимо таку планету, ми приземляємося, ось як я, наприклад, і готуємо мешканців до вступу в наше об'єднання.

— А як ваш народ дізнається, що ви знайшли розумне життя? — поцікавився Серсі.

— Існує механізм сповіщення, який є частиною структури нашого організму, — відповів посол. — Він спрацьовує, коли ми виявляємо населену планету. Цей сигнал постійно надходить у космос і може сприйматися на відстані кількох тисяч світлових років. Кораблі спеціального призначення постійно перебувають у межах зони отримання сигналу від кожного посла, відстежуючи такі повідомлення. Коли вони отримують повідомлення, на відповідну планету відсилається команда для колонізації.

Він обережно струсив попіл із сигарети об край попільнички.

— Цей метод має очевидні переваги порівняно з надсиланням об'єднаних груп для дослідження та колонізації. Він дає змогу уникнути відрядження багатьох людей для пошуку, який може тривати впродовж десятиліть.

— Зрозуміло, — повторив Серсі, обличчя якого й далі залишалося непроникним, — ви можете детальніше розповісти про ці повідомлення?

— Вам ні до чого знати більше. Сигнал не можна виявити вашими методами, і, таким чином, не можна перехопити. Він передається, поки я живий.

Дарріґ затримав подих і глянув на Серсі.

— Тобто, якщо ви перестанете транслювати сигнал, — обережно перепитав Серсі, — нашої планети не зможуть знайти?

— Доти, поки цю ділянку космосу не почнуть досліджувати знову, — підтвердив дипломат.

— Як уповноважений представник Президента Сполучених Штатів, прошу вас припинити передавання сигналу. Ми не бажаємо входити до складу вашої імперії.

— Мені шкода, — посол легко знизав плечима. Серсі стало цікаво, скільки разів і на скількох інших планетах він уже грав цю сцену.

— Я справді нічого не можу вдіяти, — посол підвівся.

— То ви не зупините сигнал?

— Я не в змозі це зробити. Не можу контролювати послання після його активації. Дипломат відвернувся і відійшов до вікна.

— Однак, я підготував для вас філософську концепцію переходу під нашу владу. Мій обов'язок, як посла, — максимально полегшити його для вас. З цієї концепції логічно випливає, що…

Коли посол став біля вікна, Серсі вихопив з кишені пістолет і вистрілив. Зробив шість пострілів майже миттєво, посилаючи кулю за кулею, — у голову й у спину посла, та раптом здригнувся. Посла вже не було біля вікна!

Серсі та Дарріг перезирнулися. Останній промимрив щось про привиди. Аж раптом посол повернувся.

— Ви гадали, що це так просто зробити? — усміхнувся він. — Ми, посли, обов'язково наділені дипломатичною недоторканністю.

Він помацав один з отворів у стіні, залишений кулею.

— Якщо ви досі не зрозуміли, дозвольте пояснити: ви не в змозі вбити мене Навіть не збагнете природи мого захисту.

Посол глянув на співрозмовників, і тієї ж миті Серсі відчув його цілковито чужу сутність.

— Бувайте, панове, — сказав прибулець.

Дарріґ і Серсі мовчки повернулися до штаб-квартири операції.

Хоча ніхто насправді й не сподівався, що посла можна буде легко вбити, всіх шокувало те, що кулі проти нього цілком безсилі.

— Гадаю, ви все бачили, Меллі? — запитав Серсі, переступаючи поріг.

Худорлявий психіатр із уже помітною лисиною сумно кивнув:

— Ще й зняв на відео.

— Цікаво, що ж там у нього за концепція, — промимрив Дарріґ ніби сам до себе.

— Нерозумно було очікувати, що ваш план спрацює. Жодна раса не відрядила би посланця з таким повідомленням, сподіваючись, що він виконає завдання. Якщо тільки… він не мав би достатньо ефективного захисту, — сумно закінчив психіатр.

Серсі пройшов кімнатою і став перед екраном. Апартаменти послові надали особливі. Їх поквапливо облаштували за два дні по тому, як він приземлився й оголосив свою пропозицію. Стіни обшили сталевими й свинцевими пластинами та начинили відеокамерами, магнітофонами й бозна ще якою апаратурою.

Це було просто останнє слово в обладнанні камери смертника.

На екрані Серсі побачив посла, який сидів за столом і набирав на ґаджеті, теж наданому урядом, якийсь текст.

— Агов, Харрісоне! — покликав Серсі, — може, вдамося до плану номер два?

Гаррісон вийшов з бічної кімнати, де перевіряв обладнання, з'єднане з апартаментами посла. Він старанно перевірив манометри, встановив елементи керування й глянув на Серсі.

— Ну що? — поцікавився він.

— Давай.

Ceрcі не відривався від екрана. Посол і далі набирав текст.

Коли Харрісон повернув перемикач, кімнату раптово заповнило полум'я. Вогонь виривався з прихованих отворів у стінах, стелі й підлозі.

За якийсь час кімната нагадувала домну зсередини.

Серсі зачекав кілька хвилин, потім підійшов до Харрісона й повернув перемикач.

Усі дивилися на вигорілу кімнату.

Сподівалися побачити обсмалений труп.

Але посол знову з'явився біля столу, з жалем розглядаючи знищений вогнем гаджет. На ньому самому вогонь не залишив жодного сліду.

— Чи не могли б ви надати мені бодай якусь друкарську машинку? — запитав він, звертаючись просто до однієї з прихованих камер. — Я розробляю філософську концепцію для вас, невдячних негідників.

Він сів у обгорілий кістяк крісла й за хвилину заснув.

— Гаразд, займайте місця, — зітхнув Серсі, — проведемо нараду.

Меллі сів верхи на стілець. Харрісон, поволі пихкаючи, розкурив люльку

— Отже, — почав Серсі, — уряд скинув усе це на нас. Мусимо вбити посла — це очевидно. Мене призначили відповідальним.

Серсі невесело всміхнувся:

— Напевно, там, нагорі, не хочуть брати на себе відповідальність у разі провалу. Я обрав вас трьох собі в команду. Можемо просити чого завгодно, будь-якої допомоги чи поради. Хто має ідеї?

— Як щодо плану номер три? — запитав Харрісон.

— Застосуємо і його, — запевнив Серсі, — але якось не віриться, що він спрацює.

— Мені теж, — кивнув Дарріґ. — Ми навіть не знаємо природи його захисту.

— Оце насамперед і треба з'ясувати. Меллі, візьміть усі отримані нами дані та доручіть комусь завести їх в Аналізатор Деріхмана. Ви ж розумієте, що нам потрібне. Які властивості має X, якщо X може вчинити так чи інак?

— Цілком згоден, — сказав Меллі та вийшов, бурмочучи собі під ніс про переваги точних наук.

— Харрісоне, план номер три підготований? — запитав Серсі.

— Звичайно.

— Спробуйте його задіяти.

Поки Харрісон робив останні приготування, Серсі спостерігав за Дарріґом. Малий на зріст, кругленький фізик замислено втупився просто перед собою та й далі щось бурмотів. Серсі сподівався на винахідливість Дарріґа й чекав, що той скаже.

Він знав, як важко працювати з чисельною командою, тож старанно дібрав собі людей — робив ставку на якість.

З огляду на це в першу чергу зупинив свій вибір на Харрісоні. Кремезний, похмурий інженер славився здатністю будь-що змайструвати лише після приблизних пояснень.

Серсі обрав Меллі, психіатра, бо не мав упевненості щодо суто фізичного боку проблеми знищення посла.

Дарріґ був фахівцем з математичної фізики, але завдяки неспокійній допитливості свого розуму вигадав кілька цікавих теорій і в інших галузях. Його єдиного з-поміж чотирьох посол цікавив як інтелектуальна проблема.

— Він схожий на Залізного Діда, — нарешті озвався Дарріґ.

— А це що за один?

— Хіба ви не чули легенди про Залізного Діда? То чудовисько в чорних металевих обладунках. З ним

зустрівся Переможець чудовиськ, герой епосу апачів, і після численних спроб нарешті таки вбив.

— І як йому це вдалося?

— Він поцілив стрілою йому під пахву, не закриту бронею.

— Чудово, — Серсі усміхнувся, — попросіть нашого посла підняти руку.

— Готово! — відгукнувся Харрісон.

— Гаразд. Починайте.

Невидиме джерело смертельних гамма-променів безгучно бомбардувало кімнату посла.

Але його самого там уже не було.

— Достатньо, — сказав Серсі аз деякий час, — це може вбити й стадо слонів.

Посла не було видно ще годин із п'ять, аж поки рівень радіоактивності не знизився. Потому він знову з'явився.

— І досі чекаю на друкарську машинку, — нагадав посол.

— Ось дані Аналізатора, — Меллі вручив Серсі стос паперів, — а це остаточний висновок, до якого все зводиться.

Серсі зачитав уголос:

— Найпростіший захист від будь-якої зброї — це самому стати цією конкретною зброєю.

— Вражає, — гмикнув Харрісон, — але що ж воно значить?

— Це означає, — пояснив Дарріґ, — що коли ми насилаємо на посла вогонь, він перетворюється на вогонь. Стріляємо у нього — він перетворюється на кулю, аж поки не мине небезпека, а тоді знову стає самим собою.

Він узяв папірці з рук Серсі й почав їх переглядати.

— Так, цікаво, чи є тут якась історична паралель? Навряд. — Він відірвався від паперів. — Хоча висновок не остаточний, він здається доволі переконливим. Будь-який інший захист вимагав би насамперед розпізнавання зброї, потім її оцінювання й лише насамкінець застосування захисту, відповідного можливостям зброї. Захист посла діє миттєво й гарантовано. Йому не доводиться розпізнавати зброю. Гадаю, його тіло просто певним чином ототожнює себе з небезпекою, яка загрожує йому на даний момент.

— Аналізатор не визначив жодного способу порушити цей захист? — поцікавився Серсі.

— Аналізатор вказує, що такого способу не існує, якщо викладена гіпотеза є істинною, — сумно промовив Меллі.

— Ми не можемо цілком довіряти такому висновку, — заявив Дарріґ — Машина має певні обмеження.

— Але нам досі не вдалося його зупинити, — наголосив Меллі, — й він досі транслює свій сигнал.

Серсі на мить замислився.

— Зателефонуйте до всіх експертів, яких тільки зможете знайти. Ми повинні застосувати проти посла всі можливі засоби. Я все розумію, — він помітив скептичний вираз на обличчі Дарріґа, — але маємо спробувати.

Упродовж кількох наступних днів усі можливі комбінації засобів знищення випробували проти посла. Застосовували всіляку зброю — від сокир кам'яної доби аж до сучасних потужних гвинтівок, закидали його гранатами, заливали кислотою, труїли газами.

Він з філософським виразом знизував плечима, й далі працюючи з отриманою новою друкарською машинкою.

Застосовували бактерії, спочатку збудників відомих хвороб, потім мутантні види.

Дипломат навіть не чхнув.

Його намагалися вразити електрикою, радіацією, дерев'яною, залізною, мідною, бронзовою, урановою зброєю — не оминули жодної можливості.

На послові не лишилося й подряпини, зате кімната мала такий вигляд, ніби там п'ятдесят років регулярно вчинялися бійки пияків.

Меллі й Дарріґ розробляли кожен власні ідеї. Фізик відірвався від роботи, щоб нагадати Серсі міф про Бальдура. Проти Бальдура також застосовували всі види зброї. Він залишився неушкодженим, бо все на світі пообіцяло любити його. Все, окрім омели. Коли у нього кинули невеличкою гілочкою омели, він помер.

Серсі з досадою відвернувся, але наказав про всяк випадок дістати омелу.

Це вплинуло, принаймні, нітрохи не гірше, ніж вибухівка чи лук зі стрілами. Тобто нічого не дало, крім недоречно святкової обстановки у розтрощеній кімнаті.

Тиждень потому посла, який не мав нічого проти, перемістили у нову, більшу, камеру смертника з грубішими стінами. До старої ніхто не наважився б навернутися через радіоактивність та мікробів.

Посол повернувся до роботи з друкарською машинкою. Всі його попередні напрацювання були спалені, пошматовані або роз'їдені активними речовинами.

— Поговорімо з ним, — запропонував Дарріґ наступного дня. Серсі погодився. На даний момент інші ідеї вичерпалися.

— Проходьте, панове, — посол промовив це так весело, що у Серсі миттєво зіпсувався настрій, — мені шкода, що нічого не можу вам запропонувати. Через неуважність мені не давали ні їжі, ні води ось уже десять днів. Звичайно, це не так важливо.

— Радий це чути, — скривився Серсі. Вигляд у посла був чудовий: ніхто не сказав би, що його випробовували всіма засобами насильства, які лише могла запропонувати Земля. Серсі та його команда, навпаки, ніби пережили бомбардування.

— Нічогенький захист у вас, — по-дружньому похвалив Меллі.

— Добре, що вам сподобалося.

— Чи не розповіли б ви нам, як він працює? — вдав наївного Дарріґ.

— Хіба ви самі не здогадалися?

— Думаю, що здогадалися. Ви стаєте тим, що вам загрожує. Це справді так?

— Авжеж, — кивнув посол, — ви бачите, що я не маю секретів.

— Чи можемо ми запропонувати вам чогось іншого, — запитав Серсі, — щоб ви відімкнули цей сигнал?

— Пропонуєте хабар?

— Ну, так, — зітхнув Серсі. — Що саме ви..?

— Нічого, — похитав головою посол.

— Подумайте, будьте розважливі, — сказав Харрі-сон, — ви ж не хочете спричинити війну? Вся Земля об'єднається. Ми озброєні.

— Чим саме?

— Атомними бомбами, — почав перелічувати Меллі, — водневими бомбами. Ми…

— Ну то скиньте котрусь із них на мене, — запропонував посол. — Це мені жодним чином не зашкодить. Чому ж ви гадаєте, що це може якось загрожувати моєму народові?

Усі четверо замовкли. Про це вони не подумали.

— Здатність людей до війни, — вів далі посол, — це показник статусу їхньої цивілізації. Перший етап — використання простих механічних засобів.

Другий — використання зброї молекулярного рівня. Ви перебуваєте на порозі третього етапу, хоча вам ще далеко до майстерного володіння атомними і субатомними силами, — він приязно посміхнувся. —Мій народ досяг п'ятого етапу.

— І що ж це за етап? — поцікавився Дарріґ.

— Дізнаєтеся, — кивнув посол, — але, можливо, вам цікаво, чи типові мої можливості для інших представників мого народу? Не заперечую: ні. Щоб я міг виконати своє завдання, мені вбудовано певні обмежники, що забезпечують здатність лише до пасивної реакції.

— Чому? — не вгавав Дарріґ.

— З очевидних причин. Якби я мав можливість діяти активно, в хвилину гніву міг би знищити всю вашу планету.

— Гадаєте, ми в це повіримо? — гмикнув Серсі.

— А чому ні? Хіба це так важко зрозуміти? Ви не можете повірити, що є сили, про які вам нічого не відомо? Крім того, є ще одна причина моєї пасивності. Хіба ви й досі не здогадалися?

— Гадаю, ви намагаєтеся зломити наш дух, — припустив Серсі.

— Саме так. Сказане мною нічого не змінює. Модель завжди однакова. Посол прибуває і передає своє послання до сильної, дикої, молодої раси, подібної до вашої. Зчиняється шалений опір проти нього, робляться гарячкові спроби його вбити. Зрештою, після невдач, люди, як правило, повністю деморалізовані. Коли прибуває команда колонізації, ідеологічна обробка просувається набагато швидше, — він зупинився на мить, потім додав: — На більшості планет цікавляться філософською концепцією, яку я зобов'язаний запропонувати. Запевняю вас, це полегшить перехід.

Він простягнув стос друкованих аркушів.

— Може, хоч поглянете на це?

Дарріґ узяв папери й запхав до кишені.

— Якщо матиму вільний час.

— Рекомендую прочитати, — наголосив посол. — Ви майже дійшли до критичної межі. Чому б і не відмовитися від опору?

— Поки що — ні, — твердо відповів Серсі.

— Не забудьте ознайомитися з моєю концепцією, — наполягав посол.

Команда залишила кімнату.

— Слухайте, — сказав Меллі, щойно вони повернулися до себе, — таки лишилося ще те, чого ми поки не спробували. Як щодо психології?

—Усе, чого забажаєте, — погодився Серсі, — включно з чорною магією. Що ви маєте на увазі?

— Як я зрозумів, — почав Меллі, — посол миттєво реагує на будь-яку загрозу. У нього має бути захисний рефлекс, який діє за принципом «усе, або нічого». Я насамперед пропоную спробувати те, що не призведе до вмикання цього рефлексу.

— Наприклад? — пожвавився Серсі.

— Гіпноз. Можливо, вдасться щось вивідати.

— Авжеж, — зрадів Серсі, — спробуйте й це. Робіть бодай щось.

Серсі, Меллі та Дарріґ зібралися біля екрану, в кімнату посла запустили трішки газу легкої гіпнотичної дії. Одночасно через крісло, на якому сидів посол, пропустили електричний заряд.

— Це, щоб відвернути його увагу, — пояснив Мел-лі. Посол зник, перш ніж електричний струм вразив його, потім знову з'явився у своєму кріслі.

— Достатньо, — прошепотів Меллі й закрив клапан. Вони спостерігали далі. За якийсь час посол відклав книгу й втупився перед собою.

— Як дивно, — промовив він, — Альферн мертвий. Гарний друг... Просто безглузда випадковість. Як він вскочив у цю халепу? В нього не залишалося жодних шансів. Але таке трапляється нечасто.

— Міркує вголос, — прошепотів Меллі, хоча посол не міг почути, — озвучує свої думки. Його друг, напевно, не йде йому з думки.

— Звичайно, — вів далі посол, — Альферн мав колись померти. Безсмертя не існує — поки що. Але саме так… Без жодного захисту. Там, у космосі завжди несподівано натрапляєш на це. Зворотній бік завжди чигає на тебе.

— Його організм не реагує на гіпноз як на загрозу, — прошепотів Серсі.

— Але ж, — промовляв сам до себе посол, — принцип упорядкованості зазвичай спрацьовує дуже добре, стримуючи все це, залагоджуючи невідповідності.

Раптом він скочив на ноги, його обличчя на мить сполотніло, він вочевидь намагався пригадати, що говорив. Потім розсміявся.

— Хитруни. Це вперше ваш трюк вдався і — востаннє. Але, панове, це нічого вам не дасть. Я й сам не знаю, як мене можна вбити. Він стояв посеред порожньої кімнати й реготав.

— Крім того, — продовжив посол, коли пересміявся, — колонізаційна команд досі вже визначила напрямок. Вони знайдуть вас — зі мною чи без мене.

Він знову сів, посміхнувся.

— Це спрацювало! — вигукнув Дарріґ. — Не такий уже й невразливий цей тип. Щось же вбило його друга Альферна.

— Щось у космосі, — нагадав Серсі. — Цікаво, що ж саме?

— Дайте подумати, — уголос розмірковував Дар-ріґ. — Принцип упорядкованості. Це має бути якийсь невідомий нам природний закон. А зворотній бік… Що може означати зворотній бік?

— Він сказав, що колонізаційна команда однак знайде нас, — нагадав Меллі.

— Розберімося спочатку з тим, що слід вирішити в першу чергу, — відмахнувся Серсі. — Він, можливо, блефує... Хоча навряд. Однак нам все-таки доведеться в першу чергу позбутися посла.

— Здається, я здогадався, що означає зворотній бік! — вигукнув Дарріґ. — Це вражає. Можливо, це допоможе створити нову космологію.

— То що ж воно таке? — зацікавився Серсі. — І чи зможемо ми це якось використати?

— Гадаю, що так. Але дозвольте спочатку мені самому розібратися. Мабуть, поїду до свого готелю. Хочу звірити все з науковою літературою. Прошу не турбувати мене кілька годин.

— Ну гаразд, — погодився Серсі. — Але ж про що йдеться?

— Ні, ні, я можу помилятися, — замахав руками Дарріґ, — дайте мені попрацювати.

Він поспіхом вийшов з кімнати.

— Як думаєш, до чого він хилить? — запитав Меллі.

— І гадки не маю, — Серсі знизав плечима. — Да-вай-но ще випробуємо ці психологічні штучки.

Спочатку вони заповнили кімнату посла водою на кілька футів. Не так, щоб його потопити, але достатньо, щоб спричинити певні незручності.

Додали світло. Вісім годин воно блимало в кімнаті посла — то яскраве, таке, що сліпило й крізь повіки, то тьмяно, дратівливо миготіло.

Потім долучилися й звуки — вереск, зойки, пронизливий крик, скреготіння, посилене в тисячу разів шкрябання нігтями по шиферу, чудернацькі звуки смоктання, регіт і шепіт.

Нарешті — запахи. І взагалі все, що тільки можна було вигадати, щоб довести людину до божевілля.

Посол мирно спав серед усього цього рейваху.

— Отже, — наступного дня хрипкувато підсумував Серсі, — доведеться нам ще довго сушити мізки цією проблемою.

Психологічні тортури жодним чином не зачепили посла, здавалося, відбилися лише на Серсі та його людях.

— Де в біса цей Дарріґ?

— Досі працює над своєю ідеєю, — відповів Меллі, потираючи заросле щетиною підборіддя, — сказав, що вже наблизився до мети.

— Відштовхуватимемося від припущення, що він не знайде рішення проблеми, — зітхнув Серсі. — Вмикайте мозок. Наприклад, якщо посол може перетворитися на що завгодно, то чи є щось таке, на що він перетворитися не зможе?

— Гарне запитання, — кивнув Харрісон.

— Це стосується його реакції, — вів далі Серсі. — Не варто кидати спис у людину, яка може перетворитися на нього.

— Як щодо такої ідеї? — підскочив Меллі. — Приймаємо як належне, що він може перетворитися на що завгодно. Але чи можна було б поставити його в ситуацію, коли він буде атакований по тому, як зміниться?

— Ну, слухаю, — зацікавився Серсі.

— Скажімо, він у небезпеці. Перетворюється на те, що йому загрожує. А якщо виникне загроза для того, на що він перетворився? І, своєю чергою, загроза для цієї нової загрози? Що він тоді зробить?

— А як саме це реалізувати? — замислився Серсі.

— Ось так, наприклад, — Меллі взяв телефон. — Доброго дня, дайте мені Вашингтонський зоопарк. Це терміново.

Посол обернувся, коли відчинилися двері. До кімнати загнали злого, голодного тигра й двері зачинилися.

Тигр дивився на посла. Посол дивився на тигра.

— Досить вигадливо, — пробурчав посол.

Від звуку його голосу тигр раптом оскаженів. Він стрибнув, ніби відпущена сталева пружина, й гепнувся на підлогу там, де щойно стояв посол.

Двері знову відчинилися. Заштовхнули ще одного тигра. Він сердито заревів і скочив на першого. Тигри зіштовхнулися на льоту.

Посол з'явився на відстані кількох футів, спостерігаючи за ними. Він оглянувся, коли в двері заскочив готовий до нападу лев. Лев стрибнув на посла, майже торкнувся до його голови, але поцілив у порожнечу. Побачивши, що людина зникла, лев накинувся на одного з тигрів.

Посол знову з'явився на своєму стільці, закурив сигарету й почав спостерігати, як звірі шматують один одного.

За десять хвилин кімната нагадувала бійню.

До того часу вистава надокучила послові, він розгорнув книжку й ліг на ліжко.

— Здаюся, — розвів руками Меллі, — у мене це була остання хоча б чогось варта ідея.

Серсі мовчки втупився у підлогу. Харрісон забився в куток і нишком припав до пляшки.

Задзвонив телефон.

— Слухаю, — підскочив Серсі.

— Я все зрозумів! — Дарріґ нетямився від захвату. — Впевнений, що все саме так і є. Чекайте, я просто зараз спускаюсь і ловлю таксі. Скажіть Харрісону, хай знайде собі кількох помічників.

— То що ж ви зрозуміли? — не втерпів Серсі

— Зворотній бік — хаос! — відповів Дарріґ і поклав слухавку.

Вони нетерпляче сновигали кімнатою в очікуванні порятунку. Минуло півгодини, година. Нарешті, за три години після свого дзвінка ввійшов Дарріґ.

— Привіт, — кинув мимохідь.

— Привіт, дідько вас забирай! — накинувся на нього Ceрcі. — Де вас носило?

— Поки їхав назад, — почав пояснювати Дарріґ, — я ознайомився з філософською концепцією посла. Це досконала праця.

— І через це ви затрималися?

— Ну, так. Водій кілька разів обвіз мене довкола парку, поки я це читав.

— Менше з тим, проїхали. Що там стосовно…

— Як це — проїхали? — несподівано суворо насупився Дарріґ. — Побоююся, що ми помилялись. Щодо інопланетян, я маю на увазі. Цілком слушно й правильно, що вони мають правити нами. Я би справді хотів, щоб вони якомога швидше прибули сюди.

Говорив Дарріґ якось невпевнено. Голос у нього тремтів, обличчям стікав піт. Чоловік то стискав, то розтискав пальці, ніби в агонії.

— Це складно пояснити, — провадив він, — але мені все прояснилося, щойно я почав читати. Я зрозумів, які ми дурні, що намагаємося бути незалежними у взаємозалежному всесвіті. Я побачив… О, послухайте, Серсі. Зупинімо всю цю дурню та приймімо посла як нашого друга.

— Заспокойтеся! — Серсі аж ногами затупав на абсолютно спокійного фізика. — Казна що верзете!

— Це справді дивно, — пробурмотів Дарріґ, — я пам'ятаю що саме відчував, але зараз мої думки змінилися. Думаю, як же вам допомогти. Ви ж не знаєте філософської концепції. Ви зрозумієте, що я маю на увазі, коли прочитаєте це.

Він вручив Серсі стос паперів. Серсі швидко підпалив їх запальничкою.

— Це нічого, — сказав Дарріґ, — я все запам'ятав. Ви лишень послухайте. Перша аксіома. Всі народи…

Серсі вразив його коротким, точним ударом, і Дарріґ гепнувся на підлогу.

— Цей текст вочевидь семантично закодований, — пояснив Меллі. — Гадаю, він призначений для того, щоб викликати у нас певні реакції. Посол пристосовує свою філософію до психології людей, з якими контактує.

— Слухайте-но, Меллі, — сказав Серсі, — зараз усе залежить від вас. Дарріґ знає, або гадає, що знає рішення проблеми. Ви повинні якось витягти це з нього.

— Це буде непросто, — зітхнув Меллі, — допомагаючи нам, він почуватиметься зрадником того, у що вірить.

— Мене не цікавить, як ви це зробите, — наполягав Серсі. — Просто мусите про все дізнатися.

— Навіть якщо це може вбити його? — злякався Меллі.

— Навіть якщо це може вбити й вас.

— Допоможіть відвести його в мою лабораторію, — попросив Меллі.

Цієї ночі Серсі та Харрісон удвох стежили за послом зі свого спостережного пункту. Серсі помітив, що його думки ходять по колу.

Що вбило Альферна в космосі? Чи може бути на Землі щось подібне? Що це за принцип упорядкованості ? І що означає «зворотній бік — хаос»?

«Якого біса взагалі я тут роблю?» — запитав він у себе й відразу збагнув, що не можна дозволяти собі таких думок.

— Що би ви сказали про посла? — звернувся він до Харрісона. — Він — людина?

— З вигляду — так, — сонно озвався Харрісон.

— Але ж він функціонує не як людина. Цікаво, чи це його справжній стан?

Харрісон похитав головою і запалив люльку.

— Чим же він є насправді? — допитувався Серсі. — Вигляд як у людини, але може перетворюватися на що завгодно. На нього не можна напасти — він адаптується. Схожий на воду, яка приймає форму будь-якої посудини.

— Якщо її закип'ятити, це теж буде вода, — позіхнув Харрісон.

— Звичайно. Вода не має власної форми… Чи все ж таки має? Яка в неї основа?

Харрісон намагався зосередитися на словах Серсі:

— Молекулярна структура? Матриця?

— Матриця, — повторив Серсі, й собі позіхаючи, — структура. Має бути щось подібне. Структура абстрактна, чи не так?

— Звичайно. Певна структура може втілитися в що завгодно. Що таке я зараз сказав?

— Поміркуймо, — провадив Серсі. — Структура. Матриця. Вигляд посла може змінюватися. Але мусить бути щось основне, воно зберігає його особистість. Щось незмінне незалежно від форми, яку він приймає.

— Ніби шматочок нитки, — промимрив Харрісон із заплющеними очима.

— Авжеж. Зав'яжіть її у вузлик, зсукайте з неї мотузку, обмотайте нею палець — вона все одно залишається ниткою.

— Так-так...

— Але як порушити саму структуру? — запитав Серсі. І чому не можна поспати? К бісу посла з його ордою колоністів! — Серсі на хвилину заплющив очі...

— Прокиньтеся, полковнику!

Серсі насилу розплющив очі й побачив перед собою Меллі. Поряд хропів Харрісон.

— Ну, ви щось дізналися?

— Нічогісінько, — розвів руками Меллі. — Ця філософія надто вплинула на нього. Начебто не змінила його особистості, але... Дарріґ знає, що він хотів убити посла й що на це були досить вагомі причини. Але зараз його почуття неоднозначні. У нього досі є відчуття, що він зраджує нас. З одного боку, він не може зашкодити послу, з іншого — нам.

— Отже, він нічого не скаже?

— Побоююся, це не так просто, — похитав головою Меллі. — Розумієте, перед ним неначе складна перешкода, яку потрібно здолати... До того ж, я гадаю, ця філософія зашкодила його розуму.

— Що ви маєте на увазі? — Серсі підвівся.

— Мені шкода, — знизав плечима Меллі, — але я тут нічого не можу вдіяти. Дарріґ пережив жахливу внутрішню боротьбу, і коли вона його цілком виснажила — відступив. Побоююся, він збожеволів.

— Я хочу його побачити.

Вони пішли коридором до лабораторії Меллі. Дарріґ лежав на дивані,скляними очима втупившись у щось невидиме.

— Чи існує спосіб лікування від цього? — запитав Серсі.

— Шокова терапія, можливо, — невпевнено промовив Меллі, — але на це потрібно багато часу. І, ймовірно, виявиться заблокованим усе, пов'язане з причинами хвороби.

Серсі відвернувся, йому раптом стало недобре. Навіть якби вдалося вилікувати Дарріґа, було б запізно. Інопланетяни, мабуть, уже отримати повідомлення посла і, без сумніву, рухаються до Землі.

— А це що? — він підняв клаптик паперу, який лежав біля руки Дарріґа.

— Щось він там шкрябав ручкою, — сказав Мел-лі. — Може, там щось написано?

Серсі прочитав уголос:

— По тривалих роздумах я зрозумів, що хаос і Горгона Медуза тісно пов'язані між собою.

— Що ж це означає? — розгубився Меллі.

— І гадки не маю, — спантеличений Серсі потер чоло. — Він завше цікавився легендами.

— Нагадує маячню шизофреника, — сказав психіатр.

Серсі прочитав знову:

— По тривалих роздумах я зрозумів, що хаос і Горгона Медуза тісно пов'язані між собою.

Він дивився на записку.

— Може бути таке, — звернувся він раптом до Меллі, — що Дарріґ намагається дати нам ключ? Намагається обдурити себе самого — дати розгадку й водночас не дати?

— Таке можливе, — погодився Меллі, — незграбний компроміс… Але що це може означати?

— Хаос, — Серсі пригадав, що Дарріґ згадував це слово в телефонній розмові, — це первісний стан Всесвіту в грецькій міфології? Безформність, з якої все виникло?

— Щось таке, — кивнув Меллі, — а Медуза була однією з трьох сестер з жахливими обличчями.

Ceрcі на якусь мить застиг, втупившись у папірець. Хаос... Медуза... і принцип упорядкованості! Звичайно!

— Я зрозумів... — він розвернувся й вибіг із кімнати. Меллі подивився йому вслід, набрав ліків у шприц і пішов слідом.

У кімнаті, з якої стежили за послом, Серсі розштовхував сонного Харрісона.

— Слухайте ж бо, — гарячкував він, — я хочу, щоб ви дещо змайстрували, і то швидко. Ви чуєте?

— Та чую вже, — Харрісон кліпнув і сів, — що за поспіх?

— Я знаю, що саме Дарріґ хотів повідомити нам, — поквапливо заговорив Серсі, — зараз поясню, чого хочу. Меллі, облиште врешті цього шприца. Я не схи-блений. Хочу, щоб ви знайшли мені книгу з грецької міфології. І притьмом!

Розшукати книгу з грецької міфології — непросте завдання як на другу по півночі. За допомогою людей з ФБР Меллі зірвав з ліжка продавця книгарні, отримав потрібну книгу й помчав назад.

Украй збуджений Серсі з червоними очима, Харрі-сон і його помічники поралися біля трьох дивних агрегатів незрозумілого призначення. Серсі вихопив книжку з рук Меллі, щось там розшукав, прочитав і відклав.

— Це грандіозно, — вигукнув він. — Ну, ми це встановили. Харрісоне, все у вас готове?

— Майже, — Харрісон з десятком помічників пригвинчували останні деталі. — То ви поясните мені, що це таке?

— І мені теж, — долучився Меллі.

— Я не збираюся тримати це в секреті, — відмахнувся Серсі, — просто поспішаю. Поясню все в роботі.

Він підвівся.

— Гаразд, розбудімо посла.

На екрані вони бачили, як електричний розряд, що вдарив зі стелі, вразив посла у ліжку. Той миттю зник.

— Тепер він є частиною цього потоку електронів, чи не так? — запитав Серсі.

— Він сам це казав, — підтвердив Меллі.

— Але все-таки він якось зберігає в цьому потоці власну структуру, — вів далі Серсі, — інакше не зміг би відновитися. Тепер ми запустимо перший дезорганізатор.

Харрісон увімкнув машину в мережу й відіслав своїх помічників.

— Ось графік електронного потоку, — показав Серсі, — помічаєте різницю?

На графіку з'явилася нерегулярна серія піків і спадів, яка постійно зміщувалась у довільному порядку.

— Ви пам'ятаєте, як загіпнотизували посла? Він говорив про свого друга, який загинув у космосі.

— Так, — кивнув Меллі, — його друга вбила якась випадковість.

— Він сказав ще дещо, — провадив Серсі. — Він сказав, що основний принцип упорядкованості зазвичай запобігає подібним впливам. Що ви про це думаєте?

— Принцип упорядкованості, — повільно повторив Меллі. — По-моєму, Дарріґ сказав, що це новий закон природи?

— Так і є. Але подумайте, що за цим побачив Дар-ріґ. Якщо принцип упорядкованості виконує певні функції, то має щось і протистояти йому. Що протистоїть упорядкованості…

— Хаос!

— Ось про що здогадався Дарріґ і про що й ми мали здогадатися. Хаос лежить в основі всього, і з нього виник принцип упорядкованості. Цей принцип, якщо я правильно зрозумів, прагне здолати первісний хаос, всьому дати лад.

— Але хаос досі вирує у місцях, на які натрапив Альферн. Можливо, впорядковані структури в космосі слабші. Хоч би там як, ці плями небезпечні, поки принцип упорядкованості не попрацював над ними.

Він повернувся до щитка.

— Гаразд, Харрісоне. Ввімкніть другий дезорганізатор.

Піки та спади змінювалися на графіку. Вони почали створювати на моніторі приладу божевільні, безглузді конфігурації.

— Розглянемо слова Дарріґа в цьому плані. Хаос, як відомо, лежить в основі всього. З нього почалось все. Горгона Медуза — це те, на що не можна дивитися. Вона перетворювала людей на камінь, якщо ви пам'ятаєте, знищувала їх. Отже, Дарріґ знайшов зв'язок між Хаосом і тим, на що не можна дивитися. Все це, звісно, стосується посла.

— Посол не може дивитися на хаос! — вигукнув Меллі.

— Саме так. Посол здатний нескінченно змінюватися й перетворюватись. Але щось основне — матриця — незмінне, бо тоді від нього нічого не лишилося б. Аби знищити щось аж таке абстрактне, як структура, нам потрібен стан, у якому жодна структурованість неможлива. Стан хаосу.

Третій дезорганізатор увімкнули в мережу. Графік нагадував слід гусені напідпитку.

— Ці дезорганізатори — ідея Харрісона, — пояснив Серсі. — Я розказав йому, що хотів би створити електричний струм з абсолютно неузго-дженими показниками. Дезорганізатори створюють перешкоди. Перший змінює характеристики електричного струму. Його призначення — створити стан безсистемності. Другий намагається зруйнувати структурованість, залишену першим, третій налаштований на знищення будь-якої системності, що могла залишитися після роботи перших двох. Тоді вони перезавантажуються знову, й будь-які рештки системи знищуються за кілька циклів… Принаймні, я сподіваюся на це.

— Це має викликати стан хаосу? — Меллі вдивлявся в екран.

Якийсь час вони чули тільки гудіння приладів та споглядали божевільні стрибки графіків на екранах. Згодом посеред кімнати посла виникла пляма. Вона коливалася, то зменшуючись, то розтягуючись.

Далі почало відбуватися щось незбагненне. Все, що потрапляло всередину плями, зникало.

— Вимкніть! — скрикнув Серсі.

Харрісон клацнув рубильником.

Пляма й далі збільшувалася.

— А чому ми можемо дивитися на це? — запитав Меллі, не відриваючи погляду від екрану.

— Щит Персея, пам'ятаєте? — сказав Серсі. — Використовуючи його як дзеркало, Персей міг дивитися на Медузу.

— І досі росте! — вигукнув Меллі.

— Певного ризику тут не можна уникнути, — відповів Серсі, — завжди залишається можливість того, що хаос розповсюджуватиметься без перешкод. Якщо це станеться, не матиме великого значення, що…

Пляма перестала зростати. Її краї коливалися, розпливались, а далі почали звужуватися.

— Принцип упорядкованості, — видихнув Серсі й відкинувся на спинку стільця.

— Ну, і як там посол? — запитав він за кілька хвилин.

Пляма й далі коливалася. Нарешті зникла. Прогримів вибух.

Сталеві стіни ввігнулися всередину, але встояли. Екран згас.

— Пляма поглинула все повітря в кімнаті, — пояснив Серсі, — разом із меблями й послом.

— Він цього не переніс, — зрадів Меллі, — жодна структура не може співвідноситися зі станом безсистемності. Він пішов за Альферном.

Меллі нервово хихотів. Серсі відчув, що ось-ось приєднається до нього, але опанував себе.

— Заспокойтеся, — сказав він, — це ще не кінець.

— Але ж ми з цим упоралися! Посол…

— Так-то воно так. Але ж у нашій ділянці космосу никає чужорідний флот. І такий потужний, що воднева бомба йому як докучлива муха. Вони розшукуватимуть нас.

Серсі підвівся.

— Ідіть додому, виспіться. Щось мені підказує, що саме нам завтра доведеться вигадувати спосіб маскування цілої планети.