Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок

Запах думки

Справжні проблеми почалися в Лероя Кліві, коли він вів Поштовий корабель-243 крізь неколонізоване зоряне скупчення Сіргон. Досі його турбували лише звичайні негаразди міжзоряного поштаря — старий корабель, зношені труби, застаріла астронавігація. Але зараз, вивіряючи курс, він раптом відчув: щось занадто гаряче.

Кліві скрушно зітхнув, увімкнув систему охолодження й викликав поштову базу. Корабель перебував на граничній межі радіозв'язку, і голос поштмейстера насилу пробивався крізь перешкоди.

— Знову проблеми, Кліві? — поцікавилися грізним тоном людини, яка складає графіки й свято в них вірить.

— Ну, що вам сказати, — почав Кліві, — окрім труб, астронавігації та дротів, усе просто чудово, хіба ще виникли проблеми з ізоляцією і системою охолодження.

— Так, справді, все це вже дістало, — поштмейстер несподівано виказав співчуття, — уявляю, як ти почуваєшся.

Кліві перемкнув охолодження на крайній режим і витер чоло. Піт заливав йому очі. Поштмейстер лише гадає, що може уявити, як воно все насправді.

— Я вже скільки часу намагаюся вибити в уряду нові кораблі, подав безліч заяв — менеджер невесело засміявся, — вони гадають, що пошту можна доправляти будь-якою старою таратайкою.

На даний момент Кліві якось мало цікавили проблеми поштмейстера. Корабель перегрівався, хоча охолоджувальна система працювала в екстремальному режимі.

— Зачекайте хвилинку, — він пройшов у хвостову частину корабля: здалося, що саме звідти струмує тепло. Три ємності були наповнені замість пального шлаком, побілілим від розжарення. З четвертою от-от мало статися те саме.

Кліві на мить отетерів, потім кинувся до радіо.

— Немає пального, — сказав він, — мабуть, почалася каталітична реакція. Я ж казав, що потрібні нові ємності. Сяду на першій-ліпшій планеті з киснем.

Він розгорнув «Посібник з надзвичайних ситуацій» і знайшов зоряне скупчення Сіргон. Колоній тут не було, але на карті значилися кілька планет з кисневою атмосферою. Що було на них, окрім кисню, ніхто не знав. Ну що ж, Кліві дізнається, якщо, звичайно, його корабель ще зможе туди дістатися.

— Спробую на 3-М-22! — гукнув він, намагаючись перекричати перешкоди, що дедалі посилювалися.

— Гляди ж там пошту, — прокричав у відповідь поштмейстер. — Я висилаю корабель по тебе.

Кліві виклав йому все, що волів би зробити з усіма двадцятьма фунтами тієї клятої пошти. Але поштмейстер був уже за межами досяжності.

Кліві здійснив вдалу посадку на 3-М-22, надзвичайно вдалу, якщо брати до уваги прилади, до яких неможливо було доторкнутися, викривлені від спеки труби й наплічник з поштою, що заважав рухатися. Поштовий корабель-243 опускався плавно мов лебідь. Однак за двадцять футів від поверхні планети його струсонуло і він звалився каменем.

Кліві не знепритомнів, хоча здавалося, ніби йому потрощило всі кістки до єдиної. Коли він разом із міцно закріпленим за спиною поштовим наплічником вивалився з евакуаційного люка, борти корабля вже відсвічували вишневим.

Прошкутильгав якусь сотню ярдів із заплющеними очима. Корабель вибухнув, гаряча хвиля збила Кліві з ніг. Він підвівся, зробив ще два кроки й упав без тями.

Коли до Кліві повернулась свідомість, він лежав долілиць на невеликому пагорбі у високій траві, у стані шокової ейфорії. Почувався ніби відокремленим від тіла чистим розумом, що плавав у повітрі. Всі його турботи, емоції, страхи залишилися у тілі, та свідомість цілком звільнилася.

Кліві подивився навколо й побачив неподалік темно-зелену тваринку завбільшки як білка.

Коли істота наблизилася, він помітив, що вона не має ні очей, ні вух.

Це не здалося йому дивним, навпаки, він сприйняв те явище як цілком природне. Чому, в біса, білки повинні мати очі або вуха? Білкам ліпше не бачити мук цього світу, не чути криків болю...

Наблизилася ще одне тварина, за розмірами й зовнішнім виглядом схожа на вовка, але теж зелена. Паралельна еволюція? Деякі відмінності не впливають на загальний напрям процесу, подумав Кліві. У вовка так само не було очей і вух, зате він мав повний набір чудових зубів.

Кліві споглядав усе це з відстороненою цікавістю — просто як чистий розум, що спостерігає за вовками та білочками, та й годі. Він зауважив, що білка застигла на відстані п'яти футів від вовка. Вовк повільно наближався. Десь за три фути звір, здавалося, перестав відчувати запах здобичі. Він покрутив головою, повільно обійшов навколо й знову рушив уперед, але не в тому напрямку.

Сліпий полює на сліпого, подумав Кліві, й це здалося йому глибокою вічною істиною. У нього на очах білка раптом затремтіла, вовк круто розвернувся, накинувся на звірятко й зжер його трьома ковтками.

«Які великі у вовків зуби», — подумав Кліві. Тієї ж миті сліпий вовк обернувся до нього.

«Тепер він збирається мене з'їсти», — Кліві розважила думка про те, що він виявиться першою людиною, яку з'їдять на цій планеті.

Коли вовк загарчав над самим обличчям, Кліві знову знепритомнів.

Коли він отямився, вже вечоріло. Тіні видовжувалися, сонце схилялося до обрію. Кліві сів і спробував поворушити руками й ногами. Начебто все було ціле.

Він звівся на одне коліно. У голові ще гуло, але здатність мислити поступово поверталась. Що ж сталося? Він згадав про аварію так, ніби це було тисячу років тому. Корабель згорів, а Кліві випав з нього і знепритомнів. Потім бачив вовка і білку.

Він невпевнено встав і роззирнувся навколо. Останнє, мабуть, йому примарилося. Якби тут справді був вовк, чи залишився б він живим?

Він глянув собі під ноги й раптом помітив зелений білячий хвіст, а трохи далі й голову.

Кліві не міг зібрати думки докупи. Отже, тут таки є вовк, і він голодний. Щоб дожити до прибуття ряту-вального корабля, доведеться з'ясувати для себе, що саме сталося і чому.

Ні та, ні інша тварина не мали очей і вух. Як же вони стежили одне за одним? За запахом? Якщо так, то чому вовкові не відразу вдалося знайти білку?

Він почув неголосне гарчання і озирнувся. Приблизно за п'ятдесят футів стояла істота, схожа на пантеру, — коричнево-жовту пантеру без очей і вух.

«Клятий звіринець», — подумав Кліві й зачаївся у високій траві. Ця планета просто не залишала часу для тривалих роздумів. Як же влаштовані тутешні тварини? За допомогою якого відчуття вони орієнтуються, не маючи зору?

Пантера побрела геть.

Кліві полегшено зітхнув. Можливо, якщо пантера не помітить його...

Щойно він подумки згадав пантеру, вона повернулася назад і рушила просто до нього.

«Чим я привернув її увагу? — запитав у себе Кліві, знову ховаючись у траві. — Вона не могла зачути мене нюхом, побачити або почути. Я вирішив не траплятися їй на шляху...»

Пантера підняла голову й знову повернула в його бік.

Кліві сяйнув раптовий здогад. Тварина, позбавлена зору й слуху, могла виявити його в єдиний спосіб.

Вона володіла чимось на кшталт телепатії!

Щоб перевірити свою теорію, Кліві подумки вимовив «пантера», ідентифікуючи це слово з твариною, яка наближалася. Пантера люто заревла. Відстань між ними швидко скорочувалася.

За кілька секунд Кліві багато зрозумів. Вовк від-стежував білку за її відчуттями, а не за власними. Білка завмерла — можливо, вимкнула всю свою жит-тєдіяльність! Вовк не відчував її — аж поки тваринка не зреагувала на нього відчуттям страху.

У такому разі, чому вовк не напав на нього, коли Кліві знепритомнів? Можливо, він тоді перестав думати — або, принаймні, перестав надсилати імпульси мозку на частоті, яку міг сприймати вовк. Мабуть, тут усе ще складніше.

Зараз головна його проблема — пантера.

Звір знову заревів. Він був уже за якихось тридцять футів, і відстань швидко скорочувалася.

Так, не думати, не думати, не думати про… Ой, думати про щось інше. Тоді, тоді… воно втратить нюх. Кліві почав згадувати своїх колишніх дівчат, усілякі подробиці своїх стосунків з ними.

Пантера зупинилася і розгублено пошкребла землю лапою.

Кліві й далі думав про різних дівчат, кораблі, планети й знову про дівчат, кораблі, про все на світі, аби не про пантеру...

Пантера наблизилася ще на п'ять футів.

Хай йому біс, як можна втриматися — не думати про щось? Ти затято думаєш про ці каміння та скелі, про різних людей, місця й речі, але твій розум уперто повертається, до… припини, згадай свою любу бабусю, старого батька-п'яницю, подумай про синці на своїй правій нозі. Можна порахувати їх? Вісім, ні, ще раз порахуй — таки вісім. А тепер поглянь, начебто випадково. Дивись, ніби не знаючи, що це, — і все одно тієї ж миті воно знову наблизилося.

Кліві зрозумів, що намагатися не думати про щось — все одно, що голіруч зупиняти лавину. Людський розум не можна загальмувати так просто, свідомими зусиллями. Для цього потрібні час і певний досвід.

У нього залишилося всього футів з п'ятнадцять, щоб навчився не думати про…

Ну, існують ігри в карти, вечірки, собаки, коти, коні, миші, вівці, вовки (геть, геть!), синці, кораблі, печери, сади, цуценята (ой, стій-стій), па… парапет, вінегрет, лазарет, мінарет, табурет, буфет, харчі, їжа, продукти, плити, поросята, потяги та п-п-п-п...

Пантера з відстані п'яти футів готувалася до стрибка. Кліві більше не міг стримувати свої думки. Раптом в останньому натхненному пориванні він мовби скрикнув подумки: «Пантера-самка!».

Звір, який напружився перед стрибком, збентежився.

Кліві зосередився на думці про пантеру-самицю. Він сам ніби став цією самицею: ну навіщо той самець її лякає? Він думав про буцімто своїх (от дідько!) дитинчат, теплу печеру, про задоволення від вдалого полювання на білок...

Тварина повільно підійшла до Кліві й вигнула спину. Він відчайдушно чіплявся подумки за віднайдений образ. Яка чудова зараз погода, який чудовий хлопчик, оцей самець, такий великий, сильний, з такими гарними величезними зубами.

Звір замуркотів!

Кліві ліг, обгорнувся уявним хвостом і ніби зібрався поспати. Самець пантери спантеличено застиг. Мабуть, таки підозрював: щось тут не так. Він коротко, глибоко загарчав, повернувся й подався геть.

Сонце тільки щойно закотилося за обрій, землю огорнули сутінки. Кліві пойняв нестримний нервовий дрож, він ледь стримував істеричний сміх. Якби пантера залишилася біля нього ще на хвильку...

Він із зусиллям опанував себе. Слід було все серйозно обдумати.

Напевно, свідомість кожної тварини можна відрізнити за чимось характерним лише для неї, подібним до найтоншого запаху. Він один у білки, інший — у вовка, ще інший — у людини. Найважливішим питанням було те, чи можна його вистежити лише тоді, коли він думає про якусь тварину? Чи через його думки випромінюється те, що можуть відчути тварини, навіть тоді, коли він думає про інші речі?

Здається, пантера відчула його, коли він подумав саме про неї. Можливо, тому, що з цим мозковим імпульсом випромінювалося щось їй не знайоме. Невідомий «запах думки» цього разу збентежив звіра.

Гаразд, побачимо, що буде далі. Пантера, мабуть, не така вже й дурна. Вона повелася на його трюк просто тому, що її вперше так розіграли.

Але подібні хитрощі можуть спрацювати лише один раз.

Кліві ліг навзнак, задивився у небо. Він був надто стомлений, щоб рухатися, все тіло боліло. Що станеться цієї ночі? Чи полюють уночі тутешні звірі? Може, ніч тут є часом такого собі перемир'я? Та ну їх усіх до дідька — білок, вовків, пантер, левів, тигрів та оленів.

Кліві поринув у сон.

Наступного ранку він, хоч як це дивно, прокинувся живим. Усе нормально.

День мав бути чудовим. Кліві у доброму гуморі подався до свого корабля.

Від Поштовика-243 залишилася купа покрученого металу, розкиданого випаленою землею. Кліві знайшов металевий прут, підняв його та заклав за ремінь поштового наплічника. Не бозна-яка грізна зброя, але й вона додала впевненості.

Корабель був знищений цілком. Кліві вирішив пошукати якоїсь їжі. Поблизу він натрапив на кілька кущів, укритих плодами. Скуштував один: трохи терпкий, та загалом приємний. Кліві досхочу по-ласував фруктами й запив їх водою зі струмка, що протікав поблизу.

Жодних тварин поки що не було видно. Хоча, хтозна, може, вони саме зараз тихцем підкрадалися до нього.

Він постарався про це не думати — ліпше пошукати сховку. Непогано було б десь пересидіти до прибуття корабля рятувальників. Кліві блукав пологими пагорбами в пошуках скелі, дерева чи печери. Але у цій не надто гостинній місцевості не траплялося нічого, крім чагарників шість футів заввишки.

Близько полудня вкрай стомлений і роздратований Кліві почав з тривогою поглядати в небо. Чому досі не видно корабля? Він розраховував, що швидкісне судно екстреної допомоги має прибути не пізніше, ніж наступного дня по аварії.

Якщо поштмейстер скерував його правильно.

Нарешті Кліві щось помітив у небі. Придивився, й серце шалено закалатало. Матінко Земле!

Це був величезний птах. Він повільно кружляв над головою в людини, розправивши гігантські крила, то спустився нижче, то знову злітав у височінь, поки нарешті полетів геть.

Він дивовижно нагадував хижого птаха, що харчується падлом.

Кліві поплентався далі й уже наступної миті наскочив на чотирьох сліпих вовків.

Це стало відповіддю на головне запитання. Його таки можна вистежити за характерним «запахом думки». Вочевидь звірі цієї планети відчули, що ця істота не настільки чужа, щоб її не можна було з'їсти.

Вовки обережно наближалися. Кліві спробував застосувати той самий прийом, що й учора. Дістав з-за паска металевий прут і подумав про себе як про вов-чицю: буцімто вона шукає своїх дитинчат. Чи не допоможе їх знайти котрийсь із вас, панове? Вони були десь тут лише кілька хвилин тому. Один зелений, другий рябенький, третій…

Мабуть, у сліпих вовків не буває рябеньких вовченят. Один з них стрибнув до Кліві.

Кліві навідліг уперіщив його залізним прутом, і вовк відскочив.

Звірі зімкнулися плечем до плеча й приготувалися до нападу.

Відчайдушним зусиллям думки Кліві намагався навіяти їм, що його взагалі нема на світі. Нічого не виходило. Вовки наступали.

Кліві згадав про пантеру. Уявив себе пантерою, великою, сильною пантерою — і вона була не від того, щоб гарненько пообідати вовком.

Це зупинило звірів. Вони занепокоєно заметляли хвостами, але не відступили.

Кліві заревів, почав гребти землю ногою, потім рушив вперед. Вовки позадкували, але один таки прослизнув у тил.

Кліві рухався боком, намагаючись уникнути оточення. Здається, вовки не надто йому повірили. Мабуть, пантера з нього вийшла така собі. Хижаки припинили відступ.

Один хижак чигав ззаду, решта стояли перед Кліві. Із заслиненої пащі кожного звисав язик. Кліві люто заревів, розмахуючи прутом. Один звір кинувся навтьоки, але той, що встиг зайти ззаду, стрибнув, вчепився в поштовий наплічник і звалив Кліві з ніг.

Коли вовки накинулись всією зграєю, Кліві знову осяяло натхнення. Він уявив себе змією, стрімкою, зі смертоносними отруйними зубами, готовою блискавично вражати ворогів.

Хижаки миттю відскочили. Кліві зашипів і вигнув шию так, ніби вона позбавлена кісток. Вовки сердито гарчали, але бажання нападати не виказували.

І тут Кліві схибив. Він знав, що слід уперто й нахабно дотримуватися обраного образу. Але тіло не підкорилося йому. Він не витримав, мимоволі зірвався на рівні й кинувся навтьоки.

Вовки погналися за ним. Кліві бачив, як у небі кружляють грифи, сподіваючись на поживу. Він опанував себе й знову спробував стати змією, але вовки не зупинилися.

Мисливці на падло підказали йому нову ідею. Кожен космонавт знає, який вигляд має земля, коли на неї дивляться з висоти. Кліві вирішив стати птахом. Уявив, як злітає в небо, стає на крило, підіймається вище, пливе в повітрі, вдивляючись у зеленавий простір, що розгортається під ним унизу.

Вовки знову розгубилися, закружляли по колу, час від часу підстрибуючи вгору. Кліві, кружляючи, злітав щораз вище, водночас повільно задкуючи.

Поки вдалося нарешті позбутися вовків, уже звечоріло. Кліві був украй виснажений. Йому вдалося прожити ще один день. Але вочевидь кожен такий гамбіт може спрацювати лише один раз. Що ж йому доведеться вигадувати завтра, якщо рятувальники ще затримаються?

Він довго не міг заснути, в темряві дивився у нічне небо. Але бачив там самі лишень зірки, а вухо час від часу вловлювало то вовче гарчання, то ревіння пантери. Звірам снився сніданок.

Ранок настав швидко. Сон не відновив сили: Кліві прокинувся таким само втомленим, яким був увечері. Він лежав і пасивно очікував.

Де подівся рятувальний корабель? У них було достатньо часу. Чому ж вони досі не прибули? Якщо затримаються ще трохи, пантера...

Про це не можна було думати. Праворуч він почув гарчання.

Кліві вирішив відійти подалі від джерела звуку. Краще вже мати справу з вовками…

Про це теж не слід було думати, бо відразу до ревіння пантери приєдналося вовче виття.

Кліві побачив пантеру й кількох вовків, що підступали з іншого боку. Сяйнула миттєва думка: він зможе дати цьому раду. Якби вовки напали на пантеру, або навпаки, він міг би накивати п'ятами...

Але всі хижаки цікавилися виключно ним. З якого дива їм битися одне з одним, коли він стоїть тут, випромінюючи навколо свої страх і безпорадність, і вони все це відчувають?

Пантера наближалася. Вовки залишалися осторонь, мабуть, сподіваючись вдовольнитися рештками. Кліві спробував знову ввімкнути птаха, але пантера, якусь мить провагавшись, знову рушила до нього.

Кліві позадкував у бік вовків. Якби ж можна було на щось видертися! Хоч би тут стирчала скеля чи росло високе дерево...

Але ж залишалися ще чагарники! Відчай додав йому дивовижної винахідливості. Кліві уявив себе кущем. Він і гадки не мав, про що мають думати кущі, але старався щосили.

Тепер він цвіте. Одна гілка в нього зламана після останньої бурі. Та загалом він — доволі гарненький кущик.

Кінчиком гілочки він відчув, що вовки зупинилися. Пантера обійшла його, понюхала і відвернулась.

Справді, думав він, кому заманеться гризти куща? Я, мабуть, здався тобі чимось іншим, але насправді я просто кущ. Ти ж не хочеш зжувати жмут листя?

Ще, не дай Боже, зламаєш зуба на моїх гілках. Хто коли чув, щоб пантери гризли кущі? Я — кущик. Запитай у моєї мами. Вона також кущ. Ми всі були кущами, ще з кам'яновугільного періоду.

Пантера не виявляла жодних ознак агресії. Але й не збиралася йти геть. Кліві не знав, скільки йому вдасться протриматися. Про що ж думати далі? Про красу весни? Про гніздо дроздів у своєму волоссі?

На його плече сіла маленька пташка.

«Тільки тебе й бракувало! — подумав Кліві. — Вона також має мене за кущ і збирається звити гніздечко в моїх гілках. Ну що ж, чудово. Інші кущі ще й заздритимуть».

Пташка легенько дзьобнула Кліві у шию.

«Обережніше, — подумав Кліві. — Ти ж не збираєшся псувати кущ, який дає тобі притулок?»

Пташка дзьобнула знову. Далі міцно вчепилася кігтиками й почала довбати шию Кліві з швидкістю відбійного молотка.

«Та де ж ти взявся, клятий дятел?» — подумав Кліві, намагаючись не вийти з образу куща. Тут він зауважив, що пантера виказує ознаки неспокою. По тому, як пташка разів із п'ятнадцять боляче клюнула його в шию, Кліві не стерпів. Він згріб нещасного птаха у жменю й пожбурив його у пантеру.

Звір хотів схопити пташку зубами, але не встиг. Розгніваний дятел, не розуміючи, що коїться, облетів навкруг голови Кліві й подався шукати спокійнішого куща.

Кліві знову вдав кущ, але тепер це вже не спрацювало. Пантера вдарила його лапою. Кліві зірвався з місця, але перечепився об вовка й сторчголов покотився по землі. Пантера заревла над самісіньким вухом, і Кліві зрозумів, що ось тепер він уже труп.

І тут пантера чомусь завагалася.

Тоді Кліві перевтілився в труп аж до кінчиків пальців. Він був мертвий уже багато днів, навіть тижнів. З нього давно стекла кров. Його тіло розклалося. Все, що від нього залишилося — суцільна гнилизна. Жодна нормальна тварина не доторкнеться до нього, хоч би якою голодною вона була.

Пантера, здавалося, з цим погодилась і відійшла. Голодні вовки завили, але також відступили.

Кліві подовжив термін свого гниття ще на кілька днів. Він повністю зосередився на думці про власну непридатність для їжі, про свою огидність. Ці думки виявилися достатньо переконливими, адже він і справді не міг повірити, що хтось може його їсти.

Пантера поволі відступала, слідом подалися й вовки. Він був врятований! Він міг би хоч усе життя залишатися трупом, якщо це необхідно...

І раптом Кліві справді відчув запах гнилого м'яса. Озирнувся й побачив біля себе величезного птаха, схожого на земного грифа.

Кліві ледь не заплакав. А з цим як упоратися? Повільно переступаючи лапами, птах рушив до нього. Кліві підхопився й відштовхнув грифа ногою. Якщо його хтось і має з'їсти, то все-таки у жодному разі не гриф.

І негайно повернулася пантера. Здавалося, що на її сліпій морді застиг вираз розчарування й гніву. Кліві замахнувся своїм металевим прутом. Якби ж тут було дерево, щоб на нього видертися, якби він мав пістолет, щоб стріляти, чи хоч смолоскип, аби відігнати тварин вогнем...

Кліві миттю збагнув, що знайшов рішення. Він спалахнув вогнем просто в морду пантері, й вона з виттям відскочила. Кліві швидко закрутився на всі боки, пожираючи суху траву, охоплюючи полум'ям чагарники.

Пантера з вовками кинулися навтьоки.

Тепер він справді взяв гору! Як це від початку не згадав, що всі тварини відчувають глибокий, інстинктивний жах перед вогнем. Господи, він повинен стати найбільшою пожежею, яка будь-коли траплялася тут!

Легкий вітерець підхопив, роздмухав його вогонь і покотив ґрунтом. Білки вискакували з кущів і мчали геть від нього. Зграї птахів злітали в небо, пантери, вовки й інші тварини бігли всі вкупі, забувши про мисливський інстинкт, безтямно рятуючись від вогню!

Кліві почав усвідомлювати, що став справжнім телепатом. Із заплющеними очима він міг бачити, відчувати, що відбувається навколо. Він ревів і полум'ям просувався, розганяючи всіх перед собою, відчував їхній страх.

Саме так і мало статися. Хіба людина не завжди була господарем світу завдяки своїй здатності до пристосування й розвиненому інтелекту? Так сталося й цього разу. Пишаючись собою, він перестрибнув вузький струмок за три милі від місця, де почалася пожежа, запалив зарості кущів, спалахнув, розгорівся...

І раптом відчув першу краплю води.

Він і далі горів, але за однією краплею впало п'ять, потім п'ятнадцять, потім п'ятсот. Вода заливала його. Його паливо — трава та чагарники — швидко просякли водою.

Він вичерпався.

«Це просто несправедливо», — думав Кліві.

Насправді він мав перемогти. Він грав з цією планетою за її правилами і переміг її — лише для того, щоби звичайне природне явище все зіпсувало.

Тварини потроху почали повертатися.

Дощ перейшов у зливу. Останній спалах полум'я Кліві згас. Він зітхнув і знепритомнів.

— ... до біса гарна робота. Ти зберіг пошту, а це значить, що ти гарний поштар. Можливо, заслуговуєш на медаль.

Кліві розплющив очі. Поштмейстер стояв над ним, згорда всміхаючись. Кліві лежав на ліжку, над головою бачив вигнуті металеві стіни.

Він був на рятувальному кораблі.

— Що сталося? — пробурмотів він.

— Ми забрали тебе вчасно, — сказав поштмейстер. — Але ліпше тобі не рухатися поки що. Ми ледь устигли.

Кліві відчув, як корабель злітає, і зрозумів, що вони залишають планету 3-М-22.

Він докульгав до ілюмінатора й подивився на зелений простір унизу.

— Ще трохи — й було б уже запізно, — вів далі поштмейстер, який стояв поряд і теж дивився вниз. — Ми задіяли систему гасіння саме вчасно. Ти стояв посеред найжахливішої пожежі, яку мені доводилося будь-коли бачити.

Вигляд незайманого зеленого краєвиду внизу вселив поштмейстерові раптовий сумнів. Він ще раз визирнув у ілюмінатор, і вираз його обличчя нагадав Кліві одурену пантеру.

— Слухай, а як же тебе не зачепило полум'я?