Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок

Необхідна річ

Річард Грегор сидів за своїм столом у трохи занедбаному офісі компанії «ААА Головна міжпланетна служба дезактивації», вкотре переглядаючи список з 2305 найменувань різних предметів, і намагався згадати, чи нічого не пропустив.

Захисний крем проти радіації? Вакуумна запальничка? Набір для очищення води? Начебто все є.

Він позіхнув і глянув на годинник. Арнольд, його партнер, мав зараз повернутися: саме пішов замовляти всі ті 2305 речей і стежити за тим, як їх доправлятимуть на борт космічного корабля. За кілька годин «AAA Головна» мала вирушити на чергове завдання.

Але чи врахували вони все найнеобхідніше? Космічний корабель — ніби самотній острів у просторі, що мусить сам забезпечувати свою життєдіяльність. Якщо на Дементії ІІ скінчиться квасоля — там нема крамниці для поповнення запасів. Жоден ремонтний сервіс не поквапиться туди на допомогу, якщо згорить ізоляційна оболонка головного двигуна. Потріб-но мати на борту запасну ізоляцію, інструменти для її заміни та інструкцію щодо виконання ремонтних робіт. Космос надто великий, щоб можна було за кожної пригоди розраховувати на рятувальну операцію.

Екстрактор кисню? Сигарети? «Це нагадує перелік асортименту товарів у супермаркеті», — подумав Грегор.

Він відсунув список убік, дістав пошарпані карти й почав розкладати складний пасьянс, який сам і вигадав.

За кілька хвилин у офіс повернувся безтурботний Арнольд.

Грегор підозріливо глянув на партнера. Коли низенький хімік заходив отак бадьоро, аж підстрибом, а його кругле обличчя випромінювало щастя, це зазвичай віщувало проблеми для «AAA Головної».

— Ти все купив? — стривожився Грегор.

— Я зробив дещо ліпше, — гордовито повідомив Арнольд.

— Запуск має відбутися…

— І він таки відбудеться, — Арнольд примостився на краєчок столу. — Я просто заощадив нам значну суму.

— Тільки не це, — зітхнув Грегор. — І як же саме?

— Подумай, — Арнольд був у захваті, — просто спробуй підрахувати, скільки зайвих витрат на оснащення кожної звичайнісінької експедиції. Ми закуповуємо 2305 предметів, які нам буцімто можуть знадобитися. Вага корисного вантажу обмежується, наша житлова площа звужується через речі, які ніколи не використовуються.

— За винятком одного-двох разів, — нагадав Грегор, — коли вони врятували нам життя.

— Я це врахував, — відповів Арнольд. — Я ретельно вивчив проблему, й мені вдалося значно скороти-ти список. Пощастило: я знайшов одну річ, справді необхідну в експедиції. Незамінну річ.

Грегор підвівся і з висоти свого зросту глянув на партнера. Безліч різноманітних здогадів вихором закружляли у його думках, і він із зусиллям опанував себе.

— Арнольде, — мовив він, — не знаю, що ти накоїв. Та ліпше для тебе, якщо ці 2305 предметів опиняться на борту, і то якнайшвидше.

— Це неможливо, — з нервовим смішком заперечив Арнольд, — я витратив усі гроші. Проте ця штука цілком окупиться.

— Яка ще штука?

— Це справді дуже потрібна річ. Прийдемо на корабель, і я покажу її тобі.

Грегор не зміг витягти з нього більше жодного слова. Арнольд таємниче посміхався весь час, поки вони їхали до космопорту Кеннеді. Їхній корабель, запланований до зльоту за кілька годин, уже стояв на стартовій позиції.

Арнольд хвалькуватим жестом відчинив люк.

— Можеш заходити й дивитися! — крикнув він. — Ось мрія всіх експедицій.

Грегор увійшов у корабель і побачив якусь велику фантастичну з вигляду машину, що зусібіч блищала циферблатами, лампочками та індикаторами.

— Що воно таке? — поцікавився Грегор.

— Гарна, чи не так? — Арнольд лагідно погладив машину. — Її тримав у себе Джо, міжзоряний лахмітник. Я виманив у нього це диво за безцінь.

Грегор відразу все зрозумів. Раніше він уже мав справу з міжзоряним лахмітником Джо, й завжди це закінчувалося швидкою катастрофою. Пристрої Джо таки працювали, інша річ — як саме та як довго.

Грегор суворо виголосив:

— Жоден прилад Джо не злетить більше зі мною в космос. Можливо, нам вдасться продати це на металобрухт.

Він роззирнувся навколо в пошуках достатньо замашної залізяки, щоб розтрощити пристрій.

— Зажди, — попросив його Арнольд, — дай я хоч покажу її тобі в роботі. Візьмімо таку ситуацію. Ми знаходимося в глибокому космосі. Головний двигун вийшов з ладу. Під час огляду ми виявили, що відкрутилася дюралева гайка на третій шестерні. Ми не можемо знайти цю гайку. Що ми маємо робити?

— Беремо нову гайку з 2305-ти предметів, які спакували на випадок подібної надзвичайної ситуації, — відповів Грегор.

— Та от біда! Ти не включив до списку дюралевих гайок на чверть дюйма! — переможно виголосив Арнольд. — Я перевіряв. І що ж тоді?

— Ну, не знаю, — протягнув Грегор. — А ти що пропонуєш?

Арнольд підійшов до машини й натиснув кнопку. Голосно й чітко промовив:

— Дюралева гайка, діаметр чверть дюйма.

Машина неголосно загула. Лампочки замиготіли. Панель відсунулася, відкриваючи блискучу, щойно виготовлену дюралеву гайку.

— Ось що ми робитимемо у подібних випадках, — сказав Арнольд.

— Так, добре, — кивнув не надто вражений Грегор, — вона виробляє гайки. Що ще вона може робити?

Арнольд знову натиснув кнопку.

— Фунт свіжих креветок.

Коли панель відсунулася, вони побачили й це.

— Треба було замовити чищених, — сказав Арнольд.

Він натиснув кнопку.

— Графітовий стрижень, чотири фути завдовжки з діаметром два дюйми.

Цього разу панель відкрилася ширше, щоб зміг пройти стрижень.

— Що ще вона може виготовити? — поцікавився Грегор.

— А чого б ти забажав? — посміхнувся Арнольд. — Тигреня? Карбюратор моделі А? Лампочку на двадцять п'ять ватт? Жуйку?

— Ти маєш на увазі, що вона може все? — не міг повірити Грегор.

— Геть усе на світі. Це Конфігуратор. Хочеш — спробуй сам.

Грегор спробував і швидко отримав пінту прісної води, наручного годинника та банку соусу.

— Ну-ну, — тільки й спромігся вимовити він.

— Тепер ти зрозумів, що я мав на увазі? Хіба це не ліпше, ніж перти з собою 2305 предметів? Чи не простіше і розумніше виготовляти все тоді, коли це потрібно?

— Та воно наче й добре, — зітхнув Грегор, — але...

— Але що?

Грегор похитав головою. Справді — що? Ніби не було до чого прискіпатися. Просто його досвід підказував, що жодні мудровані пристрої ніколи не виявляються такими корисними, надійними та безвідмовними, якими видаються на перший погляд.

Він трохи подумав і знову натиснув кнопку.

— Транзистор серії GE 1324E.

Машина загула, панель відсунулася. Перед ним з'явився крихітний транзистор.

— Здається, вона справді працює дуже добре, — мусив визнати Грегор. — А що ти там робиш?

— Чищу креветки, — озвався Арнольд.

Поки партнери ласували чудовими креветками, надійшов дозвіл на старт. За годину корабель був уже в космосі.

Вони прямували на Деннет IV, планету середнього розміру в зоряному скупченні Сикофакс. Деннет була доволі спекотною, вкритою хмарами, родючою планетою і мала тільки один серйозний недолік — там випадало забагато дощів. На Деннеті зливи періщили майже безперервно, а коли не було дощу, то він мав от-от піти.

Упоратися з цим було не складно. Основними прийомами контролю клімату всі володіли доволі добре, адже від подібних труднощів страждали багато світів. «AAA Головній» знадобиться всього кілька днів, щоб зупинити безперервний дощ і змінити погоду.

Подорож минула без жодних пригод, і партнери побачили Деннет. Арнольд вимкнув автопілот і провів корабель крізь товстий шар хмар. Приблизно милю вони рухалися в сивій пелені туману. Нарешті побачили вершини гір. Арнольд знайшов пласку сіру рівнину без ознак рослинності.

— Незвичний колір ландшафту, —зауважив Грегор.

Арнольд кивнув. Він зайшов на посадку, вправно зробив коло, вирівняв корабель, обережно знизився, втримуючи рівновагу, і вимкнув двигун.

«Цікаво, чому тут немає рослинності», — подумав Грегор.

За хвилину він усе зрозумів. Корабель на секунду завис, а далі провалився у те, що здавалося «рівниною», і пролетів ще вісім футів, поки гепнувся на поверхню планети.

Вони прийняли за рівнину надзвичайно щільний туман, можливий лише на Деннеті.

Мандрівники поквапливо відстібнули паски безпеки й перевірили зуби, кістки та зв'язки. Переконалися, що з ними все гаразд, і взялися перевіряти корабель.

Для нещасного старенького космічного апарата пригода скінчилася не так вдало. Радіо та автопілот цілком вийшли з ладу. Погнулися десять пластин на кормовій частині, і, найгірше — виявилися пошкодженими деякі вразливі деталі пристрою керування напрямком руху.

— Нам ще й пощастило, — підсумував Арнольд.

— Могло бути й гірше, — погодився Грегор, вдивляючись у туман, — але наступного разу, прошу, ліпше сідай на автопілоті.

— Я навіть радий, що так сталося, — заявив Арнольд. — Тепер ти побачиш, як Конфігуратор нас рятуватиме. Негайно берімося до роботи.

Вони записали всі пошкоджені деталі. Арнольд підійшов до Конфігуратора, натиснув кнопку і сказав:

— Пластина зовнішньої обшивки корабля, площа п'ять дюймів, товщина півдюйма, сталевий сплав 342.

Машина миттю виготовила замовлення.

— Нам потрібен десяток таких, — нагадав Грегор.

— Знаю, — Арнольд знову натиснув кнопку. — Ще одна.

Машина ніяк не реагувала.

— Напевне, треба повторити команду цілком, — припустив Арнольд.

Він знову натиснув кнопку і повторив:

— Пластина зовнішньої обшивки корабля, площа п'ять дюймів, товщина півдюйма, сталевий сплав 342.

Машина не працювала.

— Дивно, — знизав плечима Арнольд.

— Ще б пак, — Грегор відчув неприємний холод десь у животі.

Арнольд спробував знову, й знову марно. Він подумав, потім натиснув кнопку й сказав:

— Пластмасовий чайник.

Машина видала чайник з яскраво-синього пластику.

— Ще один, — сказав Арнольд. Коли Конфігура-тор жодним чином не зреагував, він попросив воскового олівця. Машина видала восковий олівець.

— Ще один восковий олівець, — скомандував Арнольд.

Машина не працювала.

— Цікаво, — сказав Арнольд. — Я мав би передбачити подібну можливість.

— Яку можливість?

— Мабуть, Конфігуратор може виготовити що завгодно, — пояснив Арнольд, — але тільки один раз.

Він спробував знову — машина виготовляла різні речі, але тільки в одному примірнику.

— Просто чудово, — розвів руками Грегор. — Нам потрібно ще дев'ять пластин. І для пристрою керування напрямком руху знадобиться чотири однакові деталі. Що робитимемо?

— Та щось придумаємо, — оптимістично відгукнувся Арнольд.

— Сподіваюся, — пробурчав Грегор.

Задощило. Партнери обміркували ситуацію.

— У мене єдине пояснення, — озвався Арнольд за кілька годин. — Тут задіяний принцип задоволення.

— Та невже? — гмикнув Грегор. Він дрімав, заколисаний стукотінням крапель по обшивці корабля.

— Ця машина вочевидь наділена чимось на кшталт інтелекту, — вголос міркував Арнольд, — адже вона отримує наказ, переводить його в команди для певних дій і виготовляє речі згідно з програмою, закладеною в її пам'ять.

— Ну виготовляє, — зітхнув Грегор, — але ж тільки один раз.

— Так. А чому тільки один раз? Це і є ключем до вирішення наших проблем. Гадаю, ідеться про самообмеження, причина якого — потреба задоволення. Ну, можливо, чогось схожого на задоволення.

— Я щось не дуже тебе розумію, — похитав головою Грегор.

— Сам подумай. Конструктори не програмували б машину на такі обмеження. Єдине можливе пояснення ось яке: аж така складна машина може набувати майже людських рис. Від виготовлення нової речі вона отримує приблизно таке саме задоволення, як і людина. Але тільки від виготовлення речі, справді нової для неї. Після цього Конфігуратору хочеться виготовляти вже щось інше.

Грегор крізь сон байдуже слухав Арнольдове патякання.

— Реалізації власного потенціалу — ось чого прагне машина. Найбільше Конфігуратор бажає створювати все, що тільки можливо. З його точки зору повторення того, що вже одного разу виготовлене, — марнування часу.

— Такої нісенітниці я ще зроду не чув, — нарешті озвався Грегор, — але якщо все й справді так, то що ж із цим робити?

— Гадки не маю, — розвів руками Арнольд.

— Ну, так я й знав.

На вечерю цього разу Конфігуратор приготував цілком пристойний ростбіф, на десерт був яблучний пиріг по-конфігураторському та гострий сир. Настрій приятелів після вечері значно покращав.

— Заміна, — мовив нарешті Грегор, викуривши сигару від Конфігуратора, — ось що нам доведеться спробувати. Ми можемо використовувати для пластин не лише сплав 342. Є багато матеріалів, які можуть витримати космічну подорож.

Конфігуратора не вдалося спокусити виготовленням пластини з заліза або феросплавів. Приятелі попросили в машини й отримали бронзову пластину. Далі вона відмовилася виготовляти пластини з міді чи олова, зате погодилася на створення алюмінієвої, кадмієвої, платинової, золотої та срібної пластин. Вольфрамова була винятковою рідкістю, тож Арнольда зацікавило, як машина взагалі змогла її вилити з цього металу. На плутоній Грегор наклав вето, і, таким чином, були використані майже всі придатні метали. Арнольдові сяйнула ідея: зробити одну пластину з надміцної кераміки. Останню пластину виготовили з чистого цинку.

Звичайно, благородні метали мають властивість плавитися за високої температури, але за належного охолодження вони могли б якось протриматися до Землі. Загалом, приятелі цієї ночі добре попрацювали, а наостанок випили по келиху чудового, ледь маслянистого сухого хересу.

Наступного дня вони закріпили пластини й оглянули свою роботу. Задня частина корабля нагадувала ковдру з клаптиків.

— Непогано, як на мене, — сказав Арнольд.

— Сподіваюся, все це якось протримається до Землі, — зітхнув Грегор. — Тепер перейдемо до деталей пристрою керування напрямком руху.

Але виявилося, що цю проблему вирішити не так легко. Вийшли з ладу чотири однакові деталі — крихкі пристрої високої точності, виготовлені зі скла та дротів. Жодна заміна у цьому випадку була неможлива.

Машина без затримки виготовила першу деталь. Але на цьому все й скінчилося. Приятелі почувалися огидно.

— Маєш якісь ідеї? — звернувся Грегор до Арнольда.

— Давай поки що пообідаємо.

Вони вирішили, що тепер непогано смакував би салат з омарів, тож замовили його. Конфігуратор хвильку погудів, але нічого не видав.

— А зараз що йому не так? — розгубився Грегор.

— От цього я й боявся, — зітхнув Арнольд.

— Чого ти боявся? Адже раніше ми не просили омара.

— Омара — ні, — сказав Арнольд. — Але ми замовляли креветки. І те, й інше належить до ракоподібних. Швидше за все, Конфігуратор розрізняє класи об'єктів.

— Тоді ліпше відкриймо якісь консерви, — вирішив Грегор.

Арнольд знічено посміхнувся.

— Ну, — пробурмотів він, — коли я купив Конфі-гуратора, гадав, що нам більше не доведеться дбати про їжу, і…

— Консервів немає?

— Та нема…

Вони повернулися до машини й замовили по черзі лосося, форелі, тунця — все марно. Тоді спробували попросити смаженої свинини, баранячу ногу, телятини. Нічого не вийшло.

— Мабуть, наш ростбіф минулого вечора представляв усі можливі страви із м'яса ссавців, — сказав Арнольд. — Цікаво. Можемо розробити теорію класифікації…

— Вмираючи з голоду, — пробурчав Грегор. Він замовив смажену курку, і Конфігуратор приготував її без жодних вагань.

— Еврика! — вигукнув Арнольд.

— От дідько! — похопився Грегор. — Треба було попросити індичку.

Дощ і далі заливав Деннет, туман стелився строкатою латаною кормою космічного корабля. Арнольд узявся до якихось складних розрахунків на логарифмічній лінійці. Грегор допив сухий херес, без жодного успіху спробував замовити ящик віскі й почав розкладати пасьянс.

Вони скромно повечеряли залишками курятини. По вечері Арнольд завершив свої розрахунки.

— Це має спрацювати, — виголосив він.

— Що саме?

— Принцип задоволення, — Арнольд підвівся й почав ходити каютою. — Ця машина має майже людські риси. Звичайно, вона здатна й навчатися. Сподіваюся, ми зможемо навчити її отримувати задоволення від багаторазового виготовлення однієї і тієї самої речі. А саме — потрібних нам деталей.

— Що ж, спробуймо, — погодився Грегор.

До пізнього вечора вони розмовляли з машиною. Арнольд переконував її в тому, що від повторення можна отримати величезну насолоду. Грегор розповідав про глибоке естетичне задоволення віл виробництва такої високохудожньої речі, як деталь пристрою керування напрямком, особливо якщо його виготовити кілька разів, і кожна деталь буде точною і досконалою копією іншої. Арнольд створював ліричні пісні про гострі відчуття, творчий трепет у процесі виготовлення безлічі однакових предметів. Знову й знову ті самі деталі, виготовлені з того самого матеріалу, що з'являються з однаковою швидкістю. Найвищий екстаз! Грегор розвивав красиву філософську концепцію, яка, на його думку, цілком відповідала своєрідним здібностям машини. Концепція полягала у тому, що повторення (на противагу простому створенню) наближає до стану ентропії, а це і є досконалість.

Клацання та спалахи лампочок свідчили про те, що Конфігуратор слухає. І коли настав звичайний для Деннета вологий блідий світанок, Арнольд натиснув кнопку і дав команду виготовити деталь для пристрою керування.

Машина вагалася. Індикатори невпевнено мерехтіли, тривав процес прийняття рішення. Кожен спалах свідчив про невизначеність.

У машині ще раз щось клацнуло. Панель відійшла. Вони побачили ще один примірник потрібної деталі!

— Ура! — закричав Грегор і ляснув Арнольда по спині. Він швидко знову повторив наказ. Але цього разу Конфігуратор гучно й виразно загудів і нічого не видав.

Грегор спробував ще раз. Але не дочекався від машини жодної реакції. Вона більше нічого не виготовляла.

— Що знову не так? — дратувався Грегор.

— Усе зрозуміло, — сумно сказав Арнольд. — Вона вирішила спробувати повторитися, аби перевірити, чи справді це їй сподобається. Спробувала і вирішила, що ні — не подобається.

— Машина, яка не любить повторюватися! — застогнав Грегор. — Це просто не по-людському!

— Та навпаки, — розпачливо мовив Арнольд, — аж надто по-людському.

Час було вечеряти, й приятелям довелося вигадувати продукти, які Конфігуратор міг погодитися створити для них. Без проблем отримали овочеву страву, але вона здалася не надто поживною. Машина виготовила хлібину, пиріг давати відмовилася.

Молочного їх теж позбавили, мабуть, тому, що вже одного разу був сир. Нарешті, по годині спроб і помилок, Конфігуратор видав їм фунт китового стейка, очевидно, засумнівавшись, до якої категорії слід відносити кита.

Грегор повернувся до роботи з наміром збудити радість повторення в рецепторах машини. Постійне гудіння і хаотичні спалахи лампочок свідчили, що Конфігуратор досі слухає.

Арнольд, озброєний посібниками, розробляв власний план дій.

За кілька годин він підскочив з переможним вигуком.

— Я знав, що знайду його!

Грегор обернувся до нього:

— Що саме?

— Замінник пристрою керування напрямком! — він тицьнув книгу Грегору до носа.

— Подивися. Учений на Веднері II винайшов це п'ятдесят років тому. Воно не відповідає сучасним стандартам, але працюватиме. І підійде для нашого корабля.

— А з чого цей пристрій виготовляється ? — стурбувався Грегор.

— Ліпше годі й придумати. Безпрограшний варіант! Він виготовляється з гуми!

Арнольд похапцем натиснув кнопку Конфігурато-ра й прочитав опис пристрою.

Жодної реакції.

— Ти повинен виготовити пристрій з Веднеру! — кричав Арнольд машині. —Інакше порушиш власні принципи!

Він знову натиснув кнопку і, якомога чіткіше вимовляючи кожне слово, знову прочитав опис.

Нічого не сталося.

У Грегора раптом виникла жахлива підозра. Він обійшов Конфігуратор, побачив на його задній панелі саме те, чого боявся, й показав Арнольду.

Там була прикріплена табличка виробника: «Кон-фігуратор 3-го класу . Виготовлено у Веднерській лабораторії, Веднер II».

— Отже, його вже використовували для цього, — здогадався Арнольд.

Грегор промовчав. А що тут скажеш?

Всередині корабля обшивка почала вкриватися цвіллю, зовні на кормі з'явилася іржа. Машина так само слухала проповіді приятелів про красу і велич повторення, але жодним чином не реагувала.

Виникла проблема з їжею. Фрукти відпали через яблучний пиріг, так само, як і будь-яке м'ясо, риба, молочні продукти й крупи. Нарешті вони змогли пообідати жаб'ячими лапками, запеченими за старим китайським рецептом кониками та філе ігуани. Тепер, коли вже споживали ящірок, комах і земноводних, харчування за допомогою машини виключалося.

Обоє почувалися вкрай знеможеними. Довгобразе обличчя Грегора витяглося дужче. Арнольд знайшов у своєму волоссі сліди цвілі. Надворі безперервно дощило, краплі стукали в ілюмінатори, й далі заливаючи просочений вологою ґрунт. Космічний корабель почав осідати під власною вагою.

Наступного разу, коли приятелі зголодніли, вже не змогли пригадати нічого їстівного.

І тут Грегорові сяйнула нова ідея.

Він старанно її обміркував. Ще одна невдача призвела б до остаточної зневіри й занепадницького настрою. Але мізерний шанс ще залишався й варто було спробувати.

Він повільно підійшов до Конфігуратора. Арнольд аж налякався, бо очі Грегора палали диким вогнем.

— Грегоре! Що ти збираєшся робити?

— Я збираюся дати цьому одороблу ще одну останню команду, — хрипко відповів Грегор. Тремтячою рукою натиснув кнопку й прошепотів своє прохання.

Якусь мить нічого не відбувалося. Раптом Арнольд крикнув:

— Назад!

Машина затремтіла, затрусилася, стрілки індикаторів почали сіпатися, лампочки замерехтіли. Індикатори тепла та енергії з червоного кольору на шкалі перейшли до фіолетового.

— Що ти наказав їй виготовити? — запитав Арнольд.

— Я не абищо замовив, — сказав Грегор. — Я наказав їй відтворити саму себе!

Конфігуратор конвульсивно здригнувся й випустив хмару чорного диму. Приятелі закашлялися, задихаючись.

Коли дим розвіявся, Конфігуратор залишався на місці, фарба на ньому полущилася, деякі індикатори вийшли з ладу. А поряд із ним, виблискуючи свіжим мастилом, стояв його двійник.

— У тебе вийшло! — закричав Арнольд. — Ти нас врятував!

— Навіть більше, — озвався стомлений, але задоволений Грегор. — Я зробив нас багатими. Він повернувся до нового Конфігуратора, натиснув кнопку й вигукнув:

— Відтворити самого себе!

За тиждень Арнольд та Грегор завершили свою роботу на Деннеті й із трьома Конфігураторами повернулися в космопорт Кеннеді. Відразу після посадки Арнольд залишив корабель і найняв таксі. Поїхав спочатку на Канал-стріт, потім до середмістя Нью-Йорка. Справи забрали у нього небагато часу, й за кілька годин він повернувся на корабель.

— Усе гаразд, — повідомив він Грегору, — я зв'язався з кількома різними ювелірами. Можемо збути зо двадцять великих каменів без помітного впливу на ринок. Після цього, думаю, нам доведеться деякий час займатися платиною, а потім… Що сталося?

Грегор здавався стривоженим.

— Ти нічого не помічаєш?

— Ну? — Арнольд оглянув каюту, Грегора й Кон-фігуратори. У каюті їх було вже не три, а чотири.

— Ти наказав їм відтворити ще одного? — запитав Арнольд. — Нічого страшного. Накажи їм, щоб виготовили по одному діаманту…

— До тебе ще не дійшло? — скрушно похитав головою Грегор. — Дивися.

Він натиснув кнопку на одному Конфігураторі й сказав:

— Діамант.

Конфігуратор затремтів.

— Це все ти зі своїм бісовим принципом задоволення, — дорікнув Грегор. — Ось тобі й повторення! У цих клятих машин від задоволення просто зірвало дах.

Машина затрусилася всім своїм корпусом і видала… Новий Конфігуратор.