Пісні далекої Землі

4. Сигнал тривоги

Ніхто не почув перших ударів дзвону, який бив на сполох, провіщаючи смерть Землі, — навіть ті вчені, що зробили це фатальне відкриття глибоко в підземеллі, в покинутій золотій шахті десь у штаті Колорадо.

То був дуже сміливий експеримент, незбагненний аж до середини двадцятого століття. Як тільки відкрили нейтрино, вчені швидко зрозуміли, що мають тепер нове вікно у Всесвіт. Частинку з такою проникаючою здатністю, що пройти крізь планету було для неї не важче, ніж світлу крізь скло, можна використати для того, щоб зазирнути в саме нутро зірок.

І особливо однієї зірки — Сонця. Астрофізики вважали, що знають, які реакції керують енергетичним вогнищем Сонця, а врешті-решт і життям на Землі. В умовах неймовірних температур і тиску в сонячних надрах відбувався ядерний синтез водню в гелій, і результатом ланцюга реакцій було вивільнення величезних запасів енергії. А як побічного продукту — також і випадкових нейтрино.

Оскільки для цих сонячних нейтрино трильйони тонн матерії на шляху були не більшою перешкодою, ніж струмина диму, вони, ледь народившись, мчали в усі боки зі швидкістю світла. Аби пройти крізь усе Сонце й вирватись у космічний простір, їм потрібно було лише дві секунди. І скільки б зірок чи планет їм не стрілося на шляху, переважна більшість цих частинок не будуть зупинені тими вкрай незначними плямами «твердої» матерії серед безмежної порожнечі, і так триватиме, доки плине Час.

Вісьмома хвилинами по тому, як вони залишили Сонце, крихітний струмок цього сонячного потоку пронісся крізь Землю, і ще крихітніший було перехоплено вченими в Колорадо. Вони розташували свої прилади на глибині понад кілометр — з тим, щоб менш проникаючі випромінювання відфільтровувались, а ці рідкісні, справжні посланці сонячних надр могли потрапити у пастку. Підраховуючи кількість захоплених ними нейтрино, вони сподівались детально дослідити умови, що існують там, куди, як легко довів би перший-ліпший філософ, доступ людині для будь-яких наукових спостережень заборонено назавжди.

Експеримент мав успіх: сонячні нейтрино були виявлені. Але їх було значно менше, ніж очікувалось. За всіма підрахунками, їх мало бути втричі, а то й учетверо більше за ту кількість, яку захоплювали мудровані прилади.

Ясна річ, щось було не так, і протягом 1970х років Справа про Зниклі Нейтрино набула розмаху грандіозного наукового скандалу. Обладнання перевіряли знов і знов, теорії піддавали скрупульозному перегляду, експерименти повторювались сотні разів — але кожного разу з тим самим приголомшливим результатом.

І наприкінці двадцятого століття астрофізики змушені були дійти тривожного висновку — хоч жоден з них іще не усвідомлював усіх його наслідків.

Все було гаразд і з теорією, і з обладнанням. Негаразд було в сонячних надрах.

Перша таємна конференція за всю історію Міжнародного Астрономічного Союзу відбулася 2008 року в місті Аспен, штат Колорадо — якраз неподалік од місця того першого експерименту, тепер уже багаторазово повтореного в десятку країн. За тиждень спеціальний бюлетень № 55/08, випущений під егідою МАС, із матеріалом під умисно невиразною назвою «Деякі зауваги про реакції на Сонці», став предметом вивчення всіма урядами Землі.

Можна було б припустити, що в міру того, як ця новина поступово ставала відомою, означаючи проголошення Кінця Світу, землян охопить паніка. Насправді ж загал зреагував на неї спочатку приголомшеною мовчанкою, а по тому — лише знизав плечима й повернувся до звичних, повсякденних справ.

Мало які уряди коли-небудь зазирали в майбутнє далі наступних виборів, мало які люди — далі межі життя власних онуків. Та й, врешті-решт, астрономи ж могли помилятися…

Навіть хай над людством навис смертельний вирок, дата його виконання все ще була непевна. Сонце проіснує ще принаймні тисячу років, а хто ж оплакуватиме тих, кому жити через сорок поколінь?