Пісні далекої Землі

55. Відправлення

Тримаран досяг краю водоростяних заростей майже опівночі, і Брант кинув якір на тридцятиметровій глибині. На світанку він розпочне скидати шпигунські м’ячі, створюючи огорожу між Скорпвіллем та Південним островом. Після цього всі пересування скорпів туди чи сюди фіксуватимуться. Якщо вони знайдуть якийсь із цих м’ячів та затягнуть до себе як трофей, — тим краще. Він діятиме й надалі, передаючи, поза сумнівом, навіть кориснішу інформацію, ніж у відкритому морі.

А тепер не було чого робити — тільки лежати собі й під легке погойдування човна слухати музику Радіо Тарни, чиї передачі сьогодні були напрочуд у лагідному тоні. Час від часу передавали то якесь оголошення, то послання доброї волі, то якийсь вірш на честь гостей планети. Мало хто на обох островах спатиме в цю ніч. От Міріссі цікаво було знати, що думає зараз Оуен Флетчер та його товариші-вигнанці, яких висаджено в чужий світ на всю решту життя. Востаннє, коли їх показали по Північній відеомережі, вони зовсім не виглядали нещасними, а жваво обговорювали перспективи місцевого бізнесу.

Брант був такий спокійний, що Мірісса, яка лежала з ним поруч, дивлячись на зірки, могла б подумати, що він спить, коли б не стискував її руку міцно, як завжди. Він змінився — може, навіть більше, ніж вона. Став менш нетерпимим, більш уважним до інших. І найголовніше — він уже прийняв майбутню дитину, сказавши так ніжно, що Міріссу це розчулило до сліз: «Він матиме не одного, а двох батьків».

Тепер Радіо Тарни почало заключний і зовсім непотрібний відлік часу до старту — перший, які доводилося чути коли-небудь талассіанам, як не рахувати історичних записів минулого. «Чи побачимо бодай що-небудь? — думала Мірісса. — Адже «Магеллан» перебуває над протилежною — океанічною — півкулею, в зеніті полудня. Між нами — ціла планета…»

— …Нуль! — проголосило Радіо Тарни — й одразу захлинулося в гучному реві фонового шуму. Брант зменшив звук до мінімуму, і тут вибухнуло небо.

Кільцем по всьому видноколі сяяв вогонь. З півночі, півдня, сходу, заходу — все було однаково. Довгі стрічки полум’я виривалися з океану на півнеба вгору, утворюючи таку світову зірницю, якої Таласса ніколи ще не бачила — та й ніколи не побачить знову.

Вона була прекрасна, але вселяла трепет. І тепер Міріссі стало зрозуміло, чому «Магеллан» розташувався з протилежного боку, хоч те, що вони бачили, була не робота самого квантового двигуна, а лише струмені розсіяної енергії, які при цьому витікали, нешкідливо поглинаючись потім іоносферою. Лорен розповідав їй щось таке незбагненне про якісь ударні хвилі суперпростору, додаючи, що навіть самі винахідники двигуна не могли пояснити цього явища.

На мить їй подумалось: а що собі вигадають скорпи з приводу отакого небесного феєрверка? Адже певна частина цього променевого шаленства напевне пройде крізь водоростяні ліси до них, освітлюючи їхні підводні міста.

Можливо, то була лише уява, але здавалося, що багатобарвні пучки променів, які утворювали світлову корону, повільно здіймаються в небесне склепіння. Джерело їхньої енергії нарощувало швидкість, прискорюючись на своїй орбіті й залишаючи Талассу назавжди. Та минуло кілька хвилин, доки Мірісса змогла упевнитись у цьому русі; в той же час яскравість усього сяйва теж помітно зменшилась.

Раптом несподівано все стихло. Й Радіо Тарни знову вийшло в ефір, повідомляючи задиханим голосом:

— … все згідно з планом… корабель здійснює переорієнтування… ще будуть інші прояви, але вже не такі видовищні… всі початкові стадії виходу у відкритий космос здійснюватимуться по той бік планети, але ми зможемо безпосередньо спостерігати «Магеллан» рівно через три доби, коли він покидатиме нашу систему…

Мірісса ледве чула ці слова, бо пильно вдивлялася в небо, до якого вже почали повертатися зірки — зірки, на котрі віднині не зможе дивитися, щоб не згадувати Лорена. Тепер її захлюпнули почуття; сльози, як вона ще їх має, вихопляться пізніше.

Брант обійняв її, і їй стало затишно перед лицем космічної самотності. До цього світу вона належить, і її серце більше не збочить. Бо нарешті збагнула: хоч Лорена покохала за його силу, Бранта кохає за його слабкість.

«Прощай, Лорене, — прошепотіла вона, — і хай тобі щастить у тому далекому світі, який ти й твої діти підкорятимете для людства. Та хоч інколи думай про дівчину, залишену тобою триста років тому на шляху з Землі».

Погладжуючи з незграбною ніжністю її волосся, Брант бажав знайти слова втіхи для неї, але розумів, що мовчання найкраще. Він не відчував себе переможцем: хоч Мірісса знов повернулась до нього, їхнім давнім безтурботним стосункам прийшов безповоротний край. Всю решту їхнього життя, Брант знав, між ними витатиме дух Лорена — людини, яка не постарішає ані на день, коли вони вже будуть прах і тлін.

Коли трьома днями пізніше «Магеллан» піднявся над східним горизонтом, він був як зірка настільки яскрава, що засліплювала очі, попри те, що квантовий двигун було старанно скеровано таким чином, що більшість його радіаційного випромінювання пройде повз Талассу.

Тиждень за тижнем, місяць за місяцем він поступово блякнув, хоч навіть у денному небі його ще легко було знайти, коли точно знати, куди слід дивитися.

Востаннє Мірісса бачила його незадовго до того, як їй зрадив зір. Протягом кількох днів квантовий двигун, мабуть, випромінював струмені — на такій відстані вони вже не могли завдати шкоди — в напрямку Таласси.

Він був уже за п’ятнадцять світлових років звідси, але її онуки могли безпомилково показати голубу зірку третьої величини, яка сяяла прямо над сторожовими вежами електризованого протискорпового бар’єра.