Пісні далекої Землі

51. Реліквія

— Яка прекрасна річ! — з шанобливістю промовила Мірісса. — Розумію, чому на Землі так високо цінувалося золото.

— Тут якраз золото — найменш істотний компонент, — відказав Келдор, виймаючи блискучий дзвоноподібний предмет з отороченого оксамитом футляра. — Можеш здогадатися, що це?

— Зрозуміло, це витвір мистецтва. Але, мабуть, для вас він важить значно більше, раз уже пронесли його крізь п’ятдесят світлових років.

— Авжеж, маєш слушність. Це точний макет величезного храму, більше ста метрів заввишки. Спочатку він складався з семи скриньок однакової форми, які одна в одну вставлялися, причому ця була найменша, й саме вона, власне, містила Реліквію. Мені подарували її давні й близькі друзі останньої моєї ночі на Землі. «Всі речі тлінні, — нагадали вони мені цю істину. — Але ми це берегли більше чотирьох тисяч років. Візьми його до зірок з нашими благословеннями».

І хоч я зовсім не поділяв їхніх вірувань, хіба міг відмовитись від такого безцінного дару? А тепер я залишу його на цій планеті, вперше відвіданій землянами, як іще один — можливо, останній — земний дарунок.

— Не кажіть так, — перебила Мірісса. — Ви залишили нам стільки дарів, що нам їх ніколи не перелічити.

Келдор тужливо всміхнувся й нічого одразу не відповів, а лише глянув у вікно бібліотеки, затримавши погляд на такому знайомому видовищі. Він тут відчував справжнє щастя, простежуючи історію Таласси й навчаючись багато чого, що матиме неоціненне значення, коли розпочнеться колонізація Сагана-2.

«Прощавай, старий Материнський корабель, — подумав він. — Ти спрацював славно. Нам же ще летіти й летіти; нехай «Магеллан» послужить нам так само вірно, як ти послужив цим людям, яких ми щиро полюбили».

— Певен, що мої друзі це схвалили б: я свій обов’язок виконав. Цій Реліквії буде безпечніше тут, у Музеї Землі, ніж на борту нашого корабля. Адже ми можемо й не долетіти до Сагана-2.

— Обов’язково долетите. Але ви мені так і не сказали, що ж саме міститься у цій сьомій скриньці.

— Це все, що залишилося від одного з найвидатніших людей усіх часів; він заснував віру, єдину, яка ніколи не була заплямована кров’ю. Не маю сумніву, йому було б дуже втішно дізнатися, що за сорок сторіч після його смерті один з його зубів опиниться десь серед зірок.