Пісні далекої Землі

33. Припливи

Мірісса почувалася явно недобре, і причиною, ясна річ, було те, що пігулка не спрацювала. Втім, вона могла принаймні втішатися тим, що таке може трапитись іще тільки один раз у житті — коли (і якщо) вирішить мати свою другу й останню дозволену дитину.

Здавалось неймовірним, коли подумати, скільки поколінь жінок усіх часів і народів змушені були терпіти подібні щомісячні страждання мало не півжиття. А чи було то простим збігом, замислилась вона, що цикл запліднення земної жінки приблизно дорівнював циклу обертання навколо Землі її єдиного супутника — Місяця? Уявити собі тільки, що було б, якби цей механізм спрацьовував і на Талассі з її двома супутниками-місяцями! Добре ще й те, мабуть, що тутешні місячні припливи ледь помітні: сама думка про п’яти та семиденні цикли, що незгідно стикаються один із одним, була настільки комічна в своїй жахливості, що вона не могла стримати посмішку й одразу почулася ліпше.

Щоб це рішення прийняти, в неї пішов не один тиждень, і вона ще не сказала про це Лорену, а Брантові й поготів — хай собі порається з ремонтом «Каліпсо» на Північному острові. А чи було б так, якби він не покинув її — З усією своєю хвалькуватою бравадою, — втікши без боротьби?

Ні, так реагувати несправедливо, примітивно, навіть не по-людськи. Хоч подібні доісторичні рефлекси вельми живучі: Лорен кілька разів винувато розповідав їй, що в сновидіннях вони з Брантом нерідко переслідували один одного.

Засуджувати Бранта вона не могла; навпаки, їй би слід пишатися ним. То не боягузтво, а свідомий вибір відправив його на північ, щоб у розлуці вони обоє змогли розібратися в своїх почуттях.

Її рішення не було прийняте поспіхом: воно, певно, давно вже зріло десь у надрах її підсвідомості. А Лоренова тимчасова смерть нагадала їй — неначе вона потребувала цього нагадування! — що скоро їм судилося розлучитися назавжди. Вона знала, що слід зробити перед тим, як він полетить до зірок. І досі жіночі інстинкти підтверджували її правоту.

А що на це скаже Брант? Як відреагує? То була ще одна з багатьох проблем, які виникли перед нею.

— Кохаю тебе, Бранте, — прошепотіла вона. — Хочу, щоб ти повернувся; моя друга дитина буде твоєю.

Але не перша.