Кристал часу. Книга 5. Школа добра і зла

5 Вибір Софі

Тедрос уявляв, що вони гамселять Ріана. Ось так пережив побої піратів.

Кожен копняк, удар кулаком, усі стусани, від яких бризкала кров із ока чи губи, Тедрос подумки передавав зраднику, який загарбав його трон. Другу, який виявився найгіршим ворогом. Його відданому лицарю, який виявився ані відданим, ані лицарем.

Зіщулившись у камері, Тедрос чув голос покидька, який лунав коридором, підсилений якимось фокусом, що його друзі застосували у своїй камері.

У грудях палала ядуча лють. Немов вони передавали голос Ріана, лише аби катувати його.

— Він сказав правду? — закричав юнак. Голос Тедроса пронісся луною коридором. — Невже Софі прагне моєї смерті? Це правда?

Він уважав, що Софі цього разу була на його боці... що їхня дружба нарешті стала справжньою...

Але тепер він уже не знав, що є істиною. Може, Софі змовилася з Ріаном. А може, він її теж ошукав.

Обличчя Тедроса запашіло.

Він прийняв Ріана як брата. Привів до Камелота. Довірив йому свої таємниці.

Та він уласноруч віддав корону цій свині.

Зараз Тедрос відчував смак люті, яка клекотіла в нього в горлі.

Агата мала рацію.

Він був поганим королем. Боягузом. Чваньком. Дурнем.

Коли минулої ночі Агата сказала це Софі, він був уражений до глибини душі. Його зрадила єдина дівчина, яку він кохав. І це змусило його сумніватися в ній, як вона сумнівалася в ньому.

Але зрештою, вона мала рацію. Як завжди.

А тепер, наче примха долі, дівчина, яка назвала його поганим королем, була єдиною людиною, яка могла допомогти йому повернути трон.

Бо Агата єдина спромоглася вирватися з лабет Ріана.

Пірати обмовилися про це випадково. Вони безжально лупцювали його, банда з шістьох убивць. І раптом один почав люто вимагати розповісти, куди поділася Агата. Спочатку полегшення від того, що вона втекла, притамувало біль від їхніх ударів. Але потім полегшення розтануло. «Де вона? Чи в безпеці? Припустімо, вони знайшли її?» Роздратовані його мовчанням, пірати гамселили його ще дужче.

Тедрос притулився до стіни підземелля, животом стікала тепла кров. Скривавленою, забитою спиною, на якій звисали решки сорочки, торкнувся холодного каменю й відскочив. Біль був такий сильний, що він скреготнув зубами. Відчув гострий край у нижньому ряду, там відколовся один зуб. Тедрос намагався думати про Агатине обличчя, аби залишатися при тямі, але єдине, що спливало перед очима, — це писки тих брудних шмаркачів, коли вони били його чоботами. Знущання тривали так довго, що якоїсь миті йому здалося, що вони б’ють просто так. Наче карали його лише за те, що він існує.

Може, Ріан збудував усю свою армію на ось таких почуттях. Почуттях людей, які вважали, що, якщо Тедрос народився вродливим багатим принцом, то він заслуговує на смерть.

І страждання.

Але він прийме всі страждання світу, якщо це означатиме, що Агата продовжуватиме жити.

Аби врятуватися, його принцеса має тікати якнайдалі від Камелота. Має сховатися в найтемнішій частині Лісів, де ніхто її не знайде.

Але Агата не така. І він це добре знав. Вона прийде по нього. Хоч і не надто вірить у нього.

Зараз у підземеллі стало тихо, голос Ріана більше не було чутно.

— Як нам вибратися звідси? — озвався Тедрос до решти, долаючи сліпучий біль у ребрах. — Як нам утекти?

З іншої камери ніхто не відповів.

— Послухайте! — заволав він.

Але ці зусилля доконали його. Мозок розтікся, як глевкий пудинг, відмежовуючи його від реальності. Тедрос підтягнув коліна до грудей, намагаючись полегшити біль у ребрах, але бік запік іще дужче. Усе навколо почало розпливатися при світлі смолоскипа, що висів на стіні. Тедрос заплющив очі, хапаючи повітря. Але це лише підсилило відчуття, що він у пастці. Наче хлопець опинився в труні без повітря. Він відчув сморід старих кісток... «Викопай мене», — прошепотів батьків голос...

Тедрос вирвався з трансу й розплющив очі...

Демон Естер дивився йому в обличчя.

Тедрос відсахнувся до стіни, кліпаючи, аби впевнитися, що демон не був галюцинацією.

Той був завбільшки зі взуттєву коробку з червоною шкірою й довгими, вигнутими рогами та не зводив із принца круглих оченят.

Коли минулого разу Тедрос опинився настільки близько до демона Естер, той мало не порубав хлопця на клапті під час Випробування казкою.

— Ми подумали, що так краще, аніж волати на все підземелля, — озвався демон.

Але він говорив не демонським голосом.

А голосом Естер.

Тедрос вибалушив на нього очі.

— Тут не діють чари...

— Мій демон — не чари. Мій демон — це я, — промовив голос Естер. — Нам потрібно поговорити до повернення піратів.

— Агата там наодинці, а ви хочете потеревенити? — буркнув Тедрос, хапаючись за ребра. — Використай свою тваринку, аби звільнити мене з клітки!

— Гарний план, — відповів демон, але голосом Беатрікс. — Залізні двері тобі не здолати, а коли пірати побачать тебе, то відгамселять іще дужче, ніж дотепер.

— Тедросе, вони поламали вам кістки? — через демона долинув слабкий голос професорки Даві, так, ніби Декан була задалеко для гарного зв’язку. — Естер, ви можете бачити очима демона? Наскільки кепський він має вигляд...

— У будь-якому разі, недостатньо, — промовив голос Горта, захопивши демона. — Він втягнув нас у це, бо носився з Ріаном, наче закохана дівчина.

— О, тож слово «дівчина» — тепер образа? — утрутився голос Ніколи, і раптом здалося, що демон дещо пожвавішав, погоджуючись.

— Слухай-но, якщо плануєш стати моєю дівчиною, маєш погодитися, що я не якийсь розумака, що завжди знає правильні слова, — дав відсіч голос Горта.

— ТА ТИ Ж УЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ! — шмагнув голос Ніколи.

— Байдуже, — відрізав Горт. — Ти бачила, як Тедрос дозволив Ріану керувати своїм королівством, дозволив набирати армію, виголошувати промови, наче король.

Тедрос важко сів.

— По-перше, як ви всі говорите крізь цю істоту, по-друге, невже ви вважаєте, що я знав про плани Ріана?

— Відповідь перша: демон Естер — це брама до її душі. А її душа впізнає її друзів, — сказав демон голосом Анаділь. — На відміну від твого меча.

— А друга відповідь: такі хлопці, як ти, завжди мають жалюгідний кінець, — утрутився голос Горта, демон намагався встигати, немов черевомовець. — Спочатку ти потоваришував із Аріком. Потім із Філіпом. Тепер ти пригрів біля серця самого диявола!

— Я нікого не пригрівав! — закричав Тедрос на демона. — І якщо хтось і був приязним до диявола, то це ти, як друг Софі!

— Ага, Софі — єдина, хто може нас урятувати! — урвав його Горт.

— Тільки Агата може нас урятувати, йолопе! — спалахнув Тедрос. — Ось чому ми маємо тікати просто зараз, доки вона не повернулася і її не схопили!

— Можете всі замовкнути? — гаркнув демон голосом Естер. — Тедросе, нам потрібно, аби ти...

— Поверни Горта, — наказав Тедрос. — Три роки Софі використовувала тебе в ролі особистого підлабузника, не даючи ані дрібки натомість, а тепер ти вважаєш, що вона нас рятуватиме?

— Те, що ти не став допомагати людям, які цього потребували, коли Змій нападав, не означає, що вона не стане, — шмагнув голос Горта.

— Дурню. Спробувавши королівського життя, вона, снідаючи тістечком, дивитиметься, як ми горимо, — шмагнув Тедрос.

— Софі не їсть тістечок, — пирхнув Горт.

— Ти гадаєш, Софі краща за мене?

— Коли вона рятуватиме тебе з цієї клітки, ти почуватимешся, немов ду...

— ЩУР АНІ ЗАГИНУВ, ЗМІЙ ЖИВИЙ, МИ В ПІДЗЕМЕЛЛІ, А ВИ ДВОЄ ТЕРЕВЕНИТЕ ПРО СОФІ! І ТІСТЕЧКА! — гримнув голос Естер, демон почав роздуватися, немов кулька. — МИ Ж МАЄМО ДЕКІЛЬКА ПИТАНЬ ДО ТЕДРОСА, ТАК? ЗВАЖАЮЧИ НА ТЕ, ЩО МИ ПОБАЧИЛИ НА СЦЕНІ, ВІД ЦИХ ПИТАНЬ ЗАЛЕЖАТЬ НАШІ ЖИТТЯ, ТАК? ОТЖЕ, ЯКЩО ЗАРАЗ ХТОСЬ НАВІТЬ СПРОБУЄ МЕНЕ УРВАТИ, Я ВИРВУ ЙОМУ ЯЗИКА.

У підземеллі запанувала тиша.

— Змій живий? — запитав Тедрос, збліднувши.

Десять хвилин по тому Тедрос дивився на червоного біса, дізнавшись про відродження Змія, появу Левогрива й про все інше, що Естер із командою побачили в чарівній проекції, яку вони створили в камері.

— Отже, їх двоє? Ріан і цей... Джаспер? — промовив Тедрос.

— Джапет. Змій. І я думаю, що саме так вони обдурили Леді з Озера та Екскалібур. Вони близнюки з однаковою кров’ю. Вони стверджують, що це кров твого батька, — пояснив демон. — Якщо ми хочемо подолати їх, ми маємо дізнатися, як це можливо.

— Ти в мене запитуєш? — пирхнув Тедрос.

— Ти від народження такий бевзь? — презирливо промовив голос Естер. — Подумай, Тедросе. Не відкидай думку лише тому, що вона тобі не подобається. Чи можуть ці двоє бути твоїми братами?

Тедрос насупився.

— Батько мав вади. Але не міг виховати тих двох чудовиськ. Добро не може породити Зло. Не таке. Окрім того, ти ж не знаєш, може, Ріан зміг витягнути Екскалібур, бо я вже виконав усі умови? Може, йому просто пощастило.

Демон застогнав.

— Це як закликати до розуму їжака.

— То нехай він помре. Якщо вони насправді його брати, це буде перемога найсильнішого, — сказав голос Анаділь. — Не можна сперечатися з природою.

— До речі, щодо природи, мені потрібно скористатися вбиральнею, — почувся голос Дот.

Голос професорки Даві промимрив Тедросу через демона щось про «жінок» батька...

— Я вас не чую, — прохарамаркав Тедрос, утиснувшись якнайглибше в куток. — Тіло болить, голова теж. Допит закінчено?

— А ти закінчив удавати дурня? — сварилася Естер. — Ми намагаємося допомогти тобі.

— Змушуючи виливати бруд на власного батька? — заперечив Тедрос.

— Усім потрібно подмухати на молоко, — почувся голос Ніколи.

— Молоко? — пискнув у демоні голос Кіко. — Я не бачу молока.

— Так каже батько в нашому пабі, коли на кухні стає занадто гаряче, — сказала Нікола, спокійно забираючи контроль над істотою. — Тедросе, ми намагаємося запитати, чи є щось у минулому твого батька, що робить претензії Ріана і його брата можливими. Чи міг твій батько мати інших дітей? Так, щоб ти не знав? Ми розуміємо, що це складна тема. Але лише хочемо зберегти тобі життя. І аби це зробити, ми маємо знати все, що знаєш ти.

Було щось у голосі першокласниці таке просте, що змусило Тедроса ослабити опір. Може, це сталося через те, що він ледве знав дівчину, або тому що в її питанні не було осуду чи упередженості. Вона лише просила розповісти факти. Він згадав Мерліна, який теж завжди розмовляв із ним у такий спосіб. Мерліна, який теж десь там у небезпеці або ж... мертвий. Шлунок Тедроса зробив кульбіт. Чарівник хотів би, аби він відповів Ніколі відверто. Окрім того, Мерлін був у захваті від дівчиська, навіть коли Тедрос не хотів мати з нею нічого спільного.

Тедрос підняв погляд на демона.

— Поки я був королем, у мене була фрейліна леді Гремлейн. Вона також була фрейліною батька, вони зростали разом і були дуже близькі, до того як він зустрів матір. Настільки близькі, що я підозрював, що між ними щось було... Щось, що змусило матір вигнати леді Гремлейн із замку одразу після мого народження. — Принц ковтнув повітря. — Перш ніж леді Гремлейн загинула, я запитав її, чи Змій її син. Чи він її та батьків син. Вона не сказала «так». Але...

— ...й не сказала «ні», — продовжив, замість нього, голос Ніколи, демон виглядав майже лагідним.

Тедрос кивнув, повітря забракло.

— Вона сказала, що зробила дещо жахливе. До мого народження.

Його чолом стікав піт, коли він згадав сцену на горищі: леді Гремлейн стискає закривавлений молот, скуйовджена, із божевільними очима.

— Вона сказала, що зробила дещо без відома батька. Але все виправила. Упевнилася, що дитину ніколи не знайдуть. Що він зростатиме, так і не дізнавшись, ким він є...

Тедрос затнувся.

Демон завмер. Уперше ніхто не промовляв крізь нього.

— Отже, слова Ріана можуть бути правдою, — сказала професорка Даві ледь чутним шепотом. — Він може бути справжнім королем.

— Син леді Гремлейн і Артура, — погодилася Естер. — І Джапет теж.

Тедрос випрямився.

— Ми цього не знаємо. Може, це все пояснює. Може, є ще щось, чого вона мені не розповіла. Я знайшов листи леді Гремлейн і батька. У неї в будинку. Безліч. Може, у них пояснюється те, що вона насправді мала на увазі... Нам потрібно прочитати ці листи... але я не знаю, де вони зараз... — Його очі заблищали. — Це не може бути правдою. Ріан не може бути моїм братом. Не може бути спадкоємцем, — він благально глипнув на демона. — Чи може?

— Я не знаю, — відповіла Естер, тихо й похмуро. — Але якщо це так, то або твій брат уб’є тебе, або ти вб’єш свого брата. Іншого шляху немає.

Раптом вони почули, як відчиняються двері підземелля.

Тедрос визирнув крізь ґрати.

На іншому боці коридору пролунали голоси й замерехтіли тіні. Спочатку в полі зору з’явився Змій, а потім три пірати, які несли таці з купами каші.

Пірати поставили таці на підлогу перед двома першими камерами: одну перед однокласниками, іншу перед професоркою Даві — і проштовхнули ногами під ґрати разом із собачими мисками для води.

Водночас Змій рушив до камери Тедроса, його зелена маска виблискувала при світлі смолоскипів.

Демон Естер перелякано злетів угору, і Тедрос спостерігав, як він тицяється під стелею туди-сюди, намагаючись знайти хоч якусь тінь, аби сховатися. Але його червона шкіра була наче більмо на оці...

Змій з’явився перед гратами.

Несподівано зелені ковзуни маски розпорошилися, і Тедрос уперше побачив його обличчя.

Тедрос не зводив очей із цього примарного близнюка Ріана: підтягнуте тіло, укрите блискучими чорними вуграми, обладунки виглядали так, ніби ніколи не зазнавали шкоди в битві. Наче він тепер був сильнішим, аніж колись.

Але як це могло бути?

Змій, здавалося, відчув його думки й підступно посміхнувся.

Над їхніми головами затріпотіла тінь...

Змій рвучко підняв очі, вивчаючи стелю в камері Тедроса, зіниці рухалися праворуч-ліворуч. Він підняв сяючий палець, укритий ковзунами, і освітив стелю зеленим світлом.

Тедрос пополотнів, шлунок підскочив до горла...

Але на стелі був лише неповороткий черв’як.

Джапет знову подивився на Тедроса, сяйво пальця згасло.

Ось тоді Тедрос помітив, що демон Естер сидить на стіні позаду Змія, заповзає в тінь юнака. Тедрос квапливо відвів погляд від демона, серце шалено калатало.

Змій глипнув на Тедросове обличчя.

— Тепер уже не такий гарнюній.

Щось у тому, як він це сказав, привернуло Тедросову увагу, голос юнака був повний презирства. Тепер він не був невідомою істотою в масці. Він мав обличчя. Змій тепер став людиною. Яку можна було здолати.

Тедрос вишкірив зуби, рішуче дивлячись на дикуна, який убив Чаддіка, Ланселота й заплямував батькове ім’я.

— Ось подивимося, як ти виглядатимеш, коли я зажену свого меча тобі до рота.

— Такий сильний, — воркотів Змій. — Такий мужній.

Він потягнувся й попестив Тедросову щоку...

Тедрос відбив його руку з такою силою, що вона відлетіла на ґрати, кістка Змія тріснула, ударившись об залізо. Але блідий юнак навіть не скривився. Він лише посміхнувся Тедросу, насолоджуючись тишею.

А потім витягнув із рукава ключ від підземелля.

— Я б хотів сказати, що це дружній візит, але я тут за наказом мого короля. Після вечері з королем цього вечора принцеса Софі отримала дозвіл короля Ріана звільнити одного з вас.

Він озирнувся коридором і побачив, що решта команди висунулися зі своєї камери на іншому боці, вибалушивши очі. Вони слухали.

— Саме так. Один із вас більше не залишатиметься в підземеллі, натомість йому буде дозволено працювати в замку в ролі прислуги принцеси, під наглядом короля Ріана. Один із вас, чиє життя пощадили...

Змій знову глипнув на Тедроса.

— ...поки що.

Тедрос випрямився, немов стріла.

— Вона обрала мене.

Усі сумніви Тедроса щодо Софі миттю зникли. Він не мав сумніватися в ній. Софі не хоче його смерті. Не хоче, аби він страждав. Байдуже, що в минулому вони завдавали одне одному болю.

Бо Софі зробить усе заради Агати. А Агата зробить усе заради Тедроса. Це означає, що Софі зробить усе, аби врятувати Тедроса, навіть знайде спосіб переконати узурпатора звільнити ворога.

«Як вона це зробила? Як перетягла Ріана на свій бік?»

Невдовзі він про це дізнається.

Тедрос подивився на Змія.

— Ходімо, покидьку, виконуй наказ принцеси, — промовив він. — Відчиняй двері.

Але Змій навіть не сіпнувся.

— Випускай, — наказав Тедрос, червоніючи.

Змій навіть не поворухнувся, ключ від в’язниці теліпався між пальцями.

— Вона Обрала мене! — прогарчав Тедрос хапаючись за ґрати. — Випусти мене!

Натомість Змій притиснув своє обличчя до принцового й... посміхнувся.