Кристал часу. Книга 5. Школа добра і зла

9 Імператриця під каблуком

Софі йшла за Ріаном, Горт плентався позаду, серце дівчини гупало, немов барабан. Тхір добре впорався, але поки Тедрос не повернеться на трон, їхня робота не буде довершеною. Їй потрібно поговорити з Гортом наодинці, але вона не мала для цього жодної нагоди. Ріан їхатиме на Благословення поряд із ними, а на шиї Горта сидітиме божевільний вугор...

Софі побачила у вікно коней, що тягли до під’їзду королівську карету.

«Якщо тільки...»

На роздуми часу не було. Софі зрушила, нахилившись і схопивши вологу Гортову долоню, не зважаючи на його приголомшений вираз обличчя. Вона раніше ніколи не торкалася долоні Тхора — хто знає, де ця рука побувала до цього, — але тепер настали жахливі часи.

Коли карета під’їхала, татуйований Тьяго відчинив двері королю.

— Веслі веде тих двох хлопців із підземелля, як ви наказали, сер, — відрапортував він, його обладунки виблискували на сонці. — Вам потрібна друга карета?

Король не зупинився.

— Ми помістимося в одній.

— Не будь смішним. Королева не може прибути на першу весільну урочистість, запхнута, як сардина в банку. Горт і я можемо поїхати окремо, — скривилася Софі, промчавши повз короля, вона потягла Горта за собою, немов покарану дитину, і запхала його до карети, яка на той час навіть не повністю зупинилася.

Вона незграбно залізла за ним, схопившись за його зад, аби не впасти, і посміхнулася Ріану.

— Побачимося в церкві!

Удавши, що втратила рівновагу, вона відірвала ковзуна з Горта, наче смугу теплого воску і відкинула його за двері карети...

— Ой, лишенько! — скрикнула вона й зачинила двері.

— У нас п’ять секунд, перш ніж він відчинить двері, — проторохтіла Софі.

— Добра новина, що я налаштував Ріана й Джапета один проти одного, — видихнув Горт.

— Кепська новина: Ріан досі живий, Джапет досі його брат, а я досі маю вийти заміж за цього чудовиська, — сказала Софі.

— Добра — Агата в безпеці в Школі Добра і Зла, — протиставив Горт.

— Кепська — команда чаклунів прямує до Школи, і я щойно збрехала всім Лісам, що Агату схопили, — озвалася Софі.

— Добра — Вільяма й Богдена ось-ось звільнять...

— Кепська — будь-хто з тієї камери був би кориснішим за цих двох бовдурів, наприклад, твоя дівчина, і, якщо Благословення пройде за планом, це означатиме, що через три урочистості Тедрос утратить свою голову. Якщо Агата створює армію, нам потрібно більше часу, Горте. Нам якось потрібно відтягнути Благословення!

— Точно, — кивнув Горт. — Як думаєш, навіщо я обрав Вільяма й Богдена з-поміж інших?

Софі витріщилася на нього... а потім, уторопавши, усе зрозуміла.

Двері карети рвучко відчинилися...

Ріан похмуро глипнув на пасажирів, його обличчя було приховане тінню.

Софі не встигла зронити й слова, у двері заскочив ковзун і врізався в Горта, який голосно скрикнув, наполохавши коней.

За декілька хвилин Вільям і Богден вивчали чотири карти Таро, розкладені на колінах Богдена.

Хлопці не мали часу помитися, перш ніж їх заштовхали в карету поряд із Гортом, і тепер вони смерділи підземеллям так, що Софі ледве дихала.

Сидячі поряд із Софі, Ріан напружено дивився на хлопців навпроти. Водночас Богден і Вільям зиркали стривоженими поглядами на Софі, наче не могли второпати, чому вони тут, але Софі заспокійливо посміхнулася Богдену, так само, коли заохочувала цього підлабузника з крихітними оченятками виконувати її забаганки в Школі.

— Мені потрібна відповідь так чи ні, — буркнув король крізь стиснуті зуби. — Отже, дайте відповідь. Востаннє — мій брат хоче мене вбити?

Богден подивився на Вільяма, очікуючи, що той щось скаже.

Вільям подивився на Богдена, очікуючи, що натомість щось скаже його друг.

«Кажіть “так”», — думала Софі.

Горт напружено дивився на них із тим самим посланням. — «Скажіть “так”. Нам потрібно лише це».

Богден повернувся до карт.

— Ну, Вежа й Суд поряд... це означає, що між вами двома пробіг собака. Імператриця натякає, що причетна жінка...

— Це очевидно, — пробурмотів Ріан, кинувши погляд на Софі.

— Не вона, — заперечив Вільям, потицявши в карту Імператриці. — Хтось із давнього минулого, яка змусила вас не довіряти один одному. Додати карту Смерть до цього всього... і маємо, е-ем, єдиний висновок...

Він і Богден обмінялися стривоженими поглядами.

— Ну, що там? — гаркнув Ріан.

Богден ковтнув повітря.

— Один із вас уб’є іншого.

— Але хто кого, невідомо, — прохрипів Вільям.

Якусь мить Ріан мав приголомшений вигляд, навіть трохи... наляканий.

— Може, нам все ж таки відкласти Благословення? — утрутилася Софі, задоволена виставою хлопців. — Ми не можемо займатися весіллям, коли Змій намагається тебе вбити.

Вона зрозуміла, що має аж занадто жвавий вигляд, бо Горт напружив сідниці, а Ріан кинув на неї підозрілий погляд.

— Я думав, що ти в усе це не віриш, — озвався король. — Ти ж сказала, що вони «йолопи».

Софі замовкла.

Король повернувся до хлопців.

— Я і Софі досі маємо одружитися?

Вільям швидко розклав карти.

«Скажи “так”, — благала Софі. — Або ж він уторопає, що це ми все влаштували».

— Гм, карти не кажуть, що ти «маєш» одружитися на Софі, — відповів Вільям, роздивляючись свою долоню, — але кажуть, що ти одружишся.

— Хоча й не за планом, — додав Богден.

— Однозначно не за планом, — погодився Вільям.

— Бачиш? Ми маємо негайно відкласти Благословення, — пискнула Софі, мало не кинувшись обіймати хлопців. — Ось що ми маємо зробити...

— А скажіть, ваш друг Тедрос буде страчений за планом? — запитав хлопців Ріан, не звертаючи уваги на принцесу.

Богден закусив губу, розгортаючи новий розклад на колінах Вільяма...

— Ні, — прохрипів Богден, вочевидь відчуваючи полегшення.

— М-м-м, я не погоджуся з тобою, Богдене, — запротестував Вільям, торкаючись руки приятеля. — Поглянь, Король Кубків лежить поряд із Смертю? Я думаю, хтось намагатиметься завадити страті. Але, як на мене, не зрозуміло, чи їм удасться.

Король витріщив очі.

— І хто буде той невідомий месник?

— М-м-м, не можу визначити, — скуйовдив Вільям своє руде волосся. — Але, схоже, ти їх невдовзі зустрінеш. Біля святого місця... безліч людей... і священник...

— Може, на церемонії Благословення в церкві? — понуро припустив король.

— О, любий, ми, безумовно, маємо відкласти церемонію, — кволо наполягала Софі, усвідомлюючи, що хлопці перебрали міру, бо зараз Ріан самовдоволено посміхався.

— Може, ви хочете ще щось додати про мого супротивника? — покепкував він.

Відчуваючи напругу, Богден поклав нову карту, але не влучив на власне коліно, і весь розклад розлетівся каретою.

— От халепа...

Вільям шмигонув униз і вихопив декілька карт із-під чобота Ріана.

— Ось воно. Маг біля Відлюдника... Ну, згідно з цим, твій ворог... — він насупився. — Привид?

— Але все одно смертний, — пробелькотів Богден, указуючи на карту Смерті.

— І Вежа біля Смерті означає, що вони можуть літати, — додав Вільям.

— Чи принаймні левітувати, — кивнув Богден.

— І це хлопець, — сказав Вільям.

— А я бачу дівчину, — заперечив Богден.

— Або так, або інак, — припустив Вільям.

У кареті стало тихо. Софі схопилася руками за голову.

Король відкинувся назад.

— Отже, це буде смертний привид сумнівної статі, який пролітатиме біля церкви. Саме він намагатиметься мене зупинити. Чудово.

Софі підвела голову, немов вивірка.

— Ви двоє дійсно такі пришелепкуваті, як казала Софі, — шмагнув король. — Щойно ми повернемося, вас знову кинуть до підземелля.

Він рвучко глипнув на Горта.

— Тебе теж, бо ти поручився за цих дрозофіл. Під час Благословення ви будете замкнені тут. Ваш сморід сам по собі гарна причина тримати вас усіх якнайдалі від очей.

Ріан похмуро глипнув на Софі, очікуючи на спротив, але дівчина намагалася виглядати байдужою. А потім відвернулася й почала дивитися у вікно, її очі наповнювалися слізьми.

Щоразу, як вона вирішувала, що знайшла вихід, виявлялося, що шлях заблоковано, перед нею знову глухий кут лабіринту.

Вона бачила, що Ріан стежить за її відображенням у склі, бачить, як її щокою стікає сльоза. Софі не намагалася приховати свій стан. Плану більше не було. Вона опинилася там, де почала.

Хлопці повернуться до в’язниці.

Благословення відбудеться.

Тедрос загине.

Із літаючими привидами чи ні.

Решту шляху хлопці сиділи принишклі, навіть король. Софі бачила, як Ріан, стиснувши губи, не зводив очей із карти Імператриці, яку так і не витягли з-під каблука його чобота. Вочевидь, він досі думав про брата. Горт весь час кидав погляди на Софі, але вона не зважала, а Вільям і Богден мовчки впорядковували карти. На якусь мить у кареті стало так тихо, що Софі було чутно, як шкірою Горта совається ковзун.

Софі глипнула на карту Імператриці, яка порожньо посміхалася з-під королівського чобота. Пішак у чиїйсь грі.

«Це я, — подумала Софі. — Пішак у глухому куті».

«А що б зробила Агата?»

Навіть у глухому куті Агата знайшла б спосіб битися. Агата б ніколи не стала пішаком.

Серце Софі стиснулося від думки про найкращу подругу. «Скільки часу Кею та його людям знадобиться, аби дістатися Школи?» Вороги швидко знайдуть шлях до веж, залишених без захисту леді Лессо й Клариси Даві. До того ж Агата вже одного разу вислизнула з Ріанових лабет. Молитися, щоб вислизнути вдруге, — це буде забагато, навіть для дівчини, яка, здається, завжди приземлюється на ноги, немов кішка.

До речі, про кота... а де це подівся Різник? Востаннє вона бачила химерного Агатиного кота перед битвою проти Змія. Софі міцніше стиснула пальцями пляшечку в черевичку. Якби ж то вона змогла залишитися наодинці, то змогла б скористатися Мапою пошуків слави й подивитися, чи все гаразд із Агатою, чи не затримали її люди Ріана...

Набридливий галас вирвав Софі із задуми, і вона сіпнулася, усвідомивши, що ось-ось побачить натовп, який прийшов подивитися на церемонію Благословення. Яка гірка іронія! Вона все життя жадала слави, а тепер відчувала огиду до всього цього, прагнула втекти до замку. На самоті, у своїй ванній кімнаті, вона ще могла вдавати, що це все жахливий сон. Що не буде ніякого весілля. Уся брехня викриється. Але поза замком, у присутності всіх цих людей, вона розуміла, що помиляється.

Бо люди можуть зробити брехню реальністю.

Саме так, як робили реальністю казки, вірячи в них, передаючи їх із вуст в уста, стверджуючи, що казки належать їм.

Ось чому людям був потрібен Казкар, аби скеровувати їх. Бо казки — неймовірно потужна річ. Софі знала це з власного досвіду. Спробуй-но написати її сам, замість того аби дозволити перу написати її... і станеться дещо вкрай погане. І це було правдою.

Але так легко припинити вірити в правду.

Так легко повірити в силу Чоловіка, а не Пера.

Назовні все здригнулося від грому, Софі визирнула у вікно, над повідомленням про арешт Агати розгорталися тонкі чорні хмари, схожі на щупальця. На коротку мить Софі зраділа, замислившись, чи не викликані хмари чимось іншим, окрім погодніх примх... Але потім карета рвучко розвернулася і дівчина побачила натовп.

Вулиці були запруджені вщент, люди стояли в п’ять рядів, шалені й некеровані. Прекрасна німфа з м’ятно-зеленою шкірою, укритою сріблястими зірками, вимахувала написом: «КОРОЛЬ РІАН, РОЗПИТАЙ МОЮ ІСТОРІЮ!» Поряд химерне кудлате створіння тримало свій:

Був навіть гном у накладних вусах і кожусі, який, безумовно, хотів приховати зовнішність...

Куди б Софі не кинула оком, звичайні громадяни голосно вимагали в Левогрива розповісти їхню історію, наче Казкар більше не мав значення, його замінило перо, до якого нарешті вони стали небайдужими.

Обіцянка Ріана справдилася — нове перо стало провідним світлом Лісів.

І Софі більше не могла визначити, хто належав до Добра, а хто до Зла, як це було раніше. Раніше племена трималися окремо, вирізнялися не лише одягом і манерами, а й взаємною ненавистю одне до одного. Ось чому вони обожнювали Казкаря. Перо розповідало казки лише про декількох обраних, але змушувало решту Лісів робити свій внесок у результат. Бо змушувало вести рахунок перемог і програшів. Бо змушувало дві сторони змагатися за славу.

Так було, допоки Ріан не об’єднав мешканців Лісів новим пером.

Пером, якому було байдуже, чи ти відвідував відому Школу.

Пером, яке дало кожному шанс на казку.

Тепер Щасливці й Нещасливці носили однакові маски Лева, капелюхи, сорочки, вимахували дешевими копіями Левогрива. Дехто маяв написами з іменами Царини й Ірісто, нових зірок Лісів. Купи підлітків, Добрих і Злих, вигукували, підпалюючи стоси «Кур’єра Камелота», того, що повідомляв про Агату та її «армію». Поряд делегація з Будгави співала «Гімн Леву», жбурляючи троянди в Ріанове вікно. Вартові у формах Камелота охороняли дорогу, тримаючи натовп якнайдалі від карети, а купа покоївок у білих сукнях і капелюшках роздавали примірники «Казки про Софі й Агату», а натовп простягав їх Софі, намагаючись привернути її увагу. Здавалося, книжки виблискували під чорними дощовими хмарами, літери були викладені рубіновим і золотим...

Софі вибалушила очі.

Збентежена, вона опустила шибку, вихопила примірник із чиїхось рук і швидко зачинила вікно.

Вона витріщилася на обкладинку.

Софі погортала сторінки й побачила, що вся казка була переказана з точки зору Ріана, із гарними малюнками тих самих блакитних і золотих кольорів, що й килим у Тронній залі. Коротенька казка була скупа на деталі, але пропонувала розповідь про скромного хлопця, який зростав у невеличкому будиночку в Лисячому лісі з братом Джапетом, вони вдвох здалеку спостерігали, як шириться легенда про Софі й Агату. Незважаючи на доброту Ріана, хлопчика завжди вабило до Софі, дівчини, яку він уважав відважною, гарною й розумною, а Агату навпаки — зарозумілою всезнайкою, яка зрадила Софі й викрала її принца. Але зрештою, саме Агата отримала щасливе закінчення. Це вона претендувала на трон Камелота разом із принцом, який зрадив Софі, а сама Софі погодилася на самотнє майбутнє.

І всі подумали, що на цьому історія закінчиться, навіть сам Ріан...

...але одного дня в його дім прийшли три таємничі жінки й розповіли Ріану правду, що він справжній спадкоємець Артура і Єдиний Істинний Король, якому судилося правити Лісами вічно. І не лише це — жінки сказали йому, що він мав рацію щодо Софі, що саме вона заслуговує стати королевою Камелота, а не Агата. Саме Софі має право одержати принца. Але принц — це він, а не Тедрос. Тимчасом як Агата й Тедрос — підступні узурпатори, що принесуть ганьбу королівству Артура й руйнування Лісам. І саме Ріан, законний король, має їх зупинити.

Ріан їм не повірив. Але жінки повідали ще дещо.

«Невдовзі настане день, коли Ріан буде змушений залишити старе життя, — сказали вони. У цей день меч повернеться в камінь, чекаючи, коли Єдиний Істинний Король звільнить його. І саме він той Єдиний Істинний Король».

«Як це може бути правдою?» — думав Ріан.

Але як і обіцяли жінки, настав день, коли Екскалібур повернувся в камінь.

Ріан не знав спокою, не дізнавшись правди... щодо того, чи він справжній син короля Артура... чи він виправить закінчення казки заради Софі, посівши місце Тедроса... чи Екскалібур повернувся в камінь заради... нього.

Звідси казка розповідала історію Софі, але спотвореними уривками — Ріан під маскою «Лева» рятує королівства від небезпечного Змія... Тедрос дедалі дужче заздрить Леву... Агата все більше заздрить Софі... Софі приймає обручку Ріана, єднаючи Добро і Зло... Ріан звільняє меч із каменя...

Софі опинилася на останній сторінці, там, на малюнку, обезголовлені Тедрос і Агата стікали кров’ю, а Софі цілувала Ріана, вони обоє стояли у весільному вбранні, а над їхніми головами сяяв, наче зірка, Левогрив...

У Софі зайшлося серце, у роті пересохло.

Вона не розуміла, що в казці Ріана правда, а що брехня. Усе було перекручено й перевернуто догори дриґом, навіть частини її власної казки, тож вона ледве впізнавала саму себе. Якщо мешканці Лісів читатимуть це, останні симпатії до Тедроса й Агати зникнуть... разом із будь-якою надією переконати людей, що вони коронували неправильного короля.

Серце обірвалося, коли вона підняла очі й побачила, що Горт, Вільям і Богден витріщаються на книжку з таким самим виразом, безсумнівно, прочитавши все одночасно з нею.

Софі повільно розвернулася до Ріана, який увесь час спостерігав за нею з підступною посмішкою. Карета під’їхала до церкви, і король м’яко взяв її долоню, наче більше не очікував жодного опору. Потім він відчинив двері, і їх зустрів вибух привітань. Король поцілував руку Софі, наче був її казковим принцом.