Кристал часу. Книга 5. Школа добра і зла

11 Уроки дружби

Агата міряла кроками Оранжерею Мерліна на даху Школи Добра, не зводячи очей із заходу. Вона чекала на появу друзів.

Агата озирнулася й побачила, що за спиною мовчки стоять викладачі Школи Добра і Зла, а з матових скляних дверей визирають цікаві очі першокурсників.

Агата почала швидше крокувати між живоплотами, що відтворювали історію короля Артура. Дівчина знову подивилася вгору.

І знову не побачила жодних ознак стімфів.

«Чому вони так затримуються?» — подумала Агата, просуваючись уздовж листяної сцени, де Ґвіневера тримала малюка Тедроса.

Їй потрібно було дізнатися, хто втік із підземелля.

І що важливіше, хто не втік...

Вона зайшла просто в живопліт, де Артур витягував меч із каменя, жорсткі гілки шмагали її обличчя.

Агата зітхнула, згадавши мить, коли Тедрос намагався витягнути меч під час своєї коронації. Мить, яка стала поштовхом до всього, що сталося потім. І вона досі не мала відповіді, чому він тоді не впорався із завданням, на відміну від Ріана.

Агата знову подивилася в небо.

Нічого.

Але зараз вона побачила фіолетові спалахи світла над Північними воротами Школи, що випробовували на міцність бульбашку зеленого туману навколо замку.

Певно, люди Ріана знову напали на щит професора Менлі.

Агата придивилася до фіолетового світла. «Чари», — подумала вона. Але пірати Ріана не здатні творити чари. То хто ж їм допомагає?

На березі Половинчастої затоки професор Менлі створював джгути зеленої імли, аби зміцнити щит, а Шкільна варта з вовків бігала навколо рову до Північних воріт, готова дати відсіч, якщо люди Ріана прорвуться всередину.

«Це лише питання часу», — подумала Агата. Скільки вони ще протримаються, поки щит не впаде? Тиждень? Декілька днів? Люди Ріана будуть безжальні. Вона має вивести учнів і вчителів, перш ніж щит буде зруйновано. А це означає, що їй потрібне нове безпечне місце. Десь, де вона та її армія зможуть заховатися...

Але спочатку Агаті був потрібен її принц.

Вона розуміла, що не має сподіватися, що Тедрос утік із рештою. У цьому не було найменшого Добра, воліти, аби в полоні залишився хтось інший. Але в такі часи навіть найчистіші душі не можуть завжди залишатися Добрими.

Дівчина притулилася до колючого зеленого леза Артурового меча, ховаючись від очей учителів і першокурсників.

Усе пішло шкереберть.

Вона мала звільнити всіх друзів, здоровими й неушкодженими. Включно із Софі.

Але завжди все йшло не так, як мало бути.

Принаймні в її казці.

За декілька годин до цього Агата стояла біля вікна в колишньому кабінеті професора Сейдера — тепер кабінеті Горта — і спостерігала, як стімфи відлітають до Камелота з учнями Груп № 1 і № 6 на спинах. Мало-помалу птахи віддалялися на тлі золотого марева розповіді Ріана про юного Грісто, яка розтягнулася блакитним небом.

Агата подивилася вниз на тих першокурсників, які залишилися. Вони готувалися на Галявині до швидкого обіду з тушкованої індички, їхні очі були прикуті до обрію. Діти стривожено спостерігали, як їхні однокурсники відлітають до Ріанового королівства.

— Нещасливці й Щасливці обідають разом? Як усе змінилося, — здивувалася Агата.

— А може, їх поєднало те, що ти послала їхніх друзів на смерть, — прогарчав професор Менлі позаду.

Агата розвернулася й побачила, що викладачі Школи Добра і Зла зі стривоженими обличчями скупчилися навколо безладного Гортового столу.

Між вогкими книжками, заплямованими чорнилами сувоями, крихтами й розкиданим спіднім лежала сіра торбина професорки Даві, під потертою тканиною були помітні обриси кулі.

— Я згодна з Біліусом, — промовила принцеса Ума, склавши руки поверх рожевої сукні. — Ти відтягла дві групи учнів до кутка, ви пошепотілися, наче зграя білок, і вони вирушили в бій за планом, який і ти навіть не пояснила решті.

— ХОЧА МИ ВЧИТЕЛІ, — скипів Кастор.

— Хоча одна з груп моя, — гримнув Гном Юба, гупаючи білим посохом по брудній підлозі.

— Послухайте, групи невдовзі будуть у Камелоті. Ми не маємо часу на суперечки, — наполегливо промовила Агата. — Вони хотіли піти. Вони в цій Школі не для того, аби сидіти в спокої та затишку. Вони тут, аби чинити правильно. Тобто звільнити наших друзів із Камелота. Ви просили очолити їх, і я це зробила. Ви просили мене створити план, і я це зробила. А тепер, щоб цей план спрацював, мені потрібна ваша допомога.

— ПЛАН ПОТРЕБУЄ ПЛАНУВАННЯ, — лютував Кастор.

— План вимагає консультації, — повчав Юба.

— План потребує часу, — озвалася професорка Анемона.

— У нас немає часу, — відбилася Агата. — Благословення — наша нагода врятувати друзів, і я скористалася нею.

— Відправивши першокурсників на вірну смерть? — злісно запитала професорка Шікс. — Могли піти ті пошуковці, що лежать у лікарні. Ти б могла...

— Ні, я не могла. І жоден із четвертокурсників, — відповіла Агата. — Брат Ріана має мапу, що відстежує нас. Таку ж саму, як Maпa пошуків слави професорки Даві. Ріан побачив би, що ми наближаємося. Але першокурсників він не бачить.

Професорка Шікс замовкла.

— Ви гадаєте, я хочу наразити їх на небезпеку? — запитала Агата. — Я б воліла, щоб зараз вони всі були на уроці; і єдине, що їх турбувало, — Сніговий бал і оцінки. Я б хотіла, щоб вони тренувалися розмовляти з тваринами чи заклинати погоду й були захищені від будь-чого поза брамою Школи. Я б хотіла сама полетіти до Камелота. Але бажання не врятують друзів. Вони були потрібні для мого плану. А тепер мені потрібні ви. — Вона помовчала. — Ну, це не зовсім мій план. Це план Софі.

Учителі витріщилися на неї.

— Я знайшла це в казці Левогрива, — пояснила Агата, дивлячись крізь вікно на золоті слова в небі.

— Коли ми були в Театрі казок, я прочитала статтю, де стверджували, що казки Левогрива пише не Ріан, а Софі, — сказала Агата. — Спочатку це здалося абсурдним, але дещо підказувало мені, що це правда. Бо що більше я перечитувала казку, то більше здавалося... що, хай хто написав це, він неймовірно ретельно добирав слова... А це означало, що це дійсно була Софі, яка добирала слова з певної причини. — Агата посміхнулася. — І потім побачила.

Сяючим пальцем вона намалювала кола в повітрі, зробивши позначки в повідомленні.

— Перші літери кожного речення, — сказала Агата. — К-Р-И-С-Т-А-Л. Софі знає, що кришталева куля Даві в мене. І вона хоче, аби я скористалася нею.

Викладачі похмуро дивилися на Агату, не переконані... окрім професора Менлі, зазвичай уїдливий вираз його обличчя став зацікавленим.

— Продовжуй, — кинув він.

— Коли професорка Даві приїхала до Камелота, вона привезла свою кришталеву кулю, — пояснила Агата. — Та виснажувала її, тож ми з Софі відібрали кулю в неї, хоча Мерлін наполягав, щоб я повернула її. Але я не збиралася повертати Кларисі Даві кулю, яка її вбивала. Ось чому вона зараз у мене. — Вона кинула погляд на торбину Даві на столі. — Софі розуміє ризики використання кулі, але також розуміє, що це єдиний шлях до порятунку друзів. Бо хоч які будуть побічні наслідки, вона працює. Коли ми роз’їхалися на пошуки слави, професорка Даві виходила з нами на зв’язок за допомогою цієї кулі. Я знаю це напевно, бо розмовляла з нею з Авалону. Кристал дозволяє їй знаходити учнів будь-де в Лісах. Тобто ми можемо скористатися кулею, аби знайти будь-кого в підземеллях Камелота.

— Ні, не можемо, — заперечив Юба, вимахуючи посохом, — бо всі, кому вистачає клепки, знають, що в підземеллі чари не працюють...

— Кришталева куля не може зазирнути в підземелля, але може витягти звідти наших друзів, — наполягала Агата. — Згідно з мапами Камелота, підземелля розташовані під схилом пагорба. Я маю на увазі, кришталева куля може знайти саме те місце, куди має ввірватися рятувальна команда.

— І де ж це місце? — із викликом запитала професорка Шікс, указуючи вузлуватим пальцем на кулю. — Покажи нам.

— Не можу. Принаймні зараз, — похитала головою Агата, її вдавана впевненість уперше дала тріщину. — Даві казала, що куля поламана, її можна використовувати лише короткий час, а потім вона вимикається. Нам потрібно заощадити час, перш ніж учні дістануться Камелота й подадуть сигнал.

— І ви знаєте, як користуватися кулею? — скептично запитала професорка Анемона.

— Ну, е-ем, якщо ви вже згадали... є ще одна проблема... — Агата смикнулася. — Я не можу її ввімкнути.

У кімнаті запанувала тиша.

— ЩО? — вирвалося в Кастора.

— Вона світилася, коли я втікала з Камелота... тож я гадала, що вона працює... — затиналася Агата. — А зараз я взяла її до вбиральні, вимахувала там нею, трясла, перевертала — і нічого...

Кастор кинувся до неї з вишкіреними зубами.

— ТИ ЩОЙНО ВІДПРАВИЛА МОЇХ УЧНІВ У ЛІГВО ЛЕВА, ПОКЛАДАЮЧИСЬ НА КРИШТАЛЕВУ КУЛЮ, ЯКОЮ НЕ МОЖЕШ КОРИСТУВАТИСЯ?

Агата втекла за інший бік столу.

— Ви ж учителі... Ви знаєте, як її ввімкнути...

— Ми не можемо нею користуватися, ти, пришелепкувата дурепо! — накинувся Менлі, його злостива гримаса повернулася на обличчя. — Нею може користуватися лише Клариса! І ми б тобі це розповіли, якби ти спробувала запитати нас перед тим, як ризикувати життями учнів!

Агата почервоніла, немов троянда.

— Я гадала, Мерлін теж із нею працював!

— Ти б менше думала й більше навчалася! — шмагнув Менлі. — Аби зробити кришталеву кулю, провидець бере частку душі феї-хрещеної й змішує із частками власної. Це означає, що фея-хрещена може використовувати лише кулю, створену для неї. Аби запустити її, Клариса мала тримати її нерухомо на рівні очей і зазирати в центр. Лише так вона працюватиме. Якщо фея-хрещена хоче надати доступ до кулі ще комусь, то ще під час створення наказує провидцю надати доступ певній особі. Якщо Мерлін користувався кулею Даві, то Клариса обрала його Другим користувачем. Більше ніхто не змусить кулю працювати. Ніхто. Тобто лишень якщо Даві не назвала одного з нас Другим користувачем ще до того, як прийшла викладати в цій Школі.

Агата не вірила почутому.

— Але ж має бути інший шлях...

— Та невже? Давай-но подивимося, — знущався Менлі, практично сходячи піною.

Він рвучко відкрив торбину Даві, покопирсався навколо Тедросового кітеля, потім витягнув із нього курну кулю завбільшки з кокос, усю в подряпинах, із довгою, кривою тріщиною на блакитному склі. Менлі підняв її до очей.

— Подивись! Вона не працює! Як щодо Уми? Ти зможеш її запустити?

Він тицьнув кулю принцесі.

— На жаль. Ні. Еммо? Ні. Шебо? Ні. Касторе? Юбо? Александре? Румі? Ні, ні й ні. Як я сказав, вона абсолютно, зовсім нічого не варта...

Він штовхнув її до Агати, торкнувши ніс дівчини...

Куля засвітилася.

Від несподіванки Менлі впустив кулю, але Агата встигла її впіймати, піднявши кулю до обличчя. Сфера засяяла зимовою блакиттю, немов люмінесцентна крига, дівчина зазирнула всередину, там вирувала срібна імла.

— Гадаю, потрібно було потримати її нерухомо, — видихнула Агата.

Ошелешені вчителі зібралися навколо.

— Це неможливо, — прохрипів Менлі.

Але зараз імла набувала форми, тягнулася до Агати з кулі, змоклі долоні дівчини залишали патьоки на склі.

— Даві не могла назвати її Другою! — пробелькотіла професорка Анемона. — Дівчина ще не народилася, коли кулю зробили!

Імла повільно сформувалася в примарне обличчя, яке притискалося до подряпаного скла, удивляючись в Агату порожніми очницями. Примарне обличчя було розпливчастим і щомиті миготіло, наче стався якийсь магічний збій, але що ближче Агата придивлялася до обличчя, то дужче воно здавалося чимось середнім між рисами професорки Даві й когось дуже знайомого... але кого, дівчині не вдавалося вловити...

А потім воно заговорило низьким, металевим голосом, який теж уривався, тож Агаті довелося складати слова до купи.

Агата вже було роззявила рота...

Раптом кулю вирвали з її долонь і кришталь потемнів.

— Зажди, — застеріг гном Юба, зачепивши кулю кінцем посоха. Він побовтав кулею перед своїм коричневим, зашкарублим обличчям, вивчаючи потріскану поверхню. — Клариса сидить у підземеллі Ріана. Він може знати, що в нас її куля. Тож міг змусити Декана навчити його секретам кулі, аби виманити Агату йому на поталу.

Гном повернувся до колишньої учениці.

— То як ми знатимемо, що це не король хоче, аби ти скористалася кристалом? Як ми знатимемо, що це не пастка?

Викладачі мовчки закивали.

Агата теж задумалася.

Кімнатою загойдалися тіні, а потім спалахнуло світло. Усі присутні розвернулися до вікна й побачили, що небо змінюється. Розповідь Левогрива про Ірісто потьмяніла, а на її місці з’явилася інша.

— Ось іще один доказ, що він намагається виманити Агату зі сховку, — суворо промовив Юба. — Він бреше, що спіймав її, сподіваючись, що вона покажеться.

— Але дивіться... ось знову... — сказала Агата, обводячи світлом повідомлення. — Перші літери речення. К-Р-И-С-Т-А-Л. — Вона розвернулася до Юби. — Це Софі. Я певна.

— А я певен, що це король, — заперечив гном.

— Я знаю Софі, — не поступалася Агата. — Я знаю подругу.

— Ми не можемо ризикувати життям учнів, покладаючись на інтуїцію, Агато, — наполягав Юба. — Усі логічні докази вказують, що кришталева куля — пастка. Ученицею ти завжди відмітала сумніви Софі, віддаючи перевагу емоціям, а не розуму, наражаючи на небезпеку і вас, і інших. Софі, може, і твоя найкраща подруга, але справжня дружба — це розуміння меж дружби, а не безглузда віра в те, що вона завжди рятуватиме тебе. Саме це призвело до всіх твоїх негараздів. Ти сліпо вірила, що Ріан — друг, і поплатилася за це. Ріан теж добре знайомий із твоїми інстинктами. Підеш за ними — і загинеш разом зі своїм принцом.

Агата бачила, що вчителі кивають, безумовно, згодні з гномом. Юба запхав кристал назад до торбини Даві...

Несподівано до кабінету ввірвався рій фей, вони замерехтіли біля голови принцеси Уми й почали пронизливо стрекотати.

— Вони кажуть, що люди Ріана повертаються до Шкільних воріт, — похапцем переказала Ума. — І цього разу з ними йде чаклун.

— Я зміцню щит, як зможу, — пробурмотів професор Менлі, прямуючи до дверей.

Він озирнувся на Уму.

— Знайдіть спосіб розвернути стімфів, перш ніж учні дістануться Камелота. Негайно поверніть їх.

Він кинув на Агату гнівний погляд і пішов геть. Професорка Анемона звернулася до Уми.

— Ви можете покликати стімфів?

— Запізно! Вони, певно, уже дісталися Камелота! — сказала принцеса.

— А що, як послати ворона з наказом відмовитися від плану? — запропонував професор Еспада.

— Буде швидше, якщо ми самі модифікуємося, — сказав професор Лукас.

— БУДЕ ШВИДШЕ, ЯКЩО ВИ ПОЇДЕТЕ НА МОЇЙ СПИНІ, — пирхнув Кастор. — ДАВАЙТЕ ЇХ ПОВЕРНЕМО СА...

Він замовк. Учителі простежили за поглядом собаки до вікна.

Агата стояла навпроти нього, випалюючи сяючим пальцем велике коло в склі. Потім вона виштовхнула скло, створивши отвір.

— Ніколи не думала, що вона хуліганка, — зауважила професорка Шікс.

Професорка Анемона кліпала занадто закрученими віями.

— Вона перетворилася на розбійницю!

Агата підняла сяючий палець до дірки в склі, її груди наповнювалися емоціями, немов річка дощем. Потім, указуючи пальцем, ніби чарівною паличкою, вона вистрілила своїм світлом у повідомлення Левогрива, відчуваючи, як із тіла в небо вириваються вся лють, страх і рішучість. Над Камелотом навколо повідомлення Левогрива почали збиратися чорні хмари, немов щупальця, рухаючись у такт низькому грому. Хмари кружляли навколо слів, Агата напружилася дужче, змушуючи імлу оповитися навколо кожної літери, наче пальці, що смикають струни скрипки. І ось усі літери одразу почали тремтіти, здригаючись у небі.

— Як вона це робить? — видихнула принцеса Ума.

— Заклинання погоди першого курсу, — пояснила професорка Шікс. — Юба особисто її навчав.

— Не будьте смішною, — заперечив гном. — Звичайне заклинання погоди не може зашкодити чарам ворога!

Агата ще напруженіше наводила палець на небо, літери тремтіли все швидше й швидше. Вона відчувала рукою вагу повідомлення Аевогрива, наче штовхала кам’яну кришку труни. Стиснувши зуби, вона думала про Тедроса, Софі, Даві, Мерліна й решту друзів; закликаючи кожну краплю рішучості, її сяйво наелектризувало вени всієї долоні... і нарешті, із останнім лютим «уф-ф-ф», Агата відірвала золото з літер... відкривши рожевий відбиток під ними, схожий на свіжий шрам.

Той, хто мав рожеві чари, складав повідомлення першим.

Рожевий був таким сміливим і зухвалим, що всі одразу зрозуміли, кому він належить.

— Звичайне заклинання погоди не може зашкодити чарам ворога, — промовила Агата, подивившись на сліди сяйва Софі, — лишень якщо ці чари взагалі не належать ворогові.

У склі вона могла розгледіти, як на неї витріщилися вчителі, включно з Менлі, який стояв на сходах за дверима кабінету.

Агата навела руку й вистрілила заклинання, яке перетворило повідомлення Левогрива на золоту кулю, яка розрослася й вибухнула, наче конкуруючи з сонцем...

Агата дивилася, як слово палає на тлі неба.

«Це занадто», — подумала вона.

Але не могла стриматися.

Вона мала відправити повідомлення тому пройдисвіту на троні Тедроса... Змію, що причаївся поряд із ним... і кожному йолопу, що пішов за ними...

Але найбільше — Софі.

Вона мусила повідомити, що розгадала шифрування.

Що допомога в дорозі.

Агата підійшла до Юби, висмикнула торбину Даві з його немитих маленьких рученяток і широкими кроками вийшла з кабінету.

— Може, повернемося до порятунку людей? — вона з викликом озирнулася. — Чи ще хтось хоче дати мені урок щодо дружби?

Учителі перезирнулися... а потім поквапливо пішли за нею слідом.

І Гном теж.

Вони вирішили зробити це в Бібліотеці Чеснот, на найвищому поверсі Вежі Честі, аби Агата змогла безперешкодно бачити Ліси у вікна бібліотеки.

Дівчина стояла обличчям до панорами, перед нею на кафедрі лежала кришталева куля. Позаду скупчилися вчителі разом із принишклими першокурсниками, які тулилися до стіни з намальованим шкільним гербом. Усі не зводили очей з Агати.

Агата наполягла, аби першокурсники були присутні, незважаючи на побоювання вчителів. Діти заслуговували стати частиною цього. Вони хотіли бути частиною цього. На кону були життя їхніх однокурсників. Якщо вона зможе повернути Групи № 1 і № 6 неушкодженими, то отримає довіру решти дітей, як їхня спільниця. А їхня довіра їй знадобиться в прийдешній війні.

Над Половинчастою затокою феї несли Менлі до вежі Директора Школи, аби професор зміг зміцнити щит проти людей Ріана з ближчої відстані. Агата вдивлялася в небо, чекаючи на сигнал із Камелота. У бібліотеці за її спиною панувала тиша, єдиним шумом було дихання нового бібліотекаря — худого цапа із сивими вусами, який штампував книжки так мляво, що Агата подумала, що він вовтузитиметься із цим стосом до самої смерті. А ще він не виказував жодної цікавості до того, чому вся Школа скупчилася в його бібліотеці й витріщається на кришталеву кулю. Він продовжував штампувати — тиць, тиць, тиць — його повільні рухи були повною протилежністю її тривожному серцебиттю. Вона не зводила очей із порожнього неба, ледве дихаючи, горло стискало почуття приреченості...

А потім удалині з’явився слабкий спалах — перехрещення синьої й рожевої спіралей, наче випадковий феєрверк.

Агата видихнула.

— Це сяйво Богді й Лейтена. Вони пройшли крізь ворота Камелота непоміченими.

— Вони живі! — зраділа жвава темноволоса дівчинка на ім’я Пріянка.

Першокурсники почали аплодувати...

— Передчасно, — занепокоєно втрутилася професорка Анемона. — Ось тепер на них чатує справжня небезпека. Богді й Лейтен мають пробратися на пагорб Золотої вежі й почекати на появу Агатиної бульбашки, аби вона показала їм точне місце на пагорбі, де вони зможуть вдертися до підземелля. А Агата водночас має скористатися кришталевою кулею й визначити те місце. І то дуже швидко. Кожна секунда, яку Богден і Лейтен проводять на землях замку, чекаючи на Агату, — зайва секунда.

Учні знову примовкли.

Агата зосередилася на кришталевій кулі.

Нічого.

— Дивися просто в центр, — підказувала принцеса Ума.

— Не кліпай, — чіплялася професорка Шікс.

— Я знаю, — гаркнула Агата.

Але куля все одно не вмикалася.

Богді й Лейтен чекають на бульбашку на пагорбі саме зараз... Вони розраховують, що вона ось-ось з’явиться...

У відбитку кришталевої кулі Агата бачила, як учні підбираються якнайближче до неї, намагаючись краще роздивитися...

— ЗАСПОКОЙТЕСЯ, ЗЛИДНІ! — гримнув Кастор.

— Те-с-с! — зашипіла професорка Анемона.

Агата глибоко вдихнула й заплющила очі.

«Заспокойся».

«Заспокойся».

«Заспокойся».

Але вона вже не могла згадати, як воно — бути спокійною. Не могла згадати, коли узагалі була спокійною.

А потім спливли спогади.

Вона й Софі біля озера в Гавалдоні... легкий вітерець брижить поверхню води, вони обіймаються на березі... синхронно дихають, тиша безкінечна... дві найкращі подруги, які мріють, щоб це не кінчалося вічно.

Агата розплющила очі.

Кришталь сяяв блакитним.

Срібні пасма потягнулися до неї, і з’явився фантом.

— Покажи мені Тедроса, — наказала дівчина.

— Як бажаєш, — відповіла куля.

Срібний фантом розпався на імлу, а потім зібрався — у кулі з’явилася картинка...

Тедрос уривається до Театру Казок із трояндою в одній руці й мечем у іншій, він, граючи, фехтує з гарними Щасливцями, увесь час посміхаючись дівчатам, що спостерігають за цим.

— Це не теперішнє, — сказала Агата, спантеличена. — Це його перший день у Школі! Це було кілька років тому!

Кришталева куля почала миготіти, сцена затремтіла й розлетілася на тисячу крихітних кришталевих сфер усередині великої, кожна маленька бульбашка відтворювала одне й те саме: Тедрос фехтує з хлопцями. А потім сферу пронизав шторм блакитних блискавок, поєднуючи маленькі кульки в нову сцену... зовсім маленький Тедрос ховається під ліжком у тій дивній гостьовій кімнаті, яку Агата одного разу бачила в Білій вежі, принц гиготить, а феї дзижчать, літаючи туди-сюди в пошуках його...

Кришталева куля замиготіла швидше й дужче...

Цього разу вона показала двох Тедросів, які разом мчали крізь ліси, обидва без сорочки й закривавлені... потім маленького Тедроса, який грається з Мерліновим капелюхом... потім Тедроса з Агатою під водою, вони разом зазирали в кристал, так само, як Агата зараз...

— Із цією кулею діється щось дуже дивне, — промимрив Юба.

— Даві казала, що вона поламана, але ж не настільки, — роздратувалася Агата, хапаючи кулю двома руками.

Без її допомоги Богді й Лейтен застрягнуть у замку Ріана. Куля має працювати.

— Покажи мені Тедроса, де він саме зараз! — гаркнула вона. — Не дитиною, не учнем, а де він зараз!

Куля вибухнула блискавками й показала Тедроса, що цілував Софі у сапфіровій печері.

— Дурна куля! — вигукнула Агата, перевертаючи її, немов пісочний годинник.

Але тепер куля показувала орла, що летів над кривавою рікою.

— Покажи мені Тедроса, ти, шматок лайна! Справжнього Тедроса!

Вона почала трясти кулю двома руками, немов дешевий маракас...

Їй здалося, що щось почало з’являтися.

Щось усередині кристала, срібна бульбашка рухалася в пишній траві, осяяній золотавим вечірнім сонцем. Бульбашка пливла вгору схилом, трава тремтіла від вітру, Агата побачила верхівки знайомих веж угорі. Озброєні вартові охороняли переходи з арбалетами.

— Стривай-но. Це воно, — видихнула дівчина. — Це Камелот.

Бульбашка сповільнилася, а потім зовсім зупинилася над галявиною посеред схилу, а потім збільшила зображення, достатньо для того, аби Агата змогла побачити, як у зелених пагонах трави дріботять мурахи.

— Кристал каже, що Тедрос саме там. Підземелля під травою! — промовила Агата, від емоцій стишуючи голос.

Від зустрічі з коханим її відокремлював лише шар землі.

— Ось де вони мають це зробити! Ось де Богді й Лейтен мають удертися!

На мить у бібліотеці запанувала тиша.

Її урвав голос Кастора.

— ЯКЩО ВОНИ З’ЯВЛЯТЬСЯ.

Агата думала так само.

«Де вони?»

Рожево-блакитні спалахи означали, що вони вдало проминули браму Камелота. Вони мали пробратися на пагорб Золотої вежі й чекати на неї. Пагорб був маленьким. Це ж легко — дивитися на траву й побачити бульбашку, щойно вона з’явиться...

Серце Агати зупинилося.

А що, як Богді й Лейтен потрапили до рук піратської варти? Що, як її план щодо їхньої невидимості провалився? Їх поранили чи навіть гірше...

Про що вона думала! Дозволити першокурсникам вирушити на відчайдушне завдання, яке мало вкрай нікчемні шанси на успіх? Чи варті життя її друзів життів невинних дітей? Чи хотіли б Тедрос, Софі й Даві, щоб учні загинули заради них?

«Це помилка», — подумала Агата. Вона так захопилася, намагаючись урятувати майбутнє Камелота, що забула про майбутнє Школи. Вона має змінити наміри. Потрібно наказати кулі знайти Богді й Лейтена. Байдуже, де вони є, вона знайде спосіб їх повернути. Навіть якщо доведеться покинути Тедроса. Навіть якщо доведеться покинути всіх інших.

Вона похмуро подивилася в кулю.

— Покажи мені Бо...

У полі зору сфери з’явилося гарне обличчя, усе в плямах чорного слизу, мерехтлива мантія трималася над головою, немов щит.

— Перепрошую, —— прокректав Богді, від його подиху бульбашка затремтіла. — На сонці бульбашка непомітна. Крім того, стара зміїна мантія Софі страшенно незручна. Тонка, слизька й просто жахлива. Аби залишатися невидимими, нам довелося запхатися під неї, наче це карнавальний дракон. До того ж у Лейтена завеликий зад.

— Уважатиму це компліментом, — прошепотів, укритий слизом, Лейтен, висунувшись із-під мантії. — І якщо бути справедливим щодо мого заду, планувалося, що нас буде двоє, а не троє, і це не покращило ситуацію.

— Троє? — спантеличено промовила Агата.

— Агов, — під мантією з’явилося ще одне обличчя в плямах слизу.

— Горт? — вирвалося в Агати.

— Оце сиджу я в кареті з Богденом і Вільямом, відбиваюся від Змієвого ковзуна, — почав розповідати Тхір, — і уявляєш, з’являються двоє моїх учнів, нападають на королівську карету, наче дикуни, і приголомшують кучера доволі посереднім заклинанням, що дозволяє мені розчавити ковзуна, і ось, ми зриваємося й мчимо до Камелота. Хлопці казали, що вони мають самі ввірватися до підземелля, що стара мантія Софі не вмістить трьох, але я в жодному разі не дозволив би двом первачкам піти без мене. Я ж учитель. О, Богден і Вільям теж хотіли піти, але цим двом краще чатувати, ти розумієш, про що я.

— Богден і Вільям? — перепитала Агата, ще більш спантеличена.

— Вони сховали карету в Лісах біля замку й чекатимуть там, на випадок, якщо ми не зможемо використати для втечі стімфів, — пояснив Богді. — Сьогодні безхмарно, і стімфи не зможуть сховатися вгорі, інакше вартові їх помітять. Гадки не маю, куди вони полетіли. Ми спробуємо дати їм сигнал, щойно звільнимо в’язнів, але жодної гарантії, що вони нас заберуть.

— Справжня кришталева куля? Дуже-е-е круто, — озвався Лейтен, зазирнувши в кулю, він стривожив зображення.

Він пригледівся до картинки.

— А Пріянка дивиться? Передавайте вітання.

— Дивиться й професорка Анемона, і ви маєте зосередитися на життєво важливій місії, а не хизуватися перед дівчатами! — вилаяла його викладачка Прикрашання.

Лейтен прокашлявся.

— Тож підземелля... тут?

— Саме під вашими ногами, — підтвердила Агата.

Скупчившись під мантією, три хлопці почали обстрілювати землю сяючими пальцями, випалюючи дірки в траві. Чари Горта свердлили набагато швидше, аніж заклинання першокурсників, прориваючись крізь ґрунт, немов сонце крізь кригу, поки він не натрапив на тверду сіру стіну. Він ударив її ногою, почув гулкий звук і побачив тріщини, наче стіна була надзвичайно старою й не надто міцною. Потім він мовчки подав сигнал хлопцям, і вони поновили свій сяючий штурм.

Несподівано налетів вітер і здув із них зміїну шкіру. Риси хлопців у кулі Агати стали чіткішими. Тепер вони не були невидимими. Агата бачила, що вартовий на вежі розвертається...

Горт схопив мантію, знову закриваючи їх.

— Святі жаб’ячі яйця. Вони нас помітили?

— Не знаю, — кинула Агата. — Просто покваптеся.

Хлопці додали зусиль, стріляючи в стіну підземелля, але цього разу сяйво Богді й Лейтена розбризкувало лише слабкі іскри.

— Новенькі хлопці ніколи довго не витримують, — зітхнула принцеса Ума.

— Швидко виснажуються, — погодилася професорка Шікс.

Горт кинув погляд на Богді й Лейтена та подвоїв власні зусилля.

— А ви хотіли впоратися самотужки?

Але з’явилася інша проблема.

— Горте?

— Що.

— Мій зв’язок слабшає.

Горт підняв очі на бульбашку й зрозумів, що вона має на увазі — зображення в бульбашці ставало прозорим.

— О, заради Гака, — прогарчав Горт.

Він перевів сяйво пальця на себе і з приглушеним скриком вибухнув із одягу, перетворюючись на людину-вовка з велетенським тілом, майже виштовхнувши двох юнаків із-під мантії, але він притиснув їх до свого волохатого торсу, немов лев, що захищає своїх левенят. Зміїна шкіра щільно обтисла їх, Горт підняв кудлаті кулаки й гупнув по стіні: раз, два, три, останній із ревом...

І стіна провалилася.

Двоє хлопців і людина-вовк упали вниз на купу цегли, землі й трави, водночас як Агата, вибалушивши очі, спостерігала за ними крізь кулю. Вона чула віддалені ошелешені вигуки варти, а потім калатання набату. У кулі вирував чорний пил, схожий на шторм, закриваючи собою все; Агата притиснулася носом до скла, а вчителі й учні з’юрмилися довкола, відчайдушно прагнучи побачити, чи хлопці вижили.

Мало-помалу пил осів, і стало видно три стіни похмурої в’язниці, усередину, немов спис, проривався промінь сонця.

Горт, Богді й Лейтен лежали на уламках обличчями додолу, вони зі стогонами поворухнулися.

Але Агата дивилася не на них.

Вона дивилася на блідого хлопця зі скляними очима, укритого кров’ю й синцями, який повільно піднявся з кутка, побачивши сонячне світло, наче зачумлений маревами.

— Агато?

В очах принцеси забриніли сльози.

— Тедросе, послухай. Усе, що я сказала тієї ночі перед битвою... усе, що я сказала Софі... це вплив тієї миті. Я була налякана й зневірена. Насправді я думаю про тебе інакше...

— Ти прийшла по мене. Лише це має значення, — сказав Тедрос, задихаючись від емоцій. — Я не думав, що існує спосіб. Але ти знайшла його. Звісно ж, знайшла. Бо ти це ти. І тепер ти тут...

Він закинув голову.

— І багато інших. О, я бачу Юбу... Кастора... Ти в Школі?

— Поки що, — поквапливо відповіла Агата. — І ти невдовзі теж тут опинишся. Ти поранений, і вчителі зцілять тебе.

— А я виглядаю так само погано, як почуваюся? — запитав Тедрос.

— Усе одно ти гарніший за Ріана, — сказала Агата.

— Гарна відповідь. А Софі?

— Група першокурсників відволікатиме Ріана достатньо довго, аби звільнити її. Коли опинишся в Школі, у нас буде досить часу на балачки. Ти маєш вибиратися звідти, Тедросе. Ти, Даві й решта.

Але Тедрос продовжував дивитися на неї, наче вони мали весь час світу. Агата теж відчувала, як провалюється в Тедросові очі, немов між ними не було жодного бар’єру.

— Е-ем... хлопці?

Тедрос розвернувся до людини-вовка, який підняв голову від підлоги.

Горт указав лапою.

— Вони йдуть.

Раптом Агата помітила, що зусібіч кристала погойдуються тіні, а отже, підземелля оточують.

— Звільнімо решту! — закричав Тедрос Горт у, який пострибав за принцом коридором до інших камер.

Богді й Лейтен підвелися з підлоги, шкутильгаючи слідом, але Горт відштовхнув їх...

— Покличте стімфів, йолопи!

Богді розвернувся, вистріливши синій спалах у небо крізь діру повз піратів, які вже хотіли зістрибнути до підземелля. Кулю Агати затьмарили нові хмари пилу й каміння, затуливши картинку. Вона бачила, як Лейтен відбивається від вартових заклинаннями приголомшення, але його сяйво було вже недостатньо сильним, аби зупинити їх. Пірати накинулися й схопили його, скрутивши м’язистого першокурсника захватом шиї, і повністю затулили Агаті огляд.

Одночасно бульбашка всередині кришталевої кулі потьмяніла ще на два відтінки. Дівчина тепер майже нічого не бачила, зв’язок мав ось-ось розірватися.

Коридором лунало рейнсько Горта, одночасно зі скреготом металу, що ламався. У хаосі чулися розрізнені голоси.

— Сюди! — волав Тедрос.

— Ніколо, позаду тебе! — вигукнула професорка Даві.

— Злізь із мене, тварюко! — кричала Кіко.

Вереск стімфів заглушив їх усіх.

У підземеллі ще раз вибухнули уламки, запорошивши кристал Агати. Куля знову замерехтіла, і пил перетворився в сріблясте марево, повільно сформувавшись у примарну маску...

— Я більше, їх не бачу, — видихнула Агата.

— Стімфи запізнилися, — сказала принцеса Ума, спавши з лиця. — Вони не заберуть усіх.

— Вони мають, — запанікувала Агата. — Якщо ми когось залишимо, Ріан стратить їх!

— МИ МАЄМО ВИРУШАТИ НЕГАЙНО! — вибухнув Кастор, кидаючись до дверей. — МАЄМО ЇМ ДОПОМОГТИ...

— Ви нізащо не встигнете, — озвався Юба.

Кастор заціпенів.

У бібліотеці стало тихо, учні і вчителі замовкли.

Агата глибоко вдихнула й подивилася на свою армію.

— Можливо, ми не зможемо дістатися до них, — сказала вона. — Але я знаю, хто зможе.

Професорка Анемона прочитала на її обличчі.

— Ви переоцінюєте її доброчесність, Агато. Вона рятуватиме себе, за будь-яку ціну. І байдуже, хто там залишиться. Вона буде в Школі на першому стімфі.

Агата не слухала. Цей урок вона засвоювала багато разів — дружбу не можна пояснити. Таку, як їхня. Зв’язок між ними був занадто глибокий, аби інші зрозуміли.

Вона знову подивилася на кристал, срібна примара всередині наблизилася, швидко тьмяніючи, у неї залишилося сил лише на одне бажання...

— Покажи мені Софі, — наказала Агата.

І ось на даху Агата притулилася до листяної скульптури короля Артура, усе ще думаючи про його сина.

Він не має бути одним із тих, хто залишився.

Він знайде шлях повернутися до неї.

Чийсь голос вирвав її з трансу:

— Вони тут!

Агата вистрибнула з-за живоплоту, піднявши очі до неба.

Із Лісів до Школи летіли стімфи, вони безперешкодно подолали зелений туман Менлі, і в сяйві пломенисто-червоної вечірньої зорі почали з’являтися юні вершники.

Першокурсники висипали з дверей на дах позаду Агати, радіючи поверненню друзів, учителі приєдналися до них.

— ВОНИ ВРЯТОВАНІ! МИ ПЕРЕМОГЛИ! СЛАВА ТЕДРОСУ! СЛАВА ШКОЛІ!

Агата була занадто зайнята, рахуючи вершників на стімфах...

Естер... Анаділь... Дот... Беатрікс... Ріка... Кіко... Богді... Лейтен... Деван...

Із туману виринали кістяні птахи, несучи на спинах інших вершників.

«Десять... одинадцять... дванадцять», — рахувала Агата під радісні вигуки її армії, які ставали дедалі гучнішими.

Ще два стімфи несли по двоє вершників на кожному.

«П’ятнадцять... Шістнадцять...»

Усе. Більше жодного птаха.

Агата почекала, поки перша хвиля птахів приземлиться на Великій галявині, Естер і Дот спішилися, допомагаючи Анаділь, яка стікала кров’ю.

Учителі й учні миттю кинулися до замку й спустилися на галявину, щоб допомогти їй та решті, хто приземлився поряд: Берт... Беккетт... Лараліза...

Агата стояла на даху й удивлялася в туман, сподіваючись побачити ще стімфів.

У небі було чисто.

«Бракує сімох».

Бракувало сімох людей.

Сімох, яких тепер могла врятувати лише Софі.

Агата почала плакати, зрозумівши, кого залишили...

ХРЯСЬ!

Територією Школи прокотився звук, схожий на удар каменя по склу.

Агата озирнулася й побачила, як до неї з вікна вежі Директора Школи несамовито кричить професор Менлі... як учні та вчителі мчать із галявини до замку... як вовки, закривавлені, падають біля Північних воріт.

Агата перевела погляд на діру в зеленому щиті... і вгледіла чоботи й сталь...

Вона відступила й побігла.

Не було часу для скорботи за залишеними.

Не зараз.

Бо поки вона проривалася в замок Ріана...

Люди Ріана прорвалися до її Школи.