Кристал часу. Книга 5. Школа добра і зла

13 Іноді казка веде тебе

— Скільки їх? — кричала Агата, вона мчала рожевим переходом.

— Я збилася після дванадцятого, — відсапувалася Дот позаду неї.

— Вони прорвалися крізь щит... я бачила якесь фіолетове світло, що пробило його... — гукнула через спину Агата, торбина з кришталевою кулею Даві гупала біля плеча. — Але як? Ріанові бандити не вміють чаклувати!

— Може, вивчили якесь заклинання!

— Лише учні нашої Школи вміють чаклувати! А ті пірати не відвідували Школи!

— Я не можу бігти й розмовляти одночасної — хрипіла Дот.

Агата озирнулася на Дот і двадцятьох першокурсників, які бігли за нею юрбою скляним тунелем Школи Добра до Вежі Честі. На тлі сутінкового неба нові учні збивалися докупи, наче наполохані вівці, стривожено шепотілися, вибалушивши очі, тупотіли ногами високо над Великою галявиною.

Краєм ока Агата бачила рух у кольорових переходах, які поєднували вежі Школи Добра: Естер і професорка Анемона вели групу першокурсників блакитним переходом до Вежі Доблесті, Горт і Анаділь супроводжували своїх першокурсників жовтим переходом до Вежі Чистоти, а Юба й Беатрікс скористалися персиковим переходом, прямуючи до Вежі Милосердя. Водночас на даху над перехрещеними переходами Агата помітила Кастора, що підштовхував першокурсників уперед...

Агата розуміла, що люди Ріана шукають її. Щоб заплутати їх, вона й учителі розділили всіх учнів на Лісові групи, і кожна вирушила різними шляхами до одного місця. Єдиного місця в Школі, де вони будуть у безпеці. Звісно, якщо встигнуть дістатися туди.

— Хто ці чоловіки? — почула дівчина запитання Пріянки.

— Варта Камелота, — відповів волохатий триокий Нещасливець, позначений як Боссам.

— Щось вони не схожі на варту Камелота, — зауважила Пріянка.

Агата простежила за їхніми поглядами, спрямованими крізь рожеве скло на брудних піратів у срібних кольчугах зі змертвілими очима. Вони з’явилися в полі зору, переступаючи порубаних вовків, і рухалися тепер слідом за капітаном до замку, вимахуючи мечами, луками й палицями.

«Якщо пірати піднімуть очі, то одразу помітять мене й моїх підопічних у тунелі. Ми маємо забиратися з переходу негайно...»

— Зажди! — зойкнула Дот, рвучко зупинившись.

— Ми не маємо часу чекати! — заперечила Агата.

— Ні, поглянь, — кинула Дот, притиснувши долоні до скла. — Це Кей.

Агата опустила погляд на колишнього вартового Тедроса, який очолював піратів. Він тримав у руці меч, видираючись угору на пагорб до дверей замку Школи Добра. Схоже, ані Кей, ані його лейтенант не квапилися, так само, як і жоден із розбійників, які розсипалися позаду них, наче їм зовсім не потрібно було шукати Агату. Наче вони чекали, що вона сама прийде до них. Їхні дії викликали в Агати тривогу. Вона придивилася.

— Це Кей водив мене на побачення до «Красуні і Частування», — сумно промовила Дот. — Він перший, хто поцілував мене.

— Той парубок поцілував тебе? — перепитав Боссам. Пріянка буцнула його ногою.

— Лише для того, щоб підсипати мені щось у напій і вкрасти ключі, — хлипнула Дот. — Ось як Змій утік із таткової в’язниці. Краще б йому не зустрічатися зі мною, бо я... — вона помітила, що Агата пильно . дивиться вниз. — Знаю, він занадто гарний, еге ж?

Але Агата дивилася не на Кея.

А на його лейтенанта. Низенького, опецькуватого чоловіка в коричневій мантії, із рудою бородою та ще рудішим обличчям, який був не схожий на пірата, а радше нагадував зловісного брата Санта Клауса. Над його відкритою долонею плавала гладенька скляна куля, він і Кей зазирали в неї, наче в компас, поки йшли. Скляну кулю заповнювало фіолетове світло... таке саме, яке на очах Агати зруйнувало щит Менлі...

— У нього кришталева куля, — сказала Дот. — Менша за ту, що в Даві. Це означає, що він новачок. — Вона кинула погляд на торбину на руці Агати. — Старі кулі завбільшки, як брили.

В Агати були синці, які це підтверджували.

— Я гадала, що лише фея-хрещена може користуватися кришталевою кулею, — озвалася Пріянка.

— Фей-хрещений теж, — нагадав Боссам, кліпаючи третім оком. — Цей, мабуть, надзвичайно сильний, бо прорвався крізь щит професора Менлі.

— Але що капітан варти Камелота робить із кришталевою кулею? — запитала Пріянка.

— Я звідси не бачу, — промовила Агата, напружено вдивляючись.

— Ми можемо використати заклинання віддзеркалення, — проторохтіла Дот. — Я спостерігала за Естер, коли вона робила це в підземеллі...

Її палець засвітився, і вона притиснула його до скла, потім заплющила очі, аби викликати потрібні емоції.

— Reflecta asimova!

Її палець розбризкав хмаринку фіолетового туману, що сформувався у двовимірну проекцію, яка зависла в переході над головами дітей.

— Це приближене зображення того, що вони бачать у кришталевій кулі, — промовила Дот.

Агата спостерігала, як у проекції вирує фіолетовий туман, неохоче відтворюючи різні сцени: замок... міст... ліс... а потім він, схоже, остаточно визначився — тунель... а всередині скупчилися тіла...

Зображення набуло різкості, показуючи хлопців і дівчат у нових формах, із гербом лебедів на грудях... яких вела висока бліда баньката дівчина з коротким волоссям...

Дівчина, яка дивилася в проекцію такої самої сцени.

В Агати зупинилося серце.

— Вони... бачать нас, — видихнула вона.

Люди Ріана не шукали її, бо не мали в цьому потреби. Кришталева куля вказала їм точне місце.

Агата й решта повільно подивилися вниз крізь скло.

А на землі Кей і його супутник повільно підняли очі.

Із піратських луків вирвалися стріли, полетівши в Агату й учнів. Загарбники наближалися занадто швидко. Часу втікати не було. Агата розкинула руки, марно намагаючись затулити дітей, коли стріли вдарили...

Вони відскочили від скла, дзенькнувши, і забриніли на різні лади, немов розірвані струни арфи. Стріли застигли в повітрі, раптом спалахнувши таким же рожевим сяйвом, як і скляний перехід, — увімкнувся захист замку. Потім зачаровані стріли розвернулися й зі свистом полетіли назад і прошпилили декількох піратів, але Кей і решта встигли знайти укриття.

Одначе дві стріли очікувально зависли над полем, наче обираючи собі ціль...

Зіщулившись на землі, фей-хрещений змахнув долонею над кристалом, створюючи в ньому фіолетову ватру. Куля затремтіла в його руці, вир у ній запалав яскравіше і яскравіше. А потім вона вистрілила палаючою сферою в перехід із Агатою, прагнучи знищити його, немов бомба.

Останні дві стріли злегка затремтіли в очікуванні, наче не хотіли помилитися...

А потім завдали контрудару: одна прошила серце фея-хрещеного, а інша — його сяючу кришталеву кулю, розбивши її на тисячі уламків.

Чоловік у мантії приголомшено вибалушив очі. А потім упав долілиць, його тіло важко повалилося на сяючі рештки скла.

Першокурсники закліпали очима, дивлячись крізь скляні стіни переходу.

— Більше не побачить, що було там у кулі, еге ж? — пирхнула Дот.

— Швидше! — видихнула Агата, штовхаючи дітей уперед...

Вона помітила, що Кей підводиться з землі, стиснувши зуби, він висмикнув закривавлений лук із-під мертвого пірата... потім схопив уламок скла від розбитої кулі, який досі жеврів фіолетовим сяйвом...

Він націлив його просто на Агату.

Кей пожбурив уламок кристала, і той пробив перехід, наче куля; подряпавши Агаті вухо, він вилетів крізь протилежну скляну стіну.

На мить усе стихло.

А потім тунель наповнив тихий тріск.

Агата подивилася на стіни переходу, які розтріскувалися, немов крига весняного ставка на сонці.

— Біжіть! — закричала вона.

Немов вихор закрутився навколо неї, коли учні щодуху помчали переходом, рятуючи власні життя, перестрибуючи скло, що розтріскувалося, і поспішаючи до сходового майданчика Вежі Честі. Агата й Дот мчали одразу за першокурсниками, але все одно не встигли. Підлога під їхніми ногами вибухнула, і вони разом із Пріянкою й Боссамом сторчголов шугнули з вежі. Пролітаючи повз інші переходи, Агата відчувала прохолодний нічний вітер, торбина Даві тягнула її вниз, немов якір. Дівчина поривалася руками до Дот та інших, ніби могла їх іще врятувати...

А потім по Агаті важко гупнула велика кудлата лапа, відкинувши її назад.

На мить дівчина вирішила, що в неї галюцинації, адже тепер вона ковзала великою, роззявленою пащею, приземлившись на вологий язик біля Дот, яка теж мала отетерілий вигляд. Агата висунула голову між гострими іклами й глипнула на довгу морду й налиті кров’ю очі Кастора, він балансував на даху блакитного переходу, стискаючи в лапі Пріянку й Боссама. Агаті на щоку крапнула собача слина.

Внизу пірати почали натягувати луки, а Кей побіг до Школи Добра, Агата бачила його крізь скло замку. Кей піднімався гвинтовими сходами, перестрибуючи через сходинки.

— Касторе, він іде! — заволала Агата.

Пес рвучко зірвався з місця й перестрибував між переходами. Прямуючи до даху, він стискав дівчат у гарячій, смердючій пащі...

Кастору в сідницю поцілила стріла, і він заревів, мало не виплюнувши обох дівчат, але вони вчепилися в його ікла, водночас Кастор стрибнув із останнього переходу й учепився пазурами в дах. Агата побачила, що лапи Кастора ось-ось зіслизнуть із краю. Вона вискочила з пащі й щосили схопилася за пса руками, підтягуючи його, а потім, коли стріла мало не влучила їй у голову, усе ж повернулася назад під собачий язик. Зробивши останнє зусилля, Кастор потягнувся вперед, заліз на дах і за мить був уже на ногах. Він почав бігти між живоплотами Оранжереї Мерліна, а Пріянка й Боссам витягли стрілу з його дупи.

Агата відчувала Касторове серцебиття в його горлі, вона й Дот запалили пальці й чарами витирали кров, якою він стікав, аби не залишати сліду. Кею знадобиться лише декілька хвилин, аби вибратися на дах, а Кастор біг дедалі повільніше, він шкутильгав, квапливо минаючи сцени коронації короля Артура... весілля Артура й Ґвіневери... народження їхнього сина... а потім повернув до останньої — у ставку височіла Леді з Озера, даруючи Екскалібур королю. Агаті цей живопліт був добре відомий — не лише через їхню власну історію із Леді з Озера й мечем, а тому, що ставок був таємним порталом до Напівдорожнього мосту. Порталом, яким вона часто користувалася в шкільні роки. Тепер, коли Кастор шкутильгав до нього, Агата побачила на березі ставка Юбу й Беатрікс, які скеровували першокурсників у води порталу. Учні зникали під поверхнею з вибухом білого світла, а потім гном і четвертокурсниця стрибнули туди теж.

Агата чула, як за живоплотами гупнули, відчиняючись, двері, що вели на дах... долинули поквапливі кроки Кея...

Але Кастор був уже в повітрі, стрибав у води, портал спалахував чарами...

Капітан Ріана завернув за поворот декількома секундами пізніше.

Він тицяв мечем у блакитну чоловічу краватку, яка залишилася на кущі, рожевий дівочий черевичок під кущем, пляму крові на кам’яній підлозі. Вузькі очі вивчали обрій... осяяні місяцем живоплоти... хвилі ставка... Але жодних ознак живих істот тут не було, окрім численних тіней, які рухалися Напівдорожнім мостом. Якби він придивився до тих тіней, то знайшов би те, що шукав...

Пес, кульгаючи, пірнув до Школи Зла, і кінчик його хвоста ковзнув слідом за ним усередину замку, звиваючись, як змія.

— Можете нас уже опустити, — озвалася Агата.

— Лише коли ми дістанемося місця, — прошепелявив Кастор із дівчатами в роті.

Він щільніше стиснув пащу з нею й Дот і міцніше тримав першокурсників; шкутильгаючи Школою Зла, він досі стікав кров’ю.

— Ви так само впертий, як ваш брат, — зітхнула Агата.

— Мій брат — йолоп, — буркнув Кастор, він випустив дівчат із пащі й важко подивився на них. — Спочатку Даві його звільнила. Потім він подався до Камелота і його звільнив Тедрос. Я написав йому, щоб він повертався сюди, до Школи Зла. Що ми можемо возз’єднати голови й діяти разом. І більше про нього нічого не чув. Можливо, тепер він працює на Ріана. Мій брат — підлабузник. Не розуміє, що я єдиний, хто завжди буде поряд.

У голосі Кастора чулася туга, яка здивувала Агату. Кастор і Поллукс час від часу намагалися вбити один одного, але, зрештою, Кастор любив брата. «Хто б міг подумати, що я й пес мають так багато спільного», — невесело подумала Агата. Її стосунки із Софі не надто й відрізнялися.

— Бідолаха, — сказала Дот, вона перетворила на шоколад таргана, який проповзав повз.

На мить Агата подумала, що подруга мала на увазі Кастора... а потім побачила, що Дот дивиться на Боссама, який знепритомнів у лапах пса, немов уся ця напруга із втечею була для нього аж занадто надмірною.

Тим часом Пріянка роздивлялася нове оточення, вибалушивши очі.

— Якби я знала, що Школа Зла має такий вигляд, я б не була занадто Доброю, — захоплено кинула вона.

— Ти невдовзі побачиш мою кімнату, — сказав Боссам, очунявши.

— Ні, красно дякую, — коротко відмовилася Пріянка.

Кастор пирхнув.

І справді, Агата вперше бачила Школу Зла, перероблену Деканом Софі: чорну оніксову підлогу, люстри із кристалами у вигляді С, стіни, оплетені фіолетовими лозами, букети чорних троянд і летючі ліхтарики, які наповнювали фоє пурпуровим світлом. Чорні мармурові колони відтворювали чарівні сцени з казки Софі: ось Софі виграє Показ здібностей, ось Софі бере участь у Випробуванні казкою в образі хлопця, ось Софі знищує обручку Директора Школи. До того ж деякі плитки підлоги спалахували фіолетовим, коли Кастор ступав на них, і на кожній з’являлася Софі в неймовірно модних вбраннях, позувала, сміялася, видувала бульбашки, наче весь замок був збудований на її честь. На стінах фоє красувалися картини із Софі, яка мала безтурботний і радісний вигляд, на кожній був окремий лозунг.

— Не певна, що Леді Лессо мала на увазі саме це, коли призначала Софі Деканом, — саркастично промовила Дот.

— Де всі? — запитав Боссам, оглядаючи порожній хол.

— На місці зустрічі, — озвалася Агата.

— Або мертві, — пробурмотів Кастор.

Пряінка й Боссам зблідли.

Агата розуміла, що Кастору боляче, що він узагалі дратівливий, а тим часом його слова повисли в повітрі, доки він кульгав до гвингтових сходів, прямуючи до спальних поверхів Школи Зла. Деякий час єдиним звуком у всьому замку були повільні кроки пса, шепіт Пріянки й Боссама та плямкання Дот, що перетворювала на шоколад кожну комаху й гризуна, які траплялися їй дорогою.

Агата подумала про тих, хто залишився в Камелоті, — Тедроса, Ніколу, професорку Даві, Софі... Що з ними буде? Чи вони досі живі? Вона придушила паніку в зародку. «Не думай про це. Не зараз, коли весь перший курс розраховує, що ти врятуєш їх». Вона мала вірити, що Софі захистить її друзів у Камелоті, так само, як вона захищає учнів Софі в Школі.

Кастор підіймався сходами Школи Зла, ступаючи дедалі важче й важче.

— О, моя кімната! — скрикнула Дот, коли вони проминали кімнату 66 у Вежі Злості.

— Усі хочуть жити в цій кімнаті, відтоді як у ній жив ваш ковен, — зауважив Боссам. — Він славетний.

— Та невже? — збуджено промовила Дот. — Якби ж то татко знав.

— Щойно вийдемо назовні, опустіть голови й поводьтеся тихо, — наказав Кастор, наближаючись до іншого кінця коридору. — Якщо пірати когось помітять, ми мерці.

Дот насупилася.

— Але ж вони мали нас побачити, коли ми стрибали в...

— Тиша починається просто зараз, — прогарчав Кастор.

Він потягнув двері й висслизнув на місток високо над мулистим ровом Школи Зла. Кастор розпластався підлогою і поповз уперед, кам’яна огорожа приховувала його від піратів угорі. Агата бачила червоно-золоті вогники на написі «До Софі», які мерехтіли над переходом, що поєднував Школу Зла із вежею Директора Школи. Коли вони почали просуватися, напис освітив кожне обличчя червоним сяйвом, а потім зблиснув зеленим — чари перевіряли їх. Коли Кастор підповз ближче, попереду з тіні вигулькнув срібний шпиль. Над головами лунали вигуки піратів...

— У вежах Добра немає нікого!

— Отже, потрібно ввірватися до Школи Зла!

— Присягаюся, вони ховаються в Блакитному лісі, як кроти!

Кастор повз на животі підлогою переходу, наближаючись до вікна вежі Директора, яке було за десять футів над їхніми головами. Зі свого місця Агата нічого не бачила всередині вежі.

Кастор заціпенів під вікном, важко дихаючи.

— Це великий стрибок, Касторе. А ви поранений, — прошепотіла Агата. — Ви впораєтеся? Так, щоб нас не помітили?

Кастор зціпив зуби.

— Зараз побачимо.

Затамувавши подих, він скочив на лапи й відштовхнувся від містка. Поранена лапа підкосилася, і стрибок вийшов закоротким. Він зачепив головою стіну, животом важко проїхався підвіконням і через це заскиглив від болю, мало не здувши дівчат із язика, а потім потягнувся вперед і заволік лапи всередину вежі, плюхнувшись мордою на білий пухнастий килим.

— Ти це чув? — вигукнув позаду пірат.

— Що саме?

— Собаку, тупак! Чув його ось там!

Кастор розтиснув лапу, відпускаючи Пріянку й Боссама. Потім роззявив щелепу — Дот і Агата вислизнули разом із цівкою слини.

А потім пес випустив останній болісний стогін...

— Скажіть братові, що він може забрати тіло... — і знепритомнів.

— Досі дихає, — почула Агата Юбу.

Розпластана на спині, Агата змахнула слину з очей і побачила, що всі першокурсники скупчилися у вежі Директора, тепер уже розкішній спальні Декана Софі, де вони ховалися, зіщулившись нижче ліній вікон, аби їх не помітили пірати ззовні. Куди не глянь, повсюди були учні — вони набилися в гардеробну Софі між стелажами зі взуттям, визирали із дзеркальної ванної, немов сови, кліпали з-під ліжка. У кутку Казкар малював у розгорнутій книжці, срібне перо націлилося на Агату, а потім повернулося до письма, наче намагалося встигати за перебігом подій.

Водночас учителі скупчилися навколо Кастора.

— Стріла поцілила в м’яз, — сказав Юба решті.

— Із ним усе буде гаразд? — напружено запитала Агата, відкидаючи вбік торбину Даві.

— Він утратив забагато крові, щоб донести вас сюди, — повідомила принцеса Ума, вона обв’язала хусткою задню лапу Кастора, аби прикрити рану. — Але він одужає. Нехай трохи відпочине.

— Відпочине? — скривилася Агата. — Нас хочуть убити пірати. Покличте стімфів! Ми маємо полетіти туди, де безпечно...

— І куди це? — почувся знайомий голос.

Агата розвернулася до Естер, вона стояла в плямі світла, що розливалося від мерехтливого акваріума Софі, поряд із Гортом, Анаділь, Беатрікс, Ріною й Кіко, вони досі були вкриті порохом із підземелля Камелота.

— Усі королівства на боці Ріана, — заперечила Естер. — Де ми зможемо сховати цілу Школу?

— До того ж Змієва Maпa пошуків слави стежить за нами, — додала Анаділь, її рука була перев’язана.

— Нам навіть не вистачить стімфів, аби забрати звідси всіх, — промовив Горт.

— Але якби й вистачило, пірати переб’ють усіх нас стрілами, — зауважила Кіко.

— Ми в пастці, — підсумувала Беатрікс.

Агата похитала головою.

— Але... але...

— Агато, більшість вовків загинули, — сказав професор Менлі. — Решта, схоже, утекли крізь діру в щиті. Мабуть, той чаклун допоміг піратам удертися всередину, кришталеві кулі здатні знаходити слабкі місця в моїх чарах.

— Це ще одна причина вибиратися звідси, допоки не прийшов наступний чаклун, — наполягала Агата.

— Я відіслала фей до Лісів на пошуки допомоги. Когось, хто зможе нас урятувати, — повідомила принцеса Ума. — А доти замок сам захищатиме себе від нападників. Єдина надія — ховатися тут, поки вони не підуть.

— А якщо ні? — опиралася Агата. — Ми не можемо сидіти тут і спостерігати, як ці потвори захоплюють нашу Школу!

— Єдиний шлях до вежі Софі — через цей місток, який зачарований нападати на порушників. Навіть якщо люди Ріана намагатимуться прорватися сюди, ми в безпеці, — промовила професорка Анемона, вона взяла подушки із завішеного золотим балдахіном ліжка Софі й поклала їх Кастору під голову. — На цю мить розумна дія — жодної дії.

— Якщо я знаю Софі, вона зараз у Камелоті робить усе, аби врятувати наших друзів. Вона б хотіла, щоб я зробила те саме для її учнів, а не просто сиділа, сподіваючись, що ми не загинемо! — із викликом промовила Агата. — А що, як модифікуватися й утекти?

— Першокурсники навіть іще не вивчали могрифікацію, — заперечила професорка Шікс, — не кажучи про те, щоб контролювати процес під таким натиском...

— А що, як хтось із нас відволікатиме піратів, поки решта рятуватиметься? — не поступалася Агата, її голос ставав дедалі тихішим. — Чи, може, використати заклинання... хоча б якесь... Має бути щось!

— Агато, — різко втрутився Юба. — Згадай перший урок Виживання в казках. Виживи. Я знаю, ти хочеш урятувати учнів. Але Емма й Ума мають рацію — нічого не вдієш. Поки що.

Агата простежила за поглядом гнома, спрямованим на Казкаря, який заціпенів над розгорнутою книжкою і малюнком цієї самої сцени — вежа Директора Школи... усередині ховаються діти... пірати вештаються внизу... Перо цілковито завмерло, кінчик зблискував, немов спостерігав за Агатою, допоки вона спостерігала за ним.

— Ти така сама, як усі найвідоміші герої, Агато. Уважаєш, що керуєш казкою, — зауважив Юба. — Гадаєш, що контролюєш власну долю. Що перо оживає за твоєю волею. Але це не завжди так, інколи казка керує тобою.

Агата опиралася.

— Щоб перемогти Зло, потрібно битися за Добро. Аби перемогти Зло, потрібні дії. Ви наказували мені не використовувати кришталеву кулю. Ви казали мені не посилати першокурсників до Камелота. Але так я врятувала людей!

— Якою ціною? — запитав Юба. — Ті, хто залишився, тепер можуть бути в ще більшій небезпеці, аніж дотепер.

Агата відчула, як у животі все обірвалося. Гном озвучив її найбільший страх: намагаючись урятувати Тедроса й решту, вона насправді прирекла їх. Вона повернулася до Естер, Горта й інших повернених, чекаючи, що вони підтримають її. Скажуть, що вона добре впоралася. Але вони мовчали з похмурими обличчями, наче на це питання не існувало правильної відповіді.

Колись було Добро і Зло.

А тепер вони жили на межі.

— А я кажу, що ми битимемося з цими розбійниками, — почувся інший знайомий голос.

Агата розвернулася й побачила Равана, Мону й Векса, які скупчилися в закапелку разом із іншими четвертокурсниками, яких вона не бачила, відколи минула битва в Чотирьох Кутах, усі були перев’язні й поранені.

— Відтоді як ми повернулися з пошуків слави, нас було замкнено в лазареті, нам залишалося лише почитувати книжки, шукати підказки про Змія та спостерігати, як першокурсники роблять нашу справу, — прогарчав Раван, тримаючи під пахвою книжку. — Це наша Школа, і ми маємо її захистити.

— Якщо ви битиметеся, ми теж, — озвався Богді, який сидів на підлозі з Лейтеном і першокурсниками — Щасливцями.

— Ми теж, — додала Лараліза й Нещасливці. — І суто між нами — ми маємо чисельну перевагу.

— Вовки теж мали, — відповів Горт. — Я не боягуз, але я знаю піратів, і вони б’ються нечесно. Тим паче в Ріана знаходиться моя дівчина, Софі, Даві й Тедрос. Я знаю, що ми маємо врятувати їх. Але ми не можемо вибігти звідси й загинути безглуздою смертю. Бо тоді вони дійсно приречені.

У вежі запанувала тиша.

Агата бачила в очах товаришів суміш страху й мужності, усі вони не зводили очей зі своєї очільниці.

Вона несвідомо кинула погляд на Естер.

— Це твоє рішення, Агато, — промовила відьма. — Ти Королева Замку, тут і в Камелоті, чи будь-де. Ми довіряємо тобі.

— Усі ми, — додала Анаділь.

Кіко й Ріна кивнули.

— Я теж, — сказала Беатрікс.

Горт схрестив руки.

Усі пильно подивилися на нього.

— Гаразд, гаразд. Я робитиму те, що вона скаже, — прошкабарчав Горт, — якщо вона не цілуватиме мою нову подружку так, як цілувала Софі.

— Оце пріоритети, — прошепотіла Дот.

Агата змислилася, вона дивилася на свою команду пошуковців, які залежали від неї, як командира... поранених однокурсників, яким кортіло кинутися в бій... на вчителів, які дивилися на неї, очікуючи вказівок так, як колись вона дивилася на них... на першокурсників, які ризикували своїм життям під її командуванням...

Вона завжди була бійцем.

Така вже вродилася.

Але Добро — це не те, ким ти є. Цього її навчила колись найкраща подруга. Добро — це те, що ти робиш.

Вона глибоко вдихнула й подивилася на свою армію. — Ми перечекаємо, — нарешті озвалася вона.

Усі полегшено видихнули.

І повернулися до тихих розмов між собою. Агата несподівано почула шкрябання в кутку...

Казкар знову малював, змінюючи малюнок вежі.

«Дивно», — подумала дівчина. У сцені нічого не змінилося.

Вона підібралася до столу Казкаря й притиснулася до стіни, щоб її не побачили у вікні, але так, щоб роздивитися, що саме малює перо.

Малюнок не змінився: Агата, учителі, друзі, учні ховалися у вежі, а внизу пірати обшукували берег. Але тепер Казкар щось домальовував...

Золоті іскри в небі.

Початок нового повідомлення від Левогрива.

Високо над Нескінченними Лісами.

«Ще дивніше, — думала Агата, глипаючи з вікна на чисте небо, у якому не було жодного повідомлення від Ріана. — Але чому Казкар малює те, чого немає?»

Агата дивилася на чисте полотно ночі, прислухаючись до пера за спиною, яке, схоже, малювало вигадане ним повідомлення. Якесь безглуздя. Казкар фіксував історію. А не вигадував події. Агата відчула напругу, уперше сумніваючись у пері...

Аж тут у небі з явився золотий спалах.

Повідомлення від Левогрива.

Як і передбачив Казкар.

«"Інколи казка керує тобою", здається так сказав гном?»

Коли сяйво над Лісами застигло, Агата прочитала в небі нову казку Ріана. Вона молилася, що та знову є творінням Софі, молилася, що та сховала в ній нове шифрування...

Вона приголомшено позадкувала.

Знову перечитала повідомлення.

— Агато? — почувся голос. — Що це?

Вона озирнулася й побачила, що вся її армія мовчки дивиться на неї.

Агата вишкірилася, немов лев.

— Нам потрібно потрапити до Камелота, — промовила вона. — Негайно.