Фіаско

Квінта

Перед зануренням «Евридіки» локатори востаннє принесли звістку про «Гермес», показуючи, як він рухається по відрізку величезної гіперболи, безперервно підіймаючись над рукавом галактичної спіралі, аби у високому вакуумі летіти зі швидкістю, близькою до світлової. Врешті радіовідлуння почало надходити все рідше, а це означало, що на «Гермес» впливають релятивістичні ефекти і його бортовий час дедалі більше розходиться з часом «Евридіки». Зв’язок між кораблем-розвідником і головним кораблем перервався остаточно, коли сигнали автоматичного радіопередавача збільшили довжину хвиль, розтяглись у багатометрові пасма й ослабли так, що останній сигнал був зафіксований найчутливішим індикатором лише через сімдесят годин після старту. Це сталося тоді, коли Аїд, поцілений «Орфеєм»-самогубцем, зойкнув гравітаційним резонансом та відкрив темпоральні щелепи. Хоч би що могло трапитись із кораблем-розвідником і людьми, які в ньому перебували, відтепер це було таємницею на багато років.

Для тих, хто був занурений в ембріональний сон, подібний до смерті, позбавлений усяких видінь, і через це — відчуття часу, політ тривав недовго. Над білими саркофагами у тунелі ембріонатора крізь броньоване скло перископа світилась Альфа Гарпії, блакитний велетень, відірваний од інших зірок сузір’я асиметричним вибухом ще тоді, коли він був молодим сонцем і не врівноважився після ядерного спалення своїх надр. Після зникнення «Евридіки» GOD приступив до маневрування. Піднявшись над екліптикою «Гермес» каменем полетів до Аїда, віддаляючись од зірок, які були метою його подорожі, задля того, щоби потім, розігнавшись за рахунок гравітаційної потужності гіганта, наздогнати їх. Адже «Гермес» облетів колапсар так, що той дав йому своїм полем солідний розгін. Набувши майже світлової швидкості, «Гермес» висунув із бортів впускні отвори струменевих реакторів. Вакуум був такий високий, що тих атомів, які втягали реактори, не вистачило би для запалення, отож GOD додавав до водню тритій, аж поки розпочався синтез. Жерла двигунів, досі чорні, осяяв блиск полум’я, що пульсувало дедалі сильніше, швидше, яскравіше, аж поки в морок ударили вогняні стовпи гелію. Лазер «Евридіки» подав кораблеві-розвіднику меншу допомогу, ніж передбачали проектом, бо один із гіперголових бустерів дав погану тягу і кормове дзеркало відхилилось од курсу. А потім «Евридіка» щезла, немов поглинута порожнечею, але GOD швидко відновив втрати додатковою потужністю, запозиченою в Аїда.

При 99 відсотках швидкості світла вакуум у вхідних отворах двигунів густішав, водню було достатньо, тривале прискорення збільшувало масу корабля-розвідника вже сильніше, ніж його хід. GOD підтримував 20 g без найменших відхилень, і конструкція, розрахована на вчетверо вищі перевантаження, не постраждала. Жоден живий організм, більший від блохи, не витримав би власної ваги у такому польоті. Кожна людина важила понад дві тонни. Під таким пресом не можна було би поворушити ребрами, роблячи вдих, і серце розірвалося б, нагнітаючи рідину, набагато важчу за рідкий свинець. Однак вони не дихали, і їхні серця вже не билися, хоча ці люди й не померли. Екіпаж спочивав у рідині, що заміняла йому кров. Насоси, здатні працювати й у стократ більшому тяжінні (звичайно, такого тиску ембріоновані вже б не витримали), перекачували в їхні судини онакс, а серця скорочувалися раз або двічі на хвилину — не працювали, а лише пасивно приводилися в дію припливом життєдайної штучної крові.

У призначений час GOD змінив курс, і, прямуючи до скупчення зірок у коротаційному колі галактики[53], «Гермес» викинув крізь отвір у носі захисний щит. Він випередив корабель на кілька миль і, ніби завмерши на цій відстані, виконував роль протипроменевої броні. Якби цього захисту не було, то за розвиненої швидкості космічне проміння знищило б надто багато нейронів у людському мозку. За кормою вже променіла блакитна Альфа. Усередині тунельної палуби, у довгій кормі «Гермеса», однак, не запанувала цілковита темрява, бо ізоляційні шари реакторів давали мікроскопічний витік квантів і біля стін жевріло випромінювання Черенкова[54]. Ця бліда напівтемрява панувала у позірному безрухові, в ідеальній тиші, й лише двічі крізь масивне вікно перегородки, що відділяла ембріонатор од верхньої рубки управління, сюди проникли гострі, різкі спалахи. Першого разу досі сліпий контрольний монітор захисного щита зблиснув холодною білиною й одразу ж згас. Пробудившись за наносекунду, GOD віддав відповідний наказ. Струм повернув важіль, ніс корабля відкрився і бурхнув полум’ям так, щоби новий вистрілений щит замінив розбитий, який його космічний пил умить перетворив на розжарену хмару атомів. «Гермес» пролетів крізь сонячний феєрверк, що розтягся за кормою довгим хвостом, і помчав далі. За кілька секунд автомат урівноважив безладне тремтіння нового щита, щоразу рідше блимаючи жовтогарячими контрольними лампочками бакборту та штирборту[55], ніби чорний кіт по-змовницькому і заспокійливо кліпнув жовтими очима до GODa. Потім на кораблі все знову завмерло — аж до наступного зіткнення з метеоритним чи кометним пилом. Урешті цезієві годинники, блимаючи, подали умовний знак. GODy не треба було дивитися на покажчики — вони були його власними почуттями, і він читав їхні показання своїм мозком, який через його трисантиметровий розмір жартуни з «Евридіки» називали «курячим». GOD стежив за показаннями люменометрів, щоби не відхилятись од курсу при зменшенні тяги. Приглушені й реверсовані двигуни почали гальмування. І цей маневр пройшов бездоганно: навігаційні зірки на фокаторах навіть не здригнулись, отож запрограмована поправка траєкторії польоту не знадобилася. У принципі зменшення близькосвітлової швидкості до параболічної, приблизно до 80 км/сек лише за мікропарсек — перед Юноною, периферійною планетною системою, — потребувало простого реверсування тяги, аж поки вона сама згасне від нестачі водневого палива й перейде на гальмування гіперголами. Проте GOD вчасно прийняв попередження «Евридіки» і, перш ніж братися до реанімації, змінив програму гальмування. Сяйво воднево-гелієвих сопел так само, як і полум’я самозаймистих палив, розрізнити було легко, й тепер для GODa першим законом стала «надзвичайно обмежена довіра до Братів по Розуму». Він не копирсався в бібліїстиці, не аналізував сварок між Каїном і Авелем, а просто пригасив прямопотокові двигуни у тіні Юнони і використав її тяжіння для зменшення швидкості та зміни курсу. Друге газове небесне тіло Дзети допомогло йому перейти на параболічну швидкість, і лише тоді він задіяв реаніматори.

Водночас GOD вислав назовні автомати з дистанційним управлінням, які натягли на сопла корми і носа маскувальну апаратуру — електромагнітні міксери. З цього моменту полум’я тяги розмазалося: його радіація була спектрально розсіяна. Найделікатніший етап гальмування відбувся на порозі системи Юнони: GOD запланував та виконав його вправно, як і належало комп’ютерові останнього покоління. Він просто прорізав «Гермесом» найвищі шари атмосфери газового велетня. Перед кораблем утворилася подушка розпеченої плазми і, втрачаючи у ній швидкість, GOD витиснув із кліматизацїї «Гермеса» все, на що вона була спроможна, щоби температура в ембріонаторі не піднімалася більш як на два градуси. Плазмова подушка вмить знищила захисний щит, який і так був уже непотрібний, і замінила його іншим — він мав захищати корабель від пилу й уламків комет на планетних орбітах. «Гермес» розпікся у вогняному проході, але в тіні Юнони він охолов, і GOD переконався, що розпечені хмари, майже протуберанці, викликані гальмівним маневром, опадають відповідно до закону Ньютона на важку планету. GOD не лише замасковував присутність «Гермеса», а й замітав усі його сліди. Корабель із погашеними двигунами дрейфував у далекому афелії, коли в ембріонаторі засвітились усі лампи, а головки медикомів зависли над контейнерами, готові до роботи.

За програмою першим мав прокинутися Ґерберт, щоби за потреби долучитись як лікар до операції пробудження. Однак цю послідовність було порушено: біологічний фактор залишався найслабшою ланкою таких складних операцій. Ембріонатор містився на середній палубі й порівняно з кораблем здавався мікроскопічною шкаралупкою, оточеною багатьма шарами броні та протипроменевою ізоляцією з двома люками, які вели до житлових приміщень. Центр «Гермеса», званий «містечком», з’єднувався комунікаційними шахтами з рубкою управління, розділеною на два яруси. Між носовими перегородками тяглися лабораторні палуби, призначені для роботи як у стані невагомості, так і при гравітації. Енергетичні ресурси були розташовані на кормі — в анігіляційних контейнерах, у недосяжному для людей сидеральному машинному залі й у камерах спеціального призначення. Між зовнішньою та внутрішньою бронею корми були шасі, щоби корабель міг приземлятися на планетах і ставати на вигнуті членистоногі сталеві балки. Посадці мала передувати перевірка витривалості ґрунту, бо на кожну з велетенських лап ракети припадало 30 000 тонн ваги. На середній палубі вздовж штирборту було складено розвідувальні зонди та допоміжне оснащення для них, уздовж бакборту — автомати для внутрішнього й зовнішнього обслуговування, здатні самостійно вести далеку розвідку, пересуваючись поверхнею чи здійснюючи перельоти. Були серед них і велетоходи.

Коли GOD увімкнув реанімаційні системи, на «Гермесі» панувала сприятлива для операції невагомість. До Ґерберта повернулися нормальний пульс і температура тіла, але він не прокидався. GOD докладно обстежив його і завагався. Мав приймати рішення самостійно. Власне, він не вагавсь, а порівнював шанси на успіх різних медичних процедур. Можна було почати з реанімації командира Стірґарда або витягти лікаря з ембріонатора і перенести його до операційної. GOD вчинив так, як людина, котра, опинившись перед вибором, підкидає монету. Коли не відомо, що вибрати, нема тактики, ліпшої за лотерею. Генератор випадкових величин вказав на командира, й GOD його послухався. Через дві години Стірґард, іще напівпритомний, сів у відкритому ембріонаторі, розірвавши прозору оболонку, що огортала його голе тіло. Озирнувшись навкруги, він пошукав очима Ґерберта. Репродуктор щось йому сказав. Стірґард поволі зрозумів, що це механічний голос і що з Ґербертом щось сталося. Він спробував підвестись і вдарився головою об покришку ембріонатора — вона була не до кінця відчинена. Стірґардові на мить забило памороки. Першим звуком людської мови, що пролунав у системі Дзети, була добірна лайка. Липка, біла рідина стікала Стірґарду з волосся на обличчя й груди. Він порачкував уздовж усіх контейнерів із людьми аж до відчиненого у стіні люка. Сперся плечима на м’яку оббивку стіни у кутку між порогом та стелею й, витерши молочну рідину, що липла до пальців і повік, обвів поглядом увесь циліндричний ембріонатор. У проміжку між саркофагами з піднятими покришками темніли вже відчинені проходи до ванн. Стірґард прислухався до голосу машини. Ґерберт, як і решта, був живий, але не прокидався. У цьому не було нічого страшного: всі енцефалографи та електрокардіографи показували норму.

— Де ми? — запитав Стірґард.

— За Юноною, — відповів GOD. — Політ пройшов без відхилень. Чи слід перенести Ґерберта до операційної?

Стірґард замислився.

— Ні. Я сам ним займуся. У якому стані корабель?

— У повній готовності.

— Чи надходили радіограми з «Евридіки»?

— Так.

— Якої категорії важливості?

— Першої. Переказати зміст?

— Про що там ідеться?

— Про зміну процедури. Переказати?

— Якого обсягу текст?

— Три тисячі шістсот шістдесят слів. Переказати?

— Скорочено.

— Я не можу скорочувати невідомі.

— Скільки невідомих?

— І це невідомо.

Поки вони перемовлялися, Стірґард відштовхнувся від стелі. Летячи до зелено-червоного світла над кріотейнером Ґерберта, він встиг помітити в дзеркалі проходу до ванни свій тренований торс, що лиснів від онаксу, який краплями витікав з обірваної та підв’язаної пуповини, мов у величезного немовляти, з якого стікають пологові води.

— Що сталося? — спитав командир.

Зачепившись босими ногами за контейнер лікаря, Стірґард приклав йому руку до грудей. Серце билося розмірено. На ледь розтулених губах білів липкий онакс.

— Перекажи те, що в цьому повідомленні точне! — мовив Стірґард до GODa.

Говорячи це, він устромив пальці лікареві в рота, заглянув у горло. Відчувши тепло подиху, обережно торкнувся піднебіння. Ґерберт здригнувсь і розплющив очі. Вони були повні сліз, ясних та чистих, неначе вода. Стірґард вдоволено подумав про дієвість такої примітивної процедури. Ґерберт не пробудився, бо затискачі на його пуповині не були ще цілком вимкнуті. Командир натиснув на катетер, і той відскочив, прискаючи білою рідиною. Пуп стулився сам. Стірґард обіруч натиснув на груди непритомного, відчуваючи, як липнуть до них долоні. Ґерберт дивився на нього широко розплющеними очима, немов закляк від подиву.

— Усе в порядку, — мовив Стірґард.

Здавалося, Ґерберт його не чує.

— GOD!

— Слухаю.

— Що сталося? «Евридіка» чи Квінта?

— Зміни на Квінті.

— Підсумуй дані.

— Сума невизначених є невизначеною.

— Кажи, що знаєш.

— Перед зануренням були зафіксовані швидкозмінні стрибки альбедо, радіовипромінення досягло трьохсот гігават білого шуму. На Місяці тремтить біла цятка, визначена як плазма у магнітному кільці.

— Які рекомендації?

— Обережна розвідка.

— А ще?

— Діяти на власний розсуд.

— Відстань до Квінти?

— Мільярд триста мільйонів миль по прямій.

— Маскування?

— Виконав.

— Мікс?

— Так.

— Програму змінив?

— Тільки на етапі наближення. Корабель перебуває в тіні Юнони.

— Готовність корабля повна?

— Повна. Чи слід реанімувати екіпаж?

— Ні. Спостерігав за Квінтою?

— Ні. Втратив зв’язок у термосфері Юнони.

— Ну добре. Тепер мовчи і чекай.

— Мовчу і чекаю.

«Цікавий початок», — подумав Стірґард, масажуючи груди лікаря.

Той вдихнув повітря і поворухнувся.

— Ти мене бачиш? — запитав його голий командир. — Не розмовляй. Кліпни.

Ґерберт закліпав і усміхнувся. Стірґард обливався потом, але не переставав масажувати.

— Diadochokynesis[56]?.. — запропонував Стірґард.

Лікар заплющив очі й невпевнено торкнувся пальцем кінчика свого носа. Потім вони поглянули один на одного й усміхнулися. Лікар зігнув коліна.

— Хочеш встати? Не поспішай.

Не відповідаючи, Ґерберт вхопився руками за краї свого ложа й підтягнуся. Та замість того, щоби підвестися, він злетів у повітря.

— Обережно — невагомість, — нагадав йому Стірґард. — Помалу...

Ґерберт оглядав ембріонатор, уже цілком отямившись.

— Як решта? — спитав він, відкидаючи волосся, що прилипло до чола.

— Реанімація триває.

— Потрібна допомога, докторе Ґерберт? — спитав GOD.

— Ні, — кинув лікар.

Він сам по черзі перевірив контрольні покажчики над саркофагами. Торкався грудей, зазирав у зіниці, досліджував кон’юнктивальні реакції. До нього долинув шум води з ванни. Стірґард приймав душ. Поки лікар дійшов до останнього, Накамури, командир, уже вдягнений у шорти і чорну трикотажну теніску, повернувся зі своєї каюти.

— Як там? — запитав він у Ґерберта.

— Усі в нормі. У Ротмонта сліди аритмії.

— Залишайся біля них. Я займуся поштою...

— Є відомості?

— П’ятирічної давнини.

— Хороші чи погані?

— Незрозумілі. Бар Гораб порадив змінити програму. Вони щось помітили на Квінті перед зануренням. І на Місяці.

— Що це може бути?

Стірґард стояв біля входу. Лікар допомагав Ротмонтові. Троє вже мились, інші плавали довкола, впізнавали один одного, розглядали себе в дзеркалі, намагаючись розмовляти.

— Покличеш мене, коли вони отямляться. Часу в нас досить, — із цими словами командир відштовхнувся від люка, пролетів між голими астронавтами, як між білими рибами під водою, і зник у напрямку рубки управління.

Проаналізувавши ситуацію, Стірґард підняв корабель над площиною екліптики на найслабшому ходу, вийшов зі смуги тіні, щоб уперше обстежити Квінту. Вона маячіла біля Сонця, немов серп. Усю планету вкривали хмари, її шум зріс до чотирьох гігават. Аналізатори Фур’є не виявили жодних модуляцій. «Гермес» уже огорнувся в захисну оболонку, щоб його не можна було виявити радіолокацією. Стірґард вважав, що надмірна обережність краща за невиправданий ризик. Технічна цивілізація передбачала розвиток астрономії, астрономія — чутливі болометри, тож навіть астероїд, тепліший од вакууму, міг привернути до себе увагу. Тому й до водяної пари Стірґард домішав трохи сульфідів, характерних для сейсмічного газу. Щоправда, астероїди з діючими вулканами — це рідкість, особливо при такій малій масі, як маса корабля-розвідника, але завбачливий командир вислав у космічний простір зонди і спрямував їх на себе, аби впевнитися, що необхідні для дальшої корекції польоту парові турбіни залишаться майже непомітними навіть при наближенні до Квінти. Хотів підійти до неї з боку Місяця, щоб докладно її дослідити.

Усі вже зібралися в рубці. Гравітації тут не було — рубка нагадувала середину великого глобуса з конусоподібним ухилом, закритим стіною моніторів, з кріслами, до яких людина прилипала. Досить було тільки вхопитися руками за бильце й притиснутися до сидіння, щоб тебе присмоктало. Коли ж ти хотів підвестися, слід було просто різко відштовхнутися. Це було краще за ремені. Отож вони сиділи вдесятьох, наче в малому проекційному залі, а сорок моніторів показували їм планету, кожен в іншому спектральному діапазоні. Найбільший центральний монітор міг синтезувати монохромні зображення, при потребі накладаючи їх одне на одне. У розривах хмар, розігнаних пасатами й циклонами, ледь вирізнялися сильно порізані контури материків. Світло, яке почергово фільтрували, давало змогу бачити то поверхню хмарного моря, то поверхню планети. Водночас усі слухали монотонну доповідь GODa. Він повторював останню радіограму «Евридіки». Б’єла припускав, що, можливо, землетрусами пошкоджено технічну інфраструктуру квінтян. Лакатос і ще дехто обстоювали гіпотезу, що мала назву «натуралістичної». Жителі планети викинули частину океанічних вод у космічний простір, щоби збільшити поверхню суходолу. Тиск океану на його дно зменшився, і внаслідок цього порушилася рівновага в літосфері. Під тиском, який ішов ізсередини, почалося розтріскування найтонших ділянок океанічного дна. Через це було припинено подальший викид вод у космос. Одне слово, діяльність планетян викликала катастрофічний рикошет. На думку інших, ця гіпотеза була хибною, бо не могла пояснити багатьох явищ. Окрім того, істоти, здатні проводити роботи в планетарному масштабі, передбачили б сейсмічні наслідки. За підрахунками, в яких використовували земний досвід, катаклізми у літосфері могли б щонайменше на чверть зменшити об’єм океану. Зменшення тиску, спричинене викидом навіть шести трильйонів тонн води, не призвело б до глобальних спустошень. Згідно з контргіпотезою катастрофа відбувалася за «принципом доміно». Тобто це був непередбачений ефект експериментів, що ґрунтувалися на недосконалому знанні гравітології. Інші припущення стосувалися свідомої деструкції, руйнування застарілої технологічної бази, випадкового порушення кліматичних умов під час викиду вод у космічний простір або цивілізаційного хаосу невідомого походження. Жодна гіпотеза не змогла охопити всіх помічених явищ так, щоб утворити з них єдине ціле. Тому радіограма, яку Бар Гораб відправив перед самим зануренням в Аїд, давала розвідникам повноваження на будь-які самостійні дії, включно з відмовою від усіх усталених варіантів програми, якщо це буде визнано за необхідне.