Поєдинок характерів

На ранок мандрівники вже значно випереджали ургалів, але яких зусиль їм це коштувало! Виснажені божевільними перегонами, вершники ледь трималися в сідлі, а їхні коні були вкрай зморені. Голодному драконові, який не полював уже кілька днів, теж був потрібен відпочинок. Відтак Ерагон вирішив відпустити Сапфіру на полювання, а сам, переклавши ельфійку на свого коня, побіг поруч зі скакуном. Під час бійки Мертаг устиг добряче його відлупцювати, та це були дрібниці порівняно з можливою зустріччю з ургалами.

Десь за годину повернулась задоволена Сапфіра, тож юнаки вирішили відпочити біля придорожнього ставка й напоїти коней. Виснажений Ерагон уже хотів був присісти на березі, як раптом почув підозрілий шурхіт. Мертаг із мечем напоготові стояв поруч, показуючи рукою на сусідній пагорб, де було видно вершника й загін воїнів.

— Може, це вардени? — тихо спитав Мертаг.

Ерагон непомітно напнув тятиву:

— Мені здавалося, що до них іще досить далеко. Хіба що це їхній патруль… У будь-якому разі слід ушиватися звідси.

— Не вийде, — похитав головою приятель. — Коні стомилися, і нас миттю наздоженуть. Краще поклич Сапфіру.

Ерагон так і зробив. Дракон відповів, що вже зовсім недалеко, а воїни продовжували незворушно спостерігати за прибульцями з вершини пагорба.

— Я можу налякати їх магією, — сказав Ерагон. — А там, дивись, з’явиться й Сапфіра… Може, хоч так нам пощастить уникнути сутички?

— Навряд чи, — зітхнув Мертаг. — Скоріше за все, доведеться вбити кількох, щоб решта зрозуміли, з ким мають справу.

Тим часом вершник показав рукою в напрямку прибульців, і воїни з галасом кинулися вперед. Розмахуючи бойовим молотом, ватажок посунув слідом за ними. Ерагон хотів був відкинути їх магічною силою, але чомусь передумав. А раптом вони не мають на думці нічого злого?

Коли друзів оточила юрба воїнів, набундючений ватажок, оглянувши чужинців, задоволено сказав:

— Гм, а ці куди кращі за тих покидьків, що трапляються нам останнім часом. Принаймні виглядають дужими! Хазяїн буде задоволений.

А от зброю, любі мої, доведеться опустити!

— Чого тобі треба? — спитав Ерагон. — Ми вільні мандрівники, і ти не маєш права нас зупиняти…

— Помиляєшся, юначе! — розреготався ватажок. — Тут я маю необмежені права, а ось раби на зразок тебе повинні мені підкорятися.

«Раби!» — подумки вигукнув Ерагон. Він згадав аукціон у Драс-Леоні й усе зрозумів. У юнаковій душі почав закипати гнів, і він глянув на цих людей з неприхованою відразою.

— Киньте мечі! — зловивши його погляд, суворо гаркнув чолов’яга.

Работорговці підійшли ближче, звужуючи коло. Ерагон уже хотів був вихопити зброю, аж раптом позаду пролунав здивований вигук:

— Торкенбранде, поглянь, та це ж ельфійка!

Один із воїнів стягнув з Арії ковдру й захоплено розглядав непритомну дівчину.

— Це ж уявіть, скільки вона коштуватиме! — тихо присвиснув хтось. — Мабуть, за неї можна взяти чималі грошики…

— Чималі?! — вигукнув здоровань Торкенбранд. — Та ж імперія відвалить за неї купу золота!

І торговців опанувала шалена радість. Вони ляскали одне одного по спині, пританцьовували. Утім, це тривало недовго, бо за якусь мить згори на них упав розлючений дракон. Скориставшись із паніки, друзі розштовхали найближчих воїнів, вирвались із оточення й кинулися до коней. За мить Ерагон скинув руку, й на торговців полетіла блискавка, вдарившись об землю й розсипавшись снопом гарячих бризок.

— Бережіться! — гукнув юнак до нажаханої юрби, витягаючи меча. — Я вершник! Якщо вам дороге життя, забирайтеся геть!

Перелякані торговці, щомиті зиркаючи на дракона, безладно дременули, забувши про свого ватажка. У тисняві хтось ненавмисне грюкнув його списом по голові, і він, немов сніп, упав на землю.

Коли підлеглі зникли, Торкенбранд, захрипівши, спробував звестися на ноги. Мертаг повільно наблизився до нього з мечем у руці й замахнувся…

— Ні! — скрикнув Ерагон, та було вже пізно.

Торкенбранд упав на землю, а його відрубана голова покотилась під ноги переможцю. Витягнувши шию, Сапфіра зацікавлено за нею стежила.

— Чи ти здурів! — у розпачі закричав Ерагон, кидаючись до Мертага.

— Не розумію, чого ти так побиваєшся, — спокійно озвався той, витираючи меч об мертве тіло.

— Побиваюсь?! — вибухнув гнівом юнак. — Нічого я не побиваюсь! Але чи не краще було б залишити цього борова й спокійно рушити собі далі? На біса ти відтяв йому голову?

— Залишати його живим надто небезпечно, — незворушно мовив Мертаг. — Він міг розповісти ургалам про ельфійку. Щоправда, ті покидьки теж можуть…

— Так, але навіщо ж убивати беззахисну людину? — ніяк не міг збагнути Ерагон.

— Я просто намагаюся вижити, — так само спокійно відповів Мертаг. — Власне життя важить для мене куди більше, ніж життя якогось там чужинця.

— Але ж це божевілля! Убивати людину без жодної на те потреби — це божевілля! Невже ти не розумієш? — не вгавав Ерагон. — Де твоє співчуття?

— Співчуття? — перепитав Мертаг. — Про що ти говориш? Яке співчуття може бути до ворогів?

— Але ж так можна виправдати будь-яку жорстокість! — стояв на своєму Ерагон, ховаючи меч у піхви.

— Гадаєш, мені це подобається? — різко спитав юнак. — Та моє життя від самого дитинства пішло шкереберть! Засинаючи, я не знаю, чи побачу світанок! Якби ти жив так, як я, то не вагався б жодної секунди!

— І все-таки це неправильно, — сказав Ерагон, прив’язуючи ельфійку до Сапфіри. — Рушаймо!

Решту шляху до Беорських гір друзі їхали мовчки. І тільки під час наступної зупинки Ерагон сказав супутникові, що цієї ночі стоятиме на варті перший. Той нічого не відповів, а просто ліг і закутався в ковдру.

— Може, поговоримо? — тихо озвався до Ерагона дракон.

— Не зараз, — сказав юнак. — Мені треба побути на самоті. Здається, я геть заплутався.

— Усе одно я тебе люблю! — замуркотіла Сапфіра, вкладаючись біля свого господаря.

Загрузка...