Ерагон

Про навчання й таємні плани

Бром нашкрябав вугіллям на пергаменті абетку й показав її Ерагонові.

— Це літера «а», — сказав старий. — Запам’ятай.

Із цього дня почалась Ерагонова наука. Це було дуже цікаво, але водночас важко. Маючи багато вільного часу, а також гарного й наполегливого вчителя, юнак швидко досяг неабияких успіхів.

Невдовзі вони встановили новий розпорядок дня. Кожного ранку Ерагон прокидався, снідав на кухні, потім ішов до кабінету на заняття, де намагався запам’ятати, які звуки відповідають тим чи іншим літерам. Бувало й таке, що літери починали танцювати в нього перед очима, тож не давали юнаку зосередитись на чомусь іншому.

А надвечір вони з Бромом ішли за будинок вправлятися на мечах. Слуги та місцева малеча з подивом витріщалася на загадкових прибульців. Якщо залишалися дрібка вільного часу, тоді Ерагон повертався до своєї кімнати, де за щільно завішеними шторами вправлявся в магії.

Увесь цей час юнака дуже хвилювала доля Сапфіри, тож він ходив до неї щовечора, але їхні зустрічі були надто короткими. Удень дракон полював десь далеко за містом, адже полювати ближче — означало наражатися на небезпеку. Ерагон робив усе, що міг, хоча знав, що єдиним способом скрасити Сапфірину самотність були довгі спільні прогулянки.

Щодня в Тейрмі переказували якісь кепські новини. Прибуваючи до міста, торговці розповідали про жахливі напади вздовж усього берега. Казали, що багаті люди зникають уночі з власних домівок, а на ранок сусіди знаходять їхні спотворені тіла. Ерагон часто чув, як Бром із Джоудом пошепки обговорювали ці події, але коли юнак наближався, вони чомусь миттю замовкали.

Дні минали швидко, і незабаром закінчився перший тиждень. Здавалося, Ерагон щойно-щойно почав учитися, але вже міг читати цілі сторінки без Бромової допомоги. І хоча зараз юнак читав повільно, він знав, що невдовзі наздожене свого вчителя.

— Ти маєш з усим цим упоратись, — щоразу підбадьорював юнака незворушний Бром.

Якось старий нарешті покликав Джоуда з Ерагоном до кабінету.

— Тепер, коли ти вивчився читати, — звернувся він до хлопця, — нам слід рухатись далі.

— Що ви маєте на увазі? — здивувався Ерагон.

На Бромовому обличчі промайнула хитра посмішка.

— О-о-о, я знаю цю посмішку! — простогнав Джоуд. — Вона означає, що ми незабаром устрягнемо ще в якусь халепу!

— Ти перебільшуєш! — удавано обурився Бром. — Хоча хтозна… Одним словом, ми зробимо так… — і старий переповів друзям свій план…

— Сьогодні вночі або завтра вранці ми вирушаємо, — сказав Ерагон Сапфірі після того, як відбулася таємна нарада з Бромом.

— Усе так несподівано, — озвався дракон. — Ти впевнений, що це безпечно?

— Не знаю, — знизав плечима юнак. — Цілком можливо, що нам доведеться дати драла від місцевих воїнів…

Відчувши Сапфірине хвилювання, він спробував її заспокоїти:

— Але я гадаю, що все буде гаразд. Ми з Бромом володіємо магією та й б’ємося теж непогано…

Валяючись на ліжку, Ерагон розглядав стелю. Горло стискала якась гіркота й сум, а руки тремтіли від хвилювання. «Я не хочу покидати Тейрм, — уже засинаючи, раптом збагнув хлопець. — Тут було непогано. Я б усе віддав, аби знову не втрачати коріння… Гарно було б залишитись десь тут, живучи, як нормальні люди. Але цього, мабуть, ніколи не станеться, доки Сапфіра зі мною… Ніколи».

Уві сні Ерагон здригався від неймовірних жахіть і радісно посміхався чомусь невідомому. Несподівано йому наснився дивний сон, так, ніби він побачив світ чужими очима. Перед ним біла жінка, закута в кайдани в холодній камері. Крізь заґратоване віконце, високо під стелею, линуло місячне сяйво, освітлюючи обличчя бранки. Її щокою, неначе рідкісний діамант, скотилася самотня сльоза.

Вражений у саме серце, Ерагон прокинувся, наче отримав стусана, та й собі ледь не заплакав. Потім він знову поринув у тривожний сон.