Майстер меча

На другий день Ерагонові стало значно краще. Він почувався некепсько й відповідав на Бромові питання правильно. Підбадьорений юнак навіть розповів старому про те, як бачив жінку.

— Кажеш, вона була у в’язниці? — спохмурнів той.

— Так.

— А ти бачив її обличчя? — спитав Бром.

— Не дуже чітко, — замислився юнак. — Було темно, але я точно можу сказати, що вона дуже вродлива. І вона дивилася прямісінько на мене.

— Наскільки я знаю, відчути, що хтось на тебе дивиться, надзвичайно складно, — засумнівався старий.

— То ви не знаєте, хто вона така? — спитав Ерагон, дивуючись з того, як тремтить його голос.

— Звідки? — знизав плечима Бром. — Зрештою, можна робити якісь припущення, але навряд чи вони будуть правильні. Правду кажучи, це дуже незвичний сон. Якимось дивним чином ти побачив у сновидінні те, з чим ніколи не стикався в реальному житті. Навіть без магічних заклять… І хоча наші сни приходять з царства духів, це щось зовсім інше.

— Аби розтлумачити це видіння, — пожартував Ерагон, — довелося б обшукати не одну в’язницю.

У відповідь Бром лише сумно посміхнувся.

Протягом наступних днів старий і далі продовжував нещадно муштрувати хлопця. Через зламану руку Ерагон бився на мечах не так вправно, але з часом опанував і цю науку. Тепер він навчився битися лівою рукою так само добре, як і правою.

На той час, коли вони перетнули Хребет і вийшли на рівнину, в Алагезію повернулася весна, розбудивши природу після зимового сну. На деревах набухли бруньки, а крізь торішню траву почали пробиватися зелені стебла. Птахи поверталися з вирію в рідні краї.

Трійко мандрівників просувалися вздовж підніжжя Хребта й річки Тоарк на південний схід. Звідусіль збігали бурхливі струмки, тож річка, змарніла за довгі зимові дні, набирала нової сили. Коли ж вона нарешті розлилася й стала завширшки із льє, Бром тицьнув на острівці мулу, що плавали на її поверхні.

— Озеро Леона вже зовсім близько, — сказав він. — До нього не більше двох льє.

— Як ви гадаєте, ми дійдемо до нього до вечора? — запитав Ерагон.

— Можна спробувати, — кивнув старий.

Незабаром дорога зникла у вечірній імлі, але плюскіт річки не дав мандрівникам збитися зі шляху. Зійшов повний місяць, заливши своїм сяйвом довколишні ландшафти.

Озеро Леона нагадувало срібний таріль, що лежав на землі. Вода здавалася такою спокійною, що коли б не місячна доріжка, яка мерехтіла на поверхні плеса, озеро можна було б проминути, навіть не помітивши. На скелястому березі вже стояла Сапфіра, струшуючи з крил воду.

— Вода просто чудова, — озвалась вона на привітання Ерагона, — холодна й дуже чиста.

На світанку Ерагон помчав на берег, бо хотів побачити красу озера при денному світлі. На поверхні води вирували білі баранці, а легкий вітерець малював химерні візерунки. Ерагон був у захваті від самого розміру озера. Радісно вигукуючи, він підскочив до води.

— Сапфіро, де ти? — закричав він. — Гайда купатися!

Щойно Ерагон видерся драконові на спину, той відштовхнувся від берега, здійнявся в небо й закружляв над озером.

— То як щодо купання? — весело перепитала Сапфіра, несподівано склавши крила в небесній височині. Ні з сього ні з того вона стрімголов пірнула крізь хмари, вирівнявши політ тільки над блискучою поверхнею й збивши з хвиль баранці. Ерагон ледь не зомлів від такої витівки, аж тут Сапфіра, притиснувши крила, таки шубовснула у воду.

Та вдарила Ерагона крижаною стіною, ледь не скинувши з дракона й забивши памороки. Він міцно вчепився в Сапфіру, і вона нарешті пішла вгору. Трьома потужними ривками дракон випірнув на поверхню, здійнявши фонтан бризок. Ерагон жадібно вдихнув повітря, струснувши головою, і Сапфіра плавно попливла озером, керуючи хвостом.

— Ну, готовий? — знову пролунав її голос.

Ерагон весело кивнув і зручніше вмостився на драконі. Цього разу вони занурилися у воду повільно. Вона була така прозора, що хлопець міг бачити на багато ярдів довкола. Сапфіра крутилася, роблячи неймовірні фігури, і юнак почувався так, ніби осідлав міфічного морського змія.

Тієї миті, коли йому нарешті забракло повітря, Сапфіра, вигнувши спину, поринула вгору. Розправляючи крила, вона вистрибнула з води у мерехтливому ореолі бризок. Двома потужними змахами дракон знову опинився в небі.

— Ну й ну! — вигукнув Ерагон. — Це щось неймовірне!

— Ще б пак! — озвалась Сапфіра. — Шкода, що ти не можеш надовго затримувати дихання.

— Нічого не вдієш, — відповів юнак, обтрушуючись. Його одяг був геть мокрий, а від помахів Сапфіриних крил він промерз до самісіньких кісток. До того ж, на руці зсунулась пов’язка, і зап’ясток почав нити.

Коли одяг висох, Ерагон із Бромом, весело нерегукуючись, осідлали коней і рушили в дорогу, а Сапфіра ще й досі грайливо хлюпалась у воді.

Перед вечерею Ерагон, наготувавши закляттями меча, став до бою з учителем. Якусь мить обидва не рухались, чекаючи випаду партнера. Ерагон роззирнувся довкола й пошукав якоїсь зачіпки. Його увагу привернув дрючок, що валявся біля багаття. Нахилившись, юнак схопив його й пожбурив у Брома. Але через те, що рука була перев’язана, він не влучив — старий легко ухилився, а потім, вимахуючи мечем, посунув на Ерагона. Той ледь устиг присісти, коли лезо просвистіло в нього над головою. Випроставшись, юнак загарчав і оскаженіло кинувся на Брома.

Умить обидва покотилися по землі, прагнучи опинитись згори. Ерагон відхилився вбік і змахнув мечем, націлившись Брому в ногу. Той відбив удар і знову скочив на рівні. Зводячись, юнак розвернувся й знову атакував, описавши в повітрі зброєю складний вензель. Від удару мечів сипалися снопи іскор, Бром не встигав відбивати напади юнака, і той бачив, як важко доводиться старому. Запекла бійка тривала, бо жоден із них не відступав, сподіваючись пробити захист супротивника.

Незабаром хід поєдинку відчутно змінився. З кожним новим ударом Ерагон здобував неревагу, а Бромові напади слабшали, і він поволі почав відступати. Відчувши це, Ерагон іще швидше запрацював мечем, не даючи партнерові жодної миті перепочинку. Нарешті він востаннє вдарив по руків’ю Бромового меча, і той упав на землю. Перш ніж старий устиг оговтатись, юнак приставив лезо йому до горла.

Важко дихаючи, обидва стояли один навпроти одного, і вістря Ерагонового меча не давало Бромові зрушити з місця. Нарешті хлопець повільно опустив руку й відійшов убік. Йому вперше пощастило здобути перемогу над Бромом, не вдаючись до жодних хитрощів. Піднявши меча й запхавши його в піхви, старий буркнув:

— На сьогодні вже досить.

— Але ж ми щойно почали, — заперечив Ерагон.

— Я тебе більше нічому не навчу, — сумно посміхнувся Бром. — 3 тих, кого я знав, мене перемагали тільки троє. І жоден з них не міг битися лівою рукою так, як ти. Тож одне з двох: або я вже старий, або ти чудовий боєць.

— То ми більше не будемо битись щовечора? — перепитав хлопець.

— Так легко ти не відкараскаєшся! — зареготав старий. — Але сьогодні ми можемо розслабитись.

Бром стомлено витер чоло.

— Хіба що згодом тобі доведеться битися з яким ельфом, — замислився він. — Ось тоді буде справді непереливки. Адже вони, як і будь-хто з магічних істот на зразок дракона, значно сильніші за людину. І найслабший із ельфів легко тебе переможе, не кажучи вже про разаків.

— А можна зробити якось так, щоб зрівняти наші сили? — спитав Ерагон, сідаючи поруч із Сапфірою.

— Ти добре бився, — ніби між іншим сказала вона.

— Є кілька способів, — і собі присів Бром, — але наразі жоден із них нам не підходить. Магія дозволяє вразити будь-кого, хто слабший за тебе. Тож залишається сподіватись на Сапфірину допомогу або просто на щасливий випадок… Узагалі, затям собі, що, коли до магії вдаються згадані істоти, на людину чекає смерть.

— А як битися за допомогою магії? — спитав Ерагон.

— Що ти маєш на увазі?

— Ну, наприклад, на мене напав Смерк, — пожвавішав юнак. — Як протистояти його закляттям? Я знаю, що більшість із них починають діяти, щойно їх вимовиш, тож відбитися від них буде напрочуд важко. Але якщо мені пощастить, як я можу знешкодити магічні дії? Мабуть, треба знати про них наперед?

Замислившись, Ерагон притих.

— Я не можу збагнути, як це робиться, — провадив він далі. — Той, хто нападає першим, завжди перемагає?

— Те, про що ти питаєш, — зітхнув Бром, — називається «поєдинком чаклунів». Маю тобі сказати, що це вельми небезпечна річ. Невже ти не зрозумів, як Галбаторіксу пощастило розбити вершників?

— Я ніколи про це не думав, — зізнався Ерагон.

— Існувало кілька способів, — пояснив старий. — Але Галбаторікс умів читати думки, тож скористався тільки одним. Хитрість полягає в ТОМУ, Що поєдинок чаклунів вимагає, аби обидва учасники дотримувались певних правил. Жоден із них не може розпочати бій, аж доки суперник не проб’ється до свідомості свого ворога. Звісно, Галбаторікс цим і скористався.

— А навіщо чекати? — здивувалась Сапфіра. — Доки ворог думає, на нього слід напасти.

Ерагон повторив драконове питання вголос.

— Ні, це неправильно, — заперечив Бром. — Якби я зненацька використав проти когось магію, то безперечно б уразив суперника, але він усе одно встиг би мені відповісти. Тому ніхто не атакує аж до того часу, доки суперник не підготується.

— А що відбувається потім? — поцікавився Ерагон.

— Коли ти проник у голову ворога, тобі неважко його випередити, — знизав плечима старий. — Але навіть за такої переваги можна програти, не вміючи захищатися від заклять.

Бром повагом закурив люльку.

— Для цього потрібна швидка реакція, — продовжував він. — Аби захиститися, слід визначити природу закляття. Якщо це жар, то чекай спеки, вогню чи блискавки. І тільки зрозумівши природу, закляття можна знешкодити. Наприклад, остудити повітря чи загасити вогонь.

— Якось дуже вже складно, — озвався Ерагон.

— Аякже, — відказав Бром, запихкавши люлькою. — Буває й таке, що оком не встигнеш зморгнути, а ти вже мрець. Для того, щоб не загинути на самому початку бою, треба мати багато енергії й бути напрочуд спритним. Трохи пізніше я всьому тебе навчу. А до того раджу оминати чаклунські поєдинки десятою дорогою. Зрозумів?

Ерагон приречено кивнув.

Загрузка...