Ерагон

Застереження

Сяк-так оговтавшись, знеможений Ерагон вийшов із тупика між будинками. Парубок обійшов мертвих чудовиськ. І щойно він вибрався, як до нього підбіг вірний Кадок.

— Як добре, що ти вцілів, — майже прошепотів хлопець. Він помітив, що його руки тремтять, а рухи стали незграбними, проте йому було байдуже. Юнак почувався так, ніби все, що він бачив, відбувалося не з ним, а з кимось іншим.

Невдовзі Ерагон знайшов і наляканого Сніговія, який нервово тупцював неподалік, готовий будь-якої миті зірватися з місця. Бром так само нерухомо висів у сідлі. Подумки заспокоївши коня, хлопець нарешті оглянув старого.

На правій руці той мав глибоку криваву рану, яку треба було негайно ж перев’язати, аби він не втратив багато крові. Погладивши Сніговія, хлопець спробував витягти Брома із сідла, але той був надто важкий і, зсунувшись, з глухим ударом упав на землю. Ерагон був вражений власною слабкістю.

Несподівано в його голові залунали люті вигуки, а за якусь мить у небесах з’явилася Сапфіра. Вона приземлилася поруч зі здійнятими крилами. Дракон несамовито шипів, його очі палали. Він бив хвостом на всі боки, аж Ерагон присів, коли той просвистів у нього над головою.

— Тебе поранено? — спитав дракон, і в його голосі кипіла лють.

— Ні, ні, — запевнив юнак, перевертаючи Брома на спину.

— Хто це зробив? — заревів дракон. — Я розірву їх на шматки!

— Не треба, вони вже мертві, — Ерагон стомлено кивнув головою в бік будинків.

— Це ти їх убив? — здивовано спитала Сапфіра.

Юнак мовчки кивнув.

— Сам не знаю, як це в мене вийшло, — додав він перегодом, коротко розповівши про те, що сталося. Водночас парубок нишпорив у торбі, шукаючи ряднину, в яку було загорнуто Зарок.

— Ти виріс, — з повагою озвалася Сапфіра.

Ерагон лише пирхнув у відповідь. Нарешті він знайшов довгу смужку тканини, обережно очистив Бромову рану й туго її перев’язав.

— Шкода, що ми вже не в Паланкарській долині, — озвався він до Сапфіри. — Там були цілющі трави. А тут я не маю жодного уявлення, як йому допомогти.

Він підняв Бромів меч із землі, витер його й повернув у піхви, що висіли в Брома на поясі.

— Нам треба забиратися звідси, — сказала Сапфіра. — Тут можуть вештатися й інші ургали.

— Ти зможеш нести Брома? — спитав Ерагон. — Сідло не дасть йому впасти, а ти в разі чого могла б захистити старого.

— Добре, але я не покину тебе самого, — відповів на те дракон.

— Тоді лети поруч. Мерщій рушаймо!

Юнак закріпив сідло на Сапфірі, спробував був підняти Брома, та ніяк не міг цього зробити.

— Сапфіро, допоможи мені! — покликав він подумки.

Та по-зміїному пригнула голову й учепилась зубами в Бромів одяг. Вигнувши шию, вона підняла старого, наче кішка своє кошеня, і посадила собі на спину. Ерагон просунув Бромові ноги у стремена й пристебнув їх. Несподівано старий застогнав і поворухнувся.

Кліпаючи очима, він кволо підняв руку до голови.

— Сапфіра прибула вчасно? — спитав у Ерагона старий.

— Я потім про все розкажу, — сумно відповів юнак. — У вас на руці рана. Я перев’язав, як зміг, але нам потрібне безпечніше місце для відпочинку.

— Добре, — погодився Бром, обережно торкаючись своєї руки. — А де мій меч?.. Ага, бачу, ти його знайшов.

Ерагон закінчив кріпити на сідлі ремені.

— Сапфіра буде нести вас, тримаючись неподалік від мене, — сказав парубок.

— Ти справді хочеш, щоб я летів на ній? — озвався Бром. — Я можу сісти на Сніговія.

— Не з такою рукою, — відповів юнак. — А з дракона ви не впадете навіть тоді, коли б раптом втратили пам’ять.

— Це велика честь для мене, — сказав на те старий. Здоровою рукою він обійняв Сапфіру за шию, і та, здійнявши маленьку куряву, миттю злетіла в небо. Ерагон позадкував від повітряних вихорів і повернувся до коней.

Він прив’язав Сніговія позаду Кадока й нарешті покинув Язуак, повернувшись на ту стежку, що вела на південь. Вона йшла кам’янистою рівниною, повертаючи ліворуч, і линула далі вздовж берега річки Нінор. Обабіч стежки росла папороть, мох та невисокі кущі. Дерева вабили прохолодою, але зараз Ерагонові ніколи було відпочивати — він мусив стежити за дорогою. Юнак зупинився тільки на одну мить, щоб наповнити фляги й напоїти коней. Глянувши вниз, він помітив сліди разаків. «Ну що ж, принаймні ми рухаємось у правильному напрямку», — зрадів Ерагон, відчуваючи, як високо в небі з нього не зводить очей вірна Сапфіра.

Щоправда, його непокоїло те, що вони бачили тільки двох ургалів. Селян було вбито, а Язуак спустошено великою ордою. Куди ж тоді вона поділася? «Можливо, ті, кого ми зустріли, були ар’єргардом або просто приманкою для можливих переслідувачів головного загону», — міркував Ерагон.

Парубкові ще й досі не давала спокою загадка, як це він зумів упоратися одразу з двома ургалами. Ерагон спробував пояснити собі цю незвичайну подію й дійшов висновку, що він, Ерагон, — фермерський син з Паланкарської долини — скористався магією. Магією! Тільки так можна було пояснити те, що сталося. Звісно, в це важко повірити, але ж не будеш заперечувати бачене на власні очі. «Якимось чином я зробився чаклуном або магом!» — не міг надивуватися Ерагон. Утім, він не знав, ані того, як користатися цією силою, ані її властивостей. «Звідки в мене такі здібності? — думав юнак. — Може, їх мають усі вершники? І якщо Бром про це знав, то чому він не попередив мене?» Пригнічений і водночас здивований, він тільки скрушно похитав головою.

Трохи перегодом парубок переговорив із Сапфірою, аби дізнатися, як там Бром, а ще поділитися своїми думками. Та була не менше здивована новими здібностями свого господаря.

— Сапфіро, ти можеш пошукати десь місце для відпочинку? — попросив її Ерагон. — Сам я цього, на жаль, не зроблю.

Доки дракон був у пошуках, юнак продовжував рухатись уздовж річки Нінор.

Сапфіра озвалася аж тоді, коли вже почало сутеніти.

— Сюди, — сказала вона й подумки змалювала картину затишної галявини між деревами неподалік річки.

Ерагон розвернув коней у той бік і поспішив до друзів. За допомогою підказок Сапфіри знайти галявину було зовсім не важко, але самотужки хтось інший навряд чи зміг би її помітити.

Коли юнак нарешті дістався до тієї місцини, на галявині вже палахкотіло невеличке багаття, від якого зовсім не було диму. Біля вогнища сидів Бром. Він намагався впоратись із пораненою рукою. Поруч з ним присіла й стривожена Сапфіра.

— З тобою все гаразд? — поглянувши на Ерагона, спитала вона.

— Здається, так, хоча глибоко в душі щось не дає мені спокою, — відповів той.

— Я повинна була прилетіти туди раніше, — зітхнула Сапфіра.

— Та нічого, — спробував заспокоїти її юнак. — Ми всі наробили сьогодні чимало дурниць. Я сам винен, що відпустив тебе надто далеко.

Відчувши хвилю драконової вдячності, юнак перевів погляд на Брома:

— Як ви?

— Подряпина чималенька й добряче-таки болить, але має швидко загоїтись, — озвався старий. — Мені потрібна свіжа перев’язка, бо твоя довго не протрималась.

Трохи перегодом вони нагріли води, щоб промити Бромову рану. Він сам обмотав собі руку шматком чистої тканини.

— Мені б не завадило попоїсти, та й ти, мабуть, зголоднів. Тож давай вечеряти, а розмови облишимо на потім, — сказав старий.

Після вечері Бром, як завжди, запихкав своєю люлькою.

— Ну ось тепер, гадаю, саме час розповісти про те, що ж сталося, доки я був без пам’яті, — мовив старий. — Мені це дуже цікаво.

На обличчі Брома мерехтіли відблиски вогню, а кудлаті брови, здавалось, настовбурчилися ще дужче.

Хвилюючись, Ерагон склав руки й розповів, як усе було. Під час його оповіді Бром не сказав жодного слова, а на обличчі старого застиг якийсь загадковий вираз. Коли хлопець нарешті закінчив, Бром утупився очима в землю. Довгий час було чути лише потріскування вогнища.

— Ти використовував цю силу коли-небудь раніше? — озвався Бром після тривалої паузи.

— Ні. А ви щось про це знаєте? — відгукнувся хлопець.

— Трохи, — замислено кинув Бром. — Здається, хлопче, я перед тобою в боргу, адже ти врятував мені життя. Сподіваюсь, у мене буде нагода тобі віддячити. Але ти мусиш радіти, бо тих, хто вбив ургала, в живих залишилося не так уже й багато. Утім, ти зробив це в дуже небезпечний спосіб. Ти міг знищити і себе самого, і все село.

— Навряд чи в мене був якийсь вибір, — заперечив Ерагон. — Ургали підійшли надто близько. Ще б трохи, і вони порубали б мене на шматки!

— Ти навіть не уявляєш, що ти зробив, — гриз чубук своєї люльки старий.

— То розкажіть мені, — попрохав юнак. — Я весь час намагаюся розгадати цю загадку, але нічого не виходить. Що ж насправді сталося? Як мені пощастило використати магію? Адже я ніколи в житті не знав жодного закляття.

— Це зовсім не те, чого тобі слід учитися! А тим паче користуватись! — зблиснув очима Бром.

— Але ж я вже раз скористався нею і, можливо, мені доведеться робити це й далі! — вигукнув Ерагон. — І ви повинні мені допомогти. То в чому річ? Або це секрет, який я не в силах збагнути, доки не стану старим і мудрим, або ви й самі нічого не знаєте про магію!

— Хлопче! — заперечив старий. — Ти поводишся надто зухвало, вимагаючи відповідей. Якби ти знав, про що питаєш, то не поспішав би наполягати. Тож ліпше не дратуй мене.

Бром трохи помовчав, і його обличчя зробилося добрішим.

— Знання, про яке йде мова, значно складніше, ніж тобі здається, — сказав він.

— Я почуваюся так, ніби мене закинули у світ із якимись дивними правилами, і ніхто не хоче мені їх пояснити, — звівся на ноги Ерагон.

— Я тебе розумію, — відповів Бром, крутячи в пальцях бадилинку. — Але зараз уже дуже пізно й нам час спати, хоч я все-таки дещо тобі скажу, аби ти заспокоївся. Будь-яка магія має свої правила, як і решта світу. І якщо ти їх порушиш, то покаранням за це буде смерть. Твої власні дії обмежені твоєю силою, словами та уявою.

— Що значить — словами? — не зрозумів Ерагон.

— Ну от, знову питання! — обурився Бром. — А я гадав, що на сьогодні ти вже вичерпав їх запас! Зрештою, ти правильно робиш, коли питаєш. Тоді скажи, стріляючи в ургалів, ти нічого при цьому не говорив?

— Здається… — почав згадувати нарубок, — здається, я сказав: брісінгр.

Несподівано багаття спалахнуло з новою силою, й Ерагон отетерів. У цьому слові було щось таке, що сповнювало його надзвичайною енергією.

— Я так і знав, — задоволено вигукнув старий. — Брісінгр — це слово прадавньої мови, якою раніше користалися всі живі істоти. Але з часом її забули, і цілу вічність в Алагезії ніхто нею не розмовляв, аж доки ельфи знову не принесли її з-за моря. Вони навчили цієї мови інші народи, а ті почали використовувати її в надзвичайних випадках. Прадавня мова має назви абсолютно всіх речей, варто їх тільки знайти.

— Але як це стосується магії? — не зрозумів Ерагон.

— Прямо! — відповів Бром. — Ця мова є основою будь-якої сили. Вона віддзеркалює справжню природу речей, а не їхні зовнішні риси, які бачить кожен. Наприклад, вогонь називається «брісінгр». І це не одне з багатьох імен вогню, а його справжнє наймення. Якщо в тобі досить сили, то ти можеш використовувати слово «брісінгр», щоб спрямувати полум'я туди, куди тобі треба. Саме це сьогодні й сталося.

— А чого ж той вогонь був синій? — знову спитав юнак. — І чому сталося саме те, чого я хотів, адже я вимовив тільки слово «вогонь»?

— У кожної людини свій колір вогню. А щодо того, як сталося саме те, чого ти хотів, то це вже справа звички. Більшість новачків, як правило, довго пояснюють, чого вони хочуть. З набуттям досвіду це стає зайве. Справжній майстер міг би просто сказати «вода» й отримати щось непов’язане з водою, наприклад, коштовний камінь. І ти не зможеш второпати, як він це зробив, хоч майстер, звісно, побачить зв’язок між «водою» та «каменем», зосередивши на ньому всю свою увагу. Це вже більше скидається на мистецтво, друже мій. А взагалі, те, що вдалося тобі сьогодні, зробити надзвичайно важко.

«Виходить, Бром — чарівник! — несподівано втрутилася Сапфіра в Ерагонові думки. — Згадай, як він ловко розпалив вогонь на рівнині. Він не просто щось знає про магію, він користується нею!»

«Мабуть, твоя правда!» — подумки відповів Ерагон.

«Спитай його про цю силу, тільки пильнуй за тим, що кажеш, — продовжував дракон. — Гратися з людиною, яка має такі здібності, дуже небезпечно. Але якщо він справді маг або чаклун, то чому переховувався в Карвахолі?»

— Ми з Сапфірою, здається, дещо зрозуміли, — обережно почав юнак. — Ви володієте магією, еге ж? Саме завдяки їй ви розпалили багаття тоді, на рівнині.

— Ну, скажімо, я маю певний досвід, — згодився Бром.

— Тоді чому ви не скористалися ним проти ургалів? — спалахнув Ерагон. — Та, правду сказати, було вже чимало випадків, коли ваша магія стала б нам у пригоді. Наприклад, ви могли б урятувати нас від урагану чи вберегти наші очі від куряви…

— Я не зробив цього з досить простої причини, — посмоктуючи люльку, сказав Бром. — Я не Вершник, а це означає, що ти сильніший за мене навіть у найтяжчому стані. А крім того, я вже немолода людина й не маю колишньої сили. Щоразу, вдаючись до магії, я витрачаю все більше енергії.

— Вибачте, — зніяковів парубок.

— Не треба вибачатися, — сказав Бром, поворухнувши хворою рукою. — Таке чекає на кожного з нас.

— А де ви навчилися магії? — спитав Ерагон.

— Про це мені ліпше змовчати… — озвався старий — Скажу лиш, що це було далеко звідси й мене вчив дуже добрий учитель. Принаймні я можу передати далі його вчення.

Маленьким камінчиком Бром прочистив свою люльку й мовив:

— Я знаю, у тебе ще чимало питань, на які мені доведеться відповідати, але давай відкладемо їх до ранку.

Старий схилився до Ерагона, його очі зблиснули:

— А зараз я скажу тобі тільки одне. Хочу попередити, що магія забирає стільки ж сил, скільки тобі знадобиться, щоб упоратися з проблемами власними силами. Саме тому ти й почувався таким виснаженим після того, як убив тих ургалів. Через це я був злий на тебе. Ти надзвичайно ризикував. Якби для бою знадобилося більше сил, ніж було їх у тобі, ти б загинув. Магію слід використовувати тільки тоді, коли не можеш досягти чогось у звичайний спосіб.

— А як же дізнатися, чи не забере закляття всю твою силу? — злякався Ерагон.

— Як правило, воїн про це не відає, — зітхнув Бром. — Ось чому маги добре знають межу своїх можливостей, навіть коли діють нерозсудливо. Якщо ти берешся за справу, звільняючи свою магічну силу, то забрати її назад уже неможливо. Навіть тоді, коли вона небезпечна для самого тебе. Доки ти не володітимеш більшими знаннями, я б хотів застерегти тебе від нових спроб. Але, здається, ми вже засиділись.

Коли вони лягали спати, Сапфіра задоволено сказала:

— Ми стаємо сильнішими, Ерагоне. Незабаром уже ніхто на світі не ризикне заступити нам шлях.

— Так, але який шлях ми оберемо? — спитав юнак.

— Такий, який схочемо! — відповів дракон, зручніше вмощуючись на нічліг.