Екст

Вже більше року ми літаємо з Семмі. Наші стосунки досить своєрідні, хоча Голова іноді бурчить з приводу того, що між нами зберігається якась невизначеність. Симур набув популярності у Федерації, славнозвісності у спейсерів і масу фанклубів на Землі. На щастя, в Союзі імперій ми ще не були.

Семмі поступово розповідає про себе. Не поспішає видати все відразу, і я не кваплю. Однак життя піднесло сюрприз і симуру. Нас ця тема начебто не обходила й безпосередньої участі в тих подіях ми не брали. Але я ризикнув зібрати за доступними каналами і особистими контактами максимум інформації, тому що це стосувалося частини життя Семмі.

Дивний контакт

Рапорт патрульної служби оточення сонячної системи (ОСС) в військове управління Комітету від 20 березня 2436 року.

«Сьогодні, 20 березня 2436 року о 20:00 за місцевим часом в квадранті 220-305-170 з боку Землі на контакт з нашим патрульним катером А-317 вийшов немаркований малий пілотований об’єкт невідомої конструкції та приналежності. По нашому службовому каналі зв’язку екіпаж попросив особистої аудієнції у командування для передачі важливого повідомлення. Зараз об’єкт перебуває в межах прямої видимості й очікує рішення. Просимо ваших вказівок. Відеоматеріал додається».

Доповіли Голові. Він узяв час для аналізу проблеми. Служби забігали. Чин Лі (і не тільки він!) був ошелешений рапортом. Вважалося, що Комітет знає про все, що відбувається у Федерації, помітній частині галактики. А тут така новина! І звідки? З вивченої-перевивченої Сонячної системи! Для початку інформацію закрили, знали тільки двоє людей екіпажу А-317, командир патрульної служби ОСС та він сам, всього четверо.

Зараз Чин мовчки сидів і дивився на повільне кружляння голограми чужого катера. Красива машина, гармонійна, але дизайн явно не людський.

Невже це міфічний супротивник спейсерів? Чуток про сутички багато, але фактів немає. А всі патчі мовчать, як партизани. Схоже, ми щось пропустили в своїй історії. Цілком можливо.

Перевів погляд на монітор із зображенням парламентера. Пискнув комунікатор — ЦБ (центральна бібліотека) надіслала аналітику. Відкрив. Нічого достовірного. Щодо катера зовсім нічого. А щодо пілота прийшло досить багато схожих замальовок XIX — XX століть, зроблених зі слів психічно проблемних людей. Схоже, земляни все-таки стикалися в минулому з цими істотами. Диму без вогню не буває.

Голова викликав бібліотеку.

— Що спільного в свідченнях авторів малюнків?

— Короткочасні контакти або викрадення, сер.

— Дякуємо.

Ясніше не стало. Якщо інформації немає в ЦБ, значить, немає ніде в людських базах. А в нелюдських? Семмі? Треба спробувати.

— Прямий зв’язок з Джоном Баттом, негайно!

— Здрастуйте, Джоне.

— Бажаю здоров’я, командор.

— Семмі з Вами?

— Так.

— Джоне, зараз ви отримаєте файл із цілком секретною інформацією. Покажіть усе. Семмі, з’ясуйте, що йому відомо.

— Так сер.

— Грейс, файл Комітету отримано?

— Так, Джо.

— Клич Семмі!

Катер похитнувся, Семмі ліг на своє місце, праворуч від крісла.

«Джо, я тут. Що у нас доброго?»

— Зараз дізнаємося, друже. Дивіться обидва і скажіть, що ви думаєте. Голова хоче знати нашу думку.

Над столом виникла голограма чужого корабля, на моніторі — парламентер.

Грейс відгукнулася першою:

— Гарна машина. Ніколи не бачила подібної. Пілот не схожий ні на що знайоме.

«Тісний всесвіт, Джо. Скажи Голові, що я їх знаю».

— Сер, Семмі їх знає.

— Дякую, Семмі. Чи можна докладніше?

«Це велика дослідницька експедиція. Має, щонайменше, два базових кораблі розміром сімсот метрів, близько сотні невеликих вантажівок і ось таких малих розвідувально-штурмових катерів. Безсумнівно, десь є і крейсер, але місцезнаходження мені невідоме. Всі борти оснащені дуже гарним гравіприводом і загальнотехнічних обладнанням. Всі добре озброєні. Головного приводу і систем прямого зв’язку немає.

Мали багато баз на Землі та інших тілах Сонячної системи. Крім цього, досі працює відмінна електромагнітна локаційна система, що охоплює всю систему до Койпера включно. Екіпаж складається з біороботів, які працюють суворо за заданою програмою. Функції самонавчання, очевидно, не передбачені. Принаймі, для більшості. Звідки прийшли, мені невідомо. У сусідніх зоряних системах їх немає».

— Коли вони з’явилися в Сонячній системі?

«Дуже давно. Точно понад 15000 років тому. Джо, можна запитання?»

— Звичайно.

«Запитай у Голови, звідки в Комітету ці зображення? Гріни (так я їх називаю) завжди добре маскувалися».

— Вони самі вийшли на контакт з нашим катером. Хочуть повідомити щось важливе.

«Самі? Щось нове! Передай, щоб контактери були вкрай обережні».

— Дякую, Семмі, дякую, Джоне. Ми вже знаємо, з чим маємо справу. До речі, Семмі, у тебе є доступ до їхньої локаційної системи?

«Був повний, але вже багато років я нею не користувався. Якщо треба, то ключі до системи надам. Але цього мало. Доведеться доопрацювати вашу підшумову радіотехніку. Це не дуже складно».

— Ще раз дякую. Кінець зв’язку.

У рубці стало тихо.

«Джо, ми знайомі більше року, починаємо третій рейд. Час розповісти про себе більше. Ти вже зрозумів, що я не один. Повернемося на базу, і я тебе де з ким познайомлю. У нас маленький екіпаж, я і Кет».

«Хто він?»

«Пам’ятаєш мультик про Мауглі? Так ось Кет, це вона. І вона однієї крові з Грейс».

«Так, друже, тобі доведеться багато чого розповісти. Деякі речі поки що за межею мого розуміння».

«Встигнемо, Джо. Часу у нас досить».

Кризовий штаб, натхнений спокоєм Голови, діяв швидко і впевнено.

«Патрульній службі ОСС. Дозволяємо взяти на борт одного представника невідомого об’єкта і доставити на нашому катері під охороною в систему Крюгера. Екіпажу бути готовим активувати систему самознищення будь-якого моменту. Діяти за регламентом № 4».

А-317 передав відповідь на об’єкт. За годину з невідомого катера виплив крихітний двометровий модуль, який прийняли в шлюзі. З модуля вийшла дивна двонога істота в скафандрі з контейнером у руці, а сам модуль пішов назад. Вже по радіоканалу прозвучало, що атмосфера істоті підходить, і шолом був знятий. Старт головного приводу і перехід в точку зустрічі. Перехід прибулець переніс задовільно. Вигляд у гостя був цікавий, явно не гуманоїд. Довгастий, гарбузиком вгору, безволосий череп, величезні овальні очі без зіниць, ледь помітна смужка рота, відсутність вушних раковин і носа. Миттєво зроблена інструментальна діагностика показала під скафандром багатошарову шкіру й металокерамічний скелет, занадто правильний, щоб бути природним. Мозок закритий майже непроникною для рентгенівського випромінювання черепною коробкою. Біоробот чи кіборг?

Через кілька годин підійшов корабель Комітету. Заступник Голови з надзвичайних ситуацій Хольц перейшов у А-317 і сів у кают-компанії за стіл навпроти прибульця. Представився. У відповідь істота назвала себе:

— Мій ідентифікатор Ю2-15-4, я повинен передати вам звернення Ю1-15.

Розгорнула контейнер, який виявився просто проектором. Над столом виникло зображення істоти, дуже схожої на гостя. Ніякого оточення не видно. Залунав беземоційний високий голос:

Голос завмер. Хольц чомусь зіщулився і запитав:

— Пане Ю2-15-4, ви уповноважені вести попередні переговори?

— У межах, дозволених отриманою мною інструкцією.

— Добре. Питання перше. Як давно ви перебуваєте в Сонячній системі?

— Не можу відповісти.

— Питання друге. Ви уповноважені обговорювати наші умови?

— Не готовий відповісти.

— Запитання третє. Хто може відповісти на поставлені запитання?

— Тільки Ю1-15. Він зараз у Сонячній системі і просить подальші переговори провести прямим відеоканалом, зважаючи на несправність у нас так званої системи прямого зв’язку.

Хольц зв’язався з Комітетом, отримав добро і відбув у Сонячну систему, до місця контакту.

Об’єкт стояв на місці, й гріна відпустили.

Капітан А317, сухорлявий рухливий Юрій Піралко, звернувся до Хольца.

— Пане Хольц, ми забули про одну проблему.

— Яку саме, Юрію?

— Затримка радіосигналів. Зараз ми стоїмо на кордоні оточення і до Землі приблизно 1,13 а. о. Сигнал іде в одну сторону дев’ять з половиною хвилин і стільки ж назад. Разом загальна затримка складе дев’ятнадцять хвилин.

— Доннер веттер! Як я міг забути про цей фактор! В таких умовах переговорів не провести. Що ж робити? Час спливає, до сеансу десять годин...

Юра перезирнувся з другим пілотом, масивним флегматичним Ігорем.

— Пане Хольц, у прикордонні доводиться іноді вирішувати нетривіальні завдання. Можна впоратися і з цією. Але...

— Що, Юро, доведеться щось порушити?

— Ми трохи відступимо від правил, а ви трохи заплющите очі. Заради досягнення мети.

— До стрілянини не дійде?

— Ображаєте.

— Тоді дійте.

Розмова відбувалася в командній рубці катера. Юра попросив Хольца пересісти, щоб не потрапляв у камери апаратури відеозв’язку.

— Зараз я викличу шефа безпеки патча «Італія» Джея Ді. Він мені дечим зобов’язаний.

Виклик пішов, і за п’ять хвилин на екрані з’явилася усміхнена страхолюдна пика.

— Радий контакту, Юрі-сан! Я в точці 2-17-37. Можеш підскочити, кругом чисто.

І зник.

— Пане Хольц, нас запросили підійти ближче через ту ж затримку. Але ця точка трохи за кордоном оточення, у глибині патчу. У прикордонні зазвичай не чіпляються до дрібних порушень.

— Тоді вперед, капітане.

Піралко за всіма правилами відправив спочатку маячок, роззирнувся і перевів катер.

Тут же ожив монітор і Джей радісно прогарчав:

— Зовсім інша справа! Вітаю, Юро!

— І тобі не хворіти, Джеку-різнику! Як справи, чи заможні контрабандисти?

— Не ходи по колу, великий і жахливий! Ти мене викликав і навіть підскочив впритул (затримочка — це 0,1 секунди) не для того, щоб поцікавитися захопленнями моєї бабусі після виходу на пенсію. Що трапилося?

— Джею, ти просто погано вихований тип. Не бажаєш підтримувати високоінтелігентну розмову. Гаразд, я ще займуся твоїм вихованням. Коротше, мені потрібна простенька, незначна і необтяжлива послуга. Треба години на три очистити зону діаметром 1000 кілометрів не далі джампа від Землі.

— Ну, Юрі-сан, не знаю. Треба доповісти, узгодити...

— Джею, зроби обличчя простіше. Точніше, морду обличчя. І говори відразу: у що мені це обійдеться? До речі, як рука? Не турбує?

— Пірале, навіщо ж відразу під дихало! Людина не відмовляється, а думає, як зробити все в кращому вигляді для єдиного, клянусь мамою, друга.

— Джею, вибач і не тринди. Скільки?

— Пару ящиків вистачить.

— Прийнято.

— Правду кажучи, зона й так порожня вже місяць. Але повартувати від випадкового дурня треба. Будеш сам або...

— Або.

— Коли?

— За дев’ять годин. Тривалість чотири години.

— І вся справа? Один ящик я збережу, раптом будеш при нагоді в Порту і заглянеш у гості?

— Неодмінно, любий.

Монітор згас, а Хольц сповз із крісла від нападу нестримного сміху.

— Що це було, Юро?

— Це низова дипломатія, сер. Життя складніше статутів і регламентів. Якщо серйозно, то чотири роки тому, порушивши федеративний регламент, ми врятували життя Джею і його другому пілотові.

— Цікаво, капітане. Розкажіть, це не вийде за межі катера.

— Добре, сер. Джей невдало повоював із катером земної корпорації, і його банку рознесли на шматочки. Йому самому відірвало праву руку, а другому пілотові обидві ноги. Це не рахуючи інших серйозних ушкоджень. Земляни просто зникли з місця бою, а інших спейсерів поблизу не було. Коротше, ми підскочили, забрали тіла і шматки й доставили в найближчий федеративний госпіталь на Альфу. Там хлопців і повернули з того світу. Таке не забувається.

— А що в двох ящиках?

— Наш коньяк «Адмірал». Найтвердіша валюта у спейсерів.

— Дякую за розповідь. Змушує задуматися.

— Пане Хольц, протягом двох годин прийде підтвердження від Джея. Після цього ми випустимо в домовлену точку маяк-ретранслятор. Він буде приймати радіосигнал і передавати нам по прямому зв’язку. І навпаки. Загальна затримка складе до п’яти секунд.

— Дуже добре, Юро. До речі, в мене немає формального військового звання, та й різниця у віці у нас невелика, тому називай мене Вернер.

— Добре, Вернере. У нас в запасі ще добрих вісім годин. Давай пообідаємо й перепочинемо.

Час минув швидко. Джей надіслав підтвердження, ретранслятор вивели. В обумовлений час відкрили відеоканал, і в кают-компанії А-317 на плоскому моніторі з’явилося зображення якогось прямокутного пофарбованого в сірий колір приміщення, без дверей та ілюмінаторів. За тонюсіньким таким же сірим столом сидів Ю1-15. Хольц представив себе і обох членів екіпажу, а Ю1-15 сказав:

— Мій ідентифікатор Ю1-15. За нашою ієрархією я керуючий цим проектом.

— Пане Ю1-15, які ваші повноваження на цих переговорах?

— Пане Хольц, я уповноважений зробити будь-який вибір, який не суперечить Регламенту експедиції і не несе шкоду расі Господарів.

— Добре. Чи означає це, що ви особисто не є одним з Господарів?

— Так, я синтетичний організм.

— А інші члени експедиції?

— Також.

— Пане Ю1-15, ви втратили зв’язок зі старшою базою і тому просите допомоги?

— Абсолютно точно.

— Повинен сказати, що це розумне рішення. Заслуговує на повагу.

— Дякую. Ми багато чому навчились у вас. Шкодую, що почали вчитися занадто пізно.

Ви виявилися гіпердинамічною расою, а ми вас недооцінили.

— Дякую. Коли ви втратили зв’язок?

— П’ятнадцять тисяч років тому.

— Скільки ж часу ви перебуваєте поблизу Землі?

— Не маю права дати точну відповідь.

— Приблизно? П’ятдесят, сто тисяч років?

— Понад сто тисяч.

— Ви маєте в своєму розпорядженні технології головного приводу?

— Уточніть питання.

— Ваші кораблі можуть переміщуватися швидше світла?

— Ні. Але деякі кораблі Господарів мають у своєму розпорядженні такі технології. На такому кораблі була доставлена наша експедиція.

— Це був великий корабель?

— Лінійні розміри більше 50 кілометрів.

— Чи маєте ви зворотний курс?

— Так, і кінцева точка поза вашою галактикою.

— Ви не маєте головного приводу, але хочете піти. Чи означає це, що ви готові до рейду тривалістю мільйони років?

— Безумовно. Час не має значення, бо термін функціонування членів екіпажу необмежений.

— Пане Ю1-15, ми готові вам допомогти. А яку послугу ви можете надати натомість нам?

— Це складне рішення, але я готовий відповісти. Ми не можемо передавати вам наші базові технології та місця розташування галактик Господарів. Про інші речі можна розмовляти.

Хольц відключив інтерком і попросив екіпаж А317 покинути кают-компанію.

— Пане Ю1-15, ваша експедиція накопичила величезну базу даних. Ми вважаємо, що маємо право просити у вас копію архіву, яка стосується розвитку людської раси.

— Пане Хольц, я прогнозував таку умову і готовий її виконати. Більше того, ми надамо вам технологію надійного компактного запису інформації.

— Це не буде суперечити Регламенту?

— Ні. Технології зберігання інформації не відносяться до базових.

— Дякую. Що, на вашу думку, відбулося п’ятнадцять тисяч років тому?

— Я не знаю. Це правда. Тоді повністю вийшла з ладу апаратура, яка використовує спін-ефекти. Саме вона забезпечувала далекий зв’язок. Відновити її нам не вдалося, інших контактів з метрополією не було. Як кажуть люди, у нас погані передчуття щодо Господарів і всього створеного ними.

— Ще у нас кажуть: не поспішайте з висновками. Скільки часу знадобитися для запису архіву?

— За нашою технологією три місяці, за вашою десять років.

Хольц увімкнув інтерком і повернув екіпаж.

— Пане Ю1-15, давайте визначимо основне. Який коридор виходу прокладаємо?

— В напрямку Вірго.

— Скільки ваших кораблів буде в конвої?

— Один крейсер і три середні кораблі. На них буде завантажена вся мала техніка. Як варіант, крейсер може прийняти й середні кораблі. Тоді конвой буде складатися тільки з крейсера.

— Що входить до класу малої техніки?

— Катери, планетарні модулі та непілотовані орбітальні пристрої. Усі наші поверхневі стаціонарні бази й установки будуть згорнуті в контейнери.

— Де зараз ваші об’єкти?

— Простіше сказати, де їх немає. Крейсер на Землі, в океані. Середні кораблі на Місяці, Європі та Марсі. Решта розкидана від Меркурія до Оорта.

— Головною проблемою буде вивести ваші об’єкти з Землі і Місяця. Нам не потрібна конфронтація з землянами і спейсерами? У вас є свій план?

— Пане Хольц! План є, але, повторю, без вашої допомоги ніякий наш план не спрацює. Крейсер на дні Південного океану, він добре закамуфльований і не виявлений землянами. Ми пропонуємо створити відповідну циклонічну обстановку над місцем старту і швидко покинути атмосферу й навколоземний простір. Перший середній корабель під місячною поверхнею в районі Моря Мрії. Місце, як ви знаєте, пустельне. Найближчі поліси за двісті кілометрів. Вони ніяк не можуть постраждати при підйомі корабля. Другий середній під марсіанської поверхнею в долині Маринера. Господарської діяльності там немає, але це територія спейсерів. Чи підемо без проблем? Питання відкрите. Третій середній без ускладнень піднімемо з-під льоду на юпітеріанській Європі. Земні стаціонарні бази вже згорнуті і завантажені на крейсер. Залишилося трохи мобільних об’єктів. Все інше розкидано по системі в просторі і на ненаселених тілах.

— Скільки часу вам знадобиться на повну підготовку до евакуації?

— Півроку.

— Добре. Наступний зв’язок за тиждень.

Час пролетів швидко.

— Пане Ю1-15, радий вас бачити.

— Навзаєм, пане Хольце.

— Можу я називати вас Юджином? У людей прийнято звертатися до приємного співрозмовника за іменем або вигаданим ніком.

— Можете. А як звертатися в такому випадку до вас?

— Називайте мене Вернером. Як просувається підготовка?

— Поки що без ускладнень.

— Юджине, для роботи нам потрібна додаткова інформація, а саме: точне розташування ваших підповерхневих об’єктів на Місяці й Марсі.

— Вернере, це суперечить усім моїм регламентам та інструкціям. Але, як я розумію, ви маєте вирішувати проблеми, пов’язані з приватною власністю, чи не так?

— Звісно. Мені здається, що ніде у Всесвіті немає права приватної власності в такому гіпертрофованому вигляді, як у землян. Це факт, і на нього треба зважати.

— Вернере, ми тут давно. І я розумію ваш алогізм. Якщо не можна, але дуже треба, то можна. Не знаю, що мені за це буде після повернення додому, але краще повернутися, ніж не повернутися. Я дам вам необхідні дані.

— Юджине, тепер я хочу задати вам головне питання. Де гарантії, що раса Господарів, вивчивши інформацію вашої експедиції, не з’явиться тут із ворожими намірами?

— Вернере, я чекав цього питання в нашу першу зустріч. Однак паузу ви витримали майстерно. За тиждень я буду вас переконувати.

І ось за тиждень розмова продовжилася:

— Вітаю, Вернере.

— Радий бачити, Юджине.

— Передаю точну дислокацію наших об’єктів на Місяці й Марсі. Це як перший крок доброї волі. Та нам потрібно вирішити головне питання, інакше все, що відбувається, не має сенсу. Ви знаєте, що нам летіти до найближчої галактики в напрямку Вірго не менше десяти мільйонів років. У найгіршому випадку у вас десять мільйонів років розвитку. З нинішньою динамікою прогресу на той час увесь Всесвіт буде ваш. Але я не боюся, що в метрополії нас зустрінуть ваші патрулі. Гарантією цьому є система цінностей вашої Федерації. Звичайно, багато що може змінитися, але у щось треба вірити.

— Десять мільйонів років позамежні для сприйняття і прогнозування. Нас турбують коротші терміни, тож виникли додаткові питання.

— Які?

— Юджине, ви можете довести, що не мали зв’язку п’ятнадцять тисяч років? По-друге, де гарантії, що у вас немає проміжної бази в околицях нашої галактики? По-третє, ми нічого не знаємо про расу Господарів.

— Це раціональні запитання, Вернере. На перше питання ми не зможемо дати відповідь, яка вас цілком влаштує, бо ви не можете бути впевнені в тому, що знаєте всі доступні нам методи зв’язку. Але за останні двісті років ви напевно не зафіксували нічого, що можна було б віднести до сеансів телекомунікації. Друге питання. Наша експедиція є частиною великого проекту Господарів з вивчення Метагалактики. Крейсери залишили в найцікавіших місцях експедиції, аналогічні нашій. Структура оперативного зв’язку проста: вгору і два найближчих сусіди. Нашими сусідами були експедиції в Андромеді і Центаврі А. Зв’язок з ними також був втрачений у той же час. Про існування проміжних баз мені, на жаль, нічого не відомо. Питання третє. Я надам вам інформацію про анатомію і фізіологію господарів, а також відомості про історію та становлення раси. Ознайомтеся з матеріалами і прийміть остаточне рішення.

— Завдання не з простих, Юджине. Якщо можна, дайте нам також соціальний устрій і законодавчу базу Господарів.

— Домовилися.

Ще за тиждень:

— Здрастуйте, Вернере.

— Радий бачити, Юджине.

— Яке рішення прийняв Комітет?

— Ми допоможемо вам піти. Але будемо охороняти ваш караван на відстані 200 кілопарсеків від галактики.

— Розумію і приймаю, Вернере.

— Давайте узгодимо наші дії. Ми пропонуємо зібрати конвой ось тут.

Хольц показав на голограму Сонячної системи між Венерою і Землею.

— Це патч Нгуссана. Місце відносно порожнє, спейсерів тут небагато. Поговоримо про процедуру роботи. Ви знаєте, Юджине, що раса людей не єдина, а розколота на три об’єднання, кожне з яких має свою підструктуру. Вся система перебуває у рівновазі, досить крихкій і нестійкій. Ми не хочемо порушувати політичну стійкість раси, навіть будучи найпотужнішою її частиною. Тож зобов’язані виконати нашу частину роботи максимально легітимно, з урахуванням локальних законів і звичаїв у кожній оперативній точці. Після ретельного аналізу ситуації ми забракували ваш план і пропонуємо іншу стратегію операції. Прабатьком Федерації була земна організація під назвою Вулик. Вона мала власність на Землі, Марсі та інших тілах системи. Тому Федерація, як правонаступник Вулика, може пред’явити права і забрати свою власність, не вдаючись до зайвої конфронтації. Це спрацює на Землі для крейсера, на Марсі та Європі для середніх кораблів, а також для мобільних об’єктів у просторі. Корабель з Місяця ми заберемо іншим, але не менш безпечним способом. Ваші завдання, Юджине: розмістити на борту або в шлюзовий камері крейсера логотип Вулика і маркування КХХ-1; компенсувати масу крейсера до ста тисяч тонн, тобто до маси порожнього каркаса. Прийняти на борт двох наших пілотів, спливти і пройти можливу процедуру побіжної митної перевірки; після цього на малому ходу вийти з атмосфери і рухатися в точку збору; посилена охорона катерами Федерації буде цілком логічна; на всіх середніх кораблях помістити логотип і маркування: Місяць — КХХ-2-1, Марс — КХХ-2-2, Європа — КХХ-2-3. Усі три кораблі ми запакуємо в контейнери, які виготовить наша сторона власним коштом, і доставимо в точку збору. Решта ваших об’єктів закамуфльовані під природні утворення. На них немає екіпажу, тож нанести маркування складно. Відтак ви маєте доповнити програму кожного об’єкта нашою системою розпізнавання свій-чужий у звичайному радіодіапазоні. Ці об’єкти будуть зібрані нашим вантажним кораблем за можливої присутності представників влади конкретного патчу. Об’єкти з Койпера і Оорта виводьте до орбіти Плутона в одну точку за вашим вибором. Там їх завантажимо в четвертий контейнер. У точці збору караван буде складатися з крейсера і чотирьох контейнерів. Ми доставимо вас у коридор виходу з галактики. Відійшовши на півпарсека, залишите контейнери. Ми їх заберемо.

— Вернере, ви мене дещо спантеличили. У запропонованій стратегії ми змушені довіряти вам більше, ніж ви нам. Однак цей варіант найменш ризикований для вашої раси, що узгоджується і з моїм Регламентом, тому приймаю ваш варіант, але змушений передбачити контрзаходи проти несанкціонованого збору інформації про наші об’єкти або їх захоплення.

— Аж до самоліквідації?

— Безумовно.

— Дякую за відвертість, Юджине. Ми узгодимо межі допустимого ризику.

— На збір розкиданих об’єктів потрібен час. Чи можна використовувати дві вантажівки?

— Буде виглядати підозріло. Треба подумати.

Перемовини закінчилися. Операція почалася.

Дипломатичний раунд

Політичний дивізіон Комітету за добрим старим звичаєм направив дипломатичну ноту Лізі Захисту Землі. Відправили фельд’єгерем на спеціально обладнаному катері типу «Дипломат». Спейсери пропускають такі катери безперешкодно і навіть надають ескорт до кордонів Ліги Землі.

За три дні надійшла відповідь Департаменту зовнішніх відносин Ліги такого змісту:

За день надійшла відповідь Федерації:

Земля погодилася, і наступного дня космічна поліція Ліги очистила в навколоземному просторі невелику зону радіусом 100 тисяч кілометрів. В узгоджений час у центрі зони виник великий аспидно-чорний еліпсоїд. Розкрився, і в простір неспішно виплив білий тридцятиметровий катер Спеціального Посланця в супроводі двох бойових машин. Прибув представник Федерації. Назустріч вийшов катер Ліги, і караван пішов на Землю. Посланець розмістився в посольстві Федерації — Вашингтон, Третя піраміда, рівень 3, будова 17/1. Кого ж обрала Федерація для цієї неординарної місії?

Ним став Ендрю Ласка, земні предки якого походили з невеликого прикарпатського містечка Броди. Трохи вищий середнього зросту, усміхнений, підтягнутий. Працює в дипломатичному департаменті і керує відділом відносин з Лігою, досить відомий на Землі. Не перша, але й не остання особа. Це має підкреслити велику, але не критичну важливість місії.

А Послом Федерації на Землі був Ентоні Бранкс, темношкірий, сухорлявий, добре підготовлений дипломат.

— Тоні, введіть мене в курс останніх земних подій.

— Ендрю, за останні дні зовні нічого не змінилося. Однак ми зафіксували деяке пожвавлення в особистих перемовинах між імператорами. Було посилене нештатне сканування поверхні планети. Щось шукалося. Ендрю, що відбувається? Введіть і мене в курс справ.

— Тоні, ми з вами дипломати і знаємо рівно стільки, скільки нам належить. Вся картина і мені невідома. Наша місія полягає в тому, щоб максимально вигідно й безпечно евакуювати з Землі старовинний об’єкт Вулика. Давайте спрогнозуємо, що і скільки може запросити Ліга.

Назавтра в Раді Ліги почалися переговори. Землю представляв Пітер Рейнбоу, заступник Головуючого у відносинах з Федерацією і давній знайомий Ласки. Після обміну привітаннями та повноваженнями Рейнбоу ще раз нагадав про наявні давні претензії до Вулика. Ласка спокійно відповів, що крейсер дорогий Федерації як пам’ять і корабель буде повернуто у будь якому випадку. Після цієї завуальованої погрози перемовини пішли легко. Домовилися про постачання Лізі палива для касетних реакторів (гелій-3) і натуральних продуктів. Ліга погодилася приймати туристів із Федерації. Федерація погодилася створити спеціальну зону для візитів родичів.

Ліга погодилася виготовити за специфікаціями Федерації важке промислове обладнання. Окрему угоду підписали про постачання із Землі електронних компонентів. Дозволили Федерації побудувати чотири вантажні контейнери з використанням матеріалів і комплектуючих Ліги. Погодилися про необхідність створення на навколомісячній орбіті перевалочної бази для обслуговування взаємопоставок. Невже почалося потепління відносин?

Прийом у Посольстві Федерації з нагоди підписання таких значних економічних угод пройшов на найвищому рівні. Звичайно, ні про який артефакт не згадувалося. Якість їжі і напоїв викликала захоплення гостей, серед яких були всі п’ять імператорів. Та найбільше вразила вперше показана величезна шестиметрова голограма Галактики із позначенням усіх населених світів.

Коли ж гості дізналися, що це не комп’ютерна модель, а реальна зйомка збоку, то запала мертва тиша. Можливо, вперше в житті можновладці-земляни відчули, наскільки далеко пішли їхні брати.

Місячний епізод

За місяць у маловідомій юридичній фірмі «Коллінз і партнери» була нотаріально засвідчена угода купівлі-продажу якоюсь приватною особою у «Місячного Посольства» тисячі акрів поверхні на зворотному боці Місяця в районі Моря Мрії на умовах «до центру», тобто конусом до центру Місяця. Це було дике нагромадження скель і нестійких ґрунтів, через що не мало найменшої будівельної перспективи. Все засипано товстенним шаром морського реголіту. Тому менеджери «Місячного посольства» майже не торгувалися. Гроші були своєчасно переказані, клієнт вступив у права власності. І тут же здав ділянку в довгострокову оренду.

Через тиждень на ділянку сіла вантажівка компанії «Реброу Логістікс» з тимчасовими житловими модулями, а також горою металопластикового непрозорого сайдингу. Орендар ділянки повідомив мерію найближчого поліса про наміри побудувати на своїй ділянці невелике екологічно чисте підприємство зі збирання великих транспортних контейнерів.

Компанія відразу побудувала фундаменти й змонтували чималенький кілометровий монтажний ангар трьохсотметрової висоти. Правда, трапилася маленька неприємність: ґрунт все-таки просів прямо під ангаром. Але конструкція встояла, хоча довелося зміцнити фундаменти в двох місцях.

Почалися поставки матеріалів і комплектуючих, будівництво контейнерів. І вже за два місяці адміністрація підприємства повідомила мерію і місячний транспортний центр про виведення першого замовлення. У призначений день ангар розчинився, і вгору повільно попливла прямокутна коробка 700x200x200 метрів. Яскрава жовта фарба відбивала світло габаритних і навігаційних вогнів. Приємно жевріла блакитнувата облямівка ланцюжка вантажних шлюзів. І, звичайно, герб Федерації — трайдент. Поки контейнер підіймався, місцева поліція на чолі з шерифом О’Хара вирішила проявити завзяття і оглянути вантаж. На висоті 50 кілометрів наряд із шести поліцейських машин підійшов до контейнера. Коротка розмова — і ворота одного шлюзу відчинилися, щоб прийняти два катери. Чотирьох поліцейських провели в кают-компанію. Швидка перевірка документів — контракт, інвойс, довіреність на одержання вантажу. Командир екіпажу контейнера, спокійний молодий хлопець на прізвище Пуллола, що свідчить про давні скандинавські корені, дав чіткі і ясні відповіді на всі запитання. Після потрібної процедури шериф відкликав командира.

— Пане Пуллола, чи можемо ми зайти всередину?

— Пане О’Хара, ви знаєте не гірше за мене, що такий огляд не у вашій компетенції, та й я не маю права показувати виріб будь-кому. Конструктивні особливості — це ноу-хау.

— Розумієте, я ніколи не бачив таких банок. Слово честі, просто цікаво.

— Тільки вам, як виняток, і суворо між нами, та й представника господаря на борту немає. Всередині вакуум, глянемо з оглядової галереї.

Вони піднялися на підйомнику кудись вгору, і Пуллола попросив інтеркомом дати загальне освітлення. Яскраве світло вихопило з мороку неосяжне приміщення з галереями, коробами інженерних мереж, фермами, але абсолютно порожнє. Стометрова висота галереї вразила шерифа і змусила взятися за поручень.

— Так... Такого я ще не бачив. І що тут буде?

— Не знаю, шерифе. Кожен замовник організовує простір по-своєму.

Як належить, по чарці за космос. Візитки, запрошення в гості. Що ж, люди в формі завжди зрозуміють один одного. Всього завод з інтервалом у два місяці випустив чотири однотипних контейнери.

Перший пішов на Марс, другий і третій прийшли в точку збору. Там на них нанесли розпізнавальні знаки Федерації, і один відправився в довгу подорож по Сонячній системі, а другий пішов прямо на Європу. Четвертий — у точку збору каравану, несучи в собі середній грінівський корабель. Як з’ясувалося, завод стояв прямо над ним.

Марсіанський епізод

Порт Свободи на Марсі — столиця спейсерів. Аналогічно Коракесіуму, першої в історії людства піратської республіки, спейсери жорстко і навіть жорстоко притримуються власних, писаних реальною кров’ю законів.

Цікава ділянка в каньйоні Маринера нікому не належала. Далеко від полісів і джерел води. Колись гріни замаскували свій корабель біля підніжжя схилу за допомогою зсуву. За минулі століття траплялися і природні обвали, тому зараз корабель лежав під стометровим шаром щебеню й піску.

Хольц прилетів у Порт Свободи і миттєво домовився про зустріч з Канцлером на наступний день. Бюрократія у спейсерів мінімальна.

— Пане Канцлере, я не дипломат і перейду відразу до справи. Федерація Світів, як відомо, є правонаступником легендарних спільнот Вулика і Республіки Марс. З тих часів тут залишилася законсервована наукова база. Ми хочемо забрати і евакуювати своє майно. Сподіваємося, що заперечень з вашого боку не буде, враховуючи наші добросусідські стосунки і вашу педантичність у питаннях власності.

— Пане Хольц, чим зможете підтвердити, що це власність Федерації?

— Логотипу і маркування буде досить?

— Авжеж, ми не бюрократи, пане Хольц. Що це за об’єкт?

— Мобільна база приблизно циліндричної форми, 700x200 метрів. Забезпечена гравіприводом.

— Немаленька банка. Ваше щастя, що наші хлопці не знайшли її раніше. Піднімайте, але можуть бути спроби несанкціонованого огляду за межами підконтрольного мені простору.

— Я розумію, тому ми спакуємо базу в транспортний контейнер прямо на поверхні й підемо зі своїм військовим ескортом.

— Добре. Тільки я особисто хочу перевірити маркування бази. Рішення про допуск ваших штурмовиків отримаєте завтра.

За кілька днів прибув величезний контейнер і опустився в безлюдній частині каньйону. Тут же зависли десять штурмовиків Федерації, катер Хольца і представницький катер Канцлера. Ніколи ще це Богом забуте місце не бачило такого скупчення техніки і людей. Хіба що років п’ятсот тому.

— Де ж твоя база, Вернере?

Вони були вже на ти після офіційного прийому в офісі Канцлера.

— Зараз, Жозе. Дивись уважно.

Місце досить цікаве. П’ятикілометрова крута стіна каньйону, внизу дуже похилий осип висотою метрів триста. Повний штиль в атмосфері. Взагалі ніде ніякого руху. І раптом весь осип прийшов у рух, а посередині виник крихітний горбочок і почав перетворюватись у фонтан піску і шматків породи. За хвилину все стихло, пил осів і з утвореної вирви показалася кругла горловина якогось висувного пристрою діаметром метрів сорок.

— Що це, Вернере?

— Повітряний шлюз, Жозе. Давайте підійдемо ближче.

Два катери зависли за десять метрів від плямистої подряпаної поверхні, що давно втратила свій початковий колір.

— Жозе, тепер я відкрию захист шлюзу.

Горловина поділилася на сегменти, що роз’їхалися в різні боки. Відчинилися власне ворота, бездоганно білі. На них красувалися семаргл, трайдент і розпізнавальний номер КХХ-2-2.

— Дивно, Вернере. Стільки років пройшло, а техніка працює.

— Не будемо поспішати. Зараз на базу зайде екіпаж, і за десять хвилин будемо підніматися.

Ворота відчинилися, прийняли штурмовика й пішли вниз. Минуло десять хвилин, і на великому шматку осипу з’явився прямолійнійний вузький пагорб, що перетворився в довгий плаский фонтан. Пил не заважав бачити, як з утвореної вирви показався корпус циклопічної бочки. База піднялася метрів на сто над поверхнею і застигла. Пил повільно осів.

Всі з цікавістю спостерігали за підйомом бази і не помітили, як у транспортного контейнера відокремився і відійшов у бік торець. База повільно розвернулася і, так само не поспішаючи, запливла всередину контейнера. Торець став на місце. Робота завершена. Про недавнє минуле нагадувала тільки кілометрова прямолінійна улоговина на поверхні планети.

— Ми йдемо, Жозе. Дякуємо. За нами не заіржавіє, як говорили у старосвітські часи.

— Подумаю, що з тебе струсити, Вернере. Крім того, про що вчора домовилися?

Контейнер вийшов з атмосфери і під охороною штурмовиків пішов у точку збору.

Юпітер, Європа

Останній середній корабель забрали вже вкінці, коли весь караван був готовий. Заодно забрали і стару станцію Вулика. Виламали з-під кілометрового льоду.

Дрібниці і локація

Збір малих автоматичних об’єктів почали в першу чергу. Вийшли на вантажному кораблі в супроводі штурмовика. В екіпажі четверо людей і один грін на ім’я Ю-2-2. Його швидко перехрестили в Кряка. Чому — невідомо. Просто прилипло. При відвідуванні корабля спейсерами його закривали в каюті. Кряк мав при собі контейнер із системою управління об’єктами. Контейнер на вигляд — звичайний федеративний девайс. Прямий зв’язок був безпосередньо з Хольцем, який керував операцією. Кряк міг зв’язуватися зі своїми тільки через Вернера.

Почали з Юпітера. Забрали стаціонарні станції з Ганімеда, Каллісто, Іо, витягли станцію з атмосфери самого Юпітера. Потім були Сатурн, Нептун, Уран, Плутон. На Тритоні витягли аквастанцію. Потім на орбіті Плутона зібрали об’єкти, які підтятися з Койпера й Оорта. Але довелося чотири рази ганяти досить далеко на штурмовику, щоб знайти і забрати розбиті випадковими зіткненнями пристрої.

Коли Юджин підтвердив, що всі дрібні об’єкти зібрані, почали демонтувати систему моніторингу. Всі 12 каменів. Та знадобилося півроку, щоб робота була закінчена.

Відносини екіпажу з Кряком були своєрідними. Він не потребував їжі, пиття і спілкування. Начебто типовий утилітарний робот. Вечорами екіпаж збирався в кают-компанії і вбивав час розмовами, фільмами та іграми. Кряк міг сидіти або стояти в повній відключці, а міг бути у своїй каюті.

Комусь набрид зовнішній вигляд гостя, і йому жартома запропонували одягнутися. Мовляв, у нас не прийнято ходити голим. Кряк погодився і йому підібрали та підігнали звичайний екстівский робочий комбез, з кишенями й застібками. Гість миттєво освоївся і зауважив, що цей одяг зручний, хоча й безглуздий.

Якось його запросили зіграти в класичні шахи. Три вечори йому пояснювали правила, але мета цієї роботи до нього так і не дійшла. Тоді йому просто сказали, що такий затверджений порядок. Кряк почав грати-працювати і роздягнув усю команду.

Тоді йому запропонували шахи-дев’ятку. Це улюблена спейсерами азартна гра, ті ж шахи, але з джокером. Але Кряк не зміг зрозуміти довільних змін параметрів гри, і заявив, що задача поставлена некоректно, отже, не має рішення. Ексти теж зрозуміли, хто перед ними і відстали від Кряка. Але він був не рядовий грін. Кряк може функціонувати й приймати рішення самостійно. І хоча йому не менше ста тисяч років, кількість накопиченої інформації не призвела до якісних змін синтетичного мозку. Можливо, не було ситуацій, які називаються стресовими.

Все-таки ставилися до нього з симпатією і на прощання подарували ящик всякої всячини: від шахів до нового комбезу. Хоча й розуміли, що він здасть усе на свій склад, бо просто не знає, що таке особиста річ. А раптом щось залишить?

Земля

Крейсер лежав недалеко від рифту на стику Південного і Тихого океанів у природній западині, покритий блакитним мулом. Тому його досі не виявили. Протекторат над цією частиною океану належав Японській імперії.

За 20 днів після підписання домовленостей Ліга відвела аква- й аерополіси із зазначеного району і закрила повітряний простір. З орбіти тихо спустилися шість штурмовиків Федерації і зависли на кілометровій висоті. До них приєдналися катери космічної поліції Ліги.

В одному з штурмовиків з аватарой Ліза був тільки Хольц.

— Лізо, канал з Юджином.

— Здрастуйте, Вернере. Ми готові.

— Удачі нам, Юджине. Починайте.

Вернер викликав землян і повідомив, що операція розпочата. Десь на дні океану, в повній темряві, здригнулася і почала підійматися велика ділянка мулистого дна. Блакитно-сірий потік стікав на дно, знехотя відпускаючи крейсер на волю. За годину на поверхні океану позначилося рівне двокілометрове коло води, що розбігалася врізнобіч. Сплив і завмер у всій красі крейсер, оповитий, наче ковдрою, туманом великих і малих водоспадів.

— Відчиняйте, Юджине.

На серединній лінії, на висоті 200 метрів, відчинилася брама і висунулася шлюзова камера. На зачинених воротах камери застиг у вічному польоті червоний крилатий пес.

Ліза опустилася, ворота шлюзу відчинилися, впустили катер і зачинилися. Хольц із невеликим контейнером зв’язку в руках пройшов по нічим не примітному коридору й увійшов до приміщення, знайомого з колишніх відеоперемовин. Той же стіл і стоячий поруч Юджин. Зблизька він виглядав інакше. Височенний, до трьох метрів, непропорційно худий. Сіро-зелена шкіра-скафандр без єдиної кишені. Однак, у цілому, відчувалася якась невловима гармонія.

Хольц простягнув руку.

— Не знаю, як у Господарів, але у людей прийнято вітатися при зустрічі.

— Знаю, Вернере.

Юджин простягнув вузьку трипалу руку. Рукостискання вийшло в міру міцним. Хольц розгорнув контейнер і передав назовні:

— Це крейсер КХХ-1. Прийняв управління капітан Хольц. Катерам супроводу відійти на 10 кілометрів. Починаю підйом.

— Віра помалу.

Юджин зумів зобразити подобу посмішки:

— Слухаюсь, кеп.

Крейсер відірвався від поверхні і плавно пішов угору на південь, скидаючи залишки води. Штурмовики прикрили його зверху, знизу і з боків. Двадцять хвилин, і атмосфера позаду. Ще три години — і крейсер в точці збору конвою. Шлюз випустив штурмовик з Хольцем і зачинився.

Відхід

Конвой вишикуваний. Попереду крейсер, позаду контейнери із середніми кораблями, навколо тридцять федеративних штурмовиків. Коридор через спейсерів очищений. Курс нормально площині Галактики прокладений. Грінівська інформація перекачана.

— Щасливої дороги, Юджине. Я не прощаюся. Ми можемо побачитися ще не раз.

— Будемо йти з прискоренням близько тисячі g, але тільки через тридцять тисяч років вийдемо з диску. Так що побачимося.

— Будемо сподіватися, Юджине.

— Я все-таки дослідник, хоч і.... Неважливо. І мене цікавить одне питання, яке я свого часу не зміг вирішити.

— Питай. Якщо зможу, відповім.

— Розкажи про вашого ангела-охоронця.

— Про кого?!

— Про собаку-метаморфа, чиє зображення ми наносили на крейсер і яке красується на всіх чотирьох контейнерах.

— Це трохи схоже на Семмі, але швидше за все це стародавня легенда. Особливо крила. Симур з’явився недавно, а логотипам чотириста років.

— Тоді передай цій легенді при зустрічі наші вибачення за минулі сутички. А тут мій невеличкий подарунок — наш архів про вашу легенду.

І Юджин поклав на стіл стандартний грінівський накопичувач.

— Дякую, Юджине.

— Немає за що. Ще одне, Вернере. З нами з цієї системи йде все чужорідне. Напевно, все.