Екст

Непростий рейд

Цей рейс не складався з самого початку. Почалося з того, що приїхали не ті маяки. Поки я доводив, що це не наше майно, поки їх міняли, втратили цілих чотири дні. Потім була проблема з паливом: касети іншого розміру. Дурдом на рівному місці! Полаявся з постачальниками і пообіцяв наступного разу набити нахабні руді пики. Потім вибачався, але слово не горобець. Соромно самому. Хоча й не дуже. Чого я зірвався? Сам злюся й екіпаж нервую. Начебто все добре, останні потрясіння у вигляді грінів і катера Лео були шість років тому. Робота — найкращі ліки, і перші ж пуски маяків заспокоїли і відновили настрій.

Набір випадкових слів виник у пам’яті несподівано, без будь-якої видимої причини. Я спробував слова «на зуб», повторив і раптом відчув якусь щемливу тугу й самотність. Семмі теж підняв голову, подивився на мене й прислухався.

— Грейс, у нас усе в порядку?

— Так, Джо. А що не так?

— Дурниця, здалося. До речі, а що ти знаєш про Ранню епоху?

— Багато чого, але не все.

— Що може означати такий набір слів: «Ніч, вулиця, ліхтар, аптека?»

— Подивимося... Це початок XX століття, Земля, Росія, поет Блок.

— Дивно. Я дещо знаю про ту епоху, але поезією не цікавився ніколи. Покажи повний текст.

— Добре.

Запалали слова, впала тиша. Вісім рядків палали на екрані, вісім древніх рядків вибухнули криком неабиякої сильної вмираючої душі, криком безнадії, безсилля та безпорадності, плачем за загиблим світом. І не має значення, який світ загинув: одне життя або Всесвіт.

Я здригнувся. Сильні були характери. Хоча ми з того часу начебто й не змінилися, але щось явно втратили.

— Грейс, з тобою все гаразд?

— Ні, але причини я не знайшла. Ти здоровий, Семмі теж, я і модуль в порядку, за бортом без змін.

— Що ти скажеш про вірші?

— Я не людина, Джо. Не мені оцінювати. Але я думаю, що автор втратив мотивацію до життя, бо гине або загинуло щось більше, ніж його життя. А пристосовуватися або боротися він не може. Навіть якби й хотів. Його надія померла. Суїцидальний твір.

— Добре сказано, Грейс. Хоча я цього не сприймаю. В моїй національній культурі надія не вмирала ніколи.

— Чому ти запитав про ці вірші?

— Не знаю. Це виникло само. Випадково. А може, й не випадково.

— Семмі, а ти що скажеш?

«Про вірші нічого, але щось таки я відчув. Чи здалося?»

Рутинна робота відсунула цей епізод на задній план. Без пригод запустили ще сім зондів. А потім сталося щось.

— Джо, прокидайся. Зараз 3.45.

Потягнутися, збагнути, що до підйому далеко, стрепенутися, одягнутися і дійти до душової. Зайняло півхвилини.

— Що трапилося?

— У нас подія, передбачена в пункті 1 Частини 3 Регламенту.

— Нас виявили?

— Перше. Останній зонд сплив в точці 5,77 замість 10,01. Повністю справний. Передав перший звіт. Звіт нештатний. Друге. Я не можу почати підготовку до екстреного відходу. При передачі звіту зонду сталося стороннє вимірювання параметрів каналу. Ми виявлені. Припливли...

— Грейс, заспокойся. Поки вмиюся, зроби в рубці хороший сніданок, Семмі поки не буди. Каву зроблю сам. Роззирнись у радіусі однієї а. о. від зонду.

— За 5 хвилин.

— Грейс, що у нас є?

— В радіусі і однієї, і трьох а. о. від зонду немає нічого.

— Дай панорами зонду на монітор. Спочатку оптика. Тепер інфрачервоний. Ультрафіолет. Мікрохвильовий. Радіодіапазон. Рентген. Гамма. Гравітація. Добре. Що нештатного, Грейс?

— Трикутна чорна пляма ось тут.

— Це і є наш гість, Грейс. Якщо не можемо піти назад, то йдемо вперед. Переходимо до зонду, потім я сам на модулі. Будемо знайомитися. Бортовий журнал роздрукувати і стерти. Візьми повний захист катера.

Трикутна чорна пляма наближалася і виявилася велетенським тетраедром з гранню у 2000 кілометрів. Коли до піраміди залишалася п’ятдесят кілометрів, катер зупинився. Сам.

— Джо, є зовнішній виклик у радіодіапазоні. Довжина хвилі 21 см, викликає чоловік на нашому універсалі.

— Знаменита хвиля. З’єднуй, Грейс.

У рубці з’явився голос. Належав він, безсумнівно, молодому чоловікові, не старшому 60 років. Голос живий, веселий, вимова чиста, альфійська, без акценту. Характер ближчий до холерика, ніж до сангвініка.

— База викликає борт, що підійшов. Прошу відповісти.

— Борт 9714 на зв’язку. Я капітан цього катера Джон Батт, можна просто Джон. Хто ви?

— Вітаю, капітане. Це середня космобаза класу 3. Я диспетчер, мене звати Клим Дант. Можна просто Клим. Ви зареєстровані відповідно до нашого регламенту. Код реєстрації 717610.

Коротка пауза.

— Джоне, у вас, напевно, є запитання. Задавайте.

— Добре, Климе. Питання перше: я вільний у своїх діях?

— Безумовно. Ви можете негайно піти.

— Питання друге, Климе, ви мене особисто бачите?

— Так.

— Дайте своє зображення.

— Добре.

Я встав, дивлячись у бік піраміди. Чого чекав, що хотів і боявся побачити? Через мить з’явився ледь помітний у темній рубці силует.

— Грейс, дай верхнє світло.

Плавно народилося світло. Переді мною стояв дійсно молодий, у міру смаглявий чоловік, з тонкими рисами обличчя, гарної статури. Русяве пряме волосся, коротка зручна зачіска доповнювалися спокійними карими очима. Одягнений у комбінезон, дуже схожий на наш (розберуся потім). На обличчі жила і перебігала від очей до куточків губ невловима посмішка. Відчувалося, що він радий цій зустрічі.

— Дякую, Климе. Мені звичніше говорити фейс-ту-фейс.

— Нема проблем.

Голос Клима йшов від нього, динаміки мовчали (розберуся потім, хоча у Кет так само).

— Климе, йти я, мабуть, не буду. Прошу вашого дозволу на причалювання.

— Можете шлюзуватися. Але я вас залишу, бо, згідно мого регламенту, маю бути на Базі при шлюзуванні борту. Зустрінемося пізніше.

І зник. Ожив інтерком.

— Борт 9714. Прошу зупинити всі двигуни і чекати лоцмана.

Колосальна грань піраміди спалахнула на мить неяскравим білим кольором, вирвавши величезну споруду з мороку. Позначився мікроскопічний прямокутник шлюзу, і в бік модуля рушила невелика, метрового діаметру, куля. Підійшовши метрів на десять, зупинилася і рушила назад. Модуль за нею.

Пройшли шлюз і м’яко опустилися на підлогу. Лоцман відплив під стіну ангара, опустився на підлогу й завмер. Усе. Якщо не брати до уваги того, що ворота шлюзу не зачинилися, тобто ніщо їх не перекрило. Гаразд, у всіх бувають накладки.

— Грейс, що за бортом?

— Всі кондиції в нормі. Атмосфера, гравітація, температура, спектр, фон і мікробіологія ідеальні.

— А ворота шлюзу?

— Джо, ти даєш. Подумай, де ти?

— Думав, Грейс, але не надумав. Що робить Семмі?

— Лежить, мовчить і слухає нашу розмову. Можливо, надув губи.

— Запитай, чи не його це приятелі?

— Каже, що ні.

Ну, подивимося, що буде далі. Підсвідомість шепоче, що це контакт, довгоочікуваний, легендарний, бажаний і лякаючий. Контакт, прогнозований і відображений у безлічі книг, фільмів і пісень у найрізноманітніших варіантах і варіаціях. Але розум стверджує, що це розіграш (чий?) або глюк (просто мізки перегрілися? А після чого?) або тест Комітету (а це вже ближче, випадки відомі, до того ж мої вічно натягнуті відносини з секретчиками після бійки через Грейс...). Якось усе дуже просто й прозаїчно. Добре, що вже є досвід у вигляді Семмі й Кет. Інакше й до паніки недалеко. У будь-якому випадку буду дотримуватися Регламенту, Частина 3. Вмитися, поголитися зайняло 5 хвилин. Стоп! Щетині не менш тижня. Значить, розіграш відпадає. Темний костюм, сорочка, однотонна краватка. Обов’язкова форма, передбачена древнім Регламентом, зараз я не екст, а Представник Раси.

Останній раз я надягав щось подібне років двадцять тому. Ще 10 хвилин. Що в дзеркалі? Непогано. Виглядаю представницько й офіціозно. Взуття! Класичні шкіряні туфлі — неодмінний атрибут дипломата.

— Грейс, пандус.

— Ні пуху, Джо.

— До біса. А ти хоч знаєш, що зараз сказала?

— Знаю. Не хвилюйся, все буде ОК.

Джон. Візит до Клима

Із записів Грейс:

«Пандус модуля опустився. У строгому костюмі й лискучому взутті вийшов Джон. Ступив на металеву підлогу, оглянув велетенське приміщення й попрямував до чорного прямокутника шлюзу. Звук кроків зруйнував тишу й оживив ангар. Тут жива істота!

Джо підійшов упритул до шлюзу, заклав руки за спину й застиг. Стояв, вдивляючись у прозору чорноту глибокого Космосу, доки в ангарі не залунали інші кроки. Це був Клим. Він переодягнувся. Сірий костюм, біла сорочка. Краватка з неяскравою смужкою і трикутна хусточка в нагрудній кишені.

Підійшов до Джона і став поряд у тій же позі. Світло повільно згасло. Кілька хвилин тиші».

Я фізично відчував того, що стояв поруч. Про що тоді думав? Важко сказати. Про те, що дві істоти стоять пліч-о-пліч на порозі ангару, на порозі Всесвіту? Можливо. Хто вони? Про що думають, про що мовчать? Що звело їх разом в одній точці Космосу? Що у них спільного? Що відрізняє? Що їх чекає? Чому виникає відчуття якоїсь гармонійності та взаємодоповнення?

Відповіді я досі не знайшов. Але тоді зрозумів, що це не глюк і не тест. Усвідомив, що, незважаючи на зовнішню схожість, між мною і Климом безодня, еволюційна й технологічна. Однак його присутність, без сумніву, вселяла не страх, а спокій.

— Климе, зараз ми порушуємо свої Регламенти. Вам не здається?

— Здається, Джоне. Але винятки лише підкреслюють правила.

— Тоді давайте порушувати далі. Давайте на ти?

— Давай.

— Що значить мій код реєстрації?

— Джо, я буду розповідати. Але, не ображайся, все-таки не забувай про мій Регламент. Код реєстрації — це порядковий номер заходу кораблів на Базу. Нумерація ведеться з моменту розміщення Бази в цій точці.

— Ти можеш розповісти про призначення Бази?

— База займається, умовно кажучи, збором інформації про погоду в цій частині кластера. Як планетарний метеосупутник. Фіксуємо фізичні параметри та їх динаміку. Крім того, шукаємо будь-які прояви розуму й спостерігаємо за ними. Ми ні в що не втручаємося і себе не засвічуємо. Це закон. Але якщо хтось сам нас знайде, то ми приймемо судно й допоможемо, чим зможемо. Ремонт, лікування, синтез всього необхідного, ми можемо багато чого.

— Не сумніваюся. Климе, у моїх предків було поняття межовий камінь. Поняття позначало щось (як правило, великий камінь), що стоїть в дикому полі й розмежовує територію на свою і чужу. У більш загальному розумінні — на відому й невідому. На камені могла бути навіть інформаційна підтримка типу: «Направо підеш, туди потрапиш, наліво підеш...». Люди дивилися на камінь, а камінь, можливо, на людей. Але дістатися до нього дано не кожному. Чимось твоя база нагадує такий артефакт.

— Дуже навіть схоже. Не буду заперечувати, якщо ти будеш називати мою Базу Межовим Каменем.

— А що ви берете замість наданої допомоги?

— Ох уже ці люди! Ти маєш на увазі оплату, Джо?

— Так.

— Подумай сам, що можна мені запропонувати? У мене є практично все і в достатній кількості.

— А інформацію, Климе?

— Ну, Джо, інформацію в якості оплати я приймаю із задоволенням.

— Який радіус зони твоєї відповідальності?

— Не впевнений, що маю право казати. Ви, Трикутник і Андромеда точно мої.

— І ти все знаєш про життя в цій зоні?

— Майже все.

— І скільки ж часу стоїть твоя База?

— Джо, я знову не можу відповісти. Але стоїмо досить довго. На вашій Землі океанів ще не було.

— Климе, а як давно був борт з кодом реєстрації 717609?

Він розсміявся, щиро і з ледь відчутним докором.

— Джо, забудь хоч на хвилину про роботу й розвідку! Я бачу, що тобі хочеться знати, наскільки протоптані дороги в цій частині Космосу?

— Гаразд, Климе, чому твоя База стоїть саме в цій точці?

— Ти знаєш, Джо, що мозаїка вакууму таке ж матеріальне середовище, як і всі інші. У першому наближенні схожа на рідину. І якщо поглянути на мозаїку, як на океан, то стане ясно, що тут є свої річки-течії, вири, тихі хвилі й ударні цунамі. Я вже казав тобі, що спостереження — наше завдання. А тут берег однієї з річок Космосу, не великої, але й не маленької.

— Климе, планетарні річки течуть до морів і часто несуть з собою цікаві речі. А твоя річка принесла що-небудь варте уваги?

— Не сумнівайся. Ми колекціонуємо цікаві знахідки. Зазвичай це об’єкти природні, від пилу до зірок. Але є й інші.

— Покажеш?

— Ти цікавий, як, втім, і вся твоя раса. Я подумаю, що можна показати, не порушуючи мого Регламенту. Але не цього разу, не ображайся. До того ж не всі знахідки зберігаються тут.

— Чому? У тебе досить багато місця, зважаючи на розміри Бази.

— Подумай сам. Ти вже зрозумів, що База стоїть тут досить давно і знахідок має накопичитися багато. Деякі експонати цього музею завеликі.

Є один екземпляр, імовірно, штучного походження довжиною 21000 кілометрів. Звідки прийшов, невідомо, значна нейтронна деградація, вік більш 1,5 мільярда років.

— Добре, Климе. Тоді ще одне питання. Ти спостерігав за моїм катером давно. А коли ти вперше нас візуалізував? 17 днів тому?

— Джо, тепер ти мене дивуєш. Звідки знаєш?

— Климе, я всього лише людина. Представник дуже молодо! раси, яка мало знає, мало може і дуже багато хоче. Ми суспільний вид, вміємо відчувати настрій собі подібних, деякі з нас навіть телепати. Я до них не належу, і в цілому не дуже емоційний. Але навіть я відчув тоді чиюсь самотність, безмежну тугу й безнадію. Мозок знайшов асоціацію цьому настрою в древніх віршах. Климе, я думаю, що відчув саме твій настрій у той момент. Це означає, що ти не зовсім штучний розум, і що ти давно не приймав гостей, ні своїх, ні чужих. І що ми нагодились вчасно.

— Здаюсь, Джо. Так і є.

Ми замовкли. Підплив невеликий двомісний глайдер.

— Сідай, Джо. Хочу дещо тобі показати. Екскурсія в минуле Землі.

Глайдер помчав кудись всередину Бази і влетів у неосяжне приміщення, заставлене стелажами з прозорими контейнерами. На вигляд таке ж сховище зразків, як і в моєму катері. Однак висота стелажів вимірюється кілометрами, і контейнери розраховані на реальні життєві форми: від зовсім маленьких для комах до велетенських для китоподібних і ящерів.

— Тут ваша еволюція, Джо. Від початку до війн кроманьйонця. Немає даних тільки за останні двадцять тисяч років.

— Рай для палеонтолога, Климе. Та й для антрополога теж.

Я помовчав.

— Климе, а технічний зал у тебе є?

— Є, але там тільки камінь і перша бронза.

— Тоді маю що тобі подарувати. Поки що тільки в записах. Приймеш?

— Із задоволенням.

Три години пролетіли швидко.

— Джо, за вашим звичаєм треба б тебе пригостити. Але я просто проґавив цей момент і не встиг підготуватися. Так що вибач.

Я відчув, що справді зголоднів.

— Це не проблема, Климе. Можемо пообідати у мене на катері. Запрошую.

— Не будемо перевантажувати першу зустріч. Не востаннє бачимося.

— Тоді дозволь мені попрощатися.

— Джо, повертайся звичайним курсом. Можеш не вибирати маскуючого курсу, розташування ваших світів мені відомо. Можу показати.

— Покажи.

Виникла голограма з повною картою Федерації.

— Переконав. Представити тебе членам екіпажу?

— А чому б ні?

Я залишив Камінь і повернувся в катер. Візуалізована Грейс привіталася з Климом як ні в чому не бувало, начебто бачилися тільки вчора.

Семмі теж доброзичливо рикнув і простягнув лапу. А Клим подивився йому в очі й сказав:

— Здрастуй, симуре.

І додав, дивлячись на мене:

— Я цю расу вже бачив. Правда, давно.

А я зловив себе на думці, що вже починаю звикати до неможливого. Спочатку Семмі, потім гріни, Кет, Лео, тепер Клим.

Помовчавши, Клим несподівано сказав:

— Розкажи про свою цивілізацію в рамках, що допускає твій регламент.

Я машинально відкинувся в кріслі, збираючись з думками. Маю право, чи не маю?

— Хороше питання, Климе. Відразу й не відповіси. Те, що я розповім, є тільки моєю особистою точкою зору як типового представника нашої частини раси. Почну з того, що маємо сьогодні. Ти вже знаєш, що наша Федерація Світів займає в просторі деяку зону. Ця частина простору обмежена однією зовнішньою та низкою внутрішніх поверхонь складної форми. Зовнішня поверхня постійно розширюється в міру вивчення. Внутрішні кордони, що обмежують деякі зони, незмінні, як правило. Ми практично ніколи не перетинаємо цих кордонів і вивчаємо те, що відбувається в цих зонах, дистанційно. Перша така зона виникла на зорі нашої космічної історії. Це наш біль і найчорніша пляма раси. Вона ізолює нашу колиску — Сонячну Систему й улюблену Землю від решти Галактики. Населена зона теж людьми. Ця частина раси складається з двох фактично різнорідних цивілізацій. Внутрішня частина, що займає Землю і Місяць, називає себе Союзом П’яти Імперій. Ми маємо з ними стосунки, які в давнину називалися дипломатичними. Всю іншу частину Сонячної системи займає Асоціація спейсерів, що жорстко ізолює Союз П’яти Імперій, але одночасно веде з ним активну торгівлю. Між нами і спейсерами теж нормальні дипломатичні стосунки. Решта зон була обмежена нами, виходячи з головного принципу Федерації Світів: Розум у Всесвіті понад усе. Якщо наші розвідники виявляють будь-які прояви розумного або такого, що йде до розумного життя, відразу ж доступ у ці світи припиняється. Створюються науково-дослідницькі групи, які тільки спостерігають за розвитком розуму і не втручаються. Звичайно, з цього правила є винятки. Ми запобігаємо випадковим катастрофам на кшталт падіння астероїдів-убивць й іноді надаємо допомогу окремим представникам розумної раси. Але кожен такий випадок обговорюється в Комітеті.

— Якщо він отримує розголос?

— Климе, з тобою приємно мати справу. Таких зон, названих зонами контролю, зараз 22. Цілих 22, всього лише 22 зі 100 000 досліджених зоряних систем. Вибирай, Климе, що тобі ближче. Є ще одна дивна зона, ближча до центру нашої галактики. 300 років тому наші розвідники, виконуючи рутинну роботу, наштовхнулись на певний бар’єр, що фактично перешкоджав їхньому просуванню. Перешкоджав вороже, з нашої точки зору. Зважаючи на те, що загинули або зникли люди, ми відправили туди збройну, але все ж мирну експедицію. Але й друга експедиція не змогла встановити розумного контакту і знову заплатила людськими життями, не рахуючи техніки. Фізично це абсолютно інертний бар’єр, який поглинає все матеріальне. Ці події отримали в нашій історії назву Дивна війна, бо ми жодного разу не побачили супротивника або його техніку. Ми жодного разу не отримали ніякого послання або відповіді на наші спроби встановити контакт. Аналізуючи ці події, ми прийшли до висновку, що мали справу з автоматизованою неінтелектуальною захисною системою невідомої цивілізації або раси. Так, Климе, ми знаємо на своєму гіркому досвіді, що одна раса може породити дві й більше цивілізацій. Тоді ж Комітет прийняв рішення не заходити в сферу радіусом 5 кілопарсеків від центру зони. Ось це і є найбільша Terra Incognita нашої Федерації — зона «W». Є ще 17 умовно закритих для вільного відвідування зон. Це планети й планетні системи загиблих цивілізацій. Там працюють тільки археологи й аналітики. Дивно, але деякі з цих цивілізацій припинили своє існування практично одночасно.

— Цікаво, Джо. Я теж не знаю природи зони «W». Схоже на нематеріальний бар’єр або щось, що виходить за межі моїх уявлень про матерію. І ще. За моєю статистикою зазвичай одна раса — це одна цивілізація.

— Кепсько, Климе.

— Джо, а що скажеш про розшарування в спільнотах землян і спейсерів?

— Сумна картина.

І розповів Климу про землян і спейсерів. На Землі сформувалися три основні класи. Еліта — «золота когорта» або «безсмертні». Це приблизно 15000 найзаможніших людей, які мають довільний термін життя, постійно мешкають на поверхні Землі й Місяця. У їхньому приватному володінні практично все на Землі й Місяці. Їм належить влада. Менеджмент — близько десяти відсотків населення. Державні службовці, силовики, керуючі приватними компаніями, наука і верхівка шоу-бізнесу. Мають чітко визначений пенсійний вік, право купувати продовження життя, живуть на поверхні Землі й Місяця. А сірі — це всі інші. Мають обмежене право власності. Для них доступна медицина, яка підтримує здоров’я, але складніша медична допомога платна й дорога. Живуть на підземних рівнях, на поверхні бувають тільки у службових обов’язках, вимушено й неохоче.

Правда, були ще дисиденти, нечисленні групки незгодних з таким устроєм суспільства, які жили в тунелях нижче населених рівнів і займалися диверсіями та агітацією. Напевно, їх винищили. Така структура суспільства усталилася, міжкласові переходи практично виключені. Соціальні ліфти всередині двох нижніх класів працюють. Все закамуфльовано, і Земний Союз, на перший погляд, взірець демократії. Однак найнебезпечніше те, що всі три класи поступово розходяться генетично. Генні й медичні технології поліпшуються для перших двох груп і не стають доступнішими для третьої.

Спейсери не чіпають свій геном, але розходяться на дві групи фізіологічно. Одні більшу частину часу проводять у просторі і вважають за краще знижену гравітацію, звідси зміни кістково-м’язової системи та метаболізму. Інші більшу частину часу проводять на Марсі, а в просторі підтримують нормальну гравітацію. Поки що так, Климе.

— Для першої зустрічі у нас достатньо інформації. Якщо хочеш, то візьми комунікатора. Це оперативний зв’язок.

Комунікатором виявився важкуватий темний брусок грамів двісті в прозорій оболонці.

— На вигляд звичайне залізо, Климе.

— Так, але працює, не сумнівайся. Налаштований на твою біометрію.

— А радіус дії?

— Тобі вистачить, Джо. Коли побачимося наступного разу, розкажи детальніше про розкол вашої раси. До зустрічі, Семмі, Грейс і Джо.

І зник. А я перейнявся останнім запитанням Клима.

Кінець непростого рейсу

Нарешті повертаємося. Семмі вельми задумливий і відлежується в операційному відсіку, Грейс теж відмовчується. Чергове потрясіння в особі Клима наводить на філософські думки. Не ми перші розумні у Всесвіті, і гріни теж. Скільки ж часу стоїть Межовий Камінь? Клим щось казав про океани Землі, а це було з мільярд років тому. Мізки страйкують. А про можливості Клима можна тільки здогадуватися.

Завтра доповідати Голові. А що я йому скажу? Що прочитав лекцію з історії людства, а натомість отримав тільки пару ухильних відповідей? Притягли комунікатора, невідомо на що здатного? Треба буде залишити його на орбіті.

Кімната переговорів в офісі Голови. Повна ізоляція.

— Вітаю, Джоне.

— Бажаю здоров’я, пане Голово.

— Називайте мене просто Чин. Доповідайте, що трапилося.

— Поблизу центру мас Місцевої групи на відстані близько 430 кілопарсеків відбувся контакт з розумною формою життя. Ініціатива контакту належить їм.

— Детальніше.

— Обставини незвичайні, хоча особисто мені порівнювати ні з чим. Мій маяк був примусово витягнутий із розриву під час чергового переходу. Поблизу, як з’ясувалося, чужої бази. Нас попросили зареєструватись і відпустили. Але я вважав за краще продовжити контакт, щоб зрозуміти, з чим маємо справу.

— Ви виконали всі безпекові процедури, передбачені Регламентом для такого випадку?

— Безумовно, Чине. Всі без винятку.

— Що їм відомо про нас?

— Доволі багато. Вони продемонстрували мені точну карту Федерації.

— Чи є у вас якісь матеріали?

Я поклав на стіл флешку.

— Тут усе, що записано засобами катера. І мій звіт, само собою.

— Подивимося.

Всі мої потрясіння вклалися в півтори години відео і півсотні файлів інструментальної розвідки.

Чин мовчки переглянув матеріали. Хороша витримка, треба визнати.

— Джоне, де зараз комунікатор?

— У катері.

— Хто ще знає про контакт?

— Тільки Семмі та Грейс.

— Ваша думка, Джоне?

— Межовий Камінь дуже старий, не менше мільярда років. Хоча виглядає ніби вчора побудований. Творці об’єкта набагато, точніше, критично перевершують нас у технологіях. Сам Клим схожий на кіборга, відчувається біологічне походження. Регламент Каменя близький до нашого, як на мене, розумний і неагресивний. Звичайно, виходячи з моїх особистих відчуттів.

— Можливо, можливо... Що пропонуєте робити далі?

— Очевидно, що рівень Каменя дозволяє йому самостійно отримувати інформацію про людей і федерацію Світів, тому вважаю за необхідне продовжити контакт і придивитися. Без розголосу. Принаймі, можна буде хоч якось контролювати ситуацію.

— Добре, Джоне. Тепер моя думка. Факт, що ми зіткнулися з розумом поки що невідомо! природи, який перевершує нас технологічно. Зараз на нас двох лягла відповідальність за Федерацію і всю людську расу. Тож відтепер і на невизначений час Камінь стає тільки нашою таємницею. Грейс повинна отримати безумовну інструкцію нікому й ніколи не передавати інформацію про Камінь. Що робити з Семмі?

— Грейс уже проінструктована. З Семмі теж домовилися, що Камінь тримаємо в секреті. До того ж у нього дуже вузьке коло спілкування.

— Сподіватимемося. Залишається тільки Клим.

— Клим?!

— Так, Джоне. Він зустрівся з вами, тож зможе і з іншими. Отже, з ним теж треба домовитися. Візьміть завтра комунікатор і продовжимо.

В той же день:

— Климе!

— Слухаю, Джоне.

— Тобі знайоме поняття службової ієрархії?

— Так, і давно.

— Тоді слухай. Федерація Світів — громадянське суспільство. Вищий виборний пост — Голова Організаційного Комітету Федерації. Нині чинний голова пан Чин Лі, командор, попросив мене організувати зустріч з тобою.

— Ніяких заперечень. Коли і як?

— Завтра. Я викличу тебе, коли буду в нього. Форма контакту — оптична голограма. Форма одягу, як при нашій зустрічі. Я думаю, так буде оптимально і на засадах взаємоповаги. Формат зустрічі конфіденційний, вузьке коло: він, ти і я.

Наступного дня:

— Пане Голово, дозвольте представити вам пана Клима Данта, командувача середньої космобази третього класу. Пане Дант, представляю вам Голову Комітету нашої Федерації пана Чина Лі.

— Дуже приємно, пане Дант. Можете називати мене просто Чин.

— Навзайм. Мені приємно відгукуватися на ім’я Клим.

Чин і Клим з цікавістю розглядали один одного. Чин жестом запросив всіх сісти за стіл.

— Климе, розкажіть про себе і свою расу. Зрозуміло, в межах Регламенту.

— Це дуже довга історія, довга і непроста. Можливо, вона вже закінчилася, можливо, ні. Я дуже давно не маю зв’язку з колегами і керівництвом. Не вважайте мене неввічливим, але не готовий зараз детально розповідати. Ніколи не думав, що коли-небудь почую таке прохання. Моя раса називає себе брастерами. Довільний переклад: хороша сім’я. Приблизно гуманоїди, але гіганти, зростом до 10 метрів. Я теж брастер. За контрактом прийняв цю дослідницьку базу.

— Коли закінчується ваш контракт?

— Термін давно закінчився.

— І що далі?

— Поки що виконую всю передбачену контрактом роботу і чекаю. Хоча повертатися мені, схоже, нікуди. Мій особистий світ зник, всі, кого я знав і любив, не могли прожити так довго.

Ми зрозуміли, що Климу важко говорити про це і змінили тему. Тоді Чин поставив ще одне непросте питання:

— Климе, судячи з усього, ви повинні були тільки зафіксувати катер Джона і вивчити об’єкт. Чому ви проявили ініціативу Контакту?

— Ви натякаєте, що я порушив Регламент? Визнаю. Але...

Настала довга пауза.

— Вірте чи не вірте, але я втомився від самотності, від відсутності спілкування. Останні чотири сотні років я здалеку спостерігав за вами і багато разів виникала крамольна думка контакту. Стримувався, поки Джон сам не з’явився в мене під носом. Дуже вчасно.

— Чому саме чотириста років?

— Як тільки почув вашу діяльність на першому вакуумному рівні.

— І що ви думаєте про нашу расу?

— Якби я був людиною, то сказав би, що ви, Чине, командуєте ватагою веселунів і дуже ризикованих хлопців. Але ви інстинктивно дотримуєтеся стародавніх цінностей Всесвіту, хоча від народження вам дуже мало років. А швидкість технологічного розвитку безпрецедентна. Принаймі, мені аналоги невідомі. Якщо коротко, ваша раса мені подобається.

— Дякую за оцінку.

— Я хочу попросити вас, Чине, дозволити мені легально вивчати ваш світ. Через мою аватару, природно. Шкоди від мене не буде, всі дії буду погоджувати, з ким накажете.

— Климе, дайте подумати. У будь-якому випадку ми будемо наполягати на дотриманні вами двох Регламентів. Нашого: не розкривати своєї сутності, і вашого: не передавати технологій. Ми переконані, що всі наукові сходинки мають бути пройдені расою самостійно.

— Мені зрозуміла міра вашої відповідальності перед расою і суспільством. Зрозумілий і рівень ваших повноважень, тому прийму будь-яке ваше рішення як обов’язкове до виконання. Можна питання?

— Задавайте.

— Як вам вдалося виставити скрубів?

— Уточніть, Климе.

— Ви називаєте їх грінами. Моєю мовою вони називаються скруби — безмізкі.

— Точне визначення, за винятком їхнього командувача. Вони самі попросили допомоги, бо спейсери їх дістали. Ви добре знаєте грінів?

— Колись розповім. Згоден, що командувач складніший за інших.

Сеанс зв’язку закінчився. Ми залишилися вдвох і ще довго розмовляли. Схоже, Клим дійсно уламок колись могутньої цивілізації. Але навіть якщо це не так, а з такою ймовірністю потрібно рахуватися, то краще мати можливість контролювати події.

В результаті Клим отримав легенду про людське походження, належний комунікатор і офіційну професію — фольклорист. Це дало йому можливість відвідувати будь-який світ Федерації і збирати міфи, легенди, казки, пісні, танці — все, чим багаті національні культури людей.

Про справжню сутність Клима знало тільки двоє з людей — Чин і я.