Екст

Першої нашої зустрічі Клим запитав, як розділилася раса людей. Йшов час, а я так і не зібрався розповісти. Соромно й неприємно розповідати такі речі представнику старої цивілізації, яка багато що бачила. Але це прохання, яке потрібно виконати. І виконати добре й чесно.

Вже мало хто цікавиться історією Розколу. Минуло багато часу, і такий стан речей став сприйматися за норму. Зрідка пишуться й захищаються на цю тему дисертації, як у Федерації, так і на Землі. При цьому робляться взаємозаперечні висновки. Ці роботи нечисленні й мають суто академічний інтерес. Земних політиків це влаштовує, бо всі негаразди можна зіпхнути на спейсерів і Федерацію, мовляв, у всьому винні вони. Спейсери живуть сьогоднішнім днем, опановують величезний для них простір Сонячної системи, і сусідство з землянами тільки додає їм корисного адреналіну та необхідних торгово-промислових зв’язків. Федерати просто будують свій власний світ і до земних справ ставляться, виходячи з принципу невтручання у справи розумних.

Особисто мене в молодості Розкол взагалі не цікавив, бо в юні роки світ великий і гарний такий, яким є, а ми обов’язково мали зробити його ще кращим. За покликанням я технар і історією особливо не цікавився. Колись слухав пару лекцій з давньої історії, в яких професор зачепив історію Розколу. Я все вислухав і через півгодини забув.

Та настав час, коли давні події торкнулися мого життя вдруге. Це трапилося років тридцять тому на черговому реконструкторському турнірі Федерації. На той час я вже давно займався його організацією і знав багато найрізноманітніших і найнесподіваніших людей. Навіть із Землі щороку прилітала команда гостей, зазвичай артистів та істориків. Прилітали і спейсери — традиційно молоді люди з військової поліції, нахабна й безголова команда АРА з папугою на щитах.

На одному з вечірніх концертів співала під гітару молода жінка-землянка. Вона заворожила величезний полігон і провела на сцені багато часу. Голос, звісно, зірвала. Її звали Оленою, мала українські корені. Жила в приморському передмісті одного з південних полісів Російської імперії.

Потім ми познайомилися з нею особисто, біля багаття якогось клубу. І за розмовою хтось згадав епоху Розколу. Вже за кілька хвилин з’ясувалося, що у нас з землянами абсолютно різні погляди на причини й події Розколу. Пригадую, що тоді я запитав Олену, чи збереглися якісь документи тієї епохи, бо в дискусії взяли гору емоції. Вона відповіла, що точно не знає, але в неї є знайомий історик, який цікавиться тією епохою. Тож ми знову повернулися до тем, які традиційно цікавлять землян: внутрішня політика Федерації, соціальні гарантії, право власності, взаємини Світів.

Через рік Олена прилетіла знову й привезла із Землі копії кількох документів того часу. В електронних архівах, що зберігають зібрання колись знаменитої Бібліотеки Конгресу, її знайомий знайшов кілька документів, засекречених у 2028 році терміном на 99 років. Коли цей пакет випадково виявили й розсекретили, то його вміст уже нікого не цікавив. Там було кілька сторінок з робочого щоденника Філа МакКейна, тодішнього Президента США (це частина нинішньої Імперії Америка) і звіт агента про збори на Острові (це, як відомо, перша база Федерації).

У наших архівах, які з самого початку зберігаються на Альфі, теж дещо виявилося, проте дуже мало. Під час евакуації з Марсу на Альфу все відбувалося дуже швидко, поспіхом і довелося залишити багато речей, серед них і особистих. Потім, років через два, коли з’явився вільний час, почали збирати спогади, які увійшли до першого видання «Історії Федерації». Звичайно, багато чого забулося, але багато й збереглося. Збереглася чернетка статті Ірен Піаф про виведення на орбіту марсіанської станції, яка досі читається з цікавістю і цілком справедливо увійшла в історію.

У наступному рейді я знайшов час і якось увечері розклав документи в хронологічному порядку й прочитав. Прочитав і наступного дня. Потім ще раз. Я більше нікому не показував ці документи. Це справи давно минулих днів, що не мають впливу на сучасні події і мало кого цікавлять. Можу тільки сказати, що «Вулик» зробив неможливе. Ймовірність створення Федерації була, як кажуть математики, зникаюче малою. Але вона виникла. Тож знову спливає філософське питання: чи випадково? Що ж, перечитаємо знову.

З щоденника Філа МакКейна

Вашингтон, Білий Ділі, 10 жовтня 2026 року

«Я втомлено оглянув присутніх і мимоволі зітхнув. Давалася взнаки втома, позначилася безсонна ніч. Таке зі мною траплялося нечасто, але минулої ночі очі не змикалися. Питання, яке мали обговорити, непросте, але цілком піддається розумному компромісу. Звідки ж така важкість у грудях? Що не враховано? Де потенційна помилка? Всю ніч я гортав звіти ЦРУ і РЕНДу, дивився й передивлявся відеоматеріали, перепитував аналітиків. Замордував себе і всю команду, яка не розуміла і врешті-решт не зрозуміла такої уваги до простого питання. Але нашу позицію ми виробили, і о 3-й годині ночі я відпустив усіх до 8-ї ранку. Тепер буделю слухати інші точки зору.

Навколо овального столу разом зі мною сиділи ще четверо. Всі були заздалегідь попереджені про мету зустрічі й мали можливість підготуватися. Різні люди, різні країни, різні погляди. Президент РФ Черних. Невисокий, у віці, міцне рукостискання, прямий погляд. Справжній господар країни, фактично цар, його слово — граніт. Як і будь-який президент, відчуває тиск бізнесу й суспільства, але останнє слово завжди за ним. Населення його любить, олігархи бояться, армія підтримує. Голова КНР Ден Пін. Класичний керівник старої школи, повненький, майже кругловидий, м’яке рукостискання, горда постава. Теж необмежений господар, але зовсім іншої й незрозумілої нормальній людині країни. Світовий промисловий лідер і тоталітарна система влади... Прем’єр Японії Хашимото. Трохи вищий середнього, як на японця, зросту, бездоганний проділ, важковловимий погляд. Рафінований політик, що однаково дбає про країну і власний рейтинг. Політично вразливий, як ніхто з присутніх. До речі, Японія набула безпрецедентного авторитету після катастрофи 03.11.11, а особисто мене тоді найбільше вразила відсутність мародерства. Шкода, що це не про нас.

Президент України Козиренко. Високий, сильний, рукостискання впевнене, проте в очах легке занепокоєння. Господар типу жорсткого менеджера.

— Почнемо, панове.

Мій голос перервав неголосні розмови присутніх, що використовують нечасту можливість живого спілкування для обговорення деяких делікатних тем. Перекладачів не було, всі добре володіли англійською. Тож я продовжив:

— Джентльмени, у нас мало часу, тому, як ініціатор цієї зустрічі, перейду відразу до справи. Хочу попередити, що ці збори неофіційні, стенограм і записів не ведеться, тому дозвольте попросити вас не надавати вдома офіційних звітів і не розкривати обговорювану тему.

У залі запанувала тиша. Ніхто, крім Черних, не очікував такого повороту подій. Знали, що розмова буде серйозна, знали тему зустрічі, всі виконали прохання про конфіденційність зустрічі, але щоб так? Я позирнув на обличчя. Черних спокійний, Ден Пін непроникний, Хашимото здригнувся і примружив очі, Козиренко глибоко зітхнув і хмикнув, але ніхто не заперечив.

— Ми зібралися таким вузьким колом, щоб, як я вас інформував, вирішити ряд проблем, пов’язаних з діяльністю організації „Громадський космічний проект“, відомої також, як Острів. Особи, причетні до роботи організації, називають її також Вулик. В історії міжнародних відносин не було прецеденту, щоб подібна нарада збиралося з приводу невеликої громадської організації, що не сповідує тероризм. Нагадаю, що рівень цих зборів визначається тим, що наші країни виробляють 77% світового валового продукту і мають 96% військового потенціалу світу. В космічній галузі наша частка практично сягає 100%. Проте наша адміністрація на підставі наявних даних має ряд причин для занепокоєння.

1. Вулик зробив стратегічний технологічний прорив і побудував лінійку човникових космічних кораблів, серед яких чотири вантажопідйомністю 200 і 400 тонн. Конструкція приводу нам невідома. Жодної патентної заявки не було подано. Також не досягли успіху усі наші спроби отримати технічну інформацію або діючий зразок. Моніторинг запусків цих човників з подальшим аналізом у наших передових лабораторіях і університетах теж нічого не дав. Поки що ніхто не розуміє, як це працює. Фактично є технологія, здатна докорінно змінити співвідношення сил, як у космосі, так і на Землі. Ділитися або продати технологію „Вулик“ не бажає. Дозвольте запитати, що станеться, якщо вона потрапить спочатку в руки терористів? Крім того, на орбітальній базі „Паросток“ розгорнуто дослідно-промислове виробництво надчистих матеріалів потенційно подвійного призначення.

2. Комерційна діяльність Вулика завдає серйозних економічних збитків американським і російським космічним компаніям, включно з державними. Ринок вантажоперевезень на орбіту і Місяць на 90% належить „Вулику“. Вони підіймають практично всі вантажі, за винятком військових і секретних. Вартість доставки у них уп’ятеро нижча, ніж у всіх, і вони здатні виводити великогабаритні конструкції. З точки зору економіки, це демпінг чистої води, недобросовісна конкуренція. На жаль, їхні клієнти піклуються тільки про сьогоденну вигоду і не переймаються можливим наслідками повної монополізації ринку. Як результат, у США в цьому сегменті залишилося тільки дві приватні компанії, і ті надають послуги лише космічного туризму та міжконтинентального пасажирського сполучення. А що таке приватні компанії? Це не тільки економічні інтереси наших громадян, не тільки податки, а й корисні для суспільства прикладні технологічні дослідження.

3. Намітилася тенденція притоку на Острів молодих і перспективних наукових кадрів. Крім того, човники Вулика пілотують колишні військові пілоти з усього світу, в тому числі з США і Японії.

4. Наші джерела на Острові повідомляють, що там завершується монтаж і скоро почнуться корпусні випробування наукової бази місячного типу. Це дуже велика база, планування поки що невідоме, але, як мінімум, на чотири рівні і 500 осіб персоналу. Погляньте.

Над столом м’яко виникла, повільно обертаючись, голограма.

Я запитав:

— Хтось із вас замовляв цю базу?

Всі негативно хитнули головами.

— Острів розмістив замовлення на велику кількість науково-дослідного устаткування. Виникає питання: що готується і хто за цим стоїть?

5. Ми чесно зробили спробу домовитися з Вуликом. Оскільки адміністрація США не може вести прямі переговори з іноземними неурядовими організаціями, то ми організували зустріч представника держдепартаменту з їх представником в офісі юридичної компанії, що представляє інтереси Вулика в США. На цій неформальній зустрічі ми висловили свою стурбованість ситуацією і запропонували схему рішення, яка, на наше переконання, задовольнить усі зацікавлені сторони.

Ми запропонували:

1. Офіційно запатентувати наявну технологію.

2. Гарантію авторських прав на безпрецедентний термін — 99 років.

3. 50% ринку космічних вантажопасажирських перевезень на 20 років.

4. Крім цього, ми запропонували створити при ООН Комітет з контролю над використанням даної технології.

За 5 днів ми отримали відповідь такого змісту:

„Громадський космічний проект“ згоден розкрити свої технології при виконанні таких умов:

1. Освоєння й використання космічного простору за межами геостаціонарної орбіти має вестися виключно міжнародними зусиллями під егідою ООН.

2. Розпочати розробку космічного права, позаяк земні правові норми у Космосі очевидно неприйнятні.

3. На будь-яку діяльність у космічному просторі й на природних космічних об’єктах в інтересах приватних осіб накласти мораторій строком на 99 років. Офіційно визнати нелегітимність діяльності „Місячного посольства“ і всіх його операцій з продажу позаземних ділянок і природних об’єктів з моменту його заснування.

4. За межами геостаціонарної орбіти можуть розміщуватися тільки міжнародні збройні та поліцейські сили, а також належне їм озброєння. Їх створення і діяльність має регламентуватися виключно ООН.

Я витримав коротку паузу і продовжив:

— Ми взяли тайм-аут на 14 днів для вивчення питання і зібрали цю нараду. Позиція США така: ми готові шукати компроміс за всіма пунктами, крім третього й четвертого. Приватна власність із часів Римської імперії є священною й недоторканною. Такою вона є у всіх державах, які ви представляєте. Що накажете робити з 12 мільйонами приватних осіб, що законно володіють позаземною нерухомістю? А тепер я прошу висловити ваші погляди.

У горлі пересохло. Я взяв пляшку чистої води, налив пів-фужера і зробив два неквапливих ковтка. На столі перед кожним стояли кілька пляшок і різнокаліберних фужерів, лежала попільничка й запальничка. Зі спиртного були віскі, коньяк і горілка. Поки що ніхто ні до чого не доторкнувся.

Паузу порушив Черних.

— Пане президенте, я дякую вам за надану інформацію. Мушу визнати, що деякі факти нам були невідомі. Ми готові шукати компроміс з усіх питань, окрім військових. Стратегічний мир на Землі зберігається вже 75 років тільки завдяки військовим важелям взаємного стримування. Космос не має бути винятком. Ми переконані, що в космічному просторі має бути відповідний баланс сил для стабільного і безконфліктного вивчення, освоєння і використання нової ресурсної бази. Дякую за увагу.

Черних замовк. Потім дістав пачку цигарок, підсунув попільничку і, не питаючи дозволу, запалив. Молодець, зазначив я подумки. На цю людину можна покладатися. Він висловився відповідно до досягнутих позавчора за допомогою прямої лінії домовленостей.

Троє, що залишилися, перезирнулися, і слово взяв Ден Пін.

— Панове! Китайська сторона не схильна перебільшувати небезпеку „Вулика“. Ми співпрацюємо з ними на взаємовигідних умовах і задоволені ціною і якістю перевезень. При цьому ми не згорнули жодної з наших власних космічних програм „Чанчжен-5,7,9,11“, позаяк ми є ядерною державою і повинні мати свою власну технічну базу. Нехай дорогу, але власну. Однак історія вчить, що й миша може зашкодити слону, і стурбованість інших членів ядерного клубу змушує нас замислитися. Швидше за все, у нас викличе стурбованість можливе обмеження національних космічних програм.

Ден Пін замовк, і майже відразу тишу порушив Хашимото.

— Вельмишановні панове Президенти! Пане Голово! Вам відомо, що Японія є найбільшим клієнтом „Громадського космічного проекту“, точніше, його дочірньої фірми „Sammy, LLC“. Сума вже виконаних і оплачених контрактів перевищила 5 мільярдів доларів.

Озвучена сума змусила присутніх перезирнутися. Очевидно, це була новина. Для них, але не для мене.

— Так, панове, я не помилився. Крім того, за вже узгодженим і підписаним графіком у найближчі два місяці буде виведено ще 2000 тонн вантажу на суму 2 мільярди. Крім цього, підписані нові контракти на найближчі два роки Як бачите, наш уряд чесно інформує високе зібрання про справжній стан справ, хоча за умовами генерального контракту ці відомості є комерційною таємницею. Вам відомо, що Японія не є ядерною державою, але ми ракетно-космічна держава і маємо два космодроми і власну технологію. На жаль, катастрофа 03.11.11 надовго підірвала наші фінансові можливості, хоча ми не припинили свої профільні розробки і з Танегасіма періодично проводимо власні запуски. Фінансово ми вже стабільні, а геологічно нас трясе досі. У цих умовах комерційна співпраця з „Вуликом“ надала Японії можливість заощадити бюджетні кошти й недорого побудувати пристойну орбітальну станцію та науково-виробничу базу на Місяці, яка сьогодні є найбільшим населеним позаземним об’єктом. На станції постійно живе й працює понад 200 осіб, які займаються науковими дослідженнями й виробництвом високотехнологічної продукції. Нас влаштовує форма розрахунків: половина грішми, половина замовним обладнанням. Хочу заспокоїти високе зібрання: все обладнання, що поставляється нами, не є військовою технікою. Японія пам’ятає свою історію, шанує власні закони та міжнародні угоди. Проте ми не знаємо, як Вулик використовує поставлене нами обладнання. Відомо тільки, що частина його використана при будівництві орбітальної бази „Паросток“ (навігація, життєзабезпечення, конструкційні матеріали). Вам відомо, що це не дуже велика база і містить в основному виробничі блоки. У будь-якому випадку, наші поставки не використовуються у військових цілях. Вибачте.

Хашимото замовк, обережно, але з гідністю, налив води, зробив маленький ковток, радше змочив губи, так само обережно поставив фужера й продовжив:

— Ще раз вибачте. Ви розумієте, що думка, яку я висловлю зараз, не може на всі 100% відображати точку зору Японії. Ця позиція вироблена мною спільно з дуже вузьким колом радників і наслідки прораховані на комп’ютері.

Черних не витримав:

— Пане Хашимото, але ж ви не знали всіх подробиць сьогоднішньої зустрічі!

— Пане Президенте, ми мали тему зустрічі. Вибачте, я нікого не хочу образити, але у нас кажуть так: якщо бачиш хвіст, що стирчить із кущів, то, перш ніж за нього тягнути, подумай, кому він може належати. У мене хороші аналітики й радники, і ця проблема народилася не вчора. Отже, панове, у японської сторони не викликає стурбованості жоден пункт зачитаного паном МакКейном листа „Громадського космічного проекту“. Єдине, що могло б викликати наше нерозуміння — це передача нашої унікальної місячної станції міжнародному співтовариству, але ми розуміємо, що це процес досить тривалий і багато що може змінитися в цьому світі Проте ми розуміємо, що Японія є частиною і тільки частиною світової економіки. Тому я і очолюваний мною Кабінет Міністрів з розумінням приймемо домовленості, які будуть сьогодні досягнуті. Вибачте, що втомив вас.

Присутні дивилися на Хашимото мовчки, поринувши в свої думки. За кожним з них стояли населення, економіка, минуле, сьогодення і майбутнє їхніх держав. Про що вони думали? Про те, що проґавили черговий технологічний прорив Японії? Що вони встигли напрацювати і в яких галузях? Але обличчя були непроникні.

Я перервав тривалу паузу.

— Пане Козиренку, буду відвертий. Ваша присутність на цій зустрічі, незалежно від того, як розсудить історія, обумовлена двома факторами. По-перше, Вулик є формально українською організацією, а по-друге, ваша країна виробляє конкурентоспроможні ракетоносії і є співвласником кількох космодромів. Чи можете ви викласти позицію вашої сторони щодо обговорюваних питань?

Козиренко відкашлявся і почав:

— Панове! Для нас велика честь бути присутніми на такому поважному і представницькому форумі, який, без сумніву, прийме важливі рішення, що визначатимуть розвиток цивілізації і суспільно-політичних процесів на десятиліття вперед. Ми пишаємося, що наша молода демократія отримала високу оцінку фактом запрошення на цю нараду.

Присутні з подивом перезирнулися. Що це за преамбула?

— Панове, ми розуміємо, чому ми тут. Ви хочете зрозуміти, з чим маєте справу? Правильно?

Всі кивнули.

— Так, дійсно, „Громадський космічний проект“ зареєстрований в Україні шість років тому як громадська неприбуткова організація. Назва гучна, але діяльності вона не вела, рахунків не відкривали і на податковий облік не ставала. Тому й уваги на неї ніхто не звертав. Треба визнати, що про існування „Sammy, LLC“ ми не знали. В Україні Вулик, як і раніше, не веде господарської діяльності. У нього немає активів. Можливо, все було б інакше, але кілька років тому наші чиновники зробили помилку. Тоді Вулик вже мав один невеликий промисловий зразок і намагався заробити гроші на продовження досліджень. Їм була зроблена непогана, на наш погляд, пропозиція: надавалося невелике, але стабільне фінансування і лабораторії на державному підприємстві. Однак їх не влаштували додаткові умови: попереднє вивчення зразка компетентною комісією і включення в їхню групу професійних вчених і фахівців з безпеки. Вулик відновився. Розшукати зразок не вдалося, люди зникли. Два роки велося спостереження за сім’ями причетних осіб, але без успіху. Були вагомі підстави вважати, що розробка перемістилася в Білорусь, тому можна вважати, що це не тільки український проект. Резюмуючи сказане, можна сказати, що Україна не має будь-яких політичних чи економічних дивідендів від діяльності Вулика, тону наш уряд підтримає будь-які рішення, що будуть сьогодні ухвалені. Дякую за увагу.

Я взяв слово.

— Панове, ми вислухали думки присутніх. Зауважу, що все в цьому світі піддається прогнозуванню, тому ми взяли на себе відповідальність підготувати пропозиції високому зібранню щодо наших подальших дій. Але перед обговоренням я пропоную зробити невелику перерву».

На цьому запис у робочому щоденнику Президента США закінчується.

Про те, які домовленості були досягнуті, точних даних немає. Але за три місяці, 15 січня 2027 року, Вулик оприлюднив свою заяву, розповсюдив її через секретаріат ООН, розмістив на своєму сайті і направив усім великим медійним компаніям. Крім цього, прес-служба Вулика звернулася до ООН з проханням про організацію прес-конференції. Документ був коротким і гранично сухим.

Заява організації «Громадський космічний проект»

«3-го жовтня 2026 року ми неофіційно отримали від однієї держави, одного зі світових військово-економічних лідерів, ввічливу, але наполегливу пропозицію розкрити наші космічні технології. Нам гарантували авторські права на безпрецедентний термін — 99 років і 50% ринку космічних вантажопасажирських перевезень на наступні 20 років.

Ми висунули наші зустрічні умови:

1. Освоєння і використання космічного простору за межами геостаціонарної орбіти має вестися тільки міжнародними зусиллями під егідою ООН.

2. Розпочати розробку космічного права, позаяк земні правові норми в Космосі очевидно неприйнятні.

3. На будь-яку діяльність у космічному просторі і на природних космічних об’єктах в інтересах приватних осіб накласти мораторій строком на 99 років. Офіційно визнати нелегітимність діяльності „Місячного посольства“ і всіх його операцій з продажу позаземних ділянок і природних об’єктів з моменту його заснування.

4. За межами геостаціонарної орбіти розміщувати тільки міжнародні збройні і поліцейські сили, а також належні їм озброєння. Їх створення і діяльність повинні регламентуватися виключно ООН.

Відповіді на наші пропозиції в обумовлений термін ми не отримали. Але останнім часом стався ряд подій, вартих уваги.

1. Військові та цивільні (як морські, так і повітряні) судна США і РФ почали ігнорувати наші стартові попередження і віктимно заходити в пускову зону.

2. Розпочаті антидемпінгові розслідування в ряді країн.

3. Заарештовані наші рахунки в США та Європі. Підставою для арешту слугує переказ $ 100,000 з рахунку маловідомої потенційно терористичної організації.

4. НАСА відмовилася від виконання укладених з нами контрактів до завершення антидемпінгових розслідувань.

5. КНР і Японія попередили про припинення співпраці через два місяці.

6. Під загрозою зриву вже оплачені контракти на поставку необхідних нам обладнання і матеріалів.

7. Україна скасувала реєстрацію громадської організації „Громадський космічний проект“ і оголосила її засновників у міжнародний розшук.

З огляду на вище викладене, вважаємо своїм обов’язком заявити:

1. Ми не є суто комерційною організацією і не дотримуємося принципу „Гроші не пахнуть“, тому що не маємо приватних осіб-бенефіціарів. Ми працюємо на ринку космічних вантажоперевезень виключно з державними структурами трьох країн: США, КНР, Японії. Ми ніколи не надавали такі послуги приватним особам і недержавним корпораціям, незалежно від очікуваного прибутку.

2. Розроблені нами технології космічних вантажоперевезень ніде і ніким не запатентовані. Ми не готові віддати таку технологію одній країні, тому що це призведе до порушення стратегічного балансу сил з непередбачуваними наслідками. І ми не готові зробити таку технологію загальнодоступною, тому що це, з огляду на роз’єднаність людської спільноти, призведе до анархії на Землі і в Космосі.

3. Якщо до 15 березня 2027 року наша точка зору з викладених питань не знайде розуміння, то ми з 16 березня 2027 року змушені будемо припинити будь-яку діяльність з космічних вантажоперевезень, виключаючи перевезення для власних потреб, рятувальні експедиції і перевезення за контрактами, укладеними до 14 січня 2027 року.

Починаючи з сьогоднішнього дня, ми припиняємо укладати нові контракти і лонгувати попередні.

4. Все сказане може стосуватися й контрактів на виконання науково-дослідних програм на Острові і станції „Паросток“.

5. Незалежно від цього, ми починаємо новий етап реалізації власної космічної програми, що складається з модернізації Острова та випробувального полігону в Аргентині; розширення й модернізації нашої проміжної геосинхронной станції „Паросток“; будівництва місячної дослідницької станції „Семаргл“.

Можливо, ми помиляємося в наших оцінках і висновках. Найближче майбутнє все розставить по своїх місцях. Ми закликаємо людей і держави думати, зважувати і тільки потім вирішувати.

Острів, 15 січня 2027 року».

Який був результат цієї заяви? Практично нульовий. Сайт Вулика був зламаний і не працював два місяці. З медіа тільки CNN дала сюжет про якісь декларації Вулика. В ООН питання обговорили в кулуарах і визнали другорядним, на Асамблею не виносили. Відповідно прес-конференцію визнали зайвою до з’ясування всіх обставин і завершення розслідувань. Кілька маленьких держав наполягали на розгляді, але безуспішно. Їх назви не збереглися, та й чи в цьому річ? Головне, що ця колізія залишилася непоміченою світом. Та й чи була можливість для взаємопорозуміння? Радше за все ні. Людська цивілізація рухалася своїм шляхом, і ніхто з можновладців нічого не хотів змінювати. Не обмежене жодними рамками право приватної власності породжувало ілюзії, у кожного свої. Механізму планетарного референдуму не існувало, як, втім, і зараз, і думку населення забули запитати. Широкого розголосу й громадського обговорення тоді не було. Не було тоді, немає на Землі й зараз.

Наступний документ з архіву Федерації

Загальні збори на Острові 16 січня 2027 року

«Зранку Острів гудів, як справжній розтривожений вулик. Якась незрозуміла інформація прийшла ззовні ще вчора через особисті дзвінки знайомих журналістів. Але вранці по інтеркому прес-центр оголосив, що о 20.00 в клубі „Вітрило“ призначаються загальні збори всіх острів’ян, за винятком вахтових. З цієї нагоди концерт волинщика Родіона переноситься на завтра, в зв’язку з чим адміністрація щиро жалкує. Оголошення було зачитано українською грубим басолі Ніка Бомбардира, а англійською ніжним голоском Ірен Піаф.

Кожен зрозумів, що відбувається щось серйозне, від чого, можливо, буде багато залежати як для Острова, так і для кожного аборигена. І потягнувся цей день нестерпно повільно. Сонце ліниво поповзла вгору, потім надовго приклеїлося в зеніті, потім знехотя покотилося вниз.

Робота не йшла на лад, розбурханий народ відчув страхітливий голод і спрагу, завдяки чешу за цей день було винищено провізії вдвічі більше звичайного.

Не додала спокою і група журналістів CNN і BBC, що примчала зранку за інтерв’ю і нахабно тинялася по Острову, дошкуляючи всіх розпитуваннями: а що за збори будуть увечері? Відлітати вони явно не збиралися.

Нарешті настав вечір. О п’ятій годині відлетіла остання маленька тургрупа. А з сторонніх залишилися тільки журналісти і зо два десятки особистих гостей острів’ян, як правило, батьків, братів, сестер.

О пів на восьму знову ожив інтерком і двічі повторив запрошення. За десять до восьмої всі вже сиділи за столами у „Вітрилі“.

Що таке клуб „Вітрило“? Просторе приміщення з двома галереями, здатне прийняти, комфортно розмістити, нагодувати і напоїти 500 осіб. Пристойний танцмайданчик і невеликий подіум. Крім „Вітрила“, на Острові було ще кілька маленьких закладів, де можна було усамітнитися невеликими компаніями. Звичайно, і у „Вітрилі“ вистачало маленьких і середніх напіввідкритих секцій. Але, природно, все залежить від необхідного рівня усамітнення.

Користуючись нагодою, всі вже зробили замовлення. Обслуговування було миттєвим, за лічені хвилини столи були накриті. Переконавшись, що замовлення виконані, всі працівники „Вітрила“ вийшли в зал і теж сіли за стіл у куточку. Концертний подіум сьогодні був порожній, за винятком досить довгого невисокого столу, на якому стояла батарея фужерів, чашок і води у всіх видах та чотирьох стільців. Більш досвідчені відзначили наявність на краю стола деякого девайса, безумовно призначеного для кип’ятіння води, кількох бляшанок і купку упаковок, явно бутербродів.

За п’ять до восьмої на подіум вийшли Ірен і Нік з прес-центру, начальник служби безпеки Дудич і Шеф. Всі розсілися, і зал затих.

Почала Ірен.

— Дорогі друзі! Ми вперше зібралися практично повним складом нашої невеликої організації, за винятком вахтових, команди „Паростка“ і екіпажу К2. Втім, вони будуть за 10 хвилин. О, вибачте, вони вже тут.

Через зал протупало три тіла в космокомках, тихо вітаючись направо й наліво, і гепнулися за свій стіл.

— Крім працюючих у Вулику, тут присутні близькі родичі деяких співробітників, що випадково опинилися сьогодні на Острові. Присутня також невелика група журналістів CNN і BBC. Як я розумію, ця група, на відміну від родичів, з’явилася тут і сьогодні аж ніяк не випадково. Хочу підкреслити, що наше зібрання — інсайдерська акція, а не прес-конференція. Тому, панове журналісти, розміщуйте камери так, щоб не заважати присутнім. Мені дуже шкода, але родичі й журналісти не зможуть ставити запитання. Сьогодні ви тільки гості. Отже, слово Шефу.

— Добрий день, друзі! Через інтерном нас чує весь Острів. Нас чує „Паросток“ та аргентинський полігон. Я зібрав вас сьогодні, щоб проінформувати про події, що відбулися і відбуваються навколо нашого Острова. Ви маєте право на достовірну інформацію з першоджерела, щоб мати можливість об’єктивно і адекватно оцінювати дані та приймати рішення. Дорогі острів’яни, штатні працівники, стажисти і практиканти! Що таке наш Острів? Юридично це громадська організація, яка працює в галузі комерційних вантажоперевезень і надає науково-дослідні послуги через свої дочірні структури. Острів, як і будь-яка компанія, має матеріальні й нематеріальні активи і персонал. Що з цього головне? Головне, що у нас є — це ви Не набір окремих індивідуумів, а колектив. Не просто склалося наше селище. Ветерани пам’ятають, як складно іноді вирішувалися тривіальні питання, скільки людей не змогло пройти школу сумісності, скільки пішло на материки за великими грішми. Нинішня аура далася Острову нелегко. Я вже старий, багато чого побачив, і мені здається, що Острів — найкращий із земних світів. Не пам’ятаю, в якого народу є прислів’я: якщо у тебе щось є, то завжди знайдеться хтось, хто захоче це відібрати Наша ключова технологія — конструкція тягового приводу. З моменту появи першого лабораторного зразка вісім років тому він став об’єктом пильної сторонньої уваги. Технологію хотіли привласнити, купити, вкрасти. Але я її не віддав. І досі ми захищаємося, зокрема, організаційно. На Острові реалізована схема розмежування доступу, і зона К закрита. Проте найбільший наш захисник — світова громадськість і медіа. Завдяки нашій відкритості й доброзичливості світ знає про нас. Журналісти і туристи з Острова не вилазять. І не тільки тому, що ми — постійні ньюзмейкери. У нас аура майбутнього, тому будь-яка силова акція проти Острова відразу отримає такий світовий резонанс, що агресор тричі пошкодує про скоєне. Аплодисменти журналістам!

Тепер невеличкий екскурс в історію. Ви всі знаєте наш прес-центр. Ірен, Нік і Олена роблять величезну роботу. Спілкуються з медіа, їздять на конференції, проводять екскурсії по Острову, ведуть переписку. Постійно проводять різноманітні опитування на Острові і дають рекомендації щодо організації нашого життя. Пам’ятайте, півроку тому проводилося розлоге й нуднувате опитування на тему: „Шляхи людини в Космосі“? Однак мало хто з вас залишився байдужим до теми Результати були опрацьовані й розміщені в нашій локальній мережі. Погляньте на екран. Зліва список запитань, праворуч результати. Опитування не було анонімним, і всі анкети доступні. Результати показали, що наше співтовариство має чітку і тверду позицію щодо поставлених питань. Збіг думок становить 95-97%. Це опитування відіграло важливу роль у подальших подіях.

Вчора ми поширили таку заяву. Погляньте.

На величезному екрані з’явилися дві колонки тексту: українською та англійською. Настала тиша, люди читали й перетравлювали. Минуло кілька хвилин, і легкий шумок показав, що все прочитане, тому можна продовжувати.

Шеф запропонував зробити невелику перерву й підкріпитися, а Ірен додала:

— Якщо чогось немає на столах, беріть самі! Годувальники теж учасники зборів, тому сьогодні самообслуговування.

Атмосфера розрядилася, відразу виник характерний шум, що передує і супроводжує фуршет у будь-якому суспільстві.

А через деякий час Шеф продовжив:

— Немає жодної гарантії, що нам поталанить жирно вирішити цю проблему і продовжити свою діяльність. Ми не держава, ми не вміємо і не хочемо воювати, не з можемо встояти проти силового впливу. Тому нам залишається розраховувати на те, що міжнародне медійне співтовариство не залишить без уваги цей конфлікт. Я прошу вас обдумати отриману інформацію. За тиждень ми підготуємо й проведемо нове опитування. Якщо є запитання, прошу задавати.

Запитання були, і обговорення йшло ще дві години. Запису немає, оскільки Шеф попросив журналістів вимкнути камери. Відомо з розрізнених щоденникових записів острів’ян і журналістів, що питання були різні й стосувалися в основному можливостей Острова при песимістичному варіанті розвитку подій. Було ще поставлене питання, чи дійсно Шеф планує будувати власну місячну станцію, на що була дана лаконічна відповідь: „Завтра ми починаємо корпусні випробування в зоні М“. Таким чином, було покладено край чуткам про замовника станції, що монтується».

Наступний документ з архівів Федерації авторства неперевершеної Ірен Піаф.

Вивід місячної станції «Семаргл»

Острів, 15 червня 2027 року, 6:00.

«Сонце щойно випливло з-за океану. Погода була ідеальною. Посейдон подарував сьогодні найчистіше небо, найлегший бриз, хвиля нуль цілих нуль десятих, плюс 24. Всі острів’яни зібралися в дальньому кінці стадіону і збуджено перемовлялися в передчутті непересічної події. Сотня журналістів із переносними камерами знімали все підряд, чіплялися до всіх і намагалися видушити максимум із події.

Монтажно-випробувальний дивізіон (МД) стояв осторонь. Строгі костюми, ідеальні зачіски, похмурі й зосереджені обличчя, на яких майже нічого не відображалося, крім утоми. Але примружені очі й розфокусовані погляди говорили про те, що подумки вони все ще на майданчику, в сотий раз перевіряючи свою роботу.

Серед них було зо два десятки японців: конструкторів і монтажників, що зберігали східну незворушність. Майже по центру цієї темно-сірої групи несподівано яскравою плямою сяяла групка жінок у кімоно, як картина експресіоніста в масивній рамі. Настрій МД відчувався навіть журналістами, тому до них не чіплялися з бліц-інтерв’ю.

О 6:15 бомкнув і завмер дзвін, змусивши всіх здригнутися й замовкнути. У тиші через стадіонні динаміки прогуркотів голос шефа Центру управління польотами:

— Зворотний відлік... Пуск.

І нічого не сталося. Нічого! Де ж шаттли?

Мертва тиша готова була розколотися від напруги, що здушила всіх. Але за кілька секунд із-за тридцятиметрової огорожі зони М з’явилася вузька серповидна смужка й почала повільно підніматися, перетворюючись у стометровий циліндр. Ще півхвилини — і об’єкт вийшов із монтажної зони й показав себе у всій вражаючій простоті, величезна хокейна шайба з розбитою на сотні граней дзеркальною бічною поверхнею і пласким полірованим сірим днищем, в якому тьмяно віддзеркалювались океан і частина Острова. Зупинившись на коротку мить, наче проймаючись з рідною домівкою, станція, ніби знехотя, пішла вгору й праворуч. Коли вона піднялася метрів на сто, стали видимі чотири яскраво-жовті прямокутники під днищем. Так ось як, так ось чому, так ось де... Тягачі штовхають вперше у практиці. Станція набирала висоту і йшла чітко на південь. У динаміках прозвучало, але вже тихіше:

— Шістдесят секунд, політ нормальний.

Хвилина, а скільки всього сталося. Залишилося ще п’ятдесят до нижньої орбіти і дві години до геостаціонарної. Завтра багато хто з монтажно-випробувального знайде срібні ниточки в зачісках.

— Дев’яносто секунд, політ нормальний. Що у вас, Джонсе?

— Все штатно, — відповів за всіх командир К2.

Станція набирала висоту, зменшуючись у розмірах.

— Сто двадцять секунд, політ нормальний.

І відразу стривожено:

— Острів викликає вежу „Буша“! Ваше ланка за хвилину увійде в закриту зону пуску. Відкличте борти!

— Це вежа „Буша“. Це точно ваш пуск? Щось завелике.

— Це Острів. Ми повідомили про пуск п’ять днів тому. Ще раз підтверджуемо наш пуск і наш об’єкт. Діаметр 100 метрів, висота 25.

— Зрозуміли, Острове. Приємно жати справу з серйозними людьми. Якщо все пройде добре, з вас належить.

— Без проблем. Зв’яжіться з нами о 9:00. Кінець зв’язку.

Так тривало п’ятдесят хвилин. Земля відпускала свою плоть важко і довго. Нарешті пролунало:

— Конвой на нижній орбіті. Продовжуємо рух.

О 8:15 в динаміках прозвучало:

— Ми на розрахунковій геосинхронній орбіті, до „Паростка“ пристикувалися. Всі чотири буксирувальні катери відійшли. Дозвольте повернення. Командир К2 Джонс.

— Спуск дозволяю.

Отже, на геосинхронній орбіті висів новий витвір людських рук, ще не станція, а порожня герметична коробка, точніше, хаотично-гармонійне переплетення різноманітних ферм, балок, труб та інших елементів каркасу, обтягнуте по колу дзеркальним композитом і прикрите зверху й знизу непрозорими сірими кришками. Усередині око могло зачепитися хіба що за дві порівняно невеликі прямокутні коробки — склад і побутовий відсік. Здалеку це нагадувало велику ограновану консервну банку, поблизу — диво людського інженерного мистецтва, помножене на точність і скрупульозність японського характеру. Імператор може пишатися, його піддані допомогли побудувати дві найбільші споруди поза Землею: свою місячну станцію „Фудзі“ і цього „Семаргла“».

Історія знову не зберегла в подробицях закінчення цього дня. Звичайно, яка вже тут робота, і після посадки катерів була оголошена перерва до ранку. На роботу завтра о 12:00.

Стримувана кілька годин напруга вивільнилася в найнесподіваніших формах, тому журналістів ввічливо попросили вимкнути камери й приєднатися до колективу. Збереглися непідтверджені дані про візит, який нанесли Шефу дві групи цивільних осіб, серед яких допитливі журналісти (хоча й бачили мигцем) впізнали командувача американським авіаносцем і командира британського атомного підводного човна. Обидві групи прибули на гелікоптерах і сіли в зоні М подалі від цікавих очей. Пробули години дві й відлетіли, напідпитку і в прекрасному настрої. Хто, як не вони, можуть оцінити справжню красу великих машин. Та й відставка не за горами.

Після цього Шеф і Дудич приєдналися до решти. За спогадами учасників, розійшлися близько другої години ночі. Деталі самодіяльного нон-стоп концерту силами 27 народів залишилися, на жаль, невідомими.

Зі збережених архівних даних відомо, що назавтра вся вахтова і монтажна команди була на своєму місці, пройшли медогляд і під вечір полетіли на двох катерах на станцію. Третій катер потягнув стандартний вантажний 500-тонний контейнер.

Починалася добудова станції. Насамперед монтажна команда протягом тижня розгорнула й підключила дві тимчасові сонячні панелі, кожна по 20 МВт. З крилами сонячних панелей комплекс став схожим на нормальну орбітальну станцію. Робота тривала ще півроку. Змінювалися команди монтажників, прилітали й відлітали вахти.

Через день до Острова причалювали вантажні судна, з яких вивантажувалися матеріали та обладнання для добудови станції. І щоранку з Острова на «Семмі», як ласкаво почали називати станцію, йшов катер, який ніс стандартний контейнер, набитий матеріалами й обладнанням. Увечері він приходив назад з таким же контейнером, але заповненим різним сміттям і, вибачте, продуктами життєдіяльності.

У цей час Шеф бував на «Семмі» нечасто. Десь раз на тиждень. Приблизно за два місяці до закінчення добудови почало надходити основне лабораторне обладнання. Легко сказати, прибула, наприклад, хімлабораторія. Для того, щоб вона прибула, розвантажилася і була перепакована в наш контейнер уже на Острові, треба зробити багато чорнової роботи. Спочатку треба цю лабораторію замовити. Поїхати у відрядження до виробника й прискіпливо її приймати, особисто стежити за упаковкою і накласти, окрім митної, власну печатку на контейнер. Потім, уже на Острові, зустріти, розпакувати і запакувати знову. А це все час, час, час... Час, втрачений для досліджень, що йдуть у вже існуючій острівній лабораторії. І не всі керівники напрямків були в захваті від цієї рутини. До того ж метушня навколо Острова не вщухала.

Наступний документ.

Зі щоденника Філа МакКейна

27 серпня 2028 року, Посольство РФ, Вашингтон, округ Колумбія, Вісконсін Авеню.

«Я приїхав о 10:45. Супровід мінімальний, пресу не запрошували. Офіційний привід — діловий сніданок з Черних для узгодження деяких деталей арктичної угоди. Крій того, (неофіційно) зустріч з Міловськи, лідером Острова, на його прохання.

Погода була чудова, настрій прекрасний. Учорашні переговори про розмежування економічних інтересів в Арктиці завершилися на диво успішно, тому ми з Черних хвилин десять гуляли на свіжому повітрі й закрили всі питання, що залишилися.

Об 11:00 на двох непримітних CMC під’їхав Міловськи. Коротке знайомство у вестибюлі, рукостискання, і Черних запросив нас у Південний зал. Треба відзначити, що при першому знайомстві Міловськи не викликає ані симпатії, ані антипатії. Виглядає старшим своїх 65, невисокий, дуже худий, рухи легкі й координовані. Погляд прямий, відкритий, але якийсь втомлений. Одягнений консервативно, без претензій, але пристойно, в руках чорний дипломат. Розмовляє неголосно.

У Південному залі, невеликому, але затишному, накритий круглий стіл, накритий по-російськи. Дві дівчини-офіціантки. Черних запросив на обід і виголосив невелику жартівливу промову про необхідність добре харчуватися напередодні великих арктичних проектів. Всі розслабилися й почали усміхатися. Потрібна атмосфера зустрічі була встановлена.

За кілька хвилин Черних відпустив дівчат і запрошуюче кивнув гостю.

— Панове президенти! Дякую за надану можливість викласти нашу позицію і безпосередньо проінформувати вас про деякі непересічні події. Дві ядерні валізи за цими дверима підтверджують, що ви найбільш відповідальні і впливові люди на Землі. Це накладає на вас відповідальність не тільки за свої народи і національний бізнес, ай за все людство, за його сьогодення і майбутнє. Хочете ви того чи ні. Спочатку хочу торкнутися розкриття наших технологій. Ми готові протягом півтора року до квітня 2030 року передати наші розробки комітету, що складатиметься з офіційних осіб лише двох ваших країн. Ми вважаємо, що такий варіант сповільнить небажане розповзання технологій і дасть можливість підготуватися до такого.

Наступне питання. Ми закінчили добудову корпусу нашої місячної станції „Семаргл“. Але з’ясувалося, що нам нема де її розмістити. Всі цікаві нам майданчика виявилися підконтрольні „LE“ або її клієнтам. В американські суди вже подано позови про заборону використання даних ділянок. З огляду на той факт, що практично все бортове і дослідницьке обладнання станції вже виготовлене та поставлене на Острів, а також виходячи з того, що ми принципово не ведемо переговорів з „LE“, вважаючи їх шахраями і не бажаючи втягування в конфлікт ваших держав як гарантів прав ваших громадян, ми прийняли таке рішення:

1. Ми обмежуємо нашу місячну програму кількома короткими експедиціями в цікаві для нас райони. До складу цих експедицій ми запрошуємо ваших фахівців.

2. Станція „Семаргл“ буде встановлена на Марсі під прапором ООН на зручному для нас майданчику без урахування думки „LE“. Ми надамо вашим країнам можливість брати участь у марсіанській програмі командами по 50 осіб. Дослідницьке обладнання ваше.

І ось ще деякі наші побажання. Не перешкоджати нашій роботі на Острові, в Аргентині і на „Паростку“ протягом найближчих двох років. Згідно з нашою Заявою від 15 січня 2027 року, ми не укладаємо нових контрактів, але змушені виконувати старі. Ми просимо також не перешкоджати придбанню нами додаткового обладнання і матеріалів для власних потреб, а також розблокувати наші рахунки в США та Європі. Просимо офіційно захистити марсіанську експедицію від судових переслідувань з боку „LE“.

В цьому випадку ми передамо технологію і підготуємо дві групи пілотів по 10 осіб, по одній для кожної зі сторін. Додатково ми готові надати своїм транспортом допомогу вашим фахівцям для очищення геостаціонарної орбіти Землі й орбіти поховання.

Черних дещо неввічливо перервав гостя:

— Шановний, ви зможете відправити станцію на Марс років за десять. Це якщо зможете. Давайте будемо говорити про більш близькі по часу проблеми.

Замість відповіді Міловськи дістав з дипломата і вручив нам по тонкій теці.

— Панове, в цих теках наші пропозиції та побажання. Також я хочу поінформувати вас, що вчора повернулася і перебуває в карантині на „Паростку“ наша квартир’єрська марсіанська експедиція. Вона займалася підбором майданчика для станції, виконала візуальну й інструментальну розвідку семи ділянок. Зараз йде обробка отриманих даних. У теках диски з відео експедиції. Дозвольте прокоментувати висадку. Отже, склад експедиції: 18 осіб на двох кораблях. Прапор висадки — ООН. Прапор кораблів — Острів. Капітан експедиції — Україна. Командири кораблів — Японія і США. Перший крок на поверхню одночасно зробили громадяни США, Японії та України. Інформація про цей рейд ще не оприлюднена.

— Це все. Дякую за увагу і окремо пану Черних за вибір для зустрічі саме цього залу з неповторним українським колоритом.

Той повільно процідив:

— Дякую за інформацію. — Думаю, що ми з паном МакКейном обговоримо нашу зустріч. Без вас, даруйте.

Я стримався, але запитав:

— Пане Міловськи! Мені й пану Черних хотілося б знати, чим ваша організація займається на дальній станції?

Певно, Міловськи був готовий до цього питання, тож спокійно і без паузи відповів:

— Панове Президенти! Ми не сумнівалися, що наявність у нас другої станції на відстані 5 а. о. не залишиться непоміченим. Це полігон для випробувань нових транспортних кораблів. Подалі від цікавих очей, даруйте.

На цьому зустріч закінчилася, і Міловськи відбув. Я не знав, як розмовляти з Черних, і він теж не був до цього готовий, тому зустріч перенесли на післязавтра».

Негласну згоду держав отримали 1 вересня 2028 року, а 15 грудня 2028-го станція вже була на орбіті Марса. Вулику поки дали можливість працювати. І спочатку все йшло добре. Посадили станцію в районі Долини Маринера, на рівному місці за кілометр від краю каньйону. Неподалік від «Семаргла» поставили установку Toshiba-4SM, закопали кабель і 100 МВт вдихнули життя в маленьку колонію.

Внизу, на дні каньйону, розмістили невеликий модуль, який відразу назвали «Притулком», і змонтували в ньому кілька експрес-лабораторій. А потім протягом трьох місяців до планетарного протистояння найбільш затребуваними фахівцями стали вантажники, транспортники й енергетики. Потоком ішло обладнання. Транспортна група Острова чітко за графіком подавала 500-тонні контейнери, які шлюзувалися й швидко вивантажувалися в герметичні ангари. Але кожна наукова група хотіла якомога швидше отримати, розпакувати і встановити свої девайси, а тут уже ґав ловити не доводилося. Виникали навіть локальні конфлікти.

Все колись закінчується, закінчився і цей бедлам. Настав день, коли остання група (матеріалознавство) закінчила монтаж. На станції чисто, все гуде і працює, люди нагодовані, сміття в контейнерах. Що ще треба для повного щастя?

Прибула перша змішана російсько-американська команда. Їх розмістили і ознайомили з Регламентом станції. Проблем не було, і до наявності відсіків з обмеженим доступом гості поставилися з розумінням. А на наступний день прийшло два контейнери з їх обладнанням. Шериф все оглянув — і почався монтаж. Чому був огляд? Діюча безумовна заборона на зброю.

А далі була звичайна робота. Двічі на тиждень ранкові планування, на яких розподілявся дальній транспорт і вирішувалися різні рутинні питання. Весь цей час маршрут з «Паростка» до Марса працював, незважаючи на взаємне розташування планет. Різниця в часі польоту в будь-якому випадку не більше трьох днів. Туди й назад перелетіли тисячі людей, на Марс перемістили масу обладнання і витратних матеріалів, підняли на марсіанську орбіту десятки контейнерів з виробничим і побутовим сміттям. Але кожна людина, що ступала на борт К4 для перельоту на Марс, проходила гласну й негласну перевірку служби безпеки Острова.

15 місяців не було помітних проблем у відносинах з державами-партнерами. А потім трапилася неприємна подія. 15 березня 2030 року на Острів прийшов лист від Служби Маршалів США з вимогою забезпечити доставку представника «LE» і судового виконавця на Марс для контролю за знесенням незаконно зведених будівель на ділянках, що належать «LE». Фотоматеріали додавалися.

Звісно, що Острів відмовився надавати власний транспорт і запропонував скористатися службовим транспортом Мін’юсту США. Крім того, попросили роз’яснень у американської та російської адміністрацій. А вже за два тижні минав термін передачі технологій Острова і двох кораблів К2 змішаній американо-російській групі. На «Паростку» вже пройшли навчання і льотну практику дві групи пілотів з Росії та США. Острів виконував свої зобов’язання. Геостаціонарну й цвинтарну орбіти вичистили майже повністю.

Що відповіли держави? Відповіді були простими. МакКейн через Держдеп відповів, що судова влада у США є незалежною, а Мін’юст США обґрунтовано вважає, що через відсутність прямої заборони юрисдикція американських судів поширюється необмежено далеко, в т.ч. і на територію Марса. Крім того, якщо «Громадський космічний проект» буде й далі перешкоджати правосуддю, то Мін’юст звернеться до Президента США з вимогою провести силову акцію для виконання рішення суду. Дозвіл власника території на проведення силової акції отримано з дотриманням усіх формальностей. Додатково Мін’юст має намір звернутися до міжнародних судових інстанцій з вимогою арешту активів Острова, де б вони не були.

Росіяни сказали, що хоча, на перший огляд, це повна шизофренія, але все не так просто. Отже, провідні держави й земна політика виявилися заручниками існуючої системи. Усі були безсилими перед рішенням одного судді однієї держави. Зрозуміло, що право є основа основ будь-якого суспільства. Ніхто з серйозних людей не буде зазіхати на незалежність третьої влади, не посміє підірвати її авторитет. Особливо в США. Що ж, з вовками жити — по-вовчому вити. Острів вирішив судитися, використовуючи існуючу систему. Треба виграти хоча б рік, а краще — два.

PricewaterhouseCoopers погодилася представляти інтереси організації в суді. Дорого, звичайно, але справа того варта. Подальші події довели, що хід був правильний. Компанія вдало тягнула час і гроші, але все колись закінчується. Програли швидко, в жовтні 2030 року.

Наступний документ. З архівів Федерації.

Загальні збори марсіанської бази, 25 жовтня 2030 року

Виступ Міловськи:

«Колеги! Маю повідомити останні новини, що стосуються всіх нас. Спочатку хочу сказати, що 15 місяців нашого життя і роботи на Марсі пройшли не даремно. Що можна Зізнатися про планету за цей час? Дуже мало. Це робота на тисячоліття. Але ви багато встигли. Ви заклали базу для перетворення цієї планети на другий ділі. Для чотирьох це вже рідний ділі, бо вони тут народилися. Бог війни взяв своє: три хлопчики і одна дівчинка Ще 27 молодих ланок при надії.

А чи випадково, що серед нас є люди, які не хочуть їхати у відпустку на Землю? Безумовно, ми тут приживаємося. Нас на Марсі небагато. Що таке 1200 осіб? За земними мірками, невелике селище, маленький світ, де всі один одного знають по імені, ходять у гості, люблять просто збиратися разом. Якщо на Землі зазвичай збираються десь на природі, то у нас — в оранжереї. У нас важка робота і її багато. Ніхто не лінується, і нікого не підганяють. Ніхто не відмовляє іншим у допомозі, навіть якщо це не входить в посадові обов’язки і, відповідно, додатково не оплачується. Аналогічний підхід і в співробітників національних дослідницьких груп. Єдина людина, у якої немає роботи, це шериф. За весь час йому не вдалося нікого запхати до відділку.

Ви знаєте, що тут не ділять людей на своїх і чужих. Сьогодні чужий, а завтра свій. Тут багато хто пам’ятає наші збори на Острові, коли ми вирішили поставити базу не на Місяці, а на Марсі. Тоді ми поступилися добровільно, звільнивши тим самим наші супердержави від головного болю. Ми теж не залишилися в програші, отримавши хороший стимул для розвитку. Однак дехто, зокрема „LE“, сприйняв нашу поступливість, як ознаку слабохарактерності та малодушності. Для них дуже важливо отримати судовий прецедент. За ціною, ймовірно, не постояли і тиждень тому, 18 жовтня 2030 року наші юристи програли процес, який стосується приналежності ділянки під нашою колонією. Тепер „власник“ вимагає все це знести і виплатити компенсацію.

— Прошу вас не так емоційно! Ми не будемо нічого зносити і не будемо укладати жодних мирових угод. З будь-якої ситуації є вихід.

На моє переконання, ми працюємо на благо всього людства, людської раси в цілому, але аж ніяк не в інтересах окремих її представників. Людство наближається до порога, за яким можлива зустріч з іншими цивілізаціями, що мають свої звичаї та цінності. Які цінності ми візьмемо з собою і хто буде представляти людство? Невже так звана фінансово-промислово-політична еліта, у якої головна цінність — влада й прибуток, а найважливіші інструменти — суд і армія?

Те, що я зараз скажу, стосується насамперед людей, які працюють у Вулику. Але нехай це почують і люди з національних груп. Варіантів у нас не так багато. Рада визначила два крайніх випадки.

Варіант перший:

1. Ми підкоряємося земній Феміді і допускаємо судових виконавців на цю територію.

2. Купуємо у нинішніх власників інші ділянки і переміщуємо нашу базу, спостережні пости та полігони.

3. Передаємо наші транспортні технології американо-російському комітету.

Слабкі місця цього варіанту: у нас може не вистачити коштів на виплату компенсації, придбання інших ділянок і сил на перенесення об’єктів. Отже, нам доведеться згорнути свою діяльність. Транспортні технології дуже швидко потраплять у приватні руки, і Марс перетвориться на перевалочну базу потолочі, що рветься в пояс астероїдів і в надра планети. З огляду на те, що Росія, як і ми, не визнає прав „LE“, дуже ймовірне виникнення тут збройних територіальних конфліктів. Тому про спокійне і планомірне вивчення планети можна буде забути.

Варіант другий:

1. Ми можемо і маємо право оголосити про незалежність Марсу з усіма відповідними наслідками.

2. Для власної безпеки ми можемо зачекати з передачею Землі наших космічних технологій (хоча обумовлений термін уже настав) і обмежити доступ на Марс земних пілотованих і безпілотних апаратів.

3. Незважаючи на зміну організаційної структури, укладені договори повинні виконуватися, тому ми за всіма пунктами забезпечимо виконання всіх національних дослідницьких програм.

4. Свою економіку на першому етапі (приблизно 5 років) ми можемо ґрунтувати на продажу Землі продукції наших уже діючих виробництв, а також прибутків від вантажоперевезень. Наших сьогоднішніх активів вистачить на виплату заробітної плати колоністам протягом 6 років.

Слабким місцем цього варіанту є поки що критична залежність від земних поставок. Особливо це стосується високотехнологічних дослідницьких матеріалів та устаткування. Питання продовольства стоїть не так гостро. Запасу білкової їжі вистачить приблизно на 4 роки. Потребу в овочах і фруктах ми зможемо закрити приблизно за рік, коли добудуємо теплицю в Каньйоні. Проте в разі оголошення жорсткої консолідованої блокади з боку провідних космічних держав у нас можуть виникнути проблеми.

Всі інші варіанти перебувають між цими двома. Не можна сказати, що ми не передбачали різних варіантів розвитку подій навколо нашої неординарної організації. Але потрібна ваша думка і ваші оцінки ситуації та ймовірності розвитку тих чи інших подій. Вся інформація є в мережі на офіційній сторінці Ради Там також розміщено два найкращі проекти Космічного права. Це переможці конкурсу, який оголошувався на Острові ще 15 січня 2028 року, а підсумки підвели через рік, в лютому 2029-го.

Прошу всіх після сьогоднішніх зборів ознайомитися з інформацією, подумати і попередньо обговорити ситуацію в дивізіонах, наукових групах і лабораторіях. Також прошу всіх заповнити іменні анкети, які є в мережі на офіційній сторінці. Пресцентр їх обробить, і ми будемо мати громадську думку. Зустрінемося за два дні».

Наступний документ датований 27 жовтня 2030 року. З архівів федерації. Загальні збори марсіанської бази 27 жовтня 2030 року.

Виступ Міловськи.

«Колеги! Дякую за розуміння ситуації та активну участь в опитуванні. Всі структури Вулика розмірковували і висловлювалися. Всього в цій роботі взяли участь 2047 осіб, з них тисяча вісімсот п’ятдесят одна наших (97%) і 196 з національних груп (98%).

Перш ніж коментувати результати опитування, подивимося на себе. Хто ми? Всі адекватні, досить успішні в своїх професіях люди, врівноважені, не схильні до екстремізму. Практично у всіх гарні сім’ї. Завдяки роду діяльності мають аналітичний склад розуму і не схильні приймати поспішні або необдумані рішення. Подивимося на результати.

Чого ж ми хочемо? Погляньте на монітор. Друга колонка — вибірка за національними групами Отже, ви бачите громадську думку щодо поставлених в анкеті запитань. За не залежність висловилося 1843 респонденти, що становить 90%. За підпорядкування рішенням суду — 127 осіб (6,2%), утрималися 77 (3,8%). Аборигени і гості проголосували практично однаково. Резюмуючи відповіді на всі питання анкети, можна сказати, що наш соціум бачить Марс незалежним, який має мирні дипломатичні стосунки з ООН і окремими країнами.

Ми хочемо також зберегти всю нашу інфраструктуру на Землі. Населення Марса хоче мати право подвійного громадянства. Це очевидна програма-максимум. Але, перш ніж іти далі, потрібно знати не тільки вашу думку, а й вашу готовність рухатися чим шляхом. Прошу протягом місяця відповісти на другу анкету. Вона лежить там же, де й перша. Прошу не поспішати з відповідями. Добре подумайте. Якщо треба, злітайте додому. Починається планетарне протистояння, і всі зможуть побувати на Землі. А за місяць ми приймемо остаточне рішення».

Наступний документ. З архівів Федерації.

Оголошення незалежності Марса, 29 листопада 2030 року

Виступ Міловськи:

«Вельмишановні колеги! Тут зібралися всі, крім вахтових, які дивляться нас через інтерком. Кожен з вас прийняв рішення, і результати ми бачимо на моніторі. Очевидно, що коментарів вони не потребують. За практичну реалізацію незалежності виступають 1707 (89,5%) аборигенів.

Тиждень тому ми виклали в мережу хронологію останніх подій на Землі. Наші аналітики відстежили події, що стосуються нас як безпосередньо, так і опосередковано. Перш ніж відповідати на анкету, ви мали час ознайомитися і обдумати ці факти. Сьогодні ми приймаємо рішення, яке будемо виконувати негайно. Відступати буде пізно, це Рубікон.

Національні групи сьогодні — тільки гості. Прошу поставитися до цього з розумінням, тому що ви маєте певні зобов’язання перед своїми державами. Наші двері завжди будуть для вас відчинені, але тільки по завершенню державних контрактів.

Серед нас 10,5% не схвалюють оголошення незалежності. В жодному разі цей факт не вплине на наші взаємини, бо кожен має власні мотиви для mux чи інших вчинків. Головне шукати схожість, але не відмінність. Наприклад, подивіться на моніторі першу анкету. Попадання транспортних технологій в приватні руки схвалила лише 1 особа з 2047.

Отож почнемо, колеги. Голосуємо відкрито, підняттям рук. Острів, Аргентина, „Паросток“, транспорт і марсіанські вахти голосують на місцях. Право голосу мають всі 1907 штатних співробітників.

Хто за те, щоб марсіанська дослідницька станція „Семаргл“ публічно оголосила про свою незалежність від будь-яких держав, організацій і приватних осіб планети Земля, іменувалася в подальшому Республіка Марс і заявила про виключну юрисдикцію Республіки Марс на всю планету Марс та її природні і штучні супутники?

Рахувати довелося хвилин п’ять, додали голосування вахт, дочекалися результатів з Землі. В цілому це зайняло близько години.

Прошу уваги! Підсумки голосування: „за“ — 1709 (89,6%), „проти“ — 55 (2,9%), „утрималися“ — 143 (7,5%).

Отже, громадяни Республіки Марс! Вітаю вас з вибором!

Минуло п’ятнадцять хвилин, які назавжди залишаться в пам’яті причетних. Монітори показували те, що відбувалося на всіх майданчиках і вахтах Вулика.

Для управління Республікою Марс необхідний уряд або Комітет Управління. Суть не в назві. Я хочу запропонувати вам провести вибори Комітету за два місяці після того, як ситуація стабілізується. Протягом цього часу управління має залишитися в руках Ради Острова. За цей час ми обговоримо й затвердимо Регламент (Конституцію), а також визначимо оптимальну структуру Комітету.

Вся потрібна для роздумів інформація буде в мережі сьогодні до вечора».

Минуло півтисячі років, але цей період залишається доволі темною плямою навіть для земних істориків. Точніше, багато хто знає факти, але вважають за краще не торкатися цієї теми. Населення ж усіх п’яти імперій знає лише те, що брудні косміти колись втекли з Землі від правосуддя, розділилися на дві банди — спейсерів і федератів, і тепер нахабно заважають землянам вільно переміщатися в просторі і вступати у володіння законно придбаними ближніми та дальніми зоряними системами. Маячня, як на наш погляд. З точки зору земної ментальності — реальність.

Я відклав убік прочитане і взяв наступний стос аркушів, що стосуються часів Республіки Марс.

Стосунки з Землею

Після оголошення незалежності Марса пройшло небагато часу. Відносини з Землею погіршувалися, аж до відправки на початку 2031 року спільної каральної експедиції Росії і США на двох кораблях. Віддаючи належне екіпажам обох шаттлів, воювати вони не стали і після переговорів повернулися на Землю. Марсіанські кораблі КХ навіть допомогли їм в розгоні.

Чи була на бортах ядерна зброя, залишилося нез’ясованим. Але, зважаючи на відмову від огляду, була. Аналіз траєкторії рейсу показав, що на шаттлах вже були прототипи гравіприводу, хоча Острів ще не передавав своїх технологій. Після оголошення незалежності обраний Комітет Управління відстрочив передачу гравіприводів Землі на півтора року. Були пропозиції взагалі не передавати технологію, враховуючи недружню позицію партнерів, однак, ґрунтовно все зваживши, вирішили передати, але з відстрочкою у вигляді технічної документації без промислового зразка. Що й зробили за рік у грудні 2031 року.

Тим часом вал судових позовів до Острову брав своє. Довелося залишити аргентинський полігон. Жалю особливого не було, об’єкт зробив свою справу і був уже не потрібен. Сам Острів зуміли втримати, приписали його в порту Гавани і здали в довгострокову оренду приватній турфірмі (афілійованій, звичайно). Фірма заробляє на туристах, але як стартовий майданчик і дослідницька станція об’єкт втрачено.

База «Паросток» була блокована прямо на орбіті російськими і американськими кораблями. Працювати стало практично неможливо. Але приватні корпорації, насамперед Японії, продовжували виконувати контракти і чітко за графіком відвантажували продукцію, в основному різноманітні комплектні виробничі лінії. А перевалка йшла через «Паросток». Щойно закінчився останній контракт, базу довелося залишити. З Марса прийшов модернізований величезний М10, узяв лабораторне обладнання «Паростка», останній вантаж з Землі (три комплектних заводи), тягачі КЗ, що працювали за контрактами, і весь персонал — громадян Марса і добровольців. Набралося 1570 осіб і 4000 тонн вантажу.

5 травня 2031 року мошкара земних кораблів, що всіляко заважали роботі, знехотя розступилася і відкрила коридор для М10. Капітан переговорив з командувачем земної ескадри, своїм давнім хорошим знайомим, погодив момент старту і полетів, супроводжуваний камерами провідних медіа. Недостатньо просто сказати, що М10 полетів. Стометровий велетень масою шістдесят тисяч тонн рушив із прискоренням у сімдесят g! Це був обдуманий крок, демонстрація сили політикуму і одночасно сигнал майбутнім добровольцям. Але політики все одно вважали, що вони додушать і ліквідують Вулик, як випадковість, що не вписується в магістральний шлях розвитку людства. Незначний технологічний відрив ролі не відіграє, надто відрізняються ресурсні бази Землі і Вулика.

Такі думки ненав’язливо навіювалися марсіанам деякими членами земних дослідницьких груп. Іноді небезуспішно. Однак настрій маленької республіки був нормальним. Відзначалися свята, гулялися весілля, проводилися змагання. У суспільному житті колонії на рівних брали участь всі: і громадяни Марсу, і земні вчені. Була ще одна цікава подія. Наближався Новий Рік, 2031-й. Різко підскочив трафік з Землею, привітання, спілкування з рідними й друзями, замовлення подарунків. Все, як у людей.

Перед Різдвом зібралися в новому спорткомплексі. Було багато привітань, промов, традиційна концертна програма. Відеозапис прекрасно зберігся. Я виділив один виступ, прийнятий присутніми доволі непогано, але сприйнятий, як побажання, в дусі новорічних вітань.

Спіч Олександра Смаги

З виступу Олександра Смаги, Хранителя наук Комітету, заступника з наукових питань:

«Шановні колеги! Ми вже два роки тут живемо й працюємо. І нас вже більше п’яти тисяч! Але це тут два роки. Прикладними космічними дослідженнями займаємося вже десять років! А це, можна сказати, ювілей! Отож пропоную відзначити.

У залі вибухнуло пожвавлення.

Що ми зробили за десять років? Давайте згадаємо.

1. Місячна програма. Виконана спільно з американцями і японцями.

Знайшли воду, підповерхневі порожнини. Життєвих форм (ЖФ) і слідів розумної діяльності (РД) немає.

2. Пояс астероїдів. Провели побіжний огляд. Слідів РД і ЖФ немає. Але з найдені дуже перспективні рудні прояви.

3. Рейд на Європу, Ганімед, Каллісто, Титан. Виконали силами Острова. Іо, Каллісто: вода є, мікро ЖФ є, РД немає. Титан: ЖФ двох бактеріальних типів, РД немає. Європа: є вода, різноманіття ЖФ, проявів РД поки не виявлено. Залишили б автономних підводних човнів і 6 поверхневих станцій.

4. Пояс Койпера. Оглянули кілька об’єктів. Слідів РД і ЖФ немає.

5. Венера. Знайдено мікро ЖФ в атмосфері, РД немає.

6. Меркурій. З найдено порожнини з мікро ЖФ, РД немає. Виявлено явно техногенний об’єкт, який зблизька виявився нашим розбитим сміттєвим контейнером (Ці слова викликали пожвавлення й сміх).

Отже, підсумки: За 10 років доступними нам засобами і методами ми оглянули людську вотчину і не виявили ніяких проявів нелюдської РД. Жодних. Можливо, ми погано, не там або не так шукали. Можливо, ще не прийшов час. Хто знає. Але обов’язково знайдемо! Не тут, то ще десь!

Вітаю всіх з Новим Роком, а християн — з Різдвом Христовим!»

Звісно, можна було б сказати, що слова Олександра Смаги були віщими. Але він точно знав, про що казав. І це доводить наступний аркуш, гранично скупа хронологія роботи станції Бета, якою беззмінно керував Смага. Інформацію ледь вдалося зібрати мені по крихтах в архівах Комітету. Чомусь частина даних досі засекречена.

Проект «Альфа»

Проект Альфа розпочато влітку 2024 усним розпорядженням Шефа.

Легенда проекту: полігон випробувань нових катерів серії К.

2024 — 2025 роки. Теоретична підготовка, розробка лабораторного зразка.

Вересень 2025 року. Відстикування від «Паростка» і вивід на постійну орбіту станції «Бета».

Вересень 2025 — лютий 2026 року. Експериментальна частина на Беті.

Лютий 2026 року. Запуск і повернення першого зонду на 0,3 парсека.

Вересень 2026 року. Пілотований перехід з поверненням на 0,5 парсека.

Січень 2027 року. Перший пошук, Альфа Центавра, тривалістю 2 тижні. Результат негативний.

Квітень 2027 року. Другий пошук, Епсілон Ерідана, тривалістю 2 тижні. Результат негативний.

Липень 2027 року. Третій пошук, Тау Кита, тривалістю 2 тижні. Результат негативний.

Жовтень 2027 року. Четвертий пошук у Дельта Павича тривалістю 1 місяць. Результат позитивний. Знайдену планету назвали Альфа. РД не виявлено.

Листопад 2027 року. Перші зразки з Альфи доставлені на базу Бета.

Перша постійна група розвідників на Альфі — 5 осіб на кораблі типу M3.

Листопад 2021 — лютий 2028 року. Групою змонтовані: пневмобокси, фільтраційні станції, оранжерея перехідна, сонячні панелі, бойлер, ангари для наземного і підводного електротранспорту, холодильники, база на узбережжі, огорожа колонії. Висадка дослідних партій земної флори в перехідній оранжереї. Розміщення в вольєрах земних козенят, цуценят і дрібної фауни. Відловлювання і розміщення в перехідних вольєрах дрібних тубільних форм.

Квітень 2028 року. Отримано перший приплід дрібної земної фауни: миші й комахи.

Липень 2028 року. Знятий перший урожай злакових і овочів в оранжереї.

Листопад 2028 року. Позитивний висновок з мікробіологічної сумісності злакових і овочів. Розміщення на Землі замовлень на надкомпактне устаткування.

Лютий 2029 року. Перші висадки злаків і овочів у відкритому ґрунті. Затверджено перший квартир’єрський проект Альфи загальною чисельністю 100 осіб, з них 60 осіб — дослідницька група, 40 — монтажна група. Енергетика 10 МВт. Експедиційне обладнання — 1000 тонн. Дослідницьке обладнання — 1000 тонн.

Квітень 2029 року. Перші вантажі, нульові цикли.

Травень-липень 2029 року. Доставка експедиційного вантажу. На маршруті вже 60 осіб на 10 бортах.

Серпень-жовтень 2029 року. Доставка й монтаж дослідницького вантажу.

Жовтень 2029 року. Доставка 60 вчених.

Березень 2030 року. Затверджено основний проект Альфи. Населення 1000 осіб, з них дослідницька група 400 осіб. Енергетика 100 МВт. Розміщення на Землі замовлень на збірні житлові й промислові модулі, шпиталь, велику їдальню, оранжерею велику, сонячні панелі, комплекси надтонкого очищення води, завод вуглепластиків, електрометалургійний комплекс, мінісклозавод, верстати загальнопромислові, очисні споруди, наземний і підводний електротранспорт.

Липень 2030 року. Прийнято позитивний сейсмічний висновок щодо Альфи.

Серпень 2030 року. Отримані обнадійливі результати порівняльного аналізу оранжерея — відкритий ґрунт.

Вересень 2030 року. Попередня позитивна океанологія. Висновок про відсутність слідів розумної діяльності. Прийнято позитивний вцілому висновок щодо мікробіології.

За кожним рядком у цьому звіті знову стоїть маса роботи причетних людей, і кожен рядок вартий окремої розповіді. Дечого вже торкнулося славне плем’я письменників, але надто мало. Шкода, адже реальні життєві події тієї епохи і цього проекту іноді не поступалися навіть заплутаним детективним сюжетам. А проект «Альфа» вже спочатку був таємним, тож багато рішень і дій не оформлялися документально, а розпорядження віддавалися усно. Персонал станції Бета займався секретною тематикою, не знаючи справжнього призначення і мети розробок. Повністю в курсі того, що відбувалося, були тільки двоє людей: Шеф і Смага.

За чотири роки отримали масу результатів і змогли зберегти повну конфіденційність. Служба безпеки Острова спрацювала бездоганно. Крім проекту «Альфа», на Беті дійсно займалися лінійкою кораблів класу «К». Саме це і знали інші острів’яни. Крім розривних технологій, Бета змогла швидко розробити і довести до промислового зразка компактний реактор холодного синтезу на літії.

Шість років, зайнятих публічною діяльністю Вулика, йшла прихована негласна робота на Беті, а потім і в системі Дельти Павича. Це дало результати, що вимагали участі в подальшій роботі набагато більшої кількості людей. Настав час відкривати завісу таємниці.

Наступний епізод я відновив лише приблизно, за уривчастими свідченнями.

Проект «Альфа». Продовження

Десь у червні 2031 року в дуже вузькому колі Шеф повідомив, що має намір відправити комісію на нову базу, щоб дати оцінку проведеній там роботі. У комісії має бути 5 осіб: планетолог, океанолог, біолог, мікробіолог і психолог. Небезпека перельоту дуже висока. Термін відрядження 20 днів під розписку про нерозголошення. Потрібно протягом трьох днів конфіденційно підібрати кандидатури. Начальником експедиції летить сам Шеф. Старшим залишиться Смага. Офіційно комісія відлітає на Бету.

Злітали, повернулися і 05 серпня 2031 року відбулася презентація Альфи керівникам дивізіонів. Звіт зберігся в архівах. Я тільки трохи його відкоригував.

«Звичайні щомісячні збори-планерка дивізіонів РМ. Після обговорення рутинних господарських справ слово взяв Шеф.

— Прошу тиші. Все, що ви зараз побачите й почуєте, суворо конфіденційно. Прийде час — і ми розсекретимо інформацію. Ви, напевно, знаєте, що минулого місяця ми з групою фахівців провели інспекцію нової бази. Зараз я хочу провести невеличкий конкурс. Особливо уважними прошу бути біологів, планетологів і океанологів. Завдання просте: де це знято? Можна задавати уточнюючі запитання.

Фільм був змонтований по-аматорськи, але вельми непогано. Загальний вид з орбіти (обрисів континентів не розглянути крізь хмари), спуск на поверхню, загальний вигляд поселення, пшеничне поле, загородка з білими козами, юний квітучий яблуневий сад, потім зі стиглими плодами, океанський пляж, по якому мчить чорний пес, зелені гори зі сніговими вершинами, якісь незнайомі хлопці у наших комбінезонах і мигцем зоряне небо.

Присутні попросили повторити, потім ще раз. Потім ще. Спочатку висловилося кілька людей, думка яких було приблизно такою: атмосфера на диво чиста, селище досить примітивне, як на теперішній час, хоча й зібране зі стандартних марсіанських модулів, пшениця низькосортна, сад непрофесійний, кози непородисті, гори цікаві, але незрозумілі, океанський берег схожий на чилійський, ньюфаундленд красень, а хлопців начебто колись бачили в Вітрилі на Острові. Але всі з якихось своїх міркувань сказали, що відео знято не на Землі.

Інтригу однією фразою розрубав керівник астрофізиків, що мовчав весь цей час. Він встав, жестом попросив тиші і просто сказав:

— Це система Дельти Павича.

Присутнім, незалежно від професії, не треба було пояснювати, що таке Дельта Павича. Коли багато років працюєш і живеш космосом, мимоволі набираєшся інформації та суміжних знань, нехай навіть уривчастих і несистематизованих. Тому коротка могильна тиша змінилася загальним шумом, рефреном якого був сумнів у професіоналізмі всієї групи астро, і особливо її шефа. Чи знають астро відстань до Дельти? Шум перервав Смага.

— Я підтверджую. Це планета системи Дельта Павича, названа нами Альфа.

Відкрита в жовтні 2027 року під час секретного проекту нашої організації, і вже майже чотири роки йде вивчення об’єкта. Подробиці ви з можете зараз дізнатися у членів експедиції. Ви їх знаєте. Їж дозволено відповідати на запитання, не на всі, зрозуміло. Від себе можу додати, що головними питаннями на Альфі залишаються: близькість поясу астероїдів, отже, необхідність побудови анти-астероїдного захисту; недостатнє вивчення генетичної бази місцевих організмів; неповнота інформації про наявність великих хижих океанських і наземних форм життя. Додам, що всього відеоматеріалу і попередніх аналітичних звітів у вільному доступі поки не буде. Всі доставлені за чотири роки зразки досліджуються в карантинному блоці станції Бета.

Питань задавали, на подив, небагато. Народ просто був приголомшений, хоча від станції Бета чогось подібного очікували.

Закриваючи збори, Шеф підкреслив, що поки проведено тільки поверхневе вивчення планети через недостатність ресурсів, що використовуються. Попросив усіх заспокоїтися і через тиждень надати пропозиції щодо планомірного вивчення Альфи в усіх напрямках. А поки що тримати язики за зубами, про що негайно дати підписку».

Люди заспокоїлися і почали планувати, кожен у своїй науковій вотчині. Намагалися з самого початку мінімізувати будь-які ризики для майбутніх колоністів. Одночасно на Альфу відправляли лабораторне та промислове обладнання — основу життя колонії. Але, як завжди, життя відкоригувало суворі науково обґрунтовані планові терміни. Я тримаю в руках наступний аркуш з мого архіву, написаний чоловіком служивим, проте й він не стримав емоцій.

Надзвичайна подія на Альфі

15 жовтня 2031 року на Альфі інфіковано людину. Інформація закрита. Потерпілий Тііт Юлем, естонець, агротехнолог, 32 роки, родом з Сааремаа, міцної статури, небагатослівний, доброзичливий, непоганий шахіст, неодружений. Підтримує стосунки з Юліко, 28 років, японка, прихильниця айкідо, мікробіолог у нашій лабораторії на Марсі. Познайомилися на Острові в 2028 році, провели разом лише три дні, потім спілкувалися у мережі. Тііт був на Альфі три роки, з першої п’ятірки, і випадково розгерметизував скафандр, граючись із собакою. Минуло кілька хвилин, перш ніж він помітив, що дихає зовнішнім повітрям.

Був негайно ізольований у перехідній оранжереї (в цій оранжереї ґрунт і повітря альфівські, але вирощуються земні й місцеві культури) і чекав відправки для тривалого карантину на Бету. Духом не впав, навіть навпаки. Працював у оранжереї без скафандру, роздягнений до пояса, харчувався земною їжею з загальної кухні, вечорами спілкувався крізь скло з командою. А за тиждень звернувся до керівництва з проханням не відправляти його назад: «Усі доступні мені результати досліджень і особисте самопочуття свідчать про сумісність місцевого мікросвіту з земними організмами. Я впевнений, що прийде день, і ми будемо жити тут вільно. Щоб наблизити цей день, нехай жене спостерігають тут. Так я принесу більше користі людству, а решта в руках Господа».

Не відразу, але йому дозволили. Розробили графік, і Тііт почав виходити з перехідної оранжереї на відкрите повітря без скафандру, кожного разу довше.

Потім він попросив відправити Юліко відео, де сказав, що інфікований невідомо чим, і попросив вибачення. Що зробила вона? Правильно, домоглася побачення, і вони зустрілися. Крізь бронескло. Довго мовчали, розмовляли, знову мовчали, дивлячись одне на одного. Дізнавшись правду, вона спробувала вмовити Тііта здатися, але безуспішно. І що далі? На ранок вона принесла капітану станції підписану обома заяву з проханням зареєструвати шлюб. Той спокійно підійшов до вікна перехідної оранжереї, підкликав Тііта і запитав:

— Ви серйозно?

Отримавши у відповідь ствердну усмішку, капітан усамітнився і довго про щось розмірковував. Не став зв’язуватися з Бетою і перекладати відповідальність на інших, а покликав двох свідків і провів коротку імпровізовану церемонію одруження, де серед звичайних запитань з’явилося нове: про усвідомлення потенційної неможливості коли-небудь повернутися на Марс і Землю. Знайшлася пляшка шампанського і з двох сторін об скло вікна дзенькнули чашки.

Молоду жінку помістили в карантинний бокс і три дні проводили тести на сумісність. Всі три дні над Тіітом жартувала вся станція, натякаючи на право першої ночі капітана. Естонець робив лютий вигляд і погрожував кривавою помстою.

На четвертий день шлюз карантинного блоку відчинився до оранжереї і Юліко в казна-звідки взятому кімоно й ретельно зробленою зачіскою була зустрінута Тіітом в строгому костюмі, виголеним і незвично серйозним. Поцілувалися й обнялися. Винуватець всієї події ньюф Мак був тут же, вимитий і розчесаний.

Такими вони й залишаються в пам’яті всіх людей, такими вони й залишаться назавжди на площі Острова в Токінні, столиці Альфи. Міцний, як скеля, чоловік дбайливо обіймає струнку жінку й чорний собака, що сидить перед ними.

Це були перші люди, що відірвалися від пуповини матері-Землі, від її повітря, їжі, води, сонячного світла. Перші, хто сказав: «Дякуємо, мамо. Далі ми самі».

Хто знає, як розвивалися б події в штатній ситуації? Через скільки серій експериментів, спостережень і часу люди зважилися б піддати ризику добровольців? Неможливо бути впевненим у чомусь на всі сто, особливо в мікробіології та генетиці. Можливо, це розтягнулося б на століття. Але втрутилася її величність Любов. Люди в черговий раз вчинили алогічно, і нове колесо життя закрутилося в новому світі.

І знову питання: чи випадково? І чи випадкова роль ньюфаундленда Мака в цій історії? Кожен сам собі філософ і побачить в будь-якій події те, що захоче і зможе. У будь-якому випадку цей хитрющий пес отримав своє: живих теплих господарів, з якими можна спілкуватися, грати й дружити.

Вони стали першими чистими, як почали називати тих, хто живе в місцевій атмосфері, на відміну від нечистих, що живуть в ізольованій станції. Кілька місяців ця пара була унікальною і щодня проходила обстеження. Всі з хвилюванням чекали результатів, і найбільшою радістю була відсутність патологічних змін.

За десять місяців Юліко народила дівчинку. Як назвали? Звичайно, Єва. Цей випадок прискорив хід всіх подій.

Група монтажників була відправлена на півроку раніше й почалося гарячкове будівництво на Альфі. А через рік у марсіанській мережі на головних сторінках відкрито з’явилося оголошення такого змісту:

«Республіка Марс проводить набір кандидатів для роботи на віддаленій дослідницькій станції. Термін відрядження 10 років. Робота пов’язана з ризиком неповернення.

Вимоги до кандидатів:

1. Вік 25-40 років.

2. Обов’язкове проходження медкомісії.

3. Професії: мікробіологи, агротехнологи, планетологи, океанологи, лікарі, ветеринари, будівельники, техніки для обслуговування обладнання, електронщики.

4. Віротерпимість».

У наступні роки стосунки Республіки з Землею пройшли різні стадії. В 2032 році їх можна назвати двома словами: холодна війна. Контакти впали практично до нуля. Нових каральних експедицій Земля поки що не організовувала. Але Комітет Республіки знав, що причина тому проста: на Землі гарячково вдосконалювали гравіприводи на базі отриманих технологій Вулика і власних розробок. Та й останній демонстративний відліт М10 з Паростка на дикому прискоренні, що не полишає шансу нічому живому, теж відіграв свою роль.

Комітет уже не тримався за Марс. Новий світ Альфи поглинав усі зусилля крихітної республіки, тому вплутуватися ще і в протистояння з Землею виглядало безглуздим.

Прощай, Земле

Зваживши всі «за» і «проти», Комітет направив на початку 2033 року дипломатичну місію на Землю і погодився з 01 січня 2034 року відкрити Марс і прилеглий простір для земних кораблів. Натомість земляни погодилися відновити постачання обладнання на замовлення Республіки. Відносини Вулика й Землі стали відносно стабільними. У Вашингтоні, Брюсселі й Токіо були відкриті консульства Республіки.

01 січня 2034 року прибув конвой кораблів з Землі, але на Марсі до цього часу залишилася зовсім невелика республіканська команда, і та полетіла через два тижні, познайомивши прибулих з обстановкою. На питання, де інші, земляни отримали ухильну відповідь: перебралися на іншу базу. Куди? Поки що таємниця.

Земляни особливо не сумували з приводу зниклої республіки. Вони нарешті виготовили гарні гравіприводи і миттєво зайнялися реальною приватизацією об’єктів Сонячної системи. Але корупція є невід’ємною частиною земної культури, і ще вчора надсекретні технології були швидко продані й перепродані і так само швидко викладені в інтернет.

На ринку оперативно з’явилися дешеві китайські приводи, які монтувалися на будь-які корпуси, і виходив апарат, названий «банкою». Дуже популярними були примітивні надувні конструкції типу Бігелоу. Фактично розпочався другий Дикий Захід, тільки в космічних масштабах.

Провідні космічні країни спробували створити систему управління космічним рухом, але десятки тисяч авантюристів просто проігнорували такі наміри. Тоді влада почала перехоплювати банки на злеті й садити, а при непокорі їх просто збивати. Кілька сотень смертей призвели до того, що знайшлися країни, що оголосили своє небо відкритим (за помірну ціну, зрозуміло). Такий собі офшор. І якщо над Європою і Північною Америкою був порядок, то над іншою частиною суші панувала анархія.

Першим наслідком небаченого злету космічної приватної ініціативи стала страхітлива фінансова криза. Космічне золото добило валютно-фінансову систему, що трималася на волосині після краху нафтогазової промисловості. Постала необхідність у новому загальному еквіваленті вартості чомусь наявному тільки на Землі.

Повернулися до добре забутого старого і ввели «хлібний кредит»: еквівалент 5 кілограмів борошна визначеної якості. Проти цього почали протестувати країни, які не виробляють зерно. А в ООН їх абсолютна більшість.

Дуже швидко під виглядом боротьби із загрозою безпечному повітряно-космічному руху весь повітряний простір поділили на протекторати і врешті-решт залишилося чотири фактично імперії (Американський Союз, Росія, Китай, Японія), до них додався ще Африканський Союз, що відкотився на сотні років. Країни-протектори почали жорстоку збройну боротьбу з космічними піратами. Підстава — порушення прав приватної власності на небесні тіла, незаконний видобуток, контрабанда, створення аварійних ситуацій. Особливу жорстокість виявляли служби охорони великих приватних корпорацій.

Формально Рубікон було перейдено, коли патрульний шаттл компанії Солар Минералс розстріляв банку з палестинським екіпажем, що колупав у Троянцях невеликий астероїд, набитий молібденом. Араби встигли передати повідомлення про напад, і пірати, які отримали прізвисько спейсери і яких було вже близько півмільйона, відповіли адекватно. Оголосили про незалежність, зуміли захопити й утримати Марс, а з часом і блокувати Землю. Війна війною, але якась торгівля з Землею йшла, офіційно купувалося продовольство і запчастини. Контрабандою йшло все інше. Сонячна система обросла базами бункерування, факторіями, борделями і салунами. Все було переповнене зброєю, яка пускалася в хід без роздумів.

Усередині простору, зайнятого спейсерами, сформувалася система практично незалежних зон, названих патчами (клаптиками). Фактично це незалежні держави, величезні за об’ємом і малі за населенням. Спочатку вони формувалися за приблизно етнічною ознакою: грінго, латиноси, африканці, слов’яни, араби, китайці.

Абсолютно логічно патчі прив’язалися до більш-менш великих небесних тіл або цікавих астероїдів з відносно стабільними орбітами. Економіка спільноти спочатку була збиральною і будувалася на натуральному обміні. Тому найчисленніші й багаті патчі виникли в головному поясі астероїдів і в групах Греків, Троянців і Хільд. Потім виникли патчі Юпітера, Сатурна і Нептуна. Наступними стали сміливці, які намагалися зачепитися за Койпера. Але й досі вони залишаються одинаками. Нічого серйозного поки що там не виникло.

Життя вільного племені спейсерів вирує головним чином в смузі від Венери до Сатурна. Патчі будувалися за класичними перевіреними схемами. За відчайдушними ризиковими екіпажами і одинаками рухалися торгівці. Виникли факторії, що скуповували здобич і пропонували найнеобхідніше: енергію, повітря, воду, їжу, і звичайно ж, розваги.

Потім була неминуча епоха кривавих зіткнень і розбою, яка тривала майже двадцять років. Нарешті зібрався Конгрес патчів і прийняв декларацію про Асоціацію спейсерів і статус Марса. Столицею став Порт Свободи на Марсі, або просто Порт. Він не належить ніякому патчу. Асоціація — федеративна республіка. Прямий мандат у канцлера і 97 сенаторів. Виборче право мали всі спейсери старші 20 років.

Приватна власність обмежена за розміром, але є недоторканною. Ділянки на Марсі не більше 50 акрів на громадянина. Заявочні стовпи на будь-яких тілах — 100x100 метрів (гектар). Збройні зіткнення між патчами практично припинилися. На землян і грінів, які зрідка траплялися, миролюбність не поширилася. Але на кораблі Альфи ніхто не нападав. Така повага далася не просто, тільки завдяки кільком жорстким вимушеним демонстраціям сили.

Демонстрації сили

Землян не дуже турбувало питання, куди поділася Республіка Марс. У більшості населення проблем вистачало й без цього. Нечисленна меншість, у кого були родичі й друзі серед республіканців, отримувала іноді звісточки і знала, що там усе гаразд. Але розвідки основних країн ні на хвилину не забували про це неординарне зникнення і продовжували наполегливі пошуки. За службовим обов’язком. Спочатку логічно припустили, що втікачі побудували нову базу десь між орбітами Землі й Марса і добре її заховали. Таку оцінку підтверджували і тривалі торгово-промислові зв’язки. Як і раніше, республіканці закуповували комплектні заводи, електронні компоненти, лабораторне обладнання, всього не перелічити. До того ж консульства Республіки постійно відбирали нових колоністів, яких забирали величезні лайнери. Коли приходив черговий такий корабель, з його борту відкривався канал зв’язку з Республікою. Земляни могли бачити й говорити з дорогими серцю людьми. І майбутній емігрант знав, що його зустрінуть і допоможуть.

Коли число тих, хто виїхав, перевищило 15 мільйонів, уряди занепокоїлися, а спецслужби отримали рознос. Де Республіка, на що витрачаємо бюджетні кошти?

Нарешті космічні війська спільними зусиллями прочесали весь простір аж до пояса астероїдів, але нічого не знайшли. Неможливо повірити, але факт, що в Сонячній системі Республіки немає. Тоді де? У паралельних світах? В інших зоряних системах? Чи можливо?

Консулу Республіки з ООН направили ноту стурбованості долею емігрантів, що включає прохання повідомити місцезнаходження колонії. У відповідь консульство люб’язно повідомило, що не має подібної інформації, але відповідний Комітет ООН може за допомогою відеозв’язку поспілкуватися з будь-яким емігрантом, який поїхав понад два роки тому. Чому саме два роки? Такий закон Республіки.

Розвідки почали відправляти агентів в якості емігрантів і ставити жучки в обладнання, що поставляється Республіці. Агенти два роки не могли вийти на зв’язок, а від жучків не прийняли жодного сигналу. Не продуктивно.

Що залишалося? Захоплення «язика» або корабля. На Землі в той час були тільки двоє громадян Республіки Марс — генконсул і аташе з питань культури. Інші співробітники консульства — наймані службовці, які не володіють потрібного інформацією. Екіпажі республіканських вантажівок і лайнерів ніколи не покидають борт.

Отже, на шостому році зникнення Республіки в арсеналі розвідок залишилося єдине: захоплення корабля. Завдання виглядало нескладним, оскільки (згідно екстрапольованому на космос морському праву) зброї на борту цивільних суден не мало бути.

Саме в цей час вже почали оформлятися контури майбутніх патчів, але вистачало ще й окремих банд, що займалися, як правило, добрим старим рекетом. Домовитися з подібною зграєю за хорошу оплату і амністію за попередні подвиги виявилося нескладно.

Ця передісторія досі засекречена для всіх трьох людських спільнот. Реальна сутичка, перша в стосунках Землі й Республіки Марс, сталася так.

Черговий пасажирський борт Бус-2, він же «Куїн Мері», закінчував вантажитися, перебуваючи за два мільйони кілометрів від Землі. З планети емігрантів їхній багаж доставляли на «поромах» — простих неквапливих кораблях з величезними оглядовими ілюмінаторами, щоб пасажири могли кинути останній погляд на рідну Землю. На борту було вже близько 14000 осіб і ще тисяча на пристикованому «поромі» під назвою «Нанкін». Три катери земної космічної поліції охороняли процес, перебуваючи на належних 500 кілометрах.

І тут локатори «Куїн Мері» виявили рій малорозмірних суден, що мчить зі швидкістю 60 км/с від Сонця! Відстань лише 100 тисяч кілометрів, зіткнення через 27 хвилин, а на дистанцію пострілу вийдуть вже за 15 хвилин.

Доповіли капітану, мовчазному Доновану, в минулому американцеві.

— Чому так пізно виявили?

— Вони ховалися за поліцейським флагманом.

— Терміново вийдіть на зв’язок з Альфою!

— Готово.

— Альфа, у нас можлива надзвичайна подія. Група нерозпізнаних суден на швидкості 60 км/с рухається в нашому напрямку. На моєму борту 14000 пасажирів. Підтвердіть мої повноваження.

— Доноване, підтверджуємо ваші необмежені повноваження для захисту пасажирів і головного приводу. Допомогти не встигаємо. Найближчі катери за три години підльоту. Постарайтеся протриматися до їхнього приходу.

— Дозвольте діяти?

— Дійте.

Тепер зв’язок з поліцією.

— Що це за група банок на підсонячному напрямку?

— Зараз розберемося, не хвилюйтеся.

Два катери не поспішаючи рушили навперейми незнайомцям.

— Капітане, невідоме судно вимагає зв’язку.

— Вимагає? Давайте.

Півмонітора заповнила кругла коротко стрижена пика.

— Ти капітан?

— Так, я Донован, капітан борту «Куїн Мері», прапор Республіки Марс. А ви хто?

— Кінь в пальто. Коротше, ми зараз підвалюємо, і ти впускаєш на борт моїх людей. Виконаєш усі вимоги — і ніхто не постраждає. Інакше розстріляю і тебе, і пором.

— Ти пірат?

— Дотумкав! Але я налаштований серйозно. Дивись.

Залп — і два поліцейських катери, що йшли на перехоплення піратів, вибухнули.

Донован зв’язався з військово-космічними силами Росії та США. Одночасно. Пояснив ситуацію і зажадав допомоги. Обидва штаби відповіли, що не встигнуть.

— Що мені порадите робити?

— Здаватися і повідомити в Республіку, щоб готували викуп.

— Ось як? Тоді ще питання. Ця ескадра точно не ваш камуфльований дивізіон?

— Та як ви смієте?!

— Так чи ні?

— Ні! Ні!

— Дякую, колишні колеги. Офіційно повідомляю, що змушений діяти відповідно до протоколу нульової терпимості до загрози. Кінець зв’язку.

З штурманського відсіку повідомили, що пірати вже за п’ять хвилин ходу.

— Де третій коп?

— Тікає до Землі.

— Завантаження?

— Ще мінімум п’ятнадцять хвилин.

— Не встигаємо. Навігаційний відсік!

— Слухаємо.

— Працюємо за протоколом №17. Спорядити пустушкою два по десять мікромаяків, захопити всі цілі і супроводжувати. Пуск за моєю командою, вивантаження чітко по курсу, дистанція від цілей 50 кілометрів. Зможете?

— Без проблем.

— Добре. Тепер піратський борт!

Знову кругловидий, трохи повеселілий. Справа вигоряє!

— Бачив, що я зробив з копами?

— Тепер слухай мене. Я не можу ризикувати життями 15000 людей. Але це стосується лише людей. Ти до цієї категорії не входиш. На жаль, зобов’язаний попередити твою банду. Ідіть, якщо хочете жити. Інакше я буду захищатися.

— Ти не зрозумів, козляро? Та я зараз...

— Пуск!

Пірат ще продовжував свою тираду, а точно по курсу кожної банки на дистанції 50 кілометрів уже випірнули маяки, скинули пустушки і тут же зникли. Кожна пустушка розлетілася на 5000 дрібних іридієвих дробинок. Автоматика піратських катерів спрацювала, але часу для маневру вже не було. Банки на швидкості врізалися в хмари дробу і перетворилися на решето. Не вцілів ніхто.

Сутичка залишилася непоміченою пасажирами. Але стурбувала військових Землі.

— Доноване, у вас зброя на борту?

— А що, я стріляв? Або іншим способом активно впливав на піратів? Тоді які претензії?

Крізь зуби отримав відповідь, що претензій немає, а інцидент буде розслідуваний. Які були наслідки? Спейсери рознюхали підґрунтя операції, і це загострило їх відносини з Землею. А Республіка отримала формальну підставу для охорони своїх транспортів власними силами. Надалі всі кораблі приходили і йшли з озброєним ескортом, не підпускаючи ближче джампа нікого.

Другий серйозний інцидент стався через 15 років, коли Республіка вже стала Федерацією. Служби оточення Сонячної системи ще не було. Існував невеликий військовий дивізіон для охорони транспортів Федерації. Десяток катерів типу А (перероблених з екстівских), з хорошим озброєнням і база-казарма «Павук», що постійно висить над екліптикою на 5 а. о. Спонтанно у дивізіону з’явилася несподівана функція: рятувальна.

Відчайдушні спейсери не завжди точно розраховували польотні ресурси і опинялися Бог знає де, без повітря, води, їжі або енергії. Або ж могла просто статися поломка модуля. Зазвичай спрацьовують спейсерівські рятувальники. Але є випадки, коли аварії відбуваються надто далеко або залишається занадто мало часу. Тоді через найближчий федеративний корабель просять допомоги і з «Павука» йде спеціальний рятувальний борт. Він цікавий ще й тим, що захопити машину неможливо.

У цьому астероїді явно було щось цікаве. Його обліпили, як мухи, десятки два банок. Але камінь вже далеко від Сонця і йде далі. З «Павука» бачили цю активність і відправили вільний катер.

— Хлопці, ви далеко залізли. Повернутися зможете?

— Дякую, ми знаємо. Залишилося годин 50 і повертаємося.

За 60 годин дійсно вишикувалися і рушили до Марсу. І тут командир А-23 Чорний, досвідчений і педантичний, зробив помилку. За домовленістю зі спейсерівской поліцією в таких випадках треба оглянути залишений об’єкт. Це належить робити дистанційно, за допомогою безпілотної гравіпривідної техніки.

Але А-23 підійшов сам. Спрацювала залишена на астероїді променева гармата і рознесла півкорпуса машини. Екіпаж і катер загинули. За хвилину, отримавши сигнал, спейсери рвонули назад. Але ще раніше, в мить загибелі катера, на моніторах «Павука» зникла телеметрія А-23. Канали прямого зв’язку закрилися. Відразу ж відправили рятувальний борт, який підібрав тіла і виявив гармату. Доповіли. Отримали наказ: залишити два маяки-сканери і повертатися.

Спейсери примчали за три години й організовано, без метушні, почали демонтувати гармату, різати, розбирати і акуратно пакувати залишки А-23. Буквально за годину вони все закінчили і з максимальним прискоренням рвонули назад.

Сумнівів, що це підготовлений напад з метою захоплення повнопривідного федеративного корабля, не залишилося. Прямо по курсу колони сплив і зник А-24, залишивши два незвичайні модулі тьмяного червоно-зеленого кольору, витягнутих, незвично обтічних і без єдиного ілюмінатора. Це були щойно прийняті на озброєння штурмовики Т1 «Вепр».

На моніторі головної бочки, керованої типом на ім’я Сесе Секо, з’явився палаючий люттю і ненавистю командир Т1-1. Повільно, цідячи кожне слово, промовив:

— Нічого не забув, мразото?

— А ти хто, дядьку? Вирішив полякати?

— Командир розвідувально-штурмового модуля Проценко. Наказую зупинитися для огляду.

— А в чому справа? Я тільки зібрав уламки, та це моя законна здобич.

— Законна? І який суд це підтвердить?

— У Порту Свободи, звісно.

— За умисний напад на корабель Федерації відповіси перед іншим судом. Не тільки ти. Вся банда. А за смерть лейтенанта Антона Чорного відповіси особисто мені.

— І що ти зробиш? Місце тут глухе, а вас усього двоє. Рознесу на шматки, федерашки!

— Останній раз вимагаю здатися, бо відкриваю вогонь на ураження!

— Ти тупий, Проценку? Шукав неприємностей? Вважай, що знайшов!

Головна бочка виплюнула якісний імпульс. Обшивка Т1-1 засвітилася і тут же згасла. Сесе Секо закричав:

— По федератах вогонь!

Але наказ виконати не встигли, бо другий штурмовик вистрілив, і половина банки Сесе зникла. Зграя, залишившись без головного, розгубилася. А Проценко їх дотиснув:

— Зачинити гарматні порти! Згрупуватися! Всі заарештовані!

Т1-1 підійшов ближче, і пірати розгледіли противника. По шкірі пройшов мороз — тупа безока смерть.

— Кайман! — видихнув хтось. Кличка прижилася.

Виплив транспортник Федерації, забрав усі бандитські банки, а екіпажі зібрали у вільному вантажному відсіку. Сесе Секо вцілів, один з екіпажу. Як пояснив розлюченим спільникам, випадково опинився в скафандрі.

Увійшов Проценко, майже квадратної статури, пройшовся перед вишикуваною піратської сотнею.

— Ви навмисне вбили трьох військовослужбовців, громадян Федерації Світів, і постанете перед нашим судом. Це один з найтяжких злочинів, і за нього належить довічне одиночне ув’язнення. Хто з вас заслужив таку долю, покаже суд. До речі, серед вас є діючі військові? Можете постати перед трибуналом.

Ніхто не відгукнувся. Проценко витягнув з другого ряду Сесе Секо.

— Я тобі щось обіцяв.

— Ти не можеш бити полоненого.

— Можу. Навіть якщо сам піду під суд.

І двома ударами поклав на підлогу здоровенного метиса.

Суд засудив Сесе і ще чотирьох, які готували операцію, до довічної одиночки. Решта пройшли психіатричну експертизу і отримали різні терміни й умови відбування.

Додому відпустили тільки одного. Хлопця 14 років, якого негласно взяв в рейд батько-штурман, не посвячений у справжню мету акції.

Чи були ще сутички між федератами і спейсерами? Звичайно. Але вже без крові. Показана рішучість протвережувала найгарячіші голови спейсерів. А невразливі «Каймани» ще більше зміцнили мир.

Я повільно склав стос паперу. Пора повертатися з минулого в сьогодення.