Екст

Random Fatum?[1] Від автора

Ця книжка з’явилася на початку XXI сторіччя як результат узагальнення різноманітних особистих відчуттів, що з’являлися в мене протягом багатьох років. Це були асоціації, несподівані й нелогічні, ментальні дотики від ледь чутних до вибухових і сни, сни, сни: яскраві, барвисті, що не забуваються на світанку.

Як будь-які відчуття, вони носили тимчасовий характер і не мали, на перший погляд, істотного впливу на моє життя і не були засновані на його реальних подіях. Це були фрагменти життя іншої людини на ім’я Джон Батт.

Але прийшов час, коли маса цих відчуттів стала критичною. Я змушений був сісти за стіл і систематизувати накопичений хаос. Сумнівів щодо доцільності цієї роботи чомусь у мене не виникло.

Спочатку всі епізоди лягли на папір як окремі новели, що описують багато розрізнених подій. Хоча все поєднувалося досить вузьким колом дійових осіб.

Повторно прочитана кожна новела ніби неохоче відкрила деякі ключові сполучні події, що дозволили відновити сувору несуперечливу хронологію двох основних сюжетних ліній аж до моменту їх перетину. Крім того, з’ясувалося, що усі події пов’язані не менш суворим причинно-наслідковим зв’язком. Деякі епізоди залишилися незрозумілими й відпочивають у теці «Малозрозуміле».

Коли з дебелої теки-директорії склався остаточний доківський файл «Збірка», я нарешті замислився: чому все це прийшло саме до мене? І що з цим робити далі?

Відповіді я не маю. Поки що не маю.

Кожна людина хоч раз в житті переймалася питанням: ким і навіщо вона народилася? Мені здається, що я народився фізиком, хоча офіційного сліду в науці не залишив. Добре відчуваю фізичний зміст процесів і недолюблюю нащадків Пуанкаре. Для чого народжений? Гарне питання.

Прожите життя неабияк покатало мене на гойдалках злетів і падінь, протягло по багатьох дорогах, додало іронії у ставленні до світу та власної персони і, здається, розплющило очі на соціум. До того ж, мене доволі спантеличило питання: куди, як і навіщо цей соціум рухається?

Як фізику, прожите життя дало мені чимало інформації для роздумів. У тому числі й про роль і відповідальність науки. Час безкарних відкриттів пройшов. Будь-який дослідник має прогнозувати, хто, як і навіщо використає його дітище.

Видається смішним, але я ще раз перечитав текст і прибрав про всяк випадок усі принципово нові технологічні ідеї. Тож перепрошую.

Чи ризикну показати комусь ці записи? Цікаве питання. Навколо мене багато людей, але... Втім, усе можливо. Хоча я не впевнений, що колись ці аркуші побачать світ. А якщо й побачать і ви зможете прочитати їх до кінця, то спробуйте відповісти на питання, що йде рефреном крізь обидві сюжетні лінії: чи випадково все, що сталося? Можливо, це вдасться вам краще за мене.