Артеміс Фаул. Останній хранитель

глава 3: ВОГОНЬ І СІРКА

ОПАЛ не дуже сподобалося, коли її втискували в трубу, немов тупий стрижень, але, опинившись усередині нейтронної кори, вона відчула себе досить затишно, оточена пухнастою антирадіаційною піною.

«Як гусениця в коконі, — подумала вона. — Тільки скафандр шорсткий. Я готова перетворитися на божество. Я майже досягла своєї мети. Схиляйтеся, створіння або проклинайте власну сліпоту...»

«Проклинайте власну сліпоту — чи не занадто пафосно сказано?» — розмірковувала вона.

Десь у голові Опал більмом сиділа думка про те, чи не зробила вона жахливу помилку, пустивши в хід свій план. Це був найрадикальніший учинок у її житті, в результаті якого можуть загинути тисячі ельфів і людей. Найгірше, що вона й сама може зникнути або трансформуватися в якогось викинутого з часу мутанта. Але Опал рішуче відкинула ці думки. Вона на дев’яносто відсотків була впевнена в тому, що саме Провидіння обрало її на роль першої Квантової Суперсутності.

Альтернатива цьому була настільки мерзенна, що Опал про неї і думати не хотіла. Щоб її, Опал Кобой, до кінця днів тримали як просту укладену в Глибинах, щоб зробили з неї посміховисько, персонажа повчальних історій і тему для шкільних творів? Посадили, як шимпанзе, в клітку зоопарку в Атлантиді? Ні, вбити всіх або навіть померти самій, але тільки не це. Але вона не помре. Труба допоможе їй зберегти енергію, достатньо енергії, щоб стати квантовою версією самої себе.

Тієї, хто тримає у своїх руках долю кожного. Відтепер і назавжди.

Артеміс, Батлер і Холлі сіли на Поліцейській Плазі в поліцейський експрес-підйомник, з’єднаний з колодязем, звідки з шару магми по геотермальних стрижнях надходила велика частина життєвої енергії міста. Артеміс ні з ким не розмовляв, він занурився у себе і постукував пальцями по стінці підйомника.

Холлі з полегшенням помітила, що в цих ударах немає ритмічного малюнка — якщо, звичайно, він не був занадто складним, аби вона могла вловити його. Вже не вперше розумовий процес Артеміса опинявся за межею її розуміння.

Підйомник був просторим, звичайно, за стандартами підземного світу. В усякому разі, навіть Батлер міг стояти тут на весь зріст, хоча й ударявся маківкою об стелю щоразу, коли кабіну підйомника похитувало.

Нарешті, Артеміс заговорив:

— Якщо ми зможемо проникнути в шаттл до моменту ікс, у нас з’явиться реальний шанс.

Артеміс сказав «момент ікс», але його супутники знали, що це означає «момент убивства». Коли час скінчиться, Піп застрелить Опал, і ніхто з них не сумнівався, що так воно і буде. Потім почнуть розгортатися наслідки цього вбивства, якими б вони не були, і найкращий шанс на порятунок — це опинитися до цього часу в човнику в середині пов’язаного з магмою колодязя, здатного витримати будь-який удар.

Підйомник зупинився, зашипів, відчиняючи пневматичні двері, і зовні увірвався безладний гамір голосів. Термінал був переповнений ельфами, які шаленіли, прокладаючи собі дорогу до шаттлів через пропускні пункти, перестрибуючи через огорожу і турнікети та ігноруючи звичайний рентгенівський огляд. Сильфіди парили на заборонено-низькій висоті, і на їхніх крилах відбивалися язики полум’я з труби. Гноми збивалися разом, збираючись натовпом проломитися через контрольну лінію офіцерів у хакі.

— Народ утратив голову,— пробурмотіла Холлі.— Ця паніка не на добре.

Артеміс дивився на оскаженілий натовп — щось схоже він бачив одного разу в аеропорту Д. Ф. Кеннеді, коли туди прибула якась зірка телевізійного реаліті-шоу.

«Нам не пробитися,— подумав він. — У всякому разі, так, щоб нікого не покалічити».

Батлер підхопив своїх товаришів і перекинув їх через плече.

— Пекла нам не треба,— сказав він, рішуче прямуючи в гущу натовпу.

Після того як Піп застрелив свого партнера, його поведінка змінилася. Він більше не базікав і не кривлявся. Тепер він суворо дотримувався своїх письмових інструкцій: дочекатися сигналу таймера на телефоні, а потім пристрелити піксі.

«Ух, це Фаул. Блефував, еге ж? Нічого він не може зробити. Може, це взагалі був не Фаул».

Піп вирішив, що ніколи нікому не розповість про те, що тут сьогодні сталося. Мовчання було порятунком. Слова тільки сплетуться в мотузку, на якій його повісять.

«Вона ніколи не повинна дізнатися».

Але Піп знав, що вона лише раз погляне йому в очі та дізнається про все. На секунду Піп подумав про втечу, щоб виплутатися із цієї пастки і знову стати простим старим гномом.

«Я не можу це зробити. Вона знайде мене і зробить зі мною щось моторошне. І, нарешті, є одна причина, чому я не хочу звільнятися від неї».

Отже, йому нічого не залишалося, окрім як слідувати наказам, які він уже порушив.

«Може, якщо я вб’ю піксі, вона пробачить мене».

Піп звів курок свого автомата і притиснув ствол до потилиці Опал.

Усередині реактора Опал охопило збудження. Це незабаром станеться. Незабаром. Вона давно рахувала секунди, але поштовхи під час спуску на підйомнику збили її.

«Я готова, — думала вона.— Готова до наступного кроку».

«Натисни! — послала вона уявний наказ гномові, знаючи про те, що її молодше «я» почує цю думку й злякається.— Натисни курок».

Фоулі відчув, що його чубчик упав під вагою поту, що виступив, і спробував пригадати свою розмову з Кабалліною цим ранком.

«Сподіваюся, я сказав, що люблю її. І завжди любитиму. Але чи справді я сказав це сьогодні вранці? Чи не сказав?»

Ця деталь чомусь здавалася йому страшенно важливою.

«Кабалліна в передмісті. Вона буде в безпечній зоні. Чудово».

Але кентавр сам не вірив своїм думкам. Якщо за всім цим стояла Опал, її план — це справжня відьмина пряжа, яку ще розплутувати й розплутувати.

«Опал Кобой не будує плани, вона пише опери».

Уперше в житті Фоулі зі страхом спіймав себе на думці про те, що хтось може виявитися крутішим, ніж він сам.

Батлер пробирався крізь натовп, обережно переставляючи ноги. Його поява в порту тільки посилила паніку, але цього було вже не виправити. Деякі прикрості, завдані окремим ельфам, без залишку окупляться, якщо він зуміє вчасно дістатися човника. Ельфи снували біля його ніг, немов зграйка рибок, деякі тикали в Батлера парасольками, хтось спробував навіть відігнати його за допомогою репеленту, смердючий запах якого, на велике невдоволення гіганта, надовго застряг у нього в ніздрях.

Коли вони досягли контрольного турнікета, Батлер попросту переступив через нього, залишивши переляканий натовп позаду. У Батлера вистачило розуму висунути вперед Холлі — так можна було спробувати пройти, не втрачаючи часу на огляд.

Холлі впізнала ельфа, що стояв на контрольному посту, і покликала його:

— Чиксе, наша труба відчинена?

Чикс Вербіл був колись напарником Холлі на патрулюванні, і одного разу вона навіть урятувала йому життя, витягнувши пораненого з небезпечної халепи.

— Е-е... так. Командор Келп наказав нам відкрити хід. З вами все гаразд, капітане?

Холлі спустилася з плеча Батлера, на якому сиділа, як на полиці, поблискуючи підківками на підборах.

— Усе чудово.

— Незвичайний вид транспорту,— зауважив Чикс, нервово ширяючи за півметра над сталевою полірованою підлогою. Його відображення нагадувало ельфа, що потрапив у якийсь інший вимір.

— Не хвилюйся, Чиксе,— сказала Холлі, поплескуючи Батлера по стегну.— Він ручний. Від нього тільки смердить страхом.

Батлер шумно видихнув цей уявний запах.

Чикс піднявся ще на кілька сантиметрів, і обриси його крил стали розмитими. Він натиснув кілька кнопок на своєму наручному комп’ютері з цифрами, що світяться.

— ОК. Можете йти. Техніки перевірили всі системи життєзабезпечення. І ми завантажили свіжий плазмовий куб, його вистачить на кілька місяців. Броньовані двері зачиняться менш ніж через дві хвилини, тому на вашому місці я би поквапився, якщо ви берете із собою цих двох бридких хлопців... е-е... людей... із собою.

Батлер вирішив залишити Артеміса у себе на плечі, поки вони не опиняться в шаттлі, оскільки на шляху їм, можливо, доведеться поспіхом переступати через гномів. І він широкими кроками попрямував униз по металевій трубі, що з’єднувала контрольний пункт із їхнім шаттлом.

Фоулі свого часу наказав переробити цей шаттл, тому Батлер міг протиснутися в нього майже вільно, правда, низько нахиливши при цьому голову. Сам шаттл дійсно був позашляховиком, конфіскованим кримінальним бюро в одного контрабандиста, який промишляв тунцем. Середній ряд сидінь зняли, що дозволило гігантові-охоронцеві витягнутися на спині. їзда на позашляховику була найулюбленішим заняттям Батлера під час його візитів у підземний світ.

— Позашляховик! — фирчав тоді Фоулі.— Наче у Місті десь немає доріг! Символ розбазарювання палива — ось що таке ці драндулети.

Правда, це не завадило йому з інтересом замовити переробки, після яких він став нагадувати американський Хаммер і ззаду можна було посадити двох людей. А оскільки одним із цих людей був Артеміс, Фоулі не зміг трохи не порисуватися, втиснувши в маленький обсяг, порівняний хіба що з об’ємом марсіанського зонда, масу додаткових прибамбасів: гелеві сидіння, тридцять два динаміки, телевізор 3D високої чіткості, а для Холлі — кисневу маску, і ще лазерний різак у фігурному ковпаку, зробленому у вигляді бісеняти, що дмухає у довгий ріг. Завдяки цьому бісеняті шаттлу дали прізвисько — «Срібний Купідон». Артеміс знаходив це прізвисько занадто романтичним, а ось Холлі із задоволенням повторювала його при кожному зручному випадку.

Установивши контакт із тілом Холлі, позашляховик послав повідомлення на її наручний комп’ютер, запитуючи дозволу зачинити двері та стартувати.

Холлі тут же послала підтвердження, і двері, що нагадували крила кажана, плавно пішли вгору — зачинятися, давши Батлеру рівно стільки часу, скільки йому було потрібно, щоб перекласти Артеміса, немов кошик із кошенятами, зі свого плеча на заднє сидіння. Холлі влаштувалася в одиночному кріслі на носі човника і встигла пристебнутися ременем безпеки ще до того, як двері щільно зачинилися.

Артеміс і Батлер відхилилися назад, даючи впасти собі на плечі ременям безпеки, натягнення яких автоматично регулювалося за допомогою сенсорних роликів.

Артеміс смикав пальцями свої штани на колінах. Їхній спуск до рейки фідера здавався дуже повільним. Наприкінці викладеного металевими панелями тунелю вони могли бачити півмісяць магми на дні колодязя, який грізно світився, немов вхід у пекло.

— Холлі,— сказав, не розтуляючи зубів, Артеміс.— Будь ласка, трохи швидше.

— Ми поки на подавальній рейці, Артемісе,— відповіла Холлі, відриваючи від керма затягнуті в рукавички руки.— Все на автоматиці.

На вмонтованому в лобове скло дисплеї з’явилося обличчя Фоулі.

— Пробач, Артемісе,— сказав він.— Мені дуже шкода, але ми не вкладаємося за часом.

— Ні! — вигукнув Артеміс, подавшись уперед і натягуючи ремінь.

— Залишилося ще п’ятнадцять секунд або ж, як мінімум, дванадцять.

Фоулі скосив очі на датчики, що були перед ним.

— Ми повинні встигнути зачинити двері, щоб бути впевненими в тому, що всі, хто перебуває всередині захисних тунелів, уціліють. Мені дійсно дуже шкода, Артемісе.

Позашляховик сіпнувся, а потім завмер — перервалася подача енергії в подаючу рейку.

— Ми можемо це зробити,— панічним шепотом промовив Артеміс.

Пекло вдалині стало затягуватися — це зачинялися викувані гномами гігантські, метрової товщини, двері на роликах.

— Холлі, будь ласка, — схопив її за плече Артеміс.

Холлі широко розплющила очі та клацанням увімкнула тумблери на панелі управління.

— Д’арвіт,— сказала вона, вдавлюючи в підлогу педаль акселератора.

Позашляховик рвонув уперед, звільнившись від подавальної рейки, виблискуючи ввімкненими фарами і ревучи клаксоном.

На екрані Фоулі потер указівними пальцями очі.

— Поїхали! Капітан Шорт знову зробила це. Підніміть руку, хто здивований. Немає таких?

Холлі намагалася не слухати кентавра і зосередитися на управлінні шаттлом, ведучи його по трубі, що ходила ходором.

«Зазвичай такі гонки завершують пригоди,— думала вона.— Кінець третього акту. Цього разу ми щось зарано починаємо ці штуки».

Шаттл нісся тунелем, зачіпаючи його стінки і розсипаючи снопи іскор. Холлі опустила на очі окуляри візора й автоматично налаштувала свій зір так, щоб одночасно стежити за датчиками окулярів і бачити те, що попереду.

— Близько,— сказала вона.— Зовсім близько.— І встигла додати перед тим, як зник зв’язок: — Щасти, Фоулі. Залишся живим.

Кентавр доторкнувся до екрана двома схрещеними пальцями:

— Щасти всім нам.

Холлі виграла кілька додаткових сантиметрів, спустивши повітря з навісних бамперів «Купідона», і позашляховик проскочив під захисними дверима, що опускалися,— ще півсекунди, і було б запізно. Тепер вони опинилися в природному жерлі. Внизу під ними злітали вгору колони розпеченої магми завширшки в десять кілометрів, що створювали скажені висхідні потоки, які несли крихітний човник по спіралі все вище і вище до поверхні.

Холлі встановила стабілізатори і дозволила собі відкинутися на підголівник крісла.

— Приготувалися,— промовила вона.— Зараз нас буде злегка трясти.

Піп підстрибнув, почувши сигнал таймера на своєму телефоні, так, немов не очікував його. 1 все ж таки гном мав здивований вигляд, коли вирішальний момент нарешті настав. Після вбивства Кіпа куди тільки поділася його самовпевненість. Тепер Піп усе робив немов через силу.

Піп спробував повернути свій бойовий настрій, трохи помахавши стволом автомата і зловісно посміхаючись у камеру, але такими дешевими грюками складно створити образ героїчного вбивці крихітної піксі.

— Я вас попереджав,— промовив Піп у камеру.— Вина за це ляже на ваш народ, а не на мене.

Командор Келп на Поліцейській Плазі увімкнув свій мікрофон.

— Я знайду тебе,— грізно пообіцяв він. — Навіть якщо на це знадобиться тисяча років, я знайду тебе і кину за ґрати до самого кінця твого поганого життя.

Ці слова, здавалося, злегка розвеселили Піпа.

— Ти? Знайдеш мене? Пробач, копе, але мені це до лампочки, і я знаю декого, хто лякає мене набагато більше, ніж ти.

І без подальших розмов він вистрілив в Опал. Один постріл, у голову.

Піксі звалилася вперед, немов її ззаду рушили лопатою. Удар кулі притиснув її до землі, однак крові майже не було, тільки тоненька цівка з вуха — ніби молодша Опал просто звалилася з велосипеда, катаючись на шкільному подвір’ї.

На Поліцейській Плазі у зазвичай шумному Оперативному центрі настала мертва тиша. Усі очікували, якими виявляться наслідки щойно скоєного у них на очах убивства. Яка з квантових теорій виявиться правильною? Може, взагалі нічого не відбудеться і все обмежиться тільки смертю піксі?

— ОК,— сказав Трабл Келп після довгого напруженого мовчання.— Продовжуємо працювати. Як скоро народу можна буде вибиратися з барлогів?

Фоулі гарячковито обраховував щось на комп’ютері, як раптом його екран розколовся на шматочки, і з нього в кімнату струменем почав надходити зеленуватий газ.

— Ухопіться за що-небудь,— порадив кентавр.— Починається.

Опал Кобой здалося, що вона померла, і це було дивне відчуття, тривожне.

«Ось на що це схоже,— подумала вона.— Але нічого, я впевнена, що впораюся».

Ниючий біль незабаром змінився бурхливим захопленням, коли Опал уявила, ким вона стане.

«Нарешті я трансформуюся. Вилізу зі свого кокона наймогутнішою істотою на всій планеті. Тепер ніхто не зможе встати в мене на шляху».

Усе це лунало досить мелодраматично, але Опал вирішила, що, враховуючи всі обставини, її майбутні біографи зможуть описати цей момент саме так, як потрібно.

Піксі і думки не припускала про те, що її теорія парадоксу часу може виявитися просто помилковою, і вона застрягне в ядерному реакторі, убивши перед цим свою єдину союзницю.

«Я відчуваю пощипування,— подумала вона. — Починається».

Пощипування перейшло в неприємне печіння біля основи черепа, яке швидко поширилося й охопило всю голову Опал розпеченими кліщами. Тепер Опал уже не могла тішити себе думками про перемогу, бо все її тіло перетворилося на клубок страху і болю.

«Я зробила помилку,— в розпачі думала вона.— Крім цього болю, я нічого не отримаю».

Опал завозилася всередині антирадіаційною скафандра, борючись із м’яким опором піни, гойдаючи її рухами. Біль розливався по нервовій системі, перетворюючись із просто нестерпного на непіддатливий нашій уяві. Останні нитки свідомості Опал лопалися одна за одною, як швартові судна під натиском урагану.

Опал відчула, що до неї повертається магічна сила, а біль залишився переважно в нервових закінченнях. Божевільна і мстива піксі билася за те, щоб утримати свою енергію і не бути остаточно зруйнованою своєю власною силою. Опал відчувала, як в атомах її тіла сходять з орбіт електрони і спонтанно розщеплюються ядра. Її тіло перетворилося на згусток чистої золотистої енергії, що переливається всередині скафандра Опал і пропалює канали в піні, що розступається, відскакує від стін нейтронної камери і повертається в помутнілу свідомість піксі.

«Ось,— думала вона.— Ось, починається моє сходження, і я творю себе за власним образом і подобою. Я — своя власна богиня».

І одним тільки зусиллям думки Опал зібрала себе заново. Її зовнішність залишилася колишньою, оскільки піксі не сумнівалася в тому, що вона і так прекрасна. Але свідомість Опал розкрилася і розширилася, дозволяючи новим силам створювати магічні мости між її нервовими клітинами. Вона сфокусувалася на стародавніх мантрах чорної магії так, щоб нова магічна сила допомогла їй підняти воїнів з їхнього вічного спокою. Така сила була занадто велика для одного тіла, і Опал розуміла, що повинна буде позбутися його, як тільки закінчить свою втечу, інакше атоми її тіла відірвуться і розлетяться в сторони, немов світлячки під час вітру.

«Як складно відтворювати нігті,— подумала вона.— Доведеться пожертвувати нігтями на руках і ногах».

Хвилеподібний ефект, що виник після вбивства молодшої Опал на краю поля, виявився потужнішим, ніж Артеміс міг собі уявити, хоча справді дієслово «уявити» тут можна вважати недоречним, оскільки Артеміс Фаул узагалі не мав звички уявляти що-небудь. Навіть у дитинстві він ніколи не уявляв себе, як скаче на спині вогнедишного дракона. Артеміс завжди хотів подумки уявити собі досяжну конкретну мету, а потім неухильно прагнути до неї.

Його мати, Анджеліна, заглянула якось через плече восьмирічного Артеміса і побачила, як він малює у своєму зошиті.

— Ах, милий, це чудово! — вигукнула вона, дуже втішена тим, що її син нарешті виявляє інтерес до художньої творчості, хоча намальована ним картинка і мала трохи моторошний вигляд.— Ти намалював гігантського робота, який руйнує місто?

— Ні, мамо,— зітхнув Артеміс.— Це будівельний робот, який споруджує притулок на Місяці.

Мати злегка покуйовдила синові волосся — маленька помста за його зітхання — і поцікавилася, чи не хоче маленький Арті брати уроки у професійного художника.

Артеміс припускав, що будуть великі руйнування від спонтанного виділення енергії з усіх матеріалів, до яких мала відношення Опал, але навіть він не передбачав, наскільки просочилися речі Кобой її енергією, виділеною за ті недовгі роки до взяття піксі під варту. Корпорація «Кобой Індастріз» легально виробляла масу різних речей — від компонентів зброї до медичного обладнання. Крім того, у неї було кілька «тіньових» компаній, за допомогою яких вплив Кобой поширився на світ людей і навіть у космічний простір, і наслідки від вибуху десятків тисяч усіляких предметів, вузлів і компонентів були воістину катастрофічними.

На складах ЛЕП дві сотні одиниць різної зброї, призначені для знищення на наступному тижні, розплавилися, як шоколадні батончики, а потім почали випромінювати сліпуче золотаве світло, яке спалювало всі місцеві кабельні системи, після чого стався вибух силою в кілька мегатонн. Реакція поділу ядер не розпочалася, але масштаб руйнувань був величезний. Склади просто-напросто випарувалися, і, немов сірники, зламалися кілька опорних колон, що підтримували підземне місто.

Небесне місто склалося всередину, і мільйони тонн земної кори звалилися на ельфійську столицю, ламаючи захисні бар’єри і збільшуючи атмосферний тиск майже на тисячу відсотків. Усе, що опинилося під падаючими каменями, було миттєво сплющено в коржик.

Загинули вісімдесят сім жителів, а все майно і споруди були знищені повністю.

Підвал Поліцейської Плази просів, і в утворену яму звалилися три нижні поверхи управління поліції. На щастя, верхні поверхи зачепилися за край ями дахом, що втримав їх. Це врятувало багатьох офіцерів, які залишалися на своїх постах.

Шістдесят три відсотки ельфійських автомобілів мали в двигунах вироблені на підприємствах Кобой клапани, які вибухнули практично водночас. Цей вибух був записаний відеокамерою на критій стоянці. Камера якимось дивом уціліла, і згодом цей кліп кілька років залишався найпопулярнішим у Підземному Інтернеті.

Нелегальні лабораторії Кобой багато років продавали застарілі ельфійські технології людським компаніям, і ці технології вважалися у людей найбільш передовими. Її маленькі чіпи, наприклад, можна було знайти майже в будь-якому комп’ютерному пристрої, випущеному за останні кілька років. їх установлювали в ноутбуках, мобільних телефонах, телевізорах і навіть тостерах. Тепер усі ці пристрої вибухали, як поставлена на вогонь закрита банка з пивом. В одну мить перестало існувати вісімдесят відсотків електронних комунікацій планети Земля.

В одну мить людство було відкинуто назад, у вік паперових документів і книг.

Системи життєзабезпечення викидали шлейф енергії та вмирали. Були загублені дорогоцінні манускрипти. Банки лопнули, оскільки вся фінансова звітність за останні п’ятдесят років була знищена. Зійшли з орбіт і згоріли багато супутників, інші, наприклад, космічна станція «Граум II», відлетіли у відкритий простір, треті взагалі зникли.

Люди вибігали на вулиці, вони кричали у свої омертвілі мобільники, немов намагаючись криком оживити їх. По всіх континентах прокотилася хвиля грабежів, подібна до комп’ютерних вірусів, а самі комп’ютерні віруси померли разом зі своїми носіями. Кредитні картки перетворилися просто на шматочки яскраво розфарбованого пластику. Парламенти безперервно засідали, а люди звинувачували свої уряди у серії небачених катастроф.

На поверхні Землі з’явилися тріщини, з яких вилітав вогонь і хмари сірки. Вони виривалися з труб, що лопнули, однак люди кричали про те, що настав Армагеддон. Хаос панував у світі, а учасники руху за виживання гарячково знімали шкіряні чохли зі своїх арбалетів.

Першу стадію плану Опал було завершено.